Далека і гірка була Тарасова любов

Дійові особи

 

Ведуча

 

Ведучий

 

Тарас Шевченко на схилі літ

 

Оксана Коваленко - Тарас Шевченко (хлопчик)

 

Тарас Шевченко – брат

 

Ядвіга Гусіковська

 

Амалія Клоберг - художник

 

Ганна Закревська - Тарас Шевченко

 

Варвара Рєпніна

 

Агата Ускова - Тарас Шевченко - діти

 

Катерина Піунова - Тарас Шевченко

 

Тарас Шевченко1(Якби з ким сісти…)

 

Тарас Шевченко2 (Поставлю хату…)

 

Читець ( Той любить…)

 

Вчитель

 

 

 

Святково прибрана сцена, в центрі - портрет Шевченка.

 

(Звучить мелодія Скорика )

(Презентація №1)

 

Вчитель:

Доброго дня, дорогі учні, шановні вчителі  та гості!

  У ці березневі дні ми відзначаємо життєствердні і водночас сумні роковини. 197 років тому, 9 березня Господь подарував у кріпацьку хату генія України, а через  47 років, 10 березня забрав його у вічність…

  Невисокого зросту , зате козацького крою, неміцного здоров´я , зате якої сили духу був цей чоловік.

 Це він будив Україну зі сну, воскрешав народну пам´ять: козаки піднімали свої шаблі, стояли за віру, землю, честь.

  Це він став довічним Кобзарем на розпутті доріг, голосом віків.

  Здається, немає такої царини людських переживань, якими б не переболіла Шевченкова душа: обкрадене дитинство кріпацьких дітей, потоптаний знівечений дівочий цвіт, тяжка доля байстрят, сором і біль матерів, важкі кайдани рекрутчини.

  Народні болі поет пропускав через себе, горів ними… От тільки про себе, про своє кохання поет небагатослівний.

 Оспівавши жіночу долю, свої почуття він вбирає у присвяти: «Оксані К…ко», «Г. З.», «Ликері».

Комусь - на вічну пам´ять, когось - боячись образити, когось-сполохати…

  Зрозуміти, чому він, вічнозакоханий у селянську родину, не насадив свій вишневий садочок, не натішився своїми дітьми і онуками, допоможе нам сьогоднішній літературний вечір «Далека і гірка була Тарасова любов».

 

 

 

(Звучить пісня «Думи мої, думи мої»)

(На куті сцени стіл, на ньому підсвічник, горить свічка, перо, розкидані листки.)

(Презентація №2)

 

Тарас Шевченко на схилі літ:

-Минають дні, минають ночі,

Минає літо, шелестить

Пожовкле листя, гаснуть очі,

Заснули думи, серце спить,

І все заснуло, і не знаю,

Чи я живу, чи доживаю,

Чи так по світу волочусь,

Бо вже не плачу й не сміюсь...

Доле, де ти! Доле, де ти?

 

(Тарас Шевченко у задумі виходить, на сцені з´являються ведучі )

(Звучить мелодія Скорика )

(Презентація №3)

Ведуча:

- Далека і гірка була Тарасова любов,

Одвічні протилежності в житті,

Крутила заметіль навколо доль,

Заплуталось кохання в крижаній імлі,

 

 

Ведучий:                                         - Але серед снігів, снігів,снігів

Ішла у мрії ти, зоря весни.

 

Ведучий:

 

- Уперше незбагненні почуття пробудила в хлоп’ячій душі сусідська дівчинка Оксана Коваленко.

 

  ( На задньому плані плетений тин, під ним-колода. Входить Тарас з сопілкою в руках,  грає.)

(Презентація №4)

 

- Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так чого мені було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога…

Господнє небо, і село

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

Та не довго сонце гріло,

Недовго молилось…

Не дав мені Бог нічого!

І хлинули сльози, а дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу.

Прийшла привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала.

 

 

( Вбігла дівчина, поцілувала, пригорнула, сіли на колоду, Оксана плете вінок.)

 

Оксана і Тарас:

-Я без тебе – нікуди.

 

-А як до пана покличуть?

 

- Не піду, хоч убий, не піду.

 

- Я не віддам тебе нікому. А коли, що – рішу сокирою!

 

- А я втечу до тебе звідки завгодно.

 

- А як закують?

 

- Не діждуться – мій вінок до тебе припливе.

 

- Оксано, не кажи цього. Може, й річки туди не буде…

 

- Докотиться через гори, долини, байраки.

 

Ведуча:

 

- Оксана була занапащена москалями  і стала покриткою. Долею своєї коханої переймався Тарас під час його повернення на Україну.

 

( Шевченко з братом виходять на сцену.)

(Презентація №5)

 

Шевченко:

 

Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружим їх.

Не вгадали.

Старі зарані повмирали,

А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились ніколи.

Мене по волі і неволі.

Носило всюди.

Чи жива

Ота Оксаночка?

 

 Брат:

 

-Яка?

 

 Шевченко:

 

•           Ота маленька кучерява,

Що з нами гралась колись.

Чого ж ти брате зажуривсь?

 

 

 

 

 

   Брат:

•           Я не журюсь. Помандрувала

Ота Оксаночка в поход.

За москалями і пропала.

Вернулась, правда, через год ,

Та що з того,

З байстрям вернулась,

Острижена. Було. Вночі

Сидить під тином, мов зозуля,

Та кукає, або кричить,

Або тихесенько співає.

Та ніби коси розплітає.

А потім знов кудись пішла,

Ніхто не знає де поділась,

Занапастилась. Одуріла…

А що за дівчина була,

Так так що краля! І не вбога,

Та талану Господь не дав …»

А може й дав, та хтось украв

І одурив святого Бога.

 

 

(Входить Оксана Коваленко з вінком, потім залишає його біля портрета Тараса)

 

   Оксана Коваленко:

 

•           Пробач, Тарасе, що не виконала своєї обіцянки, не вберегла себе, не приплив мій вінок до тебе, розплівся у воді , поник. Прости...

 

    Ведуча:

 

•           Історія знеславлення Оксани, скупі братові слова про долю дівчини розпукою пройшли через поеми і повісті Шевченка. До кінця життя у жінках він буде шукати таку, якою йому з дитинства усміхалася Оксана.

 

Пісня  «По діброві вітер віє…»

(Презентація №1 пісня)

 

 

Ведучий:

 

•           Схожою на Оксану була швачка Ядвіга Гусіковська. Вона була полькою, по смерті батьків жила у тітки у Вільно. Дуня була бідною, як і Тарас, але вільною.

 

 

(Звучить «Баракола» з «Пір року» Чайковського)

(Презентація №6)

( Входить з кошиком одягу Дуня, сідає в крісло і починає шити.)

Дуня:

 

•           Тут,  у холодному чужому місті козачок пана Енгельгардта шукав собі споріднену душу. Ми разом співали пісень, читали твори Міцкевича. Мені він змальовував свою Україну, болів серцем за рідними місцями. Він змалечку прагнув волі. Волі собі і своєму народові. Але тоді він був тільки служкою у пана, і за ним він поїхав у Петербург. Я залишуся для нього далеким маревом, гостею у його сни.

 

 

(Дуня встає, підходить до портрета Шевченка, залишає там хустинку)

  Дуня:

 

-Пробач мені,  Тарасе, що не судилось нам бути разом. Пробач за мою свободу і твоє рабство, за нашу розлуку і майже неможливу зустріч знову. Прощай…

 

Ведучий:

 

•           Він згодом скаже: “Уві сні я бачив церкву святої Анни у Вільно та любу Дуню, чорноброву Гусіковську, яка молилась в церкві…”

 

 

(Звучить «Різдво» з «Пір року» Чайковського)

(На сцену виходить натурниця Амалія Клоберг з лілією, сідає в крісло, позує. В глибині сцени її змальовує Тарас. )

(Презентація №7)

 

 

Ведучий:

 

•           Студентом Академії художеств у Петербурзі Шевченко переживає своє захоплення німкенею, натурницею Амалією Клоберг.

 

 

 Амалія:

 

•           Ми познайомились на квартирі моєї тітки, де проживав друг Тараса І. Сошенко. Він був закоханий у мене, навіть думав одружитися. Але мої почуття до Тараса були сильнішими, і йому я відповіла взаємністю. Сошенко довго приховував своє незадоволення цими стосунками, але нарешті не стерпів і посварився з Шевченком. Проте горю своєму нічого не допоміг. Я залишилася з Тарасом. А пам’яттю про наші почуття став мій портрет.

 

(Амалія кладе квітку біля портрета)

      Амалія:

                  - Пробач мені, Тарасе, за ті білі ночі Петербурга, які ми допивали до дна. Через багато років ми зустрінемося, але то буде інша зустріч - двох дорослих , обпечених життям людей.

(Звучить «Пісня жайворонка» з «Пір року» Чайковського)

(Презентація №8)

 

      Ведуча:

•           Здається, для жодної з жінок, що зустрічалися на життєвому шляху Шевченка, поет не знаходив таких слів і фарб, як для “ Ганни – вродливої “ – його недосяжної мрії і водночас такої прозаїчно-буденної вітряної дружини поміщика.

 

(Входить Ганна Закревська, помахуючи віялом)

      Ганна Закревська:

 

- Шевченко був закоханий у мене. Звичайно, я це знала. Одного разу я запросила Тараса прочитати мені поему. Але в затишній вітальні на нього чекала така картина: я в оточенні студента, гусара і товстелезного генерала маневрувала по-своєму, одурюючи всіх трьох, потішаючи їх по черзі надією та вкидаючи в розпач. Після цього Тарас більше ніколи не відвідував мене. Згодом адресує мені свій вірш.

 

(Лунає музика).

 

(Шевченко і Закревська стоять обернені один до одного плечима, читають вірш.)

 

Тарас Шевченко:

 

-Якби зустрілися ми знову

Чи ти злякалася б, чи ні?

Якеє тихеє ти слово

Тоді б промовила мені?

 

         Ганна Закревська:

-Ніякого. І не пізнала б.

А може б, потім нагадала,

Сказавши: «Снилося дурній».

Тарас Шевченко:

 

-А я зрадів би, моє диво!

Моя ти доле чорнобрива!

Якби побачив, нагадав

Веселеє та молодеє

Колишнє лишенько лихеє.

Я заридав би, заридав!

І помоливсь, що не правдивим,

А сном лукавим розійшлось,

Слізьми-водою розлилось

Колишнєє святеє диво!

 

(Шевченко виходить зі сцени з похиленою головою, а Закревська проводжає його насмішкуватим поглядом)

         Ганна Закревська:

 

 

- Пробач мені, Тарасе, що ти був для мене тільки розвагою, одним із … Я бавилася твоїми почуттями, а ти не хотів цього зрозуміти, то що ж…

                                       

(Виходить зі сцени)

 

       Ведучий:

 

-А ми йдемо далі шляхами долі Кобзаря. Вона приготувала йому нову зустріч з жінкою, якій Шевченко адресує такі рядки: «О добрий ангеле! Молюсь і плачу перед тобою .Ти утвердила в мені віру в існування святих на землі».Ця жінка –княжна Варвара Рєпніна, їй було 35, коли вона познайомилась з 29-літнім Шевченком. Яготинська красуня, розумниця з широким світоглядом, нещасливиця в особистому житті –одразу ж палко покохала поета.

 

(Звучить «Місячна соната» Бетховена)

(Презентація №9)

 

(Під звуки музики входить В.Рєпніна, підходить до свого столика, замислюється, запалює свічку, сідає і пише. )

Варвара Рєпніна:

 

•           Я була слабкою жінкою, яка так хотіла любові, а він… Він іноді відповідав мені теплим почуттям, але пристрастним – ніколи.

 

 

-Вернути б час, і я – Варвара,

Сумна, задумана княжна,

Я б утекла з Яготина

Аж за Урал, де, наче хмара,

Пісок підводивсь над тобою,

Де цар кривавою рукою

Вершив безбожнії діла.

Я б у задушливу казарму

Як вірна подруга, прийшла.

Твоєю стала б я сестрою,

І в  Придніпровській рідний край

Листи б од тебе одсилала,

Я б берегла твої пісні…

Щоб чорний вітер Кос –Аралу

Не спопеляв даремно дні.

 

 

 

•           Пробач мені, Тарасе, за мою любов. Я наче стратила розум. Ревнувала тебе до всіх,

Розкривала свої почуття до тебе, забуваючи про пристойність. Я кохала тебе до останнього свого дня… Я залишилася самотньою…

 

( Княжна складає листок в конверт, кладе його перед портретом, виходить зі сцени)

 

 

      Ведучий:

 

   - Поет замкнувся в собі й мовчав, Сповідь княжни його збентежила. Він оточив її німбом святості, готовий був молитися на неї , на цю дивну аристократку, що в її душі відкрив стільки краси. Його почуття не було тим , чим було почуття княжни до нього…

  

Пісня «Зоре моя вечірняя»

(Презентація №3 пісня)

 

     Ведуча:

 

   -Шевченко пише викривальні вірші, вступає в Кирило-Мефодієвське братство і опиняється на засланні. В Новопетрівську фортецю приїхав новий комендант Іраклій Усков з сім׳єю. Перше, що зігріло душу поетові, були діти. Поет захопився їх матір ю Агатою, вона довго здавалася йому вищою досконалістю.А скільки і яких високих мрій було виткано в душі!

 

(Звучить фонограма дитячого сміху.)

(Презентація №10)

(Шевченко входить з двома дітьми, вони граються, він залишає їх позаду і читає)

 

-І досі сниться: під горою,

Між вербами та над водою,

Біленька хаточка. Сидить

Неначе й досі сивий дід,

Коло хатиночки і бавить

Хорошеє та кучеряве

Своє маленькеє внуча.

І досі сниться: вийшла з хати

веселая, сміючись мати,

Цілує діда і дитя,

Аж тричі весело цілує,

Прийма на руки і годує

І спать несе…

 

(Входить Агата Ускова . Гладить по голівках дітей, вони дарують їй квіти, Шеченко  виходить з ними.

Агата проводжає їх поглядом)

 

        Агата Ускова:

 

         -Шевченко мав приємний голос, говорив гарно, плавно, особливо дуже добре читав.

       Тарас був у нас, як у рідній сім’ї .Всі його дуже любили. Наше товариство відзначило, що в   моєму портреті  Шевченко благородно передав в очах ніжність і материнство, він просто  опоетизував мене. Любив пісні! А як любив прості польові квіти.

 

-Пробачте мені, Тарасе Григоровичу, що моя сім’я роз’ятрила вам давню мрію-рану звити своє родинне гніздо. Ваше серце хотіло затишку і сімейного тепла. Дякую вам за свій  неосквернений спокій …

 

(Агата кладе польові квіти біля портрету і виходить)

 

       Ведуча:

 

       -Вирвавшись із осоружної фортеці, поет мріє якомога швидше потрапити до Петербурга. Та доля на цілих 5 місяців міцно пов’язує його з Нижнім Новгородом. Там Шевченко освідчується в коханні 15-річній актрисі Катерині Піуновій, незважаючи на 28 років різниці між ними. Що це було? Може мана, може сп’яніння від волі, політ у прірву юності і краси…

 

(Звучить «Крапель» з «Пір року» Чайковського)

(Презентація №11)

(Входить Катерина  Піунова, за нею Шевченко.)

 

     Катерина  Піунова:

 

        -У Нижньму Новгороді під час спектаклю до мене підійшов Тарас Шевченко, посміхнувся і    тихо промовив:

       

       -Вами, Катерино Борисівно, я любуюсь, коли бачу вас на сцені!

 

     - Тарас Григорович познайомився з моїми батьками, став приходити до нас. Мені здавалося, що в Тарасові Григоровичу женихівського нічого не було. Чоботи нашмаровані дьогтем, кожух, шапка смушева, яка падала на підлогу в день по сотні разів. В один з візитів Тарас Григорович попросив у батьків моєї руки. Чи вбачала я в ньому свого судженого не знаю, але тоді за мене рішення прийняла мати – її грізні очі наказували мені вийти з кімнати і  я кинулася до дверей.

 

•           Пробачте мені, Тарасе Григоровичу, мені було просто замало літ…

 

(Катерина  Піунова зі сміхом вибігає.)

 

 

   Ведуча:

 

     -Шевченку не  відмовили прямо. Але його більше не запрошували в дім, і сама дівчина уникала його. Наступної весни йому прийшла відмова. Пригніченого поета не полишає думка  все ж таки створити сім’ю.

 

 

(Входить Шевченко , стурбований. Наче шукає когось поглядом.)

(Презентація №12)

 

 

- Якби з ким сісти, хліба з’їсти,

Промовить слово. То воно б

Хоч і як-небудь на всім світі ,

А все б таки якось жилось.

Та ба! Нема з ким,

Світ широкий.

Людей чимало на землі…

А доведеться одиноким,

В холодній хаті кривобокій

Або під тином простягтись.

…Ні, треба одружитись

Хоча б на чортовій сестрі!

Бо доведеться одуріть

В самотині…

 

(Презентація №13)

 

   Ведучий:

 

    -А Шевченкові не могла не зустрітися на довгій дорозі Марко Вовчок , не міг Всевишній не послати поетові юну Марію, дружину прославленого поета Максимовича, а потім остатню надію на щасливе подружнє життя – білошвейку Ликеру олу смакову.

   Шевченко закохався в олу смакову, у ній він знову побачив свою Оксану і вхопився за рятівну думку – збудували з цією кріпачкою своє родинне щастя , виглядати і чекати якого він уже стомився . Але його вибір був невдалий…

 

  Читець:

 

 

-Той любить Фані Брон, той любить Беатріче,

Лауру, Ганську або Наталі,

Коштовні імена на бархаті сторіччя,

Немеркнучі зірки на обріях землі.

О, скільки взято нот і списано паперу,

Шкода як ореол не держиться чола.

Коли кохання впало на Ликеру,

Вона якраз по бублики ішла.

 

 

(Звучить українська музика)

(Входить Ликера , поправляючи вінок на голові.)

     Ликера:

 

     - Шевченко закохався в мене . Дарував подарунки , купував одежу , вводив у коло своїх друзів, присвятив поезію, навіть найняв для мене , малоосвіченої, репетитора . Про таке життя я мріяла . А ще – я хотіла догодити панночкам Карташевським своїм шлюбом із поетом і художником . Розрив стався раптово : я зрадила Тарасові, а він стерпіти цього не зміг.

 

 

    Ведуча :

 

   -Через 44 роки по смерті Шевченка , у Канів на Чернечу гору , до могили поета прибуде Ликера і в книзі записів , що лежатиме в хаті біля могили її колишнього нареченого , тремтячою рукою , плачучи , ковтаючи сльози , напише :

 

(Ликера бере чорну хустку , накидає на голову і світить свічку перед портретом Шевченка .)

 

 

(Звучить пісня «Прилетіли журавлі» у виконанні тріо Мареничів)

 

Ликера :

 

•           13 травня 1905 року приїхала твоя Ликера , твоя люба ,мій друже .Сьогодні мій день ангела. Подивись на мене , як я каюсь.

 

Любове свята моя,

Богине моя страждальна,

Вже скільки спливло років,

А ти у мені світанна.

 

І скільки б лишилось днів

На рідній землі прожити…

Та навіть як стану житом,

Знов шепотітиму вітру,

Щоб ти повернувся мені.

 

Журавлику-чорнокрил,

Загублений мій, коханий,

Я навіть в свій день останній

Летіти до тебе стану,

Допоки вистачить сил.

 

(Музика стихає, Ликера виходить, десь далеко чути шум вітру, входить Шевченко в кожусі, покашлює, сідає за стіл , запалює свічку.)

(Презентація №14)

 

Тарас Шевченко на схилі літ:

-Минули літа молодії ,

Холодним вітром од надії

Уже повіяло. Зима!

Сиди один в холодній хаті,

Нема з ким тихо розмовляти,

Ані порадитись. Нема,

Анікогісінько нема!

Сиди ж один , поки надія

Одурить дурня , осміє…

Морозом очі окує,

А думи гордії розвіє,

Як ту стежинку по степу!

Сиди ж один собі в кутку.

Не жди весни, святої долі!

Вона не прийде вже ніколи

Садочок твій позеленить,

Твою надію оновить!

І думу вольною на волю

Не прийде випустить…Сиди

І нічогісінько не жди!

 

(Шевченко розгублено ходить по сцені, потім задуває свічку і виходить)

(Презентація №15)

 

     Вчитель:

 

       - В холодній квартирі  Петербурзької академії  самотній, хворий,передчасно старий чоловік.    Єдина мрія дотягнути до весни, повернутися додому, в Україну…   Не судилось. Вдосвіта 10 березня 1861р Т. Шевченко зійшов у свою майстерню, упав і замовк. Навіки…

(Презентація №16)

 

 

        Вірш «Умер поет» Б. Лепкого.

УМЕР ПОЕТ

Умер поет, далеко на півночі,

У городі непривітнім чужім,

А хто йому накриє сонні очі

Китайкою, заплаче хто об нім.

Не клопочись, як північна година

Мине, хтось двері втворить нарозтвір

Прийде Петрусь, Оксана, Катерина

І Наймичка, найде їх повен двір.

Ярина з Степаном при домовині

Двох хлопців сотник Гонта приведе,

Палій Псалтир читає, свято нині

Ясновельможний Гетьман тут іде.

За Гетьманом полковники на конях

І куренями виступає Січ

Булави, пірначі мигтять в долонях

А від шабель розвиднюється ніч.

А там народ, цілий народ як море

Бентежиться, іде вперед, шумить

Не вмер поет, його втомило горе

Схилив чоло і задрімав на мить.

 

 

       - Поет повернувся на Україну в травні, щоб назавжди спочити де Дніпро і кручі, де видно і  чути, як реве ревучий.

 

(Учасники заходу поступово виходять на сцену, всі разом виконують пісню « Реве та стогне Дніпр широкий…»)

 

Лунає пісня.