ДОСЛІДНИЦЬКО- ЄКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА з напрямку «Народознавство та краєзнавство» на тему: РОСЛИНИ ТА ТВАРИНИ В УКРАЇНСЬКІЙ СИМВОЛІЦІ

Про матеріал

ДОСЛІДНИЦЬКО- ЄКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА

з напрямку «Народознавство та краєзнавство»

на тему:

РОСЛИНИ ТА ТВАРИНИ В УКРАЇНСЬКІЙ СИМВОЛІЦІ

Перегляд файлу

Куп’янська гімназія №2

Куп’янської міської ради Харківської області

 

 

 

Конкурс «Юний дослідник»

ДОСЛІДНИЦЬКО- ЄКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА

з напрямку «Народознавство та краєзнавство»

на тему:

РОСЛИНИ ТА ТВАРИНИ В УКРАЇНСЬКІЙ СИМВОЛІЦІ

                             D:\Оформление\7721769_4357fd16.jpgВиконала:

            Малигіна Поліна

          9 років, 3-Б клас

Керівник:

Редя-Малигіна Т.О.

 

Куп'янськ  2018

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1.РОСЛИНИ В УКРАЇНСЬКІЙ СИМВОЛІЦІ

РОЗДІЛ 2.ТВАРИНИ В УКРАЇНСЬКІЙ СИМВОЛІЦІ

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Символіка – своєрідна візитна картка країни. Історично склалося так, що кожна країна має свої державні та народні символи.        

До державних символів країни належать державний прапор, державний герб та державний гімн, які є розпізнавальними знаками країни.

 Народні символи – це те, що найбільше любить і шанує даний народ. В одних народів їх більше, в інших менше. Називаючи народний символ, можна дізнатися, про яку країну іде мова. Народні символи поділяють на предмети, тварини (птахи) та рослини.

Українці мають свої традиції, які споконвіку шанують і бережуть - це батьківська хата, материнська пісня, святий хліб, вишитий рушник, червона калина, зажурена верба, хрещатий барвінок, дивовижна писанка, вірний своєму краю лелека. Всі вони наші давні і добрі символи, наші обереги. Можливо, маючи такі прекрасні символи, український народ зумів уберегти від забуття нашу пісню і думу, нашу історію і родовідну пам'ять, волелюбність. Народні символи – це наші святині.

У моїй роботі хотілось би детальніше висвітлити народну символіку України, а саме рослини і тварини в українській символіці.

 До рослинних символів відносяться калина, верба, дуб, тополя, барвінок, чорнобривці, тощо. Вони здавна уособлюють красу нашої України, духовну міць народу, засвідчують любов до рідної землі. Вони розповсюджені по всій території нашої держави .Кожна рослина мала своє тлумачення. Наприклад:  калина - символ краси та дівочої вроди; барвінок - символ життя; чорнобривці - символ вроди; мак – символ скорботи, крові невинно вбитої людини.

Крізь віки пронесли українці любов до різних  тварин, тому що вважали їх символами. До тварин-символів українського народу належать: лелека, ластівка, зозуля, соловейко, півень, бджола, їжак, корова, кінь, коза ,тощо. Як і рослини, тваринна символіка має свій таємний зміст. Наприклад: ластівка-символ добробуту, добрих новин; кінь — символ вірності; лелека-символ добра і кохання; символом туги за рідним краєм є журавель

Наші предки вірили, що тварини і рослини, які люди, мають душу, вміють розмовляти, можуть дати добру пораду і захистити в біді. Тому так багато в народі складено пісень, казок, легенд і переказів, загадок і прислів'їв і тому символи вишивають на сорочках, рушниках .Також рослини і тварини можна знайти у розписі посуду, в кованих виробах, у різьбленні,  прикрашанні житла, гончарних виробах, у гравюрі, геральдичних символах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1.РОСЛИНИ В УКРАЇНСЬКІЙ СИМВОЛІЦІ

Без верби та калини нема України

Народна мудрість

ВЕРБА  ( додаток 1.)

Верба була священною для наших предків, священною вона повинна залишатись і для нас.

Українське село важко уявити без верб. Їх висаджували на городах, біля ставку, річки, в кінці греблі, на левадах, на дорогах, що вели в село, на пагорбах, на видолинках, на болоті. Отож, верба росте в кожному регіоні України, вона невибаглива до кліматичних умов. На земній кулі близько п'ятисот різновидів верби, тридцять з них зустрічається в Україні. Верба оберігала людей від пекучого сонця, тому стежки та дороги, які з'єднували села, обсаджували вербою.

Найбільша річка України Дніпро укріплює береги саме завдяки вербам, які схиляють свої віти над її руслом. Недарма кажуть: «Там, де росте верба, житиме й річка».

Верба широко використовувалась у господарстві. З неї будували хати (особливо на півдні України), робили ясла для худоби, кошари, клітки для свійських птахів, корита, човни, музичні інструменти. А на Поліссі майстри плели та й нині плетуть коші, козубки, кошики, меблі, декоративні прикраси, Адже в Україні й досі у багатьох місцевостях процвітає народний промисел—лозоплетіння. З лози плетуть огорожі, тини, перелази, живоплоти. Верба - чудовий перший весняний медонос.

 У народі кажуть: «Де верба, там і вода». Тому криниці копали там, де росла верба.

Що ж символізує верба?

Верба — це символ побачень. Гурт парубків завжди збирався під вербою на «парубочу нараду». Верба символізує згоду, тому чоловіки йшли миритися із своїми жінками під вербу, під нею збиралися й на віче.

Верба — це символ весни, пробудження природи: «Зацвіла верба, прийшла весна». Котики верби — то перші квіти на нашому столі, у нашій оселі. Гілкам верби приписують різні магічні властивості. За повір'ям, верба охороняє людей і худобу від усього злого. Застромлена в стіну або під стелею освячена вербова гілка оберігає тварин від пошесті. Розтрушений попіл спаленої верби підвищує врожай і оберігає його від загибелі. Щоб хвора людина одужала, її ударяли освяченою гілкою верби, промовляли: «Не я б'ю, верба б'є». У купіль малої дитини теж клали гілку верби. Лихоманку виганяли обкурюванням від спаленої зеленої гілки верби. А якщо раптом зуб заболить, потрібно з'їсти дев'ять бруньок з освяченої гілки верби.

Неділя за тиждень перед Великоднем називається Вербною. У Вербну неділю святять вербу. Діти тут же біля церкви намагаються проковтнути кілька котиків свяченої гілки, щоб горло не боліло. Під час граду викидають надвір гілочки свяченої верби, щоб град припинився. Відваром свяченої верби миють голову, щоб зняти головний біль. Лікують нею ревматизм, збивають гарячку. Товчене листя з верби кладуть на рану, а горілку, настояну на її листі, п'ють проти шлункових захворювань

Про тиху, скромну вербу народ склав багато пісень. У багатьох творах згадує вербу  Т.Г. Шевченко. Перебуваючи на засланні у пустелі біля Каспійського моря, Шевченко посадив вербову гілку. Він поливав, доглядав її і виросла вона йому на втіху. Росте верба Шевченкова і досі.

 

 

 

 

КАЛИНА

Червона калина стала символом отчого краю, нашої рідної України. Її вишивали на рушниках, сорочках, скатертинах. Вишита сорочка, рушник та калина – з цього починається ненька-Україна.

Калина символізує материнство: кущ — сама мати; цвіт, ягідки — діти. Це також уособлення дому, батьків, усього рідного.

Біля кожної хати на Україні обов’язково ріс кущ калини. Її червоні кетяги прикрашали хату; вони висіли під стріхою, їх клали у вікна між шибками на зиму. У найлютіші морози вони живили оселю теплом і красою. Коли починали будувати хату, калину садили біля вікна застільного. Казали, що це символ любові, мудрості. 

Досі існує повір’я: якщо вирізати з калини сопілку, то в сім’ї з’явиться продовжувач роду — син.

З калини робили колиски для немовлят, прикрашали світлиці.

Калина – це слава рідної землі, отчого краю, батькової хати.

Калина    це той символ, що пам’ять людську береже, нагадуючи про милий край, це символ безсмертя.

Калина    це символ мужності й незламності духу в боротьбі за незалежність рідного краю.

Червоні плоди калини здавна символізували мужність людей, які проливали кров за Батьківщину. Її саджали на могилах тих, хто боровся за волю та незалежність українського народу як символ вічної людської пам’яті та незнищенності народу.  Якщо ви візьмете в руки ягідку і виймете плід – сплющену насінину, – то за формою вона нагадає вам людське серце.

  Ой у лузі червона калина похилилася,

Чогось наша славна Україна зажурилася.

А ми тую червону калину підіймемо,

А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо

Коли в давнину козак вирушав у дорогу, мати напувала його калиновим чаєм і давала з собою хліб з калиною, а наречена прикріплювала до коня гілочку, щоб нагадувала козаку домівку, матір, кохану, його рідну мову.

На початку літа кущі калини вкриваються безліччю білих суцвіть серед зеленого листя й стоять, привертаючи зір кожного, ніби наречена в білосніжній сукні. Завдяки такому ніжному цвітінню калина стала символом дівочої краси, чистоти й кохання, свідком дівочих радощів і смутків. Дівчата довіряли їй найпотаємніші мрії.

Дуже гарною буває калина не тільки навесні, а й восени, коли вкривається яскраво-червоними кетягами ягід, що нагадують корали. Плоди на гілках калини зберігаються дуже довго. Ягоди залишаються свіжими всю зиму.

Збирати калину до лісу або до річки ходили дівчата, як на свято. Вважалося, що дівчина, яка першою побачила кущ калини, буде щасливою. Навколо куща дівчата водили хороводи, співали пісень, славили красу Калини та кликали свою долю. Першу гілку чіпляли за ікону і на причілку хати. Це означало, що в хаті живе дівчина на виданні.

Не обходився без калини і такий важливий обряд, як весілля. У багатьох весільних піснях є слова про калину. Найдорожчих гостей зустрічали короваєм, прикрашеним калиною.  Перед молодими на столі ставили букет із гілочок дуба та калини. І на весільному рушнику вишивали калину з дубом як символи дівочої краси і ніжності та чоловічої сили і міцності.

Калина – дерево поетичне. Калину оспівують у піснях, про неї складено легенди. В одній із них розповідається про те, як вродлива дівчина Калина завела у болото ворогів-бусурманів. Багато з них загинули, але загинула і молода красуня. На місці її загибелі виріс кущ, який на честь дівчини і назвали калиною.

Оспівана калина у поезіях Т. Г. Шевченка, І. Франка.  У “Кобзарі” слово “калина” зустрічається 360 разів! Красу рідної природи Тарас Шевченко подає через поетичний образ калини.

  У своїй творчості до калини зверталась і Леся Українка. У своїй драмі  «Лісова пісня»  вона  4 рази звертається до образу калини.

Прикмети і приказки у народній творчості:

Як цвіте калина – сій гарбузи.

Якщо на калині багато ягід – зима буде холодна.

Любуйся дитиною, коли росте, а калиною, коли цвіте.

У лузі калина з квіточками, неначе матуся з діточками.

Україна, мов калина.

Про калину не тільки складено багато віршів, пісень, а й написано картин художниками. Особливо часто зустрічається калина в орнаменті петриківського розпису.

 

ТОПОЛЯ  

Тополі по волі

Стоять собі, мов сторожа,

Розмовляють з полем.

І все то те, вся країна

Повита красою...

Тополя -не просто дерево - це символ дівочої краси, а також жіночого й дівочого суму, їх самотності. Тополя край дороги - це образ жінки чи дівчини, котрі чекають своєї долі чи свого судженого...

Вона струнка і красива від ранньої молодості до зрілих літ. Уособлює тонку натуру, чутливу до впливу років та оточення: як з роками на тополі з'являється все більше засохлих гілок, так і людину з літами «обсідають» усе нові й нові проблеми - до невирішених старих додаються болючі нові, які вимагають вирішення. Так само, як тополя не любить рости одна, в основному, ми бачимо ряд тополь або хоча б декілька їх, так і людина не може жити самостійно: їй потрібна підтримка або хоча б присутність її рідних, друзів, знайомих.

Листя на тополі тремтить, як і на осиці, але з іншої причини: легенда каже, що під тополею лихий колисав на своїх колінах Іуду-немовля, майбутнього Христового зрадника - отож листя тремтіло від присутності нечистого і непрошеного гостя і від цього ж гілля тополине потягнулося вгору, до неба, втікаючи від «чортової колискової».

Вважають, що тополя здатна забирати з людей негативну енергію і очищати повітря від злих духів та всього шкідливого та нечестивого.

Народні прикмети та приказки :

Коли тополя пізно розвивається, знай, що літо буде прохолодне.

Високий, як тополя, а дурний, як квасоля.

Дівка — як тополя.

Стоїть посеред двору, як тополя.

 

ДУБ 

Дуб — оберіг українського народу

 Українці з прадавніх часів свято оберігали Природу, поклонялися їй, намагалися жити у гармонії з навколишнім світом. Особливо у пошані були довговічні велетні-дуби. Недаремно це дерево вважають Світовим Деревом, від якого почалося все живе на Землі. Дуб виступав аналогом святині (храму), місця, де здійснювалися релігійні обряди, жертвопринесення. У народній релігії дуб вважається деревом Перуна, символом мужності, чоловічого начала, витривалості, довголіття, здоров’я, родючості, шляхетності, вірності. Дуб споконвіку був оберегом козаків. Дерево, якому судився довгий вік, стає священним, йому надають сакрального значення, складають міфи і легенди. Адже скільки історичних подій, змін у природі і суспільстві йому судилося побачити за століття чи тисячоліття! Народні перекази говорять, що дуб був ще до створення світу. А розкопки Трипільських поселень ,встановили, що 5 тисяч років тому пекли хліб з жолудів.

Листя дуба поширене на українських вишивках і писанках.

Шанували дуб і як родюче дерево (на ньому багато жолудів), тому обрядові дійства проти безпліддя відбувалися біля дуба, як і біля плодових дерев. На Поліссі зберігся звичай садити дубок, коли народиться дитина. Якщо дуб гарно росте, це вважається доброю прикметою. Це повір'я втілилося в казці, коли дерево сповіщало про стан героя: як під'їздив богатир до своєї домівки з перемогою — листя на дереві зеленіло, як потрапляв у скруту -скручувалось або з нього капала кров.

Дуб шанують за міцність, красу, довговічність. «Міцний, як дуб,» — кажуть про сильного чоловіка.

Вважалося, що у дубі живуть душі хоробрих воїнів і у нього наймогутніша влада над злими силами. Він оберігає людину від усіляких негараздів, від злого чародійства. Мандрівники залишали біля дуба свої посохи, забезпечуючи собі спокійний шлях.

Віковічні дуби у давніх піснях і думах, казках та легендах символізують могутність, незламність народного духу, невмирущість його душі.

Доки на Хортиці шумітимуть дуби, доти буде захищена Україна

Юзефінський Дуб — один з найстаріших дерев в Україні. Він знаходиться  Рівненської області. За місцевими переказами, Юзефінський дуб є свідком походів на древлянські землі Київського князя Ігоря 945 року та княгині Ольги, і навіть має відповідне прізвисько «Дуб князя Ігоря». У XX ст. деякі природознавці підтвердили цю легенду, визначивши за фітограмою вік Юзефінського дуба у 1350 років, завдяки чому він потрапив до переліку Природних чудес України та навіть визнаний був найстарішим дубом України. Подальші виміри засвідчили, що його обіймище становить 7,90 метри, висота до 20 метрів, а вік — 1000 років.

 

БАРВІНОК  

Барвінок є символом української культури. Ця невибаглива рослина завжди росла і росте біля українських осель, стелиться вздовж стежин. Барвінком прикрашають весільний коровай, його садять біля хати. Барвінок вплітають дівчата у віночок. Він зеленіє навіть під снігом. Барвінок є символом кохання. Барвінок - символ радісної життєвої сили, вічності усталеного буття, провісника весни та емблема викривальних сил; невмирущої пам'яті про покійних; незайманості, цнотливості.

Ця вічнозелена рослина має стебло до 60 сантиметрів завдовжки, що лежить на землі, цвіте на весні і на початку літа (у травні–червні). Барвінок розводять у садах та парках як декоративну рослину, причому виведені сорти мають золотисті та сріблясті листки, а також пухнасті (махрові) квіти.

З давніх часів барвінок застосовували в медицині.

Барвінок, поряд з іншими ранніми квітками /підсніжник, пролісок/, вважали провісником весни. Його глянцево-зелене тверде листя не гине ні влітку від спеки, ні зимою від холоду, морозу і снігу. Рослина стала символом радісної життєвої сили, вічності і була перенесена з лісу в сади біля людських домівок. Її тулили до всього, що потребувало вічності, краси, життєстійкості: народженій дитині до свічки, щоб життя було довгим і щасливим; до свічок весільних, щоб любов наречених була нев'янучою; до весільного калача, щоб людські серця до молодят горнулися; до весільного гільця - як символ вічного усталеного буття.

„Як цей барвінчик ніколи не блідне, так най і життя твоє не блідне”, - казали дружки молодій, молодому, коли закінчували початий матір'ю віночок на голову чи віночок-сердечко, який пришпилювали молодому на грудях.

Барвінок на могилах знаменує невмирущу вічну пам'ять про покійних. Тому один із видів барвінку /барвінок малий/ українці називають могильником, або хрещатим барвінком, а в Альпах його нарекли фіалкою мерців. До весілля наречена брала на свій вінок барвінок із родинних могил - щоб шлюб міцно оберігався. Дівчині, яка починала дівувати, мати давала у пазуху барвінок із найдавнішої родової могили - щоб оберігав її долю, дівочу честь, цноту.

Барвінок, за П. Чубинським - разом із ягодами калини - символ дівоцтва, незайманості. Про дівчину, що зганьбилася, казали: "Барвінчик свій потоптала".

Барвінок вважали талісманом, який оберігає від диявольської сили, від усякої нечисті та від злих відьомських чарувань. Він допомагає викривати відьом. Якщо почепити вінок з барвінку над вхідними дверима, тоді й відьму видно - вірили у народі. Барвінок ніколи не викидали на смітник, а тільки у воду, щоб він не загинув від спраги.

Завдяки яскравим квітам барвінок широко використовують у етнічних малюнках.

 

 

 

 

МАК  

 Природні особливості цієї рослини здавна дивували людину, адже в одній маківці, як правило, буває близько тридцяти тисяч зернин. Отже, недаремно мак символізує щедре відтворення життя та життєвої сили.

Голівка маку — символ голови Роду, Прародительки ще за часів матріархату. Можемо припустити, що й ім'я Макоші (Мокоші) пов'язане з назвою цієї магічної квітки. Зображення Богині на рушниках справді нагадує стиглу маківку — символ надзвичайної родючості. Вірогідно, й покрівля найдавніших святилищ цієї Богині будувалася у формі маківки. Недарма ще й нині куполи церков у народі називають "маківками".

Широко застосовувалась ця чарівна рослина і в народній медицині, і в священних обрядах. Його насінням, освяченим на свято Маковія обсипають садибу, людей і худобу. На весіллі молодій у черевики насипають мак, щоб не була безплідною. Мак-обов'язкова приправа до Різдвяної куті з тим же значенням примноження роду. З допомогою маку в давні часи викликали рясні дощі, посипавши свячене зерно в криницю з певними чарівними заклинаннями. Проте такий обряд слід було виконувати з великими застереженнями, щоб не викликати сильні зливи.

 Мак вживали в їжу з магічною метою — посилення життєвих функцій організму (макові коржики широко використовувались в обрядовості, особливо в літніх та родинних святах).

Червоний мак дівчата вплітають у віночки, вишивають на сорочках та рушниках, як символ дівочої краси. Червоний колір маку здавна ототожнювався кольором крові. Тому він був символом здоров'я і водночас нагадуванням про кров загиблих за Київську  Русь воїнів.

Макова голівка, як і макове зерно взагалі, вважається символом розуму.

 

РОЗДІЛ 2. ТВАРИНИ В УКРАЇНСЬКІЙ СИМВОЛІЦІ

КІНЬ   (додаток 2.)

Кінь - символ сонця і водночас потойбічного світу; циклічного розвитку світу; нестримних пристрастей та інстинктів; чоловічого начала; інтуїтивного пізнання; у слов'ян-язичників - символ смерті і воскресіння сонячного божества; багатства, могутності; степу, швидкості; волі; символ вірності, відданості.

У багатьох думах, піснях оспівували козака і тут же згадували його коня. Козак власне і був козаком, коли мав коня. У фольклорі козак звертається до коня як до побратима, просить "розбити тугу по темному лугу", винести з "тяжкої неволі". За словами Д. Яворницького, козак просить коня "розділити його радість у перемозі над ворогом, заповідає йому, вмираючи, передати з дикого степу вісточку дорогим товаришам і близьким родичам у славній Січі і далекій Україні..."

Усна народна творчість, література змальовують коня "вороненьким", "баским", "вітроногим". Напувати коня козака символізувало колись на Україні освідчення в коханні. Аналогічно трактувалися і такі дії як сідлання коня, розчісування йому гриви. Вирізьблені з дерева кінські голови /коньки/, підкови були надійним оберегом від злих духів.

Сватати дівчину їхали "кіньми в наряді":

Ой у саді, саді, саді-винограді

Стояв кінь вороний у наряді.                                                                                              

Коня було визнано священною твариною, він міг принести й успіх, і смерть. Кінь займав важливе місце в житті українців і тому його символіка відобразилася і в побуті і в традиціях нашого народу. Образом коня прикрашали оселі, предмети побуту, вишивку, кераміку тощо. І найчастіше він трактувався як оберіг, але й естетичну цінність не можна відкидати.

Також зообраз відображується і в традиціях українців, зокрема в весільних і поховальних обрядах,

Ще однією символічною річчю образу коня є кінська підкова. Українці вірили і досі вірять, що прибита до порога стайні кінська підкова, оберігає коней від злодіїв. Атрибути кінської упряжі, підкови, дзвіночки, кінські черепи – все це вважалося могутніми оберегами, захистом від бід, запорукою успіху і благополуччя.

КОРОВА   

У всіх відомих релігіях корова — символ родючості, достатку, благоденства

Корова - символ продуктивних сил Землі, материнського інстинкту, матері-годувальниці, добробуту і благополуччя; втілення тільки добрих начал і ні в яких ситуаціях не здатна на зло. Вона - годувальниця і поїльниця родини, а тому про неї піклуються, її шанують, доглядають і поводяться з нею лагідно всі домашні. Окрім цього, вчить людину бути доброю, віддячувати добром на добро. Тілесно сильна і витривала, невибаглива до себе, хоча і любить догляд та увагу. Здатна багато працювати для користі і блага тих, хто поруч з нею. Вміє і може віддячити за виявлену до неї ласку і турботу. При негараздах та невдачах вдається до песимізму, навіть, зневіри. Вона миролюбна і терплячка, бо любить гармонію з оточенням, але стає небезпечною, коли закінчується її терпіння - тоді може бути агресивною і злою.

Корова була обов'язковим весільним подарунком (частиною приданого) нареченої. Саме корова — символ жінки, тому її дарували на щастя новоствореної родини. Вважають, що старослов’янське слово «коровай» походить від слова «корова».

 

 

 

ЛЕЛЕКА   

В українців лелека – символ сімейного щастя, миру, добра. Звили гніздо лелеки на хаті – то на щастя. Цей прекрасний птах невіддільний від батьківського дому, замріяних верб над рікою, колискової матері.

Лелека -символ поваги до батьків; символ мандрівників; сімейного благополуччя, щастя; батьківщини.

Вбивство лелеки прирівнювалося до вбивства людини. Цей птах за повір’ям, має риси і звички, що притаманні людям. В народному уявленні він є символом праці і відданості. Де він покладе своє кубло, тій хаті буде щастити, а якщо його образити, він і хату може спалити. В Україні птахів і звірів не називали людськими іменами. Однак, для лелек робили виняток. З ними розмовляли, «радилися» як з членами сім’ї.

Звернімо увагу на те, скільки пісень, казок і повір’їв в Україні пов’язано з цим білим птахом з чорною позначкою і скільки він має назв – бусол, боцюн, бузько, гайстер, чорногуз, лелека. У фольклорі і літературі лелека символізує любов до рідної землі, тугу за батьківщиною. Ви, напевно, чули і казки, і пісні, і вірші про лелеку.

 -Коли лелека викидає з гнізда яйце чи пташенят, то літо буде сухе, врожай поганим.

-Якщо лелеки не поспішають у вирій, зима буде теплою, і навпаки.

-Щастя для дівчини, якщо вона побачить першого лелеку, який летить з вирію.

Летять великі птахи

Ліси, поля минають

Ту хату де осядуть -

Щасливою вважають.

Якщо згадаємо, що за повір’ям він приносить дітей, то стане зрозумілим, чому бог шлюбу і кохання в давніх українських і польських піснях зветься Лель.

Нашу Україну здавна називали лелечою. Можливо, це тому, що на солом’яних стріхах наших предків любили мостити гнізда ці птахи. Можна безліч часу милуватися цим птахом, коли він стоїть у гнізді. Спокійно, немов господар, оглядає подвір’я, гніздо, пильно охороняє дружину, а потім – і потомство. І стає нам затишно і добре, коли десь недалеко клекочуть лелеки.

Коли лелека подружив з людиною, ніхто не пам’ятає. Але люди дуже дорожать дружбою з лелекою, чекають, коли лелеки поселяться на даху хати, пильно оберігають їхній спокій  і, навіть, вважають, що лелеки приносять щастя.

Зображення лелеки прикрашало герби багатьох українських міст. Пташина тематика, просліджується ,також, у вишивці , сюжетних та орнаментальних прикрасах українського житла.

 

СОЛОВЕЙКО  

 Назва цієї маленької співочої пташки походить, як вважають мовознавці, від давньоруської славій – той, хто співає пісню-славу Богам. Недаремно соловей, як і інші великі птахи, вважається віщим пташком, про свідчить пісня:

Соловейко маленький,

В тебе голос тоненький,

Скажи, де мій миленький?

Соловей – провісник Богині Весни: його спів (давньоруське щекот) завжди сприймається як щасливий Божий знак, а відсутність співу солов’я свідчить про передчуття біди.

Шевченкове «соловейко в темнім гаї сонце зустрічає» має глибинну народно-світоглядну основу, яка пов’язує солов’я з сонячним Божеством. Соловей називається  птахом жреців, «Божою», «святою пташкою». Усі слов’янські народи шанували солов’я, весняними вечорами виходили на вулиці, в садочки, щоб послухати спів цього улюбленця Богинь Лади і Лелі, співця любові і щастя.

 В Україні соловейко починає співати на початку травня, коли розцвітають сади. Про це в народі кажуть, що він починає співати, «як нап’ється води з березового листя», і співає доти, поки не перецвітуть сади. Обсипається цвіт - поступово стихає солов’їний спів.

Український народ дуже співучий. Давня легенда розповідає про пташку, пісні якої стали перекладом на пташину мову пісень нашої Батьківщини. Ця пташка - соловей.

Існує багато легенд, казок, пісень, віршів про дорогі і рідні нашому серцю символи. Вони відтворені у вишивках на сорочках, рушниках

За легендою солов'ї навесні гуртом прилітають на Україну, щоб слухати наші пісні, перекладати їх на пташину мову і нести в далеку Індію. Саме у нас солов’ї висиджують пташенят, щоб від самого народження вони чули найкращі у світі пісні.

Соловейко - Свята і вільна Божа пташка, співець добра і кохання, символ весни і волі, високого натхнення і неперевершеного таланту. Виконати свою роботу так, як виконує свою соловейко, не здатен жоден інший птах: соловейко —  найліпший співочий талант пташиного світу. Навіть люди рівняються на нього, тому і кажуть про талановитого співака: «Співає, як соловейко!». Його спів настільки високий і чистий, що людина, слухаючи соловейка, підноситься духом, очищується душевно і втішається чуттями.

 

 

ПІВЕНЬ  

У праукраїнців півень вважався передвісником зорі, сходу Сонця, а, отже, пробудження життя. Не випадково існувала така народна назва як "будимир", тобто «буди світ». Півень,  був «представником грозового полум'я», "символом вогню", "уособленням домашнього вогнища". Ось чому стилізоване зображення його знаходимо на дахах, шпилях будівель, скринях, рушниках. Це був водночас талісман проти пожежі і вогню.

Водночас чорний півень у язичників символізував смерть, пов'язувався із підземним світом. Отже, цей птах був своєрідним символом - моделлю цілого комплексу: життя - смерть - воскресіння.

Спів півня віщував на Україні прихід гостей, а спів біля вікна - нещастя, смерть. Чорного півня не тримали у дворі буде сварка між господарями. Вірили, що існує "півень - царик", якого боїться сам Диявол. Чумаки, вирушаючи в дорогу, брали його як найкращий оберіг.

У фольклорі цей птах виступає як символ войовничості і водночас домовитості: "Як два півні", "Ходити півнем", "Без півня оселя глуха".

Зображення півня міститься на багатьох гербах та емблемах. Особливе місце займає півник у Петриківському розпису, який є сучасним втіленням українського  селянського хатнього стінопису.

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

При виконанні цієї роботи було розглянуто багато різнопланового матеріалу- книжки, інтернет видання, особисті думки відомих і пересічних  людей . І з кожним джерелом інформації все більше і більше зростала повага да наших предків .Я пишаюсь тим що я українка ,адже мої пращури були працьовиті, талановиті, розумні люди, які жили у злагоді з природою. Із покоління в покоління передавалися любов і турбота про все живе і неживе, що їх оточувало,— звірят і птахів, дерева і квіти, землю і воду. У всьому сущім на Землі вони бачили душу, розмовляли з ним, просили порад та захисту ,і не забували віддячувати Природі за її прихильність.

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї та традиції, які вимальовувалися  протягом багатьох століть та освячені часом. Звичаї, традиції, обряди – це втілені в рухи і слова, відчуття  між людиною та природою, між людиною та людиною. А ці взаємини  безпосередньо впливають на духовну культуру народу.

 Я вважаю, що б по справжньому полюбити свою землю ,її неодмінно треба пізнати. Тільки  вивчення своєї історії ,звичаїв ,традицій допоможе нам виховати справжню націю здатну поважати і любити свою Батьківщину!

Любіть Україну, як сонце, любіть,

як вітер, і трави, і води…

В годину щасливу і в радості мить,

любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов'їну.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

  1. Словник символів культури України.-К.: Міленіум, 2002.- 260с.
  2. Богуш А.М., Лисенко Н.В. Українське народознавство К.:Вища

    школа, 2004.- 397 с.

  1. Сергійчук В. Національна символіка України.- К.: Веселка, 1992.-109с.
  2. http://klasnaocinka.com.ua/
  3. http://ukrlife.org/
  4. http://elib.nplu.org/
  5. http://dnevnik.bigmir.net/
  6. http://doshkolenok.kiev.ua/
  7. http://turbota-school.kiev.ua/
  8. http://pti.kiev.ua/

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

Додаток 1.Рослини

 Верба

C:\Users\Nata\Desktop\Картинки\Верба.jpg

 

Калина

 

C:\Users\Nata\Desktop\Картинки\для-сайтов3.jpg

 

 

 

 

 

 

 Тополя

C:\Users\Nata\Desktop\Картинки\Тополь.jpg

 

 

 

 

 

 

Дуб

 

C:\Users\Nata\Desktop\Картинки\1_525501758e5c1525501758e5ff.jpg

 

 

 

Барінок

Картинки по запросу барвінок

 

 

 

 

 

Мак

 

Картинки по запросу Мак

 

 

 

 

 

Додаток  2.Тварини

Кінь

 

Картинки по запросу кінь

 

 

 

 

C:\Users\Nata\Desktop\Картинки\image018.jpg

Корова

Картинки по запросу корова

 

 

 

Лелека

 

Картинки по запросу лелека

 

 

 

 

 

Соловейко

Картинки по запросу соловейко

 

 

 

 

Півень

docx
Додано
6 серпня 2018
Переглядів
3480
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку