Виховний захід. "Дружба - велика сила"за мотивами творів В. О. Сухомлинського " Бабусин борщ", " Хлопчик приголубив сніжинку" та казки Г. К. Андерсена " Снігова королева"

                            Дружба – велика сила

За мотивами творів В.Сухомлинського « Бабусин борщ», « Хлопчик приголубив сніжинку» та казки Г. К. Андерсена « Снігова королева».

   Мета. Вчити дітей ввічливо спілкуватись з ровесниками та дорослими; показати перевагу доброти, чуйності над байдужістю; розширити і закріпити вміння вживати слова ввічливості; формувати манери культурної поведінки, навички і звички  «хорошого тону»; виховування в учнів ввічливість, чемність, доброзичливість.

 (Звучить вальс)

Учитель. У всіх казках, це кожен знає,

Не зло, а що перемагає? ( Добро)

Та боротьба Добра зі Злом

Триває діти вже давно.

Той хто казок багато знає,

Про це чудово пам’ятає.

Отож запрошую до зали вас,

Бо  й нашу  казку починати час.

(З’являється два хлопчики)

Чорний хлопчик. Вже прийшла до нас зима -

                                 Веселішої нема!

                                 Нумо, дорогі малята,

                                 Перевіримо санчата,

                                 А ще й лижі, ковзани –

                                 Чи годяться ще вони?

                                Лід міцненький на ріці!

Білий хлопчик.     … Знову гулі і синці!

Чорний хлопчик . А як сніг впаде біленький,

                               Всі ми будемо швиденько

                               Бабу снігову ліпити..

Білий хлопчик.  Потім тижнів два хворіти,

                              Пити ліки несмачні…

 

Чорний хлопчик. Та  й набрид же ти мені!

                               Ти чого прийшов сюди?

Білий хлопчик.     Хочу всіх застерегти,

                                Щоб боялися біди,

                                 Бо зима бува лихою!

Чорний хлопчик. Ой і нудно ж із тобою!

                                 Ходімо краще погуляти,                                                  1

                                Надворі у сніжки пограти!

( Гурт дітей грає у сніжки , сиплеться сніг)

Бабуся. Гей Каю, Гердо, мерщій ходіть до хати!                                        

               Метелиця вже почала кружляти.

    ( Діти сідають на стільчики Кай і Герда підходять до бабусі)                       

Кай.     Бабусенько, та ми ж не немовлята,

             Невже сніжок нас може налякати?

Бабуся.  Ви все ж малі, і ще вам не до тями,

             А так буває, що  може з’явиться прегарна біла пані.

             Зі снігом у танку вона кружляє

             І до людей у вікна  заглядає.

Герда. Як звуть її ?

Кай. І хто вона ?

Бабуся.  То королева Снігова.

Герда ( до Кая) Мені здається, що пороша ця

                           Вже дуже почала мести.

                           Чи може королева без запрошення,

                            Без дозволу до нас сюди прийти?

 ( Силует Снігової Королеви.)

Кай. Хай спробує лишень,

         Я посаджу її на пічку,

        Й на тому  місці з’являється водичка

        Ой! ( хапається за серце)

 

Герда. Та що там сталося з тобою?

 

Кай.     Мене кольнуло  щось у серце…

              Який нестерпний біль це!

 

Бабуся. А ну бо, Гердо, Каю,

              Вечеря вже готова.

              До столу вас чекаю –

              Я борщика зварила.

               Та от не пам’ятаю,

               Чи я його солила?

Кай.  А чому так хліба мало?

          І чому нема сметани?                                                                                    

          Ще й солоний борщ до того…

          Не подякую за нього!                                                                         2

Герда. Бабусю, ти не слухай Кая!

            Що з ним сталося не знаю.

             Давай тобі допоможу.

Кай.     Я, Гердо, ось таке скажу:

              Вже досить нам у двох водитись,

             Піду на двір на сніг дивитись.                                                               

(Виходить з хатинки сідає на пеньок. Звучить вальс. З’являється  Снігова королева)                                                                                                                    

Снігова королева.

                Ну, здрастуй, Каю! Ти мене чекав?

                Я – Королева Снігова. Впізнав?

                Живу на Півночі, де так багато снігу,

                В палаці, де не чути зовсім сміху.

                Ніхто не знає ані слова «літо»,

                Ні пахощів живих яскравих квітів.

                Та й ваші квіти на вікні –

                Поглянь, вони бридкі мені!

Кай.        Так, бачу я: ця квітка не красива,

                Ось та – крива, а та – стара, все листя погубила!
Снігова королева.

                  Отож, мій хлопче, ти забудь про квіти,

                   Їх люблять бабці і маленькі діти.

                   Тебе запрошую до себе гостювати,

                   Крижинками й сніжинками там грати.

Кай. Сніжинками колись я милувався,

         Із ними на долоньці грався.

        А те, що тануть від тепла людського,

         Тоді я ще не знав такого!

Снігова королева.

                     Тепер дрібниці ці тебе не будуть хвилювати,

                      Є в Королівстві снігу

                      Чим себе зайняти,

                      Тебе я буду там чекати.

Герда. Каю, чому ти так поводишся сьогодні? Чому сидиш біля дверей самотньо? Хвилюється бабуся й дивиться в вікно.

Кай. А мені все одно!                                                                                         

(З’являється  два чарівники, ховають обличчя)

Чарівники. Та все одно!

Герда. Хто це сказав? Виходьте, покажіться!                                                 3

Перший чарівник. Ми два чарівники.

                                 Що діється усюди – нам байдуже,

                                 Й про що там плачуть люди,

                                 Нам все одно!

Другий чарівник.    І тих дітей ми любим дуже,

                                  Яким у світі все байдуже.                                                                                                                       

Герда.         То ви є злі чарівники!

                     О ні, ми з Каєм не такі!                                                                                                                        

Перший чарівник. Та це вже значення не має.

Другий чарівник.   Бо ми прийшли забрати Кая.

( Чарівники беруть за руки і ведуть із собою)

Герда. Каю! Що це діється з тобою? Куди ви йдете?

 

Перший чарівник. У володіння Королеви Снігової.

( Герда сідає і плаче)

Діти. 1.Що це з нашим Каєм сталось?

          Невже забув, як разом грались?

           Мені здається, що йому у серце

           Упало дзеркала лихого скельце.

 

           2. Зробив те дзеркало

             Злий і хитрий Король.

             А учні дзеркало його розбили

             І тим чимало лиха наробили.

 

          3. Як тільки скельце до людини потрапляє –

              Вона усе хороше забуває.

              А як воно потрапить в серце взимку

              Відразу перетворить на крижинку.

                                                                                                                          

        4.   Нам треба Кая відшукати

               І від біди урятувати

               З полону серденько звільнити

               І дружбою злі чари розтопити.

 

           5. Ми віримо, що дружба і добро

               Завжди перемагають!

               Здолаєш,  Гердо, й ти холодне зло

               І звільниш свого Кая.                                                                         4 

 

 Герда. Ну що ж готова я до бою

             З володаркою Сніговою.

              О Каю, де ти? Відгукнися

            Ти ж, Королево, покажися!

  ( Королева за руку виводить Кая. Кай складає слова)     

Снігова Королева. Так, я чекала зустрічі з тобою!                         

                                 Ось Кай – мені вже буде він служити                                        

Герда. Каю, любий Каю! Я – Герда!

            Невже ти мене не пам’ятаєш?

            Невже таким холодним залишися назавжди?                                            

 

  Кай. Ти хто така? Ні, я тебе не знаю.

            Не заважай мені. Хіба не бачиш –

            Тут слово «вічність» я складаю.

 

Герда. О Каю, озирнися прошу.

             І друзів пригадай своїх хороших.

             Ти пам’ятаєш, коли разом грали

             І пісеньку про дружбу ми співали.

( Наспівують пісню)

Кай. Гердо? Друзі?

Снігова королева. Невже своєю добротою

                                Змогли ви серце Кая розтопити?

                            Ой, що це діється зі мною? Як стало жарко!

                             Подайте сніжинок мені і крижинок!

                          ( Притуляє руки до грудей)                                                                                          

Діти.   Південний вітер просимо тебе, повій!

            Холодне серце королеви розігрій!

            На крилах принеси їй доброту, любов!

            Щоб серце в неї стало теплим, добрим знов!

 Снігова королева. Ой! Що це робиться?

                                    Себе не впізнаю.

                                    Тепло в душі моїй…

                                    Я всіх люблю!

                                    Я зрозуміла, і я хочу діти,

                                    Щоб відтепер завжди в усьому світі

                                    Була любов, були добро і ласка,

                                    І щоб усі повірили у казку.

          ( Пісня « Усмішка»)                                                                                       5

 

                                                                                                                               

 

                                                                                                                                            

 

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

       6