Виховний захід "Як парость виноградної лози, плекайте мову..."

«Як парость виноградної лози,

плекайте мову...»

 

         

 

Мета. Розширювати знання про красу і багатство української мови,  про державні та народні символи України, ознайомити дітей з українськими звичаями; формувати уміння того, що українська мова –  наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна, як держава; розвивати мовленнєві здібності; виховувати любов до української пісні, української мови, почуття гордості за свою рідну Україну.

Обладнання.  Рушники, малюнки дітей із краєвидами селища, державні  символи, малюнки верби, калини та барвінку, карта   України.

Хід свята

Звучить музика пісні  «Одна калина»

Вчитель. Наш народ має багато свят – державних, релігійних, народних. Кожне з них супроводжується певними обрядовими діями. Тому сьогодні ми проводимо Свято рідної мови. Хай прославляє воно нашу найріднішу, наймилішу – українську мову.

   1. Добрий день всім, хто тут зібрався нині.

Добрий день всім, хто слухає тут нас.

Добрий день нашій славній Україні,

Шановні гості, ми вітаєм вас.

  2. У рідному краї серце співає-

Одна Україна і двох не буває,

Місця, де вродились ми, - завжди святі:

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знайде в житті.

1. Без рідної мови, без пісні, без мами

Збідніє земля назавжди.

Тож припадімо до неї вустами

І серцем вбираймо, як спраглий води...

2. Ми з нею відомі усюди,

Усе в ній, що треба нам, є.

А хто свою мову забуде –

Той серце забуде своє.

3. Слово – зернинка, слово – травинка,

слово – сльозинка в веснянім дощі.

Слово – веселка, слово – журавка,

Слово – усмішка тобі і мені.

Слово – струмочок, що ген ледь пробився.

Слово - це квітітв веселий розмай.

Живи й процвітай у віках, рідне слово,

Збагачуй себе і народ прославляй.

Пісня «Квітуча Україна»    Н.Май

 (виходять діти з державними символами України)

4. Щасливі ми, що народилися і живемо в такій чудовій, багатій, мальовничій землі, у славній нашій Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки та ми. Де б ми не були, скрізь відчуваємо поклики рідної землі, хвилюємось, зачувши рідне слово.
5. Запам’ятайте дату 24 серпня 1991 року. В цей день прийнято Акт проголошення незалежності України, за яким Україна має свої державні символи: Герб, Прапор і Гімн.
6. Герб – символ влади. В основу сучасного Герба нашої держави покладено стародавній тризуб на синьому тлі.
7. Національний Прапор України – синьо-жовтий стяг. Синій колір –це  колір чистого мирного неба. Жовтий колір – це колір пшеничного поля, колір хліба, зерна. 23 серпня  відзначаємо День Прапора України.
8. В основу сучасного Державного Гімну України покладено мелодію пісні композитора ХІХ століття Михайла Вербицького «Ще не вмерла Україна». Всі повинні знати, що Державний Гімн треба слухати стоячи, в знак поваги до рідної Вітчизни. Давайте заспіваємо його. (Лунає Гімн України)

Вчитель. Рідний край, Україна,  Батьківщина! Які це прості й разом з тим прекрасні слова. Велика священна любов до Батьківщини жила, живе і житиме в усіх чесних і щирих серцях.

10.     Облітав журавель

Сто морів, сто земель,

Облітав, обходив,

Крила, ноги натрудив.

Ми спитали журавля:

• Де найкращая земля?
• Журавель відповідає:
• Краще рідної – немає!

11.    У всіх людей одна святиня,

Куди не глянь, де не спитай,

Рідніша їм своя пустеля,

Аніж земний в чужині рай.

Їм красить все їх рідний край.

• Нема без кореня рослини,

А нас, людей, без Батьківщини.

12.  Є багато країн на землі,

       В них – озера, річки і долини...

       Є країни великі й малі,

       Та найкраща завжди – Батьківщина!

       Є багато квіток запашних,

      Кожна квітка красу свою має.

       Та гарніші завжди поміж них

       Ті, що квітнуть у рідному краї.

13.    Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо, горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік.

Україно! Ти моя молитва,

Ти моя розлука вікова.

І гримить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.

14. Нема ріднішої, повір,

За неї, пречудову!

Люби, шануй, піднось до зір

Її пісні і мову!

 Пісня «Україна»  

Вчитель. У кожного народу є свої улюблені речі, дерева, рослини. Верба, калина, барвінок – невід’ємні від українського народу. (виходять діти з малюнками верби, калини, барвінка)

16. Ось верба – символ краси, неперервності життя. Вона живуча: встромиш у землю гілочку і виросте дерево. Засипеш ранку порошком меленої вербової кори і кров зупиниться. З давніх-давен вважали вербу святим деревом. На Вербному тижні, у неділю, святили вербу. Освячені її гілочки служили оберегами полів від граду, обкурювали хату від хвороб, клали у купіль немовляти.

17. Хрещатий барвінок- символ вічності. Послухайте, діти, легенду. Ця рослина, коли ще не мала своєї назви дуже заздріла запашній фіалці, бо та була у великій шані серед людей. І тоді вона звернулась до богині Флори, щоб та подарувала їй аромат, красу і людську любов. Однак не всесильною була богиня квітів і весни і не змогла вона нагородити рослину великою красою. За те дала їй гучну назву «Вінка», що означає перемога. Що ж переможного вбачали люди у цій скромній вічнозеленій рослині? У ній прихована могутня цілюща сила перемагати тяжкі недуги. За це люди подарували барвінкові свою любов.

18. Калина – символ кохання, краси, щастя. Навесні калина вкривається білим цвітом і стоїть, як наречена у білому вбранні, а восени палахкотить гронами червоних плодів. Калиною уквітчують коровай, оселю, печуть смачні пироги, лікуються.

Пісня «Ой єсть в лісі калина»

 (виходять дві дівчинки з рушниками в руках)

19. А тепер погляньте на ці рушники. Це теж символи українського народу. «Дім без рушників, говорилось у народі, - як сім’я без дітей». Вони – старовинні обереги дому. З рушником зустрічали дорогих гостей, проводжали в армію, виходили в поле чи справляли обжинки, молоді ставали на рушник під час шлюбного обряду.

20. Вишивали рушники різними способами і кольорами. Ось цей вишитий   червоними і чорними хрестиками. У житті кожної людини бувають радість і смуток. Так і на рушниках люди виписували свою долю.

 Пісня „ Вишиванка” /дівчата співають і танцюють/

Вчитель. Наш народ любить жартувати. Якою б засмученою чи стомленою не була людина, почувши дотепний жарт, - посміхається.

21. Жарт «Швидко відповів».

Коли прийшов зі школи внук,

Дідусь щоденник взяв до рук:

• За віщо двійку ти схопив?
• За те, що швидко відповів...
• За те, що швидко? – гримнув дід,-  За це ж «відмінно» ставить слід!
• Та що ви, діду, кричите? Сказав я швидко, та не те...

22.  Жарт «Краща мова»

 Йде синок до школи вперше,

 Пита батька мати:

 - Якій мові ми синочка будемо навчати?

 Українській чи російській,

 Обидві хороші.

• Хай вивчає ту, якою печатають гроші.

«Українське попурі»

Хлопчик. Несе Галя воду, коромисло гнеться,

  А за ней Іванко, як барвінок в’ється.

Дівчинка.  Чом ти не прийшов, як місяць зійшов?

           Я ж тебе чекала.

          Чи коня не мав, чи стежки не знав?

          Мати не пускала?

Хлопчик. Ти казала в понеділок

           Підем разом по барвінок,

           Я прийшов тебе нема,

           Підманула, підвела.

           Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела,

           Ти ж мене молодого з ума – розуму звела.

Дівчинка. В саду гуляла, квіти збирала / 2 рази

           кого любила, причарувала.

Хлопчик. Ніч така місячна, зоряна, ясная

           Видно, хоч голки збирай.

           Вийди, коханая, працею зморена

           Хоч на хвилиночку в гай.

Вчитель. Любіть Україну, у сні й наяву,

  Вишневу свою Україну,

  Красу її вічно живу і нову

  І мову її солов’їну.

23. Найбільше і найдорожче добро кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, почуття, досвід.

24. За легендою, ми живемо у райському куточку, який Бог тримав для себе, а подарував козакам в обмін на обіцянку берегти і збагачувати рідний край, дбайливо ставитися до його краси і людей, цінувати мову. Ми прагнемо дотримуватися слова, даного нашими пращурами, дбаємо, щоб вічне українське слово звучало у кожному українському серці вірного сина своєї Вітчизни.

25.  Українська мова – давня й молода,

 Світить рідне слово, як жива вода.

 Звідки воно взялось – діло не просте...

 В душу засівалось, із душі росте.

26.  Її, незміряно багату,

 Дзвінку і ніжну, і завзяту,

 Як день сьогоднішній чудовий,

 Люблю, люблю вкраїнську мову.

                               Пісня „ Моя Україна”

Ведуча: Діти, чи ви любите українські народні казки? Назвіть героїв казки «Колобок». Сьогодні вони завітали до нас у гості й принесли з собою свою казку.

Інсценівка казки «Колобок».

Дійові особи:

Учень – вчитель.

Колобок – поганий учень

Дід

Баба

Ведмідь – крутий торгаш

Вовк – хуліган

Заєць – боягуз

Лисичка – модниця.

( В кінці зали хатинка, лава, ялинки)

Вчитель: Надворі сьогодні хмарно,

  А у залі тепло, гарно,

  Сміху по саму зав’язку,

  Ну, а ми покажем казку.

  В казці цій себе пізнайте,

  Щось не так – не дуже лайте,

  А тепер усі – мовчок.

  Починаймо «Колобок».

 ( на сцені панно із зображенням дерева, хати)

  У хатині біля граба

  Жили – були дід та баба,

  І синочка вони мали,

  Колобком його назвали.

  Вдень, коли була погода,

  Трапилась така пригода. (виходять дід та баба)

Дід.  Де це внучок наш подівся?

 Який сон йому наснився?

 Бачив, як ішов до хати,

 Вже, напевно, вклався спати!

Баба. Внучку, внучку, озовися,

 Та до школи повернися!

 Знов приніс, напевно двійку,

 Або десь устряг у бійку.   (Виходить, позіхаючи, Колобок)

Колобок. Ну, чого ви розкричались?

  З друзями ми просто грались!

  Зараз як піду до школи,

  Не повернуся ніколи!  (іде, а дід з бабою плачуть)

Вчитель. Колобок наш покотився

  І у лісі опинився.

  Озирнувся, роздивився,

  Із ведмедиком зустрівся. 

 (виходить Ведмідь з великою жуйкою)

Колобок. Пішли, Ведмедику, до школи.

Ведмідь.  Ти що? Туди? Ніколи!

   Кажуть всі, що я – ледащо,

  То навчатись мені нащо?

  Писать, читати, рахувати,

  Краще жуйку продавати.

  Колобку, не лови гав,

  А купи у мене «Лав». 

 (протягує жуйку. Колобок відмовляється)

  Як не хочеш купувати,

  Піду іншим продавати!

Вчитель.  Далі Колобок рушає

  Вовка – братика стрічає. ( виходить вовк – хуліган).

Колобок.  Нумо, Вовчику – соколе,

  Підемо мерщій до школи!

Вовк.  Щось не так – я зразу бац!

  І зубами клац та клац!

Щоб усі мене боялись,

Щоб усі мене лякались.

Менших люблю ображати,

Ну, а старших – обзивати.

А до школи не піду,

Бо навчатись не люблю. (погрожує всім кулаком)

Вчитель. А це хто заплющив очі?

  Світла бачити не хоче?

  Не стрибає і не грається,

  Під кущем ховається?  (витягає з-за куща Зайця-боягуза).

Колобок.  Підеш, зайчику, до школи?

Заєць.  Не піду туди ніколи!

  І всього то я боюся,

  Перелякано дивлюся.

  Тріснула у лісі гілка-

  Затряслася кожна жилка.

  Геть усе мене лякає,

  Певно, кожен про це знає.

  Життя у мене не легке,

  Бо серце маю я слабке.

  Нічого не навчуся,

  Я так всього боюся. (знову ховається за кущ)

Вчитель. Далі Колобок  рушає,

  Лиску – модницю стрічає. (виходить з пляшкою кока-коли)

Колобок. Хто це хвостиком махає,

  Із уроків утікає?

Лисичка. Сиди, не рухайся, навчайся, слухайся,-

  Усі мене торочать...

  А я заміж хочу!

  Діти! Не ходіть до школи,

  Пийте краще, кока-колу! (іде)

Колобок. Крайнім бути теж не хочу,

  Піду висплюся досхочу!

Вчитель. Ото маю замороку... (дзвонить у дзвоник )

  Ану швидше на уроки!

  (всі герої виходять)

  Скажіть, друзі, що робити,

  Як вас розуму навчити?

  Невже в новому році

  Залишитесь такі:

  Сміття в чужому оці,

  Бездумні і пусті?

Колобок.  Ми з вами, любі друзі,

  Країни майбуття.

  Адже після батьків нам

  Продовжувать життя!

Ведмідь. Усе гірке залишимо

  В минулім році ми,

  І у серцях запишемо,

  Що станемо людьми.

Вовк.  Не будемо обманювать,

  Боятись, хитрувать...

Лисичка. А рідну мову в школі

  Ми будемо вивчать!

Вчитель. Вона ж у нас така багата.

  Така чудова, як весна!

  І нею можна все сказати,

  І найрідніша нам вона!

Звучить мелодія пісні «Одна калина», виходять всі діти

27. Живи, вкраїнське слово, процвітай!

Моє мале сердечко звеселяй!

В кожну сім’ю й оселю завітай,

Де люблять і шанують рідний край.

28. Щоб пам’ятали нині і назавжди,

Якого роду доньки ми й сини.

Красу своєї мови бережи,

Бо житиме вона – то житимемо й ми!

29. Квітуй, Україно, та так, щоб почули,

Що є на планеті красуня така,

І щоб твій народ, моя люба Вкраїно,

Були як – єдина сім’я.

ПІСНЯ «Давайте, браття, заспіваєм»  Н.Май