Збірник творчих робіт моїх учнів

Боровицький ліцей Колківської селищної ради

Луцького району Волинської області

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(Збірка творчих робіт моїх учнів)

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                             Підготувала

                                                                                         КЛИШ

                                                                                Валентина Анатоліївна

 

 

 

 

 

Боровицький ліцей

 Колківської селищної ради Волинської області

 

 

 

 

 

 

ЕСЕ

«Єдиний шлях у майбутнє – боротьба за перемогу»

 

 

 

 

                                                                               Підготувала учениця 8 класу

                                                                               Аршулік Богдана Михайлівна

                                      Керівник

 Клиш Валентина Анатоліївна

 

 

 

 

 

 

 

Єдиний шлях у майбутнє – боротьба за перемогу

Зараз у нашій країні йде війна. Це битва за наше майбутнє. Та, зрештою, не тільки за наше, бо в Україні росія зупинятися не має наміру, а хоче йти далі й далі. Тому сьогодні наша країна - щит для всього світу.

Ми з історії знаємо, що росія на наш народ завжди дивилася вовком. Вона віками знищувала або присвоювала собі українські цінності, пам'ятки архітектури, наші надбання і здобутки. А так як ми завжди були в усьому кращими, то це сильно дратувало наших сусідів.

Повернемось у 2013-2014 роки. Майдан Незалежності,  де вся увага українців на не підписаних документах до вступу в ЄС. Тоді росія, як хитрий лис, скористалася нагодою - і вже 20 лютого 2014 року наш Крим був анексований. Як потім вияснилося, це був геніальний план, щоб не залишити нашу державу  сильною і нескореною. І таких ситуацій, коли країна-агресор обводила нас кругом пальця, було дуже багато.

Зараз усе повторюється. Російська влада знову створює різні фейки і підло бреше у вічі всьому світу, стверджуючи, що насправді ми брати, і що вони звільняють нас від нас самих. Та це все брехня чистої води!!!  Брат не нищив би брата при кожному зручному випадку. Не дивився б, як вовк на вівцю, бажаючи ковтнути і стерти нас із лиця землі. Ми завжди будемо пам'ятати про це і ніколи не пробачимо таких "братів"!

Споконвіків у нашої Батьківщини все складалося набагато краще, як у сусідів: родюча земля (чорноземи), хороший клімат, зручне розташування, вихід до морів, але найголовніше - можливість розвиватися і рухатися далі. Це те, чого немає в росії. Найбільше, чим вона може похвалитися, - її велика територія, хоча на даний час це не відіграє важливої ролі. Але апетити в росії все більшають, і вона розв'язує нові війни, щоб наситити своє бажання володарювати над усім світом.

Сьогодні наша Ненька знову бере всі удари на себе, не піддаючись агресору. І в цій війні нам потрібно вистояти!!! Бо єдиний шлях у майбутнє - перемога. Це треба усвідомити і дотримуватись власної непохитної думки. А щоб наблизити перемогу, потрібно всіма силами допомагати нашим воїнам. Для цього навіть у нас, школярів, є багато різних можливостей: донатити, робити окопні свічки, формувати сухі вітамінні перекуси, випікати смаколики, чи писати нашим захисникам листи і висилати свої малюнки. Зрештою, кожному українцю потрібно зробити свій внесок. Якби зараз у нас була така віра і непохитність, як у 2022 році, то ми досі ворога-супостата здолали б. Тому потрібно усвідомити, що тільки спільними зусиллями та нашою єдністю ми досягнемо задуманого. Бо саме нам і нашій нації судилося відкрити очі всьому світу і покласти край рашистському злу.

А ще завжди треба пам'ятати:  якою темною не була б ніч, світанок все одно настане. Так буде і з нами. Тільки будь-якими силами нам треба вистояти!!! Та я вірю, що після стількох років несправедливості, зневаги та знущань, що ми терпіли від росії, нашу державу чекає світле майбутнє - майбутнє без війни, з економічним розквітом та духовним розвитком. У сильній, незалежній  Україні її вірні сини ніколи не проливатимуть своєї крові, а завжди прославлятимуть свою країну і житимуть дружно в єдності та згуртованості. А наша Україна так і залишиться серцем Європи, як у хороші давні часи!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Боровицький ліцей

 Колківської селищної ради Волинської області

 

 

 

 

 

 

 

ЕСЕ

«Маленька стежина до великого шляху»

 

 

 

 

                                                                               Підготував учень 5 класу

                                                                               Мельник Ярослав Ігорович

                                      Керівник

 Клиш Валентина Анатоліївна

 

 

 

 

 

 

Маленька стежина до великого шляху

 А в України буде вільний шлях!

                                                             На її землях будуть жити люди.

                                                            І не  зів`януть квіти на полях…

                                                          Ми нацією сильних є і будем!

Восени 2021 року року почався мій шлях до школи. Він був освітлений сонячним промінням, озвучений щебетанням птахів. У мене було велике бажання йти до  храму Знань, відкривати для себе таємниці Всесвіту, пізнавати все навколо.

І раптом настав той страшний ранок 24 лютого 2022 року – почалася російсько-українська війна. Вона перекреслила всі плани, мрії не тільки дорослих, а й нас, дітей. Наші маленькі серця забилися в тривозі за рідний край, за тих, хто став на захист кордонів неньки України.

Серед воїнів-захисників з перших днів війни – мій хрещений батько Олександр. Я молився за нього, просив ангела-охоронця берегти його, робив обереги. Але, на превеликий жаль, він уже серед Небесного війська. Мені було дуже боляче прийняти цю страшну звістку.

Я дав собі слово, що продовжу справу свого хресного батька. Так почався мій шлях до великої волонтерської родини. Роблю все, що в моїх силах: допомагаю грішми, які збираю на день народження, які батьки дають на кишенькові витрати, колядую, беру участь у плетінні сіток, виготовленні вітамінних наборів, чаїв, роблю окопні свічки. Розумію, що наша сила – в єдності. А шлях, обраний мною у найважчі для України часи, обов`язково приведе до нашої Перемоги.

                                        І на оновленій землі

   Врага не буде, супостата.

А буде син і буде мати,

І будуть люди на землі.

                                                  Т. Шевченко

Я свято вірю в пророчі слова великого українського Генія.

Білан Анастасія Юріївна

Учениця 11 класу загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. с.Боровичі
Луцького району Волинської області

 

 

ЯК ЦЕ БУТИ ВОЛОНТЕРОМ?

 

 

Цим справжнім, гордим словом – волонтери
Назвали тих, хто для когось живе.

    Марія Волинська

Нещодавно учнівський комітет нашої школи проводив опитування серед старшокласників щодо важливості волонтерського руху в Україні. Серед опитаних тридцяти пʼяти респондентів – 80% підтримують волонтерський рух, 18% – чули про волонтерів і лише 2% не мають уявлення, що це таке. Результати опитування змусили мене задуматися над питанням: чи кожен може стати волонтером? Розмірковуючи над цим, дійшла висновку, що кожна людина сама для себе вирішує, у чому полягає її сенс життя, бо в усіх нас – своя місія на планеті Земля.

Що ж є найважливішим у житті для мене? До цього питання подумки зверталася не раз. Вважаю, що головне для мене у житті – бути доброю людиною, готовою завжди прийти на допомогу тому, хто її потребує. Очолюючи учком, прагну розвинути у собі такі риси як активність, відповідальність та ініціативність. Думаю, що, маючи такі риси, я готова бути волонтером.

У нашій школі є волонтерська команда «Юність», яка є ініціатором та організатором різних акцій, спрямованих на допомогу тим, кому вона необхідна. Ми працюємо під девізом: «Більше діла – менше слів». Любовʼю і теплом члени нашої команди діляться з односельцями, з повагою і толерантністю ставляться до інвалідів, людей поважного віку, хворих діток.

Волонтери-школярі обʼєднують і спрямовують зусилля ровесників для добрих і корисних справ.

Системи соціального захисту і охорони здоровʼя нашої держави ще не повністю реформовані. Тому сьогодні ми маємо так багато людей, яким необхідна чиясь підтримка.

 У складний і тривожний час ми живемо. І дуже хвилює те, що навіть соціальні мережі переповнені благаннями про допомогу. То хіба можемо ми стояти осторонь?! Хіба наші душі такі черстві?! Ні! Саме тому ми стали активними учасниками акцій «Від серця до серця» та «Бог багатий милосердям». Також нами зібрано і передано кошти на лікування хворих діток Похили Назара і Гамули Антона. Тож ми дуже радітимемо, коли усміхнені мами, завдяки і нашим скромним внескам, зможуть побачити своїх кровинок здоровими.

А як відповідально, по-дорослому ставляться мої ровесники до проведення шкільних ярмарок! Чого тут тільки немає! І все вмить розкуповується. За отримані кошти волонтери формують посилки для захисників східних кордонів України. Вже стало традицією відправляти на схід подарунки «Миколайчик для солдата», «Пасочка кожному воїну». І яку насолоду отримують діти, формуючи ці пакунки! А свою вдячність висловлюють у листах, малюнках.

Ми, діти Волині, живемо на мирній території України. А як живеться нашим ровесникам на окупованій території? І чим ми можемо допомогти їм? Зібравшись на раду, ми вирішили включитись у Всеукраїнські проєкти «Вишиванки дітям Сходу», «Українські книги – дітям Донеччини». Бачили б ви, як сяяли очі дітей, коли вони приносили свої улюблені книги і вишиті сорочки! Пишатимемось, коли наші дарунки допоможуть дітям Донбасу проростити в них зерна любові до України.

Волонтери не тільки допомагають нужденним, а й дбають про благоустрій території, озеленюють населені пункти. Нам не байдуже, в якому середовищі ми живемо, бо ж любов до України починається з рідних порогів, з маленької батьківщини. Тому так хочеться зробити наші Боровичі комфортними для проживання, охайними, затишними, красивими. Випускники школи розробили проєкт «Затишна автозупинка», залучивши до цього всіх небайдужих жителів села.

Ставши волонтером, я знайшла багато нових друзів, отримала можливість самовиразитися, розкрити свої організаторські здібності. Але найбільше, що мені подобається у волонтерстві, – це можливість допомагати іншим, аби цей світ став хоч на краплину кращим. Врешті-решт, це поклик моєї душі.

Молю Бога, щоб не допустив зачерствіння мого сердечка, щоб завжди, як і зараз, давав мені можливість прийти на допомогу друзям і тим, хто цього потребує, щоб не допустив збайдужіння до чужої біди і людського горя.

Отже, я прийшла до висновку, що кожна людина, не черства душею, може стати волонтером. Адже що з того, коли ти витрачаєш час тільки на розваги і насолоди? Набагато важливіше бути готовим прийти на допомогу іншим і не розмінювати своє життя на дрібʼязкові речі, щоб ніколи не шкодувати про марно прожиті роки.

 

 

 

 

 

Боровицький ліцей

Колківської селищної ради Волинської області

 

 

 

 

ТВОРЧА РОБОТА

«Він був, наче світло…»

на ХХУ Всеукраїнський конкурс учнівської творчості

«Огонь запеклих не пече»

Номінація «Література»

 

 

 

 

                                                                    Підготувала учениця 11 класу

                                                     Волощук Зоя Олегівна

                            Керівник

                                                                  Клиш Валентина Анатоліївна

 

 

«Огонь запеклих не пече» – ці слова Тараса Шевченка в сьогоденні мають особливе значення. Вони про тих, хто сильний. Вони про тих, хто не боїться болю, хто не знає страху, хто вміє долати будь-які труднощі і перешкоди. І можна з впевненістю стверджувати, що ці слова сьогодні найбільше стосуються тих, хто бореться за нашу незалежність.

Багато таких воїнів-захисників є і в нашому селі Боровичі. І вже є Герої, які поклали своє життя заради нас і нашого майбутнього. Одним із них став мій рідний дядько по материній лінії Котюк Володимир Сергійович. Своєю жертовністю він довів, що справжній вогонь, вогонь серця, – це навіть не про своє, особисте, а про велику, неосяжну любов до України.

Володимир навчався в Ківерцівському фаховому медичному коледжі за спеціальністю акушер. Згодом працював у Маневицькому ЦПМСД села Велика Осниця та у Рожищенському ЦПМСД села Оленівка – був завідувачем фельдшерсько-акушерськими пунктами. Щоб покращити своє фінансове становище і в матеріальному плані твердо стати на ноги, працював будівельником у Польщі.

Познайомився з дівчиною Діною, через деякий час освідчився їй – так і почалося їхнє подружнє життя. Вони мріяли збудувати будинок, у якому обов’язково все буде зроблено руками Вови. Вони мріяли народити і виховати дітей, які неодмінно житимуть у вільній і незалежній Україні. Вони мріяли про життя. Але все обірвалося в одну мить…

Дуже важко, надзвичайно важко сприйняла Діна Іванівна звістку про смерть свого коханого. Скільки їхніх мрій, скільки ідей залишилися нереалізованими! Скільки бажань і планів перекреслила ця ненависна війна! Чорний смуток невимовним тягарем ліг на душу, і заплакало, заквилило серце :

Ти був, наче світло, що вказує шлях,

Коли навіть лячно було до нестями.

Ти віру вселяв, зневажаючи страх,

І спокій приносив простими словами.

Хоч долю Господь непросту тобі дав,

Та ти не жалівся – от просто ніколи!

Лиш радістю й мудрістю всіх надихав,

Й спокійною силою пахло довкола.

Чом в мене забрали тебе небеса?!

Кричала у вічність, кричала я в небо…

Здається, вже й світу не треба краса,

Здається, без тебе вже й світла не треба…

Тужить, горює Вовина дружина. Бездонна, безмежна печаль осіла в оселі Вовиної мами, моєї бабусі. Не може змиритися з цією важкою втратою і вся наша родина. Клята війна…

Мій дядько був чудовою людиною, і його сміливо можна було назвати кращим з кращих. І це не просто пишні слова. Він завжди був усміхненим, жартівливим, добрим. Справжнім. Він умів знайти підхід до будь-якої людини, а ще вмів робити все, до чого доторкалися його руки. Та понад усе він любив подорожувати, тож мріяв разом із дружиною об’їхати всенький світ. Не судилося…

Коли в Україні почалася повномасштабна війна, Володимира призвали до служби. Звичайно, він міг зробити так, щоб не йти туди, на передову. Але він не міг залишатися осторонь, коли країна була в небезпеці. Так почалися його воєнні будні. Під час проходження військової служби Володимир був солдатом мінометного взводу та медиком Другого окремого стрілецького батальйону, тож і позивний йому дали відповідний – «Док», тобто доктор. Військове звання – сержант. Свої обов’язки виконував професійно, сумлінно, добросовісно. Крім надання побратимам лікарської допомоги, частенько доводилося надавати допомогу і психологічну, так як морально хлопцям там, у пеклі, було дуже важко…

Провів Володимир у лавах ЗСУ три роки. За цей період він здобув чимало нагород: нагрудний знак «Ветеран війни», Почесна відзнака нагрудного знаку командира батальйону, «Хрест воїна-єгера» ІІІ ступеня.

Володя нечасто був у відпустках, але як тільки з’являлася нагода, завжди знаходив час і можливість, щоб приїхати у село до нашої бабусі, його мами, та до своєї  сестрички, а ще до племінниць і племінників. І, незважаючи на обставини, щоразу неодмінно мав побачитися з усіма. У серпні 2025 року він приїхав у відпустку востаннє…

Здавалося, ніщо не віщувало біди. Він без пригод добрався до місця служби, звично приступив до виконання своїх обов’язків. Все було добре. Та одного вечора нам сповістили, що Вови більше немає…

Володимир загинув під час виконання бойового завдання. Його смерть для нас усіх стала величезним горем. І болем, який не минає. Але водночас ця смерть – приклад сміливості та мужності його гарячого серця, яке він, не задумуючись, віддав заради життя інших. Заради нас. Тож таку жертовність не можна забути. І тому пам'ять про Володимира має бути вічною, назавжди залишившись у наших серцях.

Отож «огонь запеклих не пече»… Ці слова про Героїв. Про Володимира. Про багатьох інших.  Яких не полонив  страх. Хто не зламався під непосильною ношею. Хто не відступив від вогню війни. Бо полум`я  не може знищити тих, чиї серця горять любов’ю, відвагою і мужністю. І згорають на благо свого народу. І своєї Батьківщини…

Світла і вічна їм пам'ять…

Відділ освіти Колківської селищної ради 

Луцького району Волинської області

Боровицький ліцей Колківської селищної ради

 

 

 

КАЗКА

ПРО УКРАЇНУ

 

(на обласний заочний конкурс

«Юні літератори Волині»)

 

 

Підготувала

учениця 6 класу

Аршулік Богдана

 

Керівник

Клиш

Валентина Анатоліївна

 

 

2024

Ще тисячі років тому, коли на землі не було майже нічого, на світ з’явилася дівчинка на ім’я Україна. Росла вона у хорошій сім’ї, де всі її дуже любили. Дівчинка мала просто фантастичну зовнішність – вона була, немов принцеса! Її доброта теж вражала всіх своєю безкорисливістю, щедрістю і щирістю. Але з одним їй не пощастило – з друзями.

Минали століття. Україна росла і з кожним роком ставала все красивішою й красивішою. Але з часом стало з’являтися більше конфліктів з іншими людьми. Шкода було дівчинку, але така вже була в неї доля.

Одного дня вона вирішила познайомитися з новим сусідом, який недавно оселився близько їхнього дому. Україна пішла до нього в гості, але відразу ж почула відмову, хоча з іншими людьми цей хлопчина спілкувався нормально.

Ніхто не зрозумів, чому так сталося, адже цей сусід її абсолютно не знав. Можливо, тому, що це все відбувалося у далекому 1177 році, коли всі між собою конфліктували. Але ж Україна була не така, вона була зовсім інша! Це була велика загадка…

«Ну чому зі мною так?! Що я поганого зробила для людства, щоб мене так не любили?! Чому всі люди такі злі до мене?!» – думала дівчина. Вона вже й руки опустила від самотності. Україна була абсолютно одна, тому що її батьки давно померли від смертельної хвороби, тож не було нікого, хто міг би підтримати бідну дівчину…

Минав час. І якогось дня Україна вирішила піти до відьми, щоб дізнатися причину, чому її ніхто не любить, а також дізнатися про своє майбутнє.

Отож підійшла дівчина до відьминої домівки і нерішуче ступила на незнайоме подвір’я.

•       Доброго дня, пані, – промовила відьма, дивлячись на дивну гостю.

Україна трохи розгубилася, адже ніхто, окрім батьків, до неї так приязно не ставився.

•       Доброго дня! Не могли б ви мені допомогти? – запитала.
•       Так, звичайно! Бачу, ти дівчина добра. Давно таких  добрих людей у мене не було, – відповіла відьма.
•       Хочу знати, чому до мене всі так погано ставляться? Я ж до них по-хорошому, а вони… – заплакала Україна. І стала розповідати.

Відьма її уважно вислухала і почала дивитися на свої палаючі свічі. Довго видивлялася на вогонь, а потім, поглянувши на дівчину, промовила:

•       Ох… Важка у тебе доля. Бачу, що душа у тебе світла, наче в ангела, але доля… Дуже важка. Можу сказати тільки одне: надто не пощастило тобі з сусідом. У майбутньому він завжди буде красти твою волю і свободу. Але після одного дня все поміняється. Тоді в тебе запанує і свобода, і демократія, і всі люди будуть тебе любити і поважати. Та й інші люди з чужих країн тебе полюблять. Це тільки питання часу.

Дівчина, вислухавши відьму, полегшено посміхнулася.

•       Ого! Дякую вам велике. Значить, ще не все загублене, і в мене буде щасливе майбутнє! Дякую вам!
•       Нема за що. Якщо ти щось не зрозуміла, то приходь ще.
•       Добре, пам’ятатиму про вас. І ще раз дякую!
•       Але стій! Ще можу дещо додати. Рівно через сто років цей твій сусід знову буде нищити тебе. Але все ж найстрашніші для тебе дати – це 30 грудня 1922 року, 1932-1933 роки, 20 лютого 2014 року і 24 лютого 2022 року. Але буде між ними і одна дуже хороша дата – це 24 серпня 1991 року. Ця дата змінить твоє життя. Не можу точно сказати, що тоді буде, але все погане і хороше я тобі пояснила. Це все. І запам’ятай: після всіх випробувань тебе чекає щасливе майбутнє!

Україна мовчки вислухала стару жінку-відьму і, ще раз подякувавши, пішла додому. Всю дорогу вона думала, що ж таке має статися і що її чекає в майбутньому. У своїх думках незчулася, коли й прийшла до своєї домівки. Дівчина лягла спати і, на подив, проспала аж три дні. Чомусь вона була втомлена. Але, прокинувшись, у неї було повно сил і енергії, тож вона вирішила прогулятися. На прогулянці Україна зустріла дівчинку, але не стала підходити, знаючи, що з нею ніхто не хоче спілкуватися. Але, на подив, дівчинка підійшла познайомитися першою.

З тих пір у нашої України з’явилася вірна подружка, з якою вона проводила багато вільного часу. Вони часто гуляли і, зрештою, стали просто подруги-нерозлийвода.

Через деякий час Україна вирішила розповісти своїй товаришці про все, що пророкувала відьма. Подружка на це тільки розсміялася і сказала, що це не може бути правдою. Але якщо все-таки це пророцтво здійсниться, то вона завжди допоможе.

Минали роки. Вже й люди почали звертати увагу на Україну. Дівчина раділа, що слова відьми збуваються. Але тоді й лихо мало справдитися! Від цих думок дівчині ставало моторошно…

І ось настав 1276 рік. Якщо вірити словам старої жінки-відьми, то залишився ще один рік до появи нового сусіда України, який її не любитиме. Дівчина думала про це постійно.

І справді, в 1277 році біля України поселився новий сусід на ім’я росія. Вона виглядала дуже дивно. Завжди була непривітна і зла, їй нічого не подобалося. Вона завжди носила старі речі і була повною протилежністю Україні. Дівчина одразу зрозуміла, що збулося те, про що казала відьма.

Всі подальші роки росія тільки й хотіла, щоб Україна віддала їй свою домівку і все, що в ній є. Але силоміць забрати все добро України вона не могла, так як була слабкою і самотньою.

Розвивалася росія дуже довго, аж до 1922 року. А тоді, коли стала сильнішою, остаточно забрала в України її волю і свободу – це сталося 30 грудня 1922 року. Подруга України намагалася цьому завадити, але все було безуспішно…

Дуже страждала Україна без волі й свободи, але не змогла зробити нічого. Через десять років спроб її дуже жорстоко покарали: у 1932-1933 роках росія зробила голодомор – акт геноциду України та українського народу. Бідну Україну просто морили голодом!!! Ні-за-що!!! В ті роки померло дуже багато видатних українців, і спланованим голодом була винищена значна частина населення півдня і сходу України…

Морально і фізично втомлена Україна залишилась зовсім безсилою. Навіть не відпочила, коли почалася Друга світова війна. Дісталося й тут. Після війни теж було нелегко і несолодко. Звикла до несправедливості, дівчина вже пристосувалася до такого життя, тож, здавалося, все було не так уже й погано.

Але одного дня її життя докорінно змінилося…

Нарешті настав цей час!!! 24 серпня 1991 року Україна повернула свою незалежність. І на цей раз вона почала все заново, бо не залишилося в неї абсолютно нічого: ні речей, ні добрих знайомих, ні вірних друзів. А подруга про неї просто забулася.

І зрозуміла Україна, що довіряти не потрібно нікому. І надіятися на когось теж. Тож, незважаючи на негаразди, розвивалася і будувала своє майбутнє. І люди знову захотіли з нею дружити і спілкуватися. Бо, дивлячись на неї, на її силу, терпіння та мужність, у них теж з’являлося більше сил і стимулу йти, не зупиняючись, далі.

А дівчина Україна продовжувала робити свою справу, хоча слова відьми про ще два лиха, які ось-ось мали бути, не забувалися…

А росія вже стояла напоготові і знову почала відбирати волю в України. І 20 лютого 2014 року агресорка, щоб захопити Донбас і Крим, почала спецоперацію, а насправді війну. Дівчина, зрозумівши біду, почала захищатися.

Довго це тривало. Але росії було мало цієї війни, і 24 лютого 2022 року вона почала повномасштабне вторгнення на територію України.

Не маючи нічого, Україна все ж захищала себе. Інші люди-країни, побачивши це, почали допомагати їй всім, чим могли. З цією підтримкою Україна успішно відбивалася від свого ворога. І за два роки вона заслужила велику повагу від інших держав. І хоч вона була виснажена, ця підтримка і віра в неї додавала їй великої сили.

І ось довгоочікувана Перемога! Ворог остаточно здався і в очах інших людей заслужено заробив собі звання невдахи.

А Україна згадала слова старої відьми і зрозуміла, що це була остання біда, яку вона мала пережити. Після цього її чекає вільне та незалежне майбутнє.

Тож вона промовила: «Слава Україні!».

А всі люди їй відповіли: «Героям слава!».

Більше нічого не заважало їй спокійно жити та розвиватися. Війнами втомлена, та ніким не зломлена рідна, вільна, незалежна Україна пішла у своє майбутнє без ворогів. І всі люди любили її та поважали.

І так продовжувалося завжди і всюди!

На віки!

 

ПРО СВОБОДУ

 

 

Маки червоні цвітуть у полі,

Надворі хороша погода,

Чисте небо в блакитному кольорі -

Це все наша свобода!

 

Це вільна думка, це насолода

Чарівним вечором і світанням.

А зараз воля -- ще й нагорода

За наш героїзм і наші старання.

 

Старання у битві, в кривавій борні

За наше прекрасне майбутнє.

За наші сади, озера, гаї -

За все, що Господь нам дарує.

 

І наші сильні і мужні бійці

Відважно рушають в бій,

Щоб всіх своїх доньок і всіх синів

Захищати в лихій біді.

 

Це -  супергерої, і це -  титани,

Заряджені на перемогу!

Низький всім уклін і велика шана,

Хто бореться за свободу!

 

 

 

 

 

 

«Про свободу»

Аршулік Богдана

12 років

Учениця Боровицького ліцею

Колківської селищної ради

Керівник Клиш Валентина Анатоліївна

0686865582