Доповідь «Розвиток творчих здібностей молодших школярів у процесі проектної діяльності»

 

 

 

 

 

Тема: «Розвиток творчих здібностей молодших школярів у процесі проектної діяльності»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

І. Теоретична частина

        1. Історія виникнення проекту

        2. Проект як метод.

        3. Класифікація видів проектів

        4. Етапи роботи над проектом

ІІ. Практична частина

        1.  Використання  проектів на уроках в початкових класах

ІІІ. Висновки

ІV. Використана    література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Соціальні реформи у суспільстві України змінили головні цілі освітньої галузі. Нова філософія визначила основну стратегію діяльності педагога: спрямування процесу навчання та виховання на розвиток духовного світу кожної особистості, становлення загальнолюдських цінностей, формування та розвиток творчих здібностей школярів. Творчість і творча діяльність формує індивідуальність людини, яка визначає її цінність, а тому розвиток креативної особистості набуває великого практичного значення. Дитина повинна пізнати шлях творчого пошуку, який привчає самостійно знаходити розв’язок, адже за словами І. Песталоцці: «кожен пізнає лише те, що сам пробує зробити» [3, 327].

Про необхідність розвитку творчих здібностей йдеться у державних нормативних документах, зокрема в основних положеннях Закону України «Про освіту» (1991р.), Закону України «Про загальну середню освіту» (1999р.), Національної доктрини розвитку освіти (2002р.). У Державній національній програмі «Освіта» («Україна ХХІ століття») зазначається, що одним із стратегічних завдань реформування освіти є формування творчої особистості, забезпечення пріоритетності розвитку людини [2].

 Вирішення питання щодо підвищення якості навчального процесу в школі безпосередньо пов'язане з проблемою формування дослідно-пізнавальної та експериментальної активності учнів, яка є складовою мотиваційного компоненту навчання та однією з головних умов розумового розвитку дітей, тому що інтелектуальна сфера дитини успішно розвивається лише за умов присутності та розвитку пізнавальних потреб.

Без відповідного рівня пізнавальної активності в навчально-виховному процесі не можливе належне засвоєння школярами знань, умінь та навичок, тому проблема стимулювання пізнавальної, дослідницької, експериментальної активності та самостійності учнів під час навчання не втрачає  своєї  актуальності, а її розв`язання стає можливим за умови наукової розробки й застосування педагогічних інноваційних технологій у школі, як під час уроків, так і в позаурочний час.

         У сучасних загальноосвітніх навчальних закладах набули широкого

використання ідеї проектного навчання.  Важливі завдання,  що покладаються вчителями на метод проектів є розвиток дослідницько-пізнавальної, експериментальної активності учнів, формування вміння школярів  самостійно набувати нові знання та поєднувати їх в єдину систему, організація пізнавальних процесів учнів тощо.

     Актуальність проблеми моєї роботи за­ключається в тому, щоб сформувати в  учнів мо­тивацію до пізнавальної діяльності, яка націлює вихованців на пошук нових знань, допомагає не тільки сфор­мувати життєвий досвід, необхідний для вирішення життєвих проблем, а й вибудовувати власне життя ус­пішним і значущим для суспільства.

В рішенні цієї проблеми може допомогти ме­тод проектів. Проект – це поєднання теорії та практики, постановка певного розумового завдання і практичне його виконання. Освітні проекти спрямовані на оволодіння різними способами творчої, дослідницької , експериментальної діяльності, духовне та професійне становлення особистості через активні дії й створення суб’єктом власної стратегії навчання. Метод проектів передбачає досягнення дидактичної мети через детальне розв’язання проблеми, яка повинна завершитись цілком реальним практичним результатом, оформленим відповідним способом.

Для досягнення цієї мети учні  повинні навчитись самостійно мислити, окреслювати, розв’язувати проблеми, проводити експерименти, інтегрувати знання  різних навчальних предметів, установлювати  причинно  – наслідкові зв’язки, прогнозувати наслідки реалізації різних варіантів.

 

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1. Історія  виникнення  проекту.

Будуючи майбутнє, людству просто необхідно час від часу озиратися назад  і аналізувати  досвід минулого: все нове, як відомо, - просто добре забуте  старе.

     У минулому можна знайти не тільки ідеї, які, врахувавши умови сьогодення, можна використати, як поштовх для подальшого розвитку. Аналізуючи досвід минулих століть, можна також скласти своєрідний аналіз помилок, допущених людством. Саме вони допоможуть людині зрозуміти завдання сьогодення і майбутнього: не тільки засвоювати позитивні здобутки попередників, а й усвідомлювати помилку минулого.

   Все  це має також і відношення до методу проектів. Історія його виникнення і розвитку цікава і повчальна. Він повернувся до педагогіки в оновленому вигляді, але не змінив своєї суті: в основу методу проектів покладена ідея про спрямованість навчально – пізнавальної діяльності школяра, на результат, який досягається шляхом вирішення тієї чи іншої практично або теоретично значущої для учня проблеми.

  Метод проектів виник наприкінці ХІХ століття у США. В його основі, на думку дослідників, відобразилися ідеї американського філософа та педагога Дж. Дьюї. Він вважав, що освіта повинна давати не лише знання, що знадобляться у майбутньому, але й уміння та навички, що вже сьогодні допоможуть дитині розв’язати  нагальні  життєві  проблеми.  Таким  чином Дж. Дьюї докорінно змінив підхід до трактування ролі навчання. Він переконував: школа повинна стати тим місцем, де дитина вчитиметься долати труднощі, спілкуватися, здобувати необхідні знання, досліджувати навколишній світ .

Такий підхід до виховання учнів мав чимало послідовників. Один із них - професор В.Х. Кілпатрик, якому вдалося теоретично обґрунтувати метод проектів. Науковець по-новому осмислив ідеї  Дж. Дьюї та дійшов висновку, що саме виховання і є життям, а не підготовкою до нього. Кілпатрик під методом проектів розумів “від душі” виконуваний зміст навчаючими без втручання вчителя .  На  його думку, проект  мав  чотири  фази:  зміст,  планування, виконання та оцінку.

    В.Х. Кілпатрик був переконаним - навчання стає успішним лише тоді, коли підпорядковується нахилам дитини та уникає примусу. Сам термін «метод проектів» учений тлумачив як «цільовий спосіб ставитись до дітей таким чином, щоб  побуджувати в них все найкраще, а потім дозволяти їм повірити у себе якомога сильніше» . В.Х. Кілпатрик запропонував першу класифікацію проектів, поділивши їх на створювані, споживчі, проекти - розв’язання проблем, проекти-вправи.

Теоретичне обґрунтування методу проектів здійснив також американський дослідник  Е. Коллінгс.  Він вважав, що у процесі навчання слід спиратися на практичний досвід школярів. Е. Коллінгс запропонував своє бачення класифікації проектів. Дослідник поділяв їх на ігрові, проекти розповідей, екскурсійні та трудові.           

        Українські педагоги почали застосовувати метод проектів ще на початку 20-х років ХХ століття. Цей період був своєрідним часом шкільних експериментів: учителі широко застосовували на практиці найновіші системи, форми та методи навчання, у тому числі й проектування.

Інтерес педагогів саме до цього методу був зумовлений тим, що у його основі було залучення школярів до навколишнього життя, вихованні в них таких якостей як самостійність та ініціативність. Метод проекту розглядався як дієвий засіб розвитку творчих здібностей, підготовки вихованців до професійної діяльності. До роботи над проектом, як правило, залучалась велика кількість дітей.

Однак, впровадження цього методу в школах відбувалося без належного методичного забезпечення, теоретичного осмислення та експериментальної перевірки. Тому вже перший досвід застосування методу проектів виявив ряд проблем. Зокрема, значно знижувалася роль учителя в навчальному процесі, а в школярів не було достатньої мотивації для такого типу навчання . Тому вже у 1931 році постановою ВКП(б)  «Про навчальні програми й режим у початковій і середній  школі»  метод проектів було засуджено та заборонено. Було зроблено висновок  про те,  що за допомогою  цього методу  неможливо  збільшити знання з загальноосвітніх предметів.

     Сучасні дослідники історії педагогіки відзначають, що використання «методу проектів» у радянській школі в 1920 роках дійсно призвело до неприпустимого падіння якості знань. Причинами цього дослідники вважають:

- відсутність педагогічних кадрів, здатних працювати з проектами;

- слабку розробку методики проектної діяльності;

- поєднання «методу проектів» з педагогічно неграмотною ідеєю «комплексних програм».

 Комплексно - проектну систему замінили класно-урочною.

Тривалий період метод проектування зазнав забуття, оскільки, сам процес навчання трактувався виключно як спосіб передачі знань.  І лише з середини 90-х років цей метод знову починає привертати увагу українських педагогів та стає об’єктом досліджень науковців.

Виникнувши з ідеї вільного виховання, метод проектів поступово «самодисциплінувався» й успішно інтегрувався до структури освітніх методів. Але сутність цього залишилася незмінною – стимулювати інтерес учнів до знань і навчати практично застосовувати ці знання для вирішення конкретних проблем поза межами школи. Сучасна людина мусить багато чого вміти, щоб досягти успіху: працювати в команді, самостійно здобувати, аналізувати й обробляти інформацію, виконувати дослідницьку роботу, мати комунікаційні навички. Невипадково в сучасній педагогічній науці все частіше йдеться про діяльнісний підхід до вивчення предметів шкільного курсу. Метод проектів здатний вирішити всі ці завдання.

Сучасні вчені трактують метод проектів як «відкриту педагогічну систему, яка містить певну сукупність взаємопов’язаних засобів, методів і процесів, необхідних для створення організованого та цілеспрямованого педагогічного впливу на формування особистості учня» .

    Отже, аналізуючи історію виникнення та становлення методу проектів, можна дійти висновку, що такий метод навчання є дієвим механізмом розвитку

 індивідуальних здібностей школярів.

Також велику увагу методу проектів приділяли: К. Ушинський, С. Русова,      А. Макаренко, В. Сухомлинський та ін. На сучасному етапі проблемою розвитку творчої особистості займаються психологи Г. Балл, Г. Костюк, С. Максименко,   В. Моляко, Я. Пономарьов, педагоги І. Бех, І. Волощук, І. Зязюн, А. Машталір,  О. Савченко, Г. Тарасенко та багато інших. Дослідники аналізують різні аспекти проблеми творчих здібностей, їх природи, компонентного складу, критеріїв та показників розвитку, методів і прийомів формування. Проте більшість із цих питань і досі залишаються дискусійними. Насамперед це стосується удосконалення методів формування творчої особистості, пошуку інноваційних технологій шляхів розв’язання проблеми. 

2. Проект як метод.

Теоретики сучасної вітчизняної дидактики проекту­вання трактують як метод проектів — систему навчан­ня, за якою учні набувають знань і вмінь у процесі планування й виконання поступово ускладнюваних практичних завдань — проектів.

О.Я.Савченко в "Дидактиці початкової школи" на­вчальну взаємодію називає навчаль­ним спів­робітництвом і зазначає, що на сучасному етапі виникає потреба в новому типі стосунків між учителем і учнем, в основі яких лежали б не підлеглість і покора, а спів­праця, відкритість і довіра. Організа­ція співробітництва з учня­ми передбачає вико­ристання різноманітних засобів:

• спільне визначення мети діяльності;
• створення ситуації вільного вибору;
• створення навчального діалогу;
• використання рольової гри;
• участь дітей в оцінці уроку;
• добір навчального матеріалу.

Аналізуючи теоретичні джерела, я виявила такі засоби організації взаємодії учнів і вчителя:

• спільне створення навчального дидактич­ного матеріалу (співтворчість);
• створення спільних проектів (навчальне проек­тування).

Якщо умовно поєднати всі ці способи в логі­чно взаємопов'язаний ланцюжок ,то проектуван­ня завершує його, а попередні способи є складовими його етапів. Тому створення спільних проектів займає най­вищу сходинку в ієрархії способів організації взаємодії учнів і вчителя в навчально-вихов­ному про­цесі початкової школи щодо складно­сті організації.

Сучасні відкриття в області інформаційних і телекомунікаційних технологій послужили по­штовхом для широкого впровадження проект­ного навчання. Очевидно, що телекомунікації проникли в усі сфери сучасного життя, і ми, хо­чемо того чи ні, повинні враховувати й викорис­товувати їхні можливості у своїй роботі.

Чому саме проекти? Що це за методи?

Проект – сукупність певних дій, документів, текстів для створення реального об’єкта, пред­мета, створення різного роду теоретичного про­дукту.

У сучасній педагогіці активно розробляється й використовується вже більше десяти років так званий  метод проектів, орієнтований на вияв­лення нових колективних форм навчальної дія­льності в розвиваючому навчанні й націлений на активізацію творчих можливостей особистості. Самі по собі проектні ідеї не нові і являють со­бою вільне дослідження предмета учнями.

Проектний метод навчання забезпечує реа­лізацію принципу культуросообразності в гума­нітарному освітньому просторі, тому що дозво­ляє інтегрувати знання в різних наукових облас­тях, а також допомагає побудувати процес взає­модії між учнем і вчителем на основі співробіт­ництва й педагогічної підтримки розвитку. 

Метод проектів завжди орієнтований на самостійну діяльність учнів, яку вони викону­ють протягом певного відрізка часу:

- індивідуальну ( завдання для індивідуа­льної роботи мають бути спрямовані на розви­ток мислення учнів, на зміцнення їхніх пізнава­льних спроможностей, містити посильні труд­нощі, подолання яких потребує вольових зусиль. Індивідуальна робота – одна з найскладніших форм навчальної діяльності, тому учнів потрібно до неї готувати. Це можна робити за допомогою чітких стислих інструкцій, вказівок, показу зра­зка, колективної роботи, під час якої діти вчаться виконувати певні завдання. За таких умов, навчання – не тільки повідомлення нової інформації, а й засвоєння прийомів самостійної роботи, самоконтролю, взаємоконтролю, нави­чок дослідницької діяльності, вміння здобувати знання, узагальнювати, робити висновки. Вміти самостійно працювати – головне, чого учень має навчитися в початковій школі);

-  парну (робота в парах – технологія, яку можна використовувати для досягнення будь – якої дидактичної мети; засвоєння, закріплення, перевірки знань тощо. За умов парної роботи всі діти отримують рідкісну за традиційним на­вчанням можливість говорити, висловлюватись. Робота в парах дає учням час поміркувати, обмі­нятись ідеями з партнером і лише потім озвучу­вати свої думки перед класом. Вона сприяє роз­витку навичок спілкування, вміння висловлюва­тись, критично мислити, вміння переконувати й вести дискусію);

- групову (робота в групах — технологія, яку можна використовувати для розв'язання складних проблем, що потре­бують колективного роздуму. Почуття належності до групи дає уч­ням змогу подолати труднощі, які постають на їхньому шляху. Коли діти навчають­ся разом з іншими, вони відчувають істотну емоційну та інтелектуальну підтримку, яка надає можливість вийти далеко за межі їхнього нинішнього рівня знань і вмінь. Невимушеність у спілкуванні чле­нів малої групи сприяє розвит­ку у сором'язливих учнів навичок міжособистісного спілкування).

Метод проектів завжди припускає рішення трохи цікавих, корисних і пов'язаних з реальним життям завдань, а також розв'язування деякої проблеми, яка передбачає, з одного боку, вико­ристання різноманітних методів, засобів на­вчання, а з іншої - інтегрування знань, умінь з різних галузей науки, техніки, технології, твор­чих галузей. Результати виконаних проектів по­винні бути, що називається,  "відчутними", тобто,  якщо це теоретична проблема, то конкре­тне її розв'язання, якщо практична - конкретний результат, готовий до впровадження. 

Основні вимоги до використання методу прое­ктів.

1. Наявність значущої в дослідницькому, творчому плані проблеми/задачі, яка ви­магає інтегрованого знання, дослідниць­кого пошуку для її розв’язування.

2. Практична, теоретична, пізнавальна зна­чущість передбачуваних результатів;
3. Самостійна (індивідуальна, парна, гру­пова) діяльність учнів.
4. Визначення кінцевих цілей спіль­них/індивідуальних проектів.
5. Визначення базових знань з різних галу­зей, необхідних для роботи над проектом.
6. Структурування змістової частини прое­кту ( зі вказуванням поетапних результа­тів).
7. Використання дослідницьких методів: ви­значення проблеми, задач дослідження, які випливають із проблем висунення гі­потези їх розв’язування, обговорення ме­тодів дослідження, оформлення кінцевих результатів, аналіз отриманих даних, під­ведення підсумків, корегування, висно­вки (використання в ході спільного до­слідження методу  "мозкової атаки",  "круглого столу", статистичних методів, творчих звітів, перегляду, ін.).

8.Результати виконаних проектів повинні бути матеріальними, тобто оформлені певним чином (відеофільм, альбом, бортжурнал  "подо­рожей", комп'ютерна газета, альманах, Web–сторінка, ін.).

 

3. Класифікація видів проектів

У 1910 році американський професор  Коллінгс, організатор тривалого експерименту в одній із сільських шкіл штату Міссурі, запропонував першу в світі класифікацію навчальних проектів. Він виділяв чотири групи проектів:

-  проекти  ігор – дитячі заняття, безпосередньою метою яких є участь у груповій  діяльності: різних іграх, драматичних виставах;

- екскурсійні проекти, які передбачали доцільне вивчення проблем, пов’язаних із навколишньою природою і суспільним життям;

- розповідні проекти, розробляючи які діти мали на меті «отримати задоволення від розповіді в найрізноманітнішій формі» - усній, письмовій, вокальній, художній, музичній;

-  конструктивні проекти,  націлені на створення конкретного, корисного продукту.

Науковці пропонують розгорнуту класифікацію навчальних проектів. Їх поділяють за різноманітними критеріями. Зокрема, за основною діяльністю, предметною галуззю, формою, кількістю учасників, тривалістю тощо.  Тож учителю необхідно зорієнтуватися у кожній конкретній ситуації та визначити, який саме вид проектування буде найбільш успішним та дієвим для розвитку творчих здібностей школярів.

     З огляду на діяльність, що є визначальною в учнівській роботі, виділяють дослідницький, пошуковий, творчий, рольовий, прикладний, інформаційний, ігровий та ознайомчо-орієнтований проекти.

   Розглянемо детальніше кожен із цих видів проектування.

  Прикладний проект має чітку, визначену структуру взаємодії між учасниками. Кожен із них виконує певну функцію. Результат такого проекту завжди втілюється в матеріальну форму та може бути використаний на практиці. Рольовий або ж ігровий проект передбачає виконання учасниками певних ролей. 

     У таких проектах в ігровій формі імітуються ділові чи соціальні відносини. 

    Сутність ознайомлювально - інформаційного проекту полягає у зборі та

систематизації відомостей про конкретний об’єкт чи явище.

Учасники проекту обов’язково аналізують та узагальнюють отриману інформацію. Такі проекти виконуються із чітким дотриманням плану дій. По-перше, формулюється мета, виконується робота із різноманітними джерелами інформації. Після цього відбувається опрацювання отриманого фактажу, його осмислення, оформлення результатів роботи та презентація проекту.

   Мистецькі чи творчі проекти,  натомість не мають такої чіткої структури як ознайомлювально – інформаційні. Вони можуть виконуватися у формі сценарію,  статті, репортажу, газети, виставки тощо.    

    Дослідницько - пошуковий проект за своєю структурою максимально наближений до наукового дослідження та передбачає відкриття чогось нового, досі невідомого. Робота над таким проектом проходить у декілька етапів. Спочатку відбувається постановка проблеми, далі – формулюється гіпотеза. Після цього учасники проекту займаються збором та аналізом інформації, проводять певні дослідницькі дії та отримують конкретний результат. Кінцевий етап роботи над проектом такого типу – його публічна презентація.

    Науковці також поділяють проекти за тривалістю виконання. Така класифікація передбачає виділення короткострокових (тривають від двох до шести годин), середньої тривалості (від тижня до місяця) та довготривалих проектів (робота над якими триває більше місяця).

   Окрім цього, проекти бувають індивідуальні, парні та групові. Такий поділ науковці пропонують з огляду на кількість учасників, які працюють над певним проектом. Якщо аналізувати переваги та недоліки цього виду проектів, то, на нашу думку, підготовка саме групових проектів допомагає розвинути в школярів навички спілкування між собою. Діти навчаються досягати компромісу, вирішувати конфліктні ситуації. Окрім цього, робота над таким проектом згуртовує школярів, дозволяє значно глибше дослідити проблему та знайти більше шляхів її вирішення.

Проекти також класифікують за предметно - змістовою галуззю знань. Їх поділяють на моно проект  (у межах однієї галузі),  міжпредметний  та надпредметний  проект. Науковці пропонують поділяти проекти за ступенем складності та розрізняють прості проекти, які передбачають вирішення нескладного завдання, а також складні (або ж комплексні) проекти. Підготовка такої роботи займає значно більше часу та зусиль і передбачає використання різних підходів до вирішення запропонованої проблеми.

   Цікавим є поділ проектів за характером партнерських взаємодій між безпосередніми учасниками проектування. З огляду на це, проекти можуть бути кооперативні, змагальні та конкурсні.

  За рівнем самостійності виконання проекти поділяються на такі, що виконуються самостійно, спільно з іншими учнями, або ж разом із учителем.

  За характером контактів науковці пропонують виділяти такі види проектів:

      1) серед дітей однієї вікової групи (найчастіше над таким проектом працюють учні одного класу);

    2) серед дітей різновікової групи (такі проекти мають статус загальношкільних, районних, міських, регіональних або міжнародних). 

    За формою проведення виділяють такі проекти: фестиваль, відеопроект,  вистава, екскурсія, урок тощо. Відповідно до методу організації дослідники пропонують виділяти проекти у формі ділової  гри чи практичної роботи.

   Незалежно від типу проекту, результати учнівської праці мають бути відчутними, певним чином оформленими, мати конкретне матеріальне вираження.  До прикладу, у формі відеофільму, альбому, газети,  веб- сторінки

 

4. Етапи роботи над проектом

Організаційний етап містить у собі подання й створення групи учнів для роботи над проек­том. З'являється ядро групи, визначаються сфери інтересів.

Вибір і обговорення головної ідеї майбут­нього проекту включає:     - визначення цілей і завдань (навіщо затіваємо проект, що довідає­мося й чому навчимося по завершенні роботи);

- обговорення стратегії досягнення поставлених цілей і уточнення підходящих для цього тем проектів (тобто які конкретно теми допоможуть моїм учням довідатися про щось й навчитися чомусь, який загальний план роботи над конкре­тним проектом, що забезпечує досягнення по­ставленого завдання).

- обговорення методичних аспектів і організація роботи учнів.

Структурування проекту з виділенням те­матичних і змістових запитань для певних груп учнів, підбір необхідних матеріалів починається зі складання загального простого плану, що піз­ніше стає розгорнутим, виділяються етапи і їхні завдання, розподіляються між групами учнів з урахуванням їх інтересів (наприклад, добір істо­ричного, літературного й краєзнавчого матері­алу, добір ілюстративного матеріалу, обробка ілюстрації, оформлення ресурсу, редагування, – відповідно до можливостей і інтересами кож­ного учасника), визначаються плановані резуль­тати й способи їхнього рішення, оформлення. 

Також робота над проектом включає ре­тельно розроблені завдання для кожної групи учнів і дозволяє вчителеві не втручатися в ро­боту групи, виконуючи функції консультанта або учасника проекту на рівних підставах з ін­шими.

Передбачається інтенсивний обмін інформа­цією, думками, отриманими результатами. Ро­бота над проектом створює для вчителя можли­вості формування в атмосфері співробітництва й співтворчості нових відносин з учнями, що до­зволяють самим учням не тільки побачити рівну людину, але й усвідомити свої права й, що важ­ливіше, відповідальність.

Підведення підсумків складається в розпо­віді про пророблену роботу, аналіз успіхів і не­вдач у роботі над проектом.

Крім того, дуже важливо приділити якнайбі­льше уваги самостійним видам діяльності учнів, які допоможуть кожному учневі розкрити свою індивідуальність, але в рамках уроку це зробити навряд чи можливо. Учні, хто поодинці, хто в парі, а хто й невелика група, систематично мо­жуть виконувати самостійну роботу, що вимагає від них пошуку додаткової інформації, збору даних, аналізу, осмислення фактів. Ці роботи для різних учнів можуть бути розраховані на тиждень-два, на місяць і більше.

Проект може бути різного ступеня складно­сті. Це може бути проект, що охоплює весь клас і передбачає роботу над окремими проектами, що становлять загальний проект, а можуть бути й самостійні невеличкі проекти, що охоплюють пару учнів.

Проект, що виконують учні, повинен викли­кати в них ентузіазм, захоплювати їх, іти від се­рця. Будь-яку дію, виконану індивідуально, у групі, за підтримкою вчителя або інших людей, діти повинні самостійно спланувати, виконати, проаналізувати й оцінити.

Для методу проектів дуже істотним є питання практичної, теоретичної й пізнавальної значимо­сті передбачуваних результатів.

«Метод проектів» завжди припускає рішення учнем якоїсь проблеми. Рішення про­блеми передбачає, з одного боку, використання сукупності різноманітних методів і засобів на­вчання, а з іншого боку - необхідність інтегру­вання знань і вмінь із різних предметних галу­зей.

Тому якщо ми говоримо про «метод про­ектів», то маємо на увазі саме спосіб досягнення дидактичної мети (суб'єктом якої є педагог) че­рез детальну розробку проблеми (суб'єктом якої є учень) і її рішення, що повинне завершитися цілком реальним, відчутним практичним резуль­татом, оформленим тим або іншим способом.

Результати виконаних проектів, які одержу­ють учні, повинні бути, що називається, «відчу­тними»: якщо це теоретична проблема - те конк­ретне її рішення, оформлене в інформаційному продукті, якщо практична - конкретний продукт, готовий до споживання.

 Результатом з позиції педагога є зміна рівня сформованості ключових компетентностей, що демонструє учень у ході проектної діяльності.

Таким чином, під проектом ми маємо на увазі спеціально організований учителем і само­стійно виконаний учнями комплекс дій за рі­шенням значимої для учня проблеми, що завер­шуються створенням продукту; під методом проектів - технологію організації освітніх ситуа­цій, у яких учень ставить і вирішує власні про­блеми, і технологію супроводу самостійної дія­льності школяра».

Під «компетенцією» розуміється загальна здатність і готовність особистості до діяльності, заснована на знаннях і досвіді, які придбані за­вдяки навчанню, орієнтована на самостійну участь особистості в учбово-пізнавальному про­цесі, а також спрямована на її успішне вклю­чення в трудову діяльність. А метод проектів дозволяє формувати компетенції.

 

ІІ. Практична частина

   1.  Використання  проектів на уроках в початкових класах

   Як відомо, сучасний світ спілкується «мовою проектів». Людина на будь-якому рівні (навіть на побутовому) будує та реалізовує життєві проекти. Годі говорити про новітню професійну сферу діяльності. Так, наприкінці XX ст. склався новий тип організаційної культури діяль­ності — проектно-технологічний, тому такі інноваційні форми діяль­ності, як проектна, стали своєрідним атрибутом часу. Отже, питання «чи потрібно до такої діяльності готувати дітей?» стає риторичним.

      Дитинство саме по собі — повноцінний період людського буття. А це означає, що освіта має давати не тільки знання, що знадобляться в майбутньому дорослому, а й знання, уміння та навички, що можуть уже сьогодні допомогти дитині розв'язати її нагальні життєві проблеми. Школа — це місце, де дитина живе і вчиться жити в складному навколишньому світі, працювати і спілкуватися з іншими людьми і, в тому числі, здобувати необхідні знання. Щоб домогтися цього, навчання повинне орієнтуватися на інтереси й потреби учнів і ґрунтуватися на особистому досвіді дитини.

       Основним завданням освіти стає актуальне дослідження навколишнього життя. Учитель і учні йдуть цим шляхом разом, від проекту до проекту.

Проект, який виконують учні, має викликати в них ентузіазм, захоплювати їх, йти від серця. Будь-яку дію, що виконується індивідуально, у групі, за підтримки вчителя або інших людей, діти повинні самостійно спланувати, виконати, проаналізувати й оцінити. Звісно, вони мають чітко розуміти мету проекту.  Ідеальний проект той, для виконання якого необхідні знання з різних галузей, що дають змогу розв'язати цілий комплекс проблем.  Розв'язуючи конкретні життєві завдання, будуючи стосунки один з одним, пізнаючи життя, діти одержують необхідні для цього життя знання, причому не в дискретному вигляді, а вже в синтезованому, як це і є в реальному житті, вчаться самостійно учитися.

Проектну діяльність можна розпочинати вже з першого класу.  Працюючи багато років  вчителем  початкових  класів я вважаю, що у першому класі жодна проектна робота не обходиться без допомоги батьків. Це зумовлено малим обсягом знань, дослідницького досвіду та навиків пошукової діяльності. Тому і сам процес побудови проектної роботи специфічний.

І етап – учитель висуває пропозицію щодо можливих тем проектів та способів їх втілення.

ІІ етап – учні висувають зустрічні варіанти і клас обирає найбільш вдалий.

ІІІ етап – учитель працює з класом, а з поглибленням у проект, з кожним учнем індивідуально ( тлумачить його роль у проекті, допомагає організувати роботу, підказує напрямок, тему для пошуку).

ІV етап – учитель працює  із батьками на батьківських зборах або в індивідуальному довільному порядку,  де  вчитель консультує батьків щодо допомоги дітям у виконанні роботи.

V етап – представлення самого проекту.

     Користь методу проектів для початкового навчання складно пе­реоцінити. Це передусім пов’язано з тим, що цей метод будується на засадах гуманізму, у центрі навчального процесу перебуває дитина з її особливостями, інтересами, потребами. На сучасному етапі впровадження методу проектів втілює в реальність ідею індивідуалізації навчального процесу та розвивального навчання, а також позитивно впливає на різні сфери педагогічної діяльності зокрема, загальноосвітню: 

• знання перестають бути метою, а стають засобом освіти;
• навчальний матеріал сприймається цілісно та з орієнтацією на створення певного продукту;
• школярі отримують нові, нетрадиційні для школи знання, вміння та навички;
• навчальні предмети природним чином втрачають свій ізольований характер, користування знаннями та вміннями відбувається на рівні міжпредметних зв’язків;
• пошук  необхідно ї інформації  спонукає школярів до систематичної роботи з довідковою літературою.

  Варто зауважити, що метод проектів нині не розглядається як аль­тернатива класно-урочній системі, натомість  - як додатковий засіб, що підвищує якість навчання, розвиває пізнавальну сферу та особистісні якості молодшого школяра.

     Важливо, щоб кожен учень розумів свою роль у проекті та його значення взагалі.  Не можна відкидати взаємодопомогу учнів та їх обмін ідеями і думками, часом саме вони є ключем до успіху. Найбільше першокласникам запам‘ятався навчальний проект «Дивосвіт навколо нас», який втілився по закінченню святом для дітей та їх батьків.

                                     «Дивосвіт навколо нас»

 Навчальний  проект

Мета проекту: формувати уявлення про світ живої та неживої природи, рослинний та тваринний світ рідного краю,допомогти усвідомити себе, як частинку навколишнього світу,берегти красу навколо себе, розвивати допитливість, наполегливість, вміння працювати з довідковою літературою, виховувати відчуття прекрасного, любов до природи.

Навчальний предмет: природознавство

Кінцевий результат:

- тренування навичок роботи в групі;

- формування навичок роботи з енциклопедичною та довідковою літературою;

- засвоєння програмного матеріалу з теми;

- поглиблення, поширення набутих знань через створення довідникового посібника «Дивосвіт навколо мене»

Тривалість: 10 днів

І. Організаційний  момент. Мотивація.

Вчитель.    Повітря, земля  і  вода – це  природа.

                  Природа – це  я.

                  І  ти – це  природа.

                 У  нашому  світі  під  сонцем  одним

                 Повинні  ми  жити  у  згоді.

ІІ. Представлення   теми  проекту  та  очікуваних  результатів.

  - Що  ви  бачите  на  підвіконниках  у  школі, вдома?

  - Що  росте  у  вашому  дворі,  біля  школи?

  - Що  ми  п’ємо,  чим  дихаємо?

Усе,  що  ви  мені  розповіли,  оточує  нас,  тобто  є  навколо  нас. Це  довкілля. Спробуйте  зробити  власне  визначення: що  таке  довкілля?

   Висновок:  довкілля – це  середовище,  в  якому  живе  людина.

- Якщо  ми  поглянемо  навколо  нас,  то  побачимо,  що  довкілля  різноманітне  і  цікаве,  яке  ми  можемо  назвати  чарівним  дивосвітом,  що  нас  оточує.

   Мудра  природа  навчає  нас  завжди  і  всюди. Птахи  вчать  нас  співу,  бджілки – старанно  працювати,  мурашки – будувати,  квіти – милуватись  красою. У  довкіллі  є  чимало  таємниць. Щоб  їх  розуміти,  потрібно  бути уважним  і  спостережливим. Тож  поринемо  у  неповторний  дивосвіт  природи.

  Саме  тому  ми  з  вами  працювали  над  проектом  « Дивосвіт  навколо  нас », з  метою  більшого  пізнання  та  охорони  нашої  природи.

ІІІ. Обговорення  та  презентація  групами  етапів  планування  проекту.

1. Звіт  групи  « Кімнатні  рослини ».

      Ми  зібрали  матеріал  про  кімнатні  рослини,  а  саме:

- фотоматеріали, їхнє  походження  та  назви  рослин,  правильний  догляд  за  ними;

- вірші  та  власні  твори  про  улюблені  вазони;

- провели  конкурс  природолюбів  на  кращий  вирощений  вазон  та  малюнків  «Вазони на  моєму  підвіконні ».

2. Звіт  групи   «  Лікарські  рослини ».

       Ми  провели  пошукову  роботу  і  дізналися,  що  в  Україні  є  багато  лікарських  рослин , якими  можна  вилікувати  чимало  хвороб. Також  зібрали  легенди, вірші  та  загадки  про  них. Учасники  нашої  групи  поділились  рецептами  народної  медицини  рослин, які  використовують  у  себе  вдома.

3. Звіт  групи  « Квіти ».

      Ми  прочитали  чимало  легенд  про  квіти,  зібрали  вірші,  загадки  про  них, намалювали  малюнки  своїх  улюблених  квітів, виготовили  вироби  своїми  руками.  А   найголовніше – дізналися  про  значення  квітів – символів  України  та  із  призначенням  кожної  квітки  українського  віночка  та  ознайомились  з  квітами,  які  занесені  до  Червоної  книги.

ІV.  Підсумок  проекту.

 1. Оформлення  результатів  дослідження.

      На  основі  проведеної  роботи  групами  створено  довідковий  посібник

     « Дивосвіт   навколо  мене».

 2. Аналіз  успіхів  та  невдач.

                  Гра  « Вільний  мікрофон »

     - Чи  сподобалась  вам  робота  над  проектом?

     - Що  вдалося  зробити  легко,  що  зацікавило?

     - Що  було  виконувати  важко? 

 Колективний  висновок.

Вимоги до сучасної освіти полягають не тільки в розвитку мислення ,а ще й у форму­ванні уміння здобувати інформацію з різних джерел, поповнювати і оцінювати її, бачити ба­гато­манітність явищ, критично ставитись до ін­формації, вчитися розуміти інших людей та співробітничати з ними. У зв'язку з цим у мене і виникла необхідність засто­сувати метод Едварда де Боно в проектній діяльності.

Е.Боно [2] розглядає мислення в таких аспек­тах: критичному, конструктивному та творчому, наголо­шуючи на тому, що школа недостатньо приділяє ува­ги і часу для розвитку останніх двох аспектів мислен­ня, не завжди враховує емоції, відчуття.

Едвард де Боно є популярним у світі психо­логом, авто­ром 45 книжок, піонером «мислення про мислення». Едвард де Боно навчає мислення як навички, яку можна і потрібно розвивати. Ба­гато з вправ Едварда де Бо­но, які тренують і розвивають процес мислення, можуть успішно застосовуватися на уроках як окремі інтеракти­вні методи [1]. Один із них - метод розумових різнокольорових капелюхів.

Загальновідомо, що стиль одягу багато в чому фор­мує поведінку людини, логіку її вчин­ків, може дик­тувати певну лексику, жестикуля­цію, міміку тощо. Змінюючи костюм, людина мовби одягає нову маску, змінює свою роль, іноді і характер. Яскравим прик­ладом такої за­лежності є головний убір. "Капелюх, головний убір блискуче вправляються з роллю знаку, си­мволу певної соціальної групи. В той же час ка­пе­люх легко надіти, змінити, скинути, а разом з ним й перемінитися [1, с.7]".

Е.Боно пропонує використовувати для розу­мових операцій не капелюхи-символи соціаль­них ролей, а ко­льорові капелюхи, кожний з яких несе певні психоло­гічні характеристики і сим­волізує певний тип мислення.

Білий капелюх символізує нейтральну інфор­мацію. Учень, міркуючи з білим капелюхом на голові, при­гадує особисті знання і вміння, про­бує визначити, якої інформації недостатньо, які прогалини в знан­нях, окреслює джерела, де мо­жна знайти і доповни­ти потрібну інформацію, користуючись словниками, картами, таблицями, схемами, документами тощо.

Червоний капелюх — це формування свого ставлен­ня до подій і їх учасників, це дозвіл від­крито вирази­ти свої відчуття, емоції.

Чорний капелюх — це вказівка на негативні сторо­ни, безпеку, помилки. Учень, міркуючи з чорним ка­пелюхом на голові, піклується про іс­тину, правдопо­дібність, критично оцінює: "Чи це правильно? Які можливі проблеми і небез­пеки?"

Жовтий капелюх — це простеження позити­вних сторін явища, переваг та досягнень. Мета мислення під жовтим капелюхом — довести здійснення ідеї.

Зелений капелюх — це пропозиції, ідеї, мож­ливі альтернативи. Достатньо просто висунути ідею для подальшого розгляду, не обґрунтову­ючи її логічно.

Синій капелюх – контроль над розумовим процесом, підбиття підсумків, висловлення спостережень та коментарів.

Реалізація методу проектів на практиці веде до зміни позиції вчителя й визначається прин­ципом педагогічної підтримки розвитку учня в ході проектної або дослідницької роботи - з но­сія готових знань він перетворюється в організа­тора пізнавальної діяльності.

Таким чином, здійснюючи проектну діяль­ність, ми пере­коналися, що проектна педагогіка, в основі якої закладе­но діяльнісно - особистіс­ний підхід, передбачає тісний зв'язок навчання та виховання з життям, активізує розви­ток само­стійності, активності, вміння адаптуватися до дійсності, спілкуватися, працювати в команді.

А найголовніше — участь у проектуванні розвиває у дітей дослідницькі та творчі здібно­сті, здатність до само­визначення, вміння само­стійно конструювати свої знан­ня, здатність орі­єнтуватися в інформаційному просторі, вміння планувати свою роботу і час та презентувати свою роботу.

Отже, робота над проектами, як одним із ви­дів інно­ваційної педагогічної діяльності, дає змогу сучасній школі не тільки робити навча­льно-пізнавальний процес привабливішим, не тільки здобувати глибші знання, а, головне - ви­конувати високу освітню місію, навчити ді­тей вчитися із задоволенням.            Використання метод проекту в початковій школі  дозволяє:         

     Учням – оволодіти значним арсеналом методів дослідження (аналіз літератури, пошук джерел інформації, збір та обробка даних, висунення гіпотез та методів їх вирішення тощо).       

     Учителю – надати пріоритет різним видам самостійної діяльності учнів.         

Учням – набути комунікативної компетентності.

 

ВИСНОВКИ

      У цій роботі я намагалася  дослідити розвиток творчих здібностей молодших школярів у процесі проектної діяльності, розглянути впровадження методу проектів на практиці.

   На мою думку метод проектів підсилює та заохочує щире прагнення учнів до навчання, а, отже, на практиці є надзвичайно ефективним. Проектування завжди особистісно орієнтоване та дозволяє вчитися на власному досвіді й досвіді інших учасників у конкретній справі, а не вдаватися у навчальну діяльність.

     У проекті учні стають основними дійовими особами освітнього процесу, вони є рівноправними учасниками творчого колективу. Це дозволяє їм об’єднуватися за інтересами, забезпечує різноманітність рольової діяльності. Метод проектів дає можливість залучати до навчального процесу не тільки дії та думки школярів, але й їхні почуття.

       Написання проектної роботи дає змогу учням переконатися в тому, що отримані знання – це, насамперед, засіб пізнання подій, процесів, явищ, що відбуваються у сучасному світі і їх можна активно використовувати на практиці.

     Використання методу проектів у навчально-виховному процесі сприяє кращому засвоєнню знань у школярів, а також виробленні у них вмінь самостійно шукати та користуватися різними джерелами інформації.

    Проектування  заохочує та підсилює щире прагнення до навчання з боку учнів, тому що воно особистісно - орієнтоване, має високий мотиваційний потенціал¸  дає змогу вчитися на власному досвіді й досвіді інших у конкретній справі.

     Застосування учителем проектної технології сприяє виробленню у дітей практичних навичок та враховує індивідуальні особливості кожного учня, сприяє творчому розвитку не лише школярів, але й педагогів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана    література:

1. Артисюк І. Застосування методу проектів у початковій школі / Ірина Артисюк // Початкова освіта. – №27 (603). – 40с. – С. 3 – 4.

2. Башинська Т. Проектувальна діяльність – основа взаємодії вчителя та учнів / Ж-л «Початкова школа», №6-7, 2003.

3. Боно Є. Учите своего ребенка мислить / З.Боно// Пер.с англ. - Мн.: ООО «Попурри», 2005. - 432с.

4. Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття») (1993 р.) // http://zakon2.rada.gov.ua/

 5. История педагогики и образования. От зарождения воспитания в первобытном обществе до конца ХХ в.: учеб. пособие для пед. вузов / [Пискунов А.И., Вендровская Р.Б., Кларин В.М., и др.]. – 2-е изд. испр. и доп. – М.: Творческий центр «Сфера», 2001 – 510с.
   6. Кобєлкова С. Метод проектів як засіб креативно-пізнавальної діяльності молодших школярів / С. Кобєлкова // Початкова освіта. – 2009. – № 5-7. – С.21.