Виховний захід "Зазирнемо до бабусиної скрині"

Мета. Ознайомити учнів з краєзнавс­твом, наголосити на потребі оберігати все те, що пов 'язує нас із рідною землею. Розви­вати вміння красиво і правильно говорити, логічно мислити. Виховувати у дітей любов до національних традицій, народної муд­рості, до краси і гармонії навколишнього світу. Виховувати шанобливе ставлення до своїх рідних.

Обладнання. Українські рушники, гончарні вироби, Біблія, сушені трави, калина, колос­ки жита, вінки цибулі, качани кукурудзи, портрет Т.Г. Шевченка, в рушнику хлібина, велика дерев'яна скриня.

(Біля класу діти з хлібом-сіллю. Запрошу­ють всіх до класу).

Учитель. Добрий день, люди добрі. Сьо­годні ми зібралися з вами на свято бабусиної скрині. На­ше свято присвячене найпочеснішій людині в сім'ї — ба­бусі.

   Запросили ми до нашого класу школярів, і гостей школи. Привітаємо їх піснею.

(Виконується пісня «Зеленеє жито, зелене»).

Учень. Сьогодні ми відкриваємо бабусину скриню.

Учениця. Бабуся нам заповіла розібрати її спадщину. Як вона жива була, то дуже багато розповідала нам, онукам. А їх було у неї аж дванадцятеро, бо було чотири сини і дві дочки.

 (Відкриває скриню і виймає звідти сорочку, потім рушники).

   Оця сорочка — найцінніша з усього, що є в хаті, їй більше ста років. Ще прапрабабуся її вишивала. Бабуся її найбільше берегла.

Учень. Здавна, як тільки підростали дівчата, бабусі й матері складали їм придане — вишивали блузки, сороч­ки, рушники, пошиванки, ткали полотно і рябчуни. Про дівчину судили за кількістю не заморських шовків, а власноруч виготовлених домашніх виробів.

Учень. Напередодні весілля дівчина вишивала молодо­му та його батькам сорочки.

(Дівчатка співають пісню «Вишиванка». Вони сидять на лавці, засланій тканим рябчуном, у кожної в руках виши­ванка, імітують дію вишивання).

Учениця. А юнак у свою чергу мав подарувати своїй тещі ялові чоботи (виймає). Бабуся казала, що співали та­ку весільну пісню.

(Діти виконують пісню «Чоботи ви мої». Хлопчик і дівчинка в українських костюмах танцюють).

Учень. А оці рушники від прабабусі лишилися. По­дивіться, що вона вміла! (Показує рушники). Бабуся каза­ла, що їй прясти майже не довелося, тільки в дитинстві, зате її мати все сама робила: льон чи коноплі брала, нит­ки сукала, пряла, білила-вибілювала полотно, вишивала, мереживо плела, ткала. Та це всі на селі тоді вміли.

Учень. Рушник на стіні — давній наш звичай. Не було жодної хати в Україні, котру б не прикрашали рушника­ми. У кожній родині, коли підростала дівчина, скриня мала повнитися рушниками. Сусідам неодмінно показу­вали вироби, виготовлені дівчиною на виданні. Якій ма­тері не хотілося, щоб селом пішла добра слава про її доньку. Дівчина, діждавшись сватів, співала таку пісню.

(Дівчина співає пісню «Дякую тобі, мамо»).

Та спасибі тобі, моя ненько,

Що будила мене раненько,

А я слухала, вставала,

Та рушнички пряла,

По тихому Дунаю білила,

На сухому бережку сушила.

Учитель. Рушник... Він пройшов через віки, він і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до дітей.

   Кого не зворушувала, не бентежила пісня, яка облетіла увесь світ, «Пісня про рушник». Музику написав П. Майборода на слова А. Малишка.

(Звучить запис пісні).

Учениця. Пахне м'ятою, полином! Перекладали, щоб пахло і зберігалося довго. (Заглядає в скриню і дістає Біблію).

О! Біблія! Біблія — це священна книга християн. Біблія складається з двох частин: Старого Заповіту і Но­вого Заповіту. Старий Заповіт охоплює 39 книг, написа­них древньоєврейською мовою. Новий Заповіт — 27 книг. Чотири перші — Євангеліє, що означає «Благовість». Благою була звістка про Спасителя, що прийшов урятувати світ. Це все мені розповідала бабуся.

Учениця. Наша бабуся зібрала й передала нам багато звичаїв та обрядів. Ось я записала від неї. (Виймає блок­нот, читає).

• Поки баби — доти й діти.

• Хто бабу має — потіху знає.

• Там бабині руки, де онуки.

• Бабине слівце — плідне зеренце.

(Учень і учениця заглядають до скрині).

Учень. А ось і «Кобзар» Т.Г. Шевченка. Виявляється, наша бабуся знала про нього багато. Коли я була зовсім маленькою, бабуся показала на портрет і спитала: «Знаєш, хто це?» І сказала — це дід Тарас. Моя бабуся навчила мене вірша.

(Учень розказує вірш «Заповіт».

Звучить грамзапис пісні «Реве та стогне Дніпр широ­кий»).

Учениця. Ми все до скрині зазираємо. А онде, в кутку, бабусина кочерга, рогач, праска. Бабуся розповідала, що хліб пекла в домашній печі, а борошно отримували, пе­ремелюючи зерно в жорнах. Вона казала, що тоді були і млини з вітряками.

Учень. Т.Г. Шевченко писав:

 І яр, і поле, і тополі,

 І над криницею верба

 Нагнулася, як та журба,

Далеко в самотній неволі.

Ставок, гребелька і вітряк

З-за гаю крилами махає.

І дуб зелений, мов козак,

Із гаю вийшов і гуляє.

(Діти виконують пісню «Дівка Явдошка». Вони грають на бубоні, ложках, пральній дошці, брязкальцях, маракасах).

Учениця, Важко діставався хліб насущний у давнину. «Без хліба, — казали в народі,— немає обіда». «Хліб житній — батько рідний, гречана каша — мати наша».

(Дівчинка і хлопчик виконують пісню «А мій милий варе­ничків хоче». Діти грають на різних музичних інструмен­тах).

Учениця. Я пам'ятаю, коли приїжджала до бабусі в гості, у неї під вікном цвіли мальви, а далі понад берегом калина, верба і тополя — одвічні українські символи.

(Дівчатка танцюють і співають пісню «Ой, є в лісі ка­лина»).

Учень. А що тобі бабуся про це розповідала?

Учениця. А ось що. Розповідала, що їй часто доводилося нянчити тебе. Чіпляла вона на вербу гой­далку і розхитуючи її співала.

(Дівчина співає колискову пісню «Котику сіренький»).

Учень. Бабуся наша дуже любила українські народні пісні. Давайте заспіваємо деякі з них.

(Діти грають і співають пісню «Розпрягай­те, хлопці, коней»).

Учениця. А мені найбільше запам'яталися прикмети, почуті від бабусі. Я їх записала до свого блокнота.

• Якщо місяць гострий — на негоду.

 •Якщо веселка з'являється на виднокрузі вве­чері — бути завтра гарній погоді.

• Півень хвоста волочить — буде снігопад.

 •Ластівки низько літають — буде дощ.

• Бджоли не ховаються до вулика — дощу не буде.

Учень. А може знову заспіваємо та затанцюємо?!

(Діти співають пісню «Дощик», танцюють гопака, грають на музичних інструмен­тах).

Учениця. Бабусі наші берегли і бережуть українську мову. Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не про мовляє рідне слово — це людина без ро­ду і племені.

1. Мова наша мова —

Мова кольорова,

В ній гроза травнева

Й тиша вечорова.

Мова, наша мова —

Літ, минулих повість.

Вічно юна мудрість,

Сива наша совість.

2. Мова, наша мова.

Мрійнику — жарптиця.

Грішнику — спокута,

Спраглому — криниця.

А для мене, мово,

Ти, мов синє море,

У якому тоне

І печаль і горе.

3. Мова, наша мова —

Пісня стоголоса

Нею мріють весни,

Нею марять зими,

Нею кличе літо.

В ній криваві рими

Й сльози «Заповіту».

4. Я без тебе, мово —

Без зерна полова,

Соняшник без сонця,

Без птахів діброва.

Як вогонь у серці,

Я несу в майбутнє

Невгасиму мову

Слово незабутнє.

Учитель. Але на превеликий жаль, є ще й такі сини і дочки, як у цьому вірші.

(Хлопчик розказує вірш П. Глазового «Артист»).

 Простий батько сина вивчив на артиста.

 Мова в того сина ідеально чиста.

 Як зі сцени скаже українське слово,

 То аж дух займає, просто пречудово.

А в сім'ї артиста діти й домочадці

Чешуть по-російськи, наче ленінградці.

Тож невчений батько запитав у сина:

— Поясни, будь ласка, в чому тут причина?

У театрі в тебе українська мова

А у хаті в тебе — нашого ні слова.

 Син великодушно посміхнувсь до тата.

— Ех, освіта в тебе батьку низькувата.

 А тому, хто вчений, істина відома.

 Що одне на службі, зовсім інше — дома.

 Дома в мене мова - засіб спілкування.

 А на службі мова — засіб існування.

 Як же рідну мову я забуду тату?

Я ж за неї маю непогану плату.

 (Дівчинка співає пісню «Україночка»).

Учень.

Свята тривога на святій землі.

Без тебе світ, як омертвіла щепка.

Віки злітають, ніби журавлі,

Над вічністю Шевченка...

Учениця.

Над всі багатства і припливи мод

Шануймо мову серцем і вустами.

Народ без мови — це вже не народ.

Без мови всі б ми сиротами стали.

Ідуть гріхи за нами і борги.

Від них зректися не шукаймо броду.

Шануймо мову над усі боги,

Якщо ти хочеш зватися народом.

(Діти виконують пісню «Рідна мова»).

Учень.

Вивчайте мову українську:

Дзвінкоголосу, ніжну, чарівну,

Прекрасну, милу і чудову,

Як материнську пісню колискову.

Учитель. Слово надається бабусі учня нашого класу.

(Бабуся дякує, що нагадали їй дитинство, молодість, подарували гарні пісні.  Вона підходить до столу, де стоїть макітра з пиріжками, бере її і частує всіх присутніх на святі).

Учитель. На цьому, дорогі гості, бабусина скри­ня закривається. Ми бажаємо вам великого щастя, здоров’я, всього доброго і щирого в житті.