Методика організації досліджень на уроках                        

                  географії у 11 класі за темою

            Давальницька сировина у швейній індустрії України:

   позитивні та негативні аспекти для виробників і споживачів   

Цільова група :

. учні 11 класу

Тривалість

. 30 хв .

Мета :

 . показати роль давальницької сировини у швейній індустрії України: позитивні та негативні аспекти для виробників і споживачів, розглянути проблеми і перспективи розвитку галузі ;

. розвивати логічне мислення та вміння робити висновки, користуватися різними джерелами географічних знань;

. виховувати економічне мислення і толерантне ставлення до думок опонентів.

Операційні цілі ( завдання ) :

Після закінчення уроку учень знає

. про  сучасний стан розвитку швейної промисловості та  основні напрямки співпраці швейних фабрик України зі світовими брендами.

розуміє

. основні механізми співпраці за схемою давальницької сировини.

вміє

.самостійно опрацьовувати матеріал за допомогою підручників, додаткової літератури, електроних посібників і т.д. ;

.прослідкувати основні тенденції у співпраці українських підприємств з іноземними інвесторами.

.здійснювати прогнозування щодо подальшого розвитку швейної промисловості України;

може

. працювати творчо , індивідуально та в групі ;

. планувати свою діяльність ;

. представляти результати своєї діяльності та оцінювати її

Методи і техніки :

. дебатні технології ;

. дослідницька робота ;

. індивідуальна та групова співпраця ;

. мозковий штурм ;

. аналіз ситуацій ;

. займи позицію ;

. постановка проблемної ситуації ;

Допомога батьків

. пошук джерел інформації ( збір інформації ) .

Обладнання :

. географічний атлас ;

. енциклопедії ;

. додаткова література ;

. роздруковані статті з географічних журналів про швейну промисловість України;

Допоміжні матеріали :

Додаток 1.  Таблиця  „Досліджуємо етикетки”

Додаток 2. Інформаційне повідомлення для обговорення учасниками дебатів

Додаток 3. Таблиця  „Давальницька сировина. Позитивні та негативні

аспекти для виробників та споживачів”

Додаток 4. „Цікавинки з торбинки”

                                                   Хід  дослідження 

 1.Вступна частина

 1.1.  Почніть урок з  відео сюжету  про світові центри „індустрії моди”. Нагадайте учням що одяг — здобуток культури. Одяг не тільки прикриває тіло і виконує захисну функцію, а також є показником культури й виконує комунікаційну функцію. Одяг вказує на рід (чоловічий/жіночий), рід занять, професію, положення в суспільстві і соціальний статус, належність до певної групи (напр. любителі рок музики), вік людини, певну подію в житті.

Запитайте в учнів : якими критеріями ви користуєтесь коли купуєте одяг? Та вислухайте варіанти відповідей. Зазначте, що дійсно, більшість людей   вибирають одяг не тільки за принципом «що сподобалося, то і купив (ла)», а ще й за принципом якості та практичності.

Основна частина

   2.1. Розгляньте етикетки одягу, який має ваша родина та запишіть у зошитах назви країн-виробників та склад тканини даного товару. Заповніть таблицю.

   2.2. За картами атласу визначте провідні центри  швейної промисловості України.

    2.3. З’ясуйте, які підприємства швейної промисловості розміщено у нашому місті та області.

   За офіційними сайтами цих підприємств( можна одного) установіть, яку продукцію вони виробляють та куди її постачають.

2.4. Запропонуйте учням  побувати в ролі справжніх  спікерів та прийняти участь у дебатах. Поділіть клас на 2 палати. Палату Ствердження (уряд) і палату, Заперечення (опозицію). Наголосіть,що вчитель у даних дебатах  буде суддею і тайм-кіпером. Нагадайте порядок промов і правила гри спікерів кожної з команд. При доповіді вони повинні використовувати інформацію промов, а також настінні карти, ілюстративний матеріал чи презентацію. Тривалість промови триває 6 хвилин. Інформаційні запити спікерам команди можуть задаватися після 1 і до 5 хвилини промови включно. Перша і остання хвилини є захищеними. Спікери повинні прийняти не менше 3 інформаційних запитів.

 Прийом «Проблемне запитання».

   В одному магазині одягу я стала свідком цікавої картини. До прилавку підійшла дівчина та попросила показати не дуже дорогу не синтетичну сукню, яка б мала пристойний вигляд. На такі запити продавець відповіла, що, мовляв, за якістю краще зайдіть до фірмового магазину, а за оптимальною ціною — до секонд хенду. Як так сталося, що українці почали купувати якість і одяг окремо? Чому за  вітчизняні товарні ринки завалює різний непотріб та секонд хенд, а свій виробник змушений животіти? Невже в Україні й справді немає швейної промисловості, яка б за помірну ціну змогла одягнути в якісний одяг? І чи здатна вітчизняна  швейна промисловість ще творити диво вбрання? Про це ми і  запитаємо учасників  наших дебатів...

   Оголосіть тему дебатів для команд.   

І палата - «Ця палата вважає, що в Україні розвинена швейна промисловість».

ІІ палата - «Ця палата вважає, що в Україні  „НЕ” розвинена швейна промисловість»

  Кожна палата отримує інформаційне повідомлення  про дану проблему, досліджує її. За результатами досліджень кожна палата визначає  3-х спікерів. Спікери по черзі проголошують промови і  наводять аргументи на захист поставленої перед ними проблеми.

          І палата – палата лінії ствердження;                            

ІІ палата – палата лінії опозиції;

 2.5. Подякуйте спікерам  обох команд за ґрунтовну підготовку і сумлінне ставлення до своїх обов’язків у процесі гри. Коротко разом з учнями  обговоріть результати дебатів. Запропонуйте групам заповнити  таблицю: „ДАВАЛЬНИЦЬКА СИРОВИНА. ПОЗИТИВНІ ТА НЕГАТИВНІ АСПЕКТИ ДЛЯ ВИРОБНИКІВ   І СПОЖИВАЧІВ.

1.      Підсумкова частина
   1.           Учитель підводить підсумки роботи .
   2.           Запитайте учнів , чи вдалосядосягти очікуваного результату .
   3.           Запропонуйте лідерам груп оцінити роботу своїх товаришів.
   4.           Повідомте учням домашнє завдання.

                                       ДОДАТОК 1

                     Таблиця  „Досліджуємо етикетки”

                                        ДОДАТОК 2    

                            ІНФОРМАЦІЙНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ ДЛЯ

                           ОБГОВОРЕННЯ  УЧАСНИКАМИ ДЕБАТІВ

   В Україні швейна промисловість (галузь легкої промисловості, що виробляє одяг та інші швейні вироби побутового та технічного призначення з тканин, трикотажних полотен, штучною і натуральної шкіри та хутра, нових конструкційних матеріалів, а також різноманітних оздоблювальних матеріалів і фурнітури) перебуває у стані економічного занепаду (зменшення обсягів експорту та зростання обсягів імпорту, заміщення вітчизняного виробництва повного циклу використанням схем з давальницькою сировиною). Водночас, вона історично, ще за радянських часів забезпечувала вітчизняний та іноземний ринки якісною продукцією. Швейна промисловість складає понад 1/3 обсягу валової продукції легкої промисловості.

ЗАГАЛЬНИЙ СТАН РОЗВИТКУ ТА ГЕОГРАФІЯ  ШВЕЙНОЇ  ПРОМИСЛОВОСТІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Швейна промисловість є складовою легкої промисловості, що спеціалізується на виробництві непродовольчих товарів народного споживання.

Швейна промисловість відіграє важливу роль у загальній системі народного господарства країни. Після текстильної, вона є найважливішою підгалуззю легкої промисловості. Забезпечення населення нашої країни якісним одягом є досить впливовим чинником як підвищення ефективності виробництва та збільшення добробуту населення, так і забезпеченості робочими місцями наявних трудових ресурсів, особливо жіночих. Адже, на підприємствах легкої промисловості, в тому ж числі і швейної, у виробництві зайняті переважно жінки.

Це зумовлено особливостями виробництва, специфікою технологічних операцій. У цілому в галузі частка жіночої праці становить 75%. Ця особливість дає можливість створити нові робочі місця, зокрема для жінок, краще використовувати трудові ресурси країни.

Швейна промисловість займає помітне місце серед інших галузей легкої промисловості у забезпеченні зайнятості населення.

Проте, нажаль, у сучасних умовах у швейній галузі працюють лише 25 тис. людей, які завантажені роботою тільки на 30%.

Основним критерієм оцінки раціональності розміщення галузей легкої промисловості є вплив розміщення промисловості на досягнення більш високої продуктивності суспільної праці. Економія в затратах суспільної праці за умов правильного розміщення промисловості може бути досягнута багатьма шляхами:

-         -шляхом уникнення зайвих далеких та зустрічних перевезень сировини, матеріалів і готової продукції;

-         -шляхом підвищеної продуктивності праці в певних районах, внаслідок наявності в цих районах кращих умов для розвитку даного виду виробництва;

-         -шляхом економії суспільної праці на будівництві нових підприємств за більш сприятливих умов;

-         -шляхом більш раціонального використання трудових ресурсів і т.д.

 Природно-сировинний фактор

   Основним джерелом сировини для виробництва продукції швейної промисловості тисячоліттями слугувало сільське господарство, котре залишається найважливішим постачальником сировини для промисловості. Основними культурами рослин, які слугують джерелом сировинної бази швейної промисловості є льон та бавовник. Головною волокнистою культурою в є льон-довгунець, однак на текстильних підприємствах виробництво відбувається в основному на завізній сировині.

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ ЗА СХЕМОЮ ДАВАЛЬНИЦЬКОЇ СИРОВИНИ ТА СПІВПРАЦЯ УКРАЇНСЬКИХ ШВЕЙНИХ ФАБРИК ЗІ СВІТОВИМИ БРЕНДАМИ

   Давальницька сировина – це сировина, напівфабрикати, передані іншому підприємству з метою переробки і наступного повернення продуктів переробки.

   За даними Кабінету міністрів України, у нашій країні готовий одяг і хутрові вироби сьогодні виготовляють 6 тис. підприємств. При цьому діяльність більшості з них на 80-90 % ґрунтується на давальницьких схемах. Упродовж 2013 р. основними партнерами в операціях з давальницькою сировиною були країни Європи – Німеччина, Данія, Польща, Бельгія, Італія. Варто зазначити, що виробництво одягу – це галузь, де малий і середній бізнес перебувають у більш вигідному становищі, ніж великий. Про це свідчить той факт, що лише в Києві закрилися дві найбільші швейні фабрики – «Україна» і «Ластівка», різко знизилися обсяги виробництва на підприємстві «Дана», «Каштан», «Юність». Підприємству «Дана» довелося перенести свої потужності з центру столиці на околиці, також зменшити виробничу площу з 10 тис. до 2 тис. м 2 , а кількість робітників – із 205-300 до 150 осіб.

Вітчизняна швейна промисловість перетворилася на пошивочний цех для багатьох відомих світових виробників одягу. 85% виготовлених в Україні суконь, плащів і костюмів з брендовими етикетками виїжджають за кордон.

Майстерність українських кравців вже оцінили британські компанії New Look, Marks & Spencer, Next, Laura Ashley і Top Shop, іспанська Zara, нідерландська Mexx, німецька Triumph, американська BCBG, заснована в США і яка стала міжнародною Esprit, а також ряд інших світових брендів, які розміщують замовлення в Україні за схемою давальницької сировини.

Цікаво, що з-за кордону поставляється все – від тканини та ниток до бірок, цінників і упаковки. Вітчизняні фабрики виконують замовлення і відправляють до Європи і США вже готові вироби. Костюми для Hugo Boss виготовляє в тому числі і вінницька фабрика Володарка, а раніше для бренду шили київські фабрики «Дана» і «Юність».

Саме робота на іноземні бренди сьогодні стала головною сферою діяльності вітчизняних швейних фабрик: за даними Української асоціації легкої промисловості, на експорт відправляються до 85% їхньої продукції.

Причому обсяги контрактів цілком солідні, згідно з інформацією самих швейників, які фігурують у контрактах і суми не називають, навіть разові замовлення сягають десятків тисяч речей.

Співпраця із закордонними замовниками не тільки допомогла вижити вітчизняній легкій промисловості, а й дозволила їй долучитися до світових технологій, а також провести модернізацію обладнання. Сьогодні оснащення українських фабрик, на думку експертів, відповідає європейському рівню.

Разом з тим, учасники ринку нарікають на те, що налагодити власне виробництво і відмовитися від давальницьких схем вдається лише одиницям, і цьому заважають надмірні податки, а також неможливість конкурувати з великою кількістю дешевих неякісних товарів, що потрапляють на український ринок в якості напівлегального імпорту та контрабанди.

Крім того, бар’єром підприємці називають і невигідні умови співпраці, які диктуються українськими торговельними мережами, а передусім – відсутність вітчизняної сировинної бази. 

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ВІТЧИЗНЯНОЇ ШВЕЙНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

   Швейна галузь, як і легка промисловість України в цілому, на сьогоднішній день перебуває у незадовільному стані, що характеризується цілою низкою серйозних проблем, зокрема це: відсутність на внутрішньому ринку товарів вітчизняного виробництва та його тотальне заповнення дешевими, низькоякісними виробами іноземного походження, значну частку серед яких, займають товари «секонд-хенд»; застосування вітчизняними підприємствами давальницьких схем виробництва; погано розвинута інфраструктура галузі; недостатня інвестиційна та інноваційна діяльність; не конкурентоспроможність вітчизняної продукції як за ціною, так і за якістю. Зазначені проблеми вкрай негативно впливають на діяльність підприємств швейної промисловості, а головне – гальмують подальший розвиток галузі.

Розвиток глобальних кризових процесів досить негативно позначився на загальних обсягах швейної продукції в Україні. Переважна більшість швейних виробів на вітчизняних підприємствах виробляється за іноземними замовленнями, які, в свою чергу, залежать від кон’юнктури на західних ринках, тобто потреби у тому чи іншому виді швейних виробів.

   Слід зазначити, що, з одного боку, робота вітчизняних підприємств на основі давальницької сировини, як форма співробітництва на сучасному етапі розвитку легкої промисловості, є надзвичайно важливою, оскільки дає змогу наростити експортний потенціал, завантажити потужності і забезпечити людей роботою, набути досвіду виробництва продукції, що відповідає світовим стандартам якості. Але, з іншого боку, співпраця на цих умовах фактично призводить до повної залежності вітчизняного виробника від іноземного замовника. Сьогодні, раптовий розрив таких стосунків, неминуче призведе до виникнення кризових ситуацій на вітчизняних швейних підприємствах.

Отже, слід зробити висновок, що підприємства швейної промисловості потребують суттєвого перегляду цільових установ та стратегії розвитку на перспективу.

Зменшення обсягів виробництва та експорту швейної продукції негативно вплинуло на фінансові результати діяльності підприємств.

   Підсумовуючи викладений матеріал, можна зробити висновок, що незважаючи на загальний кризовий стан вітчизняної швейної галузі, ті підприємства, які зможуть налагодити взаємовигідну співпрацю з іноземними партнерами та почнуть поступово переорієнтовувати свою діяльність в напрямку розширення своєї присутності на внутрішньому ринку, збережуть шанси на успішний розвиток.

   Сьогодні на українських швейних підприємствах, на рівні з виробництвом продукції повного циклу, практикують схеми так званої давальницької сировини, що надходить з-за кордону. Особливість таких схем полягає у тому, що імпортер зберігає на право власності на сировину (матеріали) і на готову продукцію, отриману внаслідок переробки. А переробник лише надає необхідні робочі руки. При цьому уся сировина, лекала надаються іноземними фірмами-замовниками, а українські швейні фабрики лише шиють готовий одяг. Тобто, в Україні використовується лише дешева робоча сила. На відміну від трикотажної промисловості, де багато дрібних підприємств, у швейної промисловості виробництво знаходиться на великих підприємствах таких міст як Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Львів, Запоріжжя, Донецьк, Чернівці, Артемівськ, Дрогобич.

 Шляхи поліпшення ситуації у вітчизняній швейній  промисловості:

1.                           a. швейна промисловість України знаходиться в критичному стані і потребує повного реформування;
2.                           b. зарубіжні інвестори зацікавлені тільки у «дешевій робочій силі»;
3.                           c. на законодавчому рівні закони щодо давальницької сировини не врегульовані, українські швейні підприємства не захищені законодавчо;
4.                           d. власні ресурси для відновлення в Україні швейної промисловості відсутні.

Для того, щоб запобігти подальшому зменшенню частки ринку вітчизняного виробника та поновлення її потужності рекомендується провадження наступних заходів:

-         покращення іміджу вітчизняних товарів, формування довіри споживачів, створення сильних українських брендів, які могли б конкурувати з іноземними;

-         залучення вітчизняних приватних інвесторів до швейної промисловості, формування сприятливого інвестиційного клімату;

-         створення або поновлення елементів кластеру підтримуючих галузей, попередньо обґрунтувавши економічну доцільність (зважаючи на потенціал та реальні можливості кожної з них);

-         упровадження нових розробок, ноу-хау при виготовленні виробів (наприклад, таких, що знижують собівартість, підвищують якість виробів тощо);

-         подальший розвиток виробничої інфраструктури;стимулювання споживача до збільшення споживання товарів промисловості вітчизняного виробництва;

-         зменшення ставок податків на сировину та матеріали для швейної промисловості, яка в Україні не представлена вітчизняними виробниками;

-         використання досвіду, отриманого від використання давальницьких схем для поновлення швейної промисловості.

                                          ДОДАТОК 3

      Таблиця  „Давальницька сировина. Позитивні та негативні

                    аспекти для виробників та споживачів”               

                                             ДОДАТОК 4

                        ЦІКАВИНКИ З ТОРБИНКИ

1. У радянський час працював на київській трикотажній фабриці. З середини 1980-х очолив власний бізнес (з 1985 року фірма «Мода і час»; з 1991 року СП, згодом концерн «Михайло Воронін — Відень—Париж»). З 1994 року був власником основного пакету акцій ВАТ КШФ «Желань».

2. Михайло Воронін — багаторазовий переможець престижних міжнародних конкурсів кравецької майстерності; успішний бізнесмен, академік, новатор і раціоналізатор. Автор унікального жилетно-макетного методу пошиття чоловічого одягу без примірок, патент на який видано ще 1970 року.

3. У період з 1964 по 1998 рік пройшли демонстрації його моделей одягу у більш ніж 60 країнах світу, а продукція під брендом «Михайло Воронін» продається у близько 20 країнах світу, а в Україні представлена як у мережі монобрендових бутіків, так і полібрендових магазинах одягу.

4. Перший авторський показ моделей (загалом 30) дизайнера у Голівуді (США) відбувся 1989 року.Костюми у Вороніна замовляли Сільвестр Сталлоне, Роман Віктюк, Володимир Гришко, Микола Басков, інші відомі політики, спортсмени і актори.

5. 2002 року Михайло Воронін пошиттям смокінгу 500-го розміру (заввишки з триповерховий будинок) встановив світовий рекорд розміру смокінга, який було занесено до Книги рекордів Гіннеса.