"Час і досі не загоїв рани" (До Дня пам'яті воїнів-інтернаціоналістів)

 

1. Доброго дня,шановні ветерани-афганці, дорогі гості, учителі, учні! 15 лютого відзначають скорбний День пам'яті воїнів-афганців. Сьогодні ми з вами присутні на уроці-реквіємі «Час і досі не загоїв рани» і згадаємо про події та учасників тієї страшної війни. Мені дуже хочеться, щоб поезії, пісні, розповіді, спогади, вистраждані в Афганістані і про Афганістан, пройшли крізь ваші серця, і ви зрозуміли, що найстрашніше і найбезглуздіше у світі – це війна. Ми повинні пам’ятати тих, хто її пережив, тих, хто недожив, недоспівав, недокохав.                                                      СЛАЙД 1

 2 . Ти – вічний біль ,Афганістан,        

Ти – наш неспокій.

І не злічить глибоких ран

В борні жорстокішій

І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –

Не всі вернулися сини із тих ночей….                                                                                СЛАЙД 2

3.Тим воїнам-інтернаціоналістам, кого ми запросили сьогодні , випав щасливий квиток – вони повернулися додому живими, витримавши екзамен на зрілість, мужність і гідність, і розкажуть нам про ціну чоловічої дружби, взаємовиручки та взаємопідтримки. Отож, вітаймо ----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 4.  Афганістан...Здавалося б така далека, чужа і незнайома країна Центральної Азії зі столицею Кабул. Це мусульманська країна, священною книгою якої є Коран. Мальовничими постають на фізичній мапі гори та плоскогір’я Афганістану, які займають 80%території. Красиві гори КУНДУКУШ стали місцем смерті для багатьох. Як болить душа і крається серце, коли на пам'ять спадають ті страшні події, які чорною гадиною проповзли по душах та долях українців.   СЛАЙДИ 3-9

Пісня «Я вспоминаю утренний Кабул»

5.Війна в наш дім проникла тихо,      СЛАЙД 10    

Згасивши тисячі життів,
І залишила біль і лихо —

Печалі вдів і матерів.

Хто ж відповість за юні долі

У крові викупаний стяг?

Коли і як приспати болі

В людських знівечених серцях...

А, може, скажуть кладовища

Устами жалібних троянд,

Чом десять літ там юність нищив

Для нас чужий Афганістан?                                                                      

 6.СЛАЙД 11-13 Молоді люди йшли туди  не за орденами і медалями,а свято вірячи, що виконують свій інтернаціональний обов’язок, вони вірили, що несуть визволення народу Афганістану, вірили, що йдуть не воювати, а захищати. Офіційно це не називали війною, а всього лише воєнною політикою. Але ця кампанія тривала майже 10 років,забравши та  понівечивши життя багатьох.  Погляньмо на статистичні дані: Слайд 14 За весь час Афганської війни у ній взяло участь 620 тис. військовослужбовців і 21 тис. робітників та службовців. Загинуло 14 453 особи. Через афганську війну пройшли 160 тис. українців, не повернулося – 3360 тис. осіб, поранено понад 8 тис., стали інвалідами 3560 осіб. 

6. На війну до Афганістану було відправлено     воїнів-- наших земляків. Серед них імена учнів нашої школи :(ПІБ )

РОЗПОВІДЬ ПРО  АФГАНЦІВ,УЧНІВ ШКОЛИ      СЛАЙДИ 15-16

1.  Ковтун Олег Олександрович, народився 20 травня 1960 року.  З 1967 року він навчався вЗШ №17. Мріючи з дитинства стати льотчиком, Олег учився у Вищій Саратовській Військовій школі. У 1985 році його було направлено до Афганістану виконувати інтернаціональний обов язок. За час війни гвинтокрил Олега  горів двічі. Вправному льотчику вдавалося посадити машину. За участь в операції по супроводу колон із медикаментами, боєприпасами, продовольством  Ковтун Олег Олександрович був нагороджений орденом Червоної Зірки . Після Афганістану Олег Олександрович продовжив службу в Грузії.
2.  Буличов Сергій Миколайович, народився 12.11 1967 року . З 1972 по1980рр. навчався в ЗШ №17. Після закінчення школи навчався в ПТУ 43, був комсоргом групи.За відмінне навчання був направлений до Київського індустріально-педагогічного технікуму.З другого курсу , в 1983 році, почав службу в Армії.Через півроку служби в Ашхабаді отримав звання молодшого сержанта і був направлений до Афганістану. Улітку 1985 року нагороджений медаллю «За відвагу», але не встиг отримати її за життя. 12 липня Сергій Миколайович загинув. Про смерть сина батьки дізналися із листа  заступника командира роти: «У ніч на 11.07.85 року, виконуючи бойове завдання по захопленню висоти та ліквідації душманів, Сергій вогнем із міномету прикривав роту». Ворожий снайпер поранив юнака в живіт.Посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки.

  Учні  в ролях  

  АВТОР Старенька мати йде до свого сина,                    СЛАЙД 17

Гранітні плити плачуть під ногами,

Стукоче серце в грудях, ниє спина:

- Синочку, рідний, йди в обійми мами.

Стоїть старенька й плаче. Ні, ридає…

Перед очима в неї похоронка,

І бій, що котрий день вже не згасає,

І  у землі пекуча та воронка.

Синочку, рідний, чуєш, як курличуть

У синім небі сумно журавлі?

Вони ж тебе до себе, сину, кличуть,

А ти лежиш в холодній цій землі.

 

Я чую, мамо, чую, як співають

Вони над Україною пісні.

Ти не журись, я крила розпростаю

І прилечу до тебе уві сні.

Вкраїнським рушником зітру сльозинку

І поцілую в сивеє чоло.                                                             пісня «П є журавка воду»

 

8. Пам'ять! Гірка пам'ять війни! Вона ніколи не згасне

Поставте скибку хліба на стакан

І голови схиліть в скорботі вічній

За тих, кого убив Афганістан,

Чиї він душі зранив і скалічив.

         Прошу хвилиною мовчання вшанувати пам’ять воїнів-інтернаціоналістів, які віддали своє життя в тій жорстокій війні. ХВИЛИНА МОВЧАННЯ   

   9.  15 лютого 1989 року останній наш солдат був виведений за межі республіки Афганістан. Цей день завершив календар Афганської війни для радянських людей. Була дописана остання сторінка героїчного і драматичного літопису. Припинили надходити похоронки з Кандагара і Гардеса, Джелалабада й Кабула.                                 СЛАЙД 18

10. Що ж то за країна, що завдала нам стільки болю, горя, смутку?  

11.      1-а ведуча. Афганістан – це держава, де проживає 17 мільйонів чоловік, з них 8 мільйонів афганців, а решта – таджики, туркмени, узбеки, хазарейці. До середини 70-х років це була одна із найвідсталіших країн світу. 86 тисяч проживала в аулах у злиднях. 3 мільйони чоловік вели кочовий спосіб життя. Страшенна бідність, відсутність елементарної медичної допомоги, масова неписьменність серед населення, особливо серед жінок та дітей, висока смертність.

2 ведучий  СЛАЙД 19. З 1963 у країні була  встановлена конституційна монархія .  СЛАЙД 20           17 липня 1973 р. монархію було ліквідовано і встановлено республіканський режим. Країна почала називатися Республікою Афганістан.  27 квітня 1978 р. до влади прийшла Народно-демократична партія Афганістану (НДПА), яка обрала своєю ідеологічною основою науковий соціалізм. 30 квітня 1978 р. країну було проголошено Демократичною Республікою Афганістан (ДРА). СЛАЙД 21

 Було видано закони про ліквідацію лихварської заборгованості, скасування калиму при одруженні, про наділення селян землею, яка раніше була власністю поміщиків. Запровадили початкову освіту, надали право жінкам зняти паранджу.

1 ведуча. У мусульманських  країнах такі закони були приречені на провал, бо суперечили нормам ісламу. Новий режим почав репресії проти духовенства, закривалися й руйнувалися мечеті. Племінні та етнічні вожді не визнавали нового уряду. Почали формуватися загони "маджахетів” ("борців за віру”). У країні спалахнула громадянська війна.     СЛАЙД  22

 2 ведучий. Щоб зрозуміти трагізм афганської війни, потрібно хоч трохи знати про її передумови. Розставити усе на свої місця можна лише зараз, коли доступнішою стає засекречена інформація. Каталізатором військового втручання стала Квітнева революція 1978 року.У  результаті цього у грудні 1978 року між СРСР і Афганістаном був підписаний договір, за яким Радянський Союз зобов’язувався переозброїти афганську армію.П риводом для введення військ стало  прохання президента Афганістану Хафізулли Аміна про надання йому військової допомоги для боротьби з антиурядовими силами. СЛАЙДИ 23, 24

1 ведуча. Виходячи з цього, керівництво СРСР на чолі з Л. І. Брежнєвим продемонструвало готовність надати прокомуністичному режиму НДПА (Народна Демократична Партія Афганістану) реальну воєнну підтримку. 27 грудня 1979 року були введені десантні частини в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися у бойові дії по всій території. Присутність чужоземних військ викликали стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984 -1985 роки.

2 ведучий.   Для тисяч наших солдат, їхніх батьків та матерів, дружин, дітей розпочалася жорстока, кривава війна в Афганістані. Тривожні дні чекання, безсонні ночі та тривоги. Посивіли батьки. Тривожними були ці роки і для тих батьків, сини яких служили не в Афганістані, а на території колишнього Радянського Союзу. Де б не служив солдат, він у будь-який момент міг потрапити до Афганістану. СЛАЙДИ 25-27

За довгих 10 років цієї війни на цвинтарях з’явилося багато свіжих могил з фотографіями юних облич. Останки загиблих воїнів привозили в оцинкованих гробах. І не було у батьків упевненості в тому, ховають вони свого сина чи когось іншого…

Пісня «Солдат не заметил потери бойца» СЛАЙД 28

12.Ховали інтернаціоналіста  СЛАЙД 29

Блищала глухо цинкова труна,

Нестерпно пахло тополиним листом,

І плач дівочий танув, як струна.

Руда земля розверзлась чорнорото.

Чекає хижо мовчки на своє,

А мати на колінах у болоті

Обмацує труну: « Чи ж він там є?!!»

Стоять, відводять погляд вбік солдати

І шепотить сержант ледве чуть:

«Не велено… Не можна відкривати..

Не велено..»

Уже струмки течуть,

Уже весна така глибока, рання.

Учора вже летіли журавлі.

Таке врочисте вийшло поховання:

Школярики стоять, учителі

А голосок дівочий квилить, квилить,

Соромиться кричати на весь світ..

Кого клясти, кого назвати винним?

І що той світ? Хіба він дасть одвіт?

На хрест сусідній похилився тато,

Похнюпилися братики малі –

В селі ховали воїна – солдата

У мирному  вкраїнському селі.

13. Невже можна забути оту згорьовану неньку, оті виплакані сльози над цинковими домовинами хлопчиків, яких у Союз привозив “чорний тюльпан”.  СЛАЙД 30 Так називався літак, який щодоби вивозив домовини із загиблими. Але одного разу його підбили над Джалалабадом, і Розенбаум описав цей жахливий момент у своїй пісні “Чорний тюльпан”.СЛАЙД 31

14. Не можна також не згадати розповіді Сергія Носаня, автора однієї із статей газети “Новая доба”.

 “Одного разу, повертаючись з Києва в Черкаси, - згадує Сергій, - водій автобуса увімкнув магнітофон. У салон долинув тихий перебіг гітарних струн і голос Розенбаума…

Коли знаменитий бард завів пісню “Чорний тюльпан”, кілька чоловік встали. Це були молоді хлопці, і лише один серед них – літній чоловік.

Всі вони, на загальний подив пасажирів, мовчки стояли, аж поки не залунала інша пісня.

Сергій звернувся до юнака, який знову сів на своє місце:

- Скажіть, а чому ви стоячи слухали пісню, а решта пасажирів сиділа?

- Тому що вони не знають того, що довелося нам пережити в Афгані.

Юнак замовк, відкинув голову на спинку сидіння і заплющив очі, згадуючи про щось болюче”.

Послухаймо й ми цю пісню стоячи   ПІСНЯ «Чорний тюльпан»

2-а ведучий.. У 1986 році нове керівництво СРСР на чолі з Михайлом Горбачовим визнало помилковим рішення попередників і пішло на поетапне виведення військ з Афганістану. Однак воєнні дії  припинилися тільки  15 лютого 1989 року. СЛАЙД  32 Ступаючи із сином по мосту через Амудар’ю, генерал-майор Борис  Громов символізував цим переходом  остаточне  закінчення  Афганської війни для радянських військових. Він стверджує: "Афганська війна - це страхітливий військово-політичний прорахунок колишніх господарів "Кремля". Проте, ніщо не применшує героїзму наших воїнів там, в афганському пеклі".

Пісня «Ми уходим»  СЛАЙД 33

13.Я повернувся з тих завій,

Але тривожать сни, як рани,

Що ми ведемо смертний бій,

І що товариш все ще з нами.

Гірський, суворий перевал,

Розщелина... важке каміння...

Товариш мій від кулі впав,

І смерть нагадує про тління.

Живу. Валерія – нема.

Немає сина, брата, друга.

І тиша скрикує німа,                               

І не стихає в серці туга.

Минають дні, ідуть роки.

Життя листки перегортає.

А біль Афгану – на віки,

В душі чомусь не замовкає.

 

 

Учень

       Поряд із нами воїни-інтернаціоналісти. Вони – жива історія, свідки страшних подій, приклади людської мужності. Переживши пекло війни, вони, як ніхто, знають ціну миру.

Вшануймо тих, хто через пекло

Афганської війни пройшов

Й продовжує життя запекло,

Не втративши людських основ.

Вони - тут. Поряд. Разом з нами,

Дарують учням радість знань.

Суворі й добрі освітяни,

Що йшли в сутичку без вагань.

Вони, обпалені у битвах,

Щоб зберегти у світі мир,

Працюють повсякденно з дітьми.

Як завжди, не шкодують сил.

     Учитель   Слово надається учаснику  Афганської війни -……………………………………………..

14. Сьогодні ми говоримо Вам слова вдячності і даруємо квіти.

 Так, за кожним воїном-афганцем – свій життєвий подвиг, своя доля. Афганістан… Він став синонімом людського лиха, справжнього пекла: палюче сонце зранку, спекотний вітер – афганець, пісок, що не дає дихати, і … завжди хочеться пити. І в цій суворості народжувалися вірші.

15.СЛАЙД 34 Сьогодні ми згадаємо нашого поета Дніпропетровщини .Александр Иванович Стовба (АИСт)народився у 1957 р. у Дніпропетровську. Після закінчення СШ № 20 м. Дніпродзержинська працював пожежником. Закінчив Київське вище загальновійськове училище, служив командиром мотострілкового взводу. Учасник бойових дій в Афганістані.

Нагороджений Золотою Зіркою Героя Радянського Союзу( посмертно). Член Союзу письменників СРСР.

Лауреат Всесоюзного конкурсу ім. М. Островського “За кращий твір” про радянську молодь за збірку віршів “За тебя в атаку”.

Загинув у 22 роки, при виконанні інтернаціонального військового обов'язку в Афганістані в 1979 р.

Автор поетичних збірок : “Песня грозы сильней”, “Звезда рождается в огне”, “Подвига полет безсмертный”, “Я вернусь, мама”.

16.У 1985 році  письменник  Олексій Дмитренко у своїй художньо-публіцистичній повісті «АИСт» першим написав про ту неоголошену Афганську війну і про загибель поета-воїна Олександра Стовбу, лейтенанта першого батальйону 66-й мотострілковой бригади, що базувалася в провінції Нангархар.Під час однієї з операцій лейтенант Стовба  разом з чотирма солдатами залишився прикривати відступ групи . Після довгої оборони усі потрапили в полон до маджахедів. Наступного дня бойові товариші змогли відбити їхні понівечені тіла. За цей твір Дмитренка удостоєно звання лауреата Шевченківської премії. Послухаймо уривок із неї.

17. «Саша в неравной схватке был ранен в живот, две пули обожгли левую руку; две - пробили грудь навылет, почти коснулись сердца... На огне палачи истерзали юных ребят Михаила, Володю, Алешу, Славку - Литвинова, Валишева, Ильина, Богомолова... А ему, Саше, какими-то зверскими тисками изувечили правую руку, а на левой - разрезали запястье, разодрали ноги ниже колена, видимо закручивали сухожилия... разрезали ступни ног…»

Каким-то чудом Стовбе удалось вырваться, но:

«... Очнулся он в очередной раз от неистовой боли, которая, казалось, раздирала тело на части: где он, что с ним? Кто-то ногой грубо перевернул его на бок...

«Для доказательства, что он убил офицера, ему нужно отрезать у погибшего ухо, нос, пальцы или снять скальп... Что же он не торопится? Может, кого-то ждет, задумал меня, искалеченного, оставить живым для какой-то коварной цели? Нет, только не это!..»

Застонала и снова замерла дважды раненная левая рука, разрезанная кисть... Судорожно сжалось сердце... Рядом с ним пробила тело пуля - навылет... Обыскав, душман не заметил пистолета, …надо поймать момент... выстрел!

...Саша полз «...надо ползти к дороге, туда может поспеть помощь, а сюда, к скалам, обязательно вернутся чужие. Где они?..» Несколько раз лейтенант пытался встать на ноги, он не понимал, что у него разрезаны ступни... падал в забытье...

Он уже был почти у дороги. Возле убитого валялись два трупа бородачей. Их убил лейтенант из пистолета, но третий успел бросить в него нож, а затем выстрелил уже в замирающее сердце ... »

Після виходу твору імя Стовби стало відомим. У Радянському Союзі почали перейменовувати вулиці, піонерські дружини змагалися за право називатися «Аистами».Після такого резонансу у суспільстві уряд нагородилв О. Стовбу званням Героя Радянського Союзу посмертно.

17. (3учні)Вірші із поетичних збірок О. Стовби.

1. ПИСЬМО МАМЕ.

Здравствуй, мама,

Между нами расстояний мгла,

Сотни непройденных километров,

Тропка связи нашей пролегла,

Строчкою заполоненной конверта.

Мама, как идут твои дела?

Извини, что долго не писал,

Паутинка дней на жизнь легла,

От нее немного я устал.

 

Знаю я, с печалью обо мне,

Ты встречаешь зиму или лето,

Ждешь письмо от сына, ждешь ответа,

И о нем тоскуешь в тишине.

Я приеду, мама, ты лишь верь,

Я вернусь, и радостный, и взрослый,

Как там тополек мой? Он теперь

Как братишка, стал, наверное, рослым?

 

Я войду в уютный старый дом,

Древний, как история планеты,

Он любой мне мелочью знаком,

Мне известны все его секреты.

День за днем идут мои года,

С ними бодро я шагаю в ногу.

Мама, я с тобою навсегда,

Ты маяк, открывший мне дорогу.

Я приеду мама, ты лишь верь…

 

2. Слово не знает преград,

Слову дороги вольны,

Слово - звенящий набат,

Словом люди сильны.

И если умолкнет певец,

Песню подхватит другой.

Если падет боец ,

Винтовку поднимет живой,

Чувствуя силу плеч,

Сдвинем ряды, друзья.

Песня - разящий меч,

Песню убить нельзя.

3. .Метеорит живет мгновенье,

Сгорая в дымной синеве.

Его отвесное паденье

Сквозь смерть направлено к земле.

 

И я готов, летя сквозь годы,

Метеоритом в синей мгле

Сгореть, сжигая все невзгоды,

Во имя жизни на земле.

18.І ставали щемливі вірші хвилюючими піснями.

Пісня «Кукушка»

19.Хай буде все, що має бути:

І тихі радощі життя,

І слів чужих важке каміння...

Мені не треба співчуття.

 Мені потрібне розуміння.    

СЛАЙДИ 35 Дійсно, Афганська війна потребує глибокого осмислення. Немає такого комп’ютера, щоб водночас здобути всі її уроки, політичні й військові, які необхідно для долі суспільства. Тому нехай пам’ять пророкує: що було? як було? і чи правильно було? А для тих, хто воював в Афганістані, вона назавжди залишиться обпаленою юністю, спогадом про справжню чоловічу дружбу,прикладом героїзму. У Афганській війні звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українцям. Багатьох нагороджено медаллю «За бойові заслуги».  Але найвищою нагородою тих,   хто  уцілів -  є   життя,   а  для   загиблих  - пам'ять.

   20.   (4 учні) 1Іменем жінки, що овдовіла,  СЛАЙД 36

2Іменем матері, що з печалі сивіла,

3Іменем сина, що батька не знав.

4І менем батька, що в січі смертельній упав,

1Я проклинаю війну жорстоку,

2- Вона відібрала у людства спокій.

3Іменем тих, хто в колисці сьогодні,

4Іменем тих, хто над краєм безодні,

1Іменем ще ненароджених,

2Сном немовлят нестривожених.

3Кличу з війною вийти на бій,

4Мир відстояти Землі голубій!   СЛАЙД 37

21. Сьогодні знову тривожно в нашім домі. Та маючи таких синів та дочок, Україна,ми сподіваємося, досягне миру та благополуччя. А вам,молодому поколінню, нехай  напутнім словом стануть рядки із поезії В.Сосюри «Любіть Україну»:СЛАЙД 38

Любіть Україну, як сонце, любіть,

як вітер, і трави, і води…

В годину щасливу і в радості мить,

любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов'їну.