Ведучий. Свого національного поета Тараса Шевченка народ називає Генієм.

У день 205-ї річниці від дня народження поета ми промовляємо найкращі слова, аби не просто вшанувати пам’ять геніального поета, а й відчути його невмируще слово серцем, повірити йому, бо кому ж тоді ще вірити, як не Шевченкові, який життя своє віддав за Україну, за нас із вами, за те, щоб ми були вільними, гордими людьми.                   1.Весна іде! Ви чуєте її?

Гарнішими ви робитесь весною,

Стає так добре жити на землі,

І серденьку не хочеться спокою.

2.Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті просяє веселка,

Повні сили й живої снаги

   Всі разом:                                          Ми вшановуєм пам’ять Шевченка

3.Кобзарем його ми звемо,
Так від роду і до роду: 
Кожний вірш свій і поему 
Він присвячував народу.

4.Він любив усе прекрасне 
Все ненавидів потворне, —
І його ім’я — незгасне, 
Світлий образ — неповторний.

5.Чисту матір і дитину 
Він прославив серцем чистим, 
Всю осяяв Україну 
Поглядом він променистим.

6.Ось чому в сім’ї великій,
У цвіту садів прекрасних 
Буде жити він вовіки,
Як безсмертний наш сучасник.

ПІСНЯ   Відкриваю  Кобзар           1.Шевченко - наш. Він для усіх століть,

Він - як Ісус Христос для України .

Візьміть його вогню, хоч крихітку візьміть,

І з цим вогнем виходьте із руїни.

2.І стане вам певніше на душі,

Засвітиться вона душею в храмі.

Його слова - освячені ножі,

Вони болять народові, як рани.

3.Шевченків біль. Він протинає нас.

І гнівом вибухає в кожнім слові.

І крізь віки іде сумний Тарас

Предтечею в терновому вінкові.

4. Мов Отче наш повторюю для себе

Твої слова, що вийшли із-за грат

Раніше ти до мене сходив з неба

А нині завітав неначе брат.

5. Лиха нам доля випала Тарасе

За слово-тіло вмурували в мур

Тож хай слова живуть не для окраси

Нехай живуть мов колос серед бур.

6. Не малюйте Шевченка плебеєм

У кріпацькій пошарпаній свиті -

Я в нім бачу лице Прометея

У одежі, із сонця відлитій.

7. Не малюйте Шевченка солдатом,

Не малюйте - він слухався долі.

Мій Шевченко завжди був крилатим,

Мій Шевченко завжди був на волі.

8.Не малюйте поета в печалі.

Бо він - світоч ї щастя народу.

Став пісок золотим в Кос-Аралі,

Де ступав він у роки негоди.'

9. І тепер наш Тарас в кожній хаті,

З нами словом живим розмовляє.

Є в Шевченка народження дата -

Пісня:  «Глянь Тарасе»        Дати смерті в Шевченка немає!

 Ведуча. Щороку 9 і 10 березня ми схиляємо свої голови перед  Тарасом Шевченком. Вшановуємо славного поета, талановитого маляра, мислителя, захисника поневолених і покривджених.

 Народився Тарас Шевченко  9 березня 1814 року в с. Моринцях Звенигородського повіту на Київщині в сім’ї селянина – кріпака Григорія Шевченка.

                                                 Юля        Не на шовкових пелюшках

Не у величному палаці

В хатині бідній він родивсь

Серед неволі, тьми і праці

Нещасна мати сповила

Його малого й зажурилась…

І цілу ніченьку вона

За сина кріпака молилась

І бог почув молитву ту,

І дав душі убогій силу,

І в руки хлопцеві вложив

Співецьку чародійну силу

Не на шовкових пелюшках

Не у величному палаці-

В хатині бідній він родивсь

Серед неволі, тьми і праці

Ведуча. Сім’я була великою, у Тараса було два брати і три сестри.

Мати мусіла ходити на панщину і брала з собою малого Тараса.

Про це Шевченко напише коли стане поетом, у вірші ,,Сон ”

                                               Таня            На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

Воно сповитеє кричало,

У холодочку за снопом,

Над сином сидя задрімала.

І сниться їй той син Іван

І уродливий, і багатий,

Не одинокий, а жонатий

На вольній бачеться, бо й сам

Уже не панський, а на волі;

Та на своїм веселім полі

Свою – таки пшеницю жнуть,

А діточки обід несуть.

І усміхнулася небога,

Проснулася нема нічого…

На сина глянула, взяла

Його тихенько сповила.

Та щоб дожать до ланового,

Ще копу дожинать пішла.

Ведучий. Тарас був допитливим та розумним хлопчиком, був щирий душею, мав феноменальну пам’ять.

            Вірш Віка - За сонцем хмаронька пливе

Ведуча. Малий Тарас дуже любив також свого дідуся.

Вірш «Садок вишневий коло хати»

Ведуча. Восьмилітного Тараса батьки віддали до дяка ,,в науку”.

 За найменшу провину він поров своїх учнів різками.

                   Дем’ян                   Ти взяла мене маленького за руку

І в школу тихо одвела

До п’яного дяка в науку.

“Учися серденько колись

з нас будуть люди” - ти казала

А я й послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти збрехала.

Які з нас люде? Та дарма!

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.

Ходімо ж, доленько моя!

Мій друже вбогий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава — заповідь моя.

Ведучий. Саме тоді проявилася пристрасть до художнього слова, до прекрасного.

                   Назар                      Давно те діялось. Ще в школі

Таки в учителя дяка,

Гарненько вкраду п’ятака,

Бо я було трохи не голе,

Таке убоге-та й куплю

Паперу аркуш . І зроблю

Маленьку книжечку. Хрестами

І візерунками з квітками

Кругом листочки обведу

Та й списую Сковороду.

Ведучий. Та недовго тривала Тарасова “наука”. Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Йому було лише 9 років, коли  замучена важкою працею, померла мати, а через два роки не стало й батька.

              вірш Влад Ш.                 У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло... Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Там матір добрую мою,

Ще молодую, у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята.

Ведучий.  Учитися Тарас змоги далі не має, тому спочатку наймитує в школі, а потім, з 13-ти років, пасе громадську череду.   Мине 20 років, і він з болем згадуватиме дитинство у вірші ,,Мені тринадцятий минало”.

                             Віталік Ч.            Мені тринадцятий минало,

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе вбога…

Уже покликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся богу.І не знаю

Чого маленькому мені

Тоді так приязно молилось,

Чого так весело було?

Господнє небо і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло.

Ведуча.  Пан Енгельгард, у якого служив Тарас, забирає його до Петербурга та віддає його в науку до справжнього маляра.

Петербург…Він зустрів Тараса білими ночами і новими знайомствами. Талановитий художник хоче вступити до Академії мистецтв.

 Але на ньому висить прокляте тавро - кріпак. І тоді на поміч прийшла українська інтелігенція: Гребінка,  Пантелеймон Куліш,  Сошенко,  Жуковський  та  Брюллов. Так в 24 роки Тарас Шевченко став вільним.

                             Олеся Ш.                             Так в людському морі

Стрілися брати,

Що зуміли в горі

Щиро помогти.

Викупили друзі,

       Вільним став Тарас.

 Ведучий. У 1840 р. Шевченко видає свій “Кобзар”.

                                                 -   По “Кобзарі” отім святім

Учились грамоті щасливо,

Росли задумані від дум,

Гострили гнів за Катерину,

І клали в серце тихий сум

За слізну долю удовину.

                   Марія Юрків-     Беру “Кобзар”, як хліб, з благоговінням

Як тисячі людей “Кобзар”беруть.

Поезії великої промінням

Освітлюю душі своєї суть.

І відчуваю: так зростають сили,

Як днина прибуває навесні,

І за плечима тополині крила

Підносять догори, блажить мені.

Беру “Кобзар” і вірую: допоки,

На світі люди, житимуть слова:

“Реве та стогне Дніпр широкий,

сердитий вітер завива”

Беру “Кобзар”- безцінний скарб духовний,

І, українкою будучи завжди,

Горжуся, що на українській мові

“Кобзар” я маю щастя осягти.

Ведуча. 14-років не був Шевченко на Україні. Повернувшись на рідну землю, він відвідує багато міст і сіл.    Дуже боляче було Шевченкові, коли бачив під тином мале хлоп’я, сиротину, багатством, якої була старенька свитина.

Здавалось митцеві, що це він бачить себе.

                 Андрій Плахта-        І золотої й дорогої

Мені, щоб знали ви, не жаль

Моєї долі молодої:

А іноді така печаль

Оступить душу аж заплачу.

А ще до того, як побачу

Малого хлопчика в селі.

Мов одірвалось од гіллі,

Одно – однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднині,

Мені здається, що се я,

Що це ж та молодість моя.

Мені здається, що ніколи

Воно не бачитиме волі,

Святої воленьки. Що так

Даремне, марне пролетять

Його найкращії літа.

Ведуча. Та недовго довелося жити на Україні, Шевченка заарештовують.

Десять літ він томився у солдатах. Далеко був від України, але в своїх думках завжди линув до неї.

Пісня «Зоре моя вечірняя»

Ілона   Минають дні, минають ночі

Ведуча. Але не вийшло з нього покірного солдата, не скорився він ніколи, ні!

                  Іра Татарин               Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні,

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині –

Однаковісінько мені.

В неволі виріс між чужими,

І, неоплаканий своїми,

В неволі, плачучи, умру,

І все з собою заберу,

Малого сліду не покину,

На нашій славній Україні

На нашій -  не своїй землі.

І не пом’яне батько з сином,

Не скаже синові:”Молись,

Молися сину: за Вкраїну,

Його замучили колись”.

Мені однаково, чи буде

Той син молитися, чи ні…

Та не однаково мені,

Як Україну зліїї люде

Присплять, лукавії, в огні

Її окраденую, збудять,

Ох неоднаково мені.

Ведуча. 9 березня 1861 року Шевченкові минуло 47 років, а 10 березня пересталося бити серце великого українського Кобзаря.

 Тіло його було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.

            Пісня     «На високій дуже кручі»

Увібравши в себе душу народу, Шевченко підніс його духовну велич і красу на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. Він звеличив Україну, звеличив весь український народ.

Давайте ж торкнемося серцем Шевченківських творів, проймемося їхнім духом, глибше відчуємо в них красу рідної землі та любов поета до України.

Пісня    «Защебетав жайворонок»

 Настя – «Русалка»

   Пісня    «Якби мені черевички»

Вікторія    «Розрита могила»

Пісня   «Сонце заходить»

Ведуча. Куди б не розкидала нас життєва доля завжди будьмо вірними заповітам Шевченка.   Любімо свою Україну так, як він її любив та виконуймо його прохання.

  Пісня     «Обнімітесь брати мої»

Таня    Вірш                  Встань, поете, подивися

На поля просторі,

Колоситься там пшениця,

Наче синє море.

Україна твоя вільна

Вже панів немає,

І народ наш український сам шлях обирає.

І в сім'ї народів славних,

В сім'ї вольній новій

Тебе згадує , поете,

Незлим тихим словом!

 Пісня (хор) «Заповіт»

Ведуча.  Нехай слава про Шевченка лине завди там, де витає дух український, а його голос звучить над Україною - як заклик до волі, до високоло національного почуття, до патріотизму.