Авторська казка «Врятоване життя»
Біля річки, зовсім близько,
Хатка там стоїть одна.
В ній живуть мале Зайчисько
Й чимала його рідня.
А зима свої порядки
Знову всюди навела.
У сніжку - ліс, поле, хатки,
Річку в кригу одягла.
Ой, як хочеться погратись,
Лід на річці аж блищить!
На санчатах покататись,
А матуся не велить…
Каже: «Небезпечні дуже
Тонкий лід і глибина»
Ти послухай маму, друже,
Збереже тебе вона!
І Зайчиха поспішила
Готувати всім обід.
Зайчик непомітно зникнув
І ніхто не бачив слід.
Маму зайчик не послухав,
Покотився з гірки вниз,
Потім він на лапки дмухав,
Потирав замерзлий ніс.
Коли вдруге вже скотився
На санчатах він згори,
Лід раптово проломився,
Зайчик опинивсь в воді.
Вже пішли на дно санчата,
«Ой, рятуйте!» - він кричить.
Це почули зайченята
І прибігли вже за мить.
Витягали зайця дружно,
Вся рідня допомогла.
Завернувши в теплу ковдру
До хатинки понесла.
І скоріш гарячим чаєм
Напоїли малюка,
Мокрий одяг з нього зняли
Та й наділи кожушка.
Ну, а потім обіймали,
Неслухняне зайченя,
Цілували і раділи,
Що врятоване життя!
І недивно, що Зайчисько,
Від розваг цих захворів.
Лікар, той що мешкав близько,
Ліки дав, укол зробив.
Й подивився він суворо
І промовив пустуну:
«Добре, що тебе почули,
Коли ти кричав: «Тону!»
Як безпечно й пустотливо
Будеш ти себе вести,
То накличеш собі лихо,
Наживеш собі біди.»
Опустив тут зайчик очі,
Глянув винувато:
«Буду слухатись я вас,
Любі мамо й тато.
Вибачте мене, прошу,
За мою провину.
Буду довго пам’ятати
Цю зимову днину.»
Щоб уникнути нам лиха
Будемо завжди вивчать
Важливі правила безпеки
І про безпеку будем дбать!