Виступ на педраді "Соціалізація особистості школяра"

Соціалізація особистості школяра

          Соціалізація — це процес, через який  безпорадне  дитя поступово перетворюється на особу, яка розуміє і саму себе, і навколишній світ, адаптується до нього, набуваючи знань та звичок, притаманних культурі  певного суспільства, в якій він (або вона) народився (народилася).

       Соціалізація являє собою процес становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства, придбання соціально значимих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємини із суспільством.

          Мета соціалізації — допомогти вихованцеві вижити в суспільному потоці криз і революцій: екологічній, енергетичній, інформаційній, комп'ютерній тощо, оволодіти досвідом старших, зрозуміти своє покликання, самостійно знайти шляхи найефективнішого самовизначення в суспільстві. При цьому людина прагне до самопізнання, самоосмислення, самовдосконалення.

Життя щоденно доводить аксіому, що формування повноцінної особистості неможливе без створення особливого «дитячого соціуму»

Психологи і педагоги розглядають початковий період шкільного навчання, як найбільш важливий для розвитку таких соціальних якостей, як працелюбність, працездатність, почуття обов’язку і відповідальності.

Школа вже протягом тривалого  історичного часу є провідним чинником соціалізації особистості.

        Ми, вчителі, маємо усвідомлювати: сучасні діти відрізняються від своїх однолітків минулих десятиріч. Причини цих змін:

• напруженість сучасного життя, політизованість суспільства ;
• широкий інформаційний простір, що, з одного боку додає знань, а з іншого – перенасичує не лише позитивними, а й шкідливими для нервової системи відомостями;
• інтенсивний темп життя дорослих, який негативно впливає на самопочуття та нервову систему дитини;
• невпинне зростання конкуренції, змагання на першість;
• високий рівень шуму в середовищі перебування дитини;

          Перелічені чинники справляють помітний вплив на формування юної особистості, її взаємин з ровесниками та дорослими:

• стосунки з однолітками стають більш формальними, прагматичними; ділове спілкування переважає над особистісними взаєминами;
• відбувається заміщення живої гри комп’ютерними розвагами;
• часто втрачаються навички практичного життя, елементарного самообслуговування;
• пріоритети учнів усе більше зосереджуються у матеріальній, а не у моральній площині.

       На жаль, не на всі перелічені чинники ми можемо вплинути, не всім наслідкам здатні запобігти. Проте багато на що можна і вкрай необхідно впливати!

         Отже, створення умов для формування основ соціалізації особистості школяра, є актуальною проблемою сучасної загальноосвітньої школи.

     Сучасна початкова школа – це заклад, де успішно поєднуються національні цінності із загальнолюдськими у трьох таких аспектах: навчальний, виховний і творчий.

            Навчальний аспект. Уміння вчитися є ключовою компетентністю, становлення якої має забезпечувати початкова школа. Дитина не живе для того, щоб учитися, а навчається задля повноцінного життя .

Ми зупинимось на виховному аспекті

    Навч. план нашої поч. школи включає в себе спеціально організовані навч. предмети: «Громадянська освіта», «Людина  і світ».

        Також відбувається виховання громадськості на основі позаурочної діяльності. Якщо шкільна соціалізація проходить успішно, то у дитини розвивається впевненість у власних силах і прагнення до досягнення успіху.

       У Концепції загальної середньої освіти наголошено, що школа — це простір життя дитини; тут вона не готується до життя, а повноцінно живе, і тому вся діяльність навчального закладу слід вибудовувати так, щоб сприяти становленню особистості як творця і проектувальника свого життя.

       Щоб мати змогу знайти своє місце в житті, учень сучасного навчального закладу має володіти певними якостями, вміннями:

•    швидко адаптуватися в мінливих життєвих ситуаціях;

•  критично мислити;

•  використовувати набуті знання та вміння в навколишній дійсності;

•  бути здатним генерувати нові ідеї, приймати нестандартні рішення, творчо мислити;

•  бути комунікабельним, контактним у різних соціальних групах, уміти працювати в команді;

•   вміти запобігати будь-яким конфліктним ситуаціям і виходити з них;

•   цілеспрямовано використовувати свій потенціал як для самореалізації в професійному та особистому плані, так і в інтересах суспільства, держави;

•  уміти добувати, переробляти інформацію, отриману з різних джерел, застосовувати її для індивідуального розвитку і самовдосконалення;

•  бережливо ставитися до свого здоров'я і здоров'я інших як найвищої цінності;

•  бути здатним до вибору альтернатив, які пропонує сучасне життя;

            Виховний аспект. Виховання є провідним і визначальним початком соціалізації. Діти не повинні відчувати, що їх весь час виховують. Виховувати, як і навчати, потрібно ненав’язливо, приховано, непомітно, постійно розширюючи межі духовного спілкування. Від педагога учневі потрібні любов, розуміння, підтримка, спокійна повага.

В початковій школі дитина займає соціальну позицію в системі формальних і неформальних відносин серед ровесників. Поступово формується власний, відносно стійкий соціометричний статус, який згодом може бути перенесений і в інші соціальні групи. Потрібно відзначити, що саме в цьому віці формуються також вольові механізми регуляції суспільної поведінки – цей період є сенситивним для розвитку волі. Для успішного соціального розвитку важливо також, щоб дитина змогла досягти успіху в якій-небудь діяльності . У цілому, молодший шкільний вік можна розглядати як унікальний період адаптації індивіда до оточуючого середовища, під час якого складається цілий комплекс індивідуальних особливостей, що визначає можливість багатьох видів активності людини в суспільстві.

У своїй діяльності завдання соціалізації на практиці я реалізую шляхом використання інтерактивних форм навчання: тематичне малювання, бесіди, дискусії, мозкові штурми, обговорення ситуацій, ділові та рольові ігри, робота в группах, в парах, анкетування, змагання, тренінги, вікторини, тощо.

     Інтерактивні методи навчання дозволяють вирішувати  наступні  завдання :

• активне включення кожного учня в процес засвоєння учбового матеріалу;

• підвищення пізнавальної мотивації;

• формування навичок  успішного спілкування (уміння слухати і чути один одного, вибудовувати діалог, ставити питання на розуміння);

• розвиток навичок самостійної учбової діяльності: визначення провідних і проміжних завдань, уміння передбачати наслідки свого вибору, його об'єктивна оцінка;

• виховання лідерських якостей;

• уміння працювати з командою і в команді;

• переймати на себе відповідальність за спільну і власну діяльність по досягненню результату.

     У своїй діяльності  я використовую технологію кооперативної групової роботи, яка поряд із традиційними методами дозволяє вчителю  поліпшити якість навчання.

      Об'єднані для виконання завдання в групи учні одержують нові можливості для навчання й виховання. Збільшується ймовірність того, що вони висловляться. Спілкуючись одне з одним, діти розвивають уміння слухати, думати й працювати разом. Це стає додатковим мотивом для навчання.

Переважну роль у роботі я надаю такому методу, як робота в невеликих групах (4-6 осіб), коли учні взаємодіють, вирішуючи колективну задачу.   Спільна робота в невеликих групах формує якості соціальної й особистісної компетентності, уміння дружити.

              Творчий аспект. Кожен учень в класі має право проявити свої здібності в різних видах творчої діяльності або в якомусь одному. (конкурси, змагання, святкові родинні свята, спортивні змагання,реалізація шкільних проектів тощо.) Діти застосовують ті знання та навички, які отримали не тільки у школі, а й займаючись у позашкільних гуртках, що допомагає підіймати свій авторитет та значущість у шкільному середовищі, а також застосовувати на практиці надбані уміння.

            Якщо узагальнено визначити найцінніший результат початкової школи в особистісному вимірі, це – здорова дитина, мотивована на успішне навчання, дослідницьке ставлення до життя, учень, який уміє здобувати знання з різних джерел, відповідально ставитися до себе і до інших людей, усвідомлює себе громадянином Української держави.

Щоб дитина якнайкраще виконала свою функцію, потрібно співробітництво між учителем і учнем, між учнем і батьками, а також з іншими сферами спілкування дитини.     

За умов інтерактивної технології навчання, відбувається організація життя та діяльності колективу на основі поєднання управління, самоуправління та саморегуляції. Запропоновані для спільного розв’язання проблемні завдання вимагають від учнів самостійних рішень під час обміну думками, в процесі чого розвивається критичність мислення: здатність людини самостійно аналізувати інформацію,  порівнювати з іншою інформацією і робити власні висновки; вміння бачити помилки ; переглядати свої позиції, якщо вони не витримують критики; вміння розпізнавати пропаганду; вміння оцінювати суспільні явища, окремих осіб з позиції загальнолюдської моралі;  прагнення до пошуку більш оптимальних рішень, дій, висновків в конкретних ситуаціях.  Водночас, у такому навчальному середовищі формуються такі показники соціалізованості як мужність, принциповість, сміливість у відстоюванні своїх позицій, поглядів, віра у свої можливості; відкритість до сприймання інших поглядів, позицій, повага до їх різноманітності

  За умов  інтерактивного навчання дитина потрапляє в сприятливе середовище для формування вміння  прийти на допомогу товаришу в потрібну хвилину: пояснити, перевірити, порадити. В такому середовищі складаються товариські взаємостосунки,   створюються ефективні умови для формування культури спілкування, співпраці, виховання наполегливості, що є необхідним для орієнтації в самостійному житті після закінчення школи.

Чотири важливих елементи роботи в групі є: позитивна взаємозалежність; особиста відповідальність за те, що відбувається в групі; взаємодія віч-на-віч: розвиток навичок роботи в групі.

Для втілення цього методу в життя, я роблю наступне:

• об'єдную учнів у невеликі групи, попросивши сісти віч-на-віч:

• надаю кожному певну роль (наприклад: читець, секретар, доповідач, хронометрист);

• даю спільне завдання;

• пропоную кожному поділитися своєю інформацією й матеріалами з іншими членами групи;

• надаю учням у групі можливість роз'яснювати одне одному незрозуміле, розробляти проблему, підбивати підсумки обговорення;

• даю групі спільну оцінку (винагороду);

• для контролю запитую по одному учню з групи і у випадковому порядку;

• сприяю рефлексії учнів або аналізу подій, що відбуваються всередині групи в процесі її роботи.

                На своїх уроках з метою стимулювання висловлювань дітей з теми або питання. використовую метод мозкового штурму. Прошу учнів висловлювати ідеї або думки без будь-якої оцінки чи обговорення думок. Ці ідеї фіксую на дошці. Наприклад, на уроках основ здоров’я «як піклуватись про себе?», на уроках природознавства «що належить до природи?», на уроках читання «ознаки осені» та ін. Це спосіб заохочення активності учнів і швидкого генерування ідей. Це прийом може бути використаний для вирішення конкретної проблеми або пошуку відповіді на питання.

Включити в активну діяльність дітей мені допомагає технологія ситуативного моделювання. Учні намагаються діяти так, як у реальному житті, чи так, як вони хотіли б діяти в реальності. Наприклад,  на уроці основ здоров’я діти розігрують сценку «Ми відвідуємо хворого товариша», «Дитина-інвалід на візку застряг в снігу» .У цих видах діяльності діти тренують соціально бажану поведінку. Крім інтерактивних методів навчання я використовую у роботі багато цікавих і творчих завдань, що сприяють розвитку соціальної й особистісної компетентності учнів. Наведу приклади:

1.«Коло друзів».Вітаються, обіймаються, бажають  найкращого.

2. “ Відгадай потребу ”. Учням надаються картинки із зображенням різних потреб (сюжети казок). Учитель читає уривок, діти відгадують потребу .

3. «Яку фірму можна відкрити?», «Як зекономити гроші?» використовується  на уроках фінансова абетка.

4.Ділова гра «Кухарі». Діти об’єднуються в групи за допомогою вправи «Фруктовий салат», «Борщ»…

5. «Снігова королева». Через  чарівні окуляри вчимось бачити найкращі риси ближнього .

6.»Телеграф». 3 дитини-зв’язківці,1-відправник телеграми, 1- одержувач.Правильно передати почуте

7.» Міст дружби». Будувати з лего і щоразу казати комплімент.

8.»Радіо».За описом диктора знайти дівчину (хлопця)

9. «Валіза». Хто швидше складе валізу (Карпати, Чорне море)

10.»Знайомство за 20с.» Хто більше отримає інформації про співрозмовника.

         Важливим аспектом соціалізуючого впливу школи завжди було трудове виховання. Це насамперед уроки праці: колективна розмальовка крашанки, виготовлення прикрас до  якогось свята, виготовлення об’ємного виробу з природних матеріалав  групою учнів а також участь у суспільно-корисній праці, виконання доручень, чергування у класі.

   Провідними цілями таких занять виступають: розвиток працелюбності, старанності, навичок культури праці., повага до ближнього.

   Активну роль у реалізації соціалізуючої функції школи відіграє позаурочна діяльність школярів, у якій вони набувають широке коло соціальних навичок.

    Процес соціалізації не може здійснюватися без активної та безпосередньої участі батьків. «Школа без сім’ї також безсильна, як і сім’я без школи», – стверджував педагог В.О.Сухомлинський .  На його думку, тільки спільними зусиллями ці соціальні інститути зможуть навчити дитину жити по-справжньому і бути щасливою.

        Якщо через призму педагогічних творів В.О. Сухомлинського розглядати проблему, окреслену нами, то можна встановити декілька змістових ліній соціалізуючого простору зразка середини ХХ століття:

- громадянське виховання особистості;

- батьківська педагогіка;

- співпраця сім’ї та школи;

- мудрість життя людини;

- роль педагогів у духовному становленні  дітей і підлітків;

- самовиховання особистості.

   Він неодноразово підкреслював, що досягти справжнього результату у вихованні й соціалізації дітей можна лише тоді, коли будуть гармонічно поєднуватися всі види педагогічного впливу, зокрема і сім’ї, і школи.

   Тому підтримка зворотнього зв’ язку з батьками- збори, лекції, круглі столи, дискусії, обговорення ситуацій – участь батьків у шкільному житті- створить умови для забезпечення активної участі дорослих у формуванні навичок соціальної компетентності дітей, їх підготовку до самостійного життя.

Завдання вчителя початкової школи – організувати навчально – виховний процес так, аби учні зрозуміли: школа і уроки – це «правила гри» для життя, і що краще знаєш ці правила, що більш свідомо дотримуєшся їх, то впевненішими й успішнішими будуть твої кроки у житті. Аби досягти цього, необхідно всі уроки в тій чи іншій мірі наблизити до конкретних життєвих ситуацій.

       Зрозуміло, що ми, вчителі, своєї мети у розвитку, вихованні і навчанні дітей можемо досягти лише за підтримки батьків. Адже саме в сім’ї у дитини поступово формуються відповідні ціннісні орієнтації, життєві ставлення до всього, до всіх і до самої себе, формується самосвідомість. Постійна підтримка ініціативи дітей, поступове залучення їх до активної участі в сімейному вихованні сприяють формуванню у них ціннісних орієнтацій, власних поглядів, оцінок, що стосуються найрізноманітніших життєвих явищ родинного й суспільного життя. Завдяки цьому в сім’ї складається активне співробітництво. Воно може мати місце як у спілкуванні, так і в різних видах діяльності. І чим більше позитивних емоцій отримує дитина в сім’ї, тим краще.

               Діти молодшого шкільного віку – особливий народ. Вони сповнені завзяття, ентузіазму, загадковості, відкриті для сприймання нового, готові до дружби і з широко відкритими очима вступають у шкільне життя.

  Важливу роль у соціалізації учнів відіграє вчитель. Оцінюючи поведінку вихованців, ми допомагаємо їм розібратися в соціальній важливості їхніх вчинків, крок за кроком розширюємо їхні уявлення про добро і зло, застерігаємо від конфліктів з навколишніми, допомагаємо на практиці засвоювати моральні норми. Вчинки дітей не слід засуджувати або схвалювати, їх треба аналізувати й розуміти. Учитель повинен бути взірцем здатності слухати, бачити та відчувати.

         Свою діяльність вчитель має розгортати у таких напрямках:

• створювати ситуації успіху, допомагати кожній  дитині відчути радість досягнень;
• наповнювати освітній процес цікавим змістом, яскравими враженнями;
• забезпечувати осмислене сприйняття учнями побаченого й почутого;
• створювати умови для розвитку самостійності;
• сприяти усвідомленню кожною дитиною власного «Я», формуванню віри в свої сили.

                Підсумовуючи усе вище сказане, ми можемо стверджувати, що соціалізація є одним з найважливіших завдань вчителя, адже діти входять у новий, значно ширший за їхню родину, соціальний круг, а вчитель початкової школи стає головним посередником у соціалізації дитини. Саме вчитель створює для дитини такі умови освітньо - виховного середовища, що допомагають розв’язати природно-культурні, соціально-культурні та соціально-психологічні завдання, без  чого успішна соціалізація неможлива.