Дидактична гра "Господарі-гості"

Дидактична гра «Господарі - гості»

Умови гри. Гра парна. Діти її ще називають «Переїжджа сваха», оскільки одному з пари доводиться постійно пересідати. Парти мають бути розміщені у два ряди по двоє учнів. Один із пари виконуватиме роль господаря, а отже залишатиметься сидіти на місці. А інший – гостя («переїжджої свахи»). Кожна дитина отримує записане прислів’я чи приказку (або невеличкий вірш). Спочатку читають кожен своєму товаришеві за партою. Потім за сигналом ведучого один із пари («переїжджа сваха») пересідає на парту вперед або на парту назад (домовитися зазделегідь з усіма учасниками гри). Також домовитися, по якому колу будуть рухатися – по зовнішньому чи по внутрішньому. Знову читають своє прислів’я уже іншому господарю , а господар – іншому гостю. Пересідають до тих пір, поки кожен з гостей не побуває за усіма партами. За цей час діти добре запам’ятають не лише своє прислів’я, але й прислів’я інших учнів у класі. Та ще й, до того ж, порухаються. Після того, як кожен з гостей повернеться до своєї «домівки», можна запропонувати розказати прислів’я, які запам’ятали. Гру можна проводити на різних етапах уроків ЯДС, української мови, мистецтва тощо. А можна застосовувати як руханку.

Прислів’я та приказки про добро та зло

Добра людина плаче від радощів, а зла – від зазадрощів. Раз добром налите серце – вік не прохолоне. Добре братство – краще багатство. Злий чоловік, як вугілля: якщо не палить, то чорнить. Далеко йде добра слава, а погана – ще далі. Все добре переймай, а зла – уникай. Добра бажаєш, добро й роби. Добра слава сама себе хвалить. Добре діло роби сміло. Добро не лихо – ходить тихо. Не роби комусь, що тобі не мило. Живи добріше, буде всім миліше. Добрий пес краще злої людини. Добрій людині що день, то свято. Не копай яму другому, бо й сам упадеш. Від доброго не бігай, злого не роби. Роблячи зло, на добро не сподівайся. Не чиниш лихого, не бійся нікого. Добре говорить, а зло творить. Зла людини зліша від вовка.

Прислів’я та приказки про книгу

День без книги, що обід без хліба. Молодому книга – крила.,старому – кийок. Книга – дзеркало життя. Книгу читай, розуму набирай. Книга подібна до води – дорогу проб’є усюди. З книгою жити – з добром дружити. У домі без книги, як без вікон – темно. Книга – твій друг, а без неї – як без рук. Немає розумного сусіда – з книгою поговори. Знання – сонце, книга – вікно. Дім без книги – день без сонця. Книга вчить, як на світі жить. Книга для дітей, що волога для полів. Хороша книга яскравіша за зірку. Хороша книга – свято. Золото добувають із землі, в знання – з книги. У книжці шукай не букви, а думки. Одна книга тисячі людей навчає. Книгу читають не очима, а розумом. Прочитав добру книгу – зустрівся з другом.

Прислів’я та приказки про працю

Маленька праця краща за велике безділля. Бджола мала, а й та працює. Хочеш їсти калачі, не лежи на печі. Щоб мати – треба працювати. Посієш вчасно, то і вродить рясно. Хто рано встає, тому Бог дає. Ранні пташки росу п’ють, а пізні – сльози ллють. Без труда нема плода. Руки малі, та до роботи вдалі. Зробив діло, гуляй сміло. У невмілого руки не болять. Робота чоловіка годує, а лінь марнує. Язиком і так, і сяк, ділом – ніяк. Без роботи день роком стає. Хто не працює, той не їсть. Робота сама за себе скаже. Треба нахилитись, щоб з криниці води напитись. Бджола мала, а й та працює. Без діла слабіє сила. Що вранці не зробиш, те ввечері не наздоженеш.

Прислів’я та приказки про людську вдачу

Повний колос донизу гнеться, а порожній – угору пнеться. День гуляє, три слабий, а на п’ятий – вихідний. Очі захапущі, руки загребущі. Заздрий від чужого щастя сохне. Ходить горде, як індик. Заздрість здоров’я їсть. Дав, як кіт наплакав. Якби на кропиву не мороз, вона б і взимку жалила. Напав нежить, ніде й шматка хліба у хаті не влежить. Від погляду молоко кисне. До роботи плачучи, а до танців скачучи. Жвавий, як рак на греблі. Злості повні кості. Лінивий у своїй хаті змокне. Гадюка як не вкусить, то засичить. Кінь, буває, спотикається, а людина – помиляється. Як гукнеш, так і відгукнеться. Залізо випробовують у вогні, а людину –у біді. Поганий на вроду, та гарний на вдачу. Кожна людина по справі пізнається.

Прислів’я та приказки про навчання

Навчаючьсь, дізнаєшся, як мало ти знаєш. Знання – це скарб, а вміння вчитись – ключ до нього. Наука в ліс не веде, а з лісу виводить. Мудрим ніхто не вродився, а навчився. Грамоти вчиться завжди знадобиться. Вчитися ніколи не пізно. Хто вчиться змолоду, не знає на старість голоду. Письменному книжка в руки. Знання – сонце, а книга – віконце. Хто не вчивсь, не буде знати. Знання за плечима не носити. Для всякого діла потрібні знання. Пташка красна своїм пір’ям, а людина – своїм знанням. Грамотний – видющий і на все тямущий. Ученому – світ, а невченому – тьма. Знайко біжить, а незнайко лежить. Добре того вчити, хто хоче все знати. Не кажи «Не вмію!», а кажи «Навчусь!»Від науки міцніють руки. Хто хоче більше знати, треба менше спати.

Прислів’я та приказки про воду

Тиха вода береги рве. Глянь у воду на свою вроду. Куди вода тече, там травиця росте. Не виливай каламутну воду, доки чисту не знайдеш. Будь здоровий, як вода. Не плюй у криницю – доведеться напиться. Де вода, там і верба. Вода все сполоще, крім лихого слова. Вода камінь точить. Вода пливе – час минає. З малого джерела велика річка буває. Без води й борщу не звариш. Без води і не туди, і не сюди. Вода греблю рве. Вода в решеті не встоїть. Води – хоч топись, та нема де напитись. Пролиту воду назад не збереш. Вода крапля по краплі і камінь точить. Вчорашньої води не доженеш. Не спитавши броду, не сунься у воду.

Уривки з віршів Тараса Шевченка

Тече вода із-зі гаю. Та попід горою,Хлюпочуться качточка поміж осокою. На Великдень на соломіПопід сонцем діти. Грались собі крашанками. Та й стали хвалитись. Вітер з гаєм розмовляє,Шепче з осокою. Пливе човен по Дунаю. Один за водою. Тяжко-важко в світі жити. Сироті без роду: Нема куди прихилитись, -Хоч з гори та в воду.І золотої, й дорогоїМені, щоб знали ви, не жаль. Моєї долі молодої,А іноді така печаль…. Реве та стогне Дніпр широкий,Сердитий вітер завива,Додолу верби гне високі,Горами хвилю підійма…. Учітеся, брати мої,Думайте, читайте.І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь. Сонце заходить,Гори чорніють,Пташечка тихне,Поле німіє…

І мене в сім’ї великій,В сім’ї вольній, новій. Не забудьте пом’янути. Незлим тихим словом…Ще треті півні не співали,Ніхто ніде не гомонів,Сичі в гаю перекликались. Та ясен раз у раз скрипів. Як умру, то поховайте. Мене на могиліСеред степу широкого. На Вкраїні милій. Добре тому багатому: Його люди знають;А зі мною зустрінуться –Мов недобачають. Тихесенько вітер віє,Степи, лани мріють. Між ярами над ставами. Верби зеленіють. Мені тринадцятий минало, я пас ягнята за селом. Чи то так сонечко сіяло,Чи так мені чого було…Зацвіла в долині червона калина,Ніби засміялась. Дівчина-дитина. Садок вишневий коло хати,Хрущі над вишнями гудуть…Плугатарі з плугами йдуть. Співають, ідучи, дівчата. А матері вечерять ждуть.

Над Дніпровою сагою. Стоїть явір над водою,Меж лозою з ялиною. Стоїть явір з калиною. Встала весна, чорну землю сонну розбудила,Уквітчала її рястом,Барвінком укрила. Зоре моя вечірняя,Зійди над горою,Поговорим тихесенько. В неволі з тобою. Поплив човен в синє море,А воно заграло, - Погралися гори-хвилі – і скіпок не стало. Борітеся – поборете,Вам Бог помагає!За вас правда, за вас славаІ воля святая. Село! І серце одпочине. Село на нашій Україні –Неначе писанка, село. Зеленим гаєм поросло. Сонце гріє, вітер вієЗ поля на долину. Над водою гне з вербою. Червону калину. Думи мої, думи,Лихо мені з вами!Нащо стали на папері сумними рядами?

Уривки з віршів Лесі Українки

Чи є кращі над квітками. Та над веснянії?Чи є кращі в житті літа. Та над молодії?Ні долі, ні волі у мене немаєЗосталася тільки надія одна: Надія вернутись ще раз на Вкраїну. Поглянути ще раз на рідну країну. Ой вишеньки-черешеньки,Червонії спілі,Чого ж бо так високо виросли на гіллі?Поблискують черешенькіВ листі зелененькім,Черешеньки ваблять очіДіточкам маленьким. Стояла я і слухала весну,Весна мені багато говорила. Співала пісню дзвінку, голосну,То знов таємно-тихо шепотіла. Хотіла б я піснею стати. У сюю хвилину ясну,Щоб вільно по світу літати,Щоб вітер розносив луну. На зеленому горбочку,У вишневому садочку. Притулилася хатинка,Мов маленькая дитинка. З гір на долину. Біжу, стрибаю, рину!Місточки збиваю,Всі гребельки зриваю…

Літо краснеє минуло,Сніг лежить на полі,Діти з хати виглядають. В вікна… шкода волі!Ждіте, ждіте, любі діти,Літо знов прилине,Прийде мила годинонька,Як зима та згине. Раді б вишню з’їсти,Та високо лізти,Ой, раді б зірвати,Та годі дістати. Не всихайте, пишні квіти. Цвітіть хоч до літа!Пождіть літа, доля прийде,Не тікайте з світа!Кругом садочки, біленькі хати, і соловейка в гаю чувати. Ой, чи так красно в якій країні, як тут, на нашій рідній Волині!Ніч обгорнула біленькі хати,Немов маленьких діточок мати. Вітрець весняний тихенько дише,Немов діток тих до сну колише. Тішся, дитино, поки ще маленька,Ти ж бо живеш навесні,Ще твоя думка літає легенька,Ще твої мрії ясні. Як дитиною, бувало,Упаду собі на лихо,То, хоч в серце біль доходив,Я собі вставала тихо.