8-9 травня - день примирення (сценарій)

Сценарій 1.

8 травня – День Пам’яті та Примирення

Весна іде, і переможним кроком

В тюльпановому вічному вогні

Йде травень крізь хвилини, дні і роки,

Несе нащадкам спогади свої.

 

Весна іде квітчасто, гордо, юно,

Як втілення найчарівніших снів.

О весно красна, ти ще не забула

В історії своїх жахливих днів?

 

Із року в рік часопис віддаляє

Своїх нащадків далі від війни.

Та травень знов і знову нагадає,

Як із життя ішли його сини.

 

Буяють мирно квіти на могилах,

До сонця красного метелики летять.

А ті, кому війна зламала крила,

Ті вічним сном в могилах сплять.

 

Минають роки, відлітають у вічність… Більше півстоліття минуло з тієї тривожної ночі, коли замовкли останні постріли гармат, прийшов мир, настала тиша, за яку заплачено ціною життя мільйонів людей. В жахіття війни було втягнуто 67 держав, 80% населення земної кулі. Друга Світова тривала довгих  б років. Вона пронеслася над величезними територіями Європи, Азії й Африки, охопила простори всіх океанів. У цій війні загинуло близько 60 млн осіб, не говорячи вже про поранених і тих, хто  пропав безвісти. Лихо й страждання, які пережили люди, незмірні. Все далі відходять грізні роки Другої Світової війни. Але не згасає пам'ять про тих, хто приніс на вівтар Великої Перемоги своє життя, хто поліг у боях заради щастя інших.

 

У тиші урочистій до Пам’яті йдем,

Що в серці відлунює грізно.

У святому мовчанні над вічним вогнем

Схиляється наша Вітчизна.

 

Уклонимось тим, хто поліг у бою,

Хто покрив землю рідну собою.

Усім поіменно, хто впав у бою,

Хто відстояв нашу свободу.

 

Згадаємо всіх поіменно,

Серцем згадаєм своїм.

Це потрібно не мертвим,

Це потрібно живим.

 

Список

 

Вшануймо пам'ять загиблих в роки Другої Світової війни хвилиною мовчання.

(Хвилина мовчання)

 

Ми свято шануємо пам'ять усіх,

Хто власним життям нашу юність зберіг,

Хто впав за свободу у грізну годину,

За землю священну, за Україну!

 

Вони у бронзі й камені звелись,

Летять роки і хмари понад ними.

Все менше тих, хто бачив їх колись,

Все менше тих, хто бачив їх живими

 

Мільйонам людей назавжди врізався в пам’ять біль Другої Світової війни. Червоним лиховісним полум'ям кривавого терору увірвався він до мирних осель Західної України того далекого 17 вересня 1939 року, розірвав небо хижою тінню фашистської навали, димом пожеж, смертю і руїнами Наддніпрянської України 22 червня 1941 року. Вікопомна неділя, мирний день відпочинку, обернувся довгими роками страждань.

 

Спинись, проклятий супостате,

На світ ввостаннє подивись:

За тіло матері розп’яте

Сини на пару піднялись!

 

Сонце палило нестерпно,

Гнулось садове гілля:

Падали яблука в серпень,

Глухо стогнала земля.

Рвали снаряди їй груди,

Всюди гриміла війна,

Падали скошені люди.

Їх не щадила війна.

 

Бій розгортався лютий,

Кулі, наче град.

Тихо, вітри і люди,

Тихо, вітри і люди.

Впав у траву солдат.

Вдарило хлопця в груди,

Вибухнув поруч снаряд.

Тихо, вітри і люди,

Тихо, вітри і люди.

Вмер молодий солдат.

Мати довіку буде

Сина свого виглядать.

Тихо, вітри і люди,

Тихо, вітри і люди.

Син її – той солдат.

Нам тих розлук не забути,

Мир нам повік врятувать.

Тихо, вітри і люди

Тихо, вітри і люди.

Спить під зорею солдат.

Поки сонце ясне угріє,

Й коли життя дає нам воно,

Біль нам вічний, він не постаріє.

Не кажіть: була війна давно!

 

Війна нагадує про себе тисячами обелісків і братських могил. Вони – святиня нашої пам’яті.

 

У війни не жіноче обличчя...А скільки матерів, сестер, коханих чекали і не дочекалися своїх синів, братів, чоловіків. У народі недаремно кажуть, що час не владний над материнським горем.

 

І скільки б не минуло років і десятиліть від того недільного ранку, коли пролунало страшне слово „війна”, вони ніколи не принесуть спокою матерям, діти яких віддали найдорожче – життя у боротьбі з фашистськими загарбниками.

 

Сьогодні ми віддаємо данину пам’яті тим, хто загинув на фронтах Другої Світової війни, хто віддав життя, щоб ми жили щасливо.

 

Упав солдат в бою нерівнім

На трав настелені мости…

Та поклялися друзі вірні

До Перемоги з ним прийти.

Й таки прийшли. О тій годині,

Коли настав кінець війни,

Він розписався у Берліні

Своїм багнетом на стіні.

Коли ж додому повертали,

Звільнивши од напруги світ,

До праці вірні друзі стали,

А він підвівся на граніт.

Підвівсь і став як образ слави

О тих, що ніч перемогли,

Щоб діти вільної держави

Рівнятися на них могли.

 

Багато на нашій землі обелісків,

Вкарбовані в них золоті імена

Вклонися, людино, їм низько-низько, -

Це пам'ять, яку залишила війна.

 

Ми пам'ятаєм, хто в лиху добу

В броні важкій віддав останні сили,

Ми зараз квіти і терпку журбу

Приносим на засмучені могили.

 

Кривавим сном закінчилась війна.

Літа зарубцювали давні рани…

Під кулями ворожими сповна

За тишу заплатили ветерани.

 

В атаки йшли вони не ради нагород,

Поранені страждали в медсанбатах,

За цвіт життя завдячує народ

Полеглим і посивілим солдатам.

 

В чужих краях, в запеченій крові

Вони, ще юні, падали в катрани…

Пригадують дороги фронтові

І вбитих побратимів ветерани.

 

Вернулися живі з полків і рот

І мир подарували рідним хатам…

За цвіт життя завдячує народ

Полеглим і посивілим солдатам.

 

З медалями вони й без нагород,

Стрічають один одного, як брата…

За світло дня, і за прозорість вод

Спасибі вам, посивілі солдати.

 

З роками все вас меншає в строю.

Змітають злі хвороби і бурани

Завжди у перших лавах, як в бою,

Ви з нами, дорогії ветерани!

 

Шановні ветерани! Ми щиро вітаємо Вас із святом. З Днем Перемоги!

 

Ми, ваші нащадки, звертаємося до вас зі словами вдячності за вашу мужність і героїзм. Це ви зі своїми побратимами наближали свято Перемоги, віддаючи своє здоров’я і життя за мирне сьогодення.

 

За мужність!

За відвагу!

За любов!

За вірність слову!

За Батьківщину!

За мирне небо!

За пролиту кров!

За щастя матері!

 

За сміх дзвінкий дитини!

Разом: Довічний Вам уклін і слава!

 

Ми йшли у бій за те, щоб до останку

Перемогти ненависних катів,

Щоб світ увесь у мирному світанку

Під променями сонця золотів.

 

9 травня 1945 року закінчилася Друга світова війна. Цей день було оголошено святом – Днем Перемоги.

 

Через окопи і партизанські ліси, через підпілля і затінки гестапо, через розпач і віру, через смерть і безсмертя вона все ж таки до нас прийшла – Перемога!

 

Життя торжествує в новім поколінні,

Та болі минулі – довіку нетлінні.

 

З граніту волає грізно і люто:

«Ніхто не забутий, ніщо не забуто!»

 

Вічний вогонь палає,

Дзвонить у далі століть.

Вічний вогонь закликає:

«Щастя живих бережіть!»

 

Вічний вогонь клекоче.

«Люди! Не треба війни,

Щоб не вмирали дочки,

Сестри, брати і сини».

 

Вічний вогонь палає,

Тужать берізки над ним,

Вічний вогонь вимагає:

Разом:

«Миру і щастя живим!»

 

 

Сценарій 2.

 

1-й ведучий:

Чимало свят дарує нам весна,

Як в рідний дім повернення з дороги.

Та є найбільш хвилюючим для нас

Величне свято Перемоги.

 

Це свято не затьмариться в віках.

В цей день нестимуть люди завжди квіти,

Не обміліє пам’яті ріка –

В серцях нащадків буде вічно жити…

 

2-й ведучий: Доброго дня шановні вчителі, учні, а також наша юнь, які про війну знають лише з книг і фільмів. Сьогодні ми святкуємо річницю Дня Перемоги над фашизмом у Другій світовій війні. Дорогою ціною заплатив український народ у найстрашнішій за всю світову історію війні 1939-1945 років.

 

1-й ведучий: Вже минуло цілих ___ років з тієї травневої ночі, коли замовкли останні постріли гармат, настала тиша, прийшов мир, довгожданий, вистражданий, оплачений найвищою ціною, ціною крові і сліз. Все далі відходять грізні і важкі роки Другої Світової війни, але не згасає пам’ять про тих хто віддав своє життя і захистив рідну землю від ворогів.

 

1-й учень:

Це на світанку сталося колись:

Стривожений, із муками і жалем

Світ стрепенувся, кров’ю вмить заливсь,

Залився болем, плачем, жалем.

 

2-й учень:

Війна на зустріч молодому дню

Із гуркотом, із брязкотом котилась,

Лавиною металу і вогню

На нашу землю й долю навалилась.

 

3-й учень:

Тремтять гармати. Б’є на спалах дзвін.

Залізні круки вилітають з хмари.

Горить Вкраїна з чотирьох сторін

І на чужинців просить з неба кари.

 

4-й учень:

Хто б це вгадав і по якій причині

На скільки літ розтягнеться війна?

І звісно всім: земель багато в світі,

А рідна, батьківська, лише одна.

 

5-й учень:

Гримить гроза війни. Іде розплата.

Покладено життя на терези.

Але коли ж порадує солдата

Веселий грім весняної грози.

 

6-й учень:

Вкраїну хоч із краю в край сходи

Усі роздоли, всі її простори, -

Навряд чи знайдеться десь двір, куди

Не внадилося ненависне горе.

 

7-й учень:

Ми пам’ятаєм, хто в лиху добу

В броні важкій віддав останні сили

Ми зараз квіти і терпку журбу

Приносим на засмучені могили

 

2-й ведучий.

9 Травня - день пам'яті і скорботи. Вклонімося усім полеглим, схилимо голови в журбі й задумі. Покладімо квіти до могил, в молитві пом'янімо всіх, хто не повернувся з тієї проклятої для всього світу війни.

Вшануймо пам'ять про них хвилиною мовчання.

 

вшанування хвилиною мовчання

 

Учениця.

Вийшла в степ широкий мати посивіла,

Виплакала очі від журби вона,

Біля квітів маку стала, заніміла,

І згадалась знову матері війна.

І почула голос сина над житами –

То зітхнула мати, то вогонь палав:

«Я прийшов до тебе, я вернувся, мамо

Я своєю смертю смерті потоптав»

На моїй могилі нині квітів море,

Та в думках до мене линеш з далини,

І твоє невтішне материнське горе,

То прокляття вічне паліям війни».

2-й ведучий

 

Друга світова війна почалася 1 вересня 1939 р. з попередньої злочинної змови керівництва двох країн-агресорів - фашистської Німеччини та більшовицько-комуністичного Радянського Союзу. Того вікопомного вересневого дня гітлерівська Німеччина напала на мирну Польщу. Ця іскра швидко перетворювалася у світову пожежу. А вже 17 вересня 1939 року Сталінська радянська імперія, що важким чоботом розтоптала Наддніпрянщину, під лицемірним приводом порятунку Західної України від німецьких фашистів кинулася й собі звіряче шматувати Польщу, до складу якої на той час входили західноукраїнські землі... Побоючися подальшого наступу сталінської Червоної Армії, Гітлер ударив першим. Сталося це недільного ранку 22 червня 1941 року. У вогняному смерчі Другої Світової війни запала вся Україна... 

1-й ведучий

9 травня – День Перемоги. Цього дня по всій Україні вкриваються весняними квітами і величні пам’ятники, і скромні обеліски. Це означає, що пам’ять народна жива, що подвиг загиблих – незабутний. Свято Перемоги – це свято зі слізьми на очах, це свято радісне і гірке. Радісне, бо принесло на нашу землю мир , гірке, бо ціна цієї радості – життя мільйонів наших співвітчизників.

 

 

 

2-й ведучий

Ми - українці!Ми ніколи не забудемо подвигу своїх дідів і батьків у Другій світовій війні. Ми сьогодні шануємо всіх живих, і тих, хто пережив її, у кого й досі болять рани...

 

1-й ведучий: В лихоліття війни було втягнуто 67 держав, 80 % населення Землі. Друга Світова тривала довгих б років. Вона пронеслася над величезними територіями Європи, Азії й Африки, охопила простори всіх океанів. У цій війні загинуло близько 60 млн осіб, не говорячи вже про поранених і тих, хто  пропав безвісти. Лихо й страждання, які пережили люди, незмірні.

 

2-й ведучий: Крізь дощі і сніги, крізь роки і лихоліття говорять з нами ті, хто не посміхнеться сьогодні, не зустріне цю весну.

Катами мучена, розп’ята,

Ти не скорилась ворогам

Ти знала: прийде час розплати

Впаде на голови катам.

Ти знала мучитись не довго,

Що заясніє небозвід,

Що зійде сонце, зійде сонце

І все дивилася на схід;

У далину де дні і ночі

Від вибухів здіймався дим,

Дивились виплакані очі

На Україну – рідний дім.

 

1-й ведучий:

Могили! Могили! Скільки їх лишилося на дорогах війни. В них лежать ті, хто вже ніколи не погляне на цей світ. Вони вже ніколи не притиснуть до грудей посивілої голови старенької матері чи дружини, ніколи не піднімуть на руки сина чи доньку.

 

2-й ведучий:

Страшні сліди залишила війна. Тільки на території України в руїни і згарища було перетворено 714 міст, 28 тис.сіл. Скільки горя, скільки страждань за цими цифрами. Багато днів і ночей ішли воїни вогненними дорогами війни. Кожен день, як рік, кожен рік, як століття. Все витримали і перемогли. Перемогли тому, що вели війну справедливу, захищали Батьківщину, воювали за її свободу. Перемогли тому, що відстоювали право на життя. Дорогою ціною дісталася нам перемога.

 

Боєць:

Матінко рідна, матусю ласкава!

В горі пекучому, в любій журбі,

Бродиш ти десь по дорогах кривавих,

Ждеш, виглядаєш розради собі.

Вранці виходиш у степ, на долину,

Де похилилися верби на шлях.

Згадуєш як попрощалися з сином,

Щастя йому побажала в боях.

Довга дорога прослалася звідти,

Тяжчого шляху не знати мені.

Глянь, як схилились обпалені віти,

Ніби заклякли у чорному сні.

Чорна стіна, зловорожа, проклята,

Ще й на дорозі потвора- змія.

То за ногою фашистського ката

Кров’ю сплива Україна моя.

 

1-й ведучий:

Кров’ю і пожежами котилась війна по нашій рідній землі. Один день війни… Чого він коштував – знає тільки той, хто пережив його, хто переживає його знову і знову все своє життя.

 

2-й ведучий:

Схилимо голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя за врятування рідного краю, увійшовши в безсмертя.

 

Діти:

Життя торжествує в новім поколінні,

Та болі минулі – довіку нетлінні.

З граніту волає грізно і люто:

«Ніхто не забутий, ніщо не забуто».

 

Вічна слава солдату-герою

І солдату без нагород-

Хто загинув хоробро від бою,

Захищаючи рідний народ.

 

Вічна слава бійцю рядовому,

Як і маршалу слава отця,

Хто поліг біля отчого дому

Смертю мужності, смертю бійця.

 

Скільки їх полягло серед бою!

І однаково боляче нам.

Бо в бійців рядових і героїв

Смерть оцінена рівно – життям!

 

Вічний вогонь палає,

Дзвонить у далі століть.

Вічний вогонь закликає:

«Щастя живих бережіть!»

 

Вічний вогонь клекоче

«Люди, не треба війни

Щоб не вмирали дочки,

Сестри, брати, сини.

 

Вічний вогонь палає

Тужать берізки над ним

Вічний вогонь вимагає:

«Миру і щастя живим».

 

Діти разом:

Ми хочем без воєн жити,

Хай буде мир на всій землі.

За мир, щоб сміятись!

За мир, щоб трудитись!

За мир, щоб троянди цвіли

Щоб діти буяло і діти росли!

 

Сценарій 3.

Ведуча. Все далі і далі відходить від нас та далека, жахлива війна, яка принесла стільки горя на українську землю, засіяла розпачем та бідою, змінила історію народів. Про тих, хто пройшов горнило Другої світової, про тих, хто не вижив, і про тих, хто дожив до Перемоги, – наша сьогоднішня розповідь, наша шана, наша пам’ять.

 

Учень 1.

В дні травневі, мріями багаті,

Коли щастя хлюпає з пісень,

Ми щороку зустрічаєм свято -

Перемоги радісної день.

 

Учень 2.

Бо живуть у пам ‘яті народу

Його вірні дочки і сини,

Ті, що не повернулись із походів

Грізної великої війни.

 

Учень 3.

Їх життя, їх помисли високі,

Котрим не судилось розцвісти,

Закликають мир ясний і спокій,

Як зіницю ока, берегти.

 

Ведуча. 9 травня 1945 року… День Перемоги… Для юних – це вже давнина. Минуло мирних __ років, як з нашої землі ненависна війна втікла полохливим кроком. За ____ мирних років народилися покоління наших батьків, рідних. Але кожне нове покоління дивиться на минуле очима свого часу. Утім, такі події єднають усіх, з роками набуваючи ще більшої ваги…

 

Учень 1.

Роки над нами пропливали,

І час випробувань прийшов.

Жінки солдатів проводжали,

Сльозою в погляді дрижали

Надія, віра і любов!

 

Учень 2.

Про жінок воєнної пори видано сотні книжок, знято багато кінофільмів, написано безліч картин. Віктор Голованів у книжці «Хліб, що пахне порохом» згадує: «Минуло багато років, а я й досі пам'ятаю обличчя тих жінок, голодних, бідно одягнутих, які провели своїх чоловіків на фронт. Вони запрягали себе в плуг і, не шкодуючи сили, орали землю, щоб дати країні хліб. Такого довіку не забути, не описати. Перед нашими трудівницями, матерями, дружинами, сестрами ми в неоплатному боргу»

Рани солдат озиваються в серцях дітей та онуків загиблих.

 

Ведуча. Послухайте вірш Костянтина Симонова «Жди меня»

(Читання вірша.)

 

Учень 1. Людська пам’ять…

Вона має свої межі. Людина може забути щось, однак усі не можуть забути все.

Друга світова війна почалася 1 вересня 1939 р. з попередньої злочинної змови керівництва двох країн-агресорів - фашистської Німеччини та більшовицько-комуністичного Радянського Союзу. Того вікопомного вересневого дня гітлерівська Німеччина напала на мирну Польщу. Ця іскра швидко перетворювалася у світову пожежу.А вже 17 вересня 1939 року Сталінська радянська імперія, що важким чоботом розтоптала Наддніпрянщину, під лицемірним приводом порятунку Західної України від німецьких фашистів кинулася й собі звіряче шматувати Польщу, до складу якої на той час входили західноукраїнські землі... Остерігаючись подальшого наступу сталінської Червоної Армії, Гітлер ударив першим. Сталося це недільного ранку 22 червня 1941 року. У вогняному смерчі Другої Світової війни запалала вся Україна...

Учень 2.

В цей день до вас я звертаюсь,

Серцем промовляю:

Залиште на годину щоденні турботи,

Згадайте чоловіка, товариша, дідуся чи брата,

Дружину, сестру чи посивілу матір -

Усіх, хто кував Перемогу й загинув

За вас і за мене,

За всю Україну…

 

Ведуча. Вірш Олега Орача «Пам’ять».

 

Учень 3. Ми не повинні, не маємо права забути те, що відбулося __ років тому: якою ціною завойовано мир, чому нам пощастило народитися вільними людьми, кому ми повинні дякувати за це… Велика вдячність усім, хто кував Перемогу, пам’ять про цих людей ми пронесемо у своїх серцях через усе життя. Тож пам’ятаймо про все і про всіх!

В лихоліття війни було втягнуто 67 держав, 80 % населення земної кулі. Друга Світова тривала довгих  б років. Вона пронеслася над величезними територіями Європи, Азії й Африки, охопила простори всіх океанів. У цій війні загинуло близько 60 млн осіб, не говорячи вже про поранених і тих, хто  пропав безвісти. Лихо й страждання, які пережили люди, незмірні.

Ведуча. «Хвилинка спогадів»

… Старенька мати йде до свого сина…

Гранітні плити плачуть під ногами,

Стукоче серце в грудях, ниє спина.

- Як важко було у часи розлуки

Без тебе жити і без твого тата…

Тече сльоза і падає на плити.

Зі стелі очі дивляться хлоп’ячі.

Їм тільки жити, жити і творити,

Вони ж навік залишаться дитячі.

Стоїть старенька й плаче, ні – ридає…

Стоїть старенька жінка-мати на могилі,

Від чоловіка, сина погляд відвести не в силі,

А вони довічно житимуть у сні.

Вони приходять в материне серце -

В боях полеглі воїни-сини…

 

Учень 1.

Ми свято шануємо пам’ять усіх,

Хто власним життям нашу гідність зберіг,

Хто впав за свободу у грізну годину,

За землю священну, за Україну.

 

Учень 2.

Скільки часу минуло з тих пір!

Травень серце здіймає крилато.

Не забудь Перемоги тепло,

Хоч далеко від нас сорок п ‘ятий!

 

Учень 3.

Живімо в мирі й злагоді -

Життя таке прекрасне!

І будьмо вдячні завжди тим,

Хто дав нам таке щастя!

 

Учень 1.

Дорогі жінки, матері, бабусі, прабабусі!

Нехай вам щастя Господь посилає.

Нехай вас лихо завжди обминає,

Нехай вам довго ще сонечко світить.

Цього вам бажають з любов"ю

Ваші правнуки, внуки і діти.

 

Ведуча. Пісня...

 

Ведуча. Щиро вітаємо всіх вас із Днем Перемоги!

День перемоги – велике і світле свято.

Прийміть у цей передсвятковий день побажання міцного

здоров’я , добробуту, довгих років життя, родинного затишку і вічного миру.

 

Учень 2. Нехай вогонь життя для вас

Палає довго і яскраво,

Освітлюючи цей прекрасний світ.

 

Учень 3. Від серця щирого бажаємо

Щасливо ще прожити

Багато славних літ.

 

 

Вірші

 

Василь Симоненко

САЛЮТИ МИРУ

В дні травневі, мріями багаті,

Коли щастя хлюпає з пісень,

Ми щороку зістрічаєм свято -

Перемоги радісної день.

 

І встають у пам'яті дороги,

Ті, що довелося нам пройти,

Щоб багряний прапор Перемоги

Над рейхстагом гордо пронести.

 

І живуть у пам'яті народу

Його вірні дочки і сини,

Ті, що не вернулися з походів

Грізної, великої війни.

 

їх серцям - віками пломеніти

На червоних наших прапорах,

їх думкам - перемагать і жити

В наших творчих думах і ділах.

 

їх життя, їх помисли високі,

Котрим не судилось розцвісти,

Закликають мир ясний і спокій,

Як зіницю ока, берегти.

 

І тому, коли надходить свято, -

Кожен рік у травні, навесні, -

Наші грізні бойові гармати

Салютують миру - не війні!

 

Павло Сорокопуд

ВІЙНА ЗАЛИШИЛА СЛІДИ

Пройшла війна стежками долі

Там, де тепер цвітуть сади,

Де хліб росте на мирнім полі,

Війна залишила сліди.

Вогонь війни спалив чимало

І юних доль, і чистих мрій.

Лише надія не вмирала,

Коли солдати йшли у бій.

Вітчизну рідну захищали

Вони від хижих ворогів,

Життя любили та вмирали

За рідний дім, за матерів.

І пам'ятник бійцю-солдату,

Що височить в моїм селі,

Нагадує травневу дату –

 День Перемоги в тій війні.

 

Микола Вінграновський

ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ

Ярами бурими, гнідими

Тумани впали й поповзли,

Німотні тіні заходили

Сліпого попелу й золи.

 

Який поріг? – Нема порога.

Де родовід? – Не доведу.

Цілує тихо Перемога

Губами білими вдову.

 

А горе горя ще народить,

В порожній вигляне рукав.

Стоїть народ мій і народи

Із похоронкою в руках.

 

Лежать руйновища. Затихли.

Зозулі лет – ні в сих, ні в тих.

Земля – могила для загиблих,

Земля – землянка для живих.

 

І лиш сльоза, з пожеж іржава,

Таку ж іржаву доганя...

До смерті стомлена держава

У плуг корівку запряга.

 

Народ піврукий і півногий

Пита – кого? чого? – пита...

Вдова цілує Перемогу

У перепалені уста.

 

І тут коли, коли похмурі

На нас дивилися віки –

В дитдомі, в гільзі, у латурі

Народ нам зав'язав пупки.

 

Малі-маленькі, більші-менші,

Дезинфіковані вапном,

Так стали ми, народоперші,

Його незаскленим вікном.

 

Тотальної погуби-згуби

Ребристе в лишаях дитя –

І цілували наші губи

Вдова-Любов, Вдова-Життя.

 

Леся Вознюк

 

НА МОГИЛІ ГЕРОЇВ

Я пам’ятаю вас, мої герої!

Я принесу конвалій навесні,

І чорнобривців літньою порою,

Калини кетяг у осінні дні.

 

Залишу стигле яблучко на Спаса

І крашанку у Великодній час.

Щоб поминальна свічка не загасла,

Завжди я пам’ятатиму про вас!

 

У СВЯТО ПЕРЕМОГИ

Л. Компанієць

У свято Перемоги

Я рано-рано встала.

Малюночок весняний

Гарненько змалювала:

Вербички волохаті,

Високе небо ясне,

І сонечко у небі

Горить-горить, не гасне.

 

Піду я в крайню хату

До баби Якилини:

Ані дітей у неї,

Ані рідні-родини.

 

Вона стара і квола,

Журлива й сумовита:

В війну її синочка

Під Харковом убито.

 

За нашу Батьківщину

Наклав він головою...

Бабусю я розважу,

Погомоню з старою.

Віддам їй сонце, небо,

Вербички волохаті:

Нехай весна засяє

В її самотній хаті!

 

ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ

С. Гордієнко

Привели шляхи-дороги

Наш народ до перемоги.

І солдати-дідусі

Посміхаються усі.

 

Це святе травневе свято

Треба серцем відчувати!

Придивись: в старих солдат

Сльози радощів блищать!

 

Хай завжди в усьому світі

Буде мир і щастя дітям,

Бо народжені вони

Для життя, а не війни.

 

Віталій Назарук

СХИЛІМО ГОЛОВУ...

Наче птахи летять невблаганно літа,

Залишають свій стрій дорогі ветерани.

У минуле пішла найстрашніша війна,

Та про неї постійно нагадують рани.

 

З кожним роком все менше і менше стає

Тих людей, які нам здобули Перемогу.

Лише пам'ять забути про них не дає,

Пам’ятаймо про них і молімося Богу.

 

Нехай Вічні вогні на могилах горять,

Перед ними завжди на коліна ставайте.

Пам’ятайте живих і померлих солдат,

Схиліть голови – шану віддайте!

 

 

СХИЛИСЯ НАД МОГИЛАМИ СОЛДАТІВ

За Батьківщину у боях вмирали

Однаково — дорослі і малі…

За довгі роки ще не розшукали

Усіх могил солдатських на землі.

 

Розкидані вони у чистім полі,

Десь при дорозі, у розмай-траві…

Могил отих не обминай ніколи:

Поховані у них — для нас живі!

 

Там сплять навічно воїни-солдати,

Чиїсь батьки, чиїсь брати й сини,

Їм не судилось весен зустрічати,

Тих, що стрічаєш ти після війни

 

Там сплять твої ровесники-орлята:

Тепер уже були б із них орли!

Схилися ж над могилами солдатів,

Що у боях за тебе полягли.

 М.Познаньська

 

ВЕТЕРАНИ

Давним-давно

Одкорчилась війна,

Лишила обеліски та кургани…

Під кулями ворожими сповна

За тишу заплатили ветерани.

 

В атаку йшли не ради нагород,

Скалічені страждали в медсанбатах…

За право жить завдячує народ

Полеглим і посивілим солдатам.

 

Пекли, як жар, бинти на голові,

Та йшли герої сміло на тарани…

Пригадують дороги фронтові

І вбитих побратимів ветерани.

 

Вернулися живі з полків і рот

І мир подарували рідним хатам…

За право жить завдячує народ

Полеглим і посивілим солдатам.

 

З роками їх все меншає в строю,

Вкорочують життя їм давні рани…

На вахті миру в рідному краю

Стоять з синами поруч ветерани.

 

Багато і тепер у них турбот,

Щоб знов не зайнялась війна проклята…

За право жить завдячує народ

Полеглим і посивілим солдатам.

 

Героям УПА

 

Автор Крилата

 

На вірність Вкраїні вони присягали -

Народу, батьківській землі.

І зброю у руки тому тільки взяли,

Щоб честь захистити її.

 

В холодних землянках минали їх ночі.

В боях, у навчаннях йшли дні.

Із ворогом бились відважно, охоче.

Їх смерть не лякала в борні.

 

Здобути державу – свою, самостійну –

Ось гасло, що гріло буття,

І честь не сплямити борця України,

Віддать, якщо треба, й життя.

 

З німецьким фашистом і з енкаведистом,

З поляком вели боротьбу –

Із кожним, хто волю у зашморгу тиснув

І націю нищив святу.

 

Багато земля наковталася крові...

Тому стала й вільна вона.

І хай про УПА нині різне говорять.

Найвища була в них мета!

 

Д. Луценко

ДЕ ХОВАЄТЬСЯ ВІЙНА?

— Де ховається війна? —

Запитав онук у діда.

— Хто її, онучку, зна… —

Одне слово, дід не відав.

 

А ховається війна

Недалеко від людей.

Знав хлопчина, де вона,

І повів діда в музей.

 

Цілий день його водив,

Показав усе підряд.

Скільки там усяких див:

Мін, снарядів і гармат!

 

Є землянка, дот, багнет,

Танк, що якось уцілів,

А на дубі — кулемет,

Мов гніздо яких буслів.

 

Клекотали там «бусли»,

Аж здіймався ураган…

Показав онук малий

Діду «мінський казан».

 

Ой кипіло на вітрах

В «казані» тім від атак,

Що і досі бере жах.

— Ти боїшся, діду?

— Так.

Здивувавсь онук: — Постій,

 Ти ж був мужній партизан…

— Слухай, любий друже мій, —

 Дід зітхнув, тоді сказав:

— Бач, страшніше, як війна,

У житті нема біди.

Хай зостанеться вона

У музеї назавжди.

 

В. Вішко

БІЛЯ ПАМ’ЯТНИКА

Він стоїть… Кам’яне мовчання

Поглядає на нас з висоти…

Зникла в мами надія остання:

Не повернеться син із війни.

 

І тепер уже мама не випере

Для синка кам’яну сорочку,

Її вітер гарячий висушить,

І дощі у росі прополощуть.

 

Він зостався — гранітний велетень

Між будинків цементних і сірих.

Та для мами він — білий лебідь,

 Що ніяк не повернеться з вирію.

 

М. Станович

ПАМ’ЯТЬ

І живуть у пам’яті народу

Його вірні дочки і сини,

Ті, що не вернулися з походів

Грізної, великої війни.

 

Їх життя, їх помисли високі,

Котрим не судилось розцвісти,

Закликають мир ясний і спокій,

Як зіницю ока, берегти.

 

ТРАВНЕВИЙ РАНОК

Знову ранок травневий

Білим квітом кружляє.

Ніжний килим зелений

Розстеляє до ніг.

Вітер шепче вітання

І приносить зітхання:

«Знов поменшало стежок

Від воєнних доріг»

Хоч рідіють колони –

Кличуть друзі далекі,

Та порожнім не буде

Ваше місце в строю!

 

НЕ ПУСКАЛИ МЕНЕ ВОЮВАТИ…

Не пускали мене воювати

Яблуневі, вишневі сади,

Не хотіла і мати пускати,

Але тихо сказала: – Іди!..

Подивилась у вічі: – Бо треба…

Вже на заході грізно гуло,

І, як хмара вечірнього неба,

Серед поля лежало село.

Причувалися стогони й дзвони,

Що віщують навали біди.

При дорозі джерельце безсоне

Стукотіло, як серце: – Іди!..

На шляху шикувались солдати,

На травиці – сльоза чи роса…

І стояла на вигоні мати,

А за нею – поля й небеса.

 

У СВЯТО ПЕРЕМОГИ

У свято Перемоги

Я рано-рано встала.

Малюночок весняний

Гарненько змалювала:

Вербички волохаті,

Високе небо ясне,

І сонечко у небі

Горить-горить, не гасне.

 

Піду я в крайню хату

До баби Якилини:

Ані дітей у неї,

Ані рідні-родини.

 

Вона стара і квола,

Журлива й сумовита:

В війну її синочка

Під Харковом убито.

 

За нашу Батьківщину

Наклав він головою…

Бабусю я розважу,

Погомоню з старою.

Віддам їй сонце, небо,

Вербички волохаті:

Нехай весна засяє

В її самотній хаті!

 

Л. Компанієць

КВІТИ ПАМ’ЯТІ

Квіти – на граніті, на броні.

Сонце усміхається мені.

Поруч з ветеранами стою,

Наче клятву пам’яті даю.

Ветерани в світлій сивині

А на грудях сяють ордени.

Пам’ять серця…

Пам’ять сивини…

Пам’ять тих, що

Не прийшли з війни,

Пам’ять – наче квіти на броні…

Сонце усміхається мені.

 

НІХТО НЕ ЗАБУТИЙ

Ніхто не забутий.

На полі ніхто не згорів:

Солдатські портрети

На вишитих крилах пливуть…

 

І доки є пам’ять в людей,

І живуть матері,

Допоти й сини, що спіткнулись об кулі,

Живі!

Б. Олійник