До ювілею Ліни Костенко

В цей день весняний дякую уклінно. За Ваш талант, шановна пані Ліно,За правду Вашу, що усім , як ліки, За слово, що бринітиме до віку!За мужність і любов до України,За те, що перетнулись в поколіннях,За Ваші КРИЛА і життя без коректури,За те, що не підвладні кон'юнктурі!За вірші – свято – киснем по артеріях,За виклик «політичним біжутеріям»!Словесна зброя Ваша надихає,Поетів гуща – рівних Вам немає!Ви з нами – у злотавих еполетах,замало для Вас квітів на планеті!!!Скажу Вам від душі і принагідно: Не слід лишаєте, а СВІТЛО, пані Ліно! ( Леся Дмитренко 18.03.2022 )

Сьогодні ми відчиняємо двері в дивовижний і яскравий світхудожнього слова видатної української поетеси Ліни Василівни Костенко.19 березня 2025 року їй виповнюється 95 років. Такою людиною може пишатися будь-який народ, бо вона є спадкоємницею кращих традицій своєї нації. Не треба думати мізерно... Безсмертя є ще де-не-де... Хтось перевіяний, як зерно,У ґрунт поезії впаде. Митцю не треба нагород,Його судьба нагородила,Коли в людини є народ,Тоді вона уже людина.

. Народилася Ліна Костенко 19 березня 1930 року в містечку Ржищеві на Київщині в учительській сім’ї. У 1936 році родина переїхала до Києва. Батьки майбутньої поетеси- високоосвічені порядні люди. Батько знав дванадцять мов, був тямущим у багатьох галузях науки, тому й викладав різні шкільні дисципліни. У роки сталінських репресій він був заарештований і десять років провів у таборах ГУЛАГу, де побували мільйони українців, де загинув цвіт нації. У дитинство дітей 30-х шаленим шквалом увірвалася війна. Потрясіння, пережите Ліною і поколінням її ровесників у роки фашистської навали, довго мучило пам’ять, відтворившись у низці поетичних творів майстрині пера. «Мій перший вірш написаний в окопі»- перший вірш, що дівчинка, з містечка над Дніпром, написала «мало не осколком» на стіні окопу, не зберігся. Упав снаряд і стіна з великими дитячими літерами осипалася. Але залишився спогад, болюче відчуття війни як чогось страхітливого, неприродного …

Коли вона була ще маленькою, родина перебралася до Києва, де Ліна пішла до школи, а згодом — до літературної студії при журналі «Дніпро». Керував студією Андрій Малишко. Уже в 16 років Костенко опублікувала свої перші твори в періодиці. Освіту Ліна здобувала в Київському педагогічному інституті, а потім - у Літературному інституті Москви. Одразу після Літінституту, у 1956 році вийшла збірка "Проміння землі", дебют, що затвердив Костенко як здатну й цікаву поетесу. Українці очікували, що Ліна працюватиме довго й плідно, але вона встигла видати ще тільки дві книги ("Вітрила" в 1958-му та "Мандрівки серця" в 1961-му)... А набір наступної збірки "Зоряний інтеграл" розсипали за наказом ідеологічної цензури.

Відомий російський письменник і рецензент дипломної роботи студентки Ліни Костенко (дипломною її роботою стала перша рукописна збірка віршів «Проміння землі») відзначив: «Це дуже талановитий поет з великим майбутнім. Вірші Ліни Костенко вражають своєю задушевністю, теплотою і дивовижною щирістю, тою високою щирістю, яка розкриває душу людини без надривності, цинізму … Я відчуваю, що вірші її досконалі …». Ліна Костенко прийшла в українську літературу в плеяді поетів, які називалися «шістдесятниками». Її ім’я стало поруч з іменами таких відомих поетів, як Іван Драч, Микола Вінграновський, Василь Симоненко, Віталій Коротич, Дмитро Павличко, Василь Стус. Поетеса присвятила своє життя служінню народові: … Народ не вибирають. І сам ти – тільки брунька В нього на гіллі. Для нього і живуть, За нього і вмирають, Ох, не тому, що він – Найкращий на землі!. «Я в людей не проситиму сили … Я в людей попрошу тільки вірш»,- писала ще в юності Ліна Костенко, немовби передбачаючи і життєві випробування, і неминучі розчарування, і довгі роки вимушеного мовчання. Свого часу Ліна Василівна стала легендою. Це тоді, коли в літературі її ніби не існувало, ім’я її було заборонено, вірші не друкувалися, про вихід книжок і не мріялося.

Наснився мені чудернацький базар:під небом у чистому полі,для різних людей,для щедрих і скнар,продавалися різні Долі. Одні були царівен не гірш,а другі – як бідні Міньйони. Хту купляв собі Долю за гріш. А хто – і за мільони. Дехто щастям своїм платив. Дехто платив сумлінням. Дехто – золотом золотим. А дехто – вельми сумнівним. Долі-ворожки, тасуючи дні,до покупців горнулись. Долі самі набивались мені.І тільки одна відвернулась. Я глянула їй в обличчя ясне,душею покликала очі…– Ти, все одно, не візьмеш мене, –Сказала вона неохоче.– А може візьму?– Ти собі затям, –сказала вона суворо, –за мене треба платити життям. А я принесу тобі горе.– То хто ж ти така?Як твоє ім'я?Чи варта такої плати?– Поезія – рідна сестра моя. А правда людська – наша мати.І я її прийняла, як закон.І диво велике сталось:минула ніч. І скінчився сон. А Доля мені зосталась. Я вибрала Долю собі сама.І що зі мною не станеться, –у мене жодних претензій немадо Долі – моєї обраниці.

І жах, і кров, і смерть, і відчай,І клекіт хижої орди,Маленький сірий чоловічок. Накоїв чорної біди. Це звір огидної породи,Лох-Несс холодної Неви. Куди ж ви дивитесь, народи?!Сьогодні ми, а завтра – ви.