Збірник сценаріїв "Як тяжко жити Україні"

Про матеріал

Містить сценарії патріотичного типу, До Дня Гідності та Свободи, До Голодомору, Пам'яті Небесній сотні

Перегляд файлу

$C:\Users\Admin\Desktop\0000057138-ukraina-flag.jpg$

Збірник сценаріїв

«ЯК ТЯЖКО ЖИТИ УКРАЇНІ»

ГУМАНІТАРНИЙ ВІДДІЛ ВИКОНАВЧОГО КОМІТЕТУ

ШАЦЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ

Загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів с. Прип’ять

Навчально-методичний посібник

Збірник сценаріїв

«ЯК ТЯЖКО ЖИТИ УКРАЇНІ»

Матеріали підготувала:

Демчук М.С.

вчитель історії

ЗОШ І-ІІІ ст. с. Прип’ять

ПРИП’ЯТЬ 2018

Навчально-методичний посібник

Збірник сценаріїв: «Як тяжко жити Україні»

Загальноосвітня школа І-ІІІ ст. с. Прип’ять

2018 рік – 68 с.

Пропонований посібник містить розробки тематичних виховних заходів, присвячених історичним подіям в житті України. Сценарії відзначаються глибиною змісту, доречними методичними вказівками щодо організації та проведення. Для підтримки патріотичної свідомості учнів, на допомогу вчителям, які викладають дисципліни гуманітарного циклу, класним керівникам, організаторам виховної роботи в школі.

Упорядник: Демчук Мар’яна Сергіївна —вчитель Загальноосвітьої школи І-ІІІ ступенів с. Прип’ять

Розглянуто методичною радою загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів

с. Прип’ять Протокол № 2 від 20 січня 2018 р.

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………. 5
«Хто загинув за Вкраїну буде жити у віках »……………………………. .6
«Їх назвали небесною сотнею»……………………………………………..17
«А сотню вже зустріли небеса…»…………………………………………28
Горять свічки в людських долонях жовті й білі……………………… . ....40
Голодна смерть напевно найстрашніша………………………………… ..49
До дня пам’яті революції на граніті «Першому майдану 25»……………58
До 150-річчя М. Грушевського «Людина своєї епохи»…………………..64
Список використаних інформаційних джерел……………………………68

ВСТУП

Державотворчі процеси, що відбуваються в незалежній Україні протягом останніх десятиліть зумовлюють необхідність вирішення проблеми виховання національно свідомих громадян, справжніх патріотів, відданих Вітчизні, готових до плідної праці в ім’я рідного народу. Стрижнем системи виховання в українській школі стає національна ідея, яка відіграє роль консолідуючого фактора в становленні молодого покоління, формування у нього активної громадянської позиції, відповідальності за народ, країну.

Кожна молода людина є активним учасником розбудови громадянського суспільства, відіграє в ньому важливу роль та несе відповідальність у процесах прийняття рішень на всіх рівнях, які впливають на їх життя. На сьогодні перед нашою державою стоїть завдання - виховання у молодого покоління почуття патріотизму, формування особистості на засадах духовності, моральності, толерантності, реалізації науково-технічного та творчого потенціалу молодих громадян. Виходячи з цього, основна ідея полягає у мотивації громадської активності молодого покоління. Саме тому патріотичне виховання молоді є одним з найголовніших пріоритетів молодіжної політики в Україні. Патріотичне виховання є складовою частиною загального виховного процесу, являє собою систематичну і цілеспрямовану діяльність органів державної влади і громадських організацій з формування у громадян високої патріотичної свідомості, готовності до виконання громадянських і конституційних обов’язків.

«ХТО ЗАГИНУВ ЗА ВКРАЇНУ,

БУДЕ ЖИТИ У ВІКАХ»

МЕТА: вшанувати пам’ять невинно убієнних героїв від козаччини до Небесної сотні, прищеплювати любов до Батьківщини, виховати патріотичну свідомість, розвивати бажання стати гідними громадянами України

(Під час заходу на екрані переглядаються слайди)

«Хто загинув за Вкраїну, буде жити у віках»

Ведуча 1: Доля України не проста. До незалежності Україна йшла довгим, тяжким і жертовним шляхом, дорого за неї заплатила. За нею - і трагічні, і героїчні сторінки історії нашого народу.

Згадайте минуле, Згадайте славетних гетьманів діла,

Змагання народні,- і сонце заснуле Розбудить, зогріє надія жива!

У нашім минулім - там воля і слава, У нашім минулім - безсмертні діла.

Цього не украде в нас зрада лукава, Бо кров'ю Вкраїна все те добула...

Історія України. Вслухаймось у гомін сивої давнини: звідти крізь віки долинає тупіт розвихрених коней, брязкіт шабель із козацьких звитяжних битв, гучна слава стрілецьких боїв, відчайдушна незламність вояків Української Повстанської Армії.
Ведуча 1: Скільки разів розпинали нашу Україну?! Скільки розлилось невинної крові!

Ведуча 2: Скільки молитов вознеслось до Бога від скривдженого, понево-леного люду за кращу долю, за волю, за право гордо сказати: Ми- українці!

Ведуча 1: Споконвіків українці мріяли про свою незалежність, виявивши велику жагу волі. За неї цілі віки бився наш народ, але майже ніколи її не мав. Віками наш народ боровся з татарськими ордами, турецькими яничарами, польськими панами та московськими зайдами. На чатах волі України стояло славне волелюбне лицарство - козацтво.

Ведучий 2: Козацька доба-це велична сторінка боротьби нашого народу, славна минувшина наших прадідів. Вона стала не лише виявом прагнення українського народу до своєї державності, а й символом сили людського духу, надзвичайної відваги і завзяття,палкої любові до рідної землі і не-нависті до загарбників.

Ведуча1: Це запорізькі козаки на чолі з мужнім гетьманом України Б. Хмельницьким звільнили землю від поляків і 1649 року на Софійському майдані Києва проголосили державність України.

Ведучий 2: Згадаймо і звеличуймо праведних гетьманів: Дмитра Вишневецького, Богдана Хмельницького, Максима Кривоноса, Івана Богуна, Морозенка, Павла Полуботка, Івана Мазепу.

Читець 1. Вірш Т. Шевченка « Було колись в Україні»
Було колись — в Україні Ревіли гармати;

Було колись — запорожці Вміли пановати

.Пановали, добували І славу, і волю;

Минулося — осталися Могили на полі

.Було колись добре жити На тій Україні...

А згадаймо! Може, серце Хоч трохи спочине.

Ведуча 1: Сьогодні, у рік 100-річчя створення легіону Українських Січових Стрільців, ми хочемо воскресити в пам'яті одну із забутих сторінок нашої історії — про Українських Січових Стрільців.
Створені в розпал Першої світової війни, легіони січових стрільців були армією справжніх інтелігентів, носіїв високих ідей і благородних ідеалів.

Ведучий2: Густо падали жертви під час кровопролитних боїв, густо росли білі березові хрести на стрілецьких могилах, Важко знайти село чи місто між Золотою Липою та Збручем, де не було б стрілецьких могил. Однак на зміну полеглим вливалися свіжі сили із числа добровольців. Ніщо не могло зупинити бажання вибороти кращу долю для свого народу.

Ведуча 1: Бій під Крутами належить до однієї з найтрагічніших сторінок нашої історії. Під Крутами загинув цілий студентський Курінь – триста студентів – цвіт української молоді, цвіт української Нації. Трагедією було те, що під Крути пішли лише триста і лише молодь.

Ведуча 2: Гімназисти і студенти. Найстаршому 21 рік. А наймолодшим – 14-16 років. Вони пішли, щоб затримати ворога, який був майже під Золотими Воротами Києва… І полягли … Вони принесли в жертву Батьківщині своє молоде життя. Ця найтрагічніша сторінка стала нашою гордістю

Читець 2

Мені наснилось, що вони зустрілись:
Убитий в Крутах й вірменин Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись:
"За що тебе? " "За Україну, друже мій."
Ти знаєш і мене за неї вбили,
Та це було вже років майже сто.
Тоді померли ми, щоб ви нам жили.
А вас вбивають... Вас тепер за що?"
"Ти пам'ятаєш, друже. Звісно, пам'ятаєш,
Як біло-біло в нас цвітуть сади.
І ти цей запах п'єш. І ти його вдихаєш ...
Я б все віддав, щоб хоч на мить туди."
"А я ще ввечері узяв дівча за руку
Й тихенько так до серця притулив.
Тоді не знав, що Бог уже розлуку
Навіки на землі нам присудив.

Під Крутами стояли ми стіною.
В очах не страх, а злість до ворогів.
Більшовики готовились до бою,
Я йшов на смерть... а жити так хотів."
"Мені твій попіл стукав, брате, в груди.
Я вірменин, а теж Вкраїни - син.
Не мав у серці й крапельки облуди,
За те й убив мене проклятий поганин."
... Мені наснилось, що вони зустрілись.
Убитий в Крутах й бородач Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись:
" За Україну нас вбивають, брате мій."
Ведуча1: Минає піввіку від часу, коли сини і дочки нашого народу згоряли у страшній борні Другої світової війни на землях Західної України за своє визволення. До боротьби стали найкращі, найчесніші, найвідданіші – вояки Української Повстанської Армії.

Ведучий2: Йшли, щоб боротись і загинути, доказати всьому світові, що є така нація і народ, який воліє смерть, ніж скоритися ворогові, конати у кайданах.

Ведуча1: УПА героїчно і жертовно боролась за Самостійну і Соборну Державу проти гітлерівської і московської окупації рідних земель. І скільки б не пройшло часу, він не зітре у народній пам'яті світлі імена тих, хто віддав своє життя за народ.
Гула, стогнала і ревла земля,

Сивіли в горі мати і кохана.

В огні була Вкраїнонька моя —

Була війна жорстока. Вітчизняна.

Живі і мертві, мертві і живі

Герої наші — воїни-солдати.

Ми знаємо: у тій страшній війні

Змогли либонь ви ворога здолати

Ведучий 2: У ХХІ ст. ми є свідками страшної агресії нашого споконвічного во-рога – Росії. З жахом згадуємо зимові дні на майдані, де гинули найкращі сини України.

Читець 3

Небо падає. Не мовчи,
мільйони нас, ми спіймаєм.
Скільки вистачить сил –кричи.
Нехай кожен у світі знає:
в Україні страшна біда,
земля рідна реве від болю.
Почалася кривава війна,
Україна стає до бою.
Україну мою рятуй!
Хто б не був ти на цьому світі.
Від падлючих російських куль
в сиру землю лягають діти.
Світе, милий, допоможи,
об’єднай свою дужу силу,
Батьківщину нам збережи!
Україну навік єдину.
Небо падає. Не мовчи,
мільйони нас, ми спіймаєм.
Скільки вистачить сил –кричи,
нехай кожен у світі знає.

Ведуча 1: І до цих пір на території нашої держави немає спокою, після Майдану розпочалися військові дії на Сході України, в ході яких було втрачено вже кілька тисяч життів солдат та мирних жителів

Ведуча 2: А як все починалось?
Ведуча 1: 21 листопада 2013 року студенти Києва вийшли на Майдан Незалежності в підтримку євроінтеграції за Єропейську Україну!
Ведуча 2: Спочатку - це була виключно мирна акція молоді з гаслами: «Україна-це Європа», «Ми –вільні» « Ми хочемо в ЄС». Кількість активістів зростала з дня в день.
Ведуча 1: А що ж було далі… А далі- не підписання угоди про асоціацію.
Ведуча 2: А далі- жорстоке побиття студентів в ніч з 24 на 25 листопада.
Ведуча 2: А далі… А далі- покалічені людські тіла та серця, Михайлівський Собор, Майдан залитий кров’ю, барикади, шини. Революція гідності. АТО…

Вірш в особах (виходить ангел, на підлозі лежить солдат)

Ангел - Вставай! Нам треба у дорогу!
Солдат - Котра година?
Ангел - Починається уже зоря…
Солдат - Мені щось дурно…
Ангел - Біль, смуток, відчай чи тривога?
Солдат - Скоріше біль, болить страшенно голова.
Ангел - Вставай, бо нас уже чекають!
Солдат - Чекай хвилинку…
Щось тут не те…. я трохи не збагну….
Ангел - Вставай!
Солдат - Не можу!!!
Щось коїться не те - я рук та ніг не підведу!!!
Ангел - У тебе вчора влучили снарядом,
Тебе рознесло на дрібні шматки…
Солдат - Що? Не може бути цього!!!
Ангел - Вставай! Ми маєм йти!
Солдат - Чекай хвилинку… Як це так? Я - мертвий!!
Я вже не живий??
Ангел - Звичайно, і тебе чекає небо!
Кажу ще раз - ми маєм йти!
Солдат - Але куди?
Ангел - У кращий світ!
Солдат - Хіба такий буває?
Ангел - Буває!
Солдат - Без образ, ганьби, знущань, брехні?!!
Ангел - Так, там є усе чого усі так прагнуть та чекають,
Там є любов і мир…
Солдат - Хіба цього немає на землі?
Ангел - А ти як думаєш?
Солдат - Не знаю…
Але мені здавалося що є!
Ангел - Скажу тобі відверто – ні, немає!
Солдат - Чому?
Ангел - Бо кожен лиш про себе «річ веде»
Солдат - І все?
Ангел - Не тільки факторів багато,
Але оцей один є основний!
Чини готові все і всіх продати,
Аби лиш вигоду отримати собі.
Вони готові знищити будь-кого,
Аби лиш врятувати власнеє життя.
Вони лиш роблять вид, що вірять в Бога,
Але у їхніх справах Бога вже давно нема!
Солдат - А як же рідні?
Ангел - Ти за них не переймайся!
Вони до тебе згодом теж колись прийдуть,
Ну що ж, за мене ти давай тримайся,
Тебе в світ гарний, добрий, чистий, поведу…
Ведуча 2: Злетіли в вись безмовно білі дві пір’їнки -
Їх вітер вище й вище вгору підіймав,
Душа солдата й ангел-охоронець…
От так, напевно, і кінчається земне життя!

Читець 4 (вірш під сумну мелодію)

- Жінко, чого Ви плачете?
....Ваш син-герой.....
Ви, що не бачите....
Ще цей хлопчина і он той...-
Героєм ....був мені завжди....
з тих пір коли почав ..і ти...
з тих пір...коли сказав він мама....
.я так раділа...так ридала....
Від щастя сльози проливала...
так ніби знала.. ніби відчувала.....
я так його тримала...так оберігала...
та все ж пішов....за іншу битись маму....
мені ж залишив вічну рану...
А я дзвонила, кажу :"Сину, іди додому.. бо там гинуть....
"А він:" Неправда...тут все мирно...
"Мені від того було дивно.....
І я його чекала...так чекала....
він вернеться.. я вірила.. я знала....
І він приїхав не колись. .а нині....
виходжу я...дивлюсь ..моє дитя у домовині...
"як справи синку? ну кажи як справи?....
чого мовчиш...не хочеш подивитися на маму?
відкрий же очі.... вставай ...ти хочеш так лежати?
втомився, певно...вирішив поспати....
Боже ..я тебе укрию.. ти ж такий холодний..
живіт запав.. напевно, ще й голодний...
ходи, я вже на стіл накрила....
Ходи ,тебе чекає вся родина."
...А люди кажуть ,що здуріла...
що мертву так трясу дитину...
Та, що ті люди...що вони там знають...
Мій син-герой...
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ

Лунає пісня (Білі Лебеді) Гурт Невічні та Ірина Панасюк

Ведучий 2 Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згасли як зорі.

Читець 5

Вірш воїнам АТО

Я дивлюсь на світлини бійців,

Щирі посмішки, втомлені очі,

Сиві скроні та безліч рубців….

А мій розум сприйняти не хоче:

Це не сон, не синдром маячні,

Ця війна не в далекій країні,

Не в Іраку чи десь там в Чечні,

А в вишневій моїй Україні.

Саме зараз її вояки

Схід країни від зла захищають.

Б’ються на смерть мої земляки,

Кров’ю землю святу поливають.

Щоб країна ввійшла в майбуття

Вільна, сильна, без чвар і війни.

Віддають саме цінне – життя,

України найкращі сини!

Ведучий 1 Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню-частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті!

Хвилина мовчання (під звуки метронома, запалюється свічка)

Вчитель

Шануймося, єднаймося та будьмо,

Тримаймося родинного стебла.

Забудьмо чвари і себе не гудьмо.

Доволі нас упало із сідла.

Не даймося обнятися з ганьбою.
Не даймося продатися брехні
Допоки ми не будемо собою –
Ніколи нам не бути на коні.
Братаймося від серця і до серця,
І з друзями ділімо хліб і сіль.
А хто на нашу душу замахнеться –
Ми вибухнемо гнівом звідусіль.
Шануймося, єднаймося та будьмо.
Тримаймося родинного стебла.
Забудьмо чвари і себе не гудьмо.
Доволі нас терзала воля зла.
Доволі нас, доволі,
Доволі нас терзала воля зла.

Лунає пісня «Разом і до кінця» (учасники беруться за руки)

«ЇХ НАЗВАЛИ НЕБЕСНОЮ СОТНЕЮ»

Мета: вшанувати пам’ять героїв Небесної сотні, прищеплювати любов до Батьківщини, виховати патріотичну свідомість, розвивати бажання стати гідними громадянами України.

Оформлення: Стіна пам’яті Небесної сотні (Прапор України, надписи «Герої не вмирають», «Сам не знаю, де погину…», список прізвищ героїв з фото), на підлозі надпис із маленьких свічок «Героям слава», стіл, на столі вишитий рушник, ікона Божої матері, свічка, квіти з чорною стрічкою.

Хід заходу

Ведучий 1. Їх назвали Небесною сотнею – українців які загинули у Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Гинули за честь, за волю, за право бути народом – джерелом і мірилом влади у власній державі, за країну, в якій не страшно жити і народжувати дітей. За цю самопожертву українці їх канонізували – за велінням серця долучили до сонму Небесного воїнства на чолі з архистратигом Михаїлом, аби захищали країну від лиха, пильнували й оберігали її з небес… .

Ведучий 2. Шановні , учні! Сьогодні ми зібралися тут, щоб в скорботі схилити низько голови перед пам’яттю людей різного віку, яких було вбито у мирний, цивілізований час 21 століття.

Ми з вами вшановуємо пам’ять героїв різних історичних подій: Битви під Крутами, Голодомору 1932-33рр, Бабиного Яру. Тепер ми стали сучасниками ще однієї масової трагедії нашої країни.

Ведучий 1. Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив життя земне у 2013-2014 рр. Ця подія сколихнула весь світ, не залишила байдужою жодної душі.

Ведучий 2. Кожен із цієї Небесної сотні, як і ми з вами мали свою сім`ю, батьків, друзів, захоплення, свої симпатії і свої невідкладні справи. Але поклик їхньої душі саме в цей час призвав їх до боротьби за вільну, демократичну, чесну Україну.

Ведучий 1. Шоковані замахом на основоположні права і свободи людини та побиттям мирних студентів, сотні тисяч українців вийшли на Майдан Незалежності, вимагаючи покарання винних у побитті студентів та відставки злочинної влади.

Ведучий 2. Після двох місяців мирних протестів підтримка мітингувальників зростала. Замість того, щоб мирно врегулювати ситуацію, 18 лютого тодішня влада на чолі з президентом Януковичем віддала злочинний наказ застосувати зброю і зробити «зачистку» Майдану, застосовуючи водомети, бронетранспортери і вогнепальну зброю.

Ведучий 1.Події у Києві 18-20 лютого стали фінальним і найбільш драматичним етапом революції. На початку революційних подій, нікому і в голову не могло прийти, чим усе це обернеться…

Ведучий 2. Слова «Слава Україні! Героям Слава!», що видавалися простим вітанням, набувають нового й особливого значення.

Ведучий 1. Справжні бої розгорталися в центрі Києва 18-20 лютого на вулицях Інститутській, Грушевського, на Європейській площі, майдані, у Маріїнському парку! Навколо вибухи, стогін, горе. До нас прийшла війна. На очах у всього світу влада розстрілювала свій народ. Майдан оточили з усіх боків, взяли у щільне кільце. Та люди не здавалися…

Ведучий 2. Співали Гімн. Зі сцени лунали молитви, патріотичні пісні. Проти мирних мітингувальників кинули Внутрішні війська, спецпідрозділ «Беркут», на дахах будинків розмістили снайперів, завозили проплачених «тітушок».

Ведучий 1. В один день тисячі мирних людей стали солдатами свого народу. Тисячі поранених і більш як 100 людей було вбито снайперами та бійцями спецпідрозділів міліції. Серед них – науковці, викладачі, студенти, вчителі, художники, архітектори, театральні режисери, громадські активісти.

Лунає пісня Тік «Запах війни» (на проекторі відтворюються кадри подій на майдані )

Вірш (на три особи під мелодію)Учні виходять по одному під сумну мелодію зі свічкою в руках, розповівши свій вірш сідають на стілець в центрі залу і задувають свічку, опускають голову і чекають іншого учасника

Учень 1

У нашій пам’яті Ви на завжди лишились,

Історія одна, і Ви — її частина.

Ви тільки знайте, браття, ми за Вас молились,

І молимось: за Вами — ненька Україна!

Вже не повернеться додому той хлопчина,

Що його вчора тільки мати відпустила,

Поцілувала, тихо мовивши: «Іди, дитино,

За щастя України, бо вона — єдина».

Казала мати берегти себе. Але даремно,

Бо хлопець був готовий йти безстрашно,

Аби лише країна, котру так кохав страшенно,

Не стала на коліна, а боролася відважно.

Учень 2

Хлопчина вірив, що колись, одного ранку,

Відкривши очі, він відчує повну волю.

Але та куля, в день зимовий, на світанку,

Перехопила подих та змінила долю.

Хлопчина вірив, що колись, одного дня,

Розкаже син йому, як любить Батьківщину.

Хіба він знав, що борючись за це щодня,

Все доведеться відпустити в мить єдину.

Так. Той хлопчина, він не знав тоді,

Що нелюд пострілом прицільним забере життя.

І браття хлопця, українці, у біді,

Заплачуть, відпустивши тіло в небуття.

Учень 3

Але ж душа, душа Героя вічно лине!

До тебе наші сльози, молитви, зізнання!

Повір, хлопчино, наша пам’ять не загине,

Як і омріяні тобою воля та кохання.

Небесна сотня. Прапор. Чорна стрічка.

І сльози, бо ти, хлопче, словом вже не з нами.

Але в думках ти поруч, і не згасне свічка,

І линуть буде «Слава Україні!» над ланами.

Учень 4

Вірш «Українська революція»

Блакитне небо посіріло,

і дощ ударив у ту ж мить.

У грудях серце заболіло,

по світу новина летить....

У центрі міста, на майдані,

в серці країни, мов в пітьмі

навіки душі відлетіли,

там сто героїв полягли.

Грудьми повстали, захищали

нам мирне небо, спів птахів.

І до останнього стояли,

аж поки янгол прилетів.....

Небесна сотня вас навічно

до себе в рай Господь забрав.

Але назавжди залишились

в серцях народу, що повстав.

Борись, Вкраїно, за свободу,

бо кров і сльози пролились.

І пам’ятай своїх героїв,

Їх шанувати поклянись.

Залишиться кривавий лютий

в серцях вкраїнських громадян.

Не панувати злу в країні!

Хоч стогне вся земля від ран.....

Лунає пісня Світлани Тарабарової «Повертайся живим»

Учень 5.

Мамо, знаєш, як хочеться жити,

вірив, що боремось не даремно,

не хотілося бути убитим

бездиханним упасти на землю.

Iз останніх я сил намагався,

як люблю тебе розказати,

та вони не залишили шансів,

щоб життя моє врятувати.

Ця нестерпна біль, моя ненько,

усе тіло моє пронизало,

клята куля попала в серденько,

і в очах усе світло згасало.

За країну, за честь, за свободу,

ми прийшли на Майдан відстояти,

та прийшлося простому народу

у нерівнім бою воювати.

Що покинув тебе, пробач ненько,

така в мене життєва дорога,

помолися за мене, рідненька,

бо тепер я у сотні у Бога.

Лунає пісня Віталія Білоножка «Я не хочу війни»

Учень 6 (починає читати вірш за столом пишучи лист, потім встає і переходить до стенду з героями)

Тато вернися, я сумую -
Писало лист мале дитя,
І знаєш, мама так страждає
І все стоїть коло вікна..

А бабця молиться й здіймає
До неба руки під Хрестом
Вона, ти знаєш, вже не плаче
За неї плаче Небо за вікном..

Сестричка до всіх підбігає,
Як мимо «камуфляж» пройде
Вона ж маленька, знаєш,
просто пам’ятає
Що в камуфляжі то татусь її прийде…

Нерівними ще буквами дитина
Писала лист для свого татуся
Вона не по-дитячому вже знала
Що то є мир, а що війна!
Пізнала вже і то вона!
………………………………………………
Живий... отримав лист, і плакав
Але ті сльози він ховав
Ховав від побратимів і комбата
То ж не пасує мужикам…

Він повернувся вже додому
Лиш в мріях, правда, там побув
А тут товариші дають набої…
Бо ж знову вибух був…

Зірвало щось…бої запеклі
І знов снаряд зірвався коло ніг
«О Боже вбережи від смерті!
Не ради себе прошу, ради них…!»

Поранений осколками стікає
Він кров’ю, тримаючи листа
«Білі халати» з рук то видирають
А він тримає міцно – не пуска...

Бо це ж від його малюка..
«Дозволь я прошу Господи, благаю
Вернутись хоч на мить туди
Туди, де так мене чекають
І посилають ці листи….»

І він побачив… він побачив доню
як знов підбігла до якогось вояка
І жінку, і маму на порозі дому
І сина, що писав йому листа…
………………………………………………
Він вижив і прийшов до тями
Так, - це дитини лист
Дав йому сили побороти рани
І вижити щоб жити задля них.

Автор ,,,фронтовик"

Ведучий 2.

А насправді знаєте, чому в нас «забрали» Крим ,а тепер і далі рвуть на шматки нашу неньку — Україну ? Ми вам скажемо, чому.

Тому, що в цю секунду під моїм вікном з якоїсь тачки на всю вулицю валить дешева російська попса.

Тому що в Києві, коли я прошу в кафешці меню українською, на мене дивляться як на ідіота.

Тому, що в більшості міст шукати українську на FM-хвилях — все одно, що бавитись з револьвером у російську рулетку.

Ведучий 1. Тому, що навіть поважні, здавалося б, люди під час першої-ліпшої суперечки переходять на російські матюки.

Тому, що у нашій героїчній (в останні дні) армії всі команди виголошуються в кращому випадку відбірним суржиком, а військові терміни досі переважно російські.

Тому, що вишиванки ми одягаємо тільки на великі свята, натомість в моді три смужки і короткі пояси… ой, спідниці.

Ведучий 2. Тому, що пів країни не знає, що таке Вертеп.

Тому, що протягом останніх років 70% ефіру «Інтера» і ще з десятка «українських» каналів займають серіали пра любофь, бандітав і тяжолую жизнь в центрє Маскви, у супроводі (і то не завжди) неякісних українських субтитрів.

Ведучий 1. Тому, що «Рошен» — це конфєти, а «Хортиця» — водка.

Тому, що ми, Європа. Мусимо бути толєрантні.

І саме тут, сьогодні, скажемо «Люди, бережіть серця свої, щоб не стали каменем! Розбудуйте в душах Божий храм, щоб не повторити великий гріх!»

Ведучий 2. Загиблі хлопці віддали свої життя за всіх нас. Це має пам’ятати кожен! Сьогодні, завтра, завжди! Без цього ми не зможемо відбудувати свою країну!

Ведучий 1. Юні хлопці, чоловіки та жінки вже ніколи не повернуться додому, не обіймуть близьких, не посміхнуться друзям. Сумно і боляче. Хто б міг подумати, що в 21 столітті, після всього, що пережила наша держава, все повториться знову. Схоже, людство не квапиться вчитись на своїх помилках…

Ведучий 2. Сьогодні кількість загиблих вже вимірюється тисячами. І кінця, поки що, цьому не видно. Не будемо говорити про те, хто і за що бореться. Ця тема вже достатньо висвітлена в просторах інтернету, в коментарях, у повсякденних розмовах в чергах та автобусах. Давайте в цей день просто віддамо шану тим, хто "положив серце й душу за нашу свободу".
Ведучий 1. А ще, давайте вшануємо тих батьків, які ніколи не дочекаються сина; ту дружину, яка ніколи більше не зможе обійняти свого чоловіка; ту дитину, яка вже ніколи не побачить батьківської посмішки. Їм доводиться жити з цим болем щодня. І, при всіх намаганнях допомогти – словом, ділом, грішми – ми ніколи не зможемо полегшити їхні страждання.

Вшануй хвилиною мовчання,

Вкраїнцю, тих, що полягли.

Вони за тим злетіли в небо,

щоб в мирі й щасті ми жили

ХВИЛИНА МОВЧАННЯ (під звуки метронома) Запалюється свічка

Ведучий 2. Як би ви не ставились до Майдану, що би ви не думали про його учасників, єдине те, що вони хотіли кращого майбутнього для українців, вже варте пошани. Вони розпочали процес духовної перебудови нації та передали естафету нам.
Ведучий 1. Все, що ми можемо зараз – зробити так, щоби жертва цих українців не була даремною. А тут уже все залежить від кожного з нас. Ламати і перебудовувати себе та свій світогляд важко, особливо, якщо навколо десятки, а то й сотні людей вперто торочать, що вони знають краще, і не бажають нічого змінювати. Однак зробити це просто необхідно. Не намагайтесь переконати когось в чомусь, це марна трата сил і часу. Робіть те, що вважаєте за потрібне, і рано чи пізно вас підтримають, за вами підуть й інші.
Ведучий 2. 20 лютого стало для нас назавжди пам’ятним днем – Днем Героїв Небесної Сотні. Однак сьогодні варто згадати про всіх, хто віддав своє життя впродовж останніх років. І згадувати надалі, завжди, хоча б для того, аби не допустити чогось подібного в майбутньому. Адже ці події багато що прояснили, відкрили багатьом очі, розставили все по своїх місцях. І якщо правильно скористатись цим досвідом, ми справді можемо побудувати незалежну і процвітаючу державу.

ВСІ РАЗОМ: Дякуємо Вам, Герої України! Ви назавжди залишитесь у наших серцях

СЛАВА УКРАЇНІ!!!!! (ГЕРОЯМ СЛАВА )СЛАВА НАЦІЇ!!!!!!!!!(СМЕРТЬ ВОРОГАМ)

УРОК РЕКВІЄМ ДО ДНЯ НЕБЕСНОЇ СОТНІ : А СОТНЮ ВЖЕ ЗУСТРІЛИ НЕБЕСА…………

МЕТА: вшанувати пам’ять героїв Небесної сотні, прищеплювати любов до Батьківщини, виховати патріотичну свідомість, розвивати бажання стати гідними громадянами України.

На сцену виходить дівчина в українському одязі, в руках у неї свічка, з протилежного боку виходять ведучі. Звучить мелодія пісні «Пливе кача…» На шкільній дошці розвішені Герої небесної сотні та написано «Вони були одними з перших…»

Дівчина. А сотню вже зустріли небеса..

Летіли легко, хоч Майдан ридав..

І з кров ю перемішана сльоза....

А батько сина ще не відпускав..

Й заплакав Бог, побачивши загін —

Спереду--сотник ,молодий, вродливий,

І юний хлопчик в касці голубій ,

І вчитель літній--сивий-сивий..

І рани їхні вже не їм болять..

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..

Як крила ангела, злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла..

Відеоролик зі слайдами «Небесна сотня поіменно. Пам'яті Героїв Небесної сотні» (https://www.youtube.com/watch?v=MYbN-e6YGVY)

Вчитель . Доброго дня. Сьогодні ми зібрались аби вшанувати пам’ять Небесної сотні, пам'ять загиблих під час Єврореволюції, Революції гідності, як її називають у народі. Єврореволюція – це національно-патріотичні протестні акції в Україні, передусім проти корупції, соціальної нерівності, свавілля правоохоронних органів та сил спецпризначення, а також на підтримку Європейського вектора зовнішньої політики в Україні. Не зважаючи на те, що засоби масової інформації постійно висвітлюють події у країні, необхідно згадати з чого усе почалось…

1-й ведучий. Шановні вчителі, учні, запрошені! Сьогодні ми зібралися тут, щоб в скорботі схилити низько голови перед пам'яттю людей різного віку, яких було вбито у мирний, цивілізований час XXI століття.

2-й ведучий. Давайте згадаємо наших героїв, і не тільки наших, а всієї України нашої рідної неньки. Хлопці, батьки, брати, сини загинули за нашу свободу і залишаться завжди нашими захисника, і тому вони — Небесна Сотня.

1-й ведучий. Навіщо вони йшли вперед? Навіщо? Адже Їм так багато було чого втрачати! Вони пішли на смерть, тому що бути солдатом, це не значить вміти тільки добре стріляти та знатися на тактиці. Бути солдатом - значить не відокремлювати свою особисту гідність від гідності за свою державу. Це значить поважати і любити не тільки те, що є в тобі та на тобі, але й все те, що навколо тебе. Твоя країна. Твоя колиска. Твоя відповідальність.

2-й ведучий.. Пролунало в країні мовчання.

Навіть вітер затих на хвилину:

Відбувалось останнє прощання,

Зі словами " Герої не гинуть".

1-й ведучий. Засвітили свічки в кожнім домі,

І дивилися тихо на небо-

Так летіли у даль невідому

Всі герої, що вмерли за тебе.

2-й ведучий. Під вечір 21 листопада, незадовго після оприлюднення рішення уряду про призупинення процесу підготування підписання Угоди асоціації України з ЄС, люди стали самоорганізовуватися через соціальні мережі. Перша акція розпочалася у Києві на Майдані Незалежності близько 22:00. Під кінець доби учасників мітингу нараховувалось близько 1500 осіб. На Майдан прийшли журналісти, громадські активісти, опозиційні політичні лідери. Стали з'являтися міліція та посилені загони Беркуту. Частина активістів пішла під Адміністрацію Президента України, після чого повернулась на Майдан Незалежності. Люди вирішили лишатися на ніч. Цього дня суд прийняв рішення заборонити встановлення наметів, кіосків, навісів під час проведення акцій на Майдані Незалежності, вулиці Хрещатик та Європейській площі до 7 січня 2014 року.

Цього дня з'явилась інформація про те, що небайдужі люди вийшли на «євромайдани» також у Донецьку, Івано-Франківську, Луцьку, Харкові, Хмельницькому та Ужгороді

1-й ведучий. Люди вийшли на мирну акцію протесту проти рішення уряду. Вони не планували ніяких збройних сутичок. Вони просто відстоювали свої права.

2-й ведучий. 22 січня – Кривавий день Соборності. Загострення конфлікту між майданівцями та силовиками. Стягнення військ до Києва, штурм «Беркута». За офіційними даними, було вбито 3 молодих чоловіків. Сергій Нігоян, вірмен за походженням, Михайло Жизневський, білорус, — були вбиті вогнепальною зброєю. Тіло ще одного хлопця, який впав із 13-метрової колонади стадіону «Динамо» імені Валерія Лобановського та помер у лікарні залишилось не опізнаним. Також у лісосмузі в Бориспільському районі Київської області було знайдено тіло Юрія Вербицького. Крім того, в цей день бійці спецзагону міліції на морозі роздягли Михайла Гаврилюка до шкарпеток і оголеного піддавали тортурам та проводили з ним знущальну фотосесію (тоді температура в Києві становила −9 — −10 °C).

Відеоролик «Євромайдан! Відео яке повинен побачити кожен Українець!» (https://www.youtube.com/watch?v=XW6hWPZglv8)

1-й ведучий. У ніч проти 30 листопада українська влада силами «Беркуту» влаштувала силовий розгін Євромайдану в Києві. Внаслідок розгону було травмовано десятки протестувальників. Частина людей, що втікла від Беркуту, заховалась у Михайлівському золотоверхому монастирі на Михайлівській площі.

2-й ведучий.. І тоді вже люди в більшій кількості вийшли на Майдани по всій Україні не просто відстоювати своє право на Євроінтеграцію, а право на життя в країні, де поважають честь і гідність кожного громадянина, де немає насильства, де кожна людина має захищені права.

1-й ведучий. І вони не спали. Вийшли і повстали, тому що вперше в історії незалежної України були прийняті закони, які як висловилася Міжнародна організація Transparency International : «знищать будь-які прояви громадської непокори в Україні, покладуть початок репресій і перетворять Україну на диктатуру".

2-й ведучий. Протести закінчилися летальними наслідками на Майдані. Першою жертвою став Сергій Нігоян.

1-й ведучий.. Сергі́й Га́гікович Нігоя́н. Народився та проживав у селі Березнуватівці Солонянського району Дніпропетровської області. Батько та мати — вірмени, був єдиною дитиною в сім'ї. Родина Сергія Нігояна переїхала жити в Дніпропетровську область з прикордонного з Азербайджаном села Навур, рятуючись від війни в Нагірному Карабасі. Родина вважалася благополучною, Сергій у селі користувався повагою, вважався спокійним, працьовитим і справедливим.

Загинув 22 січня 2014 року у віці 21 року від поранення, спричиненого свинцевою картеччюпід час подій біля стадіону «Динамо» на Грушевського під час Європейської революції в Україні. Сергія було застрелено близько шостої години ранку, в момент, коли ще тривало перемир'я між мітингувальниками та «Беркутом».

Відеоролик «Нігоян декламує вірш Шевченка»(https://www.youtube.com/watch?v=IEb-quFTC-Q)

2-й ведучий. В той же день жертвами стали ще декілька осіб.

1-й ведучий. Вербицький Юрій Тарасович викрадений невідомими з Олександрівської лікарні разом з активістом Ігорем Луценко вранці 21 січня 2014 року. Його тіло було знайдено 22 січня в околицях села Гнідин Бориспільського району Київської області зі слідами торту. За відеосвідченням друга Юрія Вербицького Романа, при опізнанні було очевидно, що ноги перебиті — виднілися кістки, вся спина була синя, обличчя розбите, ребра випирали з правого боку зі шкіри, бо певне були поламані. Офіційною причиною смерті визнано лікарями лікарні — переохолодження.

2-й ведучий.. Жизневський Михайло Михайлович. Білорус, громадянин Білорусі, виїхав з Білорусі через політичні проблеми. В Україні був бійцем націоналістичної організації «УНА-УНСО». Останнім часом жив і працював у Києві та в Білій Церкві. Загинув під час штурму на вулиці Грушевського. Отримав наскрізне поранення в серце мисливською кулею.

1-й ведучий. На деякий час після цих кривавих подій оголосили перемир’я.

На ранок 18 лютого було заплановано «Мирний наступ» — багатотисячну ходу учасників Євромайдану до Верховної Ради України, де мала відкритися чергова сесія, на якій планувався розгляд питань щодо змін до Конституції України щодо обмеження повноважень Президента. Близько 8.30 ранку мітингарі почали збиратися на майдані Незалежності, звідки десятитисячною колоною рушили до будинку Верховної Ради на вулиці Грушевського, з метою донесення вимог щодо повернення до Конституції зразка 2004 року та покарання винних у знущаннях з активістів Євромайдану.

2-й ведучий. Проте на противагу «Мирному наступу» майданівців влада використала силу та зброю. Загинуло близько 20 осіб.

1-й ведучий. Найстрашнішими і найважчими стали події 20 лютого в «Чорний четвер». Мітинг під Радою перейшов в запеклі сутички між протестувальниками і міліцією. Формально 19 лютого в Києві було оголошено перемир’я, проте на ділі протистояння тривали, так як урядові сили порушили перемир’я. А 20 лютого людей, які вийшли на мирний протест, щоб висловити свою громадську позицію, почали без розбору обстрілювати снайпери. Силовики розстрілювали активістів бойовими набоями. Цілились в голову та шию.

2-й ведучий. Того дня загинула найбільша кількість людей. Їх назвали «Небесною сотнею»

Учень 1

… Пливуть гроби по морю, як човни —

По морю рук, по морю сліз і гніву.

Пливуть в човнах розтерзані сини

На хвилі молитов і переспіву.

Так ніби в жилах замерзає кров,

А потім б'є у скроні голос крові

За тим, хто тихо жив, а відійшов

У дзвонах слави праведним героєм.

Пливуть човни, гойдає кожну лодь,

Людська долоня, тепла і тремтяча,

Човнами править втишений Господь,

А серце розривається і плаче.

І кожна мати плаче, і пече

їй кожна рана у чужого сина.

Стоїть Майдан братів — плече в плече

І разом з ним ридає Україна.

Нехай же вам, герої, віддає

Святий Петро ключі від того раю,

Де убієнний ангелом стає,

Бо він герой. Герої не вмирають.

Герої не вмирають. Просто йдуть

З Майдану — в небо. В лицарі.— зі смерті.

Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть...

Героєм слава — вписано у серці.

1-й ведучий. Йому було 17 і у батьків він був єдиним. Наймолодший герой Майдану Назар Войтович.

2-й ведучий. ЇХ БУЛО ЧЕТВЕРО. ЧЕТВЕРО МОЛОДИХ, ГАРНИХ, СМІЛИВИХ, СПРАВЖНІХ наших воїнів з Волині, які поклали свої голови за несправедливість

1-й ведучий. Іван Тарасюк 28 січня йому виповнився 21 рік. Жив із батьками в селі Залісоччя поблизу Олики Ківерцівського району.

2-й ведучий. Василь Мойсей. 23 березня йому могло б виповнитися 22 роки. Родом із Ківерців.

1-й ведучий. Сергій Байдовський. Йому було лише 23. Родом хлопець із Нововолинська

2-й ведучий. Едуард Гриневич. 31 травня йому мало виповнитися 29 років. Народився й останній рік жив у селі Деревок, що на Любешівщині.

Відеоролик «Небесна сотня. Юні ангели» (https://www.youtube.com/watch?v=rlO2NADtEME)

1-й ведучий. Окрім загиблих на майдані були жертви і з іншого боку барикад.

ДВОЄ НА МАЙДАНІ... (вірш--А.Матвійчука)

2-й ведучий

Не шукайте таємного змісту,

Просто доля, мов карта лягла:

Двоє хлопців зібралися в місто,

Двоє хлопців з одного села.

1-й ведучий

Незіпсовані, сильні, красиві,

Їм обом ще нема й двадцяти,

Їхні мами ще зовсім не сиві.

Їх просили себе берегти…

2-й ведучий

І шляхи їх згубились в тумані,

Різні долі, як різні пісні…

Хто ж міг думати, що – на Майдані,

Знов зустрінуться раптом вони.

1-й ведучий

Як від повені вруниться річка,

Так зіткнулись – очима й чолом.

Та в одного в руках єврострічка,

А на іншому – чорний шолом.

2-й ведучий

Двоє хлопців спізнались одразу

І від подиву вклякли немов.

Перший знав тільки волю наказу,

Другий з власної волі прийшов.

1-й ведучий

І дивились – не те щоб привітно,

Але злоби не знала душа,

Та між ними в ту мить непомітно,

Вже лягла неприступна межа…

2-й ведучий

І запахло в повітрі війною,

І накрила Хрещатик імла.

Та між тою й цією стіною –

Двоє хлопців з одного села!

1-й ведучий

І у темному мороці ночі

Ніби промінь з небес зазорів, -

Їм згадалися мамині очі

І прощальні слова матерів:

2-й ведучий

"Там іконка в кишені сорочки,

Матір Божа на щастя лежить...

Бережіть себе в світі, синочки

І Вкраїну свою бережіть!

1-й ведучий

І ніколи нікому не дайте,

Щоб земля наша кров'ю спливла,

Пам'ятайте про це, пам'ятайте!!!

Ви ж бо хлопці з одного села!"

Учень 2 . Лист до матері
Не чекай мене, мамо, додому,
бо додому я вже не прийду.
не чинив, мамо, зла я нікому,
захищав лиш країну свою.

Не стріляв у людину я, мамо,
бо любити ти вчила мене.
ну, а тих, хто у мене поцілив
людський суд уже не мине.

Ти пробач, що тебе я покинув,
що поїхав в далекую путь.
знаю, снайпер цілився в мене,
а попав в твоє серце і грудь.

А хотілося, мамо, так жити!
я ще зовсім не думав про смерть,
та я мусів так рідна вчинити,
щоби владі сказати цій "Геть!"

Та не плач, моя рідна матусю.
сонце зійде - ти стань на поріг.
Бог одну тебе з горем не лишить
і народ не простить їм цей гріх!

Відеоролик «Реквієм за небесною сотнею (Герої не вмирають)» (https://www.youtube.com/watch?v=_On33Aowrew)

1-й ведучий Дякуємо Героям Небесної сотні ВСІМ, ВСІМ, ВСІМ! ЗА ТЕ ЩО НЕ пошкодували ЖИТТЯ ЗАРАДИ НАС З ВАМИ! ЗАРАДИ НАШОГО МАЙБУТНЬОГО! СПАСИБІ ВСІМ, хто відстояв МАЙДАН, ЗА ЯСКРАВИЙ ПРИКЛАД мужності, сили духу, ЧЕСНОСТІ І ПАТРІОТИЗМУ!

Вчитель. Ми дякуєм вам, хлопці, за життя,

Ми дякуєм вам, хлопці, за свободу.

Пробачте нас. Пішли ви в небуття,

Та більше не повернетесь додому…

Ви йшли за нас, ви йшли на вірну смерть,

Ви не боялися нікого і нічого.

Ви захищали своїх мам, жінок, дітей,

Ви знали що ви робите й для чого.

Хто міг подумати, що трапиться таке,

Хто міг подумати, що в мирную годину

підуть батьки ховать своїх дітей,

Які стояли на Майдані за Вкраїну.

Небесну сотню прошу вшанувати,

Небесній сотні дякувать до скону.

Це те найменше, що ми можемо віддати,

Щоб ви відчули, як склоняємось до долу.

Вас пам’ятати будемо завжди,

Із вами будемо боротись за країну.

За ту країну, де нема брехні й війни,

За нашу й вашу мирну Україну…

А зараз просимо Вас вшанувати героїв Небесної сотні хвилиною мовчання.

СЛАВА УКРАЇНІ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! ГЕРОЯМ СЛАВА!!!!!!!!!!!!!!

“ГОРЯТЬ СВІЧКИ В ЛЮДСЬКИХ ДОЛОНЯХ, ЖОВТІ Й БІЛІ…”

(до Дня пам’яті жертв голодомору)

Мета: формувати в учнів щирі людські почуття, співчуття до трагічної долі рідного народу, громадянську відповідальність за його майбутнє; сприяти поверненню історичної пам’яті про голодомор 1932-1933 рр.; виховувати почуття співпереживання, поваги до минулого України.

Обладнання: свічки, ікона Божої Матері; лампадка; записи класичної музики; презентація «Голод 1932-1933 рр. – геноцид українського народу»;

ХІД ЗАХОДУ

(звучить куплет пісні Остапа Гавриша Голодомор)

Учитель. Рано чи пізно, але обов'язково кожна людина осмислює своє минуле.

Не сьогодні це сказано:

Час народжувати і час помирати,

Час руйнувати і час будувати,

Час розкидати каміння і час збирати,

Час мовчати і час говорити.

Прийшов час говорити після десятиліть мовчання. Як сталося, що без стихій, без засухи, без іноземного нашестя таке могло статися на нашій хліборобній Україні, яка ще недавно була житницею Європи?

(включаємо презентацію «Голод 1932-1933 рр. – геноцид українського народу»)

1-й учень. 1933-й рік. Найчорніший час в історії України. У світі не зафіксовано голоду, подібного до того, що випав тоді на долю найродючішої та найблагороднішої країни. Тривалий час 1933-й рік називали одним із найсприятливіших у радянській історії. А навесні цього ж року в Україні помирало 25 тисяч людей щодня, 1000 — щогодини, 17 — щохвилини. Усього жертвами голоду за неповними даними стало від 7 до 10 млн. осіб, із них 3 мільйони — діти.

2-й учень

У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік,

Наші ноги розпухлі узули

В кирзаки - різаки у той рік.

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму, копнувши під бік,

Без труни, загорнувши в ряднину...

А на ранок — помер чоловік.

У той рік і гілля, і коріння —

Все трощив буревій навкруги.

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорботна німа край могил.

3-й учень. Розміри катастрофи впродовж десятиріч уперто замовчувались. Робилося все, щоб приховати правду, щоб світова громадськість не дізналася про справжні масштаби трагедії, і намуштрована пропаганда діяла небезуспішно: чимало людей на Заході так і не могли збагнути, що воно там сталося, в тій екзотичній Україні? Нині ми знаємо, що то було. Це був не голод, а штучно організований, свідомо спрямований на вигублення українського народу голодомор. Це була людоморська війна проти цілого народу, такого працьовитого, мирного та цілком безневинного.

4-й учень. То був масовий сталінський геноцид, свідомо спрямований на вигублення українського народу — народу, такого ненависного диктатурі, якій всюди вчувався прихований опір. Вирішено було голодом виморити його, винищити розбратом, ворожнечею, розрушувати людську спільність фізично й духовно. Вимирали ж цілі села не будь-як, а за стратегічним диявольським розрахунком, адже треба було підірвати саме коріння нації, зруйнувати засади уставленої віками народної моралі, витруїти в душах людяність, натомість насаджуючи всюди режим терору, сіючи страх, підозри, розпалюючи ненависть і жорстокість таку, що и досі суспільству дається взнаки.

1-й учень. 6 грудня 1932 року голова РНК УРСР Чубар підписав постанову «Про занесення на «чорну дошку» сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі». До таких сіл припинили будь-яке постачання продовольства, а із колгоспів вивезли все наявне зерно. Така доля спіткала господарства 85 районів України. Відвертому фізичному винищенню селян, а також масовому теророві проти них сприяла постанова ЦВК та РНК СРСР від 7 серпня 1932 року «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення громадянської (соціалістичної) власності». Судовим органам дозволяли застосувати найвищу форму «соціального захисту» — розстріл, а як виняток — 10 років ув'язнення з конфіскацією майна. Постанова, яку народ назвав постановою про «сім колосків», виправдовувала свавілля та злочини різних уповноважених. Звісно, наведені факти далеко не вичерпують список усіх складових геноциду.

2-й учень. Наприкінці зими 1933 року голод в Україні набув велетенських розмірів. Люди в селах їли мишей, щурів і горобців, траву, кісткове борошно та кору дерев. Намагаючись урятуватися, тисячі селян ішли в міста, де навесні скасували хлібні картки і можна було купити хліба. Проте сільським мешканцям хліб не продавали. Дороги, що вели до міст, були блоковані, проте тисячі селян усе ж пробиралися туди, та не знаходячи порятунку, вмирали прямо на вулицях. Намагаючись врятувати від голодної смерті дітей, селяни везли їх до міст і залишали в установах, на вулицях. Доведені до відчаю, люди їли жаб, трупи коней, вбивали та їли одне одного, викопували мертвих і також їли. Так на Україні було зареєстровано 10 тисяч судів над людоїдами. Складно в це повірити й уявити, але коли людина тривалий час голодує, вона ніби втрачає розум, стає звіром...

3-й учень

Ти кажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели дотла?

Як навіть марево виймали із печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі,

Із торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чого ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору, —

Греби, нічого людям не лишай!

Хто ж села, вимерлі на Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв?

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах...

А кажеш — не було голодомору!

4-й учень. Народ перестраждав, стерпів люту наругу своїх катів, але в його пам'яті живе й нині прокляття тих, хто збиткувався над його долею та життям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз'ятрені серця, болить душа, що звідала горе через край. Кров холоне в жилах, коли читаєш спогади очевидців: «1932-й рік... Того року урожай хліба був гарний, але прийшло розпорядження, що хліб роздали незаконно, і почали забирати з домівок усе, що знаходили. Шукали хліб усюди — розривали підлоги, печі, розкидали скирти соломи. Поступово насувався голод. Люди ходили по стерні, шукали нірки мишей, розкопували їх і, коли знаходили хоча би жменьку зерна, відчували велике щастя. Найстрашніше почалося весною 1933 року. Закінчилися всі крихти зерна, з'явилися перші померлі від голоду. Люди їли все, що можна було жувати. Варили цвіт акації, зелену лободу змішували з товченими качанами кукурудзи, і щасливим був той, хто міг додати жменьку висівок. Від такої їжі пухли ноги, тріскалася шкіра. Люди тихо вмирали, а живим було байдуже, бо вони божеволіли і дичавіли від голоду. Батьки несли на цвинтар мертвих дітей у мішках, везли на візках, у кого була ще хоч якась сила. Вимирали цілі родини, особливо, де було багато дітей. Люди божеволіли з голоду. Почалося людоїдство.

5-й учень

Ступала смерть по Україні,

І забирала в нас життя.

Ми не забули, пам’ятаємо донині,

Назад не має вороття,

Коли до крихти все позабирали,

То гнали, працювати в лан

Від голоду селяни помирали,

Стискалася земля від тяжких ран.

А хто наважився зібрати,

Із свого поля колосків

Той смертну кару мав прийняти,

Й більш не почути діток голосів.

Лиш діти, снаги додавали,

Ішли нарвати різних трав

Вони й отруйними бували,

І знову хтось життя втрачав…

Хоч часу вже пройшло багато

Та в пам’яті лишився чорний слід,

Як сотні тисяч помирало

Тож розділімо з бідним свій обід.

1-й учень. Почало поспівати жито на городах, люди скубли незрілі колоски і варили кашу. Дозріли вишні, а незабаром дали по 6 кг борошна з колгоспу, і це була сумна та важка радість. Деяким людям не допомогло ні борошно, ні молоко, і вони вмирали — було вже запізно. Живі почали відходити від голоду, і це був жах. Поверталася свідомість, а з нею вся гірка дійсність того, що було. По селах чулися відчайдушні крики, на цвинтарі голосили жінки, а чоловіки прикопували трупи, ставили дерев'яні хрести. Життя поверталося повільно, тяжко.

Голодомор 1932-1933 рр. — страшна трагедія в історії нашої держави. Голодомор забрав мільйони людей. Невідома навіть точна цифра. Щоб не повторилися такі події, ми маємо знати та пам'ятати про них.

4-й учень

Боже великий, всевладний,

Яви нам свою могуть,

Дай розпізнати правду,

Праведників не забудь.

Дивляться в твої очі

Мільйони скатованих душ.

Пригорни їх, посели на спочинок

Та їхнього сну не наруш!

Заступи нас і нашу державу

Од кривавих, лютих негод.

Всі ми — сущі, усопші, прийдешні —

Твій пшеничний, безсмертний народ.

(сценка-уривок із життя маленької дівчинки в роки голодомору)

ДІВЧИНКА

- Боженьку милий, я знаю що ти є на світі, хоть знову сьогодні приходив той дядько якого мама називає активістом, недобрий він, кричав, що тебе немає, що ніхто не врятує нас ворогів народу. А мама казала, що народ – це люди і ми теж народ. Господи, я завтра піду в ліс, шукати ягоди вийду ще в ночі, щоб не бачив той активіст, тай не доберусь швидко чомусь ніженьки почали боліти і пухнути стали. Осінь вже, може хоть шипшини знайду принесу мамі, а сьогодні пошли нам Боже хоть крихітку хлібчика ні хоча б жменьку зерна, або краще дві бо мама не дочекається завтрашнього сонечка. А як же я без неї, Боженьку?

(В бідну оселю відчиняються двері на порозі з’являється бригадир-активіст)

АКТИВІСТ-БРИГИДИР

- Вставай неробо? Чого розсілась виродку куркульський?

ДІВЧИНКА- Я не можу, ніжки болять, і мама, померла. Я , я їсти хочу……..

АКТИВІСТ-БРИГАДИР

- Ти диви яка мала нахаба. Буряки на полі снігом припадають. А нашій радянській державі так потрібен цукор, продовольство! Товариш Сталін! І партія взяли курс на ударну індустріалізацію, а вона разом з такими як саме прикидається, що їсти хоче. А самі мабуть, захований, від трудящих хліб наминають. АААААААААА. Здохло! Тьху ти! Я так і думав цілий день нічого не їсть ніби голодує а в ночі напхається, як лантух, аж пузо не витримує потім здихає! ИИИИИИ глянь, ще одна чого ти сидиш га тащи матір надвір, а то скоро в хату не можна буде зайти. Та скажи комусь хай закопають. А сама мерщій до буряків, не знаю, що з тобою зроблю! І тікіно спробуй гризти їх, як минулого разу. Дикуни прокляті! Зуби повибиваю! На колгоспне добро всі ви ласі! Недобитки куркульські.

(дівчина зібрала всі свої сили і рушила на колгоспне поле)

ДІВЧИНКА

- Боженьку милий, я не хочу більш хліба навіть буряка не хочу, цього добра колгоспного, як казав той дядько, воно ж не наше. А може товаришу Сталіну і партії більше треба, а хіба моїй мамі не треба було, як помирала, мабуть ні…… Вона ж не будувала комунізм і я його не будую. Я просто викопую з примерзлої землі буряки, ось ще одного і відпочину. Може і спробувала б його на смак, але ж бригадир недалеко, казав, що неможна. Господи, як добре і не холодно зовсім хоть і сонечка не видно, а на твердій землі іній майже сніг, брудний правда, мокрий, смачний………

Як тепло мабуть не буде зими, буде весна……………. (дівчинка помирає)

2-й учень. Хай ця хвилина для громадян нашої незалежної держави, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі та чистої совісті стане актом поминальним, актом покаяння і перестороги. Хай у кожному місті та селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам'яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим. Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла. (ХВИЛИНА МОВЧАННЯ; звучать дзвони)

Учитель. Забути таке неможливо. Щоб не стерлася пам'ять про уроки минулого, щоб не втратили майбутні покоління того знання, яке характеризує націю українців. Хай ці гіркі слова правди, народжені після десятиліття безмовності, ляжуть першим нашим каменем у підмурок всенародного пам’ятника трагічної історії українського народу.

"РОКОВИНАМ ГОЛОДОМОРУ 1932 - 1933 РОКІВ"

«ГОЛОДНА СМЕРТЬ, НАПЕВНО, НАЙСТРАШНІША…»

Мета. формувати історичну пам'ять учнів про трагічні сторінки історії голодомору на Україні, ознайомлювати учнів з трагічним минулим нашого народу; вчити дітей бережно ставитися до історії своєї країни, розкривати її як білі, так і чорні сторінки; виховувати здатність кожної людини на скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів співвітчизників.

Учитель: 85 років тому український народ пережив катастрофу, яка могла зупинити життя всієї нації. Це Голодомор, який приніс не лише страждання і смерть. Він посіяв страх серед людей. Тільки правда про геноцид українського народу і чиста пам'ять про усіх полеглих здатна звільнити нас від мороку минулого.

Роковинам Голодомору 1932- 1933 років присвячується наш сьогоднішній захід…

Ведуча 1:

Чимало різних лих

Спіткали наш народ.

Та найстрашнішим з них

Був штучний голод

Не забудеться ніколи

Те голодне лихо

Й ті роки, що в Україні

Люди помирали тихо…

Ведуча 2: Пам'ять - нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок написано криваво-чорним кольором. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор 1932-33 років. Влада забрала у людей все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося в грудні 1931 року і тривало до вересня 1933. 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тис. чоловік, щогодини - 1 тисяча, щохвилини - 17. Голод забрав протягом 1932-1933 років, за різними підрахунками, від 7 до 10 мільйонів людських життів.

Подібного звірства, людської біди

На білому світі, мабуть, не знайти,

Як зірваний колос, полягли вони.

А їм лиш хотілось діждатись весни…

Діждатися хліба – щасливу ту мить,

І там, серед поля, навіки спочить.

Ведуча 1: Мало знайдеться не тільки в історії України, а й світу, таких жахливих трагедій, як голодомор 1932-33років. Голод – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій. Пекло, створене в Україні на початку 30-х років ХХ століття, не можна ні з чим порівняти ні у вітчизняній, ні у світовій історії.

Ведуча 2: Історична довідка:

Законом від 7 серпня 1932року заборонялося збирати колоски на полі навіть перед їх заорюванням. За збирання колосків звинувачений «карається не нижче п’ятьох років ув’язнення в далеких таборах з конфіскацією майна, аж до найвищої міри покарання(розстрілу)».

Ведуча 1: З голоду пухли і вмирали діти, чоловіки й жінки працездатного віку, часто-густо вмирали цілими родинами. Малеча бродила і повзала у пошуках чогось їстівного. Голод охопив усю Україну, але небачених розмірів набув на Київській, Дніпропетровській, Вінницькій, Харківській областях.

Ведуча 2: Найстрашніше те, що голодне лихоліття найбільше вразило дітей Третина всіх померлих від голоду – діти. Вони виявились найменш захищеними, не брали участь у колгоспному виробництві, а відтак, не отримували рятівних 100-300г хліба на працюючого. Батьки, спасаючи життя своїх дітей, залишали їх на вокзалах, лікарнях, у містах, надіючись, що діти попадуть в дитячий будинок чи лікарню і таким чином – виживуть.

Ведуча 1: …. Весна…А над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт, між ними голова велика, похилена лицем до землі, а обличчя майже немає, самі зуби зверху.

Ведуча 2: Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад – вперед, скільки сидить – стільки гойдається, і безконечно одна пісня на півголосом: їсти, їсти, їсти…Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так у простір, у світ – їсти, їсти, їсти…

Учень 1.

Це остання хлібина, остання…
Очі горем налиті вщерть.
Батько й діти не їли зрання…
Це остання хлібина, остання…
Після неї голодна смерть.
Плаче й крає, мов соломинку.
Пильно дивиться дітвора.
- Тату, їжте ось цю шкуринку –
Майте жалю до нас краплинку –
Умирати вже вам пора…
Взяв шкуринку дідусь і плаче,
І стареча рука тремтить…
Сиве око: сліпе, незряче,
Але серце його козаче
Б’ється рівно і хоче жить.
Стали кожному крихти в горлі.
Спазми в горлі. Немає слів…
А над хатою – клекіт орлій,
А на вигоні – трупи чорні,
Там, де саваном сніг білів…

Ведуча 1: Мільйони синів і доньок України, мільйони невинних людей, мільйони наших рідних і близьких були без жалю винищені Голодомором. Тоталітарний комуністичний режим свідомо спланував і здійснив терор нашого народу голодом.

Ведуча 2: Олесь Гончар у передмові до книги Олександра Міщенка «Безкровна війна» писав: «… то була справді безкровна, нерівна, людоморська війна проти цілого народу, такого працьовитого, мирного й цілком безвинного. Вирішено було голодом виморити його, винищити розбратом, ворожнечею, розруйнувати спільність людську фізично й духовно. Вимирали ж цілі села не будь – як, а за стратегічним диявольським розрахунком, адже треба було підірвати саме коріння нації.»

Ведуча 1: У світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав на долю українського народу, котрий населяв одну з найродючіших земель. У давнину голод застосовували на війні, при облозі ворожих міст. Але щоб голодом винищувати своє населення – такого не бувало.

Учень 2

Голодна смерть, напевно, найстрашніша.

Вона повільна, довга і тяжка,

Жахлива і пекельна, найлютіша,

Бо зводить з розуму й така тривка...

А це ж було... І ніде правди діти,

Що заподіяли цю смерть більшовики.

Дорослі мерли, старики і діти —

Це геноцид кривавої руки.

Щоб наш народ нескорений здолати,

Що прагнув волі і в борні стояв.

Його рішили в чорнозем загнати,

Щоб голову вже більше не підняв.

Ведуча 2:

Під кінець 1932 року та на початку 1933 року селянство вже не мало ніяких харчів, а спеціальні загони забирали не лише останнє зерно, але і печений хліб, крупу, квасолю, картоплю, горох, насіння для сівби овочів, навіть насіння квітів. Виймали з печей зварену пісну страву: борщ чи кашу – і розхлюпували по долівці. Селяни ховали торбинки із зерном у колиски немовлят, розсипали на печі, прикривали рядном і садили згори дітей, закопували залишки зерна у землю, затоплювали у криницях. Але все це пошукові загони знаходили.
У селах люди поїли всіх котів, собак, ловили диких птахів, пацюків, пробували їсти порожні качани від кукурудзи, переварений гнилий бур’ян, клей з дерев, але це не рятувало. Люди додавали в їжу тирсу, почали пухнути і вмирали з голоду. Почалися випадки людоїдства. Деякі збожеволілі сім’ї поїдали трупів чи своїх найменших діточок, щоб вижити самим. Навесні 1933 року зареєстровано 10 тисяч судів над людоїдами.

Ведуча 1: Мільйони людей, які загинули у 1932-33 роках голодною смертю, не можуть безслідно розчинися у часі і просторі. Про них пам'ятатимемо ми, хто вижив, їх діти та онуки.

ДИТИНА: (дівчинка стає на коліна перед іконою Божої матері, запалюється свічка і молиться)

Бозю!

Що там у тебе в руці!

Дай мені Бозю, хоч соломинку

Щоб не втонути в голодній ріці

Бачиш. Мій Бозю, я ще - дитина

Тож підрости хоч би трохи бодай

Світу не бачив ще білого Бозю

Я - пташенятко, прибите в дорозі

Хоч би одненьку пір'їночку дай

Тато і мама - холодні мерці

Бозю зроби щоб їсти не хтілось

Холодно Бозю

Сніг дуже білий Бозю.

Що там у тебе в руці!

Хлібця! Хлібчика дай!

Тату... мамо! Батечку!

Крихітку! Крихіточку хлібчика!

Дай!

Дай крихіточку!

Звучить пісня «Пам’яті жертв голодоморів в Україні» (https://www.youtube.com/watch?v=NZ_mt84y6wg)

Ведуча 1: Відчинімо наші душі і серця для пам’яті про ті страшні роки. Зробімо все для того, щоб ніколи, за жодних обставин, подібна трагедія більше не спіткала Україну.

При останніх словах ведучих усі виходять із запаленими свічками.

Учень 3

Засвіти свічу на вікні.
Хай промінням сягне до зорі,
Хай освітить весь світ співчуттям.
Це збагни ти собі і затям.

Засвіти у серці свічу.
І думками туди я мчу,
Де мільйони моїх братів
В смерть летіли по волі катів.

Запалімо мільйони свічок!
Душі тих малих діточок
З болем з неба за нами зорять.
І німують. Мовчать.

Засвіти свічу, засвіти!
Хай здригнуться від правди світи.
Хай дізнається вся Земля:
Панахиду Вкраїна справля…

Ведуча 2: Я заклинаю вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх тих, хто страждав і пощо в ці дні по всій Україні люди запалять свічки щоб пам'ять тих, кого забрали сталінські катівні та голодна смерть. Хай же пам'ять про всіх невинно убієнних згуртується, живих дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. Тож давайте вшануймо хвилиною мовчання тих, хто став жертвами небаченого в історії людства голодомору. Хай буде у них дорога Пам'яті.

ХВИЛИНА МОВЧАННЯ

Учитель.

Навіть на останнім рубежі.

Промінь віри в нас ще не погас

Боже, Україну збережи,

Господи помилуй нас!

В наших грудях кулі і ножі,

Нас розп’ято й знищено не раз.

Боже, Україну збережи

Господи, помилуй нас.

Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією. Адже й нині живе у пам'яті народу прокляття тим, хто збиткувався над його долею і життям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз'ятрені серця, болить душа, що звідала горя до краю.

Нині доля Батьківщини в руках ваших батьків, завтра – у ваших. І щоб ніколи не повторилися трагедії народу, щоб ваші руки були міцними, надійними, голови – світлими, а серця – благородними. Щоб знали, якими кривавим був шлях до свободи, й дорожили нею. Дякую за увагу.

СЦЕНАРІЙ ВИХОВНОГО ЗАХОДУ ПРИСВЯЧЕНИЙ РЕВОЛЮЦІЇ НА ГРАНІТІ НА ТЕМУ: ПЕРШОМУ МАЙДАНУ 25

МЕТА: формування в учнівської молоді вшанування патріотизму та мужності тих хто боровся за свободу нашої держави

Вчитель: Сьогодні, коли Україна веде боротьбу за збереження власної незалежності, варто частіше згадувати ті події, які стали початком краху комуністичного режиму та відновлення незалежності у 1991 році.

З метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, вшанування патріотизму і мужності української молоді, яка у жовтні 1990 року стала на захист прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів Українського народу, а також на виконання Закону України “Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті” від 09.04.2015 року та УКАЗУ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №565/2015 Про відзначення 25-ї річниці Студентської революції на граніті у жовтні 2015 у нашій школі сьогодні проходить свято «“Революція на граніті – Свято Воскресаючого Духу”. Революції на граніті у поклала початок справі здобуття Україною незалежності 2–17 жовтня 1990 року, коли більше 150 студентів-мітингувальників “кинули” власне життя і здоров’я на київський холодний граніт.

1 учень: Студентській революції 1990 року або Революції на граніті передували події, які сталися в Україні у 80-х роках.

2 учень: У 1985 році до влади в СРСР прийшов Михайло Горбачов і почав впроваджувати реформи, які призвели до того, що в суспільстві відбувалось певне потепління. Виникали організації національно-демократичного спрямування, найпопулярнішими були такі як Народний рух України, Українська Гельсінська спілка, Українська студентська спілка, яка розпочала свою діяльність у серпні 1989 року під час походу козацькими місцями, організованого студентами Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка.

1 учень: 16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР проголосила Декларацію про державний суверенітет України, чим розпочала новий етап боротьби українців за незалежну державу. Але перебудова не вдавалася. Постала необхідність рішучих дій.

2 учень: Піком протистояння між комуністичним режимом і демократичною опозицією стала акція протесту та голодування студентської молоді у Києві на площі Жовтневої революції (нині – Майдан Незалежності), відома як Революція на граніті. Особливістю Революції на граніті було те, що її рушійною силою були не політики, а студентська молодь.

1 учень: Ідея проведення акції протесту та голодування зародилася влітку 1990 року в середовищі УСС в Києві. “Акцію придумали в гуртожитку філософського факультету університету імені Тараса Шевченка, в кімнаті В’ячеслава Кириленка. Про основні події революції знало, по суті, троє людей” – згадує Олесь Доній.

2 учень: Замисел швидко підхопило Студентське братство Львова. Було обрано співголів акції, якими стали: Олесь Доній (голова УСС Києва), Маркіян Іващишин (голова Студентського братства Львова), Олег Барков (голова УСС Дніпродзержинська). Комендантом наметового містечка обрали студента IV курсу Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка Т.Корпала.

1 учень: 11 вересня Верховна Рада УРСР прийняла рішення про заборону проведення будь-яких мітингів у відстані одного кілометру біля будівлі парламенту, однак 2 жовтня акція протесту все одно розпочалася.

2 учень: Зранку того дня кілька десятків активістів зібрались на площі Жовтневої революції і, розстеливши на граніті матраци та спальники, розпочали голодування. Трохи згодом з’явилися плакати із гаслами. Ввечері було розгорнуто наметове містечко, яке мало чітку організацію. Активним учасником цих подій був і Олег Тягнибок.

1 учень: Міліція так і не наважилась розігнати демонстрантів, а згодом Київська міська рада дала дозвіл на проведення масових акцій в центрі міста.

2 учень: 3 жовтня

З голодуючими зустрілись представники Верховної Ради УРСР, працівники Міністерства вищої і середньої освіти, політики. Студентами було проголошено основні вимоги:

1) відставка голови Ради Міністрів В. Масола;

2) проведення позачергових виборів Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі до не пізніше весни 1991 року;

3) відмова від підписання нового союзного договору між колишніми радянськими республіками;

5) повернення на територію республіки військовослужбовців, які проходять строкову службу за межами України, та забезпечення проходження військової служби на території республіки цьогорічного та наступних призовів.

1 учень: 4 жовтня

Почали прибувати більше студентів з Івано-Франківська, Сум, Рівного, Полтави, Дрогобича, Вінниці, Тернополя, більшало й киян. Голодувало вже 151 особа, 131 забезпечували обслуговування. На захист студентів стали як прості кияни, які несли теплі речі й чай, так і багато українських діячів.

Так, Олесь Гончар повністю підтримав вимоги студентів. У 1990 році серед учасників голодування були студенти, багато з яких у майбутньому стали відомими громадськими діячами, політиками, очільниками міністерств, відомств, керівниками творчих гуртків і колективів, журналістами, музикантами, художниками, успішними підприємцями тощо.

1 учень:.5 жовтня

До табору завітав Леонід Кравчук, з яким вели перемовини Доній та Іващишин. У 90% голодуючих зафіксована підвищена температура.

2 учень: 6 жовтня

У палаці «Україна» відбулися урочисті збори учасників ВВВ, на яких були присутні й військові, комсомольці, суворовці. Після зустрічі ветерани пройшли ходою до площі Жовтневої революції, планували пройти і наметовим містечком, змітаючи його при цьому. Але на захист студентів вийшло до 50 тисяч киян.

1 учень:.8 жовтня

Комісія, яка працювала за дорученням Верховної Ради, доповіла, кількість голодуючих становить 158 людей з 24 міст республіки. На повідомлення, що здоров'я студентів погіршується, холод і хвороби можуть призвести до трагедії, в залі на сесії деякі депутати розсміялися.

2 учень: 9 жовтня

Відбувся «круглий стіл», в якому взяли участь делегація від ВР та від студентів. Першим виступив Олесь Доній, оголосив відомі вже вимоги, але конкретної відповіді не отримав

1 учень: 10 жовтня

На площі з'явилася підсилювальна радіоапаратура, мітинги у наметовому містечку почали проводитися більш організовано. Леонід Кравчук намагався виконати обіцянку, дану студентам і поставити на таємне голосування питання про недовіру Голові уряду Віталію Масолу, але ця спроба була невдалою.

2 учень: 11 жовтня

У малому залі Будинку профспілок відбулася прес-конференція лідерів студентства, які повідомили про посилення активності студентських організацій через те, що влада не прислухається до їх вимог.

1 учень: Вирішальні події відбулись протягом 12–17 жовтня. Більшість вишів Києва підтримали вимоги демонстрантів. Маніфестації пройшли у Львові та Луганську. Заклики до загальнонаціонального страйку були озвучені по телеканалу УТ–1.

2 учень: Вже 17 жовтня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Постанову “Про розгляд вимог студентів, які проводять голодування в м. Києві з 2 жовтня 1990 року” – вимоги студентів було виконано. 23 жовтня 1990 року Верховна Рада України проголосувала за відставку В.Масола.

1 учень: Революція на граніті 2–17 жовтня 1990 року – перший успішний ненасильницький політичний протест проти чинної комуністичної влади в УРСР, поштовх до демократизації українського суспільства.

2 учень: Олесь Доній підсумував: Починалося все з великого натхнення, а завершилося втраченим шансом для країни.. Владу слід було брати тоді. Це був невеликий проміжок часу, коли комуністична сила похитнулася, а суспільство прагнуло змін. Більше такої нагоди не випало. Студенти те розуміли, а депутати – ні, але постраждали не студенти, а вся країна”

1 учень:.Акції громадянської непокори, які охопили Україну в жовтні 1990 року, заклали традиції проведення демократичних акцій протесту, подальшим виразником яких стала Помаранчева революція та Революція Гідності.

2 учень:.Ви, що не знаючи мети,
Спинялись стомлені з дороги?
Лежіть собі – до неба йти
Ще довго.
1 учень: І ви, що до небес мости
Своєю окропили кров’ю,
Простіть ви нам, ідемо, йти
Ще довго.

2 учень:.І піють півні на путі
Простим і віковічним зовом,
Забули все, ідемо, йти
Ще довго.

ПЕРЕГЛЯД ВІДЕОРОЛИКА 16 днів. Революція на граніті. (повна версія) (https://www.youtube.com/watch?v=7NY_icyX2Tg)

1 учень:.Революція на граніті стала переломним моментом в утвердженні незалежності України, а молоде покоління вже на початку 90-х років засвідчило своє бажання і відстояло право жити у вільній демократичній державі.

Вчитель: А.Салюк, учасник акції голодування сказав: “Я не знаю психічно здорову людину, яка не боїться, що її поб’ють, або що вона помре. Тільки є питання страху, а є питання мети. І так, було страшно, але ми усвідомлювали, чому ми це робимо” –

Так, життя людині дається лише раз і тільки гідна людина, знаючи свою кінцеву ціль, здатна на такі вчинки заради свободи свого народу, заради незалежності своєї Вітчизни!

Інший учасник акції голодування Віктор Рог вже зараз підсумовує: “Всі ми збулися. Всі ми сталися. І ось уже знов стоїмо на тих же самих засадах 24 роки після початку Революції”. І я бажаю всі нам врешті-решт зажити під мирним небом в єдиній незалежній Україні!

Сценарій історичної години

до 150-річчя від дня народження М. С. Грушевського

«ЛЮДИНА СВОЄЇ ЕПОХИ»

Мета: формувати в дітей почуття патріотизму та розуміння минулого своєї держави та її творців; виховувати правильну життєву позицію та любов до рідної землі

На сцені встановлені ЕКРАН для ВІДЕОПРОЕКЦІЇ та апаратура

ВІДЕО. 1 - «Народна трибуна»׃ портрети на купюрах» - 3 хв.

Ведуча. Доброго дня, шановні гості. А чи знаєте ви, хто зображений на наших гривнях? Портрети на купюрах української гривні – це не просто прикраса, це данина поваги і вшанування пам’яті видатних українців. Давайте зараз згадаємо деяких з них.

Хто зображений на купюрах в 1-ну гривню, 2-і, 5-ть, 10-ть, 20-ть, 50-т... Дивимось ВІДЕО.

2. ВІДЕО. 2-«Гривня - от эскиза на бумаге до современных банкнот»- 2 хв.45 сек.

(Відео демонструє гривні з портретами номіналом від «1» до «50»).

На ЕКРАНІ: портрет Грушевського на 50 грн., потім – звичайний портрет М. С. Грушевського.

Ведуча Банкнота 50-т гривень присвячена вшануванню пам’яті видатного українця Михайла Сергійовича Грушевського.

Ведуча Наш сьогоднішній творчий захід присвячений 150-ти річчю з дня народження історика, політика, державотворця Михайла Сергійовича Грушевського, який присвятив все своє життя Україні, народу України.

Тобі, Україно, мій мужній народе,

Складаю я пісню святої свободи,

Усі мої сили і душу широку

Й життя я віддам до останнього кроку.

Ведуча: Почуття єдиної родини

Серцем відчуваємо своїм.

Любимо свій прапор України,

З гордістю співаємо свій Гімн.

У фонограмі звучить «Гімн України».

Всі в залі встають.

На ЕКРАНІ: фото – Герб України на фоні прапора України і напис «Слава Україні!».

4. На ЕКРАНІ: портрети М. С. Грушевського.

Ведуча. Михайло Сергійович Грушевський народився 17 вересня 1866 року в невеликому місті Холм (тепер Хелм на території Польщі).
Його батько Сергій Федорович здобув світську освіту в Києві, викладав славістику. Мати – Глафіра Оппокова – походила з родини служителів культу.
У травні 1894 року Михайло захистив магістерську дисертацію Імператорського університету Святого Володимира.

Грушевський – був активний член київської Громади, голова Наукового товариства імені Шевченка у Львові, редактор «Наукових записок» цього товариства. З березня 1917-го по квітень 1918-го року – голова Української Центральної Ради.

29 квітня 1918 року Центральна рада обрала Михайла Грушевського Президентом Української Народної Республіки, започаткувавши інститут президентства у нашій країні.

Грушевський – автор багатотомної праці «Історія України-Русі», «Нарису історії українського народу», «Історії української літератури» та інших.

Михайло Сергійович Грушевський жив і творив українську державність, писав історію України, був завжди у гущі життя. Він був особистістю, яка мала високі ідейні переконання, але й був звичайною людиною із своїми емоціями і пристрастями.

А ще він був людиною своєї епохи – часів гострих соціальних суперечностей і жорстокого національного гніту з боку імперської влади.

Докладніше про цього видатного українця дивимось ВІДЕО.

5. ВІДЕО. 3 - «Невідома Україна – Михайло Грушевський» - 24 хв.

Ведуча: М. Грушевського порівнюють із Феніксом, що відродився з попелу після десятиліття заборон, перекручень, фальсифікацій. Вчений світового рівня, творча спадщина якого вражає своїм тематичним діапазоном, енциклопедичністю, фундаментальністю, перший фактичний президент України, М. Грушевський належав до тих видатних особистостей, які сповна пізнали велич й насолоду тріумфу i гіркоту поразки, але до кінця залишилися вірними ідеї усього життя. Саме про це наголосив у своєму вірші «Михайло Грушевський» поет Петро Гоць:

Ведуча: Боже, невже Україна Може,

нарешті, в вірші, Вас, Президенте,

як сина Пошанувати в душі?

Може ступити на землю,

Де ви побачили світ,

Без «ізволєнія» з Кремлю,

Ще й проректи «Заповіт».

Ще й проспівати «Не вмерла!..» (А таки ще й не помре!)…

Боже! Ніяка не зжерла Нас тут чума!.. Й не зжере!