Дослідницька робота на тему «Порівняння в «Зів’ялому листі» Івана Франка»

 

 

 

 

 

Дослідницька робота

на тему

«Порівняння в «Зів҆ялому листі»

Івана Франка»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

                                                                                                                          Стор.

Вступ  .........................................................................................................    3 - 4

 

1. Вживання порівнянь у художньому мовленні.  ...........................    5 – 6

 

2. Історія написання «Ліричної драми».  ..........................................    7 - 9

 

3. Використання порівнянь І.Франком

           у збірці «Зів’яле листя».  ...............................................................    10 – 17

 

Висновки  ...................................................................................................   18 – 19

 

Список використаної літератури  ............................................................    20

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                Вступ

    На сучасному етапі розвитку мовознавства дослідження семантичного рівня мови є, звичайно, одним із провідних лінгвістичних напрямів. Значна увага вчених приділяється семантиці слів. Все це і зумовило загальну спрямованість нашого дослідження, темою якого є «Порівняння в «Зів’ялому листі» Івана Франка».

    Робота присвячена дослідженню явища порівнянь у поезіях  І.Я.Франка - одного з найбільших майстрів художнього слова.

    Матеріалом дослідження стала збірка поезій Івана Франка «Зів’яле листя».

    Об’єкт – порівняння, які використовує письменник у художніх творах.

    Мета  дослідження – вивчити класифікацію порівнянь; виявити і описати порівняння у художній мові автора.

    Завдання дослідження :

1. з’ясувати суть поняття «порівняння»;
2. виявити роль порівнянь у художньому мовленні;
3. показати наскільки глибоко і всебічно використовуються І.Я.Франком скарби української мови;
4. визначити функції порівнянь в поезіях Каменяра.
5. прослідкувати використання автором порівнянь;

     Завдання, що поставлені у роботі вирішуються за допомогою стилістичного аналізу мовної структури творів.

     Характер поставлених завдань визначив вибір методів дослідження. У процесі дослідницької роботи застосовувались спостереження, аналіз тих явищ , що розглядаються; синтез, систематизація, узагальнення; описовий метод; метод семантико-стилістичних спостережень.

     Практична значущість дослідження полягає у розкритті і виявленні ролі порівнянь у художньому мовленні поезій збірки І.Франка «Зів’яле листя».

    Структура роботи. Дослідницька робота складається зі вступу, трьох розділів та загальних висновків. У кінці роботи знаходяться списки використаної літератури, на основі яких проводилося дослідження. Обсяг тексту роботи – 20 сторінок.

    У вступі обґрунтовується вибір теми, визначається мета й завдання дослідження, його об’єкт та предмет.

    У першому розділі – Вживання порівнянь у художньому мовленні – розглядається поняття «порівняння»; аналізуються різні точки зору щодо виділення критеріїв визначення цього терміну та висвітлюються основні класифікації порівнянь.

     У другому розділі - Історія написання «Ліричної драми» -  подається загальна характеристика збірки та причини її створення.

    У третьому розділі - Використання порівнянь І.Франком у збірці «Зів’яле листя» - проводиться аналіз та значення порівнянь у поезіях.

    У висновках узагальнюються результати й підводяться підсумки роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Вживання порівнянь у художньому мовленні.

      Окрасою поетичної і прозової мови є зображувально-виражальні засоби. Одним з найпростіших з погляду структури є порівняння. У різних літературознавчих джерелах знаходимо різноманітні тлумачення поняття «порівняння».

      Порівняння (лат. comparatio) – це троп, у якому один предмет, подія зіставляються з іншими, у яких ці особливості виявлені різко, яскраво.

      Порівняння – троп, який полягає у поясненні одного предмета через інший, подібний до нього за допомогою компаративної зв’язки , тобто єднальних сполучників : як, мов, немов, наче, буцім, ніби та ін.. або предиката – подібний, схожий, нагадує, здається та ін..

      Порівняння – троп, який полягає у зіставленні одного предмета з іншим для того, щоб глибше розкрити, яскравіше змалювати його.

      Порівняння – 1) лінгв. Слово або вислів, у якому називається особа, предмет або явище, з якими порівнюється хто-, що-небудь.

2) літ. Засіб художньої образності, один з видів тропів, що полягає у зіставленні одного предмета або явища з іншим для того, щоб глибше  розкрити, яскравіше змалювати його.

      Отже , з наведених визначень літературознавчого терміну «порівняння» можемо зробити такий висновок, що даний троп письменники застосовують у своїх творах з метою глибше й яскравіше змалювати той або інший предмет чи явище.

      Своєю рухливою синтаксичною структурою, розширенням часового та просторового аспектів (минуле та майбутнє) порівняння різниться від метафори, де неприпустимі обставини часу та місця, - лаконічної образної формули, що посідає місце предиката у реченні.

      Подеколи у порівнянні опускаються сполучники, наближаючи його до метафори : «Книги – морська глибина» (І.Франко). Цей троп має велику традицію, він широко застосовується в усній народній творчості («Парубок, мов явір», «дівчина, як зоря» та ін..).

Літературознавці виділяють кілька різновидів порівнянь :

1. Порівняння виражене за допомогою порівняльних сполучників як, ніби, наче.
2. Порівняння виражене за допомогою прикметників порівняльного ступеня. В такі звороти можна додати слова здається, бачиться, схожий та ін..
3. Порівняння, для яких використовується орудний відмінок.
4. Порівняння виражене орудним відмінком без прийменника.
5. Порівняння виражене описовим безсполучниковим зв’язком .
6. Також існують негативні порівняння.

Існує й інша класифікація порівнянь у літературознавстві :

1. прості порівняння;
2. поширені порівняння;
3. заперечувальні порівняння;
4. порівняння – запитання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Історія написання «Ліричної драми».

        У своїй роботі ми звертаємося до поетичної збірки І.Я.Франка «Зів’яле листя», яка створювалася понад десять років і  була видана у 1896 році. Вона є перлиною не лише Франкової, а й світової інтимної лірики. Адже не дарма ця збірка має підзаголовок «Лірична драма» й складається з трьох частин (так званих «жмутків» - це три дії, зміст яких життя і нещасливе кохання ліричного героя). Як і кожен шедевр, силою вираження загальнолюдських, «вічних» почуттів, височінню своїх етико-моральних принципів вона хвилює й сучасного читача. Ці поезії І.Франка, крім найтонших ліричних почуттів, несуть у собі відбиток глибокого трагізму – в його любовній ліриці ніби поєдналися традиції О.Пушкіна й В.Шекспіра.  Дослідники вважають, що в житті Франка було три жінки, яких він кохав: Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська і Целіна Зиґмунтовська, але якій же саме жінці поет присвятив свою неперевершену за художньою вартістю ліричну збірку «Зів'яле листя»? Сам поет скаже про це у вірші  «Тричі мені являлася любов...». В нього було три кохання, три жінки : «Одна несміла, як лілея біла...», «Явилась друга — гордая княгиня...», «Явилась третя... — і очам приємно...» [2,42]. Та чи три це жінки або, може, одна, кохання до якої поет проніс крізь усе життя ?

        Припустимо, що «лілеєю» була Ольга Рошкевич, бо для Франка вона  перша жінка, яку Іван Якович глибоко покохав і якій присвятив багато своїх поезій. Нещастя їхнього кохання полягало в тому, що батько Ольги, Михайло Рошкевич, спочатку погоджувався на одруження Ольги з Іваном, але після арешту Франка він заборонив дочці мати будь-які зв'язки з арештантом. Ольга мала сильний характер і не хотіла розривати відносини з Франком, проте обставини вимагали того, щоб вона одружилася з Володимиром Озаркевичем. В 1880 році Франка заарештували вдруге і Ольга винить себе в цьому, бо, якби він не приїхав до неї, можливо, все було б інакше. У 1912 р. помер чоловік Ольги,  і вона їде до своєї сестри Михайлини. Коли Ольга жила у Львові, вона уникала зустрічей з Франком, хоча він хотів її бачити. Перед смертю Франко переказував, щоб Ольга прийшла до нього попрощатись, благав її. Вона вислухала Михайлину, яка передала його прохання, з її очей потекли сльози, але вона сказала : «Ні». Чи дійсно Ольга не хотіла бачити Франка або вона настільки його кохала, що просто не могла собі уявити, не хотіла розуміти те, що єдина людина, яку вона обожнювала, помирає. Мабуть, вона просто розуміла, що у нього є дружина, тому не дозволила собі стати між ними. Ми розуміємо, що Ольга була досить сильною жінкою. Франко присвятив їй небагато творів, але біль за нею, біль за втраченим коханням став поштовхом до створення його лірики, а головне скропив кожну поезію «Зів’ялого листя». Для Франка протягом усього життя було священним ім’я Ольги, а колишня наречена до самої смерті зберігатиме його листи. Ольга заповідала сестрі Михайлині покласти їй у труну ті листи, тому вони втрачені для читача. Для змалювання непорочної чистоти Ольги, її високої духовності письменник використовує запозичений з Біблії символ – «білу лілею».

        Гордою княгинею стала для Франка Юзефа Дзвонковська – справжня загадка, розумна, шляхетна. Ангел доброти, розсудку, невинності.

         Між Ольгою і Юзефою було багато спільного – витонченість натури, шляхетність, делікатність, краса. Самопожертва наче дублювали одну жінку в іншій. На Франка шляхтянка справила велике враження. Після Ольги Рошкевич Юзефа була саме тією жінкою, яка б могла стати його дружиною. На жаль, цього не сталося. Відмова Юзефи прикро образила Франка. Лише згодом він довідався, що Юзефа Дзвонковська була хвора на туберкульоз. Рано чи пізно вона мала померти, тому вона не могла стати його дружиною. Відмовляла Юзефа і всім іншим, але лише Франкові відкрила справжню причину.

         Але підемо далі і з’ясуємо, хто ж була ця третя, на яку так «приємно дивитися» ? Її ім’я – Целіна Зигмунтовська. Вона працювала на пошті, потім вийшла заміж за поліцейського комісара, мала з ним двох дітей, і швидко овдовіла. Байдужість Целіни до Франка була вражаюча : вона навіть не читала і не мала наміру читати «Зів’яле листя». Коли потім Целіну запитували, чому вона не відповіла взаємністю Франку, то вона відверто, спокійно, не вигадуючи різних причин, відповіла, що він їй просто не подобався, бо був рудий, а їй подобались брюнети. Целіна твердила, що Франко буквально її переслідував. Так тривало місяцями. Потім він зник. І ось одного дня Франко знову з’явився на пошті в супроводі якоїсь гарної брюнетки – то була його дружина. Тоді Целіна полегшено зітхнула : нарешті вона буде мати спокій. На початку 1890 р. Целіна виїхала зі Львова, бо померла її тітка. Франко знав про це і в його записнику з’являється вірш «Похорон пані А.Г.», який увійшов у перший «жмуток»  «Зів’ялого листя».

         В останні дні життя, тобто травень 1916 р., не писав Франко майже нічого, бо права рука була паралізована, а ліва теж відмовлялася працювати. Іван Якович ходив по своїй бібліотеці, читав Біблію по-грецьки і по-латині, задумувався над Мойсеєм, над Христом і християнською філософією; згадував св.. Варнаву й Івана з Дамаску. Деякі незакінчені вірші наказав спалити в його присутності, деякі відкладав і думав як їх завершити. Отже, можемо припустити, що збірка «Зів’яле листя» була автобіографічною, бо факти з життя Франка неодноразово вплітаються в його поезії.

          Але кому ж вона присвячена ? Ми схильні вважати, що лірична збірка поезій І.Франка присвячена Ользі Рошкевич – єдиній, чистій, першій і останній любові. Проте іноді здається, що збірка не присвячена жодній з жінок, тому що образ жінки є досить узагальненим і абстрактним. Франко то підносить її до неба, то кидає в глибоке провалля. Одна – «лілея біла»; друга – «гордая княгиня»; третя – «женщина чи звір». А ми бачимо одну – така сила майстерності поета: перед нами не три особи, а три силуети однієї й тієї самої  жіночої постаті, три грані одного кристала. Тобто, збірка «Зів’яле листя» є одою нещасливому коханню, яке огортало душу поета протягом багатьох років.

Коли вийшла збірка, то недруги підхвалювали Франка, радіючи, що він покінчив з громадською лірикою і перейшов до мотивів журби, кохання, оспівування свого «я». Однак друзі, не зрозумівши збірки, навіть засуджували Франка. Велика кількість поезій «Зів’ялого листя» написана на зразок народних пісень. Недарма видатний український композитор М.Лисенко звертався до поезій цієї збірки й поклав на музику деякі з них.

3. Використання порівнянь І.Франком у збірці «Зів’яле листя».

        Відкрити світ почуттів і страждань І.Франка нам допомагає чудова збірка інтимних віршів «Зів’яле листя». Важко знайти у світовій літературі більш хвилюючу поетичну розповідь про страждання людської душі, зраненої життєвими негодами і нещасливим коханням.

        «Зів’яле листя» - це не просто кілька «жмутків» зів’ялого листя ліричних зізнань, а й лірична драма в усіх розуміннях цього слова, драма самого Франка, а не лише ліричного героя. Це трагедія закоханого серця.  Компонуючи книгу, Франко спирався не на хронологічний, а на тематичний принцип, щоб найповніше висловити своє бачення картини світу і почуттів закоханої людини. Кожен цикл складається з двадцяти творів, лише перший із них завершується ще й «Епілогом». Оригінально поет визначив жанр збірки – лірична драма, що підкреслює драматичний сюжет. У центрі ліричного сюжету книги – романтичний юнак, що скаржиться на неприхильність до нього дівчини, у яку закохався, тому зазнає розчарувань між горем і надією. Це квітуча весна, яка змінилася на сувору зиму.

       Розглянувши поезії першого «жмутку» (1886 – 1893) можемо з упевненістю сказати, що вони присвячені першому коханню І.Франка. Це весна, шалене кохання, яке не пройшло випробування на вірність і міцність і заподіяло перші пекучі страждання. Отже, Франко на сторінках першого «жмутку» постає перед читачем закоханою молодою людиною, яка дуже самотня, але сподівається на взаємність. Це відчувається з самого початку, з перших поезій, рядків, які вміщені у цій збірці. Ліричний герой не може знайти собі місця, проте його ваблять рух, втеча,  інший простір – простір серця, яке ніяк не може вгамуватися. Все це він намагається передати за допомогою порівнянь, які він вплітає у речення за допомогою сполучників як, наче, мов, немов.

І в груді щось метушиться, немов

Давно забута згадка піль зелених...

Себе я чую сильним і свобідним,

Мов той, що вирвався з тюрми на світ...

І, попри тебе йдучи, я дрожу,

Як перед злою не дрожав судьбою...

Якби ти слово прорекла мені,

Я б був щасливий, наче цар могучий.

(«Не знаю, що мене до тебе тягне») [2,7]

Твої очі, як те море

Супокійне, світляне:

Серця мого давнє горе,

Мов пилинка, в них тоне.

Твої очі мов криниця

Чиста на перловім дні,

А надія, мов зірниця,

З них проблискує мені.

(«Твої очі, як те море») [2,11]

        В цій поезії самотність головного героя підкреслено зимовим холодом, і, очевидно, безнадією на взаємне кохання. Досягається художня довершеність цього вірша за допомогою порівнянь, якими письменник, ніби грається.

Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі,

Розвійтесь , як тихе зітхання !

(«Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі») [2,20]

      У наведених поезіях бачимо, що І.Франко багато використовує порівнянь. Вони передають образ коханої, її стриманість, вроду, які він порівнює з явищами природи.

      Вірші другого «жмутку» (1895) – поезії літа, поезії споглядання «мого серця драми». В них лірична драма звучить чи не найтрагічніше. Основним тут стає пафос ілюзій, мрій, ідеалу. Поезії другого «жмутку» - елегії, тому що в них переважають мотиви переживання, передусім самотності, розчарування, страждання. Другий «жмуток» ліричної драми написаний у народнопісенній манері. Тому багато поезій стали улюбленими піснями та романсами. Вони сповнені більш оптимістичними нотами, ніж попередні. Адже ці вірші присвячені вже іншій жінці, новому коханню І.Франка.

        Вірш «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» є однією з найблискучіших перлин збірки. Читаючи твір одразу відчувається його особлива задушевна мелодика. В ньому автор намагається передати силу невимовного болю від радості, захоплення до гірких, болісних розчарувань. Це видно з тих порівнянь, які Франко добирає для характеристики своєї дівчини. За своїм семантичним походженням вони є порівняннями-запитаннями.

Ой ти, дівчино, з горіха зерня,

Чом твоє серденько – колюче терня ?

Чом твої устонька – тиха молитва,

А твоє слово остре, як бритва ?

Ох , тії очі темніші ночі,

Хто в них задивиться, й сонця не схоче !

Ой ти, дівчино, ясная зоре !

Ти мої радощі, ти моє горе !

(«Ой ти, дівчино, з горіха зерня») [2,24]

        У наступній поезії «Червона, калино, чого в лузі гнешся ?» відчуваються ноти журби ліричного героя. Франко, використовуючи прийом протиставлення дуба калині, намагається показати, які не рівні між собою в силі і почуттях є хлопець і дівчина. Для цього він наприкінці  вірша, ніби підводячи підсумок, використовує  порівняння.

Я вгору не пнуся, я дубам не пара,

Я дубам не пара;

Та ти мене, дубе, отінив, як хмара,

Отінив, як хмара. [2,25]

        Вірш «Чого являєшся мені у сні ?» - це зворушливий монолог, що вражає відображенням внутрішньої боротьби, душевних мук ліричного героя. Закоханий юнак, який любить дівчину безнадійно, але вона, на жаль, не відповідає йому взаємністю. Хлопець намагається вирвати її із серця, бо любов завдає йому страждань. Читаєш вірш і відчуваєш всю силу почуття, глибину страждань цієї зраненої коханням людини. Туга відчувається у сповнених великого душевного болю порівняннях, які використані у поезії. І для  цього Франко знову ж таки добирає порівняння - запитання  і порівняння, які виражені за допомогою порівняльного сполучника мов. Вони передають частину образу коханої, її стриманість у ставленні до ліричного героя :

Чого являєшся мені

У сні ?

Чого звертаєш ти до мене

Чудові очі ті ясні,

Сумні,

Немов криниці дно студене ?

Чому уста твої німі ?

Який докір, яке страждання,

Яке не сповнене бажання

На них, мов зарево червоне,

Займається і знову тоне

У тьмі ? [2,29]

      Однак, ця любов закоханого не знаходить відгуку в серці дівчини і в нього виникає бажання забути образ милої, яке було миттєвим. Ліричний герой просить, хоч у сні приходити до нього і приносити змученому серцю миті щастя. Для того, щоб глибше передати цей кульмінаційним момент поезії Франко використовує поширене порівняння.

Так най те серце, що в турботі,

Неначе перла у болоті,

Марніє, в’яне, засиха. [2,30]

      У наступних своїх поезіях письменник яскраво, поетично і разом з тим правдиво зумів передати страждання люблячого серця, гіркоту нерозділеного кохання. Написати так може лише любляча людина, яка все це сама вистраждала. І це було дійсно так. Адже це другий «жмуток» ліричної драми І.Франка, друге його кохання, друга мрія стати щасливою людиною.

Я не тебе люблю, о ні,

Моя хистка лілеє,

Не оченька твої ясні,

Не личенько блідеє.

Не голос твій, що, мов дзвінок,

Мою бентежить душу,

І не твій хід, що кождий крок

Відчути серцем мушу.

(«Я не тебе люблю, о ні») [2,26]

Як віл в ярмі, отак я день за днем

Свій плуг тяжкий до краю дотягаю;

Немов повільним спалююсь огнем,

Та ярко бухнуть сили вже не маю.

(«Як віл в ярмі, отак я день за днем») [2,34]

Сипле, сипле, сипле сніг,

З неба сірої безодні

Міріадами летять

Ті метелики холодні.

Одностайні, мов жура,

Зимні, мов лихая доля,

Присипають все життя,

Всю красу лугів і поля.

(«Сипле, сипле, сипле сніг») [2,34]

      Бентежать душу рядки цієї поезії за допомогою тих порівнянь, які використав Франко. Як бачимо, не склалося і це кохання поета. Франко знову називає ліричного героя «жебраком», як і в першому «жмутку». Однак не варто засмучуватись, тому що, по-перше, у серці письменника з’явилися такі чудові поетичні рядки, а, по-друге, нам залишилися у спадок прекрасні вірші сповнені великої любові.

         Поезії третього «жмутку» (1896) були написані через рік. Це осінній плач зневіреного, розбитого серця. Під тягарем життєвих обставин сорокарічний поет втомився, знесилився, почувався «зраненим звіром», що «тікає у нетрі, щоб у своїй берлозі здихати». У них поет зображує ліричного героя розбитим, подавленим. Це видно з тих порівнянь, які Франко використав у поезії «В алеї нічкою літною».

В алеї нічкою літною

Я йшов без тями, наче тінь,

Горіли зорі надо мною

І неба темная глибінь,

Мов океан тиші, спокою,

Лилася в душу.

(«В алеї нічкою літною») [2,38]

     Байдужість і горе, які оселились у душі героя виявляються і у наступних віршах.

Увесь свій жаль, увесь свій біль,

Хтів я в одну звернути ціль,

В один набій страшний, як грім,

Зібрать свою всю силу в нім

І вилить голосно, мов дзвін...

Та в серці мойому поет

Бунтуєсь , плаче, мов дитя,

Для нього ти краса життя...

 («Я хтів життю кінець зробить») [2,41]

Тричі мені являлася любов.

Одна несміла, як лілея біла.

З зітхання й мрій уткана, із обснов

Сріблястих, мов метелик, підлетіла...

Вона була невинна , як дитина,

Пахуча, як розцвілий свіжо гай.

Явилась друга – гордая княгиня,

Бліда , мов місяць, тиха та сумна,

Таємна й недоступна, мов святиня...

Явилась третя – женщина чи звір ?

Глядиш на неї – і очам приємно...

За саме серце вхопила мене,

Мов Сфінкс, у душу кігтями вп’ялилась

І смокче кров, і геть спокій жене...

Півсонні вії, мов боїться втрати,

І око в око зазира мені.

І дивні іскри починають грати...

І дармо дух мій, мов у сіті птах,

Тріпочеться !

(«Тричі мені являлася любов») [2,42]

      У поезії «Тричі мені являлася любов» Франко зізнається, що іпостасей коханої в «ліричній драмі» три. Автор на сторінках цього вірша постає людиною, яка висловлює свої глибокі почуття до жінок, використовуючи при цьому для кожної з них характерні порівняння. Отже, перед нами постає зневірений, з розбитим серцем ліричний герой, якому тричі  «являлася любов» і тричі він втрачав надію на щастя.

Що одна недоля – то серце м’яке,

То співоцькеє серце вразливеє,

На красу, на добро податливе.

А що друга недоля – то хлопський рід,

То погорджений рід, замурований світ,

То затроєний хліб, безславний гріб.

А що третя недоля – то горда душа,

Що нікого не впустить до свого нутра,

Мов запертий огонь сама в собі згора...

Я не можу, не можу спинити того,

Що , мов чорная хмара, на мене йде,

Що , мов буря, здалека шумить-гуде !

(«Матінко моя ріднесенька !») [2,47]

      У  цій поезії Франко пояснює причини мук закоханого. Людська гордість не дозволяє герою просити милостині в коханні, тому всі свої болі й страждання він здавлює в собі. Для більшої емоційності автор використовує порівняння.

      У наступних поезіях Франко звертається до біблійних мотивів, філософствує над сенсом життя, при цьому застовує різноманітні порівняння.

Та пану богу я не хочу блюзнить,

Бо пощо вірних щирі чуття дразнить ?

Мов актор той, мечем махати

На паперовії страхопуди ?

Одно лиш вічне без початку й кінця,

Живе й сильне, - се є матерія :

Один атом її тривкіший,

Ніж всі боги, всі Астарти й Ягве...

Я не дитина, я не лякаюсь мар,

Неначе в’язень з дому тортур і кар,

Душа моя на волю рветься

В мами матерії лони вснути.

(«Душа безсмертна ! Жить віковічно їй !») [2,51]

       Ці поезії є перлинами болю ліричного героя. Франко відчував себе спустошеним і неспроможним далі не тільки боротися, а й жити. Кришталева чаша життя наповнилася краплинами радощів і страждань, злетів і падінь, надій і розчарувань. Він виливає свій біль у найкращі поезії. Тільки вміючи так до самозабуття, до самозречення кохати, тільки маючи такий могутній, неповторний талант, можна було створити прекрасну пісню великої любові, яка хвилюватиме й захоплюватиме серця людей вічно.

                       Висновки

      Важко знайти у світовій культурі людину такого безмежного творчого діапазону, як Іван Франко. Довгий час його читачам представляли як поета боротьби, залізного борця, несхитного революціонера. Ті грані Франкового поетичного таланту, котрі не вписувалися в цю характеристику, залишалися ніби непрочитаними.

        Мова поезій збірки «Зів’яле листя» І.Я.Франка багата й різноманітна, як і його життя, відображене в творчості. Вірші збірки – пошук ідеалу, мрія про прекрасне, якою був одержимий поет. Пошук – тернистий, з багатьма злетами і падіннями, мрія – нездійсненна, але виспівана серцем. У віршах ми бачимо трьох жінок : Ольгу Рошкевич – «лілею білу», першу і незабутню любов; Юзефу Дзвонковську – «гордую княгиню», котра відмовила Франкові свідомо, знаючи про свою смертельну недугу. І, нарешті, Целіну Журовську – звичайну поштову маніпулянтку, в яку шалено закохався Франко, будучи враженим її вродою. Вона стала для нього втіленням вимріяного ідеалу краси, до якого так поривалась душа поета. Целіна не відповіла Франкові взаємністю. Нерозділене, безнадійне кохання завдало поетові нестерпних мук і страждань. Якими доречними будуть тут слова П.Сороки : «Любов – це кара, це сумна в’язниця , Бог від якої заховав ключі».

        Ніби підсумовуючи сказане, можемо  визначити чим для Франка було кохання. Це : «За любов її і ласку дам я небо, рай, весь світ»; «Завмерлеє в серці кохання»; «Любов – то мстивий бог, незгоєні рани, невтішені жалі»; «Се розпука моя, невтишима тоска»; «Люблю я власну мрію».

         З того пекельного сердечного вогню і народились неперевершені шедеври любовної лірики І.Франка, котрі ось уже понад століття хвилюють людські душі чаром всеосяжного кохання. Лірична збірка «Зів’яле листя» вражає силою і сконцентрованістю людського чуття, незвичайним багатством змісту, мінливістю настроїв і тонкою грою емоцій. Франкові вдалося піднятися над особистим стражданням, здолати власну душевну травму, поглянути на факти свого життя очима художника.

        Цей складний шлях знайшов вираження не тільки в тематичному, але і в жанровому розмаїтті поезій. Автор використовує пісню, сонет, сюжетний ліричний вірш, філософський верлібр, елегію, романс, ліричний портрет, наслідує народні пісні, білий інтонаційний вірш.

        Також це відображено й в емоціональному змісті поезій та їх мові. Поетичне мовлення І.Франка дуже багате : воно вміщує складні й багатоманітні словникові глибини української літературної мови і чисті джерела народнопоетичної мови. Так , письменник використовує різні способи поетичного освоєння фольклорних джерел : включення в поезію пісенного тексту, використання сюжету народної пісні, введення народної символіки семантичний контекст, поєднання традиційних фразеологізмів з новітньою інтелектуальною лексикою, вживання релігійної лексики та біблійної символіки для створення оригінальних поетичних образів.

         Своєрідність мови поезій І.Франка полягає не тільки в багатстві словникового складу, а і в способі його використання відповідно не тільки до предмета зображення, а й до психічного складу поета, зокрема до його темпераменту, який позначений пристрастю й динамізмом. Поетичному мовленню І.Франка властиві порівняння, як засіб експресивного вираження почуттів і думок, відбивають своєрідність психічного складу поета. Динамізм особистості письменника знаходить виявлення і в способах використання порівнянь.

          Таким чином, можна підсумувати, що висока частотність порівнянь у поезіях збірки «Зів’яле листя» є проявом могутнього темпераменту і кохання поета. Адже недарма Франко так писав : «Любов не залежить від нашої волі, приходить без нашої заслуги, щезає без нашої вини».

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури :

 

1. Безпечний І. Теорія літератури. – К.: Смолоскип, 2009.

 

2. Іван Франко. Твори в 20 ТТ. / за ред. О.Є.Корнійчук, О.І.Білецький, П.С.Козланюк, Д.Д.Копиця, М.Е.Омельяновський. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1952. – Т.11. – 575 с.

 

3. Словник української мови : в 11 ТТ. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред.. І.К.Білодіда. – К.: Наукова думка, 1970 – 1980. – Т.8. – с. 258 – 259.

 

4. Шевченко О.П. Українська мова. Українська література. Практичний довідник / - Чернігів : КММЕДІА, 2015. – 224 с.

 

5. Шляхами Івана Франка на Україні : Путівник / Упоряд. М.О.Мороз; Наук. ред. д-р іст. наук. Ю.Т.Гошко. – Львів: Каменяр, 1982. – 127 с.