А НАД СВІТОМ ВИШИВКА ЦВІТЕ! СЦЕНАРІЙ РОДИННОГО СВЯТА

Національно-патріотичне виховання

А НАД СВІТОМ ВИШИВКА ЦВІТЕ!

СЦЕНАРІЙ РОДИННОГО СВЯТА

 

Мета: ознайомити учнів з  народною вишивкою; сприяти розвитку пізнавальних інтересів учнів; виховувати глибокі почуття любові до сімейних традицій, пов’язаних із вишиванням рушників, сорочок, вишиванок, шанобливе ставлення до матусь, бабусь — берегинь наших славних символів.

Обладнання: вишиті рушники, вишиті сорочки, коровай, вислови про українські обереги.

 

ПЕРЕБІГ СВЯТА

 

Звучить пісня «На добро» (муз. І. Карабиця, сл. Ю. Рибчинського).

 

Учитель

Доброго дня всім, хто зібралися нині!

Доброго дня всім, хто в гості завітав!

Доброго дня, великій цій родині!

Шановні гості, ми вітаєм вас!

 

Учитель. Сьогодні у нас родинне свято вишивки «А над світом вишивка цвіте!». Щиро запрошуємо вас полинути в прекрасний світ народної вишивки, аби дізнатися більше про наші традиції, обряди, культуру та історію.

 

Ведучий

Від щирого серця до себе у гості запрошуємо

З нами порадіти, дещо пригадати в цей нелегкий час.

В нашу світлицю завітаємо з вами ми разом,

Що нас зустрічає маминим теплом.

 

Ведуча

У нашій світлиці ми вітаємо вас щиро,

Зустрічаємо із хлібом, любов’ю та миром!

Коровай на столі — то у хаті достаток ведеться,

Коровай на столі — то й родині щасливо живеться.

 

Ведучий. Дорогі наші гості!

У дарунок в день урочистий

Ви прийміть цей променистий,

Золотий, як небокрай,

Наш добрий, щедрий коровай.

 

1-й учень

У нас сьогодні наче вечорниці,

Милують око диво-рушники,

Дівочий спів лунає у світлиці,

Як добре, що є звичаї такі.

1-ша учениця. Добре збиратися разом, співати про Україну-неньку, розмовляти. Ми завжди раді дізнатись більше про традиції, обряди, культуру та історію.

 

2-й учень

А як же не згадати пісню:

Сумну й веселу, радісну й тужну.

Вона то у блакить зрина небесну,

То серце крає від жалю.

 

2-га учениця

Хай ллється пісня у моєму краї,

Хай рушниками вкриється земля.

А світла радість всюди процвітає

І на добро усіх нас окриля.

 

3-й учень

Нехай живуть традиції чудові,

Що в Україні нашій збереглись.

І щирість та любов живуть у мові,

І пісня ллється, як давно колись.

 

Звучить пісня «У моєму краї» (муз. і сл. Н. Май).

 

3-тя учениця. Наше свято присвячене одному з українських символів — вишивці. Запрошуємо вас полинути в прекрасний світ народної вишивки, ознайомитися з історією цього виду мистецтва, основними видами вишитих виробів, їхнім призначенням.

 

4-й учень. Вишивка виникла давно. Мабуть, ніколи не зможемо дізнатися, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо через недовговічність тканини та ниток наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього мистецтва.

 

4-та учениця. Однак знаємо, що українська вишивка сягає своїм корінням сивої давнини. Елементи символіки сучасних українських узорів перегукуються з орнаментами, що прикрашали посуд трипільських племен. Історик Геродот писав, що вишивкою був прикрашений одяг скіфських племен. У Черкаській області було знайдено срібні пляшечки з фігурками чоловіків, одягнених у вишиті сорочки, датовані VI століттям нашої ери.

 

5-й учень. Дуже цінувалась вишивка в Київській Русі. Сестра Володимира Мономаха Анна організувала в Андріївському монастирі школу, де дівчата вишивали золотом і сріблом. XVI–XVII століття — епоха українського Відродження, найбільший розквіт вишивки. Вишиванням споконвіку займалися

жінки, які з покоління в покоління передавали найяскравіші зразки орнаменту, кольору, вишивальну техніку.

 

5-та учениця. Майже кожна область, кожний район, часто й окремі села, від матері до доньки передавали свої узори. Тому за кольором, орнаментом, фактурою вишивки завжди можна визначити місце її виготовлення.

 

6-й учень

Вишиванка рідна, ну хіба не диво?

В ній ходити модно, стильно і красиво.

Це митецький витвір, це краса і казка,

В ній душі наснага, материнська ласка.

 

6-та учениця

Щоб у вишиванках хлопчики мужніли,

Рідну Україну захистити вміли.

Вишиванка наша, ну хіба ж не диво?

В вишиванці завжди модно і красиво...

 

7-й учень

Квіти розцвітають

Ось на рукавах,

З вирію далекого

Повернувся птах.

Дивні візерунки

Сяють, мов живі, —

Мама вишивала

Оберіг мені!

 

7-ма учениця

А українська вишиванка — диво,

У ній народу код, його душі.

І кожному в ній зручно і красиво,

Вдягнути ж вишиванку поспіши.

 

8-й учень

І гордо йди у ній по цілім світі

Та мовою своєю розмовляй!

І хай сміється сонечко в зеніті —

Ти рідного свого не забувай!

 

8-ма учениця

Я встану рано-вранці, на світанку,

Як спалахне на квіточці роса.

Вдягну найкращу в світі вишиванку —

І оживе, засвітиться краса

В промінні сонця. І моя сорочка

У рунах, в квітах зразу оживе...

 

9-й учень

З чарівних квітів я сплету віночка —

Й над світом щира пісня попливе.

Сорочка, що матуся вишивала,

Сердечко гріє, душу веселить.

Бо ж мама щастя-долю закликала.

Цей оберіг в житті нас захистить.

 

9-та учениця

Якщо людина хоче вишивати,

Знайдуться в неї голка, нитка, час...

Зуміє всі відтінки підібрати,

Й шедеври вийдуть з-під руки не раз.

 

10-й учень

Якщо людина хоче вишивати,

Побачить в цьому радість і красу.

І по узорах буде мандрувати,

І вишиє на квіточці росу,

І створить диво, первозданну казку.

Їй усміхнеться сонечко в вікні,

Бо відіб’ються і любов, і ласка

У хрестиках на білім полотні.

 

Ведучий. Здебільшого в Україні переважали вишивки червоними і чорними нитками. Вишивали кожної вільної хвилини, на вечорницях і досвітках, довгими осінньо-зимовими вечорами.

 

10-та учениця

Рушники, рушники…

Тут червоне із чорним

Так магічно сплелось,

Що нагадує віхи життя.

І здається, він крилами зараз пригорне.

І належить тобі те зболіле, святе каяття.

 

Ведуча. Український рушник... Ознакою охайності, працьовитості кожної господині є прибрана хата і вишиті рушники. А тому в Україні немає жодної оселі, де б не полум’яніли рушники.

 

Ведучий. А чи знаєте ви, скільки народних приказок і прислів’їв про український рушник існує?

1. Хата без рушників — родина без дітей.

2. Рушники на кілочку — хата у віночку.

3. У коморі сволок — на ньому рушників сорок.

4. Не лінуйся, дівонько, рушники вишивати — буде чим гостей зустрічати.

5. Рушник вишиваний — Вкраїни душа.

6. Рушник як доля — на ньому люди вишивали своє життя.

 

Ведуча. Існують не тільки прислів’я і приказки про вишиванки і рушники, але і заспівки, частівки, переспівки.

 

Частівки

 

11-та учениця

А я ростом невеличка,

Ще й літами молода,

Руса коса до пояса,

В косі стрічка голуба.

 

12-та учениця

Подивіться ви на мене,

Я сорочку маю,

Вишивала лиш не я,

Рідна матінка моя.

 

13-та учениця

Моя мама та й для мене

Вишила сорочку,

Я оділа і пішла,

Гуляти в садочку.

 

14-та учениця

Тож, дівчата, вишивайте,

Марно часу ви не гайте,

Щоб сорочку гарну мати,

Всіх на світі дивувати.

 

15-та учениця

А у нашій школі

Дуже веселенько,

Бо дівчата вишивають,

А музики грають.

 

11-й учень. Готуючись до заміжжя, кожна дівчина вишивала чимало рушників: сватам, щоб зв’язати в церкві руки молодим; рушники, на які клали весільні калачі. Рушники висіли і над головами молодих.

 

12-й учень. Рушниками прикрашають ікони в церкві. Раніше перев’язували хрести, що стояли на перехрестях доріг і битих шляхах. Їх не можна було міняти, поки вони самі не впадуть від негоди. Також і в останню путь готували рушники.

 

 

13-й учень

Ми всі в життя йдемо від хати,

Лиш скрипне тесаний поріг,

І нам рушник дарує мати

На щастя суджених доріг…

Бо знає мати, що вітрила

Не всіх у задуми несуть.

Тому рушник, неначе крила

Дає вона в далеку путь.

Крізь довгі роки бачу луки,

Стареньку матір за селом,

Вишитий рушник у руки

Беру, вклоняючись чолом.

 

Танок «Моя Україна». Під музику на сцену виходять діти з вишитими рушниками.

 

1-й учень

Моя бабуся гарно вишиває.

Цвітуть на полотні троянди й виноград,

Розмай калиновий там грає

І дивні птахи щебечуть там.

Навік з’єднались чорне і червоне —

Мого краю гордість і краса.

Душа народу — малинові дзвони,

Його веселка і його сльоза.

 

1-ша учениця. Рушник обгортає коровай на столі, закликає гостей до оселі, випромінює щедрість землі. Він простелений тим, у кого серце не черствіє й дарує тепло. Хай цей символ світиться вічно в нашій хаті на мир, на добро.

 

2-й учень. Лиш пам’ятати треба: якщо ікону не покрити рушником квітчастим, то не можна нам до неї молитву казати.

 

2-га учениця

Перше дихання немовляти

На сніжно-білім полотні.

Блакитним шовком вишиває мати,

Мов першу стежку у житті.

 

3-й учень

На покутті — мальовані боги,

Або портрет безсмертного Тараса,

І рушники крилаті навкруги —

Очей утіха і життя окраса!

Як лебеді, пливіть через роки

В грядуще — невмирущі рушники!

Звучить пісня «Два кольори» (муз. О. Білаша, сл. Д. Павличка).

 

Ведуча. Споконвіку українці свято шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Наші пращури вірили, що вона захищає людину не лише від негоди, але й від ворожих сил. Уважалося, що сорочка, яка прилягає до тіла, є провідником прихованої в людині магічної сили і водночас — це оберіг. Уважали, що сорочка має чарівну силу. Чи не тому вона і досі бажана в нашому вбранні?Що закарбували жінки у своїх візерунках, якими щедро оздоблювали одяг?

 

Ведучий. Ромби, хрестики, кружальця — усе це було прагненням людини славити добро, уникнути лиха. Геометричний, рослинний орнамент, а також зооморфний (стилізоване зображення тварин і птахів) гармонійно сусідять один з одним. Люди відображали у вишивках те, що бачили довкола себе, і свято вірили, що перенесене з любов’ю та заклинанням на сорочку довго оберігатиме від хвороб.

 

Сценка про магічну силу вишитої сорочки

Дійові особи: Ведучий, Мати, Слухняний син, Неслухняний син.

 

Ведучий

В простій сільській родині

Мати сльози утирала,

Бо двох своїх синів

На війну проводжала.

На війну… Не могла й слова сказати,

Бо вони мали Батьківщину захищати.

Єдину надію віддати мати мала.

Вона сиділа і сльози утирала.

 

Мати плаче, а біля неї сидять двоє синів.

 

Мати

Сини мої, моя надія,

Моя опора у житті,

На що лишаєте мене?

Що тепер робить мені?

Бо хто тепер мені поможе?

Хто поле з оре? Хто воду принесе?

Я ж без вас мої любі не зможу!

Без вас, мої соколи, не так вже буде.

 

Ведучий

Ще довго плакала старенька

І гладила своїх синів.

Та в дорогу вже пора.

І вона сказала пару слів.

 

Слухняний син

Матусю рідна, ти у нас одна!

Ти змалечку нас сповивала.

Та є ще мати, матінка земля,

По якій ми бігали, яка нас колихала.

Та Україна, мамо, друга мати.

І ми йдемо її всі захищати.

 

Мати

В дорогу вас благословляю,

Моя надіє і любов!

І в цю сорочку вас вдягаю.

Вона зігріє вас теплом.

Коли вам сумно, ви згадайте,

Що вас чекає стара мати.

Мої рідні, повертайтесь!

Я вас благаю: повертайтесь!

 

Сини йдуть. Звучить пісня «Сину, ангел мій» (муз. В. Спасов, сл. Н. Шестак).

 

Ведучий

Пішли сини в дорогу в матусиній сорочці,

Яка з любов’ю вишивала їм.

Та посоромився один,

В сорочці хлопцям показатись.

І він зняв її і не хотів вдягатись.

Оту сорочку, що мати вишивала,

В яку любов свою, частинку вклала.

Він зняв і кинув десь під тин.

Не знав, що був без захисту дурненький син.

Пройшли вже дні — один і другий, там вже третій,

І місяці, і навіть рік,

А вона сиділа і все чекала,

Що сталося горе, серцем відчувала.

Вже не повернеться той син невірний,

Що матусин оберіг вдягати не хотів,

То не сорочка, а оберіг,

Який матусиними молитвами горів

І мав їх щиро оберігати.

 

Повертається слухняний син, обнімає матусю.

 

Та якби ж знала про це мати,

Що ворожа куля сина підкосила,

Невірного, що сорочку не носив,

Тепер лежить в сирій землі й застиг.

 

Звучить сумна мелодія «Мамо, не плач!» (муз. М. Герца).

 

Слухняний син

Дивлюсь на вишиту сорочку,

Що мати вишивала.

Червоні й чорні нитки

Вона на полотно поклала

Два кольори в нім, два кольори

Лягли обидва рівно й ніжно.

Переплелись у них і радість, і журба,

І у віках пролита кров барвиста.

Ці кольори нагадують завжди

Важкі дороги нашого народу,

Як боронили волю на землі

І здобували ми свою свободу.

Переплелись навіки в радості й журбі

Два кольори мого народу.

На сорочці — все мамине життя,

Її надії, сумніви, тривоги,

На полотні у кольорах ниток

Нам заповіт на довгі-довгі роки.

 

Звучить пісня «Мамина сорочка» (муз. і сл. Н. Май).

 

3-тя учениця

Україно моя мила, Україно,

Моя рідна земле, матінка єдина.

Твої роси моє личко умивають,

Твої вітри мої коси розплітають,

Твої діти рідну землю рушниками прославляють.

 

4-й учень

Ой, вишивки мої любі, я вас вишиваю

Та про красу і про фарби думки не лишаю:

Де покласти слід рожеву, а де ніжно-синю,

Щоб славила моя праця рідну Батьківщину.

Щоб сміялася сорочка гарними квітками,

Щоб пишалась Україна своїми майстрами.

 

Учитель. Здавна наші господині славились чудовими вишивками. Особливо старанно вишивали рушники, якими прикрашали оселі. Не було тоді жодної хати в селі, у якій би вони не красувалися.

       Сьогодні на нашому святі зібрано найкращі рушники, вишиванки, що вишивали наші мами, бабусі, прабабусі.

 

4-та учениця

Я іду по світу в вишиванці.

Встає над світом щире сонце вранці

І сонцем гріє променем ясним.

А я іду по світу в вишиванці

Я українка! І горджуся цим.

 

Учитель. Вишивання! З далекого минулого прийшло до нас це рукоділля. Виникло воно з любові до рідної землі та батьківської оселі, зі спілкування з навколишнім середовищем та потреби не тільки бачити красу, але й творити її власноруч. Вишивка — це не тільки виріб, а й оберіг. Вишиванка захищає та оберігає від бід і нещасть.

 

5-й учень

У вишневому садочку

Мама вишива сорочку.

Вміло нитки підбирає,

Тихо пісеньку співає:

«Ой летіли дикі гуси

Для рідненької матусі».

Гарно мама вишиває,

Сонця промені вплітає.

 

5-та учениця

Мама вишила мені

Квітами сорочку.

Квіти гарні, весняні:

— На, вдягай, дочко!

В нитці — сонце золоте,

Пелюстки багряні,

Ласка мамина цвіте

В тому вишиванні.

Вишиваночку візьму,

Швидко одягнуся,

Підійду і обніму

Я свою матусю.

 

Ведучий. Ми могли б ще дуже багато і довго розповідати про цей прекрасний вид мистецтва, але наше свято наближається до завершення.

       Ми повинні пам’ятати, що народна вишивка — це мистецтво, що постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь. Наше завдання: не розгубити його, передати це живе іскристе диво наступним поколінням.

 

Мереживом виткане наше життя,

Душею свій час відчуваєш.

І буде настільки цікавим буття,

Які в нього нити вплітаєш.

Ведуча. Хай у ваших оселях розквітне калина, оживуть птахи й квіти на полотнах! Ми — українці, яких об’єднує у велику родину любов до рідної землі, до пісні, до вишивки.

 

6-й учень

Нехай слова і пісні милозвучні

Для вас лунають знов і знов,

Хай будуть в серці нерозлучні

Добро, надія, віра і любов!

 

6-та учениця

Хай вам сміється доля журавлина,

Поля розлогі колосом цвітуть,

Нехай червоні ягоди калини

На вишиванках осявають путь.

 

7-й учень

Людське безсмертя з роду і до роду

Увись росте з коріння родоводу.

І тільки той, у кого серце чуле,

Хто знає, береже минуле

І вміє шанувать сучасне, —

Лиш той майбутнє

Вивершить прекрасне!

 

7-ма учениця

А на прощання хочеться сказати:

Шануймо, друзі, рушники,

Квітчаймо ними свою хату —

То обереги від біди.

 

8-й учень

Хай здоров’я ніколи не зраджує вас!

Будьте завжди такі ж ніжні, рідні й милі,

Щоб вам радість і щастя й любов

Вишиваним цвіли рушником!

 

Звучить пісня «Україна-вишиванка» (у виконанні К. Бужинської).