«ВІЙНА ЗА МІЗКИ»: ІПСО - СКЛАДОВА ПОВНОМАСШТАБНОЇ АГРЕСІЇ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки облдержадмінстрації

Комунальний позашкільний навчальний заклад

«Мала академія наук учнівської молоді» Дніпропетровської обласної ради»

 

Відділення філософії

Секція: соціологія

 

«ВІЙНА ЗА МІЗКИ»:

ІПСО - СКЛАДОВА ПОВНОМАСШТАБНОЇ АГРЕСІЇ

РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ

 

 

 

                                                                            Роботу виконала:

                                                                            Кайко Катерина Вадимівна,

                                                                            учениця 9-А класу                                                                                                                   Комунального закладу “Ліцей №3”   

                                                                            Кам’янської міської ради

           Дніпропетровської області

 

                                                                            Науковий керівник:

                                                                            Марінчук Дар’я Вікторівна,

                                                                            учитель української мови та                                                                                                                літератури

            Комунального закладу “Ліцей №3”   

                                                                             Кам’янської міської ради

            Дніпропетровської області

 

Дніпро – 2024

Анотація

 

Кайко Катерина, учениця 9-А класу комунального закладу “Ліцей №3” Кам’янської міської ради Дніпропетровської області.

 

Науковий керівник: Марінчук Дар’я Вікторівна, учитель української мови та          літератури комунального закладу “Ліцей №3” Кам’янської міської ради  Дніпропетровської області.

 

«ВІЙНА ЗА МІЗКИ»:  ІПСО - СКЛАДОВА ПОВНОМАСШТАБНОЇ АГРЕСІЇ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ

 

 У  роботі досліджено роль пропаганди як інструменту для управління сприйняттям суспільства під час повномасштабного вторгнення РФ проти України. Розглянуто основні стратегії і методи використання ІПСО Російською Федерацією в контексті агресії проти України. Оцінено вплив інформаційно-психологічної складової на громадянське суспільство та політичний процес в Україні. Розроблено рекомендації щодо підвищення стійкості та зміцнення захисних механізмів України у відношенні до ІПСО.

 

 

Ключові слова: пропаганда, управління сприйняттям, гібридна війна, наратив, пропагандистська кампанія, рефлексивне управління, авторитаризм, спецпропаганда,  дезінформація, дестабілізація, симулякри.

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП                              

ПРОПАГАНДА ЯК ІНСТРУМЕНТ ДЛЯ УПРАВЛІННЯ СПРИЙНЯТТЯМ

ПІД ЧАС ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ..................................4

 

РОЗДІЛ 1  АНАЛІЗ ОСНОВНИХ НАРАТИВІВ, ТЕХНОЛОГІЙ                                              ТА ІНСТРУМЕНТІВ РОСІЙСЬКОЇ ПРОПАГАНДИСТСЬКОЇ КАМПАНІЇ    У ВІЙНІ ПРОТИ УКРАЇНИ              7

1.1. Теорії змови, рефлексивне управління та авторитаризм російського уряду

1.2. Домінуючі наративи російської влади про Україну. Спецпропаганда...8

1.3. Інструменти переконання і навіювання спецпропаганди.

Державні ЗМІ та російські соціальні медіа – платформи для дезінформації..9

1.4. Дестабілізація ситуації в Україні засобами дезінформації. Симулякри.13

 

РОЗДІЛ 2  «ВІЙНА ЗА МІЗКИ»................................15

2.1. Протидія  російській пропаганді та дезінформації................15

2.2. Контрпропаганда як засіб домінування в інформаційному просторі ...18

 

ВИСНОВКИ..............................................21

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................23

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

ПРОПАГАНДА ЯК ІНСТРУМЕНТ ДЛЯ УПРАВЛІННЯ СПРИЙНЯТТЯМ ПІД ЧАС ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ

 

 У сучасному світі, на тлі стрімкого розвитку технологій та появи нових форм комунікації, проблема впливу на суспільство через масові інформаційні потоки стає надзвичайно актуальною. Однією з ключових складових цього впливу є пропаганда (лат. Propaganda — «що підлягає поширенню», від propago — «поширюю») — форма комунікації, спрямована на поширення фактів, доказів, чуток та інших відомостей для впливу на суспільство[1]. Пропаганду зазвичай розповсюджують через ЗМІ, щоб сформувати потрібну суспільну думку.

 Об'єктом дослідження є інформаційно-психологічна складова повномасштабної агресії Російської Федерації проти України (ІПСО) в контексті збереження та відновлення національної безпеки та стабільності України.

 Предметом цієї дослідницької роботи є вивчення ролі пропаганди як інструменту для управління сприйняттям суспільства під час гібридної війни.

 Мета дослідження:

1. Розкрити основні стратегії і методи використання ІПСО Російською Федерацією в контексті агресії проти України.

2. Визначити вплив інформаційно-психологічної складової на громадянське суспільство та політичний процес в Україні.

3. Оцінити ступінь вразливості та стійкості українського суспільства до інформаційно-психологічного впливу.

4. Розробити рекомендації щодо підвищення стійкості та зміцнення захисних механізмів України у відношенні до ІПСО.

 Як відомо, від початку війни в 2014 році Росія застосувала проти України конвенційні військові засоби, котрі, безперечно, доповнювалися гібридними з метою ще більшого виснаження України та введення в оману світової спільноти. Так, навіть під час найбільш масштабних військових операцій проти України у 2014-2015 років російські війська не мали розпізнавальних знаків на формі і тому отримали назву «зелених чоловічків» [3]. Присутність військ РФ в Криму В. Путін визнав тільки після повного завершення окупації півострова [4].

 Аналогічна тактика заперечення присутності власних військ застосовувалася росіянами і на сході України. Незважаючи на відправку сучасного озброєння і техніки на Донбас, Кремль вдавався до словесних ігор, стверджуючи, наприклад, що одіозні псковські десантники «заблукали» і опинилися в зоні бойових дій [5]. Іншим прикладом стало захоплення в Україні членів російського спецназу, коли Путін навів аргумент, що Росія «ніколи не говорила, що немає людей, які займаються вирішенням тих чи інших питань, у тому числі у військовій сфері»[6]. Щодо присутності їхньої зброї на окупованих територіях України, російські ЗМІ повідомляли, що, можливо, бойовики захопили її в української армії або якимось чином придбали самостійно [7]. Крім цього, проявом гібридності є поява в Україні найманців з так званої «групи Вагнера» – російського воєнізованого формування, яке брало участь у глобальних конфліктах, у тому числі в Сирії, а також, ймовірно, в Судані та Центральноафриканській Республіці [8].

 Аналогічним чином, ігноруючи міжнародне розслідування, російські офіційні особи заперечують, що їхні війська збили пасажирський літак «Малайзійських авіаліній» над Україною у липні 2014 року [9]. Одним з аргументів Росії є те, що Україна була зобов'язана закрити повітряний простір у зоні бойових дій. РФ також заблокувала зусилля зі створення міжнародного трибуналу та проігнорувала основні запити слідчих у Нідерландах, підриваючи та сповільнюючи розслідування.

 У цьому контексті, пропаганда виступає не тільки як засіб комунікації, але й як стратегічний інструмент для формування громадської думки, маніпулювання емоціями та впливу на рішення і поведінку індивідів.                                                                                             Ця дослідницька робота присвячена розкриттю механізмів функціонування пропаганди в умовах гібридної війни, виявленню паттернів впливу на сприйняття суспільства та аналізу її ролі у формуванні інформаційного простору.

 Аналізуючи ці аспекти, дослідження спрямоване на визначення можливих заходів для контролю та протидії пропагандистським впливам у сучасному інформаційному середовищі, сприяючи розвитку стратегій та методів для захисту суспільства від маніпуляцій та збереження його інформаційної незалежності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

АНАЛІЗ ОСНОВНИХ НАРАТИВІВ, ТЕХНОЛОГІЙ ТА ІНСТРУМЕНТІВ РОСІЙСЬКОЇ ПРОПАГАНДИСТСЬКОЇ КАМПАНІЇ У ВІЙНІ ПРОТИ УКРАЇНИ

 

Російська пропагандистська кампанія відзначається використанням різноманітних основних наративів, технологій та інструментів з метою впливу на свідомість мас і формування сприятливого образу Росії у війні проти України. Ці елементи часто використовуються для маніпуляції інформацією та створення сприятливого клімату для російських дій на міжнародній арені.

 

 

1.1. Теорії змови, рефлексивне управління та авторитаризм російського уряду

 

 Теорії змов - психологічна зброя (ІПСО), якою активно користується наш

 ворог - Росія. Мета - створення напруги в середині українського суспільства. Коли закінчиться війна? Не знаєте? А вони там "на горі" все знають! Насправді, треба визнати, що наші силові структури справді знають набагато більше, ніж відомо нам.

 Це актуальна тема, що стосується не лише політичних аспектів, а й суттєво впливає на міжнародні відносини та внутрішню політичну ситуацію в Росії. Теорії змови в контексті російського уряду часто виходять з ідеї та переконання про те, що дії влади, її рішення та події, які мають стратегічне значення, є результатом хитроумних планів і змовницьких сценаріїв. Вони часто асоціюються зі зміцненням контролю над інформацією та дезінформацією, спрямованою на маніпуляцію громадською думкою.

 Рефлексивне управління – це концепція, яка визнає необхідність адаптації владних структур до змін у соціальному та політичному середовищі. У випадку російського уряду це може виявлятися у швидкій реакції на внутрішні чи зовнішні події, але також може призводити до систематичного обмеження політичних свобод та прав громадян.

 Російський уряд у великій мірі визначається авторитарними рисами, що включають в себе обмеження політичних свобод, обшуки та арешти опозиційних фігур, а також контроль над засобами масової інформації. Авторитарні практики можуть викликати соціальне невдоволення та підривати довіру громадян до влади.

 

1.2. Домінуючі наративи російської влади про Україну. Спецпропаганда

 

          Основні наративи російської влади про Україну.

• Історичний перепис.                                                                                                       Російська пропаганда активно використовує історичні аспекти, щоб висвітлити свою версію подій та легітимізувати свої дії. Наприклад, інтерпретація подій минулого як причини для "захисту російських інтересів" у військових конфліктах.

• Релятивація інформації.

Пропагандисти намагаються розмивати межі між правдивою і неправдивою інформацією, створюючи атмосферу невизначеності та сумніву. Це дозволяє створювати конфузію серед аудиторії та зробити її більш вразливою до прийняття пропагандистських версій подій.

• Образ ворога.

Формування негативного образу України, використання стереотипів і псевдофактів для підкреслення загрози, яку припускається влада України щодо російського народу.

• “Захист російських соотечественників”

Використання ідеї захисту російськомовного населення за кордоном для виправдання втручання в сусідні країни.

          Технології та інструменти:                                                                                                         1. Медіа й соцмережі - російська пропаганда активно використовує медіа та соціальні мережі для поширення своїх ідеологій, створення фейкових новин та маніпулювання громадською думкою.

2.  Боти та армії тролів - залучення великої кількості штучних акаунтів для коментування та розповсюдження пропагандистських матеріалів, а також для ведення дезінформаційних кампаній.

3. Кібератаки - використання кібератак для здобуття контролю над медіа та інформаційними ресурсами, а також для розповсюдження шкідливих програм та дезінформації.

4. Лобіювання - залучення великої кількості лобістів для впливу на політичні рішення в інших країнах.

   Російська пропаганда веде комплексну кампанію, використовуючи різноманітні технології та наративи для створення позитивного образу своєї діяльності та виправдання своїх дій у війні проти України. Це створює виклик для міжнародного співтовариства в розпізнанні та протидії пропагандистським зусиллям, спрямованим на порушення суверенітету та міжнародної стабільності.

 

1.3. Інструменти переконання і навіювання спецпропаганди. Державні ЗМІ та російські соціальні медіа – платформи для дезінформації

 

      Ще свого часу у науковій статті «Усі брешуть. Конфлікт в Україні і трансформація російських медіа» Джилли Догерті – колишня журналістка CNN, що була опублікована Центром Шоренстейн із питань медіа, політики та суспільної політики (The Shorenstein Center on Media, Politics and Public Policy) при Гарвардському університеті, проаналізовано, які процеси відбувалися в російських ЗМІ за останні роки і як сформувались основи нинішньої російської маніпулятивної пропаганди [10]. Вона зазначила, що сьогодні російська пропаганда використовує як традиційні методи – дезінформацію, напівправду й навішування ярликів, так і величезну кількість сучасної інформаційної зброї, включаючи електронні ЗМІ, цифрові комунікації, блоги та соціальні мережі. Журналістка Маша Гессен вважає, що Росія представила себе лідером антизахідного світу, а Путіна – головним поборником тих цінностей, якими, як він заявляв, Захід знехтував [10].

 Останніми роками постає суттєва проблема, яка полягає в тому, що російська пропаганда активно поширюється за межі РФ. Вже кілька років на європейському інформаційному просторі поширюється різноманітна пропаганда, яка намагається висвітлити в найкращому вигляді російську владу та виправдати військову ескалацію РФ.

 Російська пропаганда в Європі заборонена, але насправді їй не протидіють, і клони в медіа та соцмережах розростаються тисячами всіма основними європейськими мовами, мімікруючи під місцеві ресурси новин. Росія майже півтора десятиліття збільшує свою «м’яку силу» за кордоном – мережу пропаганди. Рупорами, як зазначалося раніше, є телеканали «Russia Today» та особливо різноманітні портали «Sputnik», які активно працюють відповідними мовами в Грузії, Азербайджані, Вірменії – і в усіх ключових європейських країнах, а також у США, Канаді, Японії, Південній Америці та Африці.

  Державні російські медіапроєкти почали шукати обхідні шляхи задовго до агресії в Україні, оскільки питання до їхнього бюро на Заході почали з’являтися у місцевої влади задовго до початку війни.

  2021 року в Естонії заблокували «Sputnik». І буквально одразу протягом тижнів там з’явилося нібито незалежне медіа «Sputnik Meedia» – під керівництвом тих самих людей, з тим самим дизайном і тією самою повісткою [11].

  Цей досвід був успішно застосований після рішення ЄС блокувати сайти у березні 2022 року. Вже 5 березня було зареєстровано домен для «дзеркала» англомовного «Russia Today». І західного регулятора не насторожило, що власником у новій реєстрації було вказано компанію ANO «TV-news», яка є юридичною особою «Russia Today». І навіть наведений там e-mail – це корпоративна пошта «Russia Today».

 У квітні 2022 року з’явився аналогічний клон і для «Russia Today», і для «Sputnik» німецькою мовою. Його назвали «SNA», або «Sputnik News Agency». Тут не тільки контент, але навіть дизайн той самий. І портал широко доступний по всій території Євросоюзу [11].

 Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну проєкти було вирішено заблокувати на території Євросоюзу, влада європейських країн обмежила доступи до сайтів з дезінформацією, а пізніше унеможливила роботу пов’язаних з проєктами компаній [11].

 У Євросоюзі недоступні спільноти «Sputnik» або «Russia Today» у Telegram, також у результаті виконання рішень Ради ЄС. Але створюються та працюють без жодних обмежень інші канали. Наприклад, один із них, німецькомовний, так і називається – «Непідцензурний». Він пропонує підписуватися на бот, щоб дізнаватися про інші «дзеркала» та спільноти у разі потреби, а також просуває російські VPN-сервіси.

 Російські пропагандисти намагаються знайти заміну YouTube, оскільки в цій мережі їх активно знаходять та блокують. «Russia Today» пропонує глядачам використовувати кілька платформ, доступних у Європі та США, наприклад, відеохостинг «Odysee». І там уже завантажена величезна кількість англо-, німецько- чи франкомовних сюжетів із фейками про війну в Україні чи конспірологічними історіями [11].

 Безумовно, передача достовірної інформації щодо війни в Україні – це складний та тривалий процес, який має свою власну специфіку, обмеження та часові рамки. Цей процес вимагає визначення існуючих та створення нових ресурсів, каналів та можливостей для передачі об'єктивної інформації про агресію Кремля в Україні. Також важливо чітко визначити адресатів, форму та зміст інформаційного контенту, забезпечити координацію дій між державними органами та неурядовим сектором, а також отримати підтримку від міжнародних партнерів. Важливо зауважити, що на початковому етапі намагання спрямовані не стільки на "переконання", скільки на створення підґрунтя для появи сумнівів та формування умов для змін у свідомості різних категорій населення – від зміни ставлення до "спецоперації" до усвідомлення злочинів діючого путінського режиму.

 Можна виокремити три основні чинники впливу на настрої і позиції російських громадян.

 По-перше, це динаміка ситуації в ході війни. Провал «бліцкригу» в Україні й ефективний опір ЗСУ російській інтервенції розвіяв образ непереможної «другої армії» світу і мав певний «протверезний» морально-психологічний ефект, який посилився через ефективні бойові операції України у Криму. При цьому, переможні зведення міноборони РФ все більш не стикуються з реаліями на фронті та проголошеними цілями і завданнями «спецоперації».

 По-друге, це безпрецедентні масштаби «незворотних» і «санітарних» втрат росіян (попри утаємниченість і публічну героїзацію загиблих) матимуть поступовий накопичувальний ефект насамперед в національних провінціях РФ. За різними даними, в російському суспільстві на фоні офіційного патріотизму зростає страх і небажання йти до лав збройних сил РФ, збільшується кількість «відмовників» і дезертирів.

 По-третє, це те, що міжнародні санкції мають кумулятивний, зростаючий вплив, тією чи іншою мірою позначаються на соціальному самопочутті громадян РФ, їх добробуті, напряму чи опосередковано впливають на повсякденне життя і настрої. Можна припустити, що ефект звикання і адаптації до санкцій є більш помітним у старшого покоління з радянським досвідом. Але для молоді, інформаційно інтегрованої у світову спільноту, санкції і поступова міжнародна ізоляція Росії є «стимулом для сумнівів і переосмислення реалій» (зокрема, очевидний психологічний ефект мала ініціатива пожорсткішення візового режиму для російських громадян) [12].

 «Одна з головних особливостей російських ЗМІ полягає в тому, що вони вклали багато, дуже багато грошей і часу у створення дуже цінних публікацій і програм з високою цінністю контенту, а не просто в інформацію. Росіянам подобаються пісні та танці, серіали та розважальні програми, які виробляють державні телеканали. Сьогодні – все це стало також повністю політизованим і це не може залучити російського глядача. Має бути «перестворені» всі російські ЗМІ заново», – наголошує Аарон Ерліх, професор Університету Макгілла, дослідник впливу кремлівської пропаганди [13].

 

1.4. Дестабілізація ситуації в Україні засобами дезінформації. Симулякри

 

 Дестабілізація ситуації в Україні за допомогою засобів дезінформації та симулякрів є актуальною темою в сучасному світі, де інформаційні технології стають все більш потужним інструментом впливу. Зазначимо деякі можливі аспекти цього процесу:

• Розповсюдження фейкових новин -  дезінформація може приймати форму фейкових новин, які поширюють неправдиву інформацію з метою порушити суспільну стабільність. Це може включати в себе події, які ніколи не трапилися, або спотворення фактів, що відбуваються.
• Маніпуляція через соціальні мережі - використання соціальних мереж для розповсюдження дезінформації є одним з ефективних засобів. Розсилка та підтримка фейкових інформаційних кампаній може створити враження широкого суспільного руху, якого насправді не існує.
• Створення симулякрів - за поняттям симулякру, запропонованим філософом Жаном Бодрійяром, це копія чи підробка реальності, яка втрачає прив'язку до оригіналу. Створення симулякрів в політичному контексті може використовуватися для створення вигаданої реальності, яка вводить громадськість в оману.
• Вплив на громадську думку - дезінформація може впливати на громадську думку, спрямовуючи її в той чи інший спосіб. Спеціально створені історії або події можуть викликати емоційні реакції, що призводять до розділення суспільства та поглиблення конфліктів.
• Вплив на вибори та політичні процеси - дезінформація може бути використана для впливу на виборчі процеси, розповсюджуючи неправдиву інформацію про кандидатів або перекручуючи факти для досягнення певних політичних цілей.
• Залучення зовнішніх агентів - засоби дезінформації можуть використовуватися зовнішніми агентами для спроби втрутитися в українські внутрішні справи та підриву стабільності країни.

 Для боротьби з цим явищем, важливо розвивати медіаграмотність, підтримувати незалежність ЗМІ, використовувати технології для виявлення фейкових новин та ефективно протидіяти впливовим агентам.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2 

«ВІЙНА ЗА МІЗКИ»

 

2.1. Протидія  російській пропаганді та дезінформації

 

 

            Протидія пропаганді війни має бути спрямована на дві категорії людей – тих, хто розробляє таку інформацію чи дані, тих, хто бере участь у її поширенні, і тих, хто її сприймає (і серед них, насамперед, власне населення та військові), агресора та третіх країн, а по-друге, ще дві підгрупи – люди свідомі та ще не усвідомили можливість негативного впливу інформації) [14, с. 99]. Серед таких заходів відзначимо актуальні та перспективні:

1) офіційне та публічне засудження дій, пов’язаних зі створенням та поширенням інформації, що містить пропаганду війни, у тому числі ідеологій, що загрожують миру та безпеці людства.

2) створити окремий об’єднавчий структурний відділ – власний агітаційно-пропагандистський орган з мережею структурних підрозділів в інших органах влади, установах, організаціях та засобах масової інформації.

3) чітко роз’яснити громадськості, яка інформація, чи інформація належить до інформації, що містить пропаганду війни, чому вона завдає шкоди та якій саме.

4) не приймати завідомо шкідливу інформаційну продукцію (тобто не дивитися, не слухати, не грати) [14, с. 99].

       Зокрема, в Україні відповідно до Указу Президента № 106/2021 від 19 березня 2021р. створено Центр протидії дезінформації при Раді національної безпеки і оборони. Головною метою Центру є протидія поточним і прогнозованим загрозам національній безпеці та національним інтересам України в інформаційній сфері, забезпечення інформаційної безпеки України, ефективна протидія пропаганді, деструктивним дезінформаційним впливам та кампаніям, недопущення маніпулювання громадською думкою [74].

         Нами також було проведене власне опитування щодо того, з якою формою впливу російської пропаганди стикалися опитані люди. Респонденти були з різних куточків України, дехто відповідав з-за кордону, але 90% були з Дніпропетровської області.   Було проведено три анкетування, де опитано 121 особа віком від 12 років. Вік у відсотках Ви можете побачити на діаграмі

       Також було проаналізовано, яке основне джерело інформації громадян (було запропоновано обрати 1-2 варіанти). Через телеграм-канали отримують інформацію 83%; соцмережі (Facebook, Instagram, TikTok) — 53%; YouTube-канали — 33%, телебачення — 27%, новинні інтернет-видання — 23%, радіо, друковані газети, Twitter – 3 і менше відсотки

 Результати опитування наведені на рис. 2.1.

рис.2.1.

Респондентам було запропоновані наступні запитання: чи дивилися вони російські політичні ток-шоу до повномасштабного вторгнення. Майже 87% відповіли ні, 13% - так. Чи змінилась думка щодо російської влади, російських політичних ток-шоу — так — 71%, ні — 29%. Чи дивляться російські ток-шоу зараз — усі 100% відповіли, що — ні. Значна кількість респондентів висловили зміни в своїй думці щодо російської влади та російських політичних ток-шоу. Це може свідчити про те, що люди почали аналізувати інформацію,  дотримуватися інформаційної гігієни.

 

 

 

 

       Наступне питання звучало так: з якою метою Ви або Ваше близьке оточення спостерігає за російськими новинами, блогерами, телеграм-каналами, виступами президента Росії? Можна виділити кілька ключових мотивацій та цілей, які вказують респонденти щодо спостереження за російськими новинами, блогерами, телеграм-каналами та виступами президента Росії.

1) Респонденти цікавляться думкою росіян щодо війни, що може свідчити про їхнє бажання розуміти ситуацію з іншої сторони

2) Деякі респонденти виражають пряме бажання завершення війни, що може свідчити про їхню тривожність та сподівання на покращення ситуації.

3) Інша група використовує спостереження за російським контентом як спосіб виплеснути агресію, забавитися та підняти настрій.

4)  Є ті, хто вказує на мету протидії російській пропаганді, бажання інформувати себе щодо риторики та виявлення безглуздості пропаганди.

5) Деякі респонденти висловлюють переконання у неадекватності російських джерел і виявляють впевненість у відсутності об'єктивності та здорового сенсу у їхніх виступах.

 

2.2. Контрпропаганда як засіб домінування в інформаційному просторі

 

          Як було зазначено у попередніх пунктах, з початком агресії в 2014 р. було розпочато і новий етап інформаційної війни, якою було охоплено різні цільові аудиторії та країни; все це набуло надважливого значення для національної безпеки країни і поставило завдання з протидії російській пропаганді та розробки відповідних механізмів [15, с.83–86]. Протидія пропаганді є надзвичайно важливою складовою, як і зовнішньої так і внутрішньої політики України.

           Ефективним інструментом протидії пропаганди, як інструменту впливу на свідомість суспільства є контрпропаганда. Контрпропаганда – це форма комунікації, що використовується для протидії пропаганді та має на меті вплинути на дії чи погляди цільової аудиторії. Герберт Ромерштайн зазначає, що в той час коли на практиці пропаганда є передачею контрольованого повідомлення певній аудиторії, контрпропаганду використовують для передачі інформації, яке описує пропаганду як брехливу та навчає цільову аудиторію думати чи діяти таким чином, щоб протистояти впливу маніпуляцій [16, с.113–125].

           Отже, контрпропаганда, які і пропаганда, є зброєю інформаційних війн, протиборства сторін, «яке виникає через конфлікт інтересів і здійснюється шляхом навмисного впливу на свідомість супротивника (народу, колективу або окремої особи) для його когнітивного придушення і / або підпорядкування, а також за допомогою використання заходів інформаційно-психологічного захисту від такого впливу». Головними принципами контрпропаганди є наступальність і послідовність. [17, с.46–51] Контрпропаганда містить кілька методів, які забезпечують ефективність протидії маніпуляціям та здатні впливати на цільову аудиторію. Таким чином, методика контрпропаганди полягає не у якомога швидшій відповіді на кожну маніпуляцію, а в умінні систематично викривати мотиви і технологію обману, аби суспільство з часом змогло самостійно викривати інформаційні провокації [18, с.46–52]. Як вже зазначалося, контрпропаганда як явище боротьби з пропагандою виконує дві функції – попередження та викриття.

         Важливою складовою контрпропаганди також є медіаграмотність, яку визначають як набір навичок та вмінь, необхідних для аналізу та критичного оцінювання інформації. Так, навички медіаграмотності співвідносяться саме з попереджувальною функцією контрпропаганди і дозволяють протистояти впливу ворожої пропаганди завдяки «імунітету», критичному миленню. Даніель Сюрель у своїй роботі «Медіаграмотність: концепції, підходи та компетенції» зазначає про вісім фундаментальних елементів медіаграмотності:

1. Навички критичного мислення, які є фундаментом медіаграмотності.

2. Розуміння принципів роботи ЗМІ. Читачі, котрі розуміють принципи роботи мас-медіа краще розпізнають дезінформацію.

3. Усвідомлення впливу ЗМІ на особистість та суспільство в цілому.

4. Стратегії аналізу та обговорення медійних повідомлень. Для того, щоб усвідомлено споживати медіа-повідомлення, користувачам потрібен фундамент, на який можна спиратися для роздумів і рефлексії.

5. Розуміння медіа-контенту як тексту, що дає уявлення про культуру та життя користувачів. Культура та її постаті, погляди, цінності, проблеми та міфи стають відомими через комунікацію.

6. Здатність насолоджуватися, розуміти та цінувати медіа-контент.

7. Активна практика виробничих навичок медіаграмотності.

8. Розуміння етичних та моральних зобов’язань журналіста, котрий висвітлює інформацію [19].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

     Нами було визначено, що пропагандою є форма комунікації, яка спрямовується на поширення фактів, аргументів, чуток та іншої інформації для впливу на громадську думку на користь певного явища чи для формування певної громадської позиції. Пропаганда часто відбирає інформацію, щоб спонукати до певних узагальнень (навіть не цілком правдивих чи хибних), або використовує емоційні повідомлення замість раціональних реакцій на подану інформацію. Характерними ознаками пропаганди є, по-перше, масовість, тобто пропаганда завжди спрямована на групу людей, а не на конкретну особу; по- друге, довгостроковий характер – кампанія є довготривалим процесом, який завжди складається з певної послідовності; по-третє, чітко визначена мета – до того чи іншого явища, події, особи, ситуації тощо.

 У розділі 1 проаналізовані основні наративи російської влади про Україну. Теорії змови, рефлексивне управління та авторитаризм російського уряду розглядаються як ключові елементи створення пропагандистського образу ворога. Домінуючі наративи та спецпропаганда визначають тон та напрямок впливу, а інструменти переконання і навіювання, зокрема державні ЗМІ та соціальні медіа, використовуються як платформи для дезінформації.

 Розділ 2, присвячений "війні за мізки", поглиблює розуміння впливу пропаганди на інформаційний простір. Контрпропаганда визначається як ключовий інструмент у протистоянні інформаційних потоків.  Дослідили механізми цієї війни за мізки та її роль у домінуванні в інформаційному просторі.

 У ході дослідження виявлено, що російська пропаганда не тільки формує сприйняття, але й використовує для дестабілізації ситуації в Україні за допомогою дезінформації та створення симулякрів. Ці механізми мають за мету не лише впливати на свідомість населення, але й створювати хаос та невизначеність в суспільстві.

 Усе вищезазначене свідчить про важливість розуміння та вивчення пропагандистських стратегій в контексті гібридної війни. Вивчення цих аспектів може сприяти розробці ефективних контрзаходів та захисних стратегій для оповіщення та протидії впливу пропаганди на суспільство.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.  Götz E. It’s Geopolitics, stupid: explaining Russia’s Ukraine policy. Global Affairs. 2015. Vol.1, no.1. P.3–10.

2.  https://uk.wikipedia.org/wiki (дата звернення: 10.10.2023)

3.  Kuzio T. Putin’s War Against Ukraine: Revolution, Nationalism, and Crime. Toronto: Chair of Ukrainian Studies, University of Toronto, 2017. 490 p.

4. Noggle R. The Ethics of Manipulation. Stanford Encyclopedia of Philosophy / ed. by E. N. Zalta. Stanford, 2022. P. 15–36.    

5.  Rebels without a Cause: Russia’s Proxies in Eastern Ukraine. International Crisis Group. 2019. URL: https://cutt.ly/81gYBx8 (дата звернення: 15.11.2023)            

6. Riven doviry do sotsialnykh instytutiv i politykiv (Level of trust for the social institutions and politicians). Razumkov Center. 2020. URL: https://cutt.ly/v1gB8BX

(дата звернення: 10.10.2023)

7.   Solodkyy S. Ukraine’s Foreign Policy Audit. TRUMAN Agency, Institute of World Policy, INDEX OF RELATIONS. 2016. no. 2. P.1-36.   

8. Ukraine: the data. World Bank. URL: https://cutt.ly/Z1gCw0c (дата звернення: 25.11.2023)

9.  Гібридна війна: сутність, виклики та загрози особливості протидії інформаційній агресії як складовій гібридної війни, 2021: збірник матеріалів круглого столу. С.83-86.

10. Денисюк Ж.З. Пропаганда та контрпропаганда в контексті стратегій державної інформаційної політики. Вчені записки ТНУ імені В.І.

11.  Догерті Джил. Усі брешуть або як трансформувалися російські ЗМІ.

URL: http://osvita.mediasapiens.ua/material/33880  (дата звернення: 05.12.2023)

Вернадського. Серія: Державне управління. 2021. Том 32 (71) № 2. С.46-51.    12. Кавєріна А. С. Проблема пропаганди в українському медіапросторі. Грані. 2015. №. 11 (1). С. 97-101.     

13. Лавров назвал «кишащим двойными стандартами» процесс о Boeing в Донбассе. РБК. 2021. URL: https://cutt.ly/k1gIkmv (дата звернення: 05.12.2023)

14. Ополченцы отбили еще один танк украинской армии. Life.ru. 2014. URL: https://cutt.ly/v1gUiQE  (дата звернення: 05.12.2023)

15. Павлов Д. Специфіка здійснення контрпропагандистських політичних технологій. НМетАУ: Наукові праці. Політологія. 2017. Т. 309.Вип. 297.С.46-52 

 16.  Провал кремлівської пропаганди в Україні: причини та досвід. Голос

Америки URL: https://www.golos  (дата звернення: 25.11.2023)

17.   Російська модель пропаганди: «Пожежний шланг із потоками брехні».

Детектор Медіа. URL: https://detector.media/withoutsection/article/140957/2018-09-12-rossyyskaya-model-propagandy-pozharnyy-shlang-s-potokamy-lzhy/

(дата звернення: 25.11.2023)

18.   Спеціальне видання: Протидія росії. Пропаганда. (том 7, 2016)

19.  У Європі заборонено російську пропаганду, але формально. Сотні клонів

продовжують успішну роботу. Jam News. URL: http://surl.li/faajq  (дата звернення: 25.11.2023)