Виховне заняття: «Берегиня вроди – хустка»

Берегиня вроди –  хустка

Мета: провести народознавче дослідження, визначивши обрядове значення української хустки; дослідити, як у творах письменників та народный творчості відображено обрядове значення хустки; розвивати творчі здібності учнів; виховувати поважне ставлення до українських звичаїв та обрядів; бажання знати їх та використовувати у повсякденному житті. Виховувати патріотизм, естетичні смаки; розвивати мову, мислення, увагу.

Обладнання: Виставка українських хусток, презентація "Барвиста хустинка", записи українських народних пісень, ікона Божої Матері, запалена свічечка,  реферати учнів, плакати.

ХІД ЗАНЯТТЯ:

(Звучить пісня "Зеленеє жито" у виконанні учениці ліцею)

Вступне слово вчителя:

  Улюбленим головним убором української жінки з давніх давен була квітчаста хустина. Немає таких жінок у світі, яким би вона була не до лиця. Носили раніше  й носять їїв наш час дівчатка, дівчата, жінки, і бабусі. Хустина завжди була символом прихильності, любові, вірності в коханні, прощання і скорботи. Впродовж століть хустка була на Україні найдорожчим подарунком, який уособлював для кожної людини рідну Україну,  рідний дім, рідну матір. 

   Де ж вона сьогодні — щира українська хустка, що її серед тисячі інших вирізняє щось невимовно рідне? Де весела та барвиста хустка, щедро оспівана в народних піснях та іграх? Хочеться, щоб вона сьогодні стала не просто модною деталлю на деякий час, а одним з національних символів-оберегів.

уч:

   Українська хустка з давніх-давен – це  основний і улюблений головний убір української молодиці. Мода на хустки не минає ніколи, це завжди актуальний атрибут у гардеробі кожної жінки. 
    Головний убір завжди був виразником естетичних поглядів українок, яскравим декоративним елементом їхнього вбрання. Він підкреслював святковість чи буденність одягу, надавав  інформацію про родинний та матеріальний статус жінки.

уч:
   Наприклад, кожна людина, яка не знала про заручини, могла про це здогадатися за зовнішнім виглядом дівчини, адже їй давали певні відзнаки на знак того, що вона скоро вийде заміж.  Засватані дівчата носили хустку з прикріпленою до неї великою червоною квіткою або гроною калини. Люди казали: "Гарна дівка, як засватана".

уч:
   В заміжніх українок, окрім хустки, були й інші головні убори, кожен з яких виконував свою функцію і в різних місцевостях України називався по-різному: очіпок, намітка, перемітка, обрус, півка, кораблик.

(Демонструємо презентацію про старовинні українські головні убори жінок)

 

уч:

 Але самою популярною і найкращою оздобою голови жінки була хустка.Навіть і в пісні стверджується:

Веселі ви чи сумовиті,

На схилах Ворскли чи Дінця, -

Нема таких жінок у світі,

Котрим вона не до лиця.

 

 

 

уч:

    Якими ж були хустки в давнину?

     Колись хустки в Україні створювалася і вишивалися власними руками. Святкові ошатні хустинки виготовляли з найтоншого  полотна, мережили чудернацькими узорами, вишивали  шовком, сріблом та золотом. Повсякденні хусточки були скромніші і вже вживали червоні, сині, зелені, жовті та рожеві нитки. Зрідка траплявся і чорний колір.

      Хустки були білого кольору, в цьому полягає національний характер української хустки

 

У неділю не гуляла,

Та на шовки заробляла,

Та хустину вишивала,

Вишиваючи співала:

Хустиночко мережана,

Вишиваная,

Вигаптую, подарую,

І він мене поцілує...

Хустино моя

Мальованая.

 

уч:

  "Ой, хустина, хустинонька! Мережана, шита..." - Так говорив про хустку Тарас Шевченко у своєму вірші "Хустина".  

  Вишиті візерунки як колись, так і тепер розташовуються на хустках по чотирьох кутах та по середині. Інколи по кутах розміщуються головні фігури, а по всьому полі хустки, у гарних комбінаціях, розкладаються дрібніші деталі орнаменту.

уч:

   Узори на хустках були переважно геометричні, а у ХУІІІ столітті увійшов у моду рослинний орнамент – польові квіти, розкішні півонії та ружі, гвоздики. Дуже рідко на старих українських хустках можна зустріти зображення птахів: півників, голубів… Ще 100 років тому, досліджуючи вишивку,  етнограф В. Стасов зазначав: "У народів давнього світу орнамент ніколи не містив у собі жодної зайвої лінії, кожна рисочка мала тут своє певне значення... Це — складна мова, послідовна мелодія, що має свою основну причину і призначена не лише для очей, а й для розуму й почуттів".

уч:

   Пишні барвисті хустки з китицями  запозичені від болгарів, а ті перейняли  від турків та персів.

    До речі, чотири кінці хустки – символи. В пісні про це співається:

На щастя й радість – два ріжечки,

А два – на смуток і сльозу

уч:

   Сповивали новонароджене малятко в біленьку мережану льолю – хустинку, яку традиційно передавали від роду до роду, коли вперше в купелі плескалося немовля.

 (Під повільну музику група дівчат демонструє сповивання немовляти і примовляє:

Добрий час, добрий час,

Ангелята при нас

Розстелили м’якеньку хустинку,

Щоб заповити маленьку дитинку.

Постелити під головочку,

Притулити до вушка, заховали волоссячко,

Щоб не боліла головочка,

Щоб не блідло сонечко.

тричі хрестяться, хрестять немовля, "мама" бере  на руки малятко у сповиточку, співаючи колискову, підходить до колиски, підвішеної до стелі, яка запнута білою хустинкою від вітру і лихого ока і укладає спати).

 

уч:

     А як не пригадати народну гру: " У хустинку".

     Ця гра вам знайома з дитячого садка. А пам’ятаєте, яку ви пісеньку співали про хустинку?

("Галя по садочку ходила" – виконує учениця групи)

уч:

          Хочеться тут згадати і про хустку в зимовий період. Зрозуміло, що прямокутний плат — це взагалі найпростіше, що можна було вигадати з одягу, а хустка й донині модна і має сотні способів пов’язування. І носили хустку в найлютішу пору року і діти, і дівчатка, і старші дівки, і молодиці, і поважні літні жінки. Але чому згадуємо хустку поряд з кожухом? Бо це теж — верхній теплий одяг, а зими в Україні були ой які морозні! От взяти хоча б лемківську (вже фабричну) «баранкову» хустку, яка виконувала роль куртки з капюшоном. Це був величезний квадрат дуже товстої вовняної тканини з тороками. Таку хустку жінка накидала на голову, перехрещувала кінці на грудях і зав’язувала їх ззаду вузлом на талії. Баранкова хустка (або — плахта) повністю огортала голову і стан до пояса, отож іншого верхнього одягу під неї не одягали.

уч:

    А пригадайте Святий вечір, коли маленькі хлопчики носять до родичів вечерю, а в руках калачі, обв’язані ситцевою хустинкою. "Добрий вечір, просили Вас батько й мати на вечерю і я Вас прошу. З святим вечором будьте здорові!". Хлопчик залишав калачі родичам, а ті нагороджували малого гостинцями, солодощами, грішми, які дбайливо складали в принесену хустинку.

уч:      Вміли вшановувати світлу пам'ять минувшини наші славні українці! За тиждень після Паски всі люди йшли на цвинтар, вшанувати померлих родичів. І в кожної господарки були спеціальні хусточки, щоб загорнути калачі та гостинці, ідучи на могилки покійних.

    Часто можна побачити на сільському цвинтарі біля  могили перев’язаний хустиною березовий хрест – як пам’ять борцям за волю України. Із бабусиних розповідей знала молодь про славних героїв українських і про молодого козака  кароокого, якому дівчина дарувала хустину і який впав у бою, «мов той сухий листок й повік буде лежати».

уч:

     Цікаво, що хустина, яку так старанно вишивала дівчина, часто служила засобом знайомства з хлопцем. А відбувалося це так: Хлопець, якому сподобалась дівчина, насамперед намагався заволодіти її хустинкою. Часто це приносило і  прикрощі, бо коли хлопець не подобався дівчині, вона не віддавала своєї хустини, не промовивши й слова дівчина давала зрозуміти йому: "Я ніколи не буду твоєю".

уч:

   Про хусточку співається в українських народних піснях: 

Ой у город Лебедин їхав... молодий,

                                                 Під ним кониченько вороний,

На йому жупан голубий,

На йому шапка боброва,

                                                           З боку хустка шовкова.

Шила, шила та дівчина молодая,

Вишивала з темної ночі до свічі,

Ясного сонця до віконця,

Для свого парубка молодця.

     Тобто коли хлопець був дівчині до вподоби, вона віддавала йому її. І часто таке знайомство приводило обох молодих на весільний рушник.

уч:
     Хустка здавна відігравала й важливу оберегову, магічну функцію, тому чи не найбільше місце займає хустка у весільному обряді., починаючи зі сватання, коли на знак згоди дівчина підносила старостам хустку на хлібові, хустку своєму милому нареченому, і закінчуючи покриванням хусткою голови  молодої. Хустка, якою покривали молоду, зберігалася потім все життя. Існує в народі повір’я: хустка, якою матір вводить молодих до хати і виводить із хати під час весілля, мусить бути пишною, світлою, ясною і яскравою.

(Інсценування сватання. Звучить лірична музика)

    Дівчина в українському костюмі стоїть біля печі, починає колупати її пальцем, пишається. В світлиці стоять старости, батько і мати дівчини…Батько кілька разів повторює запитання дівчині: "Кажи, голубонько, не встидайся – вийдеш за Андрія?"…а дівчина виголошувала відповідь, тихенько так, майже пошепки: "Вийду, батьку ". Батько шуткуючи звертається до дочки: "А що, донько, в нас і рушників немає? Може нічим старостів пов'язати? Чи ти нічого не приготувала?" Після того дівчина мала пов’язати всіх сватів рушниками (або просто підносила їм хліб), а своєму коханому, відтепер —нареченому, подати пишну ясну хустку.Приймаючи рушники, старости низько вклонялися і дякували батькам, що "дочку рано будили, доброму ділу вчили", і дівчині – за те, що "рано вставала і хороші рушники придбала"

уч:

    Також хусткою перев’язували жінки калачі, коли йшли на весілля. Віддаючи їх господині, вона вітає її і примовляє "Дай, Боже, в добрий час почати, а в ще кращий закінчити". Господиня розв’язує, один калач забирає, а другий з хусткою віддає, бо не годиться повертатись з пустою хустиною.

      (Інсценування "покривання голови" нареченої. Звучить пісня "Горіла сосна" у виконанні учениць групи)

     Сидить дівчина на вивернутому кожусі, вдає, що плаче. Чоловік знімає їй весільний вінок, передає в руки матері, або дружці. Мати хоче надіти доньці хустку, але вона її знімає, навіть якщо їй кортіло стати дружиною і вона благала про це Покрову, за звичаєм. Двічі скидає хустку молода, а вже на третій раз все ж таки кориться долі.

уч:

       Заміжня жінка колись виходила на люди тільки з покритою головою. Поява заміжньої жінки на людях без головного убору вважалося непристойністю (звідси вираз - опростоволоситись) Подолянки пов'язували голову полотняним очіпком так, щоб не видно було волосся, а потім - наміткою.

    Покритка— стара народна назва дівчини, що втратила незайма­ність до шлюбу, або  народила поза­шлюбну дитину. "Зірвала з себе вінок" - так казали в народі. У старому селі та­ку дівчину звали ще стригою, бо, караючи за гріх, її публічно об­стригали.

    Панас Мирний у творі  "Нечесна" пише: "Вона непут­ня виходила заміж. Пан і люди присудили обстригти її, обмазати дьогтем і обтикати пір’ям, — і так водили голу по селу." 

      Такій дівчині заборонялося ходити з відкритим волоссям, вона мала покривати го­лову хусткою. Ця делікатна болюча тема була розглянута і висвітлена  Т. Шевчен­ком у творах "Наймичка", "Сон", "Мати-покритка", " Марина."  Цурались люди такої особи, казали про неї"ні дівка, ні жінка." А діти не мали бажання гратися з байстрюками і часто просто ігнорували таку дитину, не приймаючи в свою компанію.

   "То по­критка попід тинню з байстрям шкандибає"  писав Т. Шевченко, а та­кож у Г. Квітки-Основ’яненка в повісті «Сердешна Оксана» яскраво і страшно описується непоправна  помилка бідної української дівчини.

 

уч:
     Взагалі явище "хустка" унікальне ще й надто різноманітною функціональністю. Жодну річ із одягу не використовують так широко, як її. На Великдень стіл накривали вишиваною скатертиною або різнобарвною хусткою. На столі пасочка, а на душі пресвітло, бо свято — і воно промовляє мальвами, густо насіяними на хустці-скатертині. А ще: хустина на спеченому в хатній печі хлібі, щоб не черствів, на дитячій колисці — від вітру й лихого ока.

      У скрині кожної господині мала бути ось така звичайна ситцева хустка. Нею не зав’язували ні голову, ні шию; нею зав’язували миску з святою вечерею і несли її до родичів, хрещених. (Демонструю звичайну ситцеву мережану  хусточку).

Послухайте вірш В. Юхимовича  "Квітчата хустка"

На ній і гроно, і пелюстка,

І небо, й райдуги на ній…

Мов берегиня вроди хустка

Здавен у нашій стороні.

Та - нареченим на щастя,

Та - на добро матерям,

Вічний дарунок - хустка квітчаста

Знана стежкам і вітрам.

Веселі ви чи сумовиті,

На схилах Ворскли чи Дінця -

Нема таких жінок у світі,

Котрим вона не до лиця.

Мов помолодшала мати,

гарна й сестра дорога.

Роси в хустині, немов діаманти,

зорі й квітки в берегах.

Ой ті луги та бережечки,

які вгорі, такі внизу...

На щастя й радість два ріжечки,

а два - на смуток і сльозу.

Сонцю й роботі найближча,

подруга днів осяйна

Душу зігріє і зніжить обличчя

хустка - тернова весна.

уч:

     Протягом всього життя супроводжує людину українська хустина. При народженні, на польових роботах, на сватанні і на весіллі, у повсякденному вжиткові, навіть  на похоронах.

уч:

   Хустка – невід’ємний атрибут і іншого сумного обряду. Одна з Божих заповідей голосить: "Шануй батька  твого і матір твою, щоб тобі було добре і щоб довго прожив на землі". (Записано на плакаті на дошці під образом). Але як би ми не любили своїх батьків, як би їх не шанували, неминуча в житті хвилина, коли ми прощаємося з найдорожчими нам людьми мамою і батьком.

Ще відцвіте не раз весна,

І ще не раз віддзвонить осінь,

І все-таки прийде вона

Пора прощання й відголосся.

        І ось, коли приходить пора прощання і  голосіння за мамою у багатьох селах Прикарпаття під час похоронів, в той момент, коли священик промовить перше прощання: "Простіть перший раз", рідні померлої роздають її хустки. Саму ж померлу покривають великою чорною жалобною хусткою, котра за життя була їй найбільш до вподоби або найдорожча. Після смерті рідних, як жалобу, носять чорну хустку, з темними квітами.

 (Показую чорну хустину).

 

Учитель

Треба знати  про сумне і болюче в житті людини – втрату рідної людини,  але цього не обійти і не обїхати, бо так створене життя людське …

 

(Звучить пісня"Мамина хустка"   і демонструється на екрані фото українських жінок похилого віку в хустках)

 Все минає з часом і з роками, 
Змінюється мода і пісні. 
А в матусі хустка з тороками 
Схована у скрині десь на дні.

 

ПРИСПІВ: 

Біла пелюстка, червона пелюстка - 
В'ється мереживо без кінця. 
Мамина хустка, мамина хустка, 
Як вона доні моїй до лиця. 
 
Сплетені віночком ніжні квіти, 
Квітнуть наче долі оберіг. 
А бабусі теплий літній вітер 
Спомини приносить на поріг.

 

Ніжні, добрі, ласкаві руки 
Білу хустку мов вінок зав'ють. 
Дивиться бабуся на онуку - 
Пригадає молодість свою…    

уч:

     Проводи в останню путь неодружених відзначався в українців певною своєрідністю. Вона проявлялася у багатьох компонентах обрядовості. На знак того, що померла молода людина, біля її тіла встановлювали деревце. Вбирали неодружених померлих у весільний одяг.        Молоду дівчину, наприклад, ховали у вінку зі стрічками або фаті, на руку одягали перстень з воску, до руки прив’язували весільного рушника, волосся розплітали. Прикрашали труну червоними хустками.Неодруженого хлопця так само прибирали у весільний одяг з усіма атрибутами: квітками, рушниками, також прикрашали труну червоними хустками.

    Всім жінкам, які були присутні на процесії, перевязували ліву руку хустиною, чоловікам – рушник.
(На сцену виходять два юнаки в українських костюмах)
уч:

      В часи козаччини був добрий звичай у дівчат: коли козаки вирушали в далекі  походи, чи чумаки в тяжкі мандри, чи бідний парубок до в чужої сторони на заробітки, то кожна дівчина своєму нареченому дарувала вишиту хустину, в яку вона вклала всю свою душу,  як символ вірності в коханні. І супроводжувала козака українська хустина, насичена трепетною потужною  енергетикою вірної дівчини. І носив її козак коло серця і відчував благодатне тепло, яке струменіло з полотна.

уч:

       Якщо козак загинув, то хустиною вкривали обличчя козака, щоб "хижі птахи очей не довбали, козацької крові не пивали", а потім ту хустину прибивати  до хреста.

уч: 

   Якщо ж козака ховали з почестями, то тіло його клали в домовину, покривали червоною китайкою, а вишитою хустиною накривали сідло вірного коня, якого вели за домовиною.  

      В українській народній пісні "Їхав козак на війноньку" козак, прощаючись з коханою, просить її: 

Дай же, дівчино, хустину,

Може я в бою загину,

Закриють очі темної ночі,

Легше в могилі спочину.

(На фоні ліричної музики учениця виконує вірш Ганни Чубач "Хустка тернова")

Слово до слова-хустка тернова.

Квітка до квітки-весна.

Слухає вечір нашу розмову.

Ту, що на світі одна.

Доня питає-серденько крає:

-Чом називається так?-

Відповідаю, ніби зітхаю:

- Долі тернової знак!-

Доня сміється. Очі -як зорі.

Доня не знає про те,

Скільки тернові бачили горя,

Як безнадійно терен цвіте.

…Рік тридцять третій,

Клятий, холодний…

З голоду пухне село…

Вже моя мама встати не годна:

Смерть опустила крило…

Бабця не плачуть-тихо зітхають

Хустку -єдине добро-

У Могилеві- Подільськім зміняють

(Боже, як вдало!)на жита відро.

Потім робили-хустку купили.

Та почалася війна.

Й разу на свята її не наділи,

В скрині лежала вона.

…Рік сорок шостий…

Жити не просто

Після такої тяжкої війни.

Ходить і ходить непроханим гостем

Батько убитий у мамині сни.

Бабця не плачуть-тихо зітхають.

Хустку не стануть носить.

Знову на трави якісь обміняють.

(Боже, як бабці на обмін щастить!)

Потім робили - хустку купили.

Я пам'ятаю той день:

Бабця купили, мама наділи,

Я доторкнулась лишень.

Доня сміється.Очі - як зорі.

Світ мій від цього ожив.

Доня кепкує: «Довго говориш!

Значення слова - скажи!»

- Вибач! Здалося все при нагоді.

Відповідь іншу не жди:

У нашому роді, у нашім народі

Доля і хустка -

Тернові завжди!

уч:

    Дякувати Богу, що в наш складний час знову пробуджується любов нашого народу до такого простого і одночасно незбагненного дива – української хустки. Пробіжить час непомітно, вас розкидає життя по світах.  І як відрадно що є така прекрасна традиція коли солдати, повертаючись із армії,  привозили своїм мамам, коханим, молодим дружинам у дарунок пишні хустки.

 

уч:

Хустка –це  життя… Вона пам’ять роду, його святиня.

Ще й зараз мама на хустину

Не може глянути без сліз,

Бо тато на війні загинув,

Товариш хусточку привіз.

Колись і ненька вишивала,

Як батька проводжала в бій

Я теж хустину дарувала –

Служить ішов товариш мій.

І той, хто каже: «Вишли з моди

На спомин вишиті хустки»,

Не зна, що звичай це - народний,

Який прийшов через віки.

І ще в майбутньому багато

Тим, кого в армію призвуть

Дівчата будуть дарувати хустину,

щоб не смів забуть

Стежину ту, що через поле

У рідний дім його веде

А ще, щоб не забув ніколи

І вірний був отій, що жде.

Вчитель:

Ось і підійшло до завершення наше знайомство з хусткою, яка супроводжувала жінку від народження до смерті, прикрашала життя людини своїми розкішними химерними малюнками у радості і горі.

Підводячи підсумки нашого заходу, хочеться висловити сподівання, що ви не забудете  про що ми сьогодні розмовляли і розкажете своїм мамам, рідним, а згодом – своїм дітям.

      Цікаво, що ж Ви взнали нового для себе, що зможете  розповісти? (Учні  діляться думками).

Отже, хустка – це оберіг жінки, бо оберігає її від усього злого, лиха, хвороби.

На цьому нашзахід завершений.

(Вчитель бере в руки свічку і гасить її.)