Доповідь На тему: «Розвиток пізнавальних здібностей дошкільників під час самостійної діяльності»

Доповідь

На тему: «Розвиток пізнавальних здібностей дошкільників під час самостійної діяльності»

Вихователь:

Рой Д.О.

Для забезпечення розвивального впливу самостійної творчої діяльності дитини важливо і правильне розуміння зв’язку між творчістю і навчанням у педагогічному процесі дитячого садка. Підкреслюючи необхідність навчання для розвитку здібностей, Г.С. Костюк наголошував, що останні не набуваються, як знання та вміння, а розвиваються завдяки набуванню знань, умінь та навичок. Їхній розвиток вимагає спеціальної уваги, він не може збагачуватись лише зайнятістю дитини певною діяльністю.

Систематичне виділення часу в режимі життєдіяльності дітей у групі дитячого садка для вільної діяльності націлене на вияв потенційних нахилів дитини, на прояв самостійних, ініціативних кроків у виборі заняття, визначенні його змісту та цілковитої свободи його відтворення. Це почуття свободи та розкутості і є чи не найважливішим джерелом творчих ініціативних дій дитини.

Цілком зрозуміло, що забезпечити умови для такої особистісної позиції дитини в запропонованому процесі діяльності не так-то просто, як здається на перший погляд.

Тут недостатньо створити так звані творчі зони, відповідно обладнавши їх. Найперше психолого-педагогічне завдання вихователя в тому, як виявити індивідуальні вподобання кожного. Попередня інформація педагога, яку він отримує через цільові спостереження за дітьми впродовж усіх регламентованих видів діяльності (як виконують ту чи іншу діяльність, швидко чи повільно оволодівають відповідними вміннями та навичками, легко чи з незначними зусиллями досягають успіху, чи виявляють самостійність і творчість у процесі діяльності тощо), слугують основою для передбачення можливих варіантів перших самостійних кроків дитини. Дбайлива тактовна підтримка їх, терпіння і витримка в керівництві діями дитини обов’язково “відкриють” скарбничку творчості дитячої душі (В.О. Сухомлинський).

Наступне завдання педагога - доцільний розподіл дітей за принципом індивідуальних уподобань. Тут мета одна: щоб для кожного це був цілком самостійний вибір, вільний вияв ініціативи, творчої активності й обов’язкове емоційне задоволення результатом. Тут надто важко вдаватись до уніфікованих порад вихователю. Це найголовніше завдання, успіх його вирішення залежить від майстерності педагога реалізувати розвивально-орієнтований підхід до дитини в роботі з групою дитячого садка. Слід зауважити, що не у всіх дітей-дошкільників чітко виявляються нахили й уподобання, виявлені схильності не є стійкими, дитина здатна змінювати свої вподобання. Окремі діти взагалі можуть не виявляти ніяких нахилів. Найчастіше основною причиною виявляється недостатня сформованість у дитини окремих засобів пізнання.

За таких умов самостійна діяльність має слугувати ґрунтом, на якому дбайливий вихователь крок за кроком формує елементи творчих здібностей кожної дитини окремо. Головним у реалізації такого підходу є спілкування дитини з дорослим у процесі діяльності, регламентація якої передбачає її самодіяльність, що створює установку на власну активність у вирішенні завдання. Цьому сприяють запитання-сумніви, запитання-роздуми, які щоразу стимулюють нове джерело пошуку, породжують нові ініціативні дії дитини, розширюють можливості прояву її індивідуальності. Активність набуває особистісної значущості.

Прояви самостійності у діяльності дошкільників

Одними з основних проявів змістовної самостійної діяльності високого рівня є вміння дітей:

•            самостійно зайняти себе у вільний час різноманітними видами діяльності;
•            мотивувати свою діяльність;
•            підготувати потрібне для реалізації свого задуму приладдя, іграшки, матеріали;
•            об'єднатися з товаришами для спільного виконання задуманого;
•            домовитися про розподіл обов'язків чи ролей;
•            довести задумане до кінця;
•            адекватно оцінити отриманий результат.

На жаль, на практиці нерідко спостерігаємо іншу картину: діти або не знають, чим зайнятися у вільний час, або, виявивши бажання до певного роду самостійних занять, є зовсім безпомічними під час конкретизації мети і змісту обраного виду роботи, не володіють необхідними для досягнення задуманого результату способами дій, а іноді припиняють розпочату справу при перших же труднощах, невдачах, неспроможні подолати їх без сторонньої допомоги. Таких ситуацій дуже багато. Звісно, одразу домогтися від дітей змістовної, самоорганізованої вільної діяльності неможливо. Процес формування самостійності поступовий, він розвивається у міру дорослішання дітей і набуття ними досвіду, ініціативності, креативності та інших особистісних базових якостей. Хоча, треба наголосити, водночас саме вільна, нерегламентована діяльність сприяє ефективному формуванню цих якостей.

Формування самостійної діяльності дошкільників

Педагогам варто пам'ятати, що зміст і рівень розвитку будь-якої самостійної діяльності залежать від низки чинників, як-от:

•            досвід дітей у володінні певним видом діяльності, їхня життєва компетентність у цілому;
•            наявність предметно-ігрового, природного, соціального розвивального середовища;
•            урахування простору власного я кожного малюка; її грамотне, компетентне керівництво з боку дорослого.

Життєва компетентність дітей як достатній рівень розвиненості, вихованості та навченості є основою для виникнення дитячої самостійної діяльності та її змістовного розгортання, оскільки допомагає малюкам адекватно, конструктивно, ефективно діяти, задовольняючи свої потреби, інтереси, прагнення та використовуючи власні можливості.

При цьому істотного значення набувають різноманітні життєві враження, які залишають у дитячій свідомості позитивний емоційний слід, наприклад, після:

•            прогулянок та екскурсій за межі дитячого садка або домівки; 
•            відвідування циркових, театральних вистав, художніх виставок; 
•            участі у святах і розвагах у колі друзів чи рідних;
•            читання художньої літератури;
•            перегляду кіно- і мультфільмів тощо.

Спираючись на отримані позитивні враження, діти можуть самі моделювати схожі життєві ситуації та міжособистісні стосунки, використовувати у вільній діяльності запозичені зразки поведінки і способи дій.

Принагідно зазначимо, що на свідомість дітей не менше впливають негативні емоції, враження, отримані від подій, явищ довкілля, спілкування. Це, відповідно, позначається і на змісті самостійної дитячої діяльності. Наприклад, можна спостерігати, як у сюжетно-рольових іграх «сім'я», «дитячий садок» дівчатка вдаються до покарань іграшок - «дітей», ставлячи їх у куток або сварячи підвищеним голосом, чи навіть відверто лупцюють їх. У малюнках діти передають негатив темними кольорами або абстрактними зображеннями зла, страху, болю тощо. Ось чому так важливо насичувати дитяче буття саме позитивними емоціями та враженнями, своєчасно й мудро реагувати на дитячий негативізм, гасити конфлікти, дбати про гідні для наслідування дітьми приклади поведінки тощо.

Невід'ємною складовою життєвої компетентності є досвід дітей у тому чи тому виді діяльності, зокрема ігровій, художній, а також руховий досвід, досвід спілкування, експериментування тощо. Досвід формується у процесі як поступового накопичення життєвих вражень, позитивних емоцій, так і набуття знань, необхідних умінь, навичок діяльності.

Сприятливі умови для засвоєння системи знань, умінь, навичок та формування ціннісного ставлення особистості до світу людей, речей, природи створюються у різних формах організованої педагогом діяльності. Як і раніше, важливе місце у цьому процесі посідає організована навчальна діяльність у формі занять та індивідуальна робота з окремими дітьми чи з маленькими підгрупами по 2 — 5 малюків у формі своєрідних міні-занять. Поряд із цим поступове накопичення, закріплення та вдосконалення знань, умінь, навичок відбувається в інших формах організації дитячої життєдіяльності педагогом. Ось чому необхідно посилити увагу до якісного проведення, насичення освітнім змістом таких форм роботи у повсякденні, як-от:

• спостереження; 

• екскурсії;
• бесіди і розмови;
• різні ігри;
• елементарні досліди;
• чергування;
• доручення;
• колективна праця;
• організація побутових процесів.

Хибною є думка, що дитина, маючи вільний час і залишаючись без опікування та контролю з боку дорослого, неодмінно заповнить своє дозвілля цікавою для себе справою, сприятливою для саморозвитку. Досвід показує, що неможливе самовиявлення дітей, непідготовлених до певного виду діяльності, тобто з несформованим достатнім запасом спеціальних знань, базових умінь і автоматизованих навичок, а також за відсутності у них:

•       навичок самоорганізації — визначатися з планами і задумами, вибирати зручне місце для самостійних занять, готувати потрібні іграшки, матеріали чи обладнання тощо; 
•       уміння домовлятися з партнерами про спільну діяльність, розподіляти ролі чи обов'язки, обговорювати хід та результати, мотивувати власні оцінки, проектувати перспективи продовження розпочатої справи, звертатися за допомогою, порадою тощо.