Брошура "Години спілкування та свята"

Зміст

 

1. «Україно! Ми – для тебе! Україно! Ти – для нас!………..……4

2. Подорожуємо дорогами України………………………..…….12

3. Люби і знай свій рідний край………………………………….22

4. Вітаємо Андріїв і Миколаїв……………………………………40

5. Зима йде – свята веде……………………………….…………..51

6. Корисна їжа та здоров’я………………………………………..64

7. Новорічний калейдоскоп (П’єса у 4 діях)…………………….74

8. Як у нас на Маланки (Українські вечорниці)…………………90

9. Джерела……………………………………………………..….102

10.Нотатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Україно! Ми – для тебе!

  Україно! Ти – для нас!»

 

 

 

 

 

 

 

Мета: формувати найкращі загальнолюдські риси характеру старшокласників: любов і повагу до старших, відданість землі, на якій народився і живеш; розвивати пам’ять, логічне мислення, вміння висловити власну думку; виховувати патріотизм, любов до рідної мови.

Обладнання: державні символи України, портрети Т. Г. Шевченка, Лесі Українки, І. Я. Франка, мапа України, музичний центр.

На білому світі є різні країни

Де ріки, ліси і лани…

Та тільки одна на землі України,

А ми її доньки й сини.

Усюди є небо, і зорі скрізь сяють,

І квіти усюди ростуть…

Та тільки одну батьківщину

Ми маєм… її Україною звуть.

 

Учитель. Україна – це земля, де ми народилися і живемо, де живуть наші батьки, дідусі, бабусі, де жили наші предки. Це – наша Батьківщина. Це безмежні пшеничні простори, високі безхмарні небеса, блакитні озера та ріки, високі гори, дрімучі ліси.

У кожного одна батьківщина і кожний має любити її.

Учень декламує вірш «Україно!».

Україно! Не звірити й віками

Вроду твою журавлину.

Не збезлистити навіть снігами

Мову твою тополину.

Україно! Не стань сиротою при дітях,

Ти благовіст мій і воля.

Скільки надій в твоїх веснах розлито,

Скільки журби в твоїй долі.

Все, що в серці несу, -

У твоїх я дістав глибинах,

Ти мені і любов, і пісенність

Як ненька дала.

Я живу і співаю,

Бо живе і співає Вкраїна,

Бо припав я вустами

До дзвінкого твого джерела.

 

Звучить пісня «Україно!» (у виконанні Тараса Петрененка).

Учитель. Шлях України як держави, незалежної і самостійної, був довгим і тернистим.

- Що ви знаєте про цей нелегкий шлях? (Учні розповідають про минуле України, про те, як вона виборола свою незалежність, про президентів, про відомих українців, які творять сучасне нашої держави).

Учитель. Так, недаремно наш мудрий народ вважає, що «Без минулого немає майбутнього». Україна має героїчну історію. Це історія мужнього народу, що віками боровся за свою волю, щастя.

24 серпня 1991 року сесія Верховної Ради УРСР прийняла Постанову про проголошення України незалежною демократичною державою і затвердила Акт проголошення незалежності України. З відродженням державності відродились і державні символи: гімн, прапор, герб, які уособлюють історію України.

- Пригадайте, будь ласка, що означають державні символи України?

- А чи можна не любити свою Батьківщину? (Учні відповідають на запитання, аргументуючи прикладами з власного життя, наводячи цитати відомих людей про Вкраїну, про її красу і неповторність).

Учитель. Любов до Вітчизни – це не лише знання її географії, історії, традицій і звичаїв, мови мистецтва, а й збереження, їх збагачення й розвиток.

Мірилом ставлення до рідної держави є і ставлення до мови. Через мову пізнається людина. В народі кажуть: «Заговори, щоб я тебе побачив».

- А чи ви любите рідну мову?

- Як ставитесь до останніх подій у нашій державі? (Учні відповідають).

Державна мова майже витіснена з телебачення, преси, книгодрукування (90% - російська, 10% - українська). Ми читаємо чужі п’єси, дивимося низькопробні серіали, «збагачуємося» словами-покручами. Напевно, комусь це дуже вигідно, бо кісткою в горлі стоїть Україна. А мали б слухати своїх співаків, читати твори власних письменників, опрацьовувати досліди українських вчених, які б доносили до серця своє, рідне, випробуване на мудрості й моральності нашого народу, дивитися передачі, які б учили жити за законами правди і краси, добра і справедливості, розвивали б почуття гордості за свій працьовитий і талановитий народ.

- Що в Україні є визначного, знаменитого?

- Що на нашій українській землі є таке, чого немає в інших країнах? (Учні наводять приклади).

Гра «Я знаю…». (Учні наводять по пам’яті 10 найвідоміших міст України, 10 річок, 10 письменників, 10 видатних спортсменів, 10 найпопулярніших пісень, народних і сучасних. Пізніше показують відомі їм міста й ріки на мапі України.).

 

Учень декламує вірш. («Любіть Україну» В. М. Сосюри).

 

Учитель. – А чи знаєте ви приказки і прислів’я про Україну, любов людей до неї?

(Учні наводять приклади:

Всюди добре, а вдома найкраще.

Людина без Батьківщини, що соловей без пісні.

За рідний край життя віддай.

Кожна рослина на своєму корені росте.

Нема без кореня рослини, а нас, людей, без Батьківщини.).

Учитель. Я особисто горджуся, що українець. Гордий за наших спортсменів, артистів, поетів і прозаїків, драматургів і гумористів, учених і вчителів, із якими працюю, хліборобів і простих громадян, які творять сучасну історію України. Надіюсь, що у вашому житті колись настане той момент, якщо ще не настав, коли ви себе запитаєте: «Чи потрібен я Україні? Що я можу зробити для неї?».

Безперечно, майбутнє України – це духовно багата, фізично здорова, освічена молодь.

- Яке ж ваше завдання на сьогодні?

- Яка ваша участь у житті школи, класу? (Учні відповідають, що головне – добре вчитися, щоб у майбутньому приносити користь своїй школі, країні, землі…).

Учитель. Сьогодні ваші батьки творять історію України. Завтра – ви: у різних сферах економіки, культури, науки, політики… навіть незважаючи на негаразди сьогодення, ми любимо свою Батьківщину.

 

Звучить пісня. («Україночка» у виконанні Оксани Білозір). 

 

Учитель. Нема життя без України, бо Україна – це доля, яка випадає один раз на віку, бо Україна – це мати, яку не вибирають, як і долю, бо Україна – це ми.

 

Учень декламує вірш «Лебеді материнства» В. Симоненка.

 

Учитель декламує вірш «Солов’їна пісня» М. Бакай.

Одна Батьківщина, і двох не буває.

Місця, де родилися, - завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знає в житті.

У рідному краї і серце співає,

Лелеки здалека нам весни несуть,

У рідному краї і небо безкрає,

Потоки, потоки, мов струни течуть.

Тут кожна травинка і кожна билинка

Вигойдують мрії на тонких вітрах.

Під вікнами – мальви, в саду – материнка,

Оспівані щедро в піснях.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Подорожуємо

дорогами

України

 

 

 

 

 

 

Мета: виховувати патріотизм, любов до Батьківщини; розвивати активну громадянську позицію на основі національних і загальнолюдських духовних цінностей; сприяти єдності українського народу у розбудові незалежної, демократичної, правової держави.

Обладнання: цитати відомих людей про Україну, стелаж із малюнками національного одягу усіх областей України, мапа України, картина невідомого художника «Батьківська хата», музичний центр.

Буває часом сліпну від краси…

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,

Оці степи, це небо, ці ліси,

Усе так гарно, чисто, незрадливо,

Усе як є – дорога, явори,

Усе моє, все зветься – Україна.

                              Ліна Костенко

 

Учитель. Дедалі більше віддаляється від нас у шаленому темпі атомної епохи біленька хатина у вишневому садку з колискою та мудрим усміхом батька. У цій хатині – наш корінь роду, щось одвічне, як життя, і святе, як мамина пісня…

Біла, з солом’яною стріхою… Долею суджено їй бути білою.

Учень. (Читає уривок із повісті «Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького про мальовничу красу українського села: «…висока біла церква з сімома банями, а з-поміж верб і садків – виринають білі хати…»).

Учитель. Біла хата, біла сорочка – це становило неодмінну національну прикмету українця. Землі більшості областей України багаті на глину, тому й донині живе серед українців традиція мастити хату в білий колір. Із давніх-давен у народних уявленнях біла фарба – символ чистоти, здоров’я, душевної краси.

Хата, як і людина, уміє плакати й усміхатися, вона може бути горда і сумна, пихата й доброзичлива. Все залежить від того, яка родина в ній проживає.

Якби нас учили вклонятися рідному порогові, рідній мові, можливо, тоді б не розгубили ми зібраної попередніми поколіннями духовної спадщини. Може, не було б тоді по селах хат-пусток – полишених гнізд, із яких діти повилітали і вже не вернуться.

Куди б доля не закинула людину, а їй лише своя сторона мила, своя хата. Бо домівка, в якій ви народились, є рідною для вас, бо в ній живуть тато і мама, дідусь і бабуся, брати і сестри. Живе ваша родина. Родин є багато, а всі вони разом утворюють народ.

У глибину століть сягає історія нашого народу. Україна виплекала Запорозьку Січ, Києво-Могилянську академію, виколисала велетів сили і духу – П. Сагайдачного, Г.Сковороду, Б. Хмельницького, І. Котляревського,Т. Шевченка, Лесю Українку,І.Франка, М.Грушевського… Цей список можна продовжити, бо

 

Ми українці від Тараса,

Мазепи й Сковороди…

Було сліз більше, ніж води.

Нас голодом не раз морили,

І в очі населяли страх.

Та наші мовчазні могили

Куди не глянь – по всіх світах…

Тут українські юнаки

За Україну полягли в страшну годину,

Тут розпинали не Христа,

Тут розпинали Україну.

Так, їх багато полягло

За честь, за волю, Україну,

Щоб вільно, радісно жилось

На цій землі онуку й сину.

 

Учениця. 24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України. А 1 грудня Акт було підтверджено Всеукраїнським Референдумом. Ці історичні кроки й визначили волю українського народу, його право на самовизначення, передбачене Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами.

 

Учень.   Під рідним небом жайворон співа,

Я радий знати тих пісень слова.

Я слухав, чув: співала там пташина

Одне святеє слово «Україна».

На ріднім полі шепчуть колоски.

Я радий знати тихі їх думки.

Я слухав, чув, як кожна колосина

Шептала тихо слово «Україна».

У ріднім краї зелен-гай шумить.

Я знати радий, що він мріє-снить.

Я слухав, чув, як кожна деревина

Шуміла ніжно слово «Україна».

 

Учитель. На жаль, у нас не все гаразд у нашій хаті. Багато українців поневіряється по світу в пошуках кращої долі. А ще сьогодні є чимало тих, хто порівнює Україну з немовлям, підлітком, тобто з державою, яка тільки спинається на ноги. Такі твердження не мають під собою історичного підґрунтя. Це цілковите незнання власної історії. Відомий український прозаїк, кінорежисер О. Довженко писав: «Народ, який не знає своєї історії, є народом сліпців». Можливо, ми і є те «стадо», що шукає свого пастуха…

 

Учениця.    Пропахлі вітром колоски –

Таке гінке безмежне поле.

І мамин хліб, і ті стежки,

Якими вранці йду до школи.

І перші проліски в гаю,

І щедре сонечко в блакиті,

Люблю Вкраїну я свою:

Вона – найкраща в цілім світі!

 

Учитель. Діти, вам на сьогодні було завдання виписати вислови відомих людей про Батьківщину, про патріотизм, про народ та його пам’ять. Давайте послухаємо. (Діти зачитують. Наводимо орієнтовні відповіді.).

Л. Костенко: «У дитинстві відкриваєш материк, котрий назветься потім – Батьківщина».

В. Сосюра: «Дзвін шабель, пісні, походи, воля соколина, тихі зорі, ясні води – моя Україна».

Д.Байрон: «Той, хто не любить своєї країни, нічого любити не може».

В. Сухомлинський: «Патріотизм – серцевина людини, основа її активної позиції».

Ю. Музиченко: «Моя батьківщина – то прадідів слава, єдина родина, єдина держава».

П. Тичина: «Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була!».

М. Рильський: «Хто не знає минулого, той не вартий майбутнього, хто не відає про славу своїх предків, той сам не вартий пошани».

В. Сосюра: «Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її вічно живу і нову, і мову її солов’їну».

 

Ігровий блок.

Гра «Чим багата Україна?». (Учитель зачитує початок речень, а учні їх  закінчують).

1.Т. Шевченко – це… (поет).

2.В. Кличко – це… (боксер).

3.М. Гоголь – це… (письменник).

4.С. Крушельницька – це… (співачка).

5.С. Корольов – це… (конструктор).

6.К. Білокур – це… (художниця).

7.В. Лобановський – це… (футбольний тренер).

8.С. Бубка – це… (чемпіон зі стрибків із жердиною).

9.М. Амосов – це… (лікар).

10.Р.Лижичко – це… (переможниця конкурсу «Євробачення» 2004 року у Стамбулі).

 

Гра «Най-най…». (Учитель зачитує речення, які розпочинаються з префікса «най», а учні відгадують).

1.Найбільше місто України. (Київ).

2.Найбільша річка України. (Дніпро).

3.Найбільше озеро України. (Ямпуг, Одеська обл.).

4.Найглибше озеро України. (Світязь).

5.Найбільше море, що омиває Україну. (Чорне).

6.Найвища гора України. (Говерла).

7.Найвище дерево України. (Модрина, висота якої 54 м., росте поблизу м. Рахів Закарпатської області).

8.Найбільший птах Європи, що мешкає в Україні. (Чорний гриф, Карпати).

 

Учениця.  Послухай, як трава росте,

 Напоєна дощами.

 І як до тебе рідний степ

 Співає колосками.

Учень.   Послухай, як струна дзвенить!

     Як гомонить ліщина,

              З тобою всюди, кожну мить

              Говорить Батьківщина.

Учениця. Послухай, як співає сад,

 В гіллі пташок гойдає.

 Той сад тобі і сонцю рад,

 Коли отак співає.

Учень.    Послухай, як вода шумить,

 З тобою всюди, кожну мить

 Говорить Батьківщина.

 

Учитель. Людина з великою любов’ю згадує місце, де народилась, де пройшло її дитинство. Таке місце ще називають Берегом Дитинства. Він є у кожної людини. Часто називаємо його отчим краєм, малою Батьківщиною. Це ж і є рідна хата, і журавель над криницею, і золотисте поле, і стежина, яка завжди веде додому, і грудочка землі, яка дорожча від будь-якого золота.

Отож, діти, ніколи не забувайте стежини до рідної хати, ніколи не забувайте своїх батьків, друзів дитинства…

Не падай в журбі на коліна,

Хай доля гірка, як полин,

Земля у нас, синку, єдина,

Нізащо її не покинь.

Хай манять тебе закордони,

Але там мовчать солов’ї,

А ти повертайся до дому,

У батьківські рідні краї.

Земля, як і мати, єдина,

І плаче вона, і співа,

Земля ця і є Україна.

Вона в серці ніжнім жива.

                           В. Зелінський   

 

 

 

 

 

 

 

Люби і знай свій

 

 

рідний край

 

Мета: пробуджувати пізнавальні інтереси до свого краю, його культури і побуту; виховувати глибокі почуття любові до землі, де живеш і народився.

Обладнання: мультимедійний центр, дошка, вірші волинських поетів.

 

Учитель. Мій рідний край з блакитними очима,

                           З цілющим запахом лісів, гаїв, дібров.

                           Всім українцям кращі слова линуть,

                           Їм волиняни  шлють свою любов.

У нас на Волині тихо шепчуть ріки,

Старезний ліс шумить, думу співа.

Тут соловейки оселилися навіки,

Червоним кетягом калина дозріва.

Запрошуємо вас у край Полісся,

Овіяний легендами століть.

В нас дух свободи високо піднісся,

Про Лесю Українку пам’ять буде вічно жить.

 

          Ми з вами – український народ, який складається з родин малих і великих, дружних і працьовитих, веселих і сумних. Як могутня ріка бере силу з малесеньких джерел, так і наша Україна збагачується талановитими людьми з обласних центрів, область – із районів, а районні центри – з невеликих містечок, сіл, хуторів. Якщо зруйнувати хоча б одне джерело, річка засохне. Всім нам хочеться, щоб річка ніколи не пересихала, була повноводною, щоб наша родина українська була красивою і щасливою.

            Україна – прекрасний і загадковий край, овіяний легендами століть! Тут і Дніпро, і Карпати, і Чорне море, і Олешківські піски, і озеро Світязь… Мальовничим куточком України, безумовно, є і Волинь. А на Волині – Старовижівщина.

- А що ми знаємо про край, у якому живемо?

- Що ми знаємо про Стару Вижівку?  

Учень 1. Колись давно їхала через наш край королева Бонна. Їхала не сама. Дорога була важка, бо кругом – одні болота. Карета несподівано загрузла. Слуги королеви почали визволяти карету, та марно. Тоді було дано наказ усім мешканцям тогочасного поселення, щоб ті допомогли витягти карету, висипавши дорогу жовтим піском. Коли усі трудилися, юна племінниця, яка була незрячою, почула, що неподалік б’є джерело, і непомітно залишила карету. Коли вона вмилася водою, то прозріла, а від радості закричала: «Я виджу». З того часу і почали називати поселення Вижвою.

Учень 2. Існує й інша легенда. Коли на наш край нападало татаро-монгольське військо, то знищувало все на своєму шляху, а шлях воно тримало на Європу. Дівчат забирали в полон, із хлопців виховували яничарів, а старих жінок і чоловіків вбивали, їх будинки спалювали чужинці. В центрі невеликого поселення ріс високий дуб, а в тому дубі було величезне дупло. В тому дуплі могло заховатися аж троє людей . Ото коли був ще один напад на наш край, то троє старих дідусів заховалися в те дупло. Татари підпалили усі будинки. Все було знищене, а дуб не згорів. Коли вороги поїхали далі, а до поселення приходили люди з інших сіл, то почали ті троє старців розповідати, як все було насправді. Люди передавали новину іншим, що там троє  старих вижило. Так і стали називати поселення Стара Вижва. Пізніше, за радянських часів, селище почали називати Стара Вижівка, бо поряд протікає річка Вижівка.

 

Учень 3. Волинь моя, волошко чарівна,

Що в пам’яті ніколи не зів’яне.

Чаруєш ти, як в розквіті весна,

І радуєш, мов сонце на світанні.

Чому тебе волошкою зовуть?

Бо сині плеса нам дарують силу,

Ліси твої наснаги додають.

Ти нас неначе ненька прихистила.

Тут рідний голос озоветься скрізь,

І навіть рідно журавлі курличуть.

Й нема для мене кращої землі –

Мене ти із доріг далеких кличеш.

Ми шануємо прадіда й діда,

Всіх, хто творить земний оцей рай.

Нині є в нас і хліб, і до хліба,

Рідний наш Старовижівський край. 

 

Учитель. - А про що нам говорять історичні документи?

- Чи є згадка про Стару Вижівку в літописах, інших джерелах?

Учень 4. Назва селища Стара Вижівка походить від назви річки Вижівка. До червня 1946 року воно називалося Стара Вижва. Перші відомості про селище належать до 1508 року, коли польський король Сигізмунд І віддав його у вотчинне володіння князям Сангушкам і дозволив заснувати тут містечко. У той час Стара Вижва, як і решта території Волині, перебувала під владою Великого Князівства Литовського. Сангушки побудували тут містечко Нову Вижву із замком і церквою, яке стало волосним центром. До складу Вишівської волості входили села Брідки, Гридки, Красна Воля, Мостище, Секунь, Стара Вижва, Хотивель, Шушки.

Учень 5. Детально читаючи літописи, зокрема «Руський літопис», переклад якого за іпатіївським списком здійснив Леонід Махновець, знаходимо замість 1508 року іншу дату першої згадки Старої Вижівки у писемних пам’ятках – 12 червня 1099 року. У цей рік на Волині розгорілися князівські міжусобиці: «Мстислав же заперся у Володимирі з залогою, тому що були у нього берестяни, і піняни, і вишеговці». Вишегов знаходився недалеко від місць, де мешкали берестяни та піняни – теперішні білоруси. На той час вони жили на території Володимирського князівства.

Учитель. Ось як воно буває. З якого часу беруть свій початок перші згадки про селище – невідомо. Але головне те, що ми любимо своє містечко, знаємо його цікаві місця, добрих людей.

У синім небі чистім, мов ріка,

Летіла ластівонька над долиною.

Несла вона привіт із далека,

Це перша її зустріч з Україною.

Не з того, що у злиднях і ганьбі

Стояла на колінах перед долею,

А з того, що не згинула в журбі

З могутньою, єдиною і вольною.

У тім краю живе моя Волинь

З могутніми лісами та озерами.

І всюди, ластівко, де оком кинь,

Лунає пісня мирними просторами.

 

Звучить пісня «Це було на Волині…»

Учитель. Безперечно, усі ми любимо край, де живемо, де народилися, де промовили перше слово, де зробили перший крок. Батьківщина залишиться з нами поряд на все життя. І куди не закидала б нас доля, пам’ятаймо, хто ми, чиїх батьків діти?

Багато митців оспівували красу рідного краю. Хтось на сторінках своїх збірок, хтось передавав свої почуття через пісню, інші малювали неперевершені картини, на яких можна було розгледіти велику любов до рідного краю. Давайте разом полинемо у поетичний світ волинських майстрів слова. (Учні по черзі читають уривки з віршів волинських поетів).

 

Учень 6.  Твоя любов – моя любов,

тут наші ночі-дні.

Ніде так сонце не сія,

як в рідній стороні.

Як проліски, твої літа

пробуджують весну.

Ти не люби нікого так,

як рідну сторону.

Коли ж ми разом – недарма

ясніє далина.

Нічого кращого нема,

Як рідна сторона.

                                                Йосип Струцюк

 

Учень 7. О Батьківщино, мати ясноока,

торкаюсь тихо імені твого!

Які легкі, які широкі кроки

під небом твоїм, чистим і високим,

моя наснаго і моя жаго!

                                                    Іван Чернецький

 

Учень 8.  Ой, чи так красно в якій країні,

як тут, на нашій рідній Волині!

                                                         Леся Українка

 

Учень 9.  Волинь моя, прадавній краю,

Русявокоса полісянко,

Зеленочубий тихий гаю,

Озер манлива колисанко!

Стою й мовчу перед тобою,

Затамував душі акорди,

 Щоб не сполохати спокою

Твоєї ніжності і вроди.

Скажи мені, де взяла ти

Красу ранкової зірниці

І прохолоду рути-м’яти,

І запах теплої живиці?

Волинь моя, мій рідний краю,

Дідів-прапрадідів колиско,

Я від землі до небокраю

Тобі вклоняюсь низько-низько.

                                            Олександр Богачук

 

Учень 10.              З червоних руж на білім полотні

Бабуся вишила волинську долю.

Широку долю, з листячком дубовим,

Що наче символ міцності людської…

                                                               Людмила Лежанська

Учитель. Уявіть ситуацію, що до вас приїхали гості з Росії або Польщі, з країн Балтики або Білорусі. Їх дуже цікавить Волинь. Гості пропонують вам зробити екскурсію відомими місцями Волині. Куди б ви повезли гостей? Про що б розповіли? (На карті Волинської області учні показують найвідоміші місця Волині. Одночасно розповідають цікаві історії про ці місця).

Учень 11. Луцьк. Замок Любарта.

Луцький замок (Замок Любарта) - символ міста Луцька, могутня фортеця Волині. У нашідні в замку існує три назви: Луцький (найпоширеніше), Верхній (оскільки є ще і Нижній замок, (напівзруйнований) і замок Любарта.

Верхній замок існував на вершині пагорба ще за часів Рюриковичів у XI столітті (в літописі вперше згадується в 1075, коли будучи вже укріпленим пунктом, що витримав 6-місячну облогу Болеслава Хороброго), на пагорбі було побудовано дерев'яне укріплення - перший замок, який проіснував два століття і який потім замінили на більш міцний кам'яний. У нинішньому вигляді, типового європейського середньовічного феодального замку, споруджений у 1340-1385 рр. волинським князем Любартом, який одружився з місцевою княжною і прийняв православну віру (прийнявши при хрещенні ім'я Дмитро). Замок був обраний як княжa резиденція при столиці Галицько-Волинської держави.

Укріплене на 1430-1542 рр. за часів правління князя Свидригайла. Включає В'їзну, Стирову і Владичу вежі, оточені стінами. Усередині знаходяться шляхетський і єпископський житлові будинки. Збереглися фундаменти і підземелля собору Іоанна Богослова XII століття, в якому був похований князь Любарт і багато інших волинських правителів. Могутні стіни не піддалися навіть навалі монголо-татар. А подія 1429 зробила його воістину величним: тут відбувся з'їзд монархів Європи. Тепер у стінах твердині відбуваються урочисті святкування дня міста, лицарські турніри, виїзні весільні церемонії. У серці замку лежать руїни стародавнього міста, споруди домонгольського періоду - церкви Івана Богослова. У ній поховані луцькі князі та єпископи. За словами істориків, ще до появи замку, у 12 столітті, храм збудував сам князь Ярослав. На початку XIX століття в північній частині замку був побудований єпископський палац у стилі класицизму.

Найбільша гордість музею - це один із найдавніших дзвонів, бо дзвонів в Україні не виливали.  Кінець 40-х років 17 століття - це початок національно-визвольного руху під проводом Богдана Хмельницького, і весь метал йшов на озброєння, і лише єдина майстерня на Волині виготовляла дзвони. До нашого часу збереглося лише чотири. Один з них - у нашому музеї. Цей дзвін цілий, і  можна послухати, як він звучить.

 

 

Учень 12. Володимир-Волинський.

 З 12-го століття місто є важливим єврейським центром. Більшість з них були купцями, які сприяли перетворенню міста в торговий центр між Сходом та Заходом Європи. Місто відвідували єврейські торговці з Німеччини. В архіві міста Стрлазонд збережені листи єврейських купців міста. Єврейська громада офіційно була заснована у 16 столітті. У 1527 році євреї вже виплачували місцевий податок. У 1552 році з 243 будинків навколо фортеці 22 були єврейськими.

У 1649 році повстанці Богдана Хмельницького вбили більшість євреїв. У місті залишилося лише 39 сімей. У 1861 році у місті налічувалося вже 6122 євреїв (близько 70 % населення) і 7 синагог. В 1897 році єврейське населення становило 59,3 %. Після створення незалежної Польщі на виборах у мерію 1929 року євреї здобули половину місць. У 1931 році 84 % з торгових підприємств належали євреям, існувало тоді 3 школи з викладанням на івриті. У 1931 р. у Володимирі-Волинському жило приблизно 11 тис. євреїв (44 % населення). У вересні 1939 р., коли Німеччина напала на Польщу, єврейське населення Володимира-Волинського зросло до 25 тис. за рахунок біженців із західних районів Польщі. Більшість з них загинули під час окупації міста. За часів радянського режиму єврейські школи було закрито, діяльність усіх єврейських партій було зупинено, а лідерів їх було негайно відправлено до Сибіру.

Археологічні дослідження свідчать, що територія міста була заселена людьми з найдавніших часів: тут виявлено залишки поселень епохи міді (ІІІ тисячоліття до н. е.), раннього заліза (І тисячоліття до н.е), раннього середньовіччя.

Перша літописна згадка про місто Володимир згадується при описові подій 988 року на сторінках «Повісті минулих літ». Тоді київський князь Володимир Святославич передав місто в удільне володіння одному з своїх синів, Всеволоду. Таким чином, Володимир-Волинський є одним з найдревніших міст України.

 

 

Учень 13. Колодяжне.

Коло́дяжне — село в Україні, Ковельському районі Волинської області. Населення становить 720 осіб. У дитинстві з 1882 року в селі проживала сім'я Косачів, зокрема Леся Українка та її матір Олена Пчілка. До яких часом приїжджали погостювати багато видатних письменників. Востаннє Леся відвідала Колодяжне в 1907 році. З 1949 року в селі відкрито музей-садибу ім. Лесі Українки. В цьому музеї з квітня 1960 року по серпень 1961 року працював Струцюк Йосип Георгійович – відомий український письменник, лауреат багатьох літературних премій, заслужений діяч мистецтв.

Літературно-меморіальний музей Лесі Українки в с. Колодяжне нині потужний осередок науки, культури, просвітництва, його коллектив веде наукову, збиральницьку і фондову роботу. Протягом року музей приймає більше 30 тис. відвідувачів, які душею і серцем линуть туди, де поетеса черпала наснагу для своєї творчості, у те кубельце, берегинею якого була колись гостинна Олена Пчілка. З того часу минуло більше століття, і садиба пережила складний період. У 40-х рр. ХІХ ст. було втрачено її цілісність, зруйновано основний будинок родини, розпродані Миколою Косачем два літні будинки. А після закінчення Другої світової війни реальним виявом поваги волинян до долі та творчості поетеси-землячки Лесі Українки стало збереження і відтворення у прижиттєвому вигляді меморіальних споруд та місць.

 

 

 

Учень 14. Берестечко.

Про походження назви міста Берестечка існує чимало легенд. Одна із них розповідає, що частина переселенців з міста Берестя прийшли на річку Стир, заклали тут своє поселення, а назву дали на честь рідного Берестя. З іншої версії стає відомо, щодо вкола Берестечка були великі ліси, в котрих особливо багато росло берестів. Звідси й назва — Берестечко. Таке походження назви найбільш ймовірне. В архівних документах XVI ст. зустрічаються назви: Берестовка, Берестечек, Бересточок, Берестечко.

7 липня 1547 року великий Литовський князь, король Сигизмунд ІІ Август надає Берестечку привілей — Магдебурзьке право. В цій дарованій князю Фрідріху Пронському милості читаємо: «Де маєтность та (тобто Берестечко) княжни Федори Богушівни Боговитіної дісталася її чоловікові князю Фрідріху Глібовичу Пронському, дозволити йому в Берестечку місто зводити, мати корчми з медом і пивом, корчми горілчані і винні, одержувати чопове, торгове мито, торги проводити в кожен понеділок, а ярмарки на Іллю на запусти перед Пилипівкою».

Ставши містом, Берестечко значно піднеслося у своєму розвитку. Особливо це було помітно після занепаду Перемиля. Як свідчить карта торговельних шляхів XVI століття, через Берестечко йшли купціі з Козятина, Вовкович, Луцька, Кам'янки-Струмиловки та багатьох інших міст і поселень. Про швидке зростання Берестечка можна судити з того, що в 1569 році в актах Люблінської політичної унії Берестечко уже згадується у числі місцевостей, які складають Луцький повіт.

 

Учень 15. Світязь.

Озеро Світязь - найбільше і найглибше озеро природного походження в Україні. Світязь чимось схожий на море, у вітряну погоду хвилі тут досягають півтораметрової висоти...

 Розташований Світязь неподалеку смт Шацьк, центру відновленого в 1993 році району. Входить до групи Шацьких озер. Озеро Світязь живлять артезіанські джерела. Вода тут надзвичайно прозора і м'яка. У сонячну погоду дно видно на кількаметровій глибині.

 Площа Світязя становить 2622 га, довжина 9225 м, ширина 4000 м, максимальна глибина - 58,4 м, середня глибина - 6,9 м.

 Є у Світязя дивовижна приваблива сила. Слід увійти до його кришталевої води, як душа наповнюється світлою радістю. Майже уздовж всієї берегової смуги озера ростуть ліси. У літній час тут можна удосталь надихатися напоєним ароматом хвої повітрям, назбирати чорниці, ожини, грибів. Такого задоволення не має жоден, хто звик відпочивати на морському узбережжі.

Донині серед учених немає єдиної думки щодо походження Світязя та інших Шацьких озер. Дехто вважає, що після відступу дніпровського льодовика на Поліссі утворилося величезне водоймище. Льодовик з півночі підпирав його, не давши воді стікати вниз. Озера розглядаються ними як релікти, тобто залишки цього гігантського водоймища, западини якої з часом поглибилися вимиванням вапняків підземними потоками. Інші учені твердять, що озера мають виключно карстове походження. Останні дослідження підтвердили льодовикове походження Світязя і його найближчих побратимів. А поява глибоких западин, на думку вчених, пов'язана з підняттям і опусканням окремих тектонічних блоків.

 

Перегляд художнього фільму «Сім чудес Волині»

Учитель. Скільки пісень існує про Україну, про Волинь. Їх автори, композитори вклали душу в кожну, щоб донести свою любов до слухача, глядача, читача. – А які пісні вам відомі про Волинь? (Учні відповідають «Волинь моя…», «Це було на Волині», «Ой ти, Вижівко, ой ти, річечко», «Волиняночка» тощо).

Звучить пісня «Волинь моя…»

 

Учитель. Усі ми з вами є доньками і синами великого роду – українського народу. Щоб цьому роду не було переводу, він має жити багато років. Треба берегти коріння, яке живить родинне дерево.

 

Любіть Україну, як сонце, любіть,

як вітер, і трави, і води…

В годину щасливу і в радості мить,

любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її вічно живу і нову,

і мову її солов’їну  (Володимир Сосюра).

 

Вітаємо Андріїв і Миколаїв

 

 

Мета: відроджувати національні звичаї і традиції в підростаючого покоління, пробуджувати пізнавальний інтерес до минулого свого народу; виховувати любов до рідного народу, України.

 

Учитель. У точці зимового сонцестояння

Нестримного часу притишиться крос.

У наступ на ніч піде сміло світання,

Та сонце – на літо, зима – на мороз.

Дорогою санною мчать заметілі,

Заснуло, завмерло під снігом зело.

А в лузі крізь холоду мури застиглі

Пульсує, парує, живе джерело.

Я знаю: травини й тополі коріння

Для зросту нового тепло зберегло.

На щедрий засів ще тримає насіння,

Чекає весни хліборобське село.

Вже чується року Нового неспинна

Хода, що відлунює в серці, як май.

У нього ж бо усмішка ніжна, дитинна,

Він ключик до казки в долоні трима.

Стікають у вічність хвилини по краплі,

Карбують секунди свій зоряний крок.

Завершилось ще одне коло спіралі,

Безмежного Часу короткий виток.

 

Дійсно, грудень – останній, дванадцятий місяць року. – А що ми знаємо про місяць грудень? – Чому він так називається? – Чому дванадцятий, а не перший? (Учні розповідають свої повідомлення).

Учень 1. «Ось і моя пора, - подумав Грудень, ступаючи білим килимом понови – першого м’якого, неглибокого снігу. – Це ж я разом із молодою Зимою, з благословення матері Зірниці приніс на землю це диво, освітивши простори після довгих днів осінньої хмурості. Стривай, а чому це я, перший місяць зими, є воднораз останнім місяцем року? Щось воно тут не те…».

І справді, не все досконало навіть у природі. З давніх-давен люди намагалися якось упорядкувати лік часу, враховуючи положення землі щодо сонця, відповідні зміни в навколишньому середовищі. У 46 році до н. е. римський імператор Юлій Цезар запровадив систему літочислення, яка стала називатися юліанською, а календар – юліанським. Саме звідти – з Давнього Риму – і прийшла латинська назва грудня – децембер (від числівника «децем», що означає «десять»), оскільки він був тоді десятим місяцем року. А з 1582-го року папа римський Григорій ХІІІ замінив юліанський календар новим, якого назвали григоріанським. Ним користуємося ми й донині.

Учень 2. Грудень має багато слів синонімів, якими користуються в своєму побуті українці: хмурень, сніжень, мжичник, мрякоч. Ці назви яскраво відображають його особливості. Дуже часто ранками світ завішує густа пелена туману. Суцільні низькі хмари вбирають світло короткого дня. Вечір, здається, ходить слідом за ранком. Розгрузлі осінні шляхи, як приходить мороз, вкриваються суцільним замерзлим груддям. Звідси й українська назва місяця.

Учитель. У грудні  до всіх українців приходять в гості два найбільших свята: 13 – Андрія Первозваного, 19 – Святителя Миколи Чудотворця.

Усім відомо, що на ніч з 12 на 13 дівчата завжди ворожили. Андріївські ворожіння найкраще збереглися у народній пам’яті. Своєрідним символом традиційного святкування Андрія було обрядове печиво, яке використовували під час різноманітних ігор та магічних церемоній. Йдеться, звичайно, про андріївську калиту.

На це свято спеціально випікали коржа, круглого за формою, як «сонце», переважно з отвором посередині. Пекли їх дівчата з пшеничного або житнього борошна. Напевно, пекли раніше, бо цього дня жінкам не годилося щось робити: пекти хліб, шити, прясти. Коржа обсипали маком і зверху змащували медом. Цей корж на мотузці чіпляли на гвіздок під стелю або сволока. А далі відбувалася гра.

Учень 3. Обиралося два пани «пан Коцюбинський» та «пан Калитинський». Перший, осідлавши коцюбу, «їхав» верхи до калити і намагався її без допомоги рук кусати. При цьому не можна було сміятися. Кому не вдавалося вкусити, того карали – обмазували сажею чи глиною. Другий («пан Калитинський») охороняв калиту, мав право вдарити «пана Коцюбинського» по щоках. Після цього на коцюбу сідав другий вершник.

 

Учитель. На Андрія «засівали» коноплі чи льон. Розкидаючи вночі по подвір’ю насіння, заволочували його запаскою, спідницею або чоловічими штаньми. При цьому приказували: «Андрію, Андрію, на тебе коноплі (льон) сію, запаскою волочу, бо дуже заміж хочу».

• А чи доводилося комусь із вас ворожити на Андрія?
• На що чи кого ви ворожили?
• Як ви це робили?
• Якими були результати? (Учні діляться своїми враженнями, особливо дівчата).
• А чому називають Андрія Первозваним? (За легендою Андрій першим приніс християнську віру в Київ).

Учень 4. Легенда. Апостол Андрій Первозваний проповідував християнство в Царгороді, на побережжі Чорного моря та околицях Києва. В одному із літописів ХІІІ ст. читаємо: «Андрій навчався у Синопі. Коли прийшов до Корсуня, побачив, що з Корсуня близько до Дніпрового гирла. І пішов у Дніпрове гирло. Відтіль поплив угору Дніпром, став під горами на його березі. Вставши вранці, сказав до учнів, що були з ним: «Чи ви бачите ці гори? На цих горах засяє ласка Божа і буде великий город, і Бог збудує багато церков. І вийшов на ці гори, поблагословив учнів своїх і поставив хрест, і, помолившись Богові, зійшов із цієї гори, де опісля був Київ. І поплив угору Дніпром…».

Учитель. – А чи вірите ви у сни? (Діти відповідають по-різному). Запам’ятайте, дівчата: сни бувають віщі. Як лягатимете спати, то візьміть мисочку з водою, покладіть на неї соломинку, і вам присниться той, хто переведе вас через місток. У народі кажуть, що ви зможете побачити свого судженого.

• А які народні прикмети вам відомі про місяць грудень?

Можливо, хтось із вас знає деякі прислів’я чи приказки?

Учень 5. Народні прикмети. Взимку завірюха – влітку сльота. Заспівав снігур – чекай хуртовини. Якщо хмари ідуть проти вітру – буде сніг. Ворони купаються – перед негодою, каркають усією зграєю – на мороз, сідають на землю – буде відлига, влаштовують у небі хороводи – чекай снігопаду. Гуси й качки під крило дзьоби ховають – на холод. Чистий голубий колір неба взимку – ознака стійкої ясної погоди. Вітер під вечір сильнішає – на погіршення погоди.

Учень 6.Прислів’я і приказки. Грудень – шапка зими. Грудень землю грудить, хату студить. Грудень рік закінчує, зиму починає. Грудень око снігом милує, а вухо морозом рве. Сніжний грудень у ціні завжди на весні. Прийшов грудень, приніс студень. Взимку сосна здається зеленішою. Літо біжить підстрибком, зима бреде, похнюпивши голову. Сумний грудень і в свято, і в будень. Сподівайся од нього добра, як від грудня погоди. У грудні тепло, як за лихим паном.

Учитель. Та більшої радості серед дітей, мабуть, має свято зимового Миколая (19 грудня). Миколу вважали покровителем хліборобства, повелителем стихій, Угодником (Добрим). Раніше святкували в Україні миколаївські свята пишно, гучно кілька днів поспіль. Починаючи з 17 (Варвари) аж до 20, українці скликали гостей, празникували, а по обіді, запрягали в сани коней та їхали довкола села чи міста, «бо ж треба знати, чи слизький сніг цього року випав».

У давнину до цього дня ( як і на Різдво, і на Василя, і на Водохреще) варили кутю з пшениці чи ячменю, сподіваючись, що Добрий Микола допоможе з майбутнім урожаєм зернових. У всіх храмах України проводили службу Божу. Прийнято було ходити в гості, провідувати хресників, хресних батьків. Готували пісні страви: пундики, пампушки, вареники з пісною начинкою, млинці, пекли білий хліб, калачі, пироги.

• Хто ж такий Микола Чудотворець? – Чому він Святий?

Учень 7. Народився в м. Патарі в Малій Азії. Дуже любив людей, особливо дітей. А ще більше тих дітей, у яких немає батьків. Бо сам, за легендою, ріс без батька. У ніч на 19 грудня можна почути срібні дзвіночки у небі, то Святий Миколай поспішає на зустріч з вами. Цього дня повинні бути всі щасливими, бо найбільше свято в житті – творити добро.

Учень 8. У Карпатах, Закарпатті і Прикарпатті по дворах ходили ватаги хлопців, серед яких був один, одягнений під Святого Миколая. Ватаги носили дарунки (найчастіше це були пряники у вигляді символізованого Святого Миколи – «Миколайці», «Миколайчики») і лозину. Роздаючи чемним дітям печиво, вони спершу показували неслухняним лозину, а потім, змилостивишсь, дарували пряник. Де не ходять такі ватаги, батьки самі клали дітям під подушку вночі «Миколайця». Знайшовши зранку пряник, діти дуже тішились і хвалились один перед одним подарунком.

Учитель. Бесіда: - Чи вірите ви у Святого Миколая?

• Що ви найчастіше знаходили під подушкою?
• Скільки вам було років, коли ви зрозуміли, що дарунки приносить не Миколай?
• А чи доводилося вам дарувати «Миколайчики»?
• Якими повинні бути діти, щоб їх не обминув Миколай?
• Чому ніхто ніколи не бачив Святого Миколая? (Він дотримується принципу – чинити добро таємно, не сподіваючись на людську вдячність).

 

Сьогодні святий Микола-Чудотворець приніс і вам подарунки. Але в записці написано, що потрібно спочатку перевірити рівень ваших знань, а вже тоді їх віддати.

 

                        Хвилинка «Ерудита»

1. Що буде робити ворона, проживши 3 роки? (Жити далі)
2. В якому році люди їдять більше, ніж завжди? (У високосному)
3. Коли в порожній кишені що-небудь буває? (Дірка)
4. Як можна воду пронести в решеті? (Заморозивши)
5. Що йде не рухаючись із місця? (Час)
6. На що більше схожа половина апельсина? (На другу половину)
7. На яких полях трава не росте? (На полях капелюха)
8. На яке питання не можна дати стверджувальної відповіді? (Ти спиш?)
9. Коли хлопчика називають дівочим ім’ям? (Коли він сонний)
10. Чому півень, коли співає, закриває очі? (Хоче довести куркам, що знає напам’ять)
11. Нас не було – воно було, нас не буде – воно буде. Дають його раз, коли ще плачеш, частіше його чуєш, ніж бачиш. Що це? (Ім’я)
12. Коло вуха завірюха, а у вусі ярмарок. Що це? (Бджоли, вулик)

 

Учитель.  - А у кого з ваших родин печуть «Миколайчики»? – Хтось, можливо, знає рецепт?

 

Поради у записничок «Миколайчик»

Спочатку взяти борошно і просіяти його через сито. Потім додати соди, посічений маргарин, покласти цукор, одне яйце (жовток), трохи розтопленого меду. Замішуємо тісто. Місити треба довго, щоб гарно підростало під час випікання. Розкачувати тісто потрібно завтовшки одного сантиметру. Фігурку «Миколайчика» вирізати ножем. Викласти всі фігурки на бляшку, яку потрібно змастити маргарином або смальцем. Усі пряники  змащуємо яйцем перед тим, як поставити бляшки в духовку. На гарячому печиві намалювати обличчя, одяг полити тим білком, що залишився у нас, збивши його з цукром. На 200 г. борошна – 50 г. меду, 100 г. цукру, 50 г. маргарину, 2 яйця, 0,5 чайної ложки соди.

Учитель. Рипить під ногами сніг. Грудень… Разом із ним відходить від нас і старий рік. А з-за обрію поспішає до нас рік Новий. У нього для всіх – чарівна, привітна усмішка, святкові дарунки, щасливі побажання на майбутнє. А ще Різдво, Василя, Водохреще, Стрітення…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зима йде – свята веде…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мета: ознайомити учнів з народними звичаями, повір’ями; виховувати у них глибоке почуття любові до отчого краю, рідної домівки.

 

Учитель.

 Із кованих дубових скринь пращедрими руками

 Господь несе блакитну синь, прикрашує зірками.

 Зірки виймає, не щадить зерном зірчасті жмені:

 Благословить звіздину рать, уста благословенні.

 Надій заблиснули верхи, сріблиться шлях далекий:

 А іній іскрами тремтить на галузках смереки.

 Блакитна ангольськая рать на землю зіступає:

 Спливає божа благодать на стаї і розстав.

 І все, що засіває син – Бог ясними зірками,

 Щоб їх виймать з небесних скринь пращедрими руками.

 Зіркам цим серце віч-на-віч відчинене широко,

 Щоб дух у сяйві Божих свіч любові став пророком.

 

Сьогодні година спілкування буде незвичайна. Ми побуваємо з вами у казковім царстві зимових свят, дізнаємося більше про звичаї і традиції українського народу. Отож у подорож…

 

Зупинка № 1 «Вулиця святкова»

Учитель. Зимовий період свят розпочинався від Миколи (19 грудня). У давній традиції в цей день вільно селянам було варити пиво і справляти бучні гостини. Вважалось, що св. Миколай любить тайно помагати дівчатам, яким підкидає посаг, щоб ті вийшли заміж. Є опікуном чемних дітей, бідних одиноких людей, мандрівників, рибалок і всіх, хто в небезпеці. Найбільш закріпився звичай, що в ніч на 19 грудня Микола приносить дітям подарунки, які вони знаходять під подушкою.

- А хто знає, з якого часу у нас святкують Миколи?

Повідомлення учнів. Свято Миколая прийшло до нас у 1088-1089 роках за часів князя Всеволода Ярославовича. У церковному календарі називається «Празник св. Ніколая Чудотворця». Історія свідчить, що Миколай жив за часів імператора Костянтина, був архієпископом у Мирах в Лікії (Мала Азія). Народився він у багатій сім’ї і зріс дуже доброю і чуйною до чужої біди дитиною. По смерті батьків він став спадкоємцем великого багатства, яке повністю віддав бідним і калікам. Як щедрий Бог із небес, він часто заходив до помешкання багатодітних чи хворих людей і обдаровував їх, чим міг. Після смерті його було визнано святим, а мощі у 1087 р. було перенесено у м. Бар, що в Італії, де їх було перезахоронено. Із того часу кожен рік ми святкуємо день ангела св. Миколая.

Ніч. Поснули чесно діти.

В небі зорі, повно див.

Завтра – ранок, щоб радіти:

- Миколай у нас гостив!

Миколай, що добрим дітям

  Не жаліє всіх дарів:

Тим, хто в зимі, чи у літі

  Пильний, чемний бути вмів.

Тим, що подарункам раді,

Не сховають їх усіх,

Що поділяться в громаді,

Щоб були всім радість, сміх!

Тим, що не дарів для себе

Ждали в Доброго Отця,

А про бідних, що в потребі,

Турбувались їх серця.

У снігах блищать діброви…

Ніч спокійна вкрила край…

Дар великої любові

Принесе нам Миколай.

 

Зупинка № 2. «Новорічна площа»

Учитель. Після Миколая всі починали готуватися до різдвяно-новорічних свят. Господиня вибілювала піч, мила стіл, лави, хатнє начиння. З будинку виносили все, що стосувалося роботи: кросна, гребені, днища, коловертки, клубки, мички. Прали білизну, шили одяг, «щоб зустрічати свято в новому і чистому». Господар все лагодив на подвір’ї, заздалегідь готувався до свята.

Різдвяно-новорічний обряд здавна відзначали з особливою врочистістю. Протягом майже двох тижнів (з 7 по 19 січня) влаштовували різноманітні ігри та обряди, вертепні вистави.

 

Звучить колядка «Добрий вечір тобі, пане господарю»

 

Зупинка № 3. «Проспект Різдвяний»

- Які ж празники ми святкуємо з початком нового року?

Упродовж усіх трьох свят неодмінно мали бути присутні такі символи: дідух (сніп із  жита чи пшениці), кутя, хліб як символ життя і статків.

- А як у вас готуються до Різдва? – Що роблять батьки, бабусі з дідусями, ви?

Повідомлення учнів. Одним із найважливіших празників, яким, власне, започатковується рік, є Різдво Христове, що в народі просто йменується Різдвом. Розпочинається воно в північ після Святвечора між 6 і 7 січня. У давнину це була Коляда – народження Сонця. З прийняттям християнства церква приурочила його до появи на світ Ісуса Христа.

Святвечір… Здається, уже все готове до Різдва: в хаті прибрано, пахне пирогами, стравами, без яких і свято – не свято, кутею та узваром.

Вечір напередодні Різдва припадає на останній день різдвяного посту. Тому і страви мають бути пісними. На Святвечір і Різдво не можна лаятися, сперечатися, карати дітей. Добре було б повернути усі борги, нічого не позичати, забути всі кривди і зберігати добрий настрій. І не ночувати десь у людей, бо «цілий рік будеш блукати». Перед заходом сонця господар вносив з комори і ставив на покуті пишний сніп пшениці, жита або вівса – це «дідух», «дідо», «коляда» - символ урожаю. Слідом господиня вносила горщик із кутею, промовляючи: «Кутя – на покутя, а узвар – на базар».

От і зійшла перша зоря. Вечеря починалась із запалення воскової свічки. На святковому столі 12 страв. Ложку куті підкидали до стелі – для бджіл, щоб рої велися. Першим чарку випивав господар – із побажанням здоров’я усім та за упокій померлих родичів, промовляючи: «Хваліте Бога, що діждали сего вечора. Царство небеснеє, вічний покой батькам, матерям і всім покойникам, а нам живим на здоров’я». Цей вечір сповнений урочистості й таємничості (Олена Оскома).

Учитель. Першими сповісниками про народження Христа були діти та підлітки. Вдосвіта семи-восьмилітні хлопчики йшли до односельців віншувати, себто вітати родичів та сусідів зі святом Різдва Христового. З Різдвом пов’язані й колядки.

- А які ви знаєте колядки? – Які слова-вітання?

 

Зупинка № 4. «Сходинки звичаїв і традицій мого народу».

1.З святим Різдвом вітаю, всім здоров’я бажаю: господарю на воли, господині на квочки, хлопцям і дівчатам на гуляння, малим дітям забавляння, Христу Богу вихваляння.

2.Пане господарю, зима хазяйнує надворі, а славні колядники на вашому дворі стоять під вікном з святим Різдвом, просять дозволу заколядувати, щастя, радості побажати.

3.Зичимо вам добра і долі, щастя доволі, доброго кабанця, корівчини дійної, врожаю багатого, гостей веселих.

4.З Новим роком! З добрим роком,

   Що ступив широким кроком

   На поріг у вашу хату і веселу, і багату,

   Дружелюбну і щасливу, у сім’ю трудолюбиву,

   Щоб в Святвечір разом з вами за святковими столами

   Заспівать пісні нові і щедрівки голосні.

5.Коляд, коляд, колядниця!

   Хай вам родить і пшениця,

   І горох, і сочевиця,

   Кукурудза і овес,

   Щоб ряснів ваш рід увесь.

6.Віншуєм тя, господарю,

   Із тим Новим роком.

   Щастя, сили і здоров’я,

   І з новим доробком!

   Той Новий рік щоб приніс вам

   Здоров’я та сили.

   А щоби-сте, господарю,

   Много літ прожили!

 

Колядки: «Нова радість стала», «В місті Вифлиємі», «Дивная новина», «Ой у полі, у полі самітна стоїнка», «Небо і земля», «Рождество Христове», «По всьому світу…», «Що то за предивна…», «Ой в саду, в саду вишня стояла» тощо.

 

Зупинка № 5. «Провулок пізнання».

Учитель. В ніч з 13 на 14 заходило свято, яке в народі називають Василем («А що другий празник – святого Василя…» або «Щедрець», або «Меланки».

Цієї ночі українці традиційно зустрічали Новий рік. Свята чекали з нетерпінням. Починалося воно багатою вечерею, з щедрістю якої пов’язували майбутній достаток кожної родини, і добрий урожай наступного року, і благополуччя у сім’ї. казали, «хто не буде в цей день щедрим – позбудеться всього свого майна». На Меланки готували різноманітні пироги й гречані вареники – із сиром, грибами, маком. Ними обдаровували щедрувальників. На святковому столі були й книші. Обов’язково варили кутю, яку називали «щедрою».

Новий рік був, безперечно, найулюбленішим святом молоді, коли не тільки дозволялися, але й підтримувалися та заохочувалися всілякі витівки, сміх, містифікації, розиграші тощо. Такі традиції де-не-де збереглися й дотепер (Олена Боряк).

Зранку хлопчики ходили засівати. Зерно носили у торбинці, рукавиці або кишені. Починали з хрещених батьків, дідусів, дядьків, сусідів. При посіванні дорослі хлопці і дівчата намагалися зловити в руки пару зерен. Якщо ним це вдавалося, то вважалося, що цього року вони будуть в парі. Зерном посівальним годували курей, «щоб добре неслися», а частину тримали для нового засіву.

Колись посівальників приймали як бажаних гостей, запрошували сісти до столу, «щоб свати сідали», «щоб все добре сідало». Щиро пригощали яблуками, пиріжками, варениками, давали дрібні гроші.

- Які ж слова-віншування говорять чи говорили наші хлопці, будучи посівальниками? (Хлопці пригадують)

 

Наприклад: 1.Сію, вію, посіваю.

                     З Новим роком вас вітаю!

                     Сійся-родися жито, пшениця,

                     Усяка пашниця!

                     Коноплі до стелі,

                     Щоб були всі здорові і веселі!

2.Сію, сію, посіваю.

   З Новим роком вас вітаю!

   Сію до стелі, щоб були веселі.

   Сію до стола, щоб не боліла голова.

   Сію до печі, щоб не боліли плечі.

   Сію до груби, щоб не боліли зуби.

   З Новим роком! Дай, Боже, на той рік діждати!

3.Сієм, сієм, посіваєм, з добрим щастям вас вітаєм.

   Щоб родилося в землі, щоб добра було доволі.

   Щоб був хліб на столі, і у полі, і в стодолі,

   Щоб трудилися завзято, щоб добро пливло у хату.

 

Зупинка № 6. «Стежка фантазії».

Учитель. Нарешті приходить третє і останнє свято з різдвяно-новорічного циклу – Водохреще. Свято Хрещення символізує, за церковними канонами, зародження християнства, початок проповідницької місії Христа.

Повідомлення учнів. Поблизу річки Йордану жив св. Іван Хреститель. Він ще перед своїм народженням був обраний Богом, щоб приготувати людей на прихід Спасителя. Багато людей приходило до Івана хреститись. Іван навчав їх: «Хто дві одежі має, хай дасть одну роздягненому, хто їсти має, хай поділиться з голодним. Не беріть більше, як призначено. Не грабуйте, не робіть кривди нікому».

У 30 років прийшов Ісус Христос до Івана на Йордан. Той охрестив Його. Під час хрещення з’явився над Ісусом Святий Дух у вигляді голуба. Відчинилося небо і почувся голос Бога-Отця: «Це син мій любий, що його вподобав». 19 січня і святкується водосвяття – пам’ятка хрещення Ісуса в річці Йордан.

А напередодні Водохрещення, тобто 18 січня, варили голодну кутю. Назва цієї страви пішла від того, що допоки не посвятять воду в річці, люди не їли, а тварин не напували. Ввечері сідали за стіл, де стояли лише кутя й узвар. Але перед цим обов’язково закликали Мороза на вечерю. Цей обряд не випадковий. Відомо ж, на Водохреще припадають найсуворіші морози. Це підтверджують навіть народні приказки й прислів’я: «На Водохреще не ходять в гості до тещі», «На водо хрещенські морози й старця з хати випускати негоже», «Тріщи не тріщи, а вже минули Водохрещі».

А зранку в тих селах, де була церква, йшли до річки, вирубували з льоду хреста, обливали його буряковим соком, а священик після цього святив воду. Кожен намагався взяти додому води, бо вона вважалася помічною від багатьох недуг. Нею окроплювали оселі, господарські будівлі, тварин і пасіку. Цікаво, що взята вода на Водохреще, зберігалася протягом року і більше і не застоювалася.

Із закінченням Водохреща завершувались і веселі різдвяно-новорічні свята.

 

Зупинка № 7. «Майдан народної мудрості».

- Які вам відомі приказки чи прислів’я про зиму, січневі свята?

Наприклад: Січень без снігу – літо без хліба. Зелене Різдво – білий Великдень. Якщо січень холодний, то липень – сухий і спекотний; грибів не ждіть до осені. Не промерзла земля врожаю доброго не дасть. Багато снігу – багато хліба, багато води – багато трави. У січні звисає багато бурульок, та ще й довгих, - урожай буде щедрим. У січні тріщать морози – восени тріщатимуть від хліба засіки. Січень мокрий, з відлигами – літо буде холодне. Дощить у січні – плаче в серпні.

 

Мікрофон «Сьогодні я дізнався (лася)…»

                    «Найбільше мене зацікавило…»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Корисна їжа та здоров’я

 

 

Мета: узагальнити знання учнів про складові компоненти їжі, про корисну їжу, її вплив на збереження і зміцнення здоров’я; викликати інтерес до традиційної української кухні; виховувати повагу до національних страв як засобу збереження і зміцнення здоров’я.

На дошці висять малюнки, фотографії, на яких зображено різноманітні продукти харчування: овочі, фрукти, цукерки, тістечка, морепродукти тощо.

Учитель. Зверніть увагу, важко з’ясувати, де корисна їжа, а де ні? (Учні відповідають, коментуючи свої відповіді).

 

Гра «Так» чи «Ні?» (Учитель зачитує запитання, а учні відповідають).

1.Чи корисно об’їдатися?

2.Потрібно їсти 3 рази в день, але ситно?

3.Ви повинні вживати свіжі овочі та фрукти?

4.Продукти, що входять у ваш щоденний раціон мають бути різноманітні?

5.Чи корисно їсти чипси?

6.Чи корисно вживати смажену їжу щодня?

7.Чи корисно вживати час від часу молочні продукти?

 

Учитель. Пригадаймо, як розпочинають будівництво житлового будинку. Спочатку обирають територію для будівництва. Пізніше копають рівчаки на фундамент. Для фундаменту використовують щебінь, цемент, залізобетонні блоки. А щоб фундамент був стійкішим, то зв’язують його арматурою. Потім зводяться стіни. Для стін використовують блоки, цеглу. Далі – дах, для якого беруть добротний ліс, металопрофіль,  металочерепицю тощо. Пізніше вставляють вікна, двері, стелять підлогу або паркет, штукатурять, фарбують, лакують… Для будівництва потрібно досить багато різних матеріалів.

Їжа – також будівельний матеріал. Вона має різний склад і по-різному впливає на розвиток організму. Це основне джерело енергії. З їжею ми одержуємо поживні речовини, що сприяють розвитку і росту нашого організму. Чим же забезпечує організм їжа? (Білками, вуглеводами, вітамінами, неорганічними речовинами, водою).

Для нормального росту і розвитку організму людини особливо необхідні вітаміни. Позначаються вони латинськими літерами A, B, C, D тощо. Вітаміни, мінеральні солі й вода добре засвоюються організмом, а продукти, які їх містять, добре перетравлюються. Жири й вуглеводи дають організму енергію, та після перетравлення залишки відкладаються в жир. Люди, які достатньо отримують з їжею вітамінів, значно стійкіші до захворювань, відзначаються бадьорістю, доброю пам’яттю і працездатністю.

Про що слід нам дбати, щоб організм наш був забезпечений поживними речовинами? Головне – продукти мають містити в собі всі необхідні компоненти.

 

Гра «Установи відповідність»

А

1 Білки	А Масло, сало, сметана, олія
2 Неорганічні речовини	Б Фрукти, овочі, насіння зернових, мед, молоко
3 Жири	В Риба, яйця, зелені овочі, яблука, печінка, крупи
4 Вуглеводи	Г Горіхи, бобові, м’ясо, риба, молочні продукти

Б

1 Білки	А Сприяють засвоєнню вітамінів
2 Неорганічні речовини	Б Впливають на здоров’я очей, волосся, шкіри, кісток
3 Жири	В Забезпечують функціонування крові, м’язів, зубів
4 Вуглеводи	Г Заряджають організм енергією

В

1 Хліб і крупи	А Зміцнюють кістки і зуби
2 М’ясо, риба, яйця, боби, квасоля, горіхи	Б Дають нам силу та енергію
3 Овочі і фрукти	В Роблять волосся і шкіру красивими і здоровими
4Молочні продукти	Г Роблять м’язи сильними і здоровими

 

Учитель. Продукти харчування мають бути свіжими і якісними. Бо з харчуванням у нас пов’язані різні відчуття і реакції. Вони можуть бути як приємні, так і неприємні. Здорова людина любить поїсти смачно. Запах і вигляд приготовленої їжі викликає у нас апетит, з’являються смакові відчуття. Цей стан має велике значення,бо завдяки приємним відчуттям шлунок людини готується до прийняття їжі, і тоді вона краще перетравлюється. Одноманітна їжа, її неприємний вигляд і смак знижують апетит, що, в свою чергу, погано перетравлюється організмом.

 

Бесіда:

- А хто, на вашу думку, затрачає більше енергії хлопчики чи дівчатка? (Звичайно, хлопчики. Тому їхній організм потребує більше поживних речовин).

- А яким людям необхідно більше  поживних речовин хворим для одужання чи  здоровим? (Звичайно, хворим).

- А серед здорових, яким потрібно більше енергії: тим, що працюють фізично чи розумово? (Тим, що працюють фізично).

 

Гра «Обери мене»

На дошці прикріплено малюнки з певними продуктами харчування. Учні підходять до дошки, обирають з-поміж продуктів ті, які вони часто споживають, коментуючи в чому їх корисність.

Наприклад: лимон, яблуко, плавлений сир, хліб, шпроти в банці, апельсин,  булочка, цибуля, банан, морква, груша, помідор, чипси, гранатовий сік, пепсі-кола, йогурт, копчена ковбаса, сухарики, маргарин, майонез, смажена риба, тушена капуста, сало, торт, картопля, солодкий сирок, масло, часник, тістечко, горіхи, гриби, шашлики, шоколад.

 

Бесіда:

- Чи подобаються вам одні страви більше за інші?

- Назвіть ті страви, які ви полюбляєте найбільше?

- Якщо у продуктах немає вітамінів, наприклад, у чипсах, чи варто їх споживати часто?

- Чи потрібно пити такі напої щодня, які містять у собі багато цукру, наприклад: кока-колу, пепсі-колу?

- Чи знаєте ви , яка їжа є штучною?

- Чому не варто споживати продукти, які містять ГМО?

 

Учитель. Багато людей мають свої смакові уподобання. Хтось більше полюбляє морепродукти, хтось – м’ясо, а хтось – солодощі. Декому смакують молочні продукти, а дехто любить ковбаси, копчені сири, сало… А чи варто при виборі їжі орієнтуватися на власні уподобання?

Їжа, яку називають штучною, перенасичена барвниками, речовинами, які перешкоджають її псуванню. Вам, напевне, доводилося спостерігати за таким явищем, як той самий шматок балика лежить на прилавку тиждень і не втрачає навіть свого природного кольору. Таку їжу недоцільно вживати, адже вона шкодить здоров’ю. Часом виробники вдаються і до такого, щоб продати продукти харчування, які важко «прощаються» з прилавками магазинів, пер запаковують їх в яскраві обгортки, що також шкодить нашому здоров’ю.

У кожній родині є свої традиції харчування. В Україні є багато родин, у яких переважно вживають страви національної кухні. У щоденному меню є страви з м’яса, риби, молока, круп, овочів і фруктів, які варять, смажать, тушкують, заквашують, сушать.

- А якій кухні у ваших родинах надають перевагу? (Учні відповідають).

 

Гра «Відгадай!»

Шашлики, хачапурі, сулу гуні – це … (грузинська кухня).

Пельмені, щі, пироги, бліни – це… (російська кухня).

Локшина, чай, мариновані овочі – це… (китайська кухня).

Піца, спагеті, лазанья, макаронні вироби – це… (італійська кухня).

Бігос, зупа, канапки, фляки – це… (польська кухня).

 

Учитель. Характер харчування людей залежить від багатьох чинників: їх соціально-економічного становища, природно-географічного положення країни, в якій вони живуть. Їжа є важливою складовою матеріальної культури кожного народу.

Багато років тому було встановлено певну культуру харчування українців.  За часом вживання та престижністю блюд уся їжа поділяється на буденну і святкову. У щоденному харчуванні українців чільне місце посідає хліб. Із покоління в покоління передавалося шанобливе ставлення людей до хліба. Велику роль у харчуванні українців відіграють овочі (картопля, капуста, буряк, квасоля, часник, огірки, помідори, морква, редиска). Із насіння соняшника, льону, конопель виготовляють олію. На зиму солять огірки, капусту, помідори, гриби, заквашують яблука, груші. Важливими харчовими продуктами є і молочні продукти, яйця, м’ясо птиці тощо.

До складу святкових страв входить обрядова їжа, яка виконує певну релігійну функцію і без якої обряд не може відбуватися. (Це і дні народження, і весілля, поминки, Новий рік, Різдво, Великдень, Трійця тощо). Ця їжа, звичайно, калорійніша за буденну, а тому не варто нею зловживати.

Та поряд з корисною їжею, гарними традиціями у нас побутують і шкідливі звички. Серед них особливе місце посідає алкоголь. Важко сказати, хто першим придумав таку традицію, але її потрібно викорінювати, бо шкодить вона не тільки організму, а й культурі національного харчування. 

 

Творча робота «Проект «Здорова їжа».

(Учням було завдання підготувати презентацію про корисну і некорисну їжу).

Учитель. Люди в усьому світі вживають різноманітну їжу, але вона має бути корисною. Корисно їсти свіжі продукти. Не можна вживати тільки якийсь один продукт, бо організм не одержуватиме потрібних йому речовин. Треба їсти побільше овочів і фруктів, тому що там багато вітамінів. Не можна їсти надмірно, багато солодощів, бо це шкодить шлунку і не тільки.

 

Мікрофон «Сьогодні я дізнався (лася) ….»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Новорічний

калейдоскоп

 

 

 

П’єса у 4 діях

 

Мета: збагатити у старшокласників рівень умінь виконувати ролі на сцені, розвивати творчий інтерес, читацькі смаки; виховувати любов до рідної мови, до культури, до художньої літератури.

Дійові особи:

Йосип Михайлович Хрунька – виборний (керівник села)

Прокіп Григорович Пістряк – місцевий писар, приятель Хруньки

Пантелеймон – приятель Пістряка

Антін Гнатович Довголапенко – господар невеличкого обійстя на  хуторі

Кулина – його дружина

Пріська – їх донька

Відьми, інші мешканці села

 

Дія І

  Було се давним-давно, ще коли люди починали вірити у різні природні прикмети... Отож, було се в невеличкому українському селі, а як те село називалося, то й сам не знаю, бо таких мальовничих сіл із такими кумедними історіями — багато по Україні.

Жив у тому селі Йосип Хрунька (наш головний персонаж). Хоч парень собі і чепурний був, та трішки на одну ногу шкутильгав, а на одне око трішки не бачив. (На сцені розчухується Йосип після «веселого» вчорашнього дня).

Йосип.  От добре, що допхався вчора додому. Ледве-ледве через поріг увалився. А як вже заснув, то й сам не знаю. А чого не знаю - Бог відає. То шинкарка все вчора моргала й підливала, все моргала й підливала оковитої, поки я усі гроші не пропив. (Позіхає, чухається, молиться Богу). Добре, що додому дошкандибав, бо замерз би. Надворі мороз, а снігу чортма. Що то за диво? Різдво на носі, а снігу й на ніготь нема... Тут, певно, нечистого робота, щоб уся озимина померзла, а люд без хліба залишився.

А Йосип цей не простий парубок був, а чесного і важного роду. Усі його предки були шановані люди у селі; від отця до сина переходила слава, статки. Коли помер його батько, то все село плакало, бо славний чоловік був. А от вже Йосип у нього зовсім не вдався. Після смерті батька село постановило його виборним (тобто керівником села). Йосип Хрунька був радий. Ото він, поховавши батька, сюди-туди оглядівся, що вже йому годів 30; ніде дітись, треба женитись, бо батько його таки скупий був, і не дозволяв сину шукати жінку.

Вирішив Йосип порадитися з Прокопом Григоровичем Пістряком. Це був місцевий писар і щирий приятель Хруньки. Як скаже Прокіп, так воно вже й буде. Бо Йосип наш не умів ні рахувати, ні писати, тільки хрестики ставив, підписуючи усілякі документи. От як згадав Йосип Пістряка, як у хату хтось стукає.

 Йосип.  Заходьте, заходьте, якщо ви християнська душа. (Заходить Пістряк).

Пістряк. Здоровенькі були,  Йосипе Михайловичу,   От ішов понад вашою хатою, думаю: загляну до свого кращого приятеля. Може, чимось та й угостиш.

Йосип. От і добре. Проходь до столу, зараз Гапка й буде сніданнє подавати. А що не забуваєш, то добре, бо до тебе у мене є дєло вельми  делікатноє.

Пістряк. Усім помогу, аби сил моїх вистачило. А що, пане Хрунько?  Щось трапилося днями, чи має трапитися? Бо я оце вісім днів на улицю й не виходив, бо ж лиха година заставила відлежуватися на печі, хорим став: голова болить, волосся потроху вилазить, зуби випадають. Казали мені моя мама: „До тридцяти - ти орел, а після тридцяти - мокра курка". Як у воду дивились.

Йосип. Та чого ти завівся. Парень ти нічого. А те, що лисий робишся, то не біда. Хай на голові не густо, аби в голові не було пусто. А все іннеє дєло наживне. Чув, що є якийсь дохтор новий, якісь нові щелепи вставляє. То я можу звести вас по старой дружбі.

Пістряк. Дуже, дуже вам вдячний. Тож що-таки сталось?

Йосип.  Гапко! Подавай-но щось до столу... Чи ще спиш?

(Тим часом Гапка входить до хати, ставить все на стіл, Пістряк заглядає на неї, облизується. Це помітив Йосип. Сердиться).

Йосип. То дєло у мене таке. Пора мені женитися, а не знаю, до якої б то найліпшої дівиці посвататись. Всякоє диханіє шанується у двойстві. Чоловіку потрібно мати жону, щоб в домі був порядок, щоб чада завести. Порадь, Пістряче, якусь мені ліпообразную, прєвєлєбную дівицю. А то геть-таки зіп'юсь. То й ніхто добрим словом не згадає після смерті, ніхто й не поплаче. (Пістряк чухається, сміється. Йому до вподоби така мова).

Пістряк. Є у мене на прикметі одна... Не знаю, чи сподобається вона вам, бо мені дуже. (Облизується). Така собі панночка Пріся. Й не дуже заможна, але й не дуже бідна. Батьки старенькі, скоро помруть. Хотять свою єдінородную, єдіносущую, єдінствєнную дочь заміж видати.

Йосип. Що ти отеє говориш? Щось я не второпаю… Чи не з хутора вони, як їхати до Полтави?

Пістряк. Так, так. З хутора. Така собі дівиця: нічєво місцями. То можна й до неї старостів засилати.

Йосип. Але ж я хотів би, щоб мені де гарбуза не підсунули. Бо сміху й позору на все село буде. Може, ти, Пістряче, з ким-небудь підеш, а вже тоді мені все й розкажете. (Підливає Прокопу горілки. Той п'є, закушує, облизує губи, чхає).

 Пістряк. Добро. Тільки потім імені одну послугу зробите. Гаразд?

 Йосип. Гаразд, гаразд.

Отак вони й вирішили зробити. Завтра Прокіп піде з кимось сватати Йосипа до Прісі.

 

Дія II

Прокіп довго обдумував, як то правильно вчинити, щоб сватання не вдалося. Йому й самому подобалася Пріся. Зустрів він Пантелеймона.

Прокіп.  Здоров був, друже Пантелеймоне!

Пантелеймон. Здоровенькі були, пане писарю. Як поживаєте, чи здорові? Як ваші зуби? (Прокіп кривиться, сердиться).

Прокіп. От знайшов що питати. Згадай ще якісь мої болячки. Я до тебе по дєлу, а ти про... Мені потрібна твоя поміч. Поможеш, то я тобі теж у пригоді стану.

Пантелеймон.  Що ж то за дєло таке?

Прокіп. Попросив у мене один пан, наш виборний Хрунька, щоб я його звів із Пріською Довголапенко. А самому мені якось йти не гоже. То прошу тебе, щоб ти пішов зі мною. Головне слухай, що я буду казати: брехатиму на ніготь, а ти - на кулак, коли я на кулак, то ти - на лікоть... Підбріхуй мені, то все вийде. Гаразд? Старости завжди брешуть під час сватання. А потім зап'ємо могорич.

Пантелеймон. Та хіба я що? Як скажете, так і буде. А випити я завжди рад. (Облизується і тре свого носа).

Так вони домовилися. Пішли відразу на хутір. А в хаті Довголапенків за столом сиділи Антін та Кулина. Якраз сіли полуднувати. А донька - біля віконечка, милувалася своєю «вродою» у люстерко. (Стукіт у двері).

Антін.  А кого се нечиста сила носить, коли всі свої вдома, полуднають? (Кашляє, витирає губи).

Прокіп.  Се ми, добрий господарю. Відчиняйте! (Жалібним голосочком промовив Прокіп).

Антін.  Коли добрі люди і з добрими намірами, то проходьте до господи. (Заходять Прокіп й Пантелеймон. У руках хліб, бутиль самогону).

Прокіп.  Смачного, славні господарі. Як поживаєте? Чи здорові всі? Хай Господь помагає вам у всьому!

Антін. Спасибі на доброму слові. Та все у нас добре, є деякі проблеми, але то дєло наживне. Вже попоралися, сіли полуднувать. Якщо не гордуєте, то прошу до столу. (Ті із задоволенням сідають). Чого прийшли, добродії? Може, когось шукаєте? Може, заблукали, то радо помогу.

Прокіп. Знаємо, Антіне Гнатовичу, що у вас є дівка годяща, хазяйновита, роботяща, та й зовні нівроку, кажуть люди. (Пріся уважно слухає незнайомців). А у нас парень є голінний — хоч куди...

А далі йшла мова про князя, про куницю, про красную дівицю.

От старі слухали, слухали, а потім давай розпитувать, що є у молодого, хто ж він такий, чи з далеких країв.

Прокіп.  О! Та у нього чимало є чого!

 Пантелеймон. Де-то чимало? У нього усього є багацько. (Бреше щиро).

 Антін.  А воли у нього є?

 Прокіп.  Є! Хороші волята!

 Пантелеймон.  Та які там волята? Настоящі волища!

 Кулина.  І овечата є? (Журливо).

 Прокіп.  І овечата нівроку, славненькі!

 Пантелеймон.  Та які овечата? Настоящі вівці! (Зі смаком підбріхує).

 Антін. І хатину свою має, чи у когось наймає?

 Прокіп. Свою, свою, хороша хатиночка!

 Пантелеймон.  Та яка хатиночка? Настоящий дворець! Новісінький.   Просторий.

 Кулина.  А господарством сам керує чи кріпаків має?

 Прокіп. Сам дає раду, нікого не допускає.

 Пантелеймон.  Що нікого, то нікого. Що хоче, те й робить. (Переглядаються)

Прісьчині батьки не натішаться майбутнім зятем. Тільки губами
плямкають, що таке добро дістанеться їхній дочці. Та й давай цікавитися хто ж сей парубок путьовий.             

Антін. Хто ж він такий сей парубок голінний? Чи з далеких міст наш зять майбутній? 

Прокіп. От коли знаєте, то пан наш виборний, Йосип Хрунька.

Кулина.  Е! Себто отой кривий на одну ногу? 

Прокіп. Так він тільки трохи, подумаєш - хромає на ліву ногу.

Пантелеймон. - Як-то хрома на одну ногу? І не на одну, а на дві. А деколи і геть нездужає ходити.

Антін.  То я    ж таки пам'ятаю, що і не бачить він на одно око?

Прокіп.  Та то тільки трохи косенький.

Пантелеймон. Та де на одно?Обома не бачить. А ще й не чує. А вчора й зуби почали вилітати, як у діда столітнього.

Пріся. Та се отой, що вчора самогон пив кухликами літровими у шинку.

Прокіп. Та тілько вчора було,а так він не вживає «нектару цілющого». Дуже-дуже рідко се буває, бо дружини у нього немає, а як підете за нього, пані Прісьо, то будете жити вмісці, як у Бога за пазухою...

Пріся.  Я сього хотіла б. (Мрійливо).

Пантелеймон. Та як се трошки? Щодня п'яний! Без тієї, оковитої прожити і хвилини не може! А як нап'ється, то лежить, як колода, а ми з Прокопом ледь сунемо «Кузькиного сина», що аж очі на лоб вилазять, рук не чути. А жити будете з ним, Прісьо, як вош у бороді, тільки синці не сходитимуть із вашої прекрасної фізіономії.

Пріся.  Не піду за такого диявола!

Кулина.  Не віддам за такого монстра!

Антін. Вон із хати іроди. Перед самим Різдвом гріх на душу заставили взяти. (Хреститься і просить прощення у Бога).

Отак пішли наші свати ні з чим.

 

 

 

Дія III

Вирішив наш Прокіп усе розказати Йосипу. Але розказати по-своєму, тільки не так, як було. Розписав усе в інших тонах.

Прокіп.  Ми вас так хвалили, а вони нічому геть не повірили. Ми і те, й інше, а вони - ні!

Йосип.  А я й так думав. Хоч гарбуза не дали?

Прокіп.  Ні! Тільки з хати габуном і рогачами виганяли. Але й до вас, пане виборний, є дуже делікатноє дєло. Якщо ваше не вийшло, то, може, хоч моє доведемо до кінця?             

Йосип.  Говори. Що там у тебе?

Прокіп. Скоро Різдво наближається, мій ласкавий приятелю, а самі ж бачите, що снігу немає. Пропоную покарати тих, хто увесь сніг підмів у своїх мудрьоних цілях.

Йосип.  А хто ж се зробив? 

Прокіп.  Як хто? Відьми!!!

Йосип.  Не говоріть у моїй хаті такого! (Хреститься, оглядається і стишує голос). Скоро ніч. А я боюся всякої нечисті. Хіба що Гапку не пущу у стодолу ночувати, то не так буде страшно. Доказуй. Чому вважаєш, що се їх робота? (Знову хреститься і спльовує через ліве плече тричі).

Прокіп. Сам бачив на власні очі. (Хреститься). А в нас їх у селі – хоч греблю гати: на кожному кроці. Правду кажуть люди: «Де посієш - там і пожнеш». Може, і вам яка шкодить, що ніхто за вас заміж не хоче йти.
(Підлещується до Хруньки). Треба їх негайно покарати!  

Йосип. А як покарати? Вони ж відьми! (Хреститься). Вони ж можуть перекинутися в якийсь клубок, покотитися до тебе, вкусити за ногу, а потім щезнути геть, що й сліду не буде видно. А нога може пізніше і згнити. А далі ще можуть якогось лиха наслати на весь вік.

Прокіп.  Та не устрашіться, мій приятелю! Я ж буду коло вас, то нічого такого й не буде. А мене задурманити важко. Ви краще беріть  приклад із вашого батька, царство йому небесне, хороший був чоловік. (Хреститься). То він з ними швидко розбирався.             

 Йосип.  А як же він так з ними розбирався?

 Прокіп.  Прив'язував до стовпа, та «частував» їх березовою кашею. 

 Йосип.  Як так, то хай буде і так.

 

 

Дія IV

Наступного ранку у селі зчинився страшний крик і галас. До самого ринку села зводили усіх жінок, яких заніс у чорний список сам Прокіп Пістряк. Назбиралося багацько люду. Тільки не було видно Йосипа Хруньки. Без нього не годилося розпочинати такоє важноє дєло.

Тут підходить сам Хрунька. Та якось здивовано обдивляється усіх присутніх.

Прокіп.  Де ж ви отак довго ходите. Вже все готово…

Йосип.  Як так, то й починай!

Прокіп. Уведіть сюди Дохну Чирячку. (Пістряк дуже голосно читає із списку тих, кого мають покарати. Вводять жінку із зв'язаними руками). Кажи: відьмуєш ночами чи ні?

Дохна.  Ні! Ні! Мій батеньку!

Прокіп. А хто ж се аж трьох мужиків із світу ізжив? Хто усю худобу перепсував у селі? Хто виливає різні переполохи, злизує вроки?

Дохна.  То я так,  мій голубчику,  людкам помагаю.

Прокіп. Знаємо ми твою «поміч». Десять різок їй! (Двоє дужих парубків б'ють Дохну. Та кричить, просить відпустити. Йосип голосно сміється. Потім бідну жінку виводять із сцени). Уведіть Химку Рябокобилиху!.. (Кричить Пістряк. Уводять другу жінку). Кажи привселюдно: відьмуєш ночами?             

Химка.  Я й не знаю що то таке.

Прокіп.  Як не знаєш! Не зізнаєшся! А хто все краде ночами: то сало, то яйця. Хто під вікнами слідкує, що то людки роблять?

Химка. Їй-Богу не я, мій дорогенький! Не бийте мене, бо я вже стара, то й не витримаю такої наруги.             

Прокіп. П'ять різок! За те, що не зізнається. (Химку б'ють, а потім
виводять за куліси). Уведіть Явдоху Зубиху! - кричить Пістряк. (Третю жінку підводять до стовпа).То правда, що вам уже стільки літ, що діди, які мають по 80, кажуть, що пам’ятають вас такою, як ви є зараз?             

Явдоха.  Ні, брешуть нечестивці.  Маю всього від роду 64 годочка.

Прокіп.  А чого ж вас вечорами бачили, як ви бігаєте по селу з розпущеним ковтєм, одягаєте нову сорочку і вилазите через комин, щоб доїти сусідських корів, овець, кіз, кобил, собак, кішок, жаб, ящериць, гадюк... Кого  задумаєте, то вже обов'язково видоїте. А потім те молоко варите і продаєте на ринку як ліки!

Явдоха. Е!  Мої діточки!   То  вам усе понабріхувано!  Я не така! А молоко то моє, дітки, домашнє!

Прокіп.  Двадцять різок за обман чесної влади! (Б'ють і цю жінку, а потім і її виводять за куліси).  Уведіть Пазю Псючиху! - горланить Пістряк. (Уводять четверту жінку). Чи правда, Пазьо, що ночами ви збираєте всі зорі на небі, місяць, ховаєте до пазухи, а потім варите із них якийсь цілющий навар?

Пазя.  Хто ж вам таке дурненьке і повідав, мої соколята?

Прокіп.  А (продовжує) як на людину глянете, то вона відразу танцює ламбаду?

Пазя.  Ото вже істинная правда. Вельми люблю, коли людки танцюють іностранниї танці.

Прокіп. Тридцять різок за прєднамєрєнноє ізмучєніє людей у порочних танцях. (Б'ють і Пазю. Потім також виводять за куліси).  Уведіть і Веклу Карлючківну!  (Уводять і п'яту жінку зі зв'язаними руками). Не дивись, відьмо, у мої очі, а то зараз виколимо їх у тебе…

Векла.  Та не дивлюсь, мій паниченьку.

Прокіп. Чи правду кажуть діти, що коли ти подивишся на них, то у бідних воші заводяться відразу, починає спина зудити? А як подивишся на молоко у баби Грипки, то корова б'ється, по стінах лазить, бо її не можна видоїти? А коли вже і видоїш, то буде у відрі не молоко, а ряжанка? А як глянеш на яйця, то курчєта звідти лупляться?

Векла.  Та Бог з вами. Що ви ото верзете? Я чесного роду! Ніколи у нашій родині не було відьом!

Йосип.  І цій бабі дайте різок з двадцять! (Сміється).

Прокіп.  Уведіть ще Мотрю Векавку. (Як і попередніх, виводять і цю жінку). Признавайся, чи умієш волшебствувати? - запитує Хрунька.

Мотря.  Умію! А що показати? То зараз всі здурієте! (Сміється. А всі присутні зніяковіли. Дехто не на жарт злякався).

Прокіп.  Покажи, відьмо! А ще віддай нам сніг, той, що забрала. Скоро Різдво, а снігу як і не було.

Мотря. А-а-а... Снігу хочете? А солі в очі - ні? А дерево на черево? А ще, може, когось зчарувати для вельми поважного панства? (Сміється).

Йосип. (Злякавшись Мотриних слів). Бийте її швидше, щоб чого ще не наробила лихого. Скільки може язьом чесати?

Всім здається, що б'ють  Мотрю. Та відьма на всіх присутніх наслала туману, а сама стоїть збоку і пісеньку співає: «Жив собі дід Сашка. На ньому була брудна сермяшка. А ще товста шапочка, на штанях - латочка. Чи хороша моя казочка» ? Але тут Пантелеймон, якого не було спочатку, повертався додому. Побачивши таке видовище, все усім розказав, що Мотря всіх обдурює. Тоді її справді побили. А після цього пішов лапатий сніг.

З того часу у селі Йосипа Хруньки та Прокопа Пістряка ніколи взимку не пропадав сніг.

 

 

 

 

Як

у

нас на

Маланки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Українські вечорниці

 

Мета: ознайомити учнів із інтер’єром української хати; збагатити їх знання щодо календарно-обрядових традицій Старовижівщини; виховувати глибоке почуття любові до отчого краю, його звичаїв, до рідної мови.

Дійові особи:

Хазяйка – Солоха – «добропорядна» сільська жінка

Чорт – нечиста сила, яка згадується в багатьох творах української літератури

Дяк – «товариш» Солохи

Сільський голова – сусід Солохи

Хлопці, дівчата, кум, кума Пріська

Інтер’єр української хати. Стіни у вишитих рушниках, посеред хати – скриня, застелена домотканим рядном, піч, стіл, накритий скатеркою, лави, ослони. На стіні – вінок цибулі, часнику…

 

Ведучий. Добрий вечір, друзі!

Ведуча. Щиро вітаємо вас на наших вечорницях!

Ведучий.       Я – українець. Над Дніпром

Стоїть в саду вишневім хата.

Кущі калини під вікном,

Криниця, журавель з цебром

І скибка місяця щербата.

Ведуча.       Я – українка. З юних літ

Мене пісень навчила мати,

Які чарують цілий світ.

Ведучий.    Я – українець. Мій народ

Миролюбивий і хоробрий.

Уже сягнув таких висот –

Немає в світі перешкод,

Що затуманили б нам обрій.

 

Ведуча. З давніх-давен український народ славився своєю гостинністю. І сьогодні ми запрошуємо вас до нас на вечорниці.

На сцені з’являється хазяйка вечорниць, починає застеляти скатеркою стіл, лавки, чепуриться перед дзеркалом.

Хазяйка. Ось і Різдво… Прийшла чудова пора свят. Із нетерпінням чекаю гостей. Перша зірка вже з’явилася на небі, а нікого в мене ще не було. Як згадаю… Як ми колись бігали з хати в хату… Що то молодість… Ой, літа мої, літечка. Верніться до мене, хоч в гості… (Чути стукіт в двері.). Прошу-прошу. Заходьте, дорогі гості, колядуйте, бо-таки й пора… (Входить чорт, підходить до господині, цілує її в руку, охає, береться за серце.). Думала-гадала, що колядники прийшли. А тут ось хто! (Хитає головою, хреститься…)

Чорт. Ох! Чарівная Солохо! Не погодишся задовольнити моєї страсті і, як водиться, нагородити, то я готовий на все: кинутись у воду, а душу відправити прямо в пекло. (Хазяйка посміхається, обтирає губи, щоб поцілуватись. Але тільки вони хочуть те зробити, як чути стукіт в двері. Чорт не знає, де дітися. Солоха його садить у мішок, а сама біжить відчиняти двері. Входить сільський голова і на ходу випиває чарку горілки.)

Голова. Оце, Солохо, ішов до дяка, та дивлюся, у тебе світло горить, дай, думаю, зайду до тебе. Привітаю з Різдвом… А, може, й того…(потирає руку в руку) заколядую…(Тільки підходить до господині, щоб її обійняти, як чути знову стукіт у двері. Голова просить хазяйку, щоб сховала, а сам хреститься з переляку. Солоха садить і його в мішок, поправляє зачіску, йде відчиняти двері. Входить дяк, тупцює ногами, потираючи руки. Видно, що змерз.)

Дяк. Рідненька моя Солохо! Я радий, що до вас зайшов! (Підходить ближче до неї, кашляє, обтирається, усміхається, бере за руку). А що це у вас? (Сказавши, дещо відскакує назад).

Хазяйка. Як що? Рука, Осипе Никифоровичу.

Дяк. Гм. Рука! Хе-хе! А що це у вас, найдорожча Солохо? (Підступає до неї і злегка торкається її шиї. Потім також відскакує назад).

Хазяйка. Ніби не бачите, шия, а на шиї намисто!

Дяк. Гм. Шия… Намисто… Хе-хе! (Знову підходить). А це у вас що?.. (Але в цей момент чути знову стукіт в двері. Дяк хреститься, не знає, що робити. Солоха його тягне за полу і ховає в третьому мішку. Мішки всі стоять серед хати. Хазяйка йде відчиняти двері. Заходять дівчата-колядниці).

Дівчина 1. Добрий вечір вам у хаті!

Хазяйка. Добрий вечір! Проходьте, дівчата!

Дівчина 2. Тут живе господар, багатства володар?!

Хазяйка. Добрий вечір! Щедрий вечір!

Дівчина 3.А його багатство – золотії руки,

                    А його потіха – хорошії діти.

Дівчина 4. Добрий вечір вам, наші вчителі,

                    У нашому районі почесні жителі.

Дівчина 1. Зичать вам дорослі й дітвора

                    Щастя й добра,

                    Щоб ви стільки вивчили діток,

                    Скільки в небі зірок!

Дівчина 2. Щоб ви так світилися серед нас,

                    Як зоря верірняя в пізній час.

Дівчина 3. Добрий вечір, дорогі батьки!

                    Найкращі в світі друзі й порадники!

Дівчина 4. Щоб у кожній вашій хаті

                    Всі були й здорові, й багаті.

Дівчина 1. Щоб лежали у вас завжди на столі

                    Паляниці запашні й немалі!

Дівчина 2. Щоб були у вас ковбаси,

                    Молоко, і сало, й м’ясо!

Дівчина 3. І млинці, і пиріжки,

                    І пухнасті пампушки!

Дівчина 4. Щоб співали ви пісні

                    В новорічні світлі дні!

 

Хазяйка. Дівчатонька, голубоньки, спасибі вам за такі побажання. Можливо, ви й так гарно колядувати будете? Прошу…

 

          Звучить колядка «Добрий вечір»

 

Хазяйка. Ох, і гарно ж колядуєте… Сідайте, дорогенькі! Будемо вечору вати… (Тільки всі сідають на лави, як чути стукіт у двері. Це прийшли на вечорниці хлопці.).

Хлопець 1. Пане господарю! Чи пустиш до хати? То будемо разом співати-вечорувати…

Хазяйка. Заходьте хлопці-молодці, бо й без вас нам не цікаво ні вдень, ні вночі…

Хлопець 2. Добрий вечір, добрі люди! Дозвольте вітати

                    І найкращого у світі усім побажати!

Хлопець 3. Щоб у вашім домі світлім квіти розквітали.

                     Щоби дні ваші прийдешні ще кращими стали.

Хлопець 4. Ще бажаємо всім миру, щоб мирно жилося!

                     Щоб від атому нікому гинуть не прийшлося!

Хлопець 5. На щастя, на здоров’я і на Новий рік,

                     Щоб родило краще, як торік:

                     Жито, пшениця та всяка пашниця.

                     Дай, Боже!

Хазяйка. Дай, Боже! І вам також! Дякую, хлопці, за такі вітання… Може, й ви заколядуєте?

 

Звучить колядка «Нова радість стала»

 

Хазяйка. Ой! Як тільки гарно колядуєте, мабуть, багато вже «заробили»? А от у мене нема й кому винести мішки з усяким добром…

Хлопець 1. Давайте хлопці допоможемо. (Йдуть до мішків, але цікавляться, що там)

Хазяйка. Та не розв’язуйте їх, а просто винесіть у сіни… А завтра я сама з ними розберуся. (Хлопці підходять до першого мішка і копають ногою).

Хлопець 2. А що ж тут? (З мішка, де сидить чорт, чути: «Хрю-хрю…»). А поросюк…

Хлопець 3. (Підійшовши до другого мішка теж копає ногою, де сидить дяк, звідти доноситься: «Бе-бе-е-е-…»). А баранчик, хороше діло…

Хлопець 4. А тут що? (Стукає третій мішок. Там мовчання. Стукає ще раз, ще раз… А звідти: «Та бульба я, бульба». Всі зніяковіли з відповіді. А Солоха зашарілася).

Хазяйка. Та виносьте, не перевіряйте мене. Не годиться в різдвяну ніч… (Хлопці волочать по сцені мішок, де сидить голова). А давайте краще всі разом поколядуємо. Бо сьогодні-таки треба, свято зайшло… 

 

          Звучить колядка «В місті Вифлиємі»

 

Хазяйка. Як у нас гарно разом вдається колядувати… А що там у світі нового робиться? Що чути? Може, щось бачили? Ви ж, хлопці, часто мандруєте…

Хлопець 5. Слухайте ж, розкажу, що колись зі мною трапилося. Було це ще тоді, як мого батька на світі не було, а ми з дідом удвох на печі жили. Добре жили, на камені хліб сіяли. Та було в нас із дідом п’ять курок дійних. От раз дід мені каже: «Піди на ярмарок та купи там кобилу і сокиру!». Поїхав я зранку та й купив все, що дід наказав. Їду додому, а кобила все «Тюх-тюх», а сокира – «Цюк-цюк» та й відрубала кобилі ногу. Але ж я недурний був хлопець. Взяв сокиру, зрубав вербу при дорозі і прив’язав кобилі замість ноги. Їду далі, коли дивлюсь, а моя верба проростає, і швидко росте до неба. Зупинив я кобилу, лізу, думаю на гору. Виліз на небо та й іду собі. Коли переді мною річка із сметани тече, а над берегом дерева дивні ростуть, а на них вареники з гречкою ростуть. Ліг я під деревом, розкрив рота та й думаю: «От зараз ті вареники попадають у річку, а потім мені до рота полетять». Коли хтось мене б’є по губах. Розплющую очі, а наді мною дід стоїть, грозиться пальцем і каже: «Скільки можна чавкати. Ніяк через тебе заснути не можу». Отаке буває… (Всі сміються).

Хлопець 1. А я вам розповім страшну історію. Жив колись в одному селі сотник. І була у нього дочка: така ясна панночка, біле, як сніг, личко, коса руса аж до пояса. Жінка у сотника давно вже померла… Надумав він женитися вдруге… Привіз молоду жінку собі. Чорнява, рум’яна… Не злюбила вона падчерку. Глянула на неї так страшно, що та аж закричала та й побігла до себе в кімнату, замкнулася і сидить на ліжку, плаче. Настала ніч. Пішов сотник з молодою дружиною в опочивальню. Коли придивилася молода панночка, а з кутка скрадається до неї чорна-пречорна кішка… Шерсть дибом, уся горить, а залізні кігті так і стукають по підлозі. З переляку дівчина кинулась до дверей, а кішка за нею… І як вчепиться їй у горло кігтями, що панночка ледве-ледве постукала в двері… (Всі полякалися. А в цей момент хтось стукає в двері і кричить).

Всі. Ух! (Хрестяться. Входить кум Солохи і веде за собою якусь жінку. На голові у неї мішок).

Кум. Гуляєте, а не чуєте, як у вас під вікнами відьма ходить, заглядає на вас через вікна.

Хазяйка. Свят-свят! Спаси і сохрани рабу Божую Солоху, і відведи від неї все лихе подальше.

Хлопець 2. А ну, покажіть її, то зараз тут і порішимо з нею. (Знімають мішок із голови, а там кума Пріська. Всі сміються, а кум чухає лоба).

Кум. А-а-а що ж таке?.. Як-то ти, Прісю, опинилася в мішку?

Пріська. Дурню старий! Знову напився, як свиня в, ще й чесних людей б’єш по голові, не дасиш нормально послухати, як молоді люди колядують у Солохи… Тьху на тебе…

Кум. Прости, моя рибонько. Прости, моя сопілочко. Прости, моя печеричечко… (Підходить і хоче поцілувати їй руку. Та вириває руку, відходить, сердиться).

Пріська. Та свято ж таки зайшло. Я прощаю тобі. Тільки давай і ми, старенький, заколядуємо нашу, колишню, бо молоді люди такої, мабуть, і не чули…

Кум. Давай, серденько! (Співають).

 

   Звучить колядка «Ой, у полі, у полі…»

 

Хазяйка. Ох і славно мої куми колядують. (Всі погоджуються). А ну, хлопці й дівчата, щось ще побажайте нашим гостям…

Дівчина 1. Коли б я була  знахаркою, робила б завжди так,

Щоби усім жилося добре, послухайте хоч як:

Хлопець 2.

І я поставив би скрізь дерева з медових пряників самих,

І ніжки з холодцю, свинячі, щоб з часником росли на них.

Дівчина 2.

Замість лози – росли б ковбаски, а листя все було б – млинці,

Земля була б з самої каші та з добрих свіжих кавунів.

Хлопець 3.

Ставки б з сметаною стояли, з лемішки з салом береги,

В ставках вареники б стирчали: товсті, гарячі і пухкі…

Хазяйка. Хороша у вас фантазія, молоді люди. Та вже й пізно, пора додому розходитися з наших вечорниць. (Усі підходять до краю сцени і починають вітати присутніх).

Дівчина 3. Від щедрої ниви, святої землиці ми хочем усім вам доземно вклониться.

Хлопець 4. Нехай же гараздів усім вам прибуде, хай завжди шанують вас гарнії люди!

Дівчина 4. Хліба і солі вам, мої земляки!  Щастя й здоров’я на довгі роки!

Ведучий. З новим роком! Із новим щастям! Хай здійсняться усі мрії, реалізуються всі задуми й надії.

Ведуча. Хай у дім ваш заходять люди, кожен день щасливим буде!

Хазяйка. До нових зустрічей у нашій світлиці!

 

          Звучить колядка «Ой, сивая та й зозуленька»

 

 

 

 

 

Джерела

1.        http://uk.wikipedia.org/wiki/%C1%E5%F0%E5%F1%F2%E5%F7%EA%EE.
2.        http://uk.wikipedia.org/wiki/%CB%F3%F6%FC%EA.
3.        http://uk.wikipedia.org/wiki/Колодяжне_(Ковельсь-кий_район).
4. http://uk.wikipedia.org/wiki/Світязь.
5. http://www.volodymyrrada.gov.ua/.
6.        Богуш А. М., Лисенко Н. В. Українське народознавство в дошкільному закладі. – К.: «Вища школа», 1994. – 398 с.
7.        Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. - К.: «Оберіг», 1993. – 590 с.
8.        Гей В. С. Під сузір’ями калини. – Луцьк: МП  «Гранослов», 1993. – 64 с.
9.        Квітка-Основ’яненко Г. Ф. Повісті. Сватання на Гончарівці. Шельменко-денщик: П’єси / Авт. передм. С. Д. Зубков; худож. М. І. Компанець. – К.: «Дніпро», 1990. – 607 с.
10.    Козачук З. Я. Калинові передзвони. – Львів: Львівський державний інститут новітніх технологій та управління ім. В’ячеслава Чорновола, 2010. – 176 с.
11.    Наші улюблені свята в школі. – Випуск 1. – Х.: «Основа», 2001. – 192 с.
12.    Прислів’я та приказки: Природа. Господарська діяльність людини / АН УРСР. Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського; Упор. М. М. Пазяк. – К.: «Наукова думка», 1989. – 480 с.
13.    Хрестоматія з народознавства для вчителів, студентів та учнів старших класів. – Рівне: Державне редакційно-видавниче підприємство, 1993. – 161 с.
14.    Хрестоматія з народознавства для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. – Рівне: Державне редакційно-видавниче підприємство, 1993. – 184 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Нотатки