Цитатний калейдоскоп висловів В. Сухомлинського

Цитатний калейдоскоп висловів В. Сухомлинського

Тема: «Бути живою гілкою України»

Мета: спонукати дітей до прочитання оповідань В. Сухомлинського, вчити знаходити в них ключові слова для розуміння філософії життя; формувати і розвивати патріотичні почуття учнів, морально-духовні якості.

Наша Батьківщина — це могутнє тисячолітнє дерево.

Тож нехай кожен з нас буде не сухою,

безплідною колючкою на цьому дереві,

а живою гілкою.

В. Сухомлинський

Хід уроку:

І. Організація класу.

1. Вступне слово вчителя.

Історія нашої держави бере свій початок у далекому минулому. Про це свідчать численні дослідження та знахідки, про це сказав відомий український педагог, вчений, філософ зі світовим іменем, мудрий учитель, Громадянин Василь Сухомлинський: « Наша Батьківщина — це могутнє тисячолітнє дерево». Я пропоную вам розглянути на фото одного із свідків української історії - найстарішого дуба України, який росте у селі Стужиці Великоберезнянського району Закарпатської області. Йому приблизно 1100-1200 років.

Вправа «Коло думок»

• Які думки у вас викликає це зображення?

Хоч кожне століття й залишило на дубові рани, та зелене віття засвідчує потужні сили життя цього дерева. Так і наша Батьківщина як «це могутнє тисячолітнє дерево» тримається на життєдайній силі кожного українця. Дбаючи про Україну В. Сухомлинський бажав, щоб «кожен з нас був не сухою, безплідною колючкою на цьому дереві, а живою гілкою»?

2. Мотиваційний момент

• Що ж значить бути «живою гілкою дерева», від якої залежить вічне життя нашої держави?

3. Оголошення теми та мети уроку.

• Я пропоную вам намальоване дерево, яке ми увінчаємо цитатами із вибраних невеличких оповідань Василя Сухомлинського, що допоможуть нам зрозуміти вислів мудрого вчителя.

ІІ. Основна частина

1. Вправа «Уважний читач»

Прочитати одне оповідання Василя Сухомлинського і знайти ключові слова для розуміння тексту.

2. Естафета «Поділись із іншим»

Переповісти зміст прочитаного.

3. Вправа «Підбери цитату –ключ»

Підібрати до прочитаного оповідання роздруковану цитату –ключ. для розуміння вислову В. Сухомлинського «жива гілка Батьківщини».

ІІІ. Підсумок уроку. Рефлексія

1. Вправа «Цитатний калейдоскоп»

Увінчання дерева – України цитатами –ключами.

2. Вправа «Живі гілки батьківщини»

Виразне читання цитат.

3. Вправа «Асоціативне коло»

• Чому ці цитати В. Сухомлинського можна назвати «живими гілками тисячолітнього дерева - України?
• Яку чесноту ви вже виплекали в собі і над якими ще потрібно попрацювати?

 

 

 

Додатки до уроку.

Додаток 1.

Василь Сухомлинський

БО Я — ЛЮДИНА

Оповідання

Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подорожніх — батько й семирічний син. Посеред шляху лежав камінь. Батько не помітив каменя, спіткнувся, забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь, і, взявши дитину за руку, пішов далі.
Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не помітив каменя, знову спіткнувся і забив ногу.
Третього дня батько й син пішли тією ж дорогою. До каменя було ще далеко. Батько каже синові:
— Дивись уважно, синку, треба обійти камінь. Ось і те місце, де батько спіткнувся й забив ногу.
Подорожні сповільнюють кроки, але каменя немає. Бачать, обабіч дороги сидить сивий старий дід.
— Дідусю, — запитав хлопчик, — Ви не бачили тут каменя?
— Я прибрав його з дороги.
— Ви також спіткнулися й забили ногу?
— Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.
— Чому ж ви прибрали камінь?
— Бо я — людина. Хлопчик зупинився у задумі.
— Тату, — запитав він, — а Ви хіба не людина?

 

Василь Сухомлинський

СЬОМА ДОЧКА

Оповідання

Було у матері сім дочок. Ось поїхала одного разу мати в гості до сина, а син жив далеко-далеко. Повернулась додому аж через місяць.
Коли мати ввійшла до хати, дочки одна за одною почали говорити, як вони скучали за матір’ю.
— Я скучила за тобою, немов маківка за сонячним променем, — сказала перша дочка.
— Я ждала тебе, як суха земля жде краплину води, — промовила друга дочка.
— Я плакала за тобою, як маленьке пташеня за пташкою, — сказала третя.
— Мені тяжко було без тебе, як бджолі без квітки, — щебетала четверта.
— Ти снилась мені, як троянді сниться краплина роси, — промовила п'ята.
— Я виглядала тебе, як вишневий садок виглядає соловейка, — сказала шоста.
А сьома дочка нічого не сказала. Вона зняла з ніг матусі взуття й принесла їй води в мисці помити ноги.

 

Василь Сухомлинський

СИВА ВОЛОСИНКА

Оповідання

 

Маленький Михайлик побачив у косі матері три сиві волосинки.
- Мамо, у Вашій косі три сиві волосинки, - сказав Михайлик.
Мама усміхнулась і нічого не сказала. Через кілька днів Михайлик побачив у материній косі чотири сиві волосинки.
- Мамо, - сказав Михайлик здивовано, - у вашій косі чотири сиві волосинки, а було три...Чого це посивіла ще одна волосинка?
- Від болю, - відповіла мати. - Коли болить серце, тоді й сивіє волосинка...
- А від чого ж у вас боліло серце?
- Пам'ятаєш, ти поліз на високе-високе дерево? Я глянула у вікно, побачила тебе на тоненькій гілці. Серце заболіло, й волосинка посивіла.
Михайлик довго сидів задумливий, мовчазний. Потім підійшов до мами, обняв її і тихо спитав:
- Мамо, а коли я на товстій гілці сидітиму, волосинка не посивіє?

 

Василь Сухомлинський

Який слід повинна залишати людина на землі?

Оповідання

 

Старий Майстер звів кам'яний будинок. Став осторонь і милується. "Завтра в ньому оселяться люди", — думає з гордістю. А в цей час біля будинку грався Хлопчик. Він стрибнув на сходинку й залишив слід своєї маленької ніжки на цементі, який ще не затвердів.
— Для чого ти псуєш мою роботу? — сказав з докором Майстер.
Хлопчик подивився на відбиток ноги, засміявся й побіг собі.
Минуло багато років, Хлопчик став дорослим Чоловіком. Життя його склалось так, що він часто переїздив з міста до міста, ніде довго не затримувався, ні до чого не прихилявся — ні руками, ні душею.
Прийшла старість. Згадав старий Чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілось йому побувати там. Приїхав на батьківщину, зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі здвигують плечима — ніхто не пам'ятає такого Чоловіка.
— Що ж ти залишив після себе? — питає у старого Чоловіка один дід, — Є в тебе син чи дочка?
— Немає у мене ні сина, ні дочки.
— Може, ти дуба посадив?
— Ні, не посадив я дуба...
— Може, ти поле випестував?
— Ні, не випестував я поля...
— Так, мабуть, ти пісню склав?
— Ні, й пісні я не склав.
— Так хто ж ти такий? Що ж ти робив усе своє життя? — здивувався дід.
Нічого не міг відповісти старий Чоловік. Згадалась йому та мить, коли він залишив слід на сходинці. Пішов до будинку. Стоїть той наче вчора збудований, а на найнижчій сходинці — закам'янілий відбиток Хлопчикової ніжки.
"Ось і все, що залишилось після мене на землі, — з болем подумав старий Чоловік.— Але цього ж мало, дуже мало... Не так треба було жити..."

 

Василь Сухомлинський

НАЙГАРНІША МАМА

Оповідання

 

Випало Совеня із гнізда та й повзає лісом. Далеко забилось, не може знайти рідного гнізда. Побачили птахи малого - некрасивого, з великою головою, вухатого, банькатого, жовторотого. Побачили та й питають, дивуючись:
- Хто ти такий? Де ти взявся?
- Я - Совеня, - відповідає мале. - Я випало з гнізда, не вмію ще літати і вдень дуже погано бачу. Я шукаю маму.
- Хто ж твоя мама? - питає Соловей.
- Моя мама Сова, - гордо відповідає Совеня.
- Яка ж вона? - питає Дятел.
- Моя мама найгарніша.
- Розкажи, яка ж вона, - питає Дрізд.
- У неї голова, вуха й очі такі, як у мене, - відповідає з гордістю Совеня.
- Ха-ха-ха! - зареготали Соловей, Дятел і Дрізд. - Та ти ж потвора. Виходить, і мати твоя така сама потвора.
- Неправда! - закричало Совеня. - Мама в мене найгарніша.
Почула його крик Сова, прилетіла, потихеньку взяла Совеня за лапку й повела до рідного гнізда.
Совеня уважно подивилося на свою маму: вона в мене найгарніша.
 

 

Василь Сухомлинський

ХРИЗАНТЕМА Й ЦИБУЛИНА

Казка-оповідання

Недалеко від хати росла Хризантема. На спаді літа вона зацвіла ніжним рожевим цвітом і милувалася своєю красою. Її квіти шепотіли: "Які ми гарні..."
А поруч із Хризантемою росла Цибулина. Ну, звичайнісінька цибуля. На спаді літа Цибулина доспіла, зелене пір'я зів'яло, й від неї відгонило гострим духом. Хризантема морщила носа й казала:
— Як неприємно від тебе тхне! Дивуюся, навіщо люди таке й сіють. Мабуть, щоб відлякувати бліх.
Цибулина мовчала. Проти Хризантеми вона відчувала себе простачкою.
Та ось із хати вийшла жінка й іде прямо до Хризантеми. Ця затамувала й дух. Певно, що жінка зараз скаже: "Які гарні квіти в Хризантеми!" Жінка справді підійшла до Хризантеми й сказала:

— Які гарні квіти!..
Хризантема аж танула од утіхи. Потім жінка нахилилася, вирвала Цибулину, роздивилася й вигукнула:
—  Яка гарна Цибулина!
Хризантема нічого не могла збагнути. Вона собі думала: "Невже й Цибулина може бути гарною?"

 

Василь Сухомлинський

ЯК ДЗВЕНЯТЬ СНІЖИНКИ

Оповідання

 

Це було темного зимового вечора. Сонце сховалось за обрій. Зарожевів сніговий килим. Стало тихо-тихо. Замерехтіли зорі в глибокому небі.
Раптом з півночі насунула чорна хмара. Пливе над снігами. Потемнів сніговий килим. Падають сніжинки на землю. Тихо лягають на поле, на ліс, на дорогу. Я прислухаюсь до тихого снігопаду і чую ніжний дзвін. Немов десь далеко-далеко бринить велика кришталева чаша, до якої доторкається срібний молоточок.
Що воно дзвенить? Іду, прислухаюся. Дзвін лине від маленької ялинки, що росте у нас на шкільному подвір'ї. Вслухаюся і дивуюся. То дзвенять маленькі сніжинки. Висять на ялинкових гілочках, доторкаються одна до другої, немов срібні дзвіночки. І дзвенять, дзвенять. Аж місяць прислухається.

 

Василь Сухомлинський

ЗВИЧАЙНА ЛЮДИНА

Оповідання

 

Є в сухому степу колодязь. Біля колодязя - хатка. В ній живуть дідусь із внуком. Біля колодязя на довгій вірьовці відро. Ідуть подорожні, зяїзджають до колодязя, п'ють воду, дякують дідусеві. Стерлась вірьовка, перервалась, упало відро в глибокий колодязь.                                        
Немає в дідуся другого відра. Нічим води витягти, щоб попити.
День не п' ють води дідусь із онуком, два дні не п' ють. Мучаться від спраги.
На третій день уранці проїжджає повз дідусеву хатину подорожній з настороженими очима. На возі в нього побачив дідусь відро під соломою.
Глянув подорожній з настороженими очима на колодязь, глянув на дідуся з онуком, ударив коней батогом і поїхав.
—   Що це за людина? — питає онук дідуся.
—   Це не людина, — відповідає дідусь.
Опівдні проїжджає повз дідусеву хатину подорожній з байдужими очима. Дістав з воза відро, прив'язав до вірьовки, витяг води, напився, дав попити дідусеві й онукові, решту води вилив у сухий пісок, відро забрав та й поїхав.
—   Що це за людина? — питає діда онук.
—   Це не людина, — відповідає дідусь.
Увечері проїжджає повз дідусеву хатину подорожній з добрими очима. Дістав з воза відро, прив'язав до вірьовки, витяг води, напився й поїхав, а відро так і стоїть на цямрині.
—   Що це за людина? — питає онук.                     
—   Звичайна людина, — відповідає дідусь.

 

Василь Сухомлинський

ЛЮДИНА З ГАРЯЧИМ СЕРЦЕМ

Оповідання

 

 

Вузенькою стежкою ішли два подорожні. По один бік — хлюпотіли хвилі синього моря, по другий — стояли сиві гори.
Ішли подорожні вже давно. Вони шукали Красу. Один із них — Людина з Гарячим Серцем, другий — Людина з Холодним Серцем.
Людина з Гарячим Серцем глянула на море — і очі її стали захоплені й ласкаві. Вона й каже:
—   Яке воно сильне, могутнє і вічне — море. А Людина з Холодним Серцем каже:
—   Так, багато води.
Прийшли подорожні до сірого каменя. У Людини з Гарячим Серцем радісно засяяли очі.
—   Глянь, яка гарна квітка. Це ж і є та Краса, що ми шукаємо.
—   Де ти бачиш ту квітку? — дивується Людина з Холодним Серцем. — Це ж сірий камінь.
—   Так, камінь, але в ньому квітка троянди, — каже Людина з Гарячим Серцем. — Треба тільки відкинути зайве — і квітка заграє.
Людина з Гарячим Серцем багато днів лупала й тесала сірий камінь. А Людина з Холодним Серцем сиділа на березі та із сумом в очах дивилася на море.
Нарешті з-під скалок каменя показалася гарна-прегарна квітка. Світ затамував дух та вдивляється в Красу, визволену із кам'яного полону. Навіть гори піднялися вище. Навіть хвилі морські притихли, безбереге море стало мов дзеркало.
Тільки Людина з Холодним Серцем була байдужа. Вона доторкнулася пальцем до квітки, попробувала нігтем і сказала:
—  Так, міцний камінчик...

 

Василь Сухомлинський

РАЙДУГА В БУРУЛЬЦІ

Оповідання

 

Вдень почав танути сніг, капали краплі з дахів. А вночі знову підмерзло.
Вийшов з хати Юрко і побачив велику крижану бурульку. Вона звисала з даху. 
Зійшло сонце, і бурулька заблищала різнобарвними вогниками — синім, рожевим, червоним, блакитним, жовтим.
Юрко стоїть, затамувавши подих від здивування. Красива бурулька, мов райдуга.
На даху біля бурульки сіли горобці та й цвірінькають. Вони теж милуються бурулькою.

 

Василь Сухомлинський

ФЛЕЙТА І ВІТЕР

 Казка-оповідання

 

У саду на лавці сидів Музикант. Він грав на флейті. До його чудової пісні прислухалися і пташки, й дерева, й квіти. Навіть Вітер приліг під кущем і з подивом слухав гру на флейті. Грав Музикант про сонце в блакитному небі, про біленьку хмаринку, про сіреньку пташку-жайворонка і про щасливі дитячі очі.
Замовкла пісня, поклав Музикант флейту на лаву й пішов до хати. Підвівся Вітер з-під куща, прилетів до флейти та й подув з усієї сили.
Загула флейта, мов осіння непогода під стріхою. Подув Вітер ще дужче, а флейта не грає — гуде та й гуде.
«Чому ж це так? — думає Вітер.— Адже я залюбки можу вирвати дуба з корінням, скинути дах із хатини. Чому ж флейта не підкоряється мені — не грає? »

 

Василь Сухомлинський

НЕ ЗАГУБИВ, А ЗНАЙШОВ 

Оповідання

 

Коли синові виповнилось дванадцять літ, батько дав йому нову лопату й сказав:
— Іди, сину, в поле, відмір ділянку сто кроків уздовж, сто впоперек і скопай.
Пішов син у поле, відміряв ділянку й копає. А копати він ще не вмів. 
Важко було попервах, поки руку набив та й до лопати приловчився.
Наприкінці робота ішла все краще й краще. 
Та коли син застромив лопату в землю, щоб перевернути останню скибу, вона зламалась.
Вернувся син додому, а на душі неспокійно: що скаже батько за таку шкоду?
— Пробачте мені, тату, — каже син. — Я вчинив збиток. Лопата зламалась.
— А копати навчився? Копати тобі наприкінці було важко чи легко?
— Навчився, — каже. — І копати наприкінці було легше, як на початку.
— То ти не загубив, а знайшов.
— Що ж я знайшов, тату?
— Бажання трудитись. Це найдорожча знахідка.

 

Василь Сухомлинський

ВАЖКО БУТИ ЛЮДИНОЮ

Оповідання

 

Діти поверталися з лісу. Вони сьогодні ходили в далекий похід. Шлях додому пролягав через невеликий хутірець, що лежав у долині за кілька кілометрів до села. Втомлені, знесилені діти ледве дійшли до хутірця. Зайшли в крайню хату, попросили води. З хати вийшла жінка, за нею вибіг маленький хлопчик. Жінка витягла з колодязя води, поставила на стіл серед двору, а сама пішла до хати. Діти напилися, відпочили на траві. Де й узялися сили. Відійшли на кілометр від хутірця, Марійка тут і згадала:
—    А ми ж не подякували жінці за воду.
Діти зупинилися. Справді, забули подякувати.
—    Що ж...— каже Роман,— це не велика біда. Жінка вже й забула, мабуть. Хіба варто повертатися через таку дрібницю?
—    Варто,— наполягає Марійка.— Хіба тобі самому не соромно перед собою, Романе?
Роман усміхнувся. Видно, що йому не соромно.
—    Ви як хочете,— каже Марійка,— а я повернуся й подякую...
—    Чому? Скажи, чи ж обов’язково це зробити? — питає Роман.— Адже ми так потомилися.
—    Бо ми люди. Якби ми були телята, можна було б і не вертатися.
Вона рушила до хутірця. За нею пішли всі.
Роман постояв хвилинку й, зітхнувши, теж поплівся за гуртом.
—    Важко бути людиною.— сказав він.

 

Додаток 2

Роздруковані цитати – ключі

Важко бути людиною.

Любов до мами на ділі, а не на словах.

Бажання трудитись - це найдорожча знахідка.

Флейта грає тільки в руках Музиканта.

Милування райдугою в бурульці.

Красу може знайти тільки Людина з Гарячим Серцем.

Добрий вчинок творить звичайну людину, байдужість – знищує.

Чути, як дзвенять сніжинки.

У кожного своя краса.

Моя мама найгарніша.

Залишити після себе добрі сліди.

Чинити так, щоб мамина волосинка не посивіла.

Бути людиною – значить прибрати зі шляху камінь, через який ти спіткнувся