Значення літературно-художньої спадщини В. Винниченка
Про матеріал
У презентації є узагальнений матеріал про В. Винниченка та його творчість, про те, як жорстокий час змусив талановитого митця залишити Україну, до останніх днів жити за кордоном. Але попри випробування долі, письменник писав твори та працював на благо рідної країни.
Місце творчості В. Винниченка в українському літературному процесі Після виходу першого ж оповідання "Краса і сила" творчість В. Винниченка була помічена і відзначена Іваном Франком і Лесею Українкою. Іван Франко писав, що серед млявої, малосилої, ординарної генерації сучасних українських письменників "раптом виринуло щось таке дуже рішуче, мускулисте і повне темпераменту". А Леся Українка відгукувалася так: "Тільки талант може створити ці живі фігури, ці природні діалоги й, особливо, цю широку, яскраву картину ярмарку, на тлі якого відбуваються дії героїв".
Рання проза В. Винниченка суттєво розширила тематику української літератури, показавши різні верстви суспільства та гострі соціальні контрасти. Ці та інші твори викликали схвальні відгуки І. Франка, Лесі Українки, С. Єфремова, М. Коцюбинського та ін. Загалом В. Винниченко написав близько ста творів малої прози, зокрема такі новели як «Суд», «Боротьба», «Честь», «Студент», «Солдатики», «Федько-халамидник», «Кумедія з Костем», «Хто ворог?», «Раб краси», «Глум», ««Уміркований» та «щирий»», «Таємна пригода», «Талісман» тощо.
. Володимир Винниченко — натура титанічного духу й грандіозного творчого потенціалу. Новаторство В. Винниченка. Уже перші друковані твори показали, що В. Винниченко як письменник має глибоку культуру і надзвичайно розвинене соціальне чуття. Він помічав приховані для інших конфлікти, вихоплював із життя яскраві типажі, які представляли різні верстви суспільства. Мова багатьох його героїв така, яка була у житті: безкультурний, скалічений суржик. Якою була культура, доба, така й мова, такі й герої. Творча продуктивність В. Винниченка. В. Винниченко багато пише і часто друкується. Діапазон його творчості надзвичайно великий: оповідання, повісті, романи, п'єси, публіцистика... Про нього і його твори скрізь говорять; його п'єси ставлять в Україні, Росії та за кордоном; статті викликають суперечки.
Як і в інших письменників, однією з головних рис поетики Винниченка є застосування тропів . Вони найчастіше служать для характеристики та індивідуалізації персонажів, для змалювання картин, визначення явищ, речей, зображення інтер’єру. У романі „Поклади золота” на першій сторінці читаємо: „Наум Абрамович, примруживши птичі круглі очі...”. надалі автор вживає ці слова з різними відтінками більше десяти раз. . Окремо виділяються кольорові епітети. У різних за змістом висловах письменник вживає епітет іржавий: старе іржаве чорнило, заржавілим голосом рипить, іржаво-сині хмари, чорно-іржавий чуб, іржава борода тощо.
Серед багатьох наскрізних епітетів можна вирізнити фосфористичний та золотий. Наприклад, золоті вінки, що з’являються у повернених до сонця закритих очах, символізують радість дитинства („Поклади золота”). Епітет золотий поєднує три нюанси: кольоровий (волосся), психологічний (доброта) й інтелектуальний (розум); разом з цим, золотий є контрастом сірості. Жовтий колір, як і золотий, уособлює світло — життя. Іноді письменник поєднує ці кольори: „У покарлючених, жовто-сірих пальцях, немов у залізних гаках, обтягнутих пергаментом, була затиснена товстенька рурка паперу” („Слово за тобою, Сталіне!”, де поєднання жовтого і сірого означають знекровленість, нежиттєздатність.
Тема емансипації жінки у творчості В. Винниченка. Зокрема, в багатьох оповіданнях крім традиційних проблем, письменник розв’язує проблему жінки як особистості. Якщо у творах його попередників жінку було змальовано приниженою, переляканою, позбавленою права на самоповагу, то в оповіданнях Винниченка бачимо зовсім новий погляд на жінку: жінка і світ, жінка і мораль, краса як мірило цінності особи. Він примушує всіх по-новому подивитися на місце жінки в якісно оновленому суспільстві. Він створив образ жінки, який бачив сам, і дуже йому хотілося, щоб й інші бачили жінку саме такою, бо у ній зовнішня краса поєднується з духовним благ
Художня спадщина В. Винниченка Малярська спадщина Володимира Кириловича в Україні нараховує 100 картин і чотири альбоми з акварелями і рисунками тушшю, олівцем, вугіллям та охоплює хронологічні межі з 1925 по 1939 рік. Ще за життя Винниченка його твори експонувалися на виставках у Львові, де одержали високу оцінку відомих мистецтвознавців і художників
Художня спадщина митця представлена жанрами пейзажу, портрета, натюрморту. Винниченко використовує різні техніки: олію, акварель, олівець, вугілля, змішану техніку — акварель і перо. Для нього характерне імпресіоністично-реалістичне колористичне спрямування. Винниченко-художник поступово здобув визнання у колі професійних художників Анрі Сіньяка, Пабло Пікассо, Фергана Леже, його роботи виставляли в паризьких галереях і дістали високу оцінку як такі, що могли б зробити честь навіть професійному художнику.
Марія Келлер, яка зазначила: «Перше, що вражає у творчості Винниченка, - це надзвичайне багатство фарб. Пейзажі, квіти, «інтер’єри» просякнуті світлом і неначе прозорі. Його червоні та жовті тони мають безліч відтінків і заглиблюються, і збагачуються контрастовими плямами рідкісних, темних тонів. Винниченко закоханий у фарби. Він бавиться ними, як дорогоцінним камінням, і знаходить з надзвичайною легкістю чимраз нові кольорові багатства». Віддав належне творчості друга і Микола Глущенко: «Не маючи високого професійного знання, Винниченко ще з перших своїх малярських кроків дивував своїми досягненнями».
Після поетапного повернення в Україну (2000—2002 рр.) малярська спадщина Володимира Винниченка зберігається в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України та на депозиті Національного художнього музею України. Твори належним чином реставровані й натягнуті на підрамники. Здійснив цю роботу художник Василь Корчинський. Матеріально допоміг Фонд сприяння розвитку мистецтв, який очолює Володимир Толстоухов.
Свого часу Володимир Кирилович був одним із засновників «Артистичної секції», створеної в квітні 1929 року при Українській громаді в Парижі. Брав уроки малювання, організовував художні виставки, причому вагомий вплив на його творчість мала саме паризька мистецька школа «Еколь де Парі». Винниченко багато часу проводив за мольбертом на французькому півдні в Сен-Рафаелі, малював натюрморти й пейзажі, передаючи фактуру предметів, краєвидів, овочів, фруктів, дерев густими енергійними мазками, копіюючи певним чином манеру виконання експресивного Миколи Глущенка – свого друга, талановитого художника і розвідника, якому в 1924 році допоміг організувати першу персональну виставку в Берліні.
Картини Володимира Винниченка, за словами мистецтвознавців, виконані у м’яких тонах, маляр був прихильником пізнього французького експресіонізму. Серед робіт – галерея автопортретів і портретів дружини Розалії Винниченко; натюрморти та пейзажі. Особливе місце займають так звані «міські картинки»: вузенькі вулички, викладені бруківкою; невеликі будиночки та особняки…При житті автора його твори експонувалися на виставках у Львові, Парижі, де отримали позитивні відгуки художників і мистецтвознавців. В альбомі” Володимир Винниченко – художник” – подано його мистецький доробок: близько півтори сотні творів олійного живопису та графіки, а також картини, подаровані родині Винниченка закордонними українськими художниками і зарубіжними митцями, – цю неоціненну спадщину майстра слова і пензля передала в Україну в 2000-2002-их роках, згідно з заповітом його дружини Розалії Винниченво, Українська Вільна Академія Наук у США.