Виховний захід " У бабусиній скрині"

Тема:У бабусиній скрині(виховний захід)

 

Мета: 1) ознайомити учнів з народними іграми, іграшками, народними символами;

2) закріпити знання дітей про українські народні обряди і традиції;

3) розвивати мовлення учнів, спостережливість, пізнавальну активність;

4) виховувати любов до рідного краю, цікавість до народних традицій, звичаїв та історії України, до своїх близьких.

Обладнання: скриня, віночок, рушники, українська сорочка, глечики, тин, малюнки української хати та віконця.

Хід свята

Добрий день вам, люди добрі

Щиро просим до господи

Раді вас у нас вітати

Щастя і добра бажати

 

Щиро у нас зустрічають усіх

Здоров’я і щастя усім ми бажаєм

І кращих немає на світі гостей

За тих, хто з добром до нас вітає

 

Ведуча 1: Сьогодні у нас незвичайне свято. Ми поринемо у далеке минуле. Дізнаємося, як жили наші бабусі та дідусі, прабабусі та прадідусі. Здавна українці шанували свою Батьківщину, рідну домівку, вони прославляли їх у віршах, піснях. Українська хата -  це символ  тепла і доброти. Українська хата була затишною, світлою — справжнім куточком раю на землі. Здавна українці з великою увагою ставилися до свого житла. Хата ставилася не абиде, а в певному місці, яке ретельно обиралося майбутніми господарями хати. Будували хати з різного матеріалу. У деяких регіонах України стіни були плетені, які потім обмазувалися глиною і білилися. А в деяких стіни зводили із саману. Це така суміш глини із соломою.

Наша хата

Я люблю свою хату,

І подвір’я, й садок,

Де і сонця багато,

І в жару холодок.

Все для мене тут рідне:

Стіни – білі, як сніг,

І віконце привітне,

І дубовий поріг.

І ряденця строкаті,

Й рушники на стіні, -

Навіть дим в нашій хаті

Рідно пахне мені. 

Ведуча 2:Якщо ж взагалі заглянути в далеке минуле, то у сиву давнину українці будували свої хати із дерева або каміння. Довгий час хати взагалі ставили без фундаменту. Щодо меблів, то їх у хаті було небагато. Обов'язковим хатнім атрибутом була розмальована піч, а також місце для дитячої колиски. Воно розташовувалося над ліжком. Невід'ємною окрасою і оберегом у хаті були ікони, які прикрашалися рушниками. У кожній українській хаті  важливе місце займала скриня. Ось сьогодні ми в неї і заглянемо.

Ведуча 3: На видному місці в хаті стояла прикрашена оковкою скриня, на ніжках чи коліщатах. Нерідко в кімнаті знаходилося по дві скрині - велика і менша. Вони свідчили про те, що тут мешкало дві жінки - мати й дочка. У більшій скрині зберігався одяг представників старшого покоління. Менша ж містила посаг: весільний, святковий і буденний одяг, рушники, сувої полотна, килими і т.д. За неписаними народними звичаями скриня дівчини - це надзвичайний предмет, що входив у її придане й був загальною турботою всіх членів сім’ї

Дерев’яна наша скриня

В хаті – справжня господиня

Наша скриня всіх взуває

Наша скриня й одягає

Рушники у нашій скрині

Мов птах зелені й сині

Плахта є і є запаска

Теж з бабусиної ласки

В нашій скрині дерев’яній

Скатертина є прадавня

Скатертина ця прадавня

Про бабусю пам’ять славна

Про бабусю Катерину

Бо її  ця саме скриня

То бабуся все надбала

Й нам у спадок передала

 

Ведуча 3: Більш детально про українську скриню розкаже бабуся. (розповідь бабусі)       

Ведуча 1: Тож зазирнемо у бабусину  скриню (діти витягають рушник).

                       

Ведуча2:  Не було жодної оселі на Україні, навіть найбіднішої, яку б не прикрашали рушники. Рушник -  обличчя оселі, її господині.
Рушник від слова « рущ », « рушай» - стверджують наші прабабусі. Спочатку це був шмат полотна, який мати давала кожному з родини, хто рушав в далеку дорогу. Замотувала в нього хліб і казала: « На, рушай щасливо, благословляю ».
Цей шмат полотна був витканий матір'ю власноручно. Люди вірили, що через руки до речі передається те, чого воліла мамина душа. Полотно, де кожної ниточки торкалася неньчина рука, мало заступити рідне чадо від усякого нещастя. Згодом полотно всівали густо межами. Об ті межі зло мало спотикатися. По краях полотна були дві сонячні смуги — то дорога з дому і додому. Вимережуючи хрестиком орнаменти, жінки вкладали в них свої заклинання від злих сил, просили здоров'я, удачі і щедрої долі для тих, кому рушники призначалися.
Український таночок

Ведуча 1:  Що ж іще у нас у скрині (діти витягають український вінок).                                 

Ведуча 3:  Наші предки вважали, що віночки наділені якось магічною силою, можуть впливати на їхнє майбутнє та керувати теперішнім. Тому віночки навіть розділили на певні категорії. Ще з самого дитинства мати плела віночок своїй донечці. Цей віночок поповнювався квітами відповідно до віку дитини. Ось послухайте, як це було.

Донечці  коханій
Квіточки  збирала

Добрая  матуся

 Долю  зазивала,

 

Мати в віночок

Мак та волошки вплітала

Щоб рідна дитинонька

Біди ніколи не знала

 

Блакитний  БАРВІНОК,

НЕЗАБУДКИ  сині
Будуть  розвивати

Гострий  зір  дитині,

 

А  жовтогарячі

 З  чорним  ЧОРНОБРИВЦІ

  Не  дадуть  боліти

  Дитячий  голівці

 

 Посеред  -  РОМАШКА,

Оченя  жовтеньке  ,  

Заспокоїть  від  страхів

Маленьке  серденько.

 

Підростала  дівчинка  -

 Віночок  зміняли,

ЯБЛУНЕВІ  ЛИСТЯЧКА

 й  ГІЛОЧКИ  вплітали,

 

 ЯБЛУНЕВИЙ  ніжний  ЦВІТ
На віночку  новім  -

 символ  материнської

 Віри  і  любові

 

  А  як  вже  миналося

сім  рочків  маленькій,

 До  вінка  впліталися

 НАГІДКИ  дрібненькі

 

і  БЕЗСМЕРТНИК,  І  ЛЮБИСТОК,  

І  ГРОНО  КАЛИНИ,

 Щоб  кохання  було  чистим
В гордої  дівчини.

Ведуча 3: Найбільшої уваги приділяли "вінку кохання". 
Цей віночок виплітали дівчата віком від 13 років і до заміжжя. 
Основу такого вінка складають ромашки - символ юності, доброти і ніжності. Поміж ромашками вплітають цвіт яблуні і вишні. Над чолом - квітуче гроно калини. Поміж квітами вплітають вусики хмелю - символ гнучкості та розуму. 

У віночок України 
Заплету я квіти нині. 
Сині-сині, наче небо, 
Що всміхається до тебе. 
Тут барвінок і волошки 
Й інших кольорів потрошку. 
Віночок – не проста краса, 
Йому підвладні й небеса. 
Про це відомо у нас зроду, 
Він – оберіг народу й роду. 

Ведуча 1:А що  ж означають кольори стрічок?

Найпершу у віночку - посередині, в'яжуть світло-коричневу стрічку - символ землі-годувальниці.

По обидва боки від коричневої - жовті стрічки - символ сонця.

За ними світло-зелені - символ краси і молодості.

Потім голубі, сині - символи неба і води, що дають силу й здоров'я

Далі в'яжуть жовтогарячу символ хліба.

Червону - символ мудрості людини

Рожеву - символ достатку.

В'язали до строю й білу стрічечку.

Пісня: «Пішли діти в поле»

Слова: Василь Верховинець Музика: Василь Верховинець

Пішли діти в поле

Квіточки збирати:

Мак, мак з дзвіночками,

Волошки з сокирочками,

Ромен-зілля, буркун-зілля,

Медок-зілля і чебрець.

 

Віночки звивали,

На голівку клали,

Мак, мак з дзвіночками,

Волошки з сокирочками,

Ромен-зілля, буркун-зілля,

Медок-зілля і чебрець.

 

Квіточки збирали,

Віночки звивали,

Мак, мак з дзвіночками,

Волошки з сокирочками,

Ромен-зілля, буркун-зілля,

Медок-зілля і чебрець.

 

Як сплели віночки,

Завели таночки,

Мак, мак з дзвіночками,

Волошки з сокирочками,

Ромен-зілля, буркун-зілля,

Медок-зілля і чебрець.

 

 

Ведуча 2: Дари  у скрині не закінчуються. Давайте ж подивимося що ж і ще там?? (діти витягають музичний інстумент)

Українська пісня — це частина духовного життя народу і вона не залишає його ні в радості, ні в смутку, крок у крок слідує за ним від дитинства до старо­сті. З піснею на вустах він не тільки відзначає свята, не тільки прикрашає на­родні обряди, а й також славить свої перемоги на ворогом.

З давніх-давен люди склада­ють пісні про своє життя і працю, про важливі суспільні події. Зго­дом ці події відходять у минуле, вмирають їх учасники. Давньою також стає пісня, проте вона не забувається — люди продовжують її співати.

Одну із українських народних пісень виконають учні

Пісня: «Веселі чобітки»     

Слова: Т. Волгіна

Музика: А. Філіпенко

 

Чобітки веселі в мене,

Як піду гуляти,

Чобіточки тупотять,

Хочуть танцювати.

 

Я бабусі помагала,

Тарілочки мила,

У таночок як пішла,

Глечика розбила.

 

Гопака я у неділю

Танцювати вчилась,

Перекинула відро -

Мама розгнівилась!

 

Ви не смійтеся, малята,

Чи ж я винувата,

Що веселі отакі

Маю чоботята.

 

Ведуча 3: У скрині у нас ще є якийсь одяг. (діти витягають вишиванку).

Ведуча 3:  Вишиванка — символ здоров'я, краси, щасливої долі, родової пам'яті, порядності, чесності, любові, святковості; оберіг. Вишита національна жіноча та чоловіча біла сорочка. Символіка вишивки залежала від того, кому призначалося вбрання: парубкові — нареченому, чоловікові, хлопцеві; дівчині, заміжній жінці.

Виготовлялися з лляного чи конопляного полотна домашньої роботи. Було чимало типів традиційних сорочок за формою, використанням матеріалів, а також за семантикою кольорів: подільський, галицький, поліський, волинський, наддніпрянський, полтавський, гуцульський, буковинський,лемківський, тощо. Пісня «Дударики»

Слова: В.Панченка Музика: А.Філіпенка

Ой заграйте, дударики.
Ой заграйте, дударики,
Молоді гуцули.
Так, щоб танець - увиванець
Полонини чули.

Ой заграйте, дударики,
На дудах кленових.
Бо приємно танцювати
В кептариках нових.

Ой заграйте, дударики,
А я заспіваю.
Хай злітає наша пісня
Над Карпатським краєм.

 

Народ ставився до вишиванок як до святині. Вишиванки передавалися з покоління в покоління, з роду в рід, береглися як реліквії. Символічний образ сорочки-вишиванки часто зустрічається в народних піснях про кохання, сімейне життя, а також соціально-побутових (козацьких, чумацьких, бурлацьких, наймитських та ін.). За традицією, дівчина, готуючи придане, мала вишити своєму нареченому сорочку.

                

Пісня: «Мамина сорочка

Слова: Наталія Май

Музика: Наталія Май

Мені сорочку мама вишивала

Неначе долю хрестиком вела

Щоб лихих стежинок не шукала

І до людей привітною була

Виконуй доню – мама говорила

Життя закони, істини прості

Не зраджуй землю, що тебе зростила

Не залишай нікого у біді

Приспів (2):

А сорочка мамина біла-біла

А сорочка мамина серцю мила

А сорочка мамина зігріває

Я її до серденька пригортаю

 

Літа неначе птахи пролітали

Матусі коси дивом зацвіли

І я сорочку білу вишиваю

Як вишивала матінка мені

Виконуй доню – мама говорила

Життя закони, істини прості

Не зраджуй землю, що тебе зростила

Не залишай нікого у біді

Приспів. (2)

 

Ведуча 1: У нас у скрині залишився ще один подарунок. (діти виймають варенички). А для чого ж нам це?? Це нам потрібно для гри. Як грали наші предки, розкажуть нам ведучі.

 

Ведуча 1:  І так ведеться з давніх давен. Любили гратися і наші батьки, так само, як батьки наших батьків, тобто бабусі і дідусі. І навіть дідусі та бабусі наших дідусів та бабусів теж любили погратися. Усі вони вигадували різні ігри, навчалися одне в одного. Старші передавали меншим свої вигадки, а менші додавали щось своє, придумували свої забавки. Колективна творчість, напевно ф породила так багато ігор.
Наші батьки ще пам’ятали всі ці ігри без книжок, але на жаль, ми вже їх розгубили. А це ж так, як і рідна мова, пісні, обряди, також наш найдорогоцінніший скарб і його втратити не годиться. Адже гра – це не просто забавка, а водночас і весела школа життя.
В іграх закладена мудрість народна. Вони не лише розвиваються фантазією, кмітливість, спритність, а й вчать справедливості, чесності, знайомлять нас із давніми народними звичаями, уявленнями про світ.

Ведуча 2: зараз ми з вами пограємо в гру «Козачки» (вибирається 2 команди по 4 учасники.  Суть гри: чим швидше перенести вареники з однієї миски в іншу)

Ведуча 2: У скрині залишилася одна дуже цікава річ. Це – лялька - мотанка. Це іграшка, якою гралися наші предки.

Ведуча 2: Лялька-мотанка здавен була оберегом в українській родині. Кожна матір робила для своєї дитині ляльку, щоб та гралась.

        

Лялька буває різної форми – великою й маленькою. Вважається, що лялька-мотанка повинна бути безлика, а та, яка служить берегинею – ще й з хрестом замість обличчя. Не можна малювати обличчя ляльці, вона не повинна ні на кого бути подібна, щоб не завдати шкоду.

Залежно від події робили різні ляльки. Лялька повинна бути одягнена у світлу вишиту сорочечку, під’юпник  і запаску.  Всі елементи одягу є оберегами: спідниця символізує землю, сорочка позначає три часи – минулий, теперішній і майбутній; обов’язковими атрибутами є вишиванка та намисто, які уособлюють достаток. Також повинен бути головний убір – очіпок, стрічка чи хустка – що символізує зв’язок з небом.

Символічним є те, що лялька-мотанка не шиється, а робиться лише за допомогою ниток, стрічок, шляхом намотування.

Раніше кожна дівчинка повинна була вміти робити цей оберіг, тому дівчата до цього ставились так само відповідально, як і до вишивання шлюбного рушника.

 

Ведуча 3: У скрині залишилася ще одна річ. (Витягують килимок.)

В Україні килими називали по-різному: ряднина, рядно, коверець.  Перші відомості про використання килимів на території України походять з літописних джерел, у яких неодноразово килим згадується як річ, що вживалась у ритуалі князівського поховання. Здавна відомі згадки про місцевих майстрів-килимарів Виготовлені в Україні килими продавалися не лише на місцевому ринку, а й вивозилися за її межі. Ужиткові функції килима були досить різноманітними. Їх використовували для покриття ослонів, столів, скринь, на підлогу, постіль. Килимами завішували стіни. Під час похоронного обряду ними покривали труну. Важливу роль відігравали килими і в церковному інтер’єрі. Ними застеляли підлогу, вівтар. Від призначення килимів залежали їхні форми, розміри, оздоблення. Виробляли килими з овечої вовни, іноді для основи використовували коноплі або льон. Фарбували нитки лише природними барвниками з місцевих рослин і навіть комах. Ткали килими на вертикальних або горизонтальних верстатах. Вважалося, що чим яскравіший килим, тим багатша оселя. На килимах переважно зображалися рослинні та геометричні орнаменти. У кожній оселі було декілька килимів, що мали своє призначення.

Вчитель: Україна багата своїми звичаями та традиціями, тому кожен з нас повинен їх знати і поважати. На сьогоднішньому святи  ви довідалися про, хоч і маленьку, але часточку української культури часів наших бабусь і дідусів.

Ми з вами дізналися, що ж зберігалося у бабусиній скрині. Скриня – це святиня, яку потрібно берегти, передавати з покоління в покоління... Шануйте українські традиції та дотримуйтеся їх.

 І на завершення учні виконають пісню «Про Україну»

 

Слова: Наталія Май

Музика: Наталія Май

Засміється небо сонячним розмаєм

І нап'ється сонця у саду калина,

І духмяні трави росами заграють,

Заспіває серце пісню про Вкраїну!

 

Хай воно розкаже світу

Про ранковую зорю,

Про волошки синьоокі у гаю,

Про сорочку-вишиванку,

Що неначе оберіг,

Соловейка, що до ранку

Наспіватися не міг!

 

І нехай не згасне зіронька ранкова,

Хай твоєї долі вдача не покине,

Будь благословенна, земле калинова,

Найдорожча в світі, рідна Україна!

 

Ти одна розкажеш світу

Про ранковую зорю,

Про волошки синьоокі у гаю,

Про сорочку-вишиванку,

Що неначе оберіг,

Соловейка, що до ранку

Наспіватися не міг!