Виховний захід «Природа рідна – наша втіха, то ж хай вона не знає лиха!»

Гусаківський НВК

 

 

 

 

Сценарій заходу

«Природа рідна – наша втіха, то ж хай вона не знає лиха!»

 

 

 

 

 

 

 

                                                                           Підготувала

                                                                                 вчитель біології

                                                                              Жемелко М.І.

 

 

Мета: прищеплювати  в учнів почуття прекрасного, любові, вдячності до природи рідного краю  та шанобливе ставлення до неї; спонукати до спілкування з природою без завдання їй шкоди; формувати відповідальне ставлення до на­вколишнього світу: виробляти правила безпечної поведінки в лісі, на водоймі тощо.

 

Обладнання:  картини із зображенням природи рідного краю, плакати: «Краса природи – це одне з джерел, що живить доброту, сердечність і любов», «Природа – наша мати, треба її оберігати», «Зупинімось – останній є шанс»,   дитячі малюнки на захист природи, Червона книга України, книжкова виставка «Збережемо планету і природу спільно».

Епіграф «Нехай Земля квітує всюди – природу збережімо, люди!»

 

Все на землі, все треба берегти –

І птаха й звіра, і оту рослину,

Не чванься тим, що цар природи ти –

Бо врешті, ти його частинка.

Друже мій, люби життя,

Люби людей, природу,

А кривду кинь у забуття,

Як камінь в тиху воду.

                                                                        Б.Лепкий

 

Учитель:  Рідна природа чарує нас в усі пори року. Ми, українці, маємо гордитися тим, що доля подарувала нам це чарівне й неповторне диво. Та багатства природи небезмежні. Маємо їх дбайливо оберігати, як порядні господарі. Так роблять в усьому світі, бо проблеми екології, охорони природи нині найважливіші, адже природа – це наше життя, наше здоров’я.

Дерева, кущі, лугові, польові й лісові квіти ростуть не для того, щоб ми їх ламали, топтали, рвали, нищили.

Навіть дикі звірі тихо поводяться в лісі – невже ми виховані гірше за них? Не лякаймо птахів своїм вереском: вони ж звикли до мелодійного співу й щебетання.

Вогонь – страшний ворог лісу, природи й усього живого. Тож не грайтеся в лісі з вогнем. Обривки газет, поліетиленові торбинки, пляшки, банки з-під консервів – свідчення, що на природі побував її губитель. Невже ним є саме ти? Вирізавши на дереві своє ім’я, ти увічнюєш своє дикунство.

Залишаючи місце відпочинку на лоні природи, подбай, щоб воно було не в гіршому, а в кращому стані, ніж ти застав.

 

Ведуча:

Природо рідна, всі ми твої діти,

Про тебе дбати мусимо весь час,

Щоб все жило, щоб все цвіло довкола

Й не соромно тобі було за нас.

 

Ведучий:

Природо! Ти – наш другий дім,

Колиско мила, берегине славна.

Щоб нам у ньому затишно було,

Зусиль прикласти треба нам немало.

 

Ведуча:

Весна іде, і нас вона зове

Світанки сині в поле зустрічати.

Та правило святе повинні знати ми:

Що треба все садить, а не ламати.

Коли зустрінеш ти комашку десь –

Ступай легенько, щоб її не затоптати.

Якщо ж не ми, то хто ж у цім житті

Малих істот цих буде захищати?

 

Ведучий:

Калину посади ти під вікном своїм,

До неї птахи будуть прилітати.

Повір, мій друже, з вдячністю вони

Для тебе будуть весело співати.

 

Пісня “Калинка моя, калинка”

Цвіте калина біля хати,

Як символ щастя і добра.

Ти не посмій її ламати,

Нехай чарує всіх вона.

 

Приспів

 Калина моя, калина,

Немов молода дівчина.

Краса її чиста та ніжна

Залишиться в серці моїм.

 

Цвіте калина біля хати,

Оберігає від біди.

І наче хоче нам сказати

Щоб берегли її завжди.

Приспів

 

Ведуча:

Сьогодні свято наше від душі

Присвячуємо Тобі, Природо рідна.

Відкрий нам двері в Храм свій чарівний,

Й нехай увійде у нього той, хто цього гідний.

Виходить дівчина Природа, одягнена у зелену сукню, з вікном на голові.

 

Природа:

Жила спокійно я у своїм царстві,

Усе навколо так цвіло, манило.

Раділа сонцю, щебетанню птахів,

І кожен день давав все нові сили.

Була веселою я у житті своєму.

І з кожним днем добрішою ставала

Я щедро дарувала всім дарунки,

Всю свою душу людям віддавала.

Та десь щось загуло, загуркотіло,

І хтось порушив мирне існування

Заметушились птахи, звірі, квіти:

Чи доживемо ми ще до світання?

Живуть вони, але життя згасає

Благаю люди, нас ви захистіть.

Бо ми всі гинем, чуєте, ми гинем!

Чому? За що? Хоч ви мені скажіть.

(Плаче, вибігає)

 

З’являються 3 учні, співають:

 

Ми веселі та завзяті

Йдемо природу захищати.

Допоможемо усім:

І великим, і малим.

 

1-й учень:

Коли потраплю на пташиний збір,

То інтереси їх я буду захищати.

Права їм дам найкращі на землі,

Щоб високо вони могли літати.

 

2-й учень:

Від соловейка виступлю і .

Ми знаєм, як чудово він співає.

Пора йому присвоїти звання,

Нехай чарує нас й ніколи не зникає.

 

3-й учень:

А я лелеку буду захищать,

Що в’є гніздо біля моєї хати.

Нехай ніхто ніколи у житті

В них не посміє хоча б раз стріляти.

Ці птахи милі спокій бережуть,

Дарують мир і злагоду в родині.

Не смійте, люди, їх сполохати хоч раз,

Щоб не накликати журби в свою країну.

 

Пісня “Лелеки”

Війна прийшла на землю нашу,

Стогнали, плакали гаї.

І птахам також було важко

Лишатись тут, де йшли бої.

Лелеки гнізда будували,

Щоб боронити від біди,

Але хоч як вони старались,

Не вберегли нас від війни.

 

Пр.: Лелеки любі, відлітайте,

Дайте спокій й мирні дні,

А потім знову повертайтесь,

Щоб жити з нами на Землі.

 

Кати палили все довкола,

І гірко плакали поля,

Лелеки відлітали з краю

Того, де була їх земля.

Лишили тут свої гніздечка,

Кружляли довго в вишині,

Їм так хотілось залишитись

На рідній батьківській землі.

Пр.

 

4-й учень:

На території нашого села знаходиться 19 лелечих гнізд. Тож бережімо їх, люди! А також ми, юні друзі природи, дослідили, що в нашому селі побудовано 112 гнізд ластівкою сільською. Тож подбаймо про них, щоб ніхто не зміг порушити пташиного спокою.

 

5-й учень:

Синичку буду захищать і снігурів,

Цих птахів мусим взимку накормити.

Як важко їм в цю пору – голод, сніг,

Повинні ми їх захищати і любити.

 

6-й учень:

Ще слово я за лебедів скажу,

Вони цінують вірність і кохання.

Нехай у парі проживуть життя,

Щоб браконьєр не вбив їх на світанні.

Ці птахи ніжні, наче білий цвіт,

Милують око щирою красою.

Нехай живуть, не знаючи журби,

Людей дивуючи всіх вірністю й любов’ю.

 

Сцена збоку застелена голубим покривалом, що символізує озеро. У ньому плавають лебеді – діти, вдягнені в білі плаття та костюми.

 

На сцені з’являється Браконьєр.

 

Браконьєр:

От, не даром, вийшов з дому,

хоч і відчуваю втому.

Думав: де це здобич взяти?

А тут стільки лебедяток!

Зараз стрельну раз чи два,

аж хмеліє голова.

Таке щастя, і так швидко –

тут і лебеді, й лебідки.

(Витягає рушницю і хоче стріляти)

 

Вибігає дівчина – Фауна і падає перед ним на коліна.

 

Фауна:

Не вбивайте, не чіпайте,

Я благаю вас, благаю.

З кожним днем моє все царство

Гине й просто вимирає.

 

Браконьєр:

Звідки ти, красуне мила?

Чому так заголосила?

Фауна (піднімається з колін):

Я – Фауна, донька Природи,

Тварин і птахів захищаю,

Коли їм весело – сміюся,

А в горі сльози проливаю.

Дарунок цей матуся дала,

Щоб їх усіх я захищала.

Але не зможу захистити,

Коли всі будуть так чинити.

 

Браконьєр:

То що, тобі цих птахів шкода?

Яка ж тобі від них вигода?

 

Фауна:

Усі ці мешканці – то діти,

Тож як мені без них радіти?

Коли б у вас дитя забрати

Чи не було б для вас утрати?

Подумайте, бо ви ж – людина,

Де совість й розум воєдині.

І що загубиш у житті,

Ніколи не повернеш, ні!

 

Браконьєр:

Коли ти так, красуне, просиш,

Не можу я відмовить, ні.

Нехай ростуть ці дивні птахи

І тішать нас всіх на Землі!

Обоє виходять.

 

7-й учень:

Повірте, друзі, птахів ми усіх

Повинні захищати і любити.

Без них життя немає на землі,

Скажіть-бо, люди, як без птахів жити?

Звучить мелодія на мотив пісні “Листья жёлтые над городом кружатся” –

 

“Нам без птахів не прожити”.

 

Нам без птахів не прожити,

Нам без птахів не прожити,

Знаємо ми, знаємо ми.

Мусимо про них ми дбати,

Мусимо про них ми дбати

На землі, на землі.

 

Пр: Нам без птахів аж ніяк не обійтися,

Озирнись навколо, друже подивися.

Яку користь всі вони приносять людям,

Уяви, коли їх тут не буде.

Шкідників появиться велика сила,

Скільки знищено буде рослинок.

А щоб нам цього повік не знати,

Птахів ми повинні завжди захищати.

 

Ведучий:

Надзвичайно багата, чарівна й прекрасна природа Львівщини , де владарює смілива й прекрасна, мила й великодушна її величність Флора. Всю чистоту світанків, красу й надзвичайну вроду ніжно-білих лілей увібрала в себе ця чарівна фея. Вона  завітала  до нас на наше свято.

Звучить мелодія. Заходить  Флора – дівчина в символічному вбранні.

 

Флора:

Природа – матінка мені

В дарунок дала світ рослинний,

Який люблю я й бережу

Як найціннішу із святиней.

Радію, коли все гаразд,

Коли усі веселі та щасливі,

Я коли гірко комусь в світі цім,

То пережить усе мені не сила.

Я гірко плачу, як образили рослину,

Вас закликаю: не чиніть біди.

Нехай у царстві Флори сонце сяє

І буйний цвіт квітує назавжди.

(Виходить)

Ведуча:

Але, на жаль, це не завжди так. Ми забуваємо, хто ми в цьому світі, забуваємо про найсвятіше, що є в нашому житті й часто стаємо свідками жахливого поводження з природою, коли серце, здається, саме кричить від болю, але, на жаль, до наших слів не завжди прислуховуються ті, хто не розуміє, чи не хоче розуміти болю цих беззахисних перед нами рослин. Ось послухайте розповідь про понівечену вербу.

Росла самотньо верба над водою,

Купала у воді свої зелені віти.

Та якось йшов дорогою прихожий

І тут красуню – вербу він помітив.

Чи, може, в нього настрою не було,

Був мовчазний і надто вже ворожий.

Він обламав з десяток гарних гілок

І кинув тут недбало при дорозі.

Заплакала і заридала гірко верба,

Із страху вся трусилась, як билинка:

“Навіщо ж стільки завдавати болю?

Я ж так одна, немов та сиротинка”.

А він пішов, не озирнувся навіть,

Не думаючи про жорстокий вчинок.

Із острахом живе верба ця й досі:

“А раптом він вернеться й я загину?”

 

Ведучий:

Ось такі необдумані жорстокі вчинки завдають найбільшої шкоди рослинам. Ми повинні зупиняти таких людей, карати їх, заставляти їх більше думати над невиправданими злочинами перед природою.

 

Ведуча:

Серед такої безсердечності та необдуманості зустрічаються й такі, яким не байдужа доля природи, її понівечена краса; ті, що намагаються зрозуміти цих загадкових таємничих істот, зрозуміти, чого ждуть ці бідолашні рослини від нас, людей, та по голосу своєї совісті допомогти їм подолати їхні біди та негаразди. Послухайте, як про це сказано у вірші “Зажурена берізка”.

При дорозі зажурилась берізка,

Похилила коси до землі.

Ой чому сумує бідолашна,

Запитати хочеться її.

Все сумує гірко біля шляху,

Тихо листя з вітром шелестить.

Як же розгадати її мову,

Адже деревце весь вік мовчить.

Але подивись пильніш – і зрозумієш,

Чом в журбі берізонька стоїть.

Всі дерева в парі розмовляють,

А вона весь вік одна мовчить.

Лише з вітром розмовляє тихо,

Тужить і ридає кожен раз:

“Ну навіщо так в житті буває,

Що самотня я стою весь час?”

Я росту у парі із журбою,

Радощів в житті моїм нема.

Поможи в біді мені, людино,

Щоб весь вік не була я сама.

Поруч посади мені деревце,

Веселіше щоб було життя,

Бо так гірко в самотині жити,

Хочеться, щоб в парі була я.

Диво це до болю схвилювало,

І сльоза згубилась у траві.

Радо поможу тобі, берізко,

Не лишу тебе в біді я, ні.

Будеш знову ти весела і щаслива

Шелестіти листячком своїм,

Ну а поруч із тобою ясен буде

Другом і порадником твоїм.

 

 

Ведучий:

Рослини – обереги нашого життя, захисники спокою, душевна розрада в час розпачу та смутку. Вони прикрашають наше життя, наповнюють його рожевими мріями, дивними відчуттями. А уявіть, що було б з нами, коли б усе це зникло.

 

Учень:

Уявіть світ без квітів, хіба він живий?

Ні, він мертвий, подумайте люди!

А який він без квіткового килиму луг –

Тихо, холодно, мертво усюди.

Ведуча

Споконвіку українці кохалися у квітах. Їх завжди сія​ли біля хати, у дворі, на городі. Мальви навшпиньки тяглися аж до стріхи, сині левкої вилися-кучерявилися по тину, пишні жоржини перехиляли голівки ген за тин, ні​би віталися з подорожніми.

Що скаже свіжих квітів жмутик?

Про що їх мова непроста?

Верба - одвертість,айстра - смуток,

Лілея біла - чистота.

Конвалія - любов таємна,

Мак - юний цвіт, що не згаса,

Лавр - завжди успіх, слава певна,

А мальва - холодність, краса.

Дзвіночок польовий - то вдячність,

Троянда - то любов свята.

Нарцис - то горда необачність,

Волошка - ніжність, простота.

Ми любим квіти дарувати,

Й коли настане слушний час,

Все те, що хочемо сказати,

Букетик висловить за нас.

                                           (Дмитро Білоус)

 Ведучий

Народна мудрість ніколи не обминала увагою квіти. Давайте перевіримо, чи вміємо ми відгадувати загадки про квіти:

-вона цвіте в травневі дні між великим листом виснуть квіточки дрібні запашним намистом (конвалія)

-синьоока ця заброда в полі водить хороводи, де вона вінки спліта – пшениці рідкі й жита (волошка)

-я на сонце дуже схожа – золотиста, ніжна, гожа, я щоранку розквітаю, промінцями всіх вітаю. Відгадати вам не важко, що за квітка я? (ромашка)

-у капелюшок пишний вбрався і морозу не злякався, невеличкий цей сміливець, золотавий …(чорнобривець)

-на городі тичка, на тичці – капличка. Без вікон, без верха, а в ній людей без числа (мак)

-як ракета, що злітає, у небо весь час заглядає, трохи схожий він на колос, гордий і стрункий ..(гладіолус)

-цвіте синьо, лист зелений, квітник прикрашає. Хоч мороз усе побив – його не займає (барвінок)

 

Учениця:

Квіти – радість і щастя, удача в житті.

Вони красять наш дім і розвіюють смуток.

Я благаю вас всіх: бережімо квітки,

Як же в світі без них нам всім бути?

 

Учень:

Що коханій в дарунок колись піднесем?

Чим матусю стареньку розрадим?

Коли квіти зникатимуть в світі усі,

Як тоді бути нам, хто порадить?

 

Учениця:

Закликаєм усіх все життя берегти:

І квіти, і дерева, й кущі біля хати,

Бо корисні вони, світ без них – то не світ,

Все життя про них маємо дбати.

Учень

Я знаю місце, де живуть усі щасливо:

Птахи, і звірі, і гриби, й мохи.

Здається, що таке ніколи неможливе,

Щоб не траплявся чоловік лихий.

 

 Що ж це за місце в нашому довкіллі?

Що за куточок райський у нас є?

Жилося щоб усім там спільно,

Де ніхто нікому болю не завдає?

Учень

Червона книга - ось домівка ця.

Занесені сюди рослини і тварини,

чиє життя, можливо, добігає до кінця.

Їх треба зберегти для майбутнього людини!

 

 Шукають захисту тут ті живі істоти,

Яких так мало на планеті залишилось.

Їм наша допомога необхідна доти,

Аж поки їх багато не з`явилось.

 

Учениця

 Благають зберегти свій вид

Тритон карпатський, махаон, сапсан.

Так хочуть жити й радувати світ

Глухар, і журавель, і балабан.

 

 Зростає у високогір`ї лиш Карпат

Рослина ця, яку зовуть товстянка.

Налічується близько ста кущів

На схилах балок наперстянки.

 

Учень

 Продовжувать цей список можна без кінця.

Людино, стережись, не попади сюди сама ти!

Ніколи щоб не сталась прикрість ця,

Досить себе господарем вважати!

 

 Червоний колір - колір болю й крові

Пташок, що повертаються в імлі.

А може бути він лиш кольором любові

До всього вічного, що є в нас на землі!

 

Ведуча

 

Багато лиха приніс нам Чорнобиль – велика світового масштабу аварія на АЕС. Ніч 26 квітня 1986 року вразила собою увесь навколишній світ, приголомшила жителів планети страшенним стогоном невідомої раніше біди, трагічні наслідки якої відчуватиме ще не одне наступне покоління. А скільки біди маємо від необдуманого, необґрунтованого використання хімії в народному господарстві. Тож, маємо все робити, щоб залікувати ці рани і господарювати так, щоб подібне не повторилося.

Учень:

Трагедія чорна створилася там.

І ще кінця пеклу отому не видно.

Хворіє старий і дитина свята –

І всім нам, далеким, і боляче й стидно.

А втім. Доторкнула Чорнобиля даль

Мої чарівні прикарпатські оселі.

Мостиська й Гусаків  щодня множать печаль,

Бо ж люди, птахи і сади невеселі.

Скрізь вишні зачахли. І сливи бліді.

О люди! Не даймо ступати біді!

Рятуймо від мук, покоління грядуще!

 

Звучить пісня на мелодію “Если с другом вышел в путь”.

 

Забруднилася земля, забруднилася земля

І чисте повітря.

Нещасливий ти і я, нещасливий ти і я

На планеті грішній.

Тужим ми кожен раз,

Коли ж прийде красний час,

Коли прийде щастя до нас.

Плачем гірко слізьми,

Доле, радість поверни

І дитинство нам верни.

Стогне пташка і трава, стогне пташка і трава,

Бо їм також важко

Загубилась у траві, загубилась у траві

Маленька мурашка.

Вчитель

Ось ми і вислухали ваші думки про природу, про її охорону і захист. Хотілось би, щоб ви зрозуміли: збережений підсніжник, пташеня повернуте до гнізда, посаджене деревце – це і є конкретна справа в охороні природи. Є багато прийнятих законів про охорону природи, але найвищим законом для кожного з нас має бути наша совість.

Задумайтесь над тим, що ми тут говорили,

І щоб ви в житті із совістю дружили

Вам у походи ходити

І мандрувать, любі діти.

Вмійте ж природу любити,

Кожній стеблинці радіти.

В полі, у лісі, над яром –

Квіти, дерева і трави…

Цвіту не вирви задаром,

Гілки не втни для забави.

Оберігаймо і стежиночку в гаї.

 

 

Все те окрасою буде

Нашого рідного краю.

 

Пісня (мелодія пісні Юрія Шатунова "Дитинство")

 

Річко, річко, ти куди біжиш?

Хмарко, хмарко, ти куди летиш?

Ми любим сонце, небо і поля.

Хай завжди буде рідная земля!

 

П - в

Ми хочем так, ми хочем знову й знов

Дарити щастя, радість і любов

Врятуєм пташку, річку і струмок,

Звіра, рибу ще і потічок.