Буклет "Поезія мого життя"

         Інший

людина сама нічого не може

людині завжди потрібен інший

на кого можна себе помножити

для кого варто писати вірші

з ким можна разом долати відчай

чи радість ділити не ризикуючи

хто може в будь-яку мить засвідчити

що ти – реальний що ти – існуєш

людина ж бо в себе не надто вірить

все свідка для себе шукає якогось

нема людини – спіймає звіра

не зловить звіра – віднайде бога

не знайде бога – візьме люстерко

та навіть там себе не впізнає

бо в сóбі бачить обличчя смерті

й не розуміє що смерті немає..

людина сама нічого не може –

ні народитись ні вмерти тихо

побудь же іншим мені мій боже

постій поблизу…

Юрій  Іздрик

Вірш про себе

Я __________________   (дві характерні для тебе риси)

Я хотів би (хотіла б) знати _____ (те, що тебе цікавить)

Я чую _____________________________  (уявний звук)

Я хочу ________________________ (реальне бажання)

Я ______________________________________________

(повтор першого рядка)

Я уявляю собі ______________ (те, що ти собі уявляєш)

Я турбуюсь про _______________   (те, що тебе турбує)

Я радію ______________________   (те, що тебе радує)

Я ______________________________________________

(повтор першого рядка)

Я знаю _______________   (істина, в якій ти впевнений)

Я стверджую __________________    (те, у що ти віриш)

Я мрію ________________________  (те, у що ти мрієш)

Я намагаюся _________  (те, що ти намагаєшся робити)

Я сподіваюся ____________  (те, на що ти сподіваєшся)

Я ______________________________________________

(повтор першого рядка)

       ПОЕЗІЯ

 МОГО ЖИТТЯ

Поезія  —  всього лише поезія,

поки хтось не побачить в ній свою історію,

 свою силу,

 свій сенс…

                 Маєш ставати...

Маєш ставати і йти на щоденну роботу –

Вмити тіло, зібрати постіль, зварити кави.

І робити роботу, робити роботу, доти,

Доки з росою на сонці не зникне лукавий.

Годувати родину, збирати на військо, місити тісто,

Пильнувати свій сад, аби в ньому росло і квітло.

Розкладати книжки, прибрати ранкове місто

І віднімати пітьму і множити світло.

Множити світло – любити, світити, горіти,

Плести з любові сітку міцного захисту.

Вчитися жити. Як молоком зігрітим

Напувати чужу дитину, що прагне затишку.

Зводити стіни, хоч по одній цеглині –

Та безперервно, та попри біль і втому.

Множити світло, яке вже нині, вже нині

Світить у вікна твого майбутнього дому.

      Мар'яна Савка

Не треба класти руку на плече

Не треба класти руку на плече.

Цей рух доречний, може, тільки в танці.

Довіра — звір полоханий, втече.

Він любить тиху паморозь дистанцій.

Він любить час. Хвилини. Дні. Роки.

Він дивний звір, він любить навіть муку.

Він любить навіть відстань і розлуку.

Але не любить на плечі руки.

У цих садах, в сонатах солов’їв,

Він чує тихі кроки браконьєра.

Він пастки жде від погляду, від слів,

І цей спектакль йому вже не прем’єра.

Душі людської туго і тайго!

Це гарний звір, без нього зле живеться.

Але не треба кликати його.

Він прийде сам і вже не відсахнеться.

                                                     Ліна Костенко

    Коли настане мирний ранок…

Коли настане мирний ранок,

Й остання куля влучить в ціль.

До дому прийде на сніданок-

Герой країни, твій і мій.

Обійме міцно він кохану,

(Його не спинить заметіль.)

Обійми прикривають рану-

Стріляли в нього звідусіль.

Спитає знову він про маму,

Яку зламав нестерпний біль.

Той син, що захищав державу,

Для нас Герой, для когось - ціль.

       Денис Прокидянчик