"Дидактичні та народні рухливі ігри"

Дидактична гра

«Робота якого майстра»

 Мета: Закріпити знання дітей про народні ремесла: різьбярство, ткацтво, килимарство, вишивку. Виховувати інтерес роботи майстрів, естетичний смак , любов до прекрасного.

 

 

 

Дидактична гра

«Одягнемо українку і українця»

Мета: Ознайомлювати дітей з українським національним одягом, вчити розрізняти чоловічу та жіночу вишиванки. Розвивати інтерес до предметів національного вбрання.

 

 

 

Дидактична гра

«Порівняй вишивку»

Мета: Вчити дітей порівнювати вишивку різних часів, техніку виконання, співставлення кольорів, різноманітність орнаментів. Розвивати художньо-естетичні смаки.  Виховувати почуття прекрасного.

 

 

 

 

Дидактична гра

«Відгадай казку»

Мета: Закріплювати знання дітей про українські народні казки. За зразком ілюстрації називати відгадувати  казки. Виховувати любов казок.

 

 

 

 

Дидактична гра

«Народознавче лото»

Мета: поглиблювати знання дітей про інтер’єр української хати, склад скрині, про народні символи України. Виховувати любов до свого минулого, патріотичні почуття.

 

 

 

Дидактична гра

«За сервіруй на стіл»

Мета: закріпити знання дітей про національні страви, про їх приготування, Виховувати інтерес до української кухні.

Народні ігри

Оновлення йде в суспільстві, проорює воно свою стежину і в дошкільному закладі. І велику роль в цьому відіграє народна гра, яка передається з покоління в покоління.

Яким би багатим не було все наступне життя, спогади дитинства, ігри з ровесниками не можна порівняти ні з чим. Всі ми так чи інакше повертаємося в дитячі роки, намагаємся віднайти джерело наших чес¬нот і недоліків. Коли виростуть наші вихованці, вони теж згадуватимуть своє дитинство і ті ігри, які ми їх навчили, а вони навчать своїх дітей.

На згадку приходить, як у дитинстві гралися "в жмурки". Тому, хто водив, зав'язували очі, підводили до кілка і промовляли: Де стоїш?

— На камені.

— Що п'єш?

— Квас.

— Лови мух, а не нас.

«Сліпий» або «Панас» ловив. Коли раптом виникала загроза наштовхнутися на якийсь предмет, йому кричали; "Вогонь!". Той, кого зловив  "Панас", ставав "Панасом",

Примовок під час гри "в жмурки" є чимало. Пам'ятаються такі з них:

"Раз, два, три, чотири, п'ять, я іду шукать!

Раз, два, три, чотири, п'ять, шість, сім, я іду зовсім!"

Чи така:

Пора — не пора, іду я з двора,

Хто не заховався, кричіть "ура".

Дівчатка любили гратися у "Подоляночку" чи "Перепілочку". "Под-оляночка'. І ось, граючись в ігри, діти засвоюють такі риси, як доброта, чесність, правдивість, сміливість.

Звідси можна зробити висновок, що народна гра є засобом формуван¬ня характеру людини, В ній закладена велика мудра народна педагогіка. Само собою постає питання "Чому саме гра?" Гра — це основний вид діяльності дитини. Діти створюють гру за допомогою сили уяви, емоційності, активності, Проявляється потреба в спілкуванні.

Саме народним іграм надавала великого значення Софія Русова — засновник дошкільного виховання на Україні, одним з її принципів є і те, що дошкільний заклад має бути пройнятий духом народу. Отже, гра відіграє важливу роль у всебічному розвитку особистості, а народна гра, гра, яка замішана на народному дусі, гра, в якій враховано характерні риси народу, чи не найбільше сприяє цьому.

Народні ігри поділяються на рухливі, малорухливі, дидактичні і сю-жетно-рольові, ігри-зі співом та діалогом.

Почнемо з сюжетно-рольових, де діти відображають життя народу. Традиційною є гра "Дочки-матері". Сьогодні діти грають в сесію, мітинги, страйки.

А ось пісні зі співом і діалогом передаються із покоління в покоління. Це і «Подоляночка», і «Перепілочка», і «Павучок», і «Пузир», і «Мак». До народних дидактичних ігор можна віднести гру «Фарби».

А рухливі народні ігри це: «Горіхи», «Гуси-гуси», «Лис», «Сірий кіт», «Звідки ти?», «На чім стоїш?», «Піжмурки» та ін.

Отже, до сьогодні дійшло дуже багато народних ігор. Яка методика проведення народних ігор? Перш за все, їх треба знати. Я зупинюся лише на методиці проведення народних рухливих ігор.

В рухливих народних іграх, як і в усіх рухливих, частіше всього бере участь група дітей, об'єднаних спільними інтересами. Велика роль у ви¬хованні організованого проведення належить правилам гри. Вимоги до дотримання правил відкрити очі лише коли хтось з дітей прокричить "ура", стрибати лише на одній нозі і т.д. вчать дітей діяти у відповідності з правилами або по домовленості.

В рухливих народних іграх часто від поведінки однієї дитини зале¬жить успіх всіх учасників гри. При виборі ігор необхідно дотримуватись педагогічних принципів: доступності, системності, послідовності, актив¬ності, свідомості та ін.

Першою умовою успішності використання рухливих ігор є знання програмних завдань.

Усвідомивши загальні завдання виховання, необхідно їх застосовува¬ти з урахуванням індивідуальних особливостей кожної дитини.

Вихователь повинен накреслити конкретні завдання по відношенню до кожної дитини. Дітям невпевненим необхідно перемогти труднощі, дітей малорухливих залучати до рухливих ігор і навпаки.

Гру вихователю необхідно знати, щоб розказати зміст, правила, зуміти правильно і чітко виконати рухи, які входять в гру. Незнайому гру слід уважно розібрати, "програти" її в, умі і лише після цього пропо¬нувати дітям. Також треба наперед продумати, де краще провести ту чи іншу гру: надворі чи в приміщенні.

Виховний вплив рухливих ігор залежить від посильного ігрового за-вдання і фізичного навантаження. Лише тоді гра принесе користь, коли не "переборщити".

Всяка діяльність дітей повинна приносити їм радість як від самого процесу, так і від результату, від спільних дій і переживань.

Кожна гра повинна викликати у дітей інтерес, зацікавленість. Але це буде лише тоді, коли сам вихователь буде жваво її проводити.

Щоб народна гра жила в кожній групі, виникала і проводилась по ініціативі самих дітей, необхідно добре продумати її організацію, вико-ристовувати різноманітні засоби, які викликають у дітей бажання гра¬тись.

В молодших групах дітям подобаються ігри, які супроводжуються ри-мованим текстом і ритмічними рухами: «Квочка», «Мак», «Павучок». Більш старші діти люблять хороводні ігри, емоційно сприймають різні примовки, що є основою народних ігор.

Сюжетні ігри проходять з великим емоційним піднесенням коли ве¬дучому (коту, лисиці) одягають відповідні атрибути, які допомагають дітям увійти в роль.

Вже в старших групах необхідно вчити дітей вибирати ведучого за допомогою лічилок, попередньо вивчивши їх.

Характерним для проведення народних ігор є те, що вихователь по¬винен промовляти слова виразно, чітко, виділяючи ритмічний малюнок, але не перебільшуючи' його, ні в якому разі не переходячи на промов¬ляння по складах.

Попередньо розучувати текст з дітьми не треба, вони поступово його запам'ятають в процесі гри: спочатку вони будуть вимовляти окремі слова, пізніше засвоять весь текст.

Не треба лише, щоб зразу ж діти говорили на повен голос. Пізніше, коли діти засвоять рухи, слід,звернути увагу на правильну чисту вимову тексту. Ні в якому разі не можна допускати крику в тому випадку, коли зростає емоційна напруга.

Слід з самого початку проведення гри брати потрібний темп і не про¬

мовляти текст занадто повільно: для дітей це не полегшить завдання за¬своєння, навпаки: підскоки, підскакування на двох ногах у дітей в повільному темпі не виходить. Промовляти текст потрібно дзвінко, але не слід допускати, щоб діти промовляли писклявим голосом або крикливо. Це загальні вимоги. Те¬пер зупинимось більш конкретно.

  Вихователь може повторювати одну і ту ж гру протягом декількох днів: в знайому гру діти грають з бажанням. Напевне, тому в усі пори року ми чуємо «Павучок, павучок...», або «Як на Вані іменини».

«Перепілочка» довга, пісенна. Дівчатка стають у коло і беруться за руки. У центрі одна дівчинка присіла. Коло поволі рухається і дівчатка співають.

А в нашої перепілки та голівка болить.

Приспів: тут була, тут була красноперочка.

Дівчинка, що виконує роль перепілки, береться за голову. І далі ви¬конує всі рухи, про які співають подруги. Після кожного рядка приспів.

 А в нашої перепілки підошовки болять

А в нашої перепілки животик болить,

А в нашої перепілки віченьки болять,

А в нашої перепілки вушка болять,

А в нашої перепілки молодий чоловік,

Він з базару іде, черевички несе.

 Перепілка підстрибує, б'є в долоні, рознімає руки дівчаткам, щоб вибігти з кола. Котра дівчинка пустить руку та йде на середину, гра по¬чинається спочатку. Чарівність гри, мабуть, у тому, що вона побудована на психологічному контрасті сумного початку і веселого завершення. А ось приклад народної гри «Горіхи», у "Горіхи" діти граються так: одного хлопчика вибирають вовком. Він ховається, а решта дітей рвуть траву і промовляють:

 Вирву, вирву горішечки,

 Не боюсь вовка нітрішечки.

 Вовк — за горою, я за другою

. Вовк у жупані, я ж у кафтані.

Тут із своєї схованки вискакує вовк і женеться за дітьми. Кого наздо¬жене, щось знімає, з нього. Коли вовк усіх переловить і в нього назби¬рається чимало речей, діти починають вимінювати їх.,

Старшим дітям можна запропонувати ігри «Воробейко», «Огірочки», «А ми просо сіяли», «Ходить гарбуз» .

 

Довга лоза

Грають хлопцi, якi стають один за одним обличчям у потилицю на вiдстанi 2 метрiв. Голову i спину нахиляють, а гравець, який стоїть позаду, розганяється, перестрибує через кожного i стає попереду, так роблять всi по черзі.

Панас

Діти іграють у кімнаті. Одному з них зав'язують очі, ставлять біля порога і говорять:

Панас, Панас! Не лови нас. На тобі коробочку груш Та мене не воруш.

Після цього діти тихенько ходять по кімнаті, а «Панас», розкинувши руки, намагається піймати кого-небудь. Кого спіймає, той стає "Панасом", і гра продовжується.

Варіант ІІ

Грають хлопці та дівчата. За бажанням хтось стає "Панасом", йому зав'язують очі хустинкою, виводять на середину площадки і звертаються з такими словами:

- Панасе, Панасе! На чому стоїш? - На камені! - Що продаєш? - Квас! - Лови курей, та не нас.

"Панас" починає ловити, і кого з гравців спіймає, той стає "Панасом"  

 

 

Квочка

У цю гру діти люблять грати найбільше - напровесні, коли вперше випускають квочку з курчатами надвір. Забивають в землю кілочок, прив'язують мотузок, до кілочка; по вибору хтось із дітей стає за квочку і, взявшись за кінець мотузка, під приспів: Ходить квочка Коло кілочка, Водить діток, Дрібних квіток.  Діти - квіти: «Квок»,- ходить кружка.  Після слів: «Діти-квіти: «Квок» - усі розбігаються хто куди, а квочка, квокчучи, ловить їх та збирає докупи.

Подоляночка

Діти водять хоровод, а один, що стоїть у колі, робить рухи, що відповідають змісту пісні:

Десь тут була  Подоляночка, Десь тут була  Молодесенька; Тут вона впала До землі припала! Личко не вмила, Бо води не мала. Ой встань, ой встань, Подоляночко, Облий личко  Як ту скляночку,  Візьмися в боки  За свої скоки  Підскоч до раю  Бери дівча скраю. 

Той, що посередині, вибирає когось з кола замість себе, і гра продовжується

 

Коза – дереза 

З - поміж дітей оборається Коза - дереза, яка перебуває на одній стороні майданчика у (будиночку), а інші діти - на протилежному боці. На сигнал вихователя діти гуляють по лісу, підходячи до будиночку - Кози. Коза помічає дітей, проганяє їх від свого будиночку: Я Коза- дереза, за три копи куплена, півбока луплена. Ніжками затопчу, хвостиком замету - тут тобі й смерть. Коза виконавши емітаційні (відповідно до тексту) рухи, доганяє дітей. Той, кого вона спіймає, виконує якесь завдання (фант). Ускладнення. Збільшити або зменшити відстань між Козою та дітьми; збільшити кількість ведучих до двох. Замість бігу ввести стрибки на двох ногах або біг парами. Може бути біг із перешкодами; біг по доріжках; через кубики. 

Мак.

 Діти стають у коло. Посередині – хлопчик. Всі водять хоровод, приспівуючи або примовляючи: 

Маки, маківочки, Золотії голівочки. В підзагір'ї зелений мак, Маки, маківочки, Золотії голівочки. Питають в один голос: - Чи поспів мак? - Ще тільки орю! - говорить хлопчик і показує, як це робиться. 

Знов і знов повторюють те ж саме ,а хлопчик, показуючи, що він робить , відповідає: - Ще тільки сію. - Ще тільки заволочую. - Ще тільки прополюю. 

Нарешті каже: - Поспів ! Всі діти удають ,ніби зривають голівки маку, вибивають і їдять. Як захочуть, то почнуть грати знову. Мак Побравшись за руки, діти стають у коло. В середину сідає одна дівчинка, навколо неї ходять і співають: Ой на горі мак,  Під горою так; Маки ж мої, маківочки,  Золотії голівочки,  Станьте ви так.

    Як на горі мак! Проспівавши раз, питають у дівчинки: "Козачок, чи виорав ти мачок?".  Дівчинка одмовляє: "Виорав".  Тоді знову ходять навколо і співають те саме. Питають знову: "Козачок, чи посіяв мачок?" - "Посіяв"  Знову співають.  "Козачок, чи посходив мачок?" - "Посходив".  Співають.  "Козачок, чи пора полоть мачок?" - "Пора".  Співають. "Козачок, чи цвіте мачок?" - "Цвіте".  Співають. "Козачок, чи поспів мачок?" - "Поспів".  Співають. "Козачок, чи пора брать мачок?" - "Пора". Тоді усі гуртом кидаються, трусять ту дівчинку, в вуха турчать; дівчинка пручається, поки не розірве чиїхось рук і не втече з кола.  

 

Дівчатка беруться за руки і співають: А в горобейка  Жінка маленька: Сидить на кілочку Пряде на сорочку. Що виведе нитку - Гороб'ю на свитку. Остануться кінці - Гороб'ю на штанці. Остануться торочки - Гороб'ю на сорочки. Під час співу дві крайні дівчинки підіймають руки і пропускають попід ними всіх інших. 

.