Виховний захід "Поетичний вінок Кобзареві"

Поетичний вінок Кобзареві

                          Виховний захід
Вчитель Дорогі діти, шановні батьки та гості! Запрошуємо вас на свято «Поетичний вінок Кобзареві». Разом ми полинемо у спогади про важкі роки славетного Кобзаря, прислухаємося до шевченківської думки,  вклонімося світлій пам’яті поета. А чому саме сьогодні? Бо день народження і день смерті його стоять поряд – 9 і 10 березня. А між цими двома березневими днями – 47 років нелегкого життя, яке стало славою і гордістю українського народу. Тож нехай вогонь  душі великого поета запалить у ваших серцях іскру віри, надії, любові до рідної землі,  українського слова!

Учень У нашій хаті на стіні 
Висить портрет у рамі, 
Він дуже рідний і мені,
І татові, і мамі.
Учень Він стереже і хату, й нас,
Він знає наші болі,
Я  добре знаю – це Тарас,
Що мучився в неволі.
Учень Такий ріднесенький – дивись,
Він мов говорить з нами,
Він на портреті мов живий,
Ось – ось і вийде з рами.

Пісня «Про Шевченка, про Тараса»

Про Шевченка про Тараса

Знаєш ти і я

Його любить  й поважає

Вся наша рідня

Скрізь поета шанували,

Навіть вороги змовкали

Як лунало слово кобзаря.

 

Обніміться брати мої-

Закликав Тарас

Живіть в дружбі  і любові,

Примиритись час.

Працьовиті і хоробрі

Всі ми варті жити добре

Вчить Шевченко,

Мудрий наш Тарас

Учень А на столі – «Кобзар», поглянь,
Та білий коровай,
Бо в котрій хаті є ця книга –
Там буде щастя, знай!

 
Учень Сьогодні свято Тараса,
Великого співця народу,
Що стільки гарних написав 
віршів про правду і свободу.

Учень А наша воля України 
Не вмре, не загине,
Наш Шевченко дорогий –
Сонце України!

Лунає пісня В. Зінкевича «Шлях до Тараса» 

І доки в римах Заповіту

Вогонь поезії не згас.

Той рух до сонця не спинити

Бо зветься сонце те Тарас.

 

В дні перемог і в дні поразок,

Щасливі дні і в дні сумні

Іду з дитинства до Тараса,

Несу думки свої земні.

 

Коли в душі моїй тривога,

Коли в душі пекельний щем,

Іду до нього, до живого

У всесвіт віршів і поем.

Учень Холодна ніч 1814 року. У селі Моринцях всі сплять. Лише у віконці хатини Григорія та Катерини Шевченків блимає вогник. Саме тут, у кріпацькій родині, у ніч з 8 на 9 березня народився син, якого назвали Тарас.

Учень На небі загорілася нова зірочка, народилася панові нова кріпацька душа, а Україні – її великий співець Тарас Григорович Шевченко. Люди з таким обдаруванням, з таким Божим даром народжуються раз на століття.

 

(На сцені – Катерина та Григорій Шевченки колишуть колиску. Тихо грає музика. Катерина наспівує колискову.)
 

 

Учень У старій хатині
Кріпака колись
В тихий день весняний
Хлопчик народивсь.
Учень Народився на світ білий
Тарас у кайданах,
Ой, нелегко бути змалку
У неволі в пана.
Мати ( сумно наспівує) 

Ой, черчику та горобчику,
Полинь, полинь по садочку, 
Полинь, полинь по садочку, 
Розкажи нам усю правдоньку –
Кому воля, а кому неволя,
Бо така кріпача доля…

 

 

 

Батько А що, Катерино, назвемо його Тарасом? Хай буде щасливою його доля.

Учень Отак і назвали, не відаючи, якою нелегкою, тернистою буде його життєва дорога.
Учень Безрадісне, рясно зрошене слізьми дитинство протупотіло босоніж колючою стернею в голоді, холоді та у хворобах. 

Учень Він хлопцем був убогим 
І пас сільські ягнята,
І домом його була 
Мала селянська хата.

Учень Він бідував ізмалку
І бачив біль довкола,
Неволя й кривда люта –
Це була його школа.

Учень Він давню славу й волю
У своїх бачив мріях,
Душа його пророча
Зросла в святих надіях.

Учень Не побоявся муки,
Вигнання, ні темниці,
Хотів вернути волю 
Прабатьківській землиці.

Учень Хоч вороги на нього
Кайдани накладали,
Він звав братів і кликав,
Щоби до бою встали.

Учень За те тобі  клянемся,
Усі вкраїнські діти:
«Ми сповнимо, Тарасе,
Всі твої заповіти!»

 

Пісня «По діброві вітер виє»

По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.

Стан високий, лист широкий
Марне зеленіє;
Кругом поле, як те море
Широке, синіє.

Чумак іде, подивиться
Та й голову схилить;
Чабан вранці з сопілкою
Сяде на могилі.

Учень А чи знаєш ти, що означає в перекладі  на українську мову ім’я «Тарас»?
Учень Ні, не знаю.
Учень Ім’я «Тарас» перекладається з грецької  як «бунтар». Прізвище Шевченка пов’язане з назвою професії – швець. Шевцем був прадід Тараса. Син шевця – Шевченко. Ось звідки походить прізвище поета.
 

 

 

Сценка  «Мати і Тарас»
(Заходить жінка, одягнена в селянський одяг. До неї підходить малий Тарас.)   

  
Мати Сину мій, прости, що доля твоя буде важкою, бо народжений ти невільником – кріпаком. Сину мій, моя дитино! Яким воно буде, твоє майбутнє? Чи матимеш кусень хліба, свою господу, стріху над головою?
Хлопчик Не журіться, матінко. Гляньте краще на небо – бачите, скільки ясних зірочок сяє? Сяють, наче вогники.

Мати Це, коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?             
Хлопчик Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?           
Мати Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.           
Хлопчик Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила ясно-ясно.             
Мати Старайся, мій хлопчику… 
Як гірко, як нестерпно жаль,
Що долі нам нема з тобою!
Ми вбогі, змучені раби,
Не знаєм  радісної днини.
Нам вік доводиться терпіть,
Не  розгинать своєї спини.
Промовиш слово -  і нагай
Над головою люто свисне.
І так усюди - з краю в край
Панує рабство ненависне.
Тарас … В тім гаю, 
У тій хатині у раю,
Я бачив пекло. Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дадуть…

Пісня «Зацвіла в долині»

Зацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялась
Дівчина-дитина.

Любо, любо стало,
Пташечка зраділа

Пташечка зраділа
І защебетала.

Почула дівчина
І в білій свитині
З біленької хати
Вийшла погуляти
У гай на долину.

Учень Ріс Тарас розумною, допитливою дитиною, хотів усе знати, дивувався красі, бо вмів її бачити. Щоденно справ чимало. У ставку викупатися треба. До кузні забігти, як коваль працює подивитися. Їсти хочеться, та нічого додому повертатися. Хлопчик часто утікав від усього, ховався в густі кущі калини і мріяв.
Учень Наслухавшись розповідей про те, що залізні стовпи підпирають небо, він загорівся бажанням подивитися на них і пішов шукати. 
Учень Отак серед забав з однолітками над рікою,  на леваді, в полоні дідусевих оповідань минало Тарасове дитинство. Та недовго воно тривало.
Учень Коли Тарасові минуло 9 років, померла його мати, а в хату прийшла зла мачуха.  Знущалася вона над бідними сиротами, а особливо не любила Тараса. Цілими днями доводилось ховатися від неї в бур’янах. Вмивався гіркими сльозами,  шукав захисту у своєї сестри Катерини. 
Учень Згодом Тарас Шевченко напише про це у своїх віршах.
Учень (під супровід пісні «Така її доля») 
Тяжко, важко в світі жити
Сироті без роду
Нема куди прихилиться -
Хоч з гори та в воду…
В того доля ходить полем,
Колоски збирає,
А моя десь ледащиця,
За морем блукає…
Учень Коли Тарасові минуло 11 років, він втратив останню опору – батька, який, помираючи, сказав пророчі слова: «З нього буде або щось дуже добре, або велике ледащо».
Учень І тільки поховали батька, зібрав Тарас у свою торбинку каламар, перо й крейду і пішов шукати собі долі.
Учень Пішов до маляра. Але все було марно. Вже змалку став сам заробляти на кусок хліба, носив воду, пас ягнята.
Учень Він був і пастухом, і погоничем, і ким він тільки не був, і чого тільки не робив! Але йому ж  хотілося бути малярем! Все, що бачив, хотілося змалювати.

УченьТак минають літа,  Шевченкові вже 15 років. Ось так і відплив якось непомітно Тарас від берега дитинства. Він стає козачком пана Енгельгардта. Багато мандрує зі своїм паном.
Учень Коли Тарасові виповнюється 17 років, пан  дає йому  дозвіл    вчитися у Петербурзі. Тут Шевченко знайомиться із земляком-художником Іваном Сошенком. Сошенко зі своїми товаришами викупляє Шевченка з кріпацтва за 2500 карбованців.
Учень Так в людському морі
Стрілися брати,
Що зуміли в горі
Щиро помогти.
Учень Викупили друзі,
Вільним став Тарас,
Чом же серце в тузі? 
Біль чому не згас?
Учень Мріє про свободу
Молодий Тарас,
Щоб дала народу
Щастя світлий час.

Пісня «Якби мені черевики»

Якби мені черевики,

То пішла б я на музики,

Горенько моє!

Черевиків немає,

А музика грає, грає,

Жалю завдає!

 

Ой піду я боса полем,

Пошукаю свою долю,

Доленько моя!

Глянь на мене, чорнобриву,

Моя доле неправдива,

Безталанна я!

Учень Та малює й пише
Він таємно там,
Гнівні його вірші
Страх несуть панам!

Учень ( декламує вірш Т. Г.  Шевченка )          
Схаменіться…
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте  щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає.
І на небі, а не тілько
На чужому полі
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Учень Недовго судилося поетові бути вільним. За те, що писав про волю, цар Микола І наказав заарештувати Тараса і заслати в Киргизькі степи, де він був солдатом царської армії. Довелося йому зазнати   багато страждань. Але ще важчою була заборона писати і малювати. 
Учень Десять довгих років карався Тарас Шевченко солдатом на засланні без права писати й малювати, без книжок, серед дикого степу, між чужими людьми. 
Учень Злякавсь, що пісня голосна,
Московський цар поганий,
Тараса в чужину погнав,
Закув його в кайдани.
Учень Та ще й писати заказав
Ворожий цар  лукавий,
А все ж таки Тарас писав,
Ховав вірші в халяві.
Учень І так в пустелі, в чужині,
У самоті томився.
Писав про рідний край вірші
І Богу все молився.

Учень Незважаючи на заборону, Шевченко пише вірші і ховає їх за халявою чобота. Тепер цю книжку називають захалявною.
Учень (під мелодію пісні «Думи мої …»)
Думи мої, думи мої,
Ви мої єдині,
Не кидайте хоч ви мене
При лихій годині.
Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі,
А ще гірше – спати, спати
І спати на волі  -
І заснути навік-віки,
І сліду не кинуть,
Ніяково, однаково,
Чи жив, чи загинув!

Учень Із 47 прожитих років Т. Г. Шевченку довелось бути  24 роки кріпаком, 10 років у неволі, три з половиною роки  під наглядом поліції. І тільки 9 років – вільною людиною. 
Учень 10 березня 1861 року помер Тарас Шевченко в  Петербурзі. Згодом тіло його перевезли в Україну і поховали на Чернечій горі біля міста Канева над Дніпром.
Учень Щороку сюди приходять тисячі людей, щоб віддати шану великому Кобзареві.    

 
Учень На горі Чернечій, попід самій кручі,
Де сумують трави, сизий степ мовчить,
Сяють тихо зорі, мов свічки блискучі –
Там у домовині наш Шевченко спить.

Учень Поклонися, Дніпре, передвічний, дужий,
Тій святій могилі з – між розлогих нив.
Хай озветься хвиля, задзвенить, затужить –
Він тебе, Славуто, міцно так любив!

Учень Поклонися, степе, сивий ти козаче,
З – за могил високих , кучерявих трав –
Він же тую славу, що її ти бачив,
Як ніхто ніколи славно оспівав!

Учень Поклонися, земле, низько поклонися
Пам’яті Тараса, славного співця,
До могили тої серцем пригорнися,
Де ж бо більші скарби, як могила ця?

Учень Поклоніться низько, українські діти,
Тій горі, що гордо над Дніпром стоїть,
І Тараса – батька віщі заповіти
У життя з собою в серці пронесіть!

 

Пісня «Сховавсь ясний місяць за хмару»

Сховавсь ясний місяць за хмару,
Заплакали зорі дрібні.
Тарасе, ти наш рідний батьку,
Не стало тебе на землі.

 

А потім лежав і не чув ти,
Що діялось в нас на землі,
Як діти твої пропадали,
Замучені в царськім ярмі.

 

Та скоро зоря нам засяла,
Нарід із руїн підвела,
Хвала тобі, рідний Тарасе,
Хвала тобі, батьку, хвала!

Вчитель Життя Т. Г. Шевченка таке дивовижне, що, слухаючи про нього, можна було б сказати, що це – легенда, коли б усе те не було правдою. Пам’ятники великому Кобзареві стоять у далекій Канаді, Америці, Франції, Угорщині, Аргентині. Його ім’ям названо вулиці в багатьох містах світу. Вірші поета перекладено 150 мовами світу.
Його поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини. Тож пронесімо, діти, у своєму серці пам’ять про Тараса Григоровича Шевченка крізь все своє життя!