Єдиний урок "Ціною життя"

(Зал оформлений  тематикою Чорнобильської біди: малюнки, фотографії,  інформаційні дані і т.д. Звучить «Реквієм» , входять діти.)

1. Ти відомий сьогодні кожному – не ім’ям своїм, а бідою.

Тою вулицею порожньою понад прип’ятською  водою…

Мій Чорнобиль!Зелений пагорбе! У якому ти жив сторіччі!

Запеклись  перестиглі ягоди, наче кров, на твоїм обличчі.

Чорних дат у людства немало. Кожна з них – це міна під прогрес.

Найстрашніше, що усіх спіткало,- вибух  на Чорнобильській АЕС.

26 квітня …. В ніч забуття йде страшне створіння – атомне дитя.

Суть його безкровна і зіниць нема,  і уста  безкровні, і душа німа.

2. Організація Об’єднаних Націй проголосила 26 квітня 1986 року Міжнародним днем пам’яті Чорнобиля.  У 2012 році виповнилося 26-а річниця  аварії на Чорнобильській АЕС.  А сьогодні  ми проводимо   єдиний урок патріотизму  «Ціною життя»  до   Дня вшанування   подвигу учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

3. Біда, яка сталася вночі   26 квітня 1986 року  неподалік старовинного українського містечка Чорнобиля, назавжди залишиться в пам’яті  мільйонів людей світу як застереження того, що науково-технічний прогрес може приносити й гіркі плоди. Людство ще не знало техногенно-екологічної катастрофи таких масштабів.

4. Ось як описує  це Володимир Яворівський у повісті  «Марія з  полинем у кінці століття» ( на фоні мелодії): « … з руїн реактора виривається стовп  вогню, пари, уламки перекриттів,  блискучих труб, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднявся в  небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами. Вогненний стовп завмирає на висоті 1,5 км. На вершині його утворилася світла куля, яка наче засмоктує в себе  примарний стовбур, всередині якого щось рухається, згортається, випробовується, але саме він стоїть над нічною землею, як ялинкова іграшка кривавого кольору. Ніч безвітряна.  І стовп   стоїть між небом і землею, наче вагається, куди ж йому пустити свій корінь.»

5. У  наші дні звернена увага як  української , так і світової громадськості до страждань людей, які зазнали і продовжують зазнавати дії радіації. А це 3 млн 100 тисяч наших співвітчизників, серед яких і ті, хто захистив світ від  страшної біди ціною  свого здоров’я,  свого  життя. Ми схиляємо перед ними голови.

( На  фоні мелодії)

6. Першим важко. Ви ж були найперші.

Із вогню та полум’я шугнули.

Не до подвигів і не до звершень,-

Ви ж собою людство заступили.

Лейтенанти  - ратники  Вітчизни,

Юні сурмачі своєї долі.

Випали вам дні - страшні і грішні –

З чорним сонцем в синьому роздолі.

Та серця, мов промені не згасли,

Залишились іскрами на тверді,-

І палахкотіли, наче гасла:

Ставимо життя супроти смерті.

7. О першій годині  23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором  Чорнобильської АЕС несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву. Воно висвітлило кожного, хто там жив, хто був поруч з бідою в ту трагічну хвилину, хто першим і серед перших, ризикуючи життям, кинувся до реактора для боротьби з наслідками атомного спалаху.

8. Уже через кілька  хвилин  по тривозі прибули до реактора пожежні  ВПЧ-2 ( охорона АЕС) на чолі з начальником караулу Лейтенантом Володимиром Правиком. Його загін першим ступив на лінію вогню. У молодого лейтенанта не було права на помилку. 23-річний Правик, як потім було встановлено комісією, вибрав найбільш правильне рішення – направив свій загін з 14 пожежників на дах  машинної зали площею в 500 кв.м. Адже в цьому залі  знаходилися дві турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б перетворитися на бікфордів шнур.

9. За караулом Правика незабаром прибув і караул його бойового побратима із СВПЧ – 6 (охорони міста Прип’яті) лейтенанта  Віктора Кібенюка. І вони ступили  у вируюче полум’я, у смертельну радіацію, рятуючи станцію і людей, не думаючи про власне життя. Всі чітко усвідомлювали небезпеку, та як і личить воїнам, зовсім не берегли себе.

10. Через деякий час на об’єкт  АЕС, що горів, прибуло більше  50, а потім ще більше   сотні бойових пожежних машин з Києва та області. У «Щоденнику бойових дій підрозділів і органів внутрішніх справ  міста Прип’яті», який вівся з перших хвилин боротьби з  аварією, 25 квітня 1986 року о 12 годині дня було зроблено запис: Госпіталізовано 105 осіб, серед нх 16 із особового складу пожежної частини».

11. Через два тижні після аварії 23-річний  офіцер Віктор Кібенюк, красивий, статний, відважний, помер у московській лікарні. Так і не побачив  молодий батько свого сина, якого народила йому дружина Тетяна. На рік старший від Кібенюка був Володимир Правик. У ту мить  коли він опинився на лінії вогню, він збагнув, що несе людям розпечений графіт. І коли  йому на допомогу кинулися хлопці з караулу, Правик  закричав «Тікайте звідси! Мені вже нічого втрачати, закінчу сам». 11 травня  він помер.

12. До  5-ї години ранку пожежу було ліквідовано. Подув легенький вітерець. І величезний стовп диму, пилу, кіптяви відірвалися від реактора і посунув територією України, Білорусії, Росії, сіючи за собою смертоносну радіацію. Ціною життя 28 пожежних було врятовано інші  блоки АЕС, Київ, Україну та  інші країни від страшної катастрофи.  Ось імена перших жертв аварії на Чорнобильській АЕС:

1. Правик Володимир Павлович
2. Кібенюк Віктор Миколайович
3. Тишура Володимир Іванович
4. Титенюк Микола Іванович
5. Ващук Микола  Васильович
6. Ігнатенко Василь Іванович.

Детальну інформацію про цих відважних воїнів, передумови та   наслідки  Чорнобильської аварії ви можете почерпнути  на нашій експозиції.

(На фоні мелодії)

13.   Ті що згоріли в  вогні в перші хвилини двобою,

Землю прикрили собою, як наші батьки на війні.

Не залишили пости, мужньо  стояли на герці.

Пам’ятник їм возвести треба у кожному серці.

14.  Ми схиляємо голови перед подвигом  пожежників  і всіх  ліквідаторів, які заглянули в  очі смерті в ту жахливі ніч. Вічна  пам’ять  і слава вам, низький уклін  усім покійним від  врятованого вами народу, від усього людства. Вшануємо світлу пам’ять загиблих пожежників  та ліквідаторів аварії хвилиною мовчання.

(Хвилина мовчання)

15.  У нашому селі проживають люди, які бачили страхи чорнобильського горя,  і приймали  участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Це: Падун Микола Петрович та Котляров Анатолій  Миколайович. Вони на рівні з іншими   ліквідаторами, які з’їжджалися до міста трагедії з усіх куточків України, не шкодуючи власних сил    боролися з   атомним лихом. Велика  подяка   і шана  усім ліквідаторам   наслідків аварії на Чорнобильській АЕС від  врятованого народу.

16. Чорнобиль – це відірваний  від України і замордований край Батьківщини. Це зона національної трагедії.  То ж на всіх під’їздах до Чорнобиля повинні бути не лише написи про  «зону особливого режиму», а мовою держави має бути написано: « Зупинися і схили голову! Перед тобою зона національної трагедії. Тут загинуло  Українське Полісся. Вшануй його світлу пам’ять і страждання цього народу».

( Учні виконують пісню  Н.Май  «Чорнобильська біда»)

(На фоні мелодії)

17.  Здавалось, убезпечена земля своїми сферами:

Чому ж  нерівноважить   нас життя?

Вже намагалися прикритись ноосферою.

Та не прийшли до каяття.

Землі не вистача сфери духовності,

Тому і ноша заважка.

Давайте ж душ своїх коштовності,

З’єднаємо, і до руки рука

Будемо жити всі по совісті -

Ось перспектива в нас яка.

18. Хто землю шанує – той чув її голос.

І знає, що їй необхідне тепло.

Бо тільки від праці колоситься колос,

І тільки в любові зростає зерно.

Обіймемо землю красою й любов’ю,

Для наших нащадків її збережем.

І через життя працьовите й змістовне

Ми нашу любов до землі принесем.