Андріївські вечорниці

 

Червонослобідський ліцей

Буринської міської ради

 

 

Виховне заняття

 Андріївські  

  вечорниці                                                       

                                                                                                                                                

 

 

 

  

 

 

 

 

 

 

                  

                     

 

                            

 

 

     Підготували: класний керівник Надія  ЛИСЕНКО та вчитель  музичного 

                               мистецтва Григорій ЛИСЕНКО

 

 

 

 

Андріївські вечорниці

Мета: ознайомити учнів зі звичаями та традиціями проведення вечорниць, розкрити поняття слова «калита», пробудити у свідомості вихованців почуття гордості за свій народ, свою Батьківщину, навчити розуміти зміст легенд, гуморесок, виховувати почуття прекрасного.

Обладнання: прибрана світлиця, калита, вареники, український одяг, предмети побуту.

Хід заняття

Вступне слово вчителя.

    День святого Андрія Первозванного — одне з найулюбленіших народних свят, котре ми відзначаємо нині 30 листопада, — етнографи вважають найцікавішим в осінньо-зимовому циклі. Стародавня його назва "Калита" збереглася з дохристиянських часів. Тоді вечорницькі зібрання молоді, об'єднані цією назвою, розпочиналися 13 грудня і, припадаючи на період зимового сонцестояння, тривали до повороту сонця на весну. Це був час найактивнішого язичницького ворожіння, відгадування долі, застосування різноманітних заклинань і ритуальних дійств, що в більшості залишилися в народі.

    Ввечері на Андрія хлопці і дівчата сходяться разом до просторої хати із привітною господинею. Протягом вечора загальна увага спрямована на калиту (або калету). Це великий корж з білого борошна з діркою посередині, до виготовлення якого докладає рук обов'язково кожна дівчина цього гурту. Тісто місять по черзі від молодшої до старшої дівчини із різними примовляннями та побажаннями добра, обрядовими діями, прагнучи закінчити цю роботу до сходу сонця. В нього додають мед, а зовні корж оздоблюють родзинками, сухими вишнями, маком, фігурними наліпленнями з тіста. Випікають калиту довго, щоб була дуже суха. До готової прив'язують червону стрічку, другий кінець якої пропускають через сволок так, щоб, коли смикнути за нього, калита підстрибувала вгору. Калиту підвішують високо, щоб парубок дістав її зубами, тільки підстрибнувши високо. При цьому дівчата співають: У небо, калита, у небо, А ти сонечку, підіймись: Ми за калиту чіпляємося, На місяць поглядаємо, Свою долю-радість закликаємо... До калити стає вартовий — веселий і дотепний пан Калитинський. Від нього залежить настрій учасників вечорниць.

1-й учень:    Доброго дня, добрі люди!
2-й учень:    Доброго вам здоров’ячка!
1-й учень:    На землі великій 
Є одна країна:
Гарна, неповторна,
Красна, як калина.
І живуть тут люди
Добрі, працьовиті
І скажу до речі,
Ще й талановиті.
2-й учень:    Землю засівають 
І пісні співають,
На бандурі грають
І вірші складають
Про ліси і гори,
І про синє море,
Про людей і квіти…
То скажіть же, діти,
Що це за країна?
Всі : Наша Україна!
1-й учень.:    Здавна існувала у нашого народу чудова традиція – вечорниці. Віддаючи шану минулому, беручи усе найкраще у наше сьогодення, ми на вечорницях відроджуємо усе найдорожче, що є в народу: його мову, пісню, історію…

2-й учень:   У листопаді наставала пора відносного перепочинку. Зібрано врожай, зроблено припаси для домашніх тварин, спочивала примерзла нива, а отже, можна зібратися в гурт, повеселитися, поспівати, влаштувати забави.

       Давайте завітаємо до однієї з українських хат, де на нас уже чекають добрі господиня й господар. 
(Діти під музику виходять за куліси. На сцені з’являються дід і баба)
   СЦЕНКА "ДІД І БАБА"
Дід :   Щось добреньке з’їсти хочу,
Тільки що – не знаю сам.
Баба:    Голови б ти не морочив,
Що зварила – те й подам.
Дід :   Вареники, борщ і каша,
В животі від них урчить.
Баба :   Вередливий став ти, діду.
Що тобі іще зварить?
Дід :Знаю, бабо, ти не сердься,
Я, мабуть би, з’їв оце…
Коровай із борошенця,
А туди б ще вбить яйце.
Баба :   Отже, клятий!
Хоч бери, тікай із хати!
Будь по-твоєму, спечу.
(Баба виходить із хати. Дід говорить їй у слід.)
Дід :   Ти готуй, стара, швиденько,
Повечеряєм гарненько.
(До зали)    Баба в мене – молодець!
Але гріх самому їсти
Цей рум’яненький хлібець
(Входить баба, сідає біля діда.)

Дід:    Пам’ятаєш, моя люба,
Як були ми молоді,
Напечем, бувало, хліба -
Повна хата молоді.
Баба :   Танці, співи, сміх до ночі
Вечорниці… А тепер?
(Чується стук і голоси за дверима.)
Хлопчик :   Господаре! Чи пустите до хати?
Вміємо співати, вмієм танцювати.
Дід  :  Заходьте, хлопці, заходьте, дівчата!
Скоро і коровай в печі будемо виймать.
Якраз впору!
(Хлопці й дівчата заходять під музику(пісня «Добрий день вам, добрі люди»), сідають на лаві. Баба посипає ноги попелом)
Гості :    Добрий день вашій хаті! Помагай – бо і нашим і вашим!
Дід:    Доброго здоров’я! Помагай-бо нашим!
Гості  :  А котрі ваші?
Баба  :   А ті, що господарів пошанували та до цієї хати примандрували!
Гості :    Спасибі! Від теплого слова і лід розмерзає, а ми і подавно!
Баба :   За звичаєм тим давнім, гостям, що рідко заходять треба ноги попелом з нашої печі посипати, щоб частіше в гості ходили.
Дід:    Дорогі гості, запрошуємо вас за столи тесові. Хлопців просимо сісти по праву сторону.
Баба:  А дівчат, за звичаєм, по ліву.
Дід  :  А ну-мо, парубки, дівчата,
Відгадайте загадку:
Каплі з неба, дахів, стріх, 
Дощ холодний, перший сніг:
Почорнів від листя сад.
Що за місяць?  (Листопад)
Баба :   Листопад – жовтню син, зими – рідний брат. Це місяць, у якого на похваті і віз, і сани. А ще його в народі називали: напівзимник, ворота зими, грудкотрус, падолист, братчини.
А зараз відгадайте загадки

                                                 Відгадування загадок
Дівчина :    В лісі росло, в столяра пишалося, в гарного господаря прядивом вкривалося.
Хлопець :   Подумаєш, ну й загадка! Стіл то, бо його скатертиною вкривають.
Дівчина :    Входить, входить, а в хату не заходить.
Хлопець:     Двері.

Дівчина:     У хлів іде без шкіри, а виходить з шкурою.
Хлопець :    Хліб.
Дівчина:     А в мене така загадка: «Чого хочеш – не купиш, а що хочеш продати – не продаси?!»
Хлопець:     Такого нема. За гроші все купиш.
Дід:     Е ні, всього, діти не купиш. Моя відгадка така «Це молодість і старість». Бережіть, дівчата, молодість, бо минає вона, як та весна, як у пісні тій: «Літа молодії, де ж ви полинули, чи в огні згоріли, чи в морі втонули? Як в морі втопились, припливіть близенько, як в огні згоріли, то болить серденько».
Дівчина : Гарно каже дід Микола. А щоб душа не боліла, найкращі ліки – пісня і танок завзятий.

Хлопець  : Гей, музики, а заграйте нам отої, що на два боки та на три прискоки.
Хлопець (співає, пританцьовуючи)
Ой, дівчинонько, чи я ти?
Йди зі мною танцювати!
(на програш танцює)
Дівчина:     Танцювати можна
Тільки не з кожним.
(Танцює з іншим)
Хлопець :    На дорозі жук, жук,
На дорозі чорний.
Подивися, дівчинонько,
Який я моторний!
(танцює)
Дівчина :   По дорозі галка, галка,
По дорозі чорна.
Подивися, козаченьку,
Яка я моторна,
Яка я моторна.
Гнучка, чорнобрива.
Як побачиш, аж заплачеш,
Бо я вередлива!
(танцює)
                   Український народний танок

                                 «По дорозі жук»

Дід : Ой, як хороше танцюють! А ще наш народ полюбляв жартувати. Тож давайте  і ми пожартуємо.
                                                     ЖАРТИ
Сценка «Не мої ноги!»
(Один хлопець читає слова, а другий показує пантоміму)
Серед лісу, серед гаю у неділешній обід
Заснув мужик у чоботях, а проснувся без чобіт.
Прокинувся, протер очі, разів кілька позіхнув.
Разів кілька босі ноги з подивлянням повернув.
- Не мої се – каже, - ноги! Присягаюсь на чим світ. – 
Бо мої в чоботях були, а ці босі, без чобіт.

 Степан Олійник.

 Гумореска "Сам себе перехитрив" 

Поїзд Київ — Станіслав 
Уночі в Попельні став. 
З напівтемного перону 
Втиснувсь дядько до вагону.
«Хоч людей і тьма, та їх 
Одурю я геть усіх, 
Улаштуюсь! — мислить дядько.— 
Я ж не тюхтя-безпорадько».
Хитруватий склавши план, 
Зиркнув дядько в чемодан, 
Скрикнув «ой!» та без балачки 
Попід лавку лізе рачки.
Що шукаєте ви там? —
Знявся лемент, шум і гам.
- Я ловлю, а не шукаю.
Все одно її спіймаю!..
— Кицьку ловите свою?
— Та не кицьку, а змію! 
Десь сюди вона, погана, 
Шугонула з чемодана.
Вчувши дику новину, 
Зникли люди — в мить одну! ... 
З'ївши з салом паляницю, 
Виліз дядько на полицю.
Спить він смачно, аж хропе: 
Сам-один — на всі купе! 
А в години у ранкові 
Погукав провідникові:
А чи скоро Станіслав?
Не проїхав, не проспав?..—
З ліхтарем в руці з-під лавки 
Провідник дав точні справки:
Де там скоро! Спи й не бійсь.
Вчора йолоп тут якийсь 
Здуру випустив гадюку, 
Відчепили нас на муку.
От і кукаєм «ку-ку!» 
У Попельні в тупику!

                                                         

 

   

 

                                                     Небилиці

         - Іду я раз лісом, бачу - стоїть чоловік.-«Здрастуйте»,- кажу. А він: «Тихіше, тихіше, чуєте, хтось ліс рубає!» Прислухався я. чую: тук, тук, тук. Кажу: «Та це ж дятел!» І сміюсь. А чоловік образився:

- Ну то й що? - А якщо і Дятел, то в нього хіба не можна сокиру відібрати?

          А то якось студент приїхав із міста, де вчився у ветеринарному інституті. Довелося йому коня запрягати. Запрягає. А тут я йду. Глянув та трохи не впав.

-Синку, ти ж коняку задом наперед запрягаєш! А він відповідає: «А звідки тобі, діду, відомо в який бік я буду їхати?»

 

Нинішні дівчата

Докоряє дід онуці:

— Дивні нині діти.

Розучилися дівчата

Навіть червоніти.

А колись були дівчата

Дуже соромливі.

Скажеш слово — червоніли,

Як той мак на ниві.

А онучка аж руками

Вдарила об поли:

— Я, дідусю, уявляю,

Що ви їм мололи!

 

                Остання мода

Ходить модниця дівиця по вулицях міста.

В неї зачіска коротка, як у футболіста.

Штани на ній чоловічі, сорочка хлопчача.

В руці сумка з мішковини, як шанька коняча.

Порівнялася зі мною, глянула у вічі,—

Я й подумав: кепські справи наші чоловічі.

Як почнуть  отак вдягатись всі жінки й дівиці,

То між ними і між нами не буде різниці.

Як не буде? Не дозволю знищити різницю.

Візьму завтра  ж  та  й  надіну  жінчину спідницю.

Не якусь там, а джинсову, всім навдивовижу.

Щоб іти не заважала, ззаду розчикрижу.

Обіллю себе духами, щоб кругом пахтіло,

Щоб від того аж у носі кожному вертіло.

Наквацюю під бровами темно-сині смуги,

Щоб були красиві очі, наче у папуги.

Наяложу нігті лаком, обпиляю трішки,

Щоб були вони у мене гострі, як у кішки.

Роздобуду брезентову торбу вузлувату,

На якій намалювали пику бородату.

На шпильочці тонесенькій черевики взую

І по місту з вихилясом, з форсом помандрую.

Дивуватись будуть люди: — Ах, яка картина!

Це опудало городнє — дама чи мужчина? —

А коли хто-небудь крикне: — Він здурів, їй-богу! —

То я шпилькою такому наступлю на ногу

І скажу: —Ти жмот нещасний, дубова колода!

Що ти тямиш у культурі? Це ж остання мода!

                     Ми з тобою йшли?

- О, кого я бачу! Куме, здоров!

- Здоров, куме,та скільки ж це ми з тобою не бачилися?

- Та, здається ще відтоді, як кожух знайшли.

-Який кожух?

-Та ми ж з тобою йшли?

-Ну, йшли!

-Кожух знайшли?

-Знайшли!

-Я тобі його дав?

-Дав!

-Ти в мене його взяв?

-Кого?

-Та кожух же!

-Який кожух?

-Та ми ж з тобою йшли…

Учениця:

-А що за вечорниці без пісень? Давайте заспіваємо.

                                                   Українська народна пісня

                         «Ой  що ж то за шум учинився?» (виконують Е.Кравчук та А.Удовенко)

1.Ой, що ж то за шум учинився,

Що комарик та й на мусі оженився.

2.Узяв собі жінку, невеличку

Що не вміла шити-прясти чоловічку.

3. Що не вміла шити-прясти ще й варити,

Аби свому комарику догодити.

4.Полетів же комар на місточок,

Та й сів той комар на дубочок.

5. Де взялася налетіла шура-бура,

Вона того комарика з дуба здула.

6.Як упав же комар на помості,

Потрощив, поламав ребра й кості.

7.Прилетіла муха жалкувати:

«Ой, де ж тебе, комарику, поховати?»

8.Проїджали коло дуба генерали,

Вони ж того комарика з собой взяли.

9. «Ой, що то лежить за покойник?

Ой чи цар, чи гетьман, чи полковник?»

10. «Я не цар, не гетьман, не полковник,

А я мухи-цокотухи полюбовник»

Дід: – Оце ви співаєте, а мені танцювати так хочеться, що вже не встоїмо, не всидимо.

                                                  Український танок

                                    (виконує танцювальний колектив)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Учень:- Драстуйте, люди. Ви тут моєї тещі не бачили? А ви хіба її не знаєте? Її ж наче всі знають. Так що, не бачили? А, ви питаєте, чим знаменита моя теща? Ну то слухайте.

 Гумореска. Футбол і моя теща

Ще з юних літ люблю я спорт,
Гравцям плещу в долоні…
У дні відпустки мій «курорт»
Завжди на стадіоні!

І от — женивсь!.. І все в ладу.
Лиш нелади зі спортом:
Коли з футболу не прийду,
То теща стріне чортом.

Бурчить, зітха, одну і ту ж
Закручує пластинку:
— Чого женивсь? Який ти муж?
Ти любиш м’яч, не жінку!

А жінка теж сумна, як ніч,
Мов кинуло в гарячку:
Мамаша-тренер, звісна річ,
Зробила вже «накачку»!

І знов футбол!.. Та що робить?
(Брав перешкоду всяку!)
І став я думать: як відбить
Ту тещину «атаку»?

Рішив не спорить, навпаки —
Зробив це просто й прямо:
Купив хороших два квитки
На матч «Спартак» — «Динамо».

Купив,
Приніс,
На стіл поклав
І — «з флангу в тил заходжу»:
Мовляв, багато маю справ,
Тому піти не зможу.

Дивлюсь, бере вона квитки,
Очей не зводжу з неї!..
Зітхнула й каже до дочки —
До жінки до моєї:

— Дістань-но зонтик за дверми,
Подай мені калоші.
Як він не йде, то підем ми,
Щоб не пропали гроші…

Пішли…
Нема…
І от — прийшли,
Влетіли до кімнати:
— Забили наші два голи!
— І — гайда цілувати.

Це інше діло, інша річ —
Вламати тещу строгу.
Дивлюся: ставить могорич
За нашу перемогу!

З тих пір у нас змінилось все.
Тепер таке буває:
Бурчить та сердиться, й гризе,
Коли квитків немає.

— Візьми! — просила ж я тебе.—
Для мене і для доні…—
Чи група «А», чи група «Б» —
Сидить на стадіоні.

Вона й сьогодні тут якраз.
(Давно махнула з дому!)
Ви, може, чули: позад нас
Хвилини зо три тому

Пищала женщина одна:
«Давай!..  Лупи в куточок!»
Даю вам слово — то вона,
Знайомий голосочок!

                                                    Сценка «Новий учитель» 

 Сценка на шкільну тему для старшокласників. Новий учитель - завжди так цікаво. А якщо він невисокий, худенький і взагалі схожий на учня? У класі сидять учні, дівчата фарбуються, гортають журнали, хлопці розмовляють.

У клас заходить невисокий худенький очкарик.

- О, новенький!- Знову, мабуть, ботанік!

- Це вже як пити дати! Я таких, як він, за версту впізнаю!

- А він нічого, симпатичний...

- Тебе як звати?

- Корольков Микола Денисович.

- Нікола, значить. А мене - Зінька. Тримай корч!
Очкарик змішався, почервонів і став знімати очки. Зінька, поблажливо посміхаючись, прибрала руку.
- Ой, дівчатка, сором'язливий.

- Очкариків ми любимо!

- Хлопці, це, напевно, Вітьки Королькова братан, того, який вчився з нами в сьомому класі!

- Вітюха - діловий мужик, він мене вухами навчив ворушити.

- А ти теж вмієш?

- Ні, не вмію!

- Ти, власне, звідки до нас прихилял?

- Я, власне,... з учительської прихилял. Учитель я... Буду у вас викладати фізику. Привіт, діти!

 

                                          Сценка «Куди світ котиться?»

- Нє, ну ти скажи мені, Матроно, куди світ котиться, га?

- А котиться, ой, котиться-я, як у мене тего-о, давлєніє підніметься, то так уже котиться, що аж хатою гойдає!

- Та тут, бува, й без твого давлєнія! Таке вже твориться! Не доведи господи-и!..

- А що?

- Та внучок, як ото в гості навідається, то хоч із хати тікай! Страшно й глянути. А таке ще ж молоде…

- Що, може зобижає? Погане слова каже? Тепер такого в тій школі навчиться, господи прости-и-и..

 - Та нє-є, навпаки - і словом не обізветься, тільки щось сам до себе бурмоче…

- То може ж, больний на що, га?

- Мабуть, бо ото сиджу пеньком цілими днями в хаті та думаю – на кому раніше упряж була?

- Ну то ж ясно – на конях!

 Отож бо, а тепер і на людях!

- Як?

 - А отак – начепить гнузду на шию, у вуха уткне, і ходить по хаті та бурмоче, ще й бува підскакує. Наушниками ту гнуздечку називає. Аби ж було глухим, то хай би вже ходило загнузданим…

 - Опредєльонно – слабий на голову, на всі сто слабий!

. - Ото і я кажу – куди світ котиться?

 - І до чого тут світ? Коли у твого внука не всі вдома?

 - А до того, що слабу людину ніхто нікуди отправляти не буде! А його – отправили!

 - Куди?

 - Погрузили в автобус і тю-тю-ю…. Разом із гнуздечкою, чи то його як, навушниками! На ту-ю, на змагання… Рекорди бить!.. По тому то, по туризму!.. І ото воно, слабе, буде десь у лісі мотузками перемотане… А як заплутається? Чи як у лісі заблудить? Тоді що? Воно ж таке в тій упряжі непутяще!... ой-йоой!... І куди світ, я вас питаюся, котиться?

 – У такий глухий ліс? І слабого?

 - А як простудиться? А коли грипу підхопить?

 - Чи горло простудить? Нє, ну зовсім люди подуріли! Слабого й прямо тобі на мотузки!..

 - Біда!

- Нє, ну хоч би вже літом отой туризм! А то весною придумали!

- Чи їм у будинку отого туризму мало? Школа на два поверхи! Ходи собі по сходах день до вечора! А то у ліс пруться! І чого? Ми було, замолоду, у клубі, як не спортом, то те-є, танцями займалися, що ніяке давлєніє не брало…

 -Теперички то по-умному звуть. Та-я, як її, аяробіка.

 - Хлопці, як мухи, то теї яробіки липли… А теперича радикуліт прилип. Иги!..

 - Треба кості розімняти, може й нас коли у ліс заберуть, та які медалі ще прилипнуть, та замість твого онучка, дай йому Боже здоров’я, аби йолу гірше не стало… від отого туризму. Коли вже з конякою себе плутає… Що й гнузда не поможе.

 - Страшно подумати, слабих людей у ліс забирають, загнузданих …. Хай би вже нас… ми вже прожили… а ну, включи-но маціфона, треба строчно приступати до треніровок, строчно!... треба внучка спасати!

 -Замордують дитину-у!

- Так, дєвочки, завтра те саме, тільки вже на ходулях. Йдемо на рекорд!

СЦЕНКА «МРІЯ»
А ще мрію ось про що.
Коли б я був полтавський соцький,
Багато б дечого зробив!
Зробив би так, щоби жилося
Всім людям добре. Напримір,
Поставив би я скрізь дерева
З медових пряників самих, 
І ніжки з холодцю свинячі,
Щоб з часником росли на них,
Замість лози росли ковбаси,
А листя все було б – млинці,
Земля була б з самої каші
Та з добрих свіжих потрухів!

Господиня:- Ой, як весело сьогодні, як радісно. Хай Новий рік щастям хлюпоче через край. Хай миром славиться наш край.  Хай дівчата вродливими родяться та щасливими зростають, хай хлопці славою наш край величають.А що ж за вечорниці без українських вареників?

 

1 учениця: Милі гості, просим сісти,

Вареники будем їсти.

Вареники непогані,

Вареники у сметані.

2 учениця: У кожній хаті на Вкраїні

Вареники варять нині.

Це вареники знаменні,

Як їх родичі пельмені.

1 учениця: Вас чекають у макітрі

Вареники дуже ситні.

Білолиці, круглолиці,

Із хорошої пшениці.

2 учениця: Їжте, їжте, просим щиро,

Вареники наші з сиром.

Вареники непогані,

 вареники у сметані.
Дід:    Як же смачно розказує! Аж їсти захотілося. За хороші пісні, за дотепні жарти, Одарочко, пригощай всіх варениками!

                                        

   Пісня «Ой, вареники» А.Гальчук, виконує К.Фоменко

Ой, вареники, у сметанi,

Ой, вареники,запашнi, духмяні

Вся родина за столом зiбралася нинi,

Частування не просте,є у господинi

Вареники духмянi,вареники в сметанi

Ваблять і чарують,кожному смакують

Ой, вареники, у сметанi,

Ой, вареники, запашнi, духмянi

Господиня вiд душi гостей частувала

Варенички, ой, смачнi вміло подавала

Вареники духмянi,вареники в сметанi

Ваблять і чарують,кожному смакують

Ой, вареники, у сметанi,

Ой, Вареники, запашнi, духмянi

Вся родина за столом зiбралася нинi,

Частування не просте,є у господинi

Вареники духмянi, вареники в сметанi

Ваблять і чарують,кожному смакують

Ой, вареники, у сметанi,

Ой, Вареники, запашнi, духмяні

І дорослий, і малий в Україні знає -

Без вареничків смачних свята не буває

Ой, вареники у сметанi,

Ой, вареники, запашнi, духмянi

 

Баба:    Оцей горщик візьміть із собою. Нині такий звичай, що ся лишило добре од вечері, завтра їсти не можна, ані м’ясного, ні масного нічого. Ото заберіть і бідним людям занесіть, одиноким.

Учениця: Все, що в серці мали –

Вам подарували.

Світлу мрію й казку.

Нашу пісню й ласку.

Щебет солов’їний,

Славу України.

Господарі: Дякуємо, що завітали до нашої хати.

Учениця: Хай ваша хата буде багата і хлібом. і сіллю, і великим добром, і дітьми хорошими. Здоров'ям і піснею.

Учень: А всім дітям, присутнім у залі, хочемо побажати рости добрими і працьовитими.

Учениця: Чесними і вмілими

Учень:  Чуйними і творчими.

Учениця: Щоб уміли бачити красу рідного краю і захоплюватись нею.

Учень: Щоб змалку вивчали традиції, історію свого краю, і несли у своїй душі те найкраще, що є у нас, українців.               

 

 

Пісня «Україні»

музико О.Янушкевич,

слова Н.Погребняк

(виконує Аліна Удовенко)

 

Сонячно мріями квітне,

Небо високе блакитне.

Знов одягнула калина

В пишне намисто гілля.

Щедро добром колоситься

В золоті - хвилях пшениця.

Все це - моя Батьківщина!

Це українська земля!

Україна моя - це пісні солов'їні,

Україна моя - щастя в кожній родині.

Обереги святі, подаровані дітям...

Україно моя!

Ти найкраща у світі.

Україно! Ти найкраща у світі!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пісню - любов материнську,

Славу квітучу батьківську,

Що по козацьких могилах

В диво - волошках зійшла.

Я, наче зоряну мрію,

На рушники перешию.

Щоб для дітей України

Щастям земля розцвіла!

Україна моя - це пісні солов'їні,

Україна моя - щастя в кожній родині.

Обереги святі, подаровані дітям...

Україно моя!

Ти найкраща у світі.

Україно! Ти найкраща у світі!

 

 

Україна моя - це пісні солов'їні,

Україна моя - щастя в кожній родині.

Обереги святі, подаровані дітям...

Україно моя! Ти найкраща у світі.

Україно! Ти найкраща у світі