Бабусин рушник у сучасній оселі

 

 

Виховний захід :

 « Бабусин рушник у сучасній оселі»

 

Підготувала : класний керівник 6 класу

Соколовобалківської загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів

 Зінченко Тетяна Миколаївна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2017-2018н.р.

 

 

 

 

Мета: викликати в учнів інтерес до історичного минулого; пробуджувати пізнавальні інтереси до вивчення художніх промислів українського народу; формувати почуття прекрасного у вишивках; збагачувати мовленнєвий склад; виховувати національну самосвідомість, інтерес до народних традицій, культурної спадщини українського народу.

Обладнання: різні стародавні і сучасні рушники; на стіні плакат: «Хата без рушників – родина без дітей»; запис на диску «Пісні про рушник» А. Малишка; хліб на вишитому рушнику;

Місце проведення: святково прибраний класс

Пісня «Стелися доле рушниками»

Ведуча:

 Віддавна, з незапам’ятних часів,

Красою невмирущого надбання.

Немов зворушливий народний спів,

Дійшло до нас мистецтво вишивання.

Стелилося звичайним полотном,

Вкривалося барвистими стібками,

З якими і дійшло до нас воно,

Вбережене дбайливими руками.

Несуть нам зараз щастя рушники,

Добробут вистеляють скатертини,

І пошивки вкрашають подушки,

Втішають око вишиті картини.

Сорочки, сукні, блузи, пояси,

Навіть з тканини зроблені пакунки,

Враз набирають справжньої краси

Від вишитих руками візерунків.

Учитель:Ще для наших прабабусь і бабусь хрест, молитва, великодня крашанка, рушник, паляниця, вогонь у печі, обручка, пучечок певного зілля, пов΄язаного навхрест, а також слова «Доброго дня», «З Богом», «Бувайте здорові» - були не просто предметами і словами, а знаками добра і сили, заступниками від нещасть, були – оберегами.

Хлопчик і дівчинка  підносять гостям хліб на рушникові

Дівчинка в українському вбранні

Добрий день вам, наші гості ! Хай вам щастя – доля буде,

Не на день і не на рік,а на довгий – довгий вік.

Хлопчик в українському вбранні

Ми гостей своїх стрічаєм круглим, пишним короваєм.

З рушником берем таріль, коровай кладем і сіль.

Шанобливо сіль підносим і, вклонившись, щиро просим

« Любий гостю наш, приймай і рушник, і коровай».

Учениця: У нас сьогодні, в школі свято

Милують око диво – рушники

Дівочий сміх лунає у світлиці

Як добре, що є звичаї такі.

Учениця:  Збиратися разом, співати, погуляти,

Про Україну – неньку розмовляти.

Дізнатись більше про традиції, обряди,

Культуру та історію ми завжди раді.

Учениця: Не вистачить нам ночі, мабуть,

Щоб розказати про всі оті скарби

Адже сьогодні ми прийшли сюди,

Щоб розповісти вам про рушники.

Висить цей рушник на стіні
В нашій тихій, привітній оселі.
Тільки квіти на ньому чомусь
Вже поблідли й не дуже веселі,
А квіти поблідли, бо роки проплили.
Вишивала його ще моя прабабуся.
І висить рушничок цей, як згадка жива
Про маму моєї бабусі.
А що ріднішого в світі від мами?-
Дозвольте усіх запитати.
Тому що онуки, і діти,
І правнуки повинні
Про рід свій завжди пам'ятати.

Пісня  «Вишивала матінка рушничок»

Вишивала матінка рушничок. Нежаліла матінка ниточок
Ти дивись дитиночко не забудь, рушничок узяти у дальню путь.

П-ів-2р

А на тому рушничкові, червона калина
А на тому рушничкові рідна Україна

Вишивала матінка рушничок.наробила хрестиком квіточок
Рушничок до серденька пригорни, він тебе зігріє на чужині

П-ів 
Бо на тому рушничкові , червона калина

Бо на тому рушничкові рідна Україна

Вишивала матінка до зорі, і співала пісню про журавлі
Рушничок на покуті розтелю, за Вкраїну Господу помолюсь
П-ів
Щоб не вянула ніколи червона калина
Щоб жила і не тужила, рідна Україна

 

Учитель: На нашому уроці є дуже давній рушник – «рушник-легенда». Ось він, подивіться, витканий на верстаті. Оце і є домоткане полотно. Коноплі, з яких планували зробити полотно на рушник, сіяли густо попід межу, щоб той рушник краще оберігав від зла. Коли коноплі висушували, то складали корінцем в горщик, щоб достаток був у господарстві. А коли вони висихали, то їх замочували у річці на великій глибині, прив'язуючи мотузку до дерева. Через 3-4 дні виймали, несли додому, клали під пліт, щоб майбутній рушник слугував охороною людям. Потім коноплі били, терли на терлиці, розчісували гребінками. І все це робили з піснею.

Учитель. Історія рушника дуже цікава. Традиційно він слугував оберегом.
Ще за поганських часів його чіпляли на дерева, пускали на воду, клали на каміння й молили богів, щоб відвели стихійне лихо, всяку порчу, просили благодаті: щоб родила земля,щоб біда й усяка напасть обминали родину.
Із приходом християнства з рушниками проводжали князів у похід, храмові рушники дарували церкві. Серед них були ті, що висіли на вівтарі – божники, настінні або охоронні.
Із часом з'явилося багато обрядових рушників. Для немовляти на білому тлі вишивали колосочки, дороги, а ближче до кутків – замкнуту лінію, щоб «не торкалося ніщо лихе». Самі кінці були не обрублені, з торочками, бо життя тільки починалося.

Як же правильно вишити рушник? Є певні правила щодо вишиття рушників. Коротко розповімо про них:

Учениця: Полотно для рушника має обов’язково бути суцільним, поскільки символізує дорогу життя. Тобто не можна вставляти в рушник мереживо чи вставки. Полотно вибирали виткане із безперервної нитки. Дуже бажано купувати полотно у доброзичливої людини.

Учениця: Найкраща нитка для вишивки шовкова, яку пряв шовкопряд(вона безперервна). Можна використовувати шерстяну нитку, яка теж має добру енергію.

Учениця: Важлива також голка для вишивання. Адже голка вбирає енергію того, хто вишиває. Кажуть, що кожен колір рушника краще вишивати окремою голкою.

Учениця: Вишивати спочатку треба праву сторону рушника - чоловічу, потім – ліву сторону рушника, яка вважається жіночою.

Учениця: Зашивати слід 1/4частину рушника.

Учениця: Середина рушника повинна бути чистою(без вишивки). Чиста середина вишитого рушника -  це Боже місце, воно символізує зв’язок із космосом.

Учениця: Візерунки можуть бути різними. Дуже вдалим вважається візерунок, де вишито дерево життя, яке може бути і у вигляді квітки-берегині. Добре, коли на рушнику вишиті пташки, вінець,  хрест  або символи, які нагадують хрест. Не варто вишивати  на рушнику зозулю або сокола.   

Учениця: На рушнику не повинно бути вузликів, бо це не сприяє щасливій долі.

Учениця: Вишивати рушник потрібно з позитивним гарним настроєм.

Сидять три бабусі і розмовляють:

Даша: Еге, рушничок… Колись без рушника й заміж не виходили. Готуючись вийти заміж, кожна дівчина, як правило, повинна була мати багато різних вишиванок. Більш заможні дівчата готували собі по 50 – 80, а іноді й понад 100 сорочок з тонко виробленого біленого полотна: для буденної роботи, свята, посагу, на весілля і навіть на смерть, тобто для потреб протягом усього життя.

Альона: Ось я памʼятаю, як закохалася у свого Петра, то все думала не стільки про нього, як про скриню, в яку посаг складала. І все вишивала рушники. Сорок – не сорок, як люди кажуть, а хоча б дюжина була – старостів повʼязати та світлицю прикрасити. А до цього ми знайомилися із своїми женихами на вечорницях, на ігрищах.

Вероніка: А я згадала легенду про рушник:

Жила в одному селі мати, мала вона трьох синів. І були вони дуже працьовиті, тільки не вміли вишивати. Мама вишила кожному по одному рушнику для того, щоб загортати у нього хліб, коли будуть їхати в далеку дорогу. Бо хліб на рушнику життя величає і здоровʼя береже. Та померла мати, а сини на її могилі білий рушник постелили. Через три дні на тому рушнику дивні квіти розквітли. Хто їх вишивав, ніхто не знає, лише вітер про те розповідає».

Максим: Ми дуже славим весь наш край

І любим Україну,

На рушнику зелений гай,

І вишиту калину.

Входять Артем та Вероніка

Артем: Рушник! Як багато промовляє нам це слово! Без рушника  не обходяться ні в одній сім ї. Він завжди був під рукою, тому і   назву свою дістав від слова «рука» - ручник, тобто рушник. Ним витирають руки і посуд, ним накривали діжу з тістом, спечені паляниці, пироги.

Вероніка: З рушником зустрічали шанованих гостей, замотували новонароджених, стелили під ноги нареченим. На щастя – долю давала мати синові рушник, коли виряджала в далеку дорогу, або на війну.

Артем:  З рушниками проводжали в останню путь. Рушники вишивають і хрестиком, і гладдю. Рушники різних регіонів України різняться кольорами і візерунками. Але, особливо, гарні рушники вишиті червоними і чорними нитками. Бо червоний колір – то колір калини, краси і любові, щасливої долі. А чорний – це колір землі нашої родючої, колір смутку, журби за рідною стороною. Недарма старі люди кажуть – горе з радістю переплітаються.

ЛЕГЕНДА ПРО ВИШИТИЙ РУШНИК

 Жили собі брат і сестра - Василько й Марічка. Вони дуже любили одне одного, ніколи не сварилися, ділилися всім, що мали. Час минав, і Василько перетворився з хлопчика на змужнілого юнака, а Марічка стала справжньою красунею. Саме тоді на їхній край напало військо страшного і могутнього царя Бурдая.

Всі чоловіки пішли захищати рідну землю від чужинців. Почав збиратися до війська й Василь. Марічка плакала, проводжаючи брата.

Візьми ось це, -   сказала, схлипуючи, й простягнула Василькові нсве личкий вузлик. — Це вишитий рушник. Він допоможе тобі повернутися додому.

Обійняв Василько сестру, низько вклонився батькам та й пішов захищати рідну землю від ворожої навали.

Якось Василя важко поранили в бою. Товариші подумали, що хлопець мертвий, і залишили його на полі бою. А ворожі солдати схопили юнака і притягнули до Бурдая. А той наказав укинути полоненого до в'язниці: може, там згине, а як виживе, то стратити.

Та в Бурдая була улюблена племінниця Мелхола, котра зналася на чаклуванні. Вона й попросила дядька не страчувати хлопця. Я зроблю так,     що він забуде все, навіть своє ім'я, і стане твоїм вірним  воїном, дядечку.

Бурдай погодився. Через деякий час Василько одужав, та під дією чарівних ліків і магії Мелхоли зовсім забув, хто він, звідки, і що є в нього сестра та батьки. Почав хлопець вірою і правдою служити цареві Бурдаю, воювати проти своїх побратимів. І був уже тепер не Васильком, а хоробрим воїном Ярміном, котрий ось-ось мав поріднитися із царем, одружившись із його вродливою племінницею.

Минав час. Наближався день весілля. Але якось неспокійно було на серці молодого Василька-Ярміна. Щось тривожило його, мучило. Відчуваючи втому, хлопець вирішив піти до палацу, щоби трохи розважитися. На сходах він зустрів служницю, котра несла дуже знайомий згорточок.

 Що це?    запитав Ярмін.

-    О, мій пане, принцеса Мелхола наказала забрати і знищити це. Ось я і  йду виконувати її наказ. Василь попросив розгорнути вузлик. Щойно служниця це зробила, як додолу впав ...вишитий рушник. Ярмін підняв його, пильно вдивляючись у кожен хрестик. І раптом він усе згадав: і рідний край, і лагідний погляд матері, і мелодійний голос сестри..

Осідлавши коня, Василько чимдуж помчав із палацу. Відшукав своїх товаришів і разом із ними мужньо воював проти царя Бурдая, аж поки вони не розбили вороже військо вщент. Рідний край знову став вільним.

Повернувшись додому, Василько розповів рідним про все, що з ним трапилося. Люди раділи і дивувалися, як міг вишитий рушник подолати могутні чари та заклинання і допомогти хлопцеві повернутися на  Батьківщину  дорогу і  милу  кожному серцю землю.

Максим: Рушники – це одвічні обереги неба, ними треба дорожити

І все про них знати треба! Рушник і хату прикрашає,

Рушник в дорогу споряджає, рушник з народом був віки,

Тож тчімо й вишиваймо для роду рушники! 

Даша: Розвісила бабуся рушники, хоч каже дехто:

«Вже виходять з моди»,

Та чую я , як б’ється із віків

Минуле мого рідного народу.

В гарячих візерунках пломенить

Пролита кров за правду і за волю,

І кожна нитка райдужно горить –

Розказує про України долю.

Розвісила бабуся рушники –

І ожили на рушниках віки,

Запахли в хаті трави, квіти.

Вони зі мною стали говорити.

Учитель: Чому протягом століття поступово витіснялися вишиті рушники з українського помешкання?   Першими відмовилася від вишитого рушника українська інтелігенція, яка відокремилася від батьків, хоч  у батьківських хатах ще довго прикрашали вишитими рушниками сімейні портрети, ікони, портрети  Тараса Шевченка. Треба визнати, що в радянський період існувала своєрідна, може не зовсім заборона, але якесь табу, мовляв не культурно  обвішувати рушниками портрети в оселі.

Ось тому я вважаю, що пишатися предками варто, а крім того поважати,  і зберігати у вжитку елементи культури, побуту наших предків.

У Полтавській області облаштували музей українського рушника

Відео про музей рушника у Полтаві

Презентація  Принесені дітьми вишиті рушники

Альона. На моєму рушникові калина – це дерево нашого українського роду. Колись, у сиву давнину вона пов'язувалась із народженням Всесвіту, тому й назву свою має від давньої назви Сонця – Коло. Оскільки ягідки калини червоні, той і стали вони символом крові та невмирущого роду. Тому весільні рушники прикрашали могутніми гронами калини.
Віка: На моєму рушникові калина в парі з дубом. Це поєднання – символ сили і краси. Але сили незвичайної, невмирущої. Дуб - священне дерево, він уособлював Перуна, бога сонячної чоловічої енергії, розвитку життя. Хлопці й молоді чоловіки повинні оберігати свій рід.

Вероніка: На моєму рушникові – маки. З давніх-давен в Україні святили мак, обсипали людей і худобу, бо вірили, що мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. А ще вірили, що поле після битви на весні вкривається маками. Ніжна трепетна квітка несе в собі незнищенну пам'ять роду.

Даша. На моєму рушнику вишитий виноград. Символіка винограду розкриває нам радість і красу створення сім'ї.
Сад-виноград – це життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка має обов'язок ростити і плекати дерево їхнього роду. Тому виноград завжди в'ється на родинних рушниках.

Артем: На моєму весільному рушнику пишаються поважні пави. Птахи – то символи людських душ. На родинних рушниках, де вишите розлоге Дерево Життя з філософським змістом минулого, сучасного й майбутнього, птахів вишивали фантастичними. Вони переважно мають над собою символ Божого благословення – вінець.

Пісня «Рушник святковий вишивала мама»

Рушник святковий вишивала мама,

Щоб ним мене благословити в світ.

Весняними ясними кольорами,

Як цвіт калини, як волошки цвіт.

На нім веселка-райдуга барвиста,

На нім перлина сонця золота

І мамина молитва промениста,

Що до небес підносили уста.

 

Приспів:

Рушник вишиваний - як долі доріжка,

Тут квіти багряні й матусі усмішка.

Рушник вишиваний - як долі стежина,

Тут рідні краяни й моя Україна.

 

Рушник квітчастий хай дорогу світлу

Вистеляє мережкою мені.

Мій оберіг на доленьку розквітлу,

На щире слово й сонячні пісні.

Приспів.

Учитель: В народі казали: «Хата без рушників, що родина без дітей»

- Рушник на кілочку, хата у віночку.

- У коморі сволок – на ньому рушників сорок.

- Не лінуйся, дівчинонько, рушники вишивати – буде чим гостей шанувати.

Бо й справді, за давнім звичаєм, як тільки у родині підростала дівчинка, мати заздалегідь турбувалась про рушники. До їх виготовлення привчала і свою доньку. Кожній матері хотілось, щоб про її доньку пішла добра слава.

А ви знаєте, що рушники називали по – різному, залежно від їх призначення?

Стирок – для посуду, лав, столу, діжі з тістом. Утирач – для рук і обличчя.

Повивач – замотувати дітей.  Покутник – для оздоблення стін і покуті,

Божник – для ікон. Плечові – для сватів. Весільні – для обряду весілля.

Та багато інших.

Коля: І на лузі, і в садочку ,і у полі, і в лісочку –

Скрізь у закутках природи, водять квіти хороводи.

Ніби танець квіт очковий, рушничок наш веселковий.

Біле поле полотняне, рівно ткане, чисто пране.

Антон:

Учитель: А як у цей день не згадати про вишиту сорочку – одяг – оберіг, який споконвіку вишивали дівчата своїм нареченим, жінки – чоловікам, матері – синам. Вишита жіноча або чоловіча сорочка додає тому, хто її носить сили, здоров я, краси. Це оберіг від недобрих очей, від поганих доріг.

Віка:   Вишиванка – дитинча кирпате, що квітки зриває в перепліт,

Материнські ласки, усміх тата, прадідів пророчий заповіт.

Альона: Вишиванка – писанка чудова, звізда ясна, співи та вертеп,

Вишита сльозою рідна мова і дорога через степ.

Злата:   Вишиванка – символ Батьківщини, дзеркало народної душі,

В колисанці купані хвилини, світло і тривоги у вірші.

Даша: Узор вручну, широка планка, легенький запах ковили,

Моя сорочка вишиванка, вся ніби сплетена з трави.

Дніпра потоки, степ, простори, по лівій й правій стороні.

Червоно – чорні всі узори, мережок ряд на полотні.

Учитель: Вірш Дмитра Білоуса

Невмирущий рушничок

На декаду в Ташкент з України 
прилетіли і старші майстри, 
і з молодшої їхньої зміни 
два поети: обидва — Дмитри. 

Заповняють картки в готелі, 
аж підходить дівча:— Я — Зухра, — 
усміхаються очі веселі 
до гостей з-над Славути-Дніпра. 

У руках записна в неї книжка: 
— Хочу, — каже, — в концерті для вас 
заспівати «Рушник» Малишка, — 
підкажіть українські слова. 

Переглянулись два поети 
(щойно в світ «Рушничок» злетів): 
сяк-так знають перші куплети, 
а з останнього — кілька слів. 

Та не знати свого — це ж сором, 
і не скажеш про це Зухрі. 
Що ж, згадаєм, мовляв, відтворим, 
як звучить у нас на Дніпрі. 

А воно, знайоме до болю, 
в голові не все ожива. 
Що робить? Дали собі волю — 
повставляли свої слова. 

І чудово Зухра проспівала, 
заворожена зала була: 
«Рідна мати моя, ти ночей не доспала 
і водила мене у поля край села...» 

Прозвучав «Рушничок», нівроку! 
«Біс! — кричать узбеки. — Ура!» 
Але якось через півроку 
прибула на Вкраїну Зухра. 

Виступає вона з концертом, 
пісню в нашій столиці співа. 
Із узбецьким легким акцентом 
вимовля українські слова. 

Та цікаво, що буде далі: 
тут найвищі ноти бери, 
бо Малишко сидить у залі, — 
це помітили два Дмитри. 

Пісня стелиться, пісня лине, 
та чи автору це не в гнів: 
слів Малишкових — дві третини, 
а третина — слова Дмитрів. 

— Видно, сплутали щось узбеки? — 
настороживсь поет. — Що таке? — 
Щось незвичне, немов далеке, 
але серцеві все ж близьке! 

А Дмитри підвелися знишка 
(поряд ложа їх — бенуар), 
поглядають в партер на Малишка, — 
аплодує Зухрі пісняр. 

Та кому на серце не ляже? 
І Малишко просяяв:— Біс! 
Я не знав, що «Рушник» мій, — каже, — 
варіантами вже обріс!

Відео «Рушник – це символиУкраїни»

Учитель: 

Багато ми розповіли, але не все, тому що в рушникові, як і в пісні, закладена душа народу, яку неможливо збагнути до кінця, її багатство безмежне.
Тож хай щастить вам, люди добрі,
Хай пісні летять за обрій,
Щира дружба стане на рушник.

А на прощання хочеться сказати,

Шануйте, друзі, рушники,

Квітчайте ними свою хату,

То обереги від біди.

Шануйте ті, що дала мати,

Готуйте дітям з чистої роси,

Щоб легко їм в житті здолати

Похмурі та скрутні часи.

Шануйте, друзі, рушники!