Наукове товариство учнів обласного наукового Гадяцького ліцею-інтернату І-ІІІ ступенів

 ім. Є. П. Кочергіна Полтавської обласної ради

По Україні з краю в край

ходить Святий Миколай

Народні легенди, оповідки, пісні про Святого Миколая

та прикмети, пов’язані з цим святом

(За матеріалами наукової роботи учениці 10 класу

 Лисенко Валерії

«Образ Святого Миколая в українському фольклорі»)

                                                                          Науковий керівник:

                                                                  учитель української мови

                                                                  та літератури

                                                        Михайліченко В. В.         

                                                                                                                               Гадяч-2020

Зміст

1. Хто він – загадковий охоронець вогнища святкового настрою?...................................................................................3

2. Народні легенди , казки та оповідки про Святого Миколая…………………………………………..........10

3.Пісні  про Миколая…………………………………..16

4.Прикмети, прислів’я та приказки, пов’язані з цим днем.........................................................................................21

Хто він – загадковий охоронець вогнища святкового настрою?

Культ Миколи Мирлікійського – один із найдавніших і найпоширеніших християнських культів, який від часів Київської Русі став невід’ємною частиною духовної культури українського народу. Тому 19 грудня православні християни і грекокатолики  відмічають свято на честь архієпископа Світ Лікійських, одного із найбільш шанованих на Русі і у всьому православному світі святих – Миколая Чудотворця. Проте далеко не всі християни замислюються над тим, чому впродовж багатьох віків Святий Миколай так шанується Православною Церквою, а його світлий образ є невід`ємною частиною нашого духовного світу. Не дивно, що ми знаємо так мало про його життя, адже від його смерті минуло 17 століть, і навіть відомі нам факти дійшли не в первісному вигляді. Тому дослідникам життя Святого Миколая завжди було важко відокремити правду від легенди, що оточує постать цього доброго  покровителя дітей.

Хто ж він – загадковий охоронець вогнища святкового настрою – реальна  особа, Біблійний персонаж чи вигадка, овіяна легендами?

За переказами, Святий Миколай мешкає в Раю. Але раз на рік спускається на землю, щоб відвідати діток і зробити їм подарунки за чемність, гарну поведінку та старанне навчання. Зазвичай, Святий Миколай кладе свій подарунок під подушку (в деяких країнах – у шкарпетки або чобітки), і вранці всі чемні діти знаходять під нею цукерки та інші бажані сюрпризи. До тих же, хто погано себе поводив та не слухався батьків, Святий не приходить. Вночі їх відвідує чортик Антипко, а бешкетники вранці знаходять у себе під подушкою прутик – як  стимул для кращої поведінки у наступному році.                       

Як свідчить легенда, Миколай народився у благочестивій сім’ї, яка дуже довго не могла мати дітей. Та завдяки гарячим і щирим молитвам у них народився син. Уже під час його хрещення сталося перше чудо – немовля зіп’ялося на ніжки і простояло близько трьох годин, доки відбувався обряд. Ще з дитинства хлопець був надзвичайно чесним, співчутливим, милосердним, добрим, а пізніше, спостерігаючи за скрутним становищем, у якому перебували бідні люди, він старався підтримувати всіх, хто цього потребував, постійно їм допомагав: став опікуном сиріт і знедолених, розраджував, захищав, приносив у домівки іграшки й теплі речі для дітей, ліки для хворих. А щоб не принижувати нужденних милостинею,  підкладав свої подарунки їм під двері та вікна.

Існує цікаве пояснення, чому Святий Миколай часто кладе подарунки у шкарпетки. Як розповідається в одній із легенд, він вирішив допомогти трьом бідним сестрам, яких через злидні ніхто не хотів брати собі у дружини, а батько був у відчаї. Миколай закинув їм через димохід три мішечки із золотими монетами, подарунки впали і потрапили саме до шкарпеток сестер, які ті розвішали сушити перед вогнем.  Так сестри були врятовані. Хоча існують і інші варіанти цієї легенди.

Після цього Миколай продовжував допомагати бідним містянам, залишаючись непоміченим і дивуючи все місто. А найголовніше – робив це не для слави, а від усієї душі. Одного разу вночі люди вирішили вистежити того, хто так  їм допомагає, і були вражені тим, що ним виявився молодий Миколай. Відтоді місцеві жителі обрали його своїм єпископом і почали самі звертатися до нього за допомогою.

Як свідчать наукові джерела, хоча сюжети про життя святого й містяться у багатьох прозових, поетичних, обрядових жанрах фольклору та  літератури, Святий Миколай – не фольклорний і не літературний персонаж. Це реальна історична особа – Візантійський  єпископ, який жив у III – IV столітті і прославився як великий Божий угодник, тому в народі його зазвичай називають Миколою Угодником.

Письмових даних про життя Святого Миколая збереглося мало. Одними з джерел є перекази Святого Андрія Критійського (VII ст.) та монаха-студита Івана з Константинополя (V ст.). Коли ж у ХІХ ст. у Православній і Католицькій Церкві почали досліджувати життя святого, то виявилося чимало цікавих фактів.

Згідно різних джерел, Миколай народився приблизно 270 – 286 рр. у грецькому місті-колонії Патара у провінції Лікія, що в Малій Азії. Його батьки, Феофан і Нонна, були багатими та глибоко віруючими християнами, тому охрестили сина відразу після його народження, що було рідкістю на той час. Батьки сповідували християнську віру, тому й сам Миколай ще змалку був дуже релігійним, співчутливим до оточуючих і вирішив присвятити своє життя богослужінню. Оскільки Святий Микола вважається, крім усього іншого, покровителем моряків, існує версія, що його родина мала певне відношення до рибальства.

Згодом Миколай був обраний єпископом головного міста Лікії – Міри і в цьому сані прожив до кінця життя. Перебуваючи на єпископській кафедрі, він розділяв зі своїми вірними їх радощі і горе. І навіть коли на початку IV ст. в Лікії розпочалася страшна епідемія, Миколай, незважаючи на небезпеку, допомагав хворим. Під час епідемії померли його батьки, залишивши йому багату спадщину, яку він повністю  роздав бідним. А в період правління імператора Діоклетіана (303 – 313р.р.), коли в Римській імперії почалися переслідування християн, його надовго ув'язнили. І лише у період правління Костянтина Великого Святий Миколай був визволений із тюрми і повернувся до свого приходу. Своє земне життя скінчив у глибокій старості 343 року в Мирах.

Професор Луїджі Мартіно, який проводив огляд тіла Святителя після смерті, відзначив, що у нього були понівечені суглоби, хребет і кістки грудної клітки. Ці ушкодження свідчили про муки, які переніс Святитель Миколай у в'язниці (очевидно, його катували на дибі), а також були викликані багаторічним впливом тюремного холоду і вогкості, адже він провів у темниці близько двадцяти років.

Незважаючи на міфічні уявлення, ми маємо й наукові докази того, яким був насправді Святитель. Розкривши його могилу у 2009 році, вчені Манчестерського університету дійшли висновку, що він був невисокого зросту (приблизно 167 см), прожив близько 70-80 років, одягався просто і без прикрас, не вживав м’ясної їжі. Завдяки рентгенівським знімкам та краніологічним вимірам було створено приблизну модель обличчя та досліджено інші риси померлого. У нього було мужнє відкрите лице, шкіра оливкового відтінку, чітко виражене підборіддя і вилиці та карі очі. А його лик, за свідченнями сучасників, випромінював незвичайне світло, подібно до обличчя Мойсея.

Після смерті єпископа в місті почали відбуватися чудеса: хворі, що приходили до його могили, зцілювалися, а образ Миколая захищав людей у далеких подорожах і життєвих незгодах. Історії про чудесні зцілення та добрі вчинки архієпископа Мирлікійського після його смерті почали поширюватися по всьому світу, і церква його канонізувала. Згодом мощі Святого були перенесені в місто Бар в ІталіЇ, де вони знаходяться й до цього часу, а день його смерті відзначають як День Святого Миколи щороку 6 грудня. Та ми святкуємо його 19 грудня, оскільки Православна  Церква дотримується юліанського календаря.

Спочатку могила Святого Миколая була місцем паломництва лише для місцевих мешканців, але згодом, десь у VI ст., культ Святого починає набирати популярності й поширюється на всю Лікію, а з початку  ІХ ст. й на всю тогочасну Європу. У 553-555 р. вже знайдено згадки про храм  Миколая у Константинополі, а у 860 р. – у Римі. За деякими підрахунками, у Франції і Німеччині було близько 2000 храмів у знак шани Миколаю, в Англії – близько 400,  в Польщі понад 300.

Як свідчать історичні джерела, перші згадки про Святого на наших землях з'явилися разом із появою християнства, а святкування Миколая в Україні почалося ще за Всеволода Ярославовича – 1088 року. За легендою, князь Аскольд узяв Святого Чудотворця за небесного покровителя й мав хресне ім’я Миколай. А княгиня Ольга  побудувала після смерті Аскольда біля його могили на честь Святого один із перших храмів Київської Русі. У дослідженнях кінця 90-х р. XX ст. історики знаходять свідчення того, що, ймовірно, таємне молитовне ім’я хрестителя Русі князя Володимира Святославича теж було Миколай. Це дозволило висунути гіпотезу про важливість  культу Святого Миколая для самого князя Володимира.

Отже, Святий Миколай – це історична особа, а не вигаданий персонаж, його люблять і шанують віруючі різних конфесій та віросповідань в усіх куточках планети. До нього звертаються з молитвами люди, які мають якісь життєві потреби, негаразди, особливо в час скрутного матеріального становища або духовної скорботи, і отримують допомогу. Оскільки для українців Святий Миколай – другий  після Бога заступник на землі, його образи раніше були в кожній хаті поруч із іконами Ісуса Христа та Божої Матері, про що згадується в творах багатьох українських письменників.

Багато чудес легенди приписують Святому Миколаю. Є докази того, що мощі його нетлінні  й мироточиві, здатні зцілювати і мотивувати. Цілющу силу мають і молитви, звернені до Святого. Існують рукописні свідчення людей про дива, які сталися у їхньому житті після молитви до Миколая Чудотворця: зцілення після тяжкої хвороби, глухоти, сліпоти, паралічу, серцевих недуг, печалі, немічності тощо. Такі чудеса відбуваються і в наш час. Мироточивими є не тільки мощі святого, а й ікони із його зображенням. У Свято-Успенському соборі нашого міста є ікона із зображенням Святого Миколая, яку в 1998 році вишила хрестиком 68-річна прихожанка Анізія Кисіль і подарувала її собору саме 19 грудня – в день пам’яті Святого. Священики вважають цей образ чудотворним, адже він чотири рази відбивався на склі як негатив. Скло замінювали, проте на ньому знову з’являвся відбиток. Протоієрей Свято-Успенського собору Ігор Цебенко засвідчує, що відбитки не стираються й не зникають. До Гадяча навіть приїздили науковці, щоб дослідити це незвичайне явище, але коли вони вивозили скло за межі міста, відбиток зникав, а коли повертали на місце, з’являвся знову. Пояснити цього вчені не змогли. Ця ікона Миколая допомагає парафіянам вилікувати різні недуги, зокрема, священик наводить приклад, коли від важкої пневмонії вилікувався півторарічний малюк. Батьки помолилися Миколаєві Чудотворцю біля ікони, і на другий день дитині стало краще. Люди в знак подяки приносять до ікони цінні речі – каблучки, хрестики, і служителі собору прилаштовують їх під скло.

Щодо подарунків, то, швидше за все, традиція бере свій початок з Німеччини. Її перейняли Австрія і Польща, а згодом і Україна. Проте звичай вітати дітей був характерним більше для Західної України. Це пояснюється тим, що традиції прийшли до нас із Європи і спочатку утвердилися в краї, де історичні обставини посприяли тісному переплетенню двох основних гілок християнства – православ'я та католицизму.

У другій половині ХІХ ст. на Галичині виникла традиція влаштовувати в цей день свято у школах. Діти старанно готувались, вчили пісні та вірші про Миколая, проводили конкурси та змагання. Це потребувало нових текстів віршів, пісень, драматичних творів, і автори відгукнулися на цю ідею. Іван Франко поетично переспівав легенду «Чудо з утопленим хлопцем» і створив одноактову п’єсу «Суд святого Миколая», у якій уже постають традиційні персонажі українського миколаївського свята. З того часу Святий Миколай стає опікуном нашої малечі. У ті часи український Миколай мав золоті сани з білими кіньми, до будинку заходив через двері, а подарунки ховав під подушку. Традиції майже не змінились і до сьогодення.

Проте далеко не всі знають, яким Миколай був насправді і чим заслужив особливу довіру українців. Радянська влада постановою КПРС від 1937 року замінила Святого Миколая на Діда Мороза, «наказавши» саме йому дарувати подарунки на Новий рік. Адже будь-які релігійні святкування в той час були заборонені. І лише в 1990 році в Києві відбулося  перше офіційне свято Миколая  для 700 хлопчиків і дівчаток – сиріт і дітей із багатодітних сімей.

У незалежній Україні традиції, пов’язані з ім’ям цього шанованого Святого, відроджуються. Останнім часом вони поширилися і на Центральну та Східну Україну і вже набувають популярності.

Та якою б не була справжня історія Святого Миколая, де б не знаходилися його мощі, варто пам’ятати, що головними все ж залишаються істини, які він уособлює протягом багатьох століть. Миколай вчить нас любові до оточуючих людей, є прикладом того, як не на показ, а від щирого серця робити добрі вчинки, допомагати бідним, хворим, знедоленим, немічним. І ми повинні гідно наслідувати його, тобто бути милосердними, відкритими для потреб і бід оточуючих нас людей, тому що саме так чинив Миколай.Тож творіть дива! І нехай до Вас обов'язково завітає Святий Миколай!

Народні легенди та оповідки про Миколая

Чудотворець

Протягом багатьох століть з уст в уста переказується історія про подорож отця Миколая до Палестини — землі, де народився Ісус Христос. Шлях туди далекий і нелегкий, багато днів потрібно було плисти кораблем. Якось отець Миколай сказав своїм супутникам, що скоро почнеться велика буря. Але ніхто йому не повірив, бо стояла чудова тиха погода. Однак не минуло й години, як небо вкрилося чорними хмарами і подув сильний вітер. Мандрівники страшенно перелякалися. Отець Миколай сказав, щоб не падали у відчай і надіялись на Божу допомогу, а сам почав молитися. Несподівано море заспокоїлося і настала велика тиша. Люди раділи і дякували Богові та святому Миколаєві за чудесний порятунок. Ніхто не міг зрозуміти, як Миколаєві вдалося передбачити бурю, а ще більше, як він зміг її утихомирити.

Про трьох сестер

В одного чоловіка було три доньки, жив він дуже бідно, дружина у нього померла. Однієї ночі, коли всі спали, Миколай підійшов тихо до хати і через вікно поклав їм мішечок із золотом.Зрадів батько і дав його у придане старшій доньці, коли та заміж виходила. Наступного разу знову був подарунок від Миколая, але вже лежав на підвіконні. Він дістався другій доньці, коли вона йшла під вінець.І так чоловік не дізнався, хто носив ці мішечки.З того часу вночі цей чоловік все пантрував, щоб подякувати людині, яка врятувала його дітей від горя. І коли Миколай підійшов третій раз, то цей чоловік став на коліна і зі слізьми на очах дякував йому. Миколай тоді дуже засмутився, що його побачили, і попросив чоловіка нікому не казати, кого він бачив.

Легенда про Святого Миколая

То було дуже-дуже давно. Жив в однім краю, служив Господу Богу і людям єпископ Миколай. Усі знали, який він добрий та щедрий. Ще змалечку він ніколи не проходив повз людське горе. Був дуже тихим і незлостивим. Шанував своїх батьків. Молився, щоб у світі було більше справедливості, миру, добра й милосердя. Коли не стало батьків, Миколай роздав своє майно людям, а сам став священиком. Він зробив багато добра за своє життя. А як не хотів наживати слави на чужому горі, то робив усе таємно.

Жила одна бідна удова з маленькими дітьми. Скрутно їм було, голодно і холодно. Щовечора плакала жінка, але не знала, чим порятуватися. А одного ранку застилала ліжко, аж дивиться: під подушкою лежить вузлик, набитий грішми. Як вона здивувалася! А як зраділи діти! Адже тепер мама не буде плакати, а на свята й вони отримають подарунки й солодощі. Помолилася жінка Богу, подякувала щиро за добро. Тільки пізніше здогадалася, що то все турбота Святого Миколая.

Святий Миколай

Давно-давно, ще за княжих часів, відбулась ця історія. Пізно ввечері човном по Дніпру поверталася молода родина з гостин. Тато веслував, а мати з немовлям на руках задрімала. Аж тут дитина випала з материних обіймів! Як плакала молода жінка, як страждала! Дніпро, здається, навіки поглинув маля. Мати, мов чайка-небога, квилила на човні: «Святий Миколо, врятуй моє дитя!» Тільки диво могло порятувати дитину. Горю батьків не було меж. Аж уранці в соборі Святої Софії знайшли немовля. Воно було живе і чомусь тихенько посміхалося. Ніхто не знає, як воно опинилося у храмі. Батьки ж були понадміру щасливі!

Легенда про порятунок невинного чоловіка

Немало добра зробив отець Миколай для людей. Одного разу засудили невинного чоловіка і мали його стратити. А в нього було багато дітей. Почув про це СвятиМиколай, прийшов у те місто і сказав цареві:

•               О, царю, недобре ти робиш, ти засудив зовсім невинну людину до страти. І якщо ти вже конче хочеш когось покарати, то покарай мене, а дітям поверни батька. Жахнувся тоді цар, а потім сказав:
•               Святий Миколаю, я багато чув про твої добрі діла, а побачивши тебе, я і сам хочу зробити щось добре. Я відпускаю вас обох. Ідіть собі з богом.

Отак Миколай умів і сам добро робити і навчав інших добру і любові до людей.

***

Одного разу з далекого шляху їхав селянин до себе додому. Дорога була довга, і не встиг той дотемна до будинку свого дістатися, ось і довелося йому в лісі зупинитися ночувати. Розпряг він волів, наклав їм сіна і сів біля багаття. Раптом бачить, зібралося на пагорбі звірів видимо-невидимо. Злякався чоловік, дивиться, там і вовки, і лисиці, і ведмеді, а ті сидять усі разом і не ворушаться. Як страх вщух, вирішив подивитися він, що там і до чого. Коли підійшов ближче, бачить – сидять звірі всі в колі, а по центру сам Миколай  Чудотворець казки їм розповідає та вказівки роздає. Ось скільки помічників у Святого Миколая.

Пісні про Миколая

Про Миколая складено багато пісень, здебільшого релігійного характеру: «Ішов Миколай лужком, бережком», «Миколаю, Святий Миколай» («Засяяли зорі»), «Святий Миколай йде з високого неба» та інші. Вони належать до найдавніших зразків українського фольклору. Найпопулярнішою серед них була і залишається пісня-колядка «Ой, хто, хто Миколая любить». Із нею напередодні 19 грудня хлопці, один із яких був переодягнений у Миколая, обходили двори і раздавали дітям подарунки: цукерки, фрукти, горіхи тощо, а неслухняним залишали прутик як перестрогу на майбутнє.

Святий Миколай йде з високого неба

(Українська народна пісня)

Ой хто, хто Миколая любить

(Класичний варіант колядки)

Миколаю, святий Миколай

(Засяяли зорі)

Засяяли зорі в небеснім просторі,

Ангели заграли у дзвони срібні,

І чудо сповнилось, земля звеселилась,

І пісні полинули звуки ясні.

Приспів:

Миколаю, святий Миколай,    |

Прославляє тебе рідний край |

І заступництва просить,     |

Молитви приносить,          |

О, ласки свої нам подай!    | (2)

У нинішнє свято не просим багато,

Лиш щастя і долі на рідній землі.

Щоб жили у згоді, добрі і любові

В родинах дорослі і діти малі!

Ми просимо щиро спокою і миру,

Хай згине ненависть, пропаде хай зло.

Любов хай квітує, нехай запанує

На (Во) віки віків на Вкраїні добро!

Миколаю, святий Миколай,

О, ласки свої нам подай!

Прикмети, прислів’я та приказки, пов’язані із святом Миколая

Варто згадати і про прикмети, пов’язані з цим днем, які передавалися з покоління в покоління. Вважалося, що свято Миколая – останній день у році, коли потрібно розрахуватися з боргами. Українська приказка говорить: «Якщо ти мені не віддаси до Миколи, то вже не оддаси ніколи». Адже якщо ви не віддали старий борг до цього часу, знайте, що будете в боргах аж до наступного Миколая. Також українці вірили, що коли Святий ходить селом, ніхто не стане обманювати, тому вважали, шо цей день сприятливий для укладання домовленостей. Крім того, на Миколая потрібно було миритися з тим, з ким ви у сварці, а потім запросити колишнього недруга на пироги. Тож після служби в церкві на честь Святого влаштовували гулянки і братчини, щоб загладити всі непорозуміння.

Також 19 грудня – один із тих днів, коли слід було уважно спостерігати за погодою, щоб знати, якого врожаю чекати наступного року. За народними прикметами, якщо в цей день випаде великий іній або ж буде мороз, значить, наступного року варто чекати хорошого врожаю хліба й городини. Якщо ж сніг засипав усі дороги — варто було чекати суворої зими з хуртовинами і міцними морозами. Оскільки після Миколи дужчав мороз, існувала традиція об’їжджати на санях все село і зазивати зиму та просити не бути занадто суворою, щоб пережити її безбідно. А якщо на Миколу піде дощ, то буде гарний врожай на озимину. Тому з ім’ям святого Чудотворця пов’язано чимало влучних прислів’їв, приказок та прикмет:

• На Студеного Миколу снігу навалить гору.

- У кожному році два Миколи: до першого Миколи не буває холодно ніколи, а до другого Миколи не буває тепла ніколи.

-  Який день на Миколу зимового, такий і на Миколу літнього.

-  Як впаде великий іній - на гарний врожай хліба.

-  Морозяний день - на уроду хліба й городини.

- Якщо в день Миколая замітає слід, дорозі не стояти від Миколи до Різдва.

-  Скільки дає день Миколая снігу, стільки буде трави на Миколу теплого.

-  Хвали зиму після Миколи!

-  На день святого Миколая зима ходить з цвяхом.

-  Коли на Михайлів день зима річки закує, то на Миколу розкуються.

-  Провезли зиму на санках до Миколи, ось тобі і відлига.

-  Коли зима до Ніколина дня слід замітає, дорозі не стояти.

-  На Нікольщину клич одного, клич і ворога, обидва будуть друзі.

-  Підійшов би Николин день, буде зима на санках.

-  Нікольщина красна пивом та пирогами.

-  Для кума Нікольщіна бражку варить, для куми пироги пече.

-  Сумував мужик по Нікольщині, навіщо вона не ціле століття живе.

-  У доброго мужика і на Нікольщину торг вартий.

-  Микільський торг всьому указ.

Такими поетичними легендами і казковими образами наповнений український народний календар, який складався впродовж багатьох століть, фіксуючи не лише досвід і спостереження за природою, довколишнім світом, а й душу великого народу, його благородство і працелюбність. Ми вважаємо, що народні традиції та прикмети, пов’язані з образом Святого Миколая, які формувалися протягом багатьох років, цікаві як для дітей, так і для дорослих.

Список використаних джерел

1. Адаменко Т. В.  «Він вночі мандрує, сном і казкою чарує» : [сценарій свята Миколая] / Т. В. Адаменко // Розкажіть онуку. – 2011. – № 21/22. – С. 16–17.

2. Артюх Л.Ф. Звичаї українців у народному календарі – К.: Балтія Друк – 224с.

3. Вадим Бойко, Анастасия Стельмах. Свята українського народу. Видавництво «Діса-Плюс», 2010, С. 14 – 15.

4. Василькевич Г. Юріївська народнопоетична творчість: проблема семантики і жанрової специфіки. – Львів, 2007. – С. 104.

5. Воропай О. Звичаї нашого народу: етнографічний нарис / Олекса Воропай. – Київ : Оберіг, 1993. – 592 с.

6. Воропай О. Звичаї нашого народу: етнографічний нарис / Олекса Воропай. – Київ : Велес, 2009. – 432 с.                 

7. Гонтар Л.  Святий Миколай – приклад доброчинності і милосердя : сценарій виховної години для учнів 5–6 класів / Л. Гонтар // Українська література в загальноосвітній школі. – 2007. – № 12. – С. 54–56.

8. Грицишин  М.  Свято Миколая : фрагмент / М. Грицишин // Шкільний світ. – 2006. – № 42. – С. 15–16.

9. Дмитро Туптало. Житія святих.  – Том IV (грудень) / Переклав Валерій Шевчук. – Львів: Видавництво «Свічадо», 2007. – 294 с.

10. Дерево життя. Літературно-художнє видання. Видавництво «Успіх і кар’єра», Київ, 2009. – 223 с.

11. Колядки і щедрівки / Зібр. В. Гнатюк // Етнографічний збірник. – Львів, 1914. – Т. 35. – С. 187.

12. Кушлаба М.П. Образ святого Миколая Чудотворця в легендах і сказаннях // Дивослово. – 1999. – № 11. – С. 47 – 51.

13. Ларченко Ю.  «Ой, хто, хто Миколая любить...» : [сценарій] / Ю. Ларченко // Позакласний час. – 2003. – № 22. – С. 17–19.

14.Макарчук С.А.  Етнографія України. Навчальний посібник. – Львів: Видавництво «Світ», 2004. – 520 с.

15. Мандрівка Святого Миколая. Легенди, казки, оповідання / Упорядник З. Жук. – Львів: Свічадо, 2007. – С. 33 – 34.

16. Народний календар: Посібник для педагогічних працівників / Укладачі: Матвієнко П.І., Мирошниченко В.І., Тарасовська Л.Г. – Полтава: ПОІППО, 2003. – 235с.                       

17. Павленко Г. Становлення історичної белетристики в давній українській літературі. – К.: Наукова думка, 1984. – 325с.

18. Скуратівський В. Т. Місяцелік: Український народний календар – К.: Мистецтво, 1992. – 208 с.: іл.        

19. Скуратівський В. Т. Святвечір : нариси-дослідження у 2-х книгах. Кн. 1-2 / Василь Скуратівський. – Київ : Перлина, 1994. – 228 с. – (Українці).

20. Скуратівський В. Т. Дідух: Свята українського народу. – К.: Освіта, 1994. – 272с.              

21. Скуратівський В. До Миколи не сій гречки та не стрижи овечки // Мандрівка Святого Миколая. Легенди, казки, оповідання / упорядник З. Жук. – Львів: Свічадо, 2007. – С. 54 – 57.

22. Традиції і свята українського народу / М.Н. Шкода. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2007. – 384 с.: іл.                  

23. Українське свято. Народні традиції та обряди. Українська кухня / Упоряд. К.П.Червяк, Худож. З. Ю. Коваленко. – Х.: ВАТ «Харківська книжкова фабрика «Глобус» », 2006. – 320 с.                

24.  Шевченко, В.  «Із неба в український край іде зимовий Миколай...» : сценарій свята / В. Шевченко // Шкільний світ. – 2010. – № 25/26. – С. 23–26.

25. Шкода М. Н. Свята моєї Батьківщини : Дитячий  ілюстрований календар. – Донецьк : ТОВ ВКФ «БАО», 2007. – 176 с.: іл.