Урок-дослідження. «КОБЗАР ЗНОВ І ЗНОВ ОЖИВАЄ В НОВІМ ПОКОЛІННІ…»

«КОБЗАР ЗНОВ І ЗНОВ ОЖИВАЄ В НОВІМ ПОКОЛІННІ…»

ДО 205-РІЧЧЯ ВІД НАРОДЖЕННЯ ТА 158-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ СМЕРТІ

 

Урок-дослідження

 

Мета:

• поглибити знання учнів про життєвий і  творчий шлях Тараса Шевченка,

допомогти збагнути джерела формування його світогляду, оприявленого в поетичному слові;

• розвивати інформаційно-пошукові здібності;

• формувати внутрішню потребу пізнавати історію своєї Батьківщини.

 

Обладнання: портрет Т. Шевченка; плакат з  написом: «Шевченкова дума встає, мов тополя…»; виставка матеріалів (світлин, плакатів, книг), надісланих із Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка» Звенигородського району Черкаської обл.; книги поета А. Самойленка (подарунок учням); книга М. Лисенка «Коріння Шевченкового роду».

 

                                                                                                                                                              ЕПІГРАФ

                                                                                                  Високо над нами підняв Шевченко поетичне

                                                                                                   світло своє — і стало видно по всій Україні,

                                                                                                                куди з нас кожен мусить простувати.

                                                                                                                                                                П. Куліш

                                                                                                                       Не ідеалізуймо й не обожнюймо

                                                                                                         Шевченка. Але пам’ятаймо, що він душа

                                                                                                  нашого народу. Ті, хто приймав його заповіт

                                                                                                     любові й безоглядної боротьби за Україну,

                                                                                      ті стали сіллю землі, живим утіленням національної

                                                                                                               честі, гідності, громадянської совісті.

                                                                                                                                                         Є. Сверстюк

 

ПЕРЕБІГ УРОКУ

 

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

 

II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

Слайд № 1

 

Учитель.

 

Учень.

З розп’яття доріг, де панує сваволя,

Де нашої волі дитя ледь не гине, —

Шевченкова дума встає, мов тополя,

Сторожа самої душі України.

Коли пропливають від імені Бога

По небу Вкраїни чужі дирижаблі —

Шевченкова дума встає, мов тривога,

Що сон проганяє і кличе до шаблі!

Невже наша доля і справді — повія?

Чи покритка? Чи Катерина без сина?

Шевченкова дума — остання надія,

Єдине, в що вірить іще Україна.

                                                    В. Баранов

 

Учень.

Шевченко — це не тільки те, що

вивчають, а й те, чим живуть.

У чому черпають сили і надії.

                                              І. Дзюба

 

Пісня «Лети моя думо»

 

ІІІ. ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

 

Слайд № 2

 

Учитель. До сьогодні популярність і авторитет Т. Шевченка залишаються безумовними. І це при тому, що живемо в суспільстві, де сотні років і по нині включно панує денаціоналізація, зросійщення українців в Україні. Але за Євгеном Сверстюком:

 

Ми живі! Цілий вік, сотні літ

Проти хвилі несем його ім’я,

Проти вітру кидаєм насіння

І під косу кидаємо цвіт…

І співаєм його «Заповіт»

В поколіннях.

 

Учитель. Мільйоннократ повторюємо слова, що змушують шукати причину своїх бід:

 

Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої діти

Її розпинають…

 

       Осягаємо і звернення до «освічених», і пекучий докір за зневагу мови, традицій:

 

Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрість би була своя…

...

Не дуріте дітей ваших,

Що вони на світі

На те тілько, щоб панувать.

 

Пісня «Розрита могила»

 

Слайд № 3

 

« Науковець». Чи можемо з упевненістю сказати, що повністю збагнули неповторність Шевченка? Він не вписується ні в який канон, ні в який ряд. Сучаснику Шевченка, поету і перекладачу, російському критику А. Григор’єву належать слова: «За красою і силою багато хто ставив його на рівні з Пушкіним і Міцкевичем. Ми готові йти навіть далі в цьому. У Тараса Шевченка є та безпосередня краса вираження народної поезії, яка хіба тільки іскрами виблискує у великих поетів-художників, таких як Пушкін і Міцкевич».       

       Духовний батько, пророк у своїй вітчизні — часто читач означує Шевченка лише з цієї сторони. Ставимо собі ряд важливих запитань: «Який той світ, що виховав і подарував людству генія? Що і коли було посіяно на тому ґрунті, де виріс поет?»

 

Слайд № 4

 

«Біограф».

Моя мати мене повивала,

Співаючи: «Нехай росте

Та здорове буде!»

                             Т. Шевченко

       У подружжя Шевченків виросло шестеро дітей. Катерина, терпелива й ніжна нянька молодших братів і сестер, народилася 1804 року, Микита — 1811, Тарас — 1814, Ярина — 1816, Марія — 1819, Йосип — 1821.

       Запис під рубрикою «У кого кто родился» у метричній книзі церкви святого Іоана Богослова: «У жителя села Моринці Григорія Шевченка та його дружини Катерини народився син…». Названо його Тарасом, адже 25 лютого за старим стилем церква вшановує пам’ять знаменитого константинопольського патріарха кінця VIII — початку IX століття святителя Тарасія.

       Спогади про сім’ю і близьких увійшли в Шевченкову творчість, зокрема у вірш «Якби ви знали, паничі…» (художня епітафія батькам), «Сестрі», у повість «Княгиня»…

 

«Біограф». Безумовно, міцний зв’язок з рідними в житті й у душі зберігся лише тому, що поет виріс у нормальному родинному оточенні, де бачив тепло і ласку. Згадуючи, як його молодість «проползла в нищете, невежестве и унижении», Шевченко виділяє «чистоту первых лет детства, проведеннях под убогой батькивскою стрихою»; оспівує живе і вічне, що було в рідній сім’ї.

 

«У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло… Там неволя…», —

 

писав у «захалявній книжечці» в Оренбурзі 1850 року. Це було пекло кріпацтва, яке зруйнувало сім’ю, вкоротило вік батьків. Неволя, недуги рано підточили здоров’я Катерини Якимівни (померла на сороковому році життя). У метричній книзі с. Кирилівки запис: «Август 20, 1823 года. У жителя Григория Шевченко-Грушевского жена Екатерина умре с натуральной болезни».

       Образ матері, її любов поет зберіг в душі як дорогий скарб.

 

Слайд № 5

 

Учень.

Якось недавно довелось

Мені заїхать в Україну,

У те найкращеє село…

У те, де мати повивала

Мене малого і вночі

На свічку Богу заробляла;

Поклони тяжкії б’ючи,

Пречистій ставила, молила,

Щоб доля добрая любила

Її дитину… Добре, мамо,

Щоб ти зараннє спать лягла,

А то б ти Бога прокляла

За мій талан.

                                (1848 р., Косарал)

 

«Біограф». Через два роки, 21 березня 1825 року, помер і Тарасів батько. Перед смертю він вирік гіркий заповіт: «Синові моєму Тарасу нічого не треба з мого хазяйства; він не буде абияким чоловіком; з нього вийде або щось дуже добре, або велике ледащо».

       Напевно, і батько, і односельці помічали незвичайну Тарасову вдачу: вразливість, допитливість, здібність до науки. «То вже був визначений козацький характер, загартований у біді».

 

Слайд № 6

 

«Краєзнавець». «Хто хоче зрозуміти поета, той мусить піти в його країну», — писав німецький поет Іоганн Вольфганг Ґете.

       Із листа (05.08.2018 р.) наукового співробітника Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка» Суржка Станіслава Володимировича:           «Т. Шевченко, перебуваючи в Україні в 1843, 1845 і останній раз у 1859 роках, відвідував рідну садибу і хату… Бачив страждання та безправність селян… Висилаю світлини, які збагатять шкільну шевченкіану. Запрошую відвідати «святі місця»:

 

У цім краю земля до неба горнеться,

А в росах світяться Тарасові сліди.

В Шевченкове, у Будище й Моринці

Велично, мов до храму, увійди.

                                                           Савченко А.

 

«Краєзнавець». Неоціненні свідчення біографа Шевченка, його сучасника      О. Кониського: «Тарас Григорович Шевченко-Грушівський родом із Звенигородського повіту…

       Так от у сьому хвилястому та зеленому кутку є двоє сіл: Моринці й Кирилівка. Колись, було, вони тонули в густій сутіні темних лісів та прегарних

садів. Краса природи, мабуть, сприяла тому, що в сьому кутку пишалося малярство».

       То був рай поетового дитинства. Багато разів повертався сюди в спогадах, бо далі йому не випало жити «на нашій славній Україні».

       У засланні, серед суворої природи Новопетровська, крізь хмари скаліченого життя згадує: «И вот стоит передо мною наша бедная белая хата с потемневшей соломенной крышей и черням дымарем. А около нее на причилку яблоня с краснобокими яблоками, а вокруг яблони цветник — любимец моей незабвенной сестры, моей нежной няньки… За клуней пойдет уже сад. Да какой

сад!»

       У вірші «Ми вкупочці колись росли…» Шевченко подає краєвид, який відкривається біля його садиби.

 

І яр, і поле, і тополі,

І над криницею верба,

Нагнулася, як та журба…

Ставок, гребелька, і вітряк

З-за гаю крилами махає.

І дуб зелений, мов козак

Із гаю вийшов та й гуляє

Попід горою; по горі

Садочок темний…

 

Слайд № 7

 

«Біограф».

Боже милий!

Як хочеться жити,

І любити Твою правду,

І весь світ обняти!

                                   Т. Шевченко

       Забуваються лиха многотрудного Шевченкового дитинства. Запам’ятовуються пошуки 6-річного білявого хлопчика залізних стовпів, «…что подпирают небо. А что если бы пойти да посмотреть, как они его там подпирают?» («Княгиня»). Мабуть, ця пригода стала символічним початком нового Шевченкового життя.

       Допитливість, прагнення Добра, Правди відкрилися в Тараса — учня в кирилівській школі: «На потемнілому столі у дяка лежала — важко собі   уявити — найвеличніша книга Слави Божої — Псалтир. З неї навчався грамоти». (Мулявко Л. Д.)

 

«Біограф». Дар Божий — внутрішня воля, і вона вела до постійного шукання: знав слов’янську мову, «Псалтырь выучил наизусть и читал ее, (как говорили слушатели мои) выразительно, т. е. громко».

       Створив сам себе: Тарас-школяр «украдкой от учителя читал знаменитую перелицованную «Енеиду» Котляревского»; у вірші «А. Козачковському» писав:

 

…І зроблю

Маленьку книжечку. Хрестами

І візерунками з квітками

Кругом листочки обведу

Та й списую Сковороду.

 

Слайд № 8

 

«Літературознавець».

Та сію слово,

Добрі жнива

Колись-то будуть.

                                  Т. Шевченко

       Вражають грані поетового життя: раннє сирітство («злидні чорні»), бездомність, кріпак безправний, раб пана Енгельгардта, воля за великі гроші — 2500 рублів (вартість на той час 40 кілограмів чистого срібла), навчання в Академії мистецтв (срібна медаль вже через рік за картину «Хлопчик-жебрак, що подає хліб собаці»); автор «Кобзаря» (1840), надрукований коштом полтавського поміщика Мартоса…

       Тоненька книжечка (у сучасних виданнях — 20 сторінок тексту) з малюнком поетового друга, художника В. Штернберга — кобзар і хлопчик — полетіла в Україну як звізда осіянна. А там — розбурхувала приспану душу, відстоювала право українського слова на свободу.

 

Учитель.

       Проблемне запитання

       Чи можлива людина в без національності, поза нацією, у відчуженості від буття, від проблем її існування?

       Наступних сім років Т. Шевченко-поет сягає вершин, «бо тільки геній за поміччю одного глибокого почуття має хист угадувати потреби народу

і навіть цілого віку.» (В. Білозерський)

 

Слайд № 9

 

«Біограф».

Завжди терновий вінець

Буде кращим, ніж царська корона.

Завжди величніша путь

на Голгофу, ніж хід тріумфальний.

                                                       Леся Українка

       Хресна дорога поета. Світла і темна, важка і болісна…

       Дорога ціна за Любов, Правду, Слово. Дорога. Аж занадто.

       5 квітня 1847 року… Арешт Шевченка. Під час обшуку знайдено вірші (серед них поему «Сон» («У всякого своя доля…»), листи, малюнки, три пістолети — це обтяжувальний матеріал.

       Холодний і темний каземат III відділу. Шевченко констатував:

 

Розійдемось, рознесемо

В степи, в ліси свою недолю…

 

«Біограф». Цикл віршів, написаних у Петропавлівському равеліні (тринадцять поезій), завжди цікавить читачів і дослідників.

       У них — розбите життя народу: сивий козак доспівує сумну пісню про давній розбрат, згасання колись живого села, косар «кладе горами покоси, не минає й царя…» Ідилічне марення про весняний вечір, садок вишневий коло хати. І закінчується словом прощання до друзів по неволі і заповіддю:

 

Свою Україну любіть,

Любіть її… Во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

 

Слайд № 10

 

«Науковець».

Караюсь, мучуся…, але

не каюсь…

                                  Т. Шевченко

       Присуд генерал-ад’ютанта графа Орлова, шефа жандармів і начальника III відділу: «Художника Шевченка за складання бунтарських і у великій мірі непристойних віршів, як людину міцної будови, вислати рядовим в Оренбурзький окремий корпус…» И собственной рукой его Величества: «Исполнить!»

       Подолавши за один тиждень 2500 верст, фельд’єгер доправив «секретного арештанта» з Пітера до Оренбурга. Оформили до казарми рядовим 3-ї роти…

       Десять літ зрілої пори життя (у віці 33–43 років) утрачено. І не просто втрачено, а з глибокими душевними травмами, з тяжкими наслідками для здоров’я.

       Пізніше Тарас Шевченко назве десятирічну неволю чистилищем.

       Останні роки життя: подорож «додому» в Україну (бачив людей «похилих і німих»), нагляд недремних жандармів. Опанував нову техніку гравірування і став академіком. Уклав «Буквар…» українською мовою, дістав дозвіл на його друк; вислав 1000 примірників до Києва, теж тисячу — до Полтави, даруючи на користь народних шкіл.

 

«Науковець». 23 січня 1860 року вийшло з друку нове видання «Кобзаря» з портретом автора (намалював художник Мікешин).

       Росте слава поета, росте. Звідусіль надходять вісті про переклади й видання окремих поем, поезій польською, чеською, болгарською, російською та іншими мовами.

       З кінця 1860 року став нездужати. 14 лютого 1861 року пише Т. Шевченко на звороті автопортрета свій останній вірш «Чи не покинуть нам, небого…».       

       Пожовкле лікарське свідоцтво: «Дано сие в том, что академик Тарас Шевченко, 47 лет от роду, одержим органическим расстройством печени и сердца; в последнее время розвилась водяная болезнь, от которой он и умер сего 26 февраля 1861 года. Подлинник подписал: доктор Эдуард Бари».

       Що змінилося в цей важкий імлистий ранок (помер у 5 годин 30 хвилин) 10 березня? Стихли болі… Похоронна жалоба…

       За участі народу повернення в Україну на Чернечу гору — і це лише початок нової біографії Великого Кобзаря.

 

Слайд № 11

 

Учень.

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами.

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

 

Учитель. До вашої уваги пропонуємо відеоматеріал «Шевченко мовами світу». В ньому ви почуєте відомі твори нашого генія зі шкільної програми і  зрозумієте – якої світової величі він досягнув!

 

Відеоматеріал «Шевченко мовами світу»

 

Учитель. Сьогодні ми п’ємо живу воду Шевченкових думок, набираємося з його життєвого подвигу мудрості. Проходить Кобзареве Слово понад товщі зневіри, звертається до закутої сили народу, яка пробуджується від сну, встає, росте в колі вільних світових народів.

       На цих прекрасних словах ми закінчуємо наш урок-дослідження. Дякуємо за увагу!