Визволення Кривого Рогу від німецько-фашистських загарбників

                 22 червня 1941 року гiтлерiвська Нiмеччина напала на СРСР.  Жителi Кривого Рогу, як i всi радянськi люди, з болем сприйняли цю звiстку. Тисячi гiрникiв та металургiв подавали заяви про відправку на фронт добровольцями. В мiстi почалося формування народного ополчення, винищувальних батальйонiв. На заводах виготовлялася й ремонтувалася бойова технiка. З наближенням фронту було органiзовано евакуювання на схiд технiки, матерiалiв та iнших коштовностей. Тисячi криворiжцiв вирушили на нове мiсце для того, щоб там вiдбудувати заводи. Майже 20 тисяч мешканцiв Кривого Рога вступили до лав народного ополчення.                Навкруги мiста зводилися лiнiї оборони, де працювали в основному жiнки й пiдлiтки. Його оточували протитанковi рви, траншеї та iншi фронтовi споруди. Нiмецько-фашистсъка авiацiя дуже часто здiйснювала нальоти на Криворiжжя, що приводило до загибелi мирних жителiв. Над Кривим Рогом йшли запеклi повiтрянi бої. В однiй з ескадрилiй винищувачiв почав службу молодий лейтенант Олексiй Маресьєв.

            Для того, щоб запобігти бомбардуванню «Криворiжсталi», робітники одягли домни у металеві кожухи, перевели їх на тихий режим роботи. Навіть за таких тяжких умов металурги намагалися виконати замовлення фронту. Взагалі Кривий Рiг займав особливе мiсце у планах фашистської Німеччини.            В кінці червня на «Криворіжсталі» почалося евакуювання обладнання. Його вивозили на площадку Новотагiльсъкого металургiйного заводу. Потiм з мiста був відправлений ешелон з робiтниками та їх сім’ями.  Вночi 8 серпня   1941 року нарком чорної металургiї СРСР вiддав наказ про зупинку заводу. На повному ходу три доменнi печi були вiдключенi вiд повітряних агрегатiв. Розплавлений чавун, який був на той час у домнах, затвердів. Саме це не дозволило фашистам скористатися домнами. Однак, пiсля визволення Кривого Рога в однiй з домен його довелося пiдривати динамiтом, але завод був вiдбудований досить швидко.

                14 серпня 1941 року в Кривий Рiг вдерлися фашисти. Вони відразу ж приступили до органiзацiї місцевої влади - міської управи, полiцiї, бiржi праці, жандармерiї.

Фашистська окупація 

            Взимку 1941—1942 рокiв мiська управа i полiцiя з надзвичайною жорстокiстю виконували наказ гiтлерiвського командування про конфiскацiю у населення теплих речей для потреб фашистської армii. Вони ж зганяли криворiжцiв на будову концентрацiйних таборiв та iнших споруд. Багато жителiв насильно вiдправлено у Німеччину. За неповними даними за 31 місяць окупації на чужину було вивезено 2187 чоловік.  Фашисти розстріляли 7239 мирних жителів.  Усі шахти та рудники фашисти намагалися відбудувати, але це не вдавалося.

               Почалися масовi розстрiли мирного населення, насамперед євреїв. Пiд загрозою зброї євреїв виганяли iз сiл, де вони жили разом з українцями, і розстрiлювали у степу. Якщо ж у селi жили тiльки євреї, то їх усiх убивали на мiсцi. У часи Великої Вiтчизняної вiйни у Кривому Розi було декiлька таборiв вiйськовополонених. Один з них розташовувався на територiї так званого вiйськового мiстечка. У 1942 роцi до цього табору фашисти привезли велику групу полонених севастопольських морякiв. Навiть полонених севастопольцiв нiмцi боялися. Їх повели на розстрiл, прикувавши один до одного довжелезним залiзним ланцюгом. Коли приречених шикували, декiлька фашистiв, якi проходили уздовж шеренги, були раптом втягнутi моряками до гурту. Всi спроби звiльнити їх виявилися марними. Тодi оскаженiлi кати пiдняли шалену стрiлянину. Але й тодi севастопольцi не вiдпустили захоплених ворогiв. Так і лягли вони у криворiзьку землю разом.

           Другий концентрацiйний табiр за номером 338 був розташований у Центрально-Мiському районi. Ешелони з вiйськовополоненими прибували на станцiю Кривий Рiг-Захiдний. Табiр оточили чотирма рядами колючого дроту з вiсьмома кулеметними вишками, з собаками на ланцюгах, нiчним освiтленням вiд прожекторiв. Крiзь ворота табору пройшло щонайменше 40 тисяч в’язнiв. Табiрнi блоки комплектувалися за фахом полонених. Наприклад, у п’ятому блоцi мешкали тiльки будiвельники, у третьому — гiрники та металурги. Так було легше формувати ешелони до Нiмеччини і використовувати полонених для поточних потреб у самому Кривому Розi. Крiм блокiв, у таборi була ще й внутрiшня в’язниця. Тут тримали  полiтпрацiвникiв ї євреїв.

             Терор фашистiв проти мирного населення пiд час окупації не мав меж. Так, влiтку 1942 року загарбники заарештували 150 жителiв Кривого Рога, котрi не бажали працювати на вiдбудовi шахт. Це були гiрники та члени їх сiмей. Всiх заарештованих розстрiляли, щоб примусити криворiжцiв працювати. Окупанти влаштовували масові облави i вiдправляли захоплених у концтабори. На шахті № 5 рудника iменi Іллiча весь шурф глибиною 20 метрiв i такого ж дiаметра був заповнений тiлами знищених криворіжцiв. За неповними даними в перiод окупації тiльки на Криворiжжi гiтлерiвцi вбили, замучили та вкинули у шурфи 7239 чоловiк.

Антифашистське підпілля

              Згiдно з деякими даними, пiд час окупацiї у Кривому Розi дiяло 14 пiдпiльних групп, два партизанских загони. Одна з груп була створена на руднику iменi Дзержинського. Керував нею гiрничий інженер В. С. Сингирцов. Підпільники розповсюджували iнформацiю про становище на фронті, органiзовували виробничий саботаж, рятували криворiжцiв вiд нiмецъкої неволi. А в останнi дні окупації саме ця група врятувала життя 600 гiрникам, які переховувалися в шахтi від відправки  до Німеччини.  На цьому ж руднику протягом цілого року дiяла група комсомольцiв та молоді «Дзержинець» на чолі з Іваном Демиденком. Багато хто з підпільників загинув у нерiвній боротьбi.  Активну боротьбу вела підпільна органiзація Соцміста i Довгинцевого під керівництвом молодого вчителя Юрiя Козаченка. Вона нараховувала майже 40 чоловік. У 1942 році провокатор видав групу і 15 патріотів було схоплено і закатовано. 

Активно діяли на Криворіжжі й партизани. Так, у дніпровських плавнях в районі Карачунів діяв загін на чолі з колишнiм журналістом Г. М. Рибалкою, Б. Г. Шангіним, колишнім комсомольським активiстом Криворіжжя

 А. Г. Федоровим. У районі рудника «Інгулець» діяв партизанський загiн під керівництвом Г. М. Сєднєва. Багато жителів селища Інгулець врятував партизанський лiкар С. С. Жовтоног.  Він допомагав людям уникнути фашистської каторги, видаючи довідки про тяжкі хвороби. Загинув партизанський лікар, не дочекавшись декількох  місяців до повного визволення міста. Багато синів та дочок Криворiжжя були нагороджені орденами й медалями. 27  із них стали Героями Радянського Союзу.

Визволення міста від фашистських загарбників

           Тяжкi бої за визволення Криворіжжя вiдбувалися в два етапи. Перший розпочався у жовтнi 1943 року, коли вiйська 37-ї армiї пiд керiвництвом генерал-лейтенанта М. М. Шарохiна i гвардiйцi 5 -ї танкової армiї генерал - лейтенанта П. О. Ротмiстрова вийшли на пiдступи до Кривого Рога. Окремi танковi пiдрозділи з десантом піхоти 23 жовтня прорвалися до мiста. Однак, через те, що ворогу вдалося вiдрiзати їх вiд основних сил, вони змушенi були з боями відійти. Про напруження боїв у цi днi говорять такi факти. Проти наступаючих радянських вiйськ фашисти зосередили 100 бомбардувальникiв, якi робили по 750-850 бойових вильотiв щодня. Звiльнити Криворiжжя пiд час жовтневого наступу не вдалося, але результати цих боїв вражали. Було знищено 6 фашистських дивiзiй, 750 танкiв та самохiдних гармат, бiльше 800 гармат i мiнометiв, вбито або поранено 112,5 тисячi солдат i офiцерiв противника. Гiтлерiвцi намагалися будь-що втримати Кривбас, якому надавалося особливе значення.

             У сiчнi 1944 року з Криворiзько-Нiкопольської операції почався другий етап визволення Криворiжжя. Головний удар наносив 3-й український фронт. 17 лютого вiйська стали наближатися до мiста. 46-а армiя вибивала фашистiв з пiвденного сходу, 37-а наступала з пiвнiчного сходу. Наступати доводилося в дуже важких умовах. Глибина оборони ворога дорiвнювала п’яти кілометрам. Усе, що можна було пристосувати до вогневих точок, було перетворено на фортецi. Крiм того, заважали ще бездорiжжя й густi снiгопади. Технiка не могла рухатися по таких шляхах, а люди йшли. Не вистачало патронiв i снарядiв, тому для постачання фронту використовувалися лiтаки, з яких знiмали все озброєння для максимального полегшення. Багатоденнi бої точилися за Зелене мiсто, територію металургiйного заводу та Соцмiсто.  У самому Соцмiсті бої тривали протягом п’яти годин. В результаті запеклих боїв були звiльненi станцiї Радушна, Мишурин Рiг, коксохімзавод. Дуже важко було  на лiнiї Олександрiвка  - Златоустiвка.

            У визволеннi Кривого Рога брали участь також 37-а стрiлецька дивiзiя i 8-а гвардiйська армiя генерала В. І. Чуйкова, героя Сталiнграда. Саме цi вiйська звiльняли пiвнiчну групу рудникiв. Пiд час боїв за селище Iнгулець гiтлерiвцi нанесли контрудар у фланг радянським вiйськам. Проти ворога виступив артилерiйський дивiзiон капiтана В. В. Іванова. Декiлька разiв фашисти намагалися знищити дивiзiон, направляючи на нього велику кiлъкiсть танкiв i пiхоти. Але радянськi воїни не залишили свої позицiї i всi загинули. Це сталося за три днi до визволення Кривого Рога. Пiд час боїв за Криворiжжя були повнiстю знищенi 22 дивiзiї, бригади, полки та окремi батальйони противника. Багато з’єднань радянських вiйськ були удостоєні почесного найменування Криворiзьких. 22 лютого 1944 року в Москвi на честь визволення мiста вiдбувся салют 22 артилерiйськими залпами.