Екскурс – заочна подорож « СТОРІНКАМИ КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ»

Екскурс – заочна подорож

« СТОРІНКАМИ  КОЗАЦЬКОЇ  ДОБИ»

Мета:

• збагатити знання дітей про історію українського народу, про початок козаччини в Україні; поглибити знання про козаків, гетьманів та отаманів;
• розвивати інтерес до історичного минулого України;
• розвивати зв'язне мовлення учнів; збагачувати активний словниковий запас;
• коригувати увагу, пам'ять, мислення, мову та мовлення;
• виховувати любов до Батьківщини, національного фольклору, повагу до самовідданих захисників кордонів.

 

Обладнання:  запис козацьких пісень. Вислови:

1: М.КОСТОМАРОВ: «ІВАН СІРКО – «ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ КОЗАЧЧИНИ».

 2: АВТОР «ІСТОРІЇ РУСІВ»: «СІРКО БУВ ЛЮДИНОЮ ДИВОВИЖНОЮ Й  РІДКІСНИХ РИС. ЯК ПОДУМАТИ, ТО ЩОДО ХОРОБРОСТІ, КМІТЛИВОСТІ Й УСІХ ВІЙСЬКОВИХ УСПІХІВ ТА ПРИ ДОСТАТНІЙ КІЛЬКОСТІ ВІЙСЬКА ВІН ЛЕГКО МІГ ЗРОБИТИСЯ ТАМЕРЛАНОМ ЧИ ЧИНГІСХАНОМ, СЕБТО ВЕЛИКИМ ЗАВОЙОВНИКОМ…»

1.             Слово  вчителя.

З давніх-давен людям відомо: "дерево життя" - це гілочка, на якій ростуть три листочки: 1-й - символ минулого часу, 2-й - сучасного, 3-й - майбутнього часу.

 Зображення "дерева життя" зустрічається на давніх каменях і свідчить, що люди в сиву давнину знали про нерозривний зв'язок минулого, теперішнього і майбутнього. Все навколишнє - це наслідок минулих дій, а в тому, що відбувається зараз, народжується майбутнє.

    Отже, щоб краще орієнтуватись у житті, бути освіченою людиною, треба вивчати минуле свого народу, його історію,  знати теперішнє і мріяти про гарне майбутнє. В минулому України відоме таке неповторне і легендарне явище як Запорізька Січ.

      Сьогодні ми з вами зробимо екскурс в історію козачини  «Віртуальна Русь. Із глибин сторіч долина козацький    клич!» . Славна і багата історія нашого народу. Героїчну сторінку в неї вписали славні запорожці, степові рицарі, оборонці української землі. Тож згадаймо про козаків, які колись безкрайніми степами вітром літали, шаблями ворогів змітали, на чайках по Дніпру гуляли, Крим руйнували. В Стамбул завертали.

Пройшло все: одна слава зосталась і слава та не вмре, не поляже, про лицарство козацьке вам сьогодні розкаже.

Учень 1. Протягом кількох століть – від кінця XV – до кінця  XVIII  - тривала на нашій землі доба, названа козацькою ерою. Як багато важила вона в історії України, свідчить той факт, що нас, українців, і сьогодні звуть у світі козацьким народом. Та й самі ми не втратили духовного зв’язку з лицарями-козаками. Хіба ж випадково називаємо й досі козацькими свої степи, свої пісні й журбу, силу і свій характер? Козацтво для нас стало втіленням невмирущого українського духу.

Учитель: Ось як про це писав український поет Василь Симоненко:

Народ мій є!

В його волячих жилах

Козацька кров пульсує і гуде!

Багато віків творить свою власну історію і культуру український народ. Він вистояв у найтяжчій борні за своє існування із кочовими ордами, монголо-татарською навалою, вторгненням татарських і турецьких завойовників та зберіг свою мову і культуру під час тривалого перебування під владою сусідніх держав.

   Геніальний український поет Тарас Шевченко у поемі «Іван Підкова» писав:

Було колись в Україні

Ревіли гармати;

Було колись – запорожці

Вміли панувати.

Панували, добували

І славу, і волю.

  Ми живемо на Дніпропетровщині – батьківщині запорізького козацтва.   Якщо поглянути на герб нашого Синельниківського району, то ми побачимо, що щит має форму прямокутника з півколом в основі. Поле щита понижено хвилеподібно перетяте срібним і синім. У першому полі — козак зі списом у червоному одязі. У другому — золота козацька чайка з веслами.

 

Щит увінчано золотою територіальною короною, під щитом йде синя стрічка із золотим написом «Синельниківський район». Козацтво для нас стало втіленням невмирущого українського духу.

Тому ця тема нам близька, дорога, цікава і важлива. На вірному козацькому слові, міцній трудовій долоні, талановитій душі придніпровців тримається не лише край, а й Україна.

Нехай сьогодні оживе славна сторінка історії України. Ми сьогодні ще раз усвідомимо суть і значення Запорозької Січі в героїчній боротьбі нашого народу за власну державу; будемо розвивати вміння аналізувати, логічно мислити та узагальнювати цікаві сторінки життя козацтва; виховувати повагу до героїв і інтерес до їх подвигів та патріотичні почуття до суверенної і незалежної України.

Учень. У XVII столітті на околицях та поблизу сучасного Новомосковська запорізькі козаки заснували кілька хуторів-зимівників. Достовірно невідомо, чи наше село входило до складу тих хуторів - зимівників. Про це ми можемо прочитати в книзі історія України 5 клас. Цікаво, що перша школа за часів козаччини з’явилася у 1576 році. Вже в 1672 році в Орловському Куті був Самарський Пустинно-Миколаївський монастир. На землях між Самарою і монастирем почали оселятися запорожці, що поверталися з вигнання. Вони заснували тут слободу Самарчик або Новоселицю. Значну частину населення становили також переселенці з розташованого поблизу Міста Старої Самари. Новоселиця стала центром Самарської паланки.

Учитель. Подорожуючи степовими дорогами України, неможливо не звернути увагу на величні земляні споруди. Це - одвічні охоронці землі рідної - кургани. Нашій країні з курганами пощастило, їх тут більше ніж в будь-якій іншій европейській державі. Нам їх залишила історія степових і кочових народів, життя, яке вирувало тут багато століть тому. Деякі з курганів були насипані в середині третього тисячоліття до н.е., так що наші кургани - ровесники єгипетських пірамід. Кімерійці, скіфи, сармати та інші племена зводили кургани у степах Наддніпрянщини, але зараз за їх зовнішнім виглядом майже неможливо з'ясувати, до якого періоду вони належать. Насипаючи кургани, прадавні народи уславляли навіки своїх величних вождів, відважних воїнів.

    Більшість з таких курганів розсипано по полях вздовж річки Татарки. Цікаво те, що мешканці тутешніх сіл називають їх «козацькими могилами». Але чому саме козацькими?

Учень.   Леонід Косенко у своїй книзі «Козаки. Лицарський орден України» пише: «Важливими спостережними пунктами за рухом татар у запорозьких козаків були могили. Більшість цих могил існувала ще до появи запорозької спільноти. В них було поховано представників знаті тих племен, які мешкали у причорноморських степах у давні часи. Запорожці користувалися ними як вже готовими земляними насипами і лише пристосовували їх для своїх стратегічних цілей. Для спостереження за степом вони споруджували також і власні земляні насипи, біля яких завжди влаштовували вали й рівчаки. Для спорудження таких насипів у запорожців існували спеціальні команди «могильників», тобто саперів».

 Учитель. Виходить, ці козацькі могили являли собою сторожові вежі. Помітивши рух татар, вартові на кургані запалювали сигнальне вогнище, яке передавало сигнал тривоги на сусідній курган, і так далі вглиб козацьких земель, попереджуючи про небезпеку. Віталій Сидоркін у своїй статті «Захисники Вітчизни та православної віри» так описує роль козацьких курганів у прикордонній службі: «У відкритому, безмежному, як океан, степу стародавні скіфські кургани слугували козакам добру службу. З їх вершин слідкували запорожці за пересуванням хижих татар та ногайців, котрі мали звичай нападати на табуни коней, отари овець, що мирно паслись та працюючих в полі селян. Тому як тільки запорожець подавав з кургану сигнал про небезпеку, працівники зганяли вози, заганяли волів всередину - і ось вже табір готовий». У такому таборі було більше шансів дати відсіч непроханим гостям.

        Тепер зрозуміло, чому козаки розташовували свої сторожові пости на курганах вздовж Татарки. Зараз це Синельниківський район, а за часів козацтва саме тут пролягали кордони Самарської паланки. Річка сама слугувала кордоном, вона розділяла дикий степ навпіл: південна частина степу належала татарам, а в північній частині несли свою службу козацькі роз'їзди.

Учень. Я хотів  би розповісти про одну з найвідоміших на всю Дніпропетровську область козацьких могил - тутешню могилу «Майдан». Легенди та перекази свідчать, що саме на місці кургану Майдан в Дніпропетровській області на відстані півтора – двох кілометрів від річки Татарки знаходилась козацька сторожа.

Розміри кургану Майдан  по окружності складають близько 465 метрів, а висота перевищує 17 метрів

Цю козачу могилу знають багато. Особливо вона знайома тим, хто часто їздить маршрутними таксі до міста Дніпропетровськ.

Як вже відомо, ці землі в козацькі часи належали до Самарської паланки, яку під час правління останнього кошового Петра Калнишевського очолював Яків Гаркуша. За переказами, він і збирав козаків на раду саме в цій сторожі. Мабуть, звідси і назва могили. Але не тільки близькість ворогів спонукала до зведення цієї сторожі, бо й зараз «Майдан», за даними штабу цивільної оборони, є найвищою точкою Дніпропетровської області. Піднявшись на цю могилу в ясний день, в далечині можна розгледіти м.Новомосковськ, м.Дніпропетровськ, село Піщанка  і навіть селище Меліоративне. А недалеко від неї в полі стоїть майже зовсім розорений курган. Старожили місцевих сіл також підтверджують, що «Майдан» за часів Запорізької спільноти являв собою сторожу. Цікаво було б дізнатися, як вона виглядала в ті далекі часи. Вздовж кордонів України в окремих пунктах, передусім на звичних для татар дорогах, шляхах, переправах, бродах і т. ін. створювались так звані форпости. Форпости складалися зі спеціальних приміщень - казарм з конюшнями, а також редутів - земляних укріплень з ровом і валом, замкнених або незамкнених, оточених рогатками і надовбами. Іноді редути робились з двох тинів, між якими засипалася земля. Кожен форпост у межах певного територіального району розміщував чергувальні вартові команди - «бекети» (пікети), котрі налічували, як правило, 3-4 козаків. Бекети були специфічною формою козацької аванпостної служби. Вони являли собою, по суті, спостережні пункти з караульними постами, які висувалися на південь від головних постів і розташовувалися на підвищених місцях, здебільшого на могилах. Чергування на могилах велося козаками вдень і вночі позмінно».

Учень. У нашому селі є ще один  пам’ятник археології  курган  Гостра Могила, яка розташована в декількох кілометрах на північний схід від  нашого села. У народі її назвали   Гострою Могилою.

На місці, де вона зараз стрімко піднімається до неба курган Гостра Могила в козацькі часи знаходилась сторожова вежа, яку козаки назвали “фігурою”.

   Сторожова вежа – височезна споруда з дерева, де виставлялись п’ять бочок, наповнених смолою, і через які проходив канат, просякнутий сіркою і смолою, опускався до самої землі. На башті весь час на сторожі стояв козак. Тільки побачить він татар – відразу ж підпалює канат, від якого займається смола. Чорний густий дим служив вісником для сусідньої сторожової вежі про небезпеку. Поряд знаходилися примітивні будівлі для козаків і коней. Після кривавої битви козаки підбирали загиблих братів і ховали їх у братській могилі. Сотня за сотнею на похоронах підходили до могил, несучи в шапках землю. До цих пір зберігся яр, де козаки брали землю. Незабаром козацька могила “Гостра” піднялась на чималу висоту в Синельниківському степу, як пам’ятник героїзму запорожців.

Учень. А я хотів сказати декілька слів про так звану Широку Балку. Недалеко від гострої Могили на північний захід простяглася Широка балка.

 Сюди самарські козаки любили приганяти в нічне. Згідно легенді тут в цій балці самарські козаки на чолі з полковником Яковом Гаркушею в страшній нічній січі розгромили орду татар, визволивши тисячі бранців.

Учитель. Наш учитель історії, славнозвісний козак  - Гусаров Іван Іванович постійно досліджує походження нашого села та інших прилеглих сіл. Вивчає звичаї, традиції, обряди жителів та наших пращурів. Цьому ж і навчає майбутнє покоління, своїх вихованців.

    Чи пам’ятає хтось з вас про видатного отамана Запорозького  - Івана Сірка?

Учениця. Іван Дмитрович Сірко є однією з найбільш легендарних і улюблених історичних постатей козацької епохи, чи не найяскравішою особистістю по смерті Богдана Хмельницького. Про це, зокрема, свідчить велика кількість переказів, історичних дум і пісень, що виникали вже за життя отамана і збереглися дотепер – зокрема, сюжет про лист запорожців до турецького султана, ініціатором написання якого нібито був Іван Сірко, про праву руку отамана, яка несла перемогу вже після його смерті тим, хто володів нею, і загалом про те, що Іван Сірко був найзнаменитішим і наймогутнішим козаком-характерником.

Життя цієї людини оповите легендами. Іван Дмитрович Сірко народився(близько 1610 – 1680Р.Н.), славетний кошовий отаман Запорозької Січі уособлював, мабуть, як ніхто з когорти визначних українських полководців XVII століття, лицарську вдачу. Військовий і політичний український діяч, до самої смерті, обирався січовиками кошовим отаманом, тому й цілком справедливо вважався найуспішнішим оборонцем українського народу. Найбільших лаврів він здобув у боротьбі з турками і кримськими татарам.

Дванадцять разів Запорозька Січ обирала Івана Дмитровича Сірка кошовим отаманом. За кількасотрічне існування Січі жоден кошовий отаман не зажив такої любові й шани серед січового товариства. Україна – Лівобережна, Правобережна, Слобожанщина – в 60-70-ті роки XVII ст. не знала людини, яка б могла зрівнятися популярністю з Іваном Сірком. Загальне визнання й безмежну вдячність сучасників набула тоді очолена Іваном Сірком героїчна боротьба козацтва проти турецько-татарських орд, що загрожували геноцидом українському народові. Великий талант полководця, особиста хоробрість, мужність і відвага поєднувалися в ньому з безмежною відданістю народній справі.

   Запорозький витязь ставив найпершою й найголовнішою метою кожного походу врятування бранців із полону, визволення невільників, що конали в тяжкому рабстві у султанській Туреччині та Кримському ханстві. Великий талант полководця, особиста хоробрість, мужність і відвага поєднувалися в ньому з безмежною відданістю народній справі.

   Відзначаючи ці якості,  хочу  наголосити й на суто людських рисах характеру Івана Дмитровича: розважливий і мудрий, демократичний, він був до аскетизму скромним у побуті й глибоко віруючим. На Січі жив  у курені, їв разом із козаками з одного казана, носив, як і всі, простий одяг. Історики вважали, що за своїми спартанськими звичками нагадував кошовий київського князя Святослава.

    На довгі роки Сірка поглинула боротьба проти Османської імперії та її васалів – Кримського ханства та ногайських орд. Сірко виходив переможцем з десятків антиосманських походів. Досить сказати, що у боротьбі проти агресії Османської імперії Сірко провів понад 55 успішних походів і жодного не програв!

     Запорожці  під керівництвом Івана  Сірка наводили страх на все північне побережжя Чорного моря та Крим, неодноразово брали Очаків, Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Кілію, Тягиню (Бендери), Арабат, Перекоп, навіть Ясси; татарські матері лякали дітей іменем Сірка.

    1675 року Сірко здійснив блискучий похід, заблокувавши вторгнення Туреччини на Чигирин, розбив кримську орду і яничарів Ібрагім-паші, які вдерлися на Україну.
1679 року султан Туреччини планував похід на Україну і Росію, окремо на Січ готувалось вторгнення 25000 турків. Остання бойова акція Івана Сірка була здійснена за кілька місяців до його смнрті. 1680 року спільно з донцями Сірко востаннє опустив свою переможну булаву в битві з ординцями.

      Повертаючись з походу, занедужав і поїхав з Січі за 10 верств на свою пасіку в село Грушівка (нині село Ленінське Дніпропетровської області). У „Літописі” Самійла Величка читаємо: „...того ж літа, 1 серпня, преставився від цього життя в своїй пасіці Грушовці, похворівши певний час, славний кошовий отаман Іван Сірко... поховано його знаменито... з превеликою гарматною й мушкетною стрільбою і з великим жалем всього Низового війська.

     Сучасник так писав про кошового: „Іван Сірко – превеликий колдун. Недарма його турки називали шайтаном”. Для воїнів ісламу, потурчених він і справді був лихим воїном...

     На хресті, що стояв на могилі Сірка, деякий час, був напис: „Хто буде сім років перед Великоднем виносити по три заполи на мою могилу, то буде мати таку силу, як я, і знатиме стільки, скільки я”.

Відважний лицар був похований на козацькому цвинтарі неподалік Чортомлицької Січі (тепер село Капулівка, Нікопольського району Дніпропетровської області. «з многою арматною і мушкетною стрелбою і со великою всего войска Низового жалостию, яко по том вожду своем справном и щастливом ... которого все войско зело любило и за отца своего почитало».

    У 1967 р. Сіркове поховання, розташоване в межах с. Капулівка, у зв’язку з наближенням Каховського моря було перенесене на нове місце — курган Сторожова Могила.

    Точно сказати, що то є тіло Сірка, не можливо. Відомо, що йому відрубали праву руку, так він заповів у своєму заповіті. При розкопках могили було віднайдено обидві цілі руки, тому де його в дійсності поховано нікому не відомо.
Щороку,1-2 серпня, на могилі І. Д. Сірко (що за 2 кілометри від с. Капулівка Нікопольського району Дніпропетровської обл.) проводиться вшанування пам'яті Славного Кошового Отамана. Яке збирає тисячі українців з усієї країни та закордону.

Учитель. Про славетного Запорозького козака ходить багато легенд.   Кошовий Іван Сірко (легенда)

Учень. Одного разу запорожці пішли з Сірком у похід, а татари прочули про те та зразу й набігли на Січ, та й почали там хазяйнувати. Як хотіли, так і хазяйнували: усіх православних християн забрали та й повели в полон. Женуть їх, а вони, бідні, не хочуть йти та плачуть, та ридають так, що аж земля стогне. А татари на плач не зважають та нагайками їх підганяють. Якось прочув про те кошовий Сірко. Зараз і кинувсь з козаками в погоню за татарами християн визволяти. Та летить, як птиця! Добіг близько до татар, та баче, що їх багато дуже, а козаків дуже мало, і давай хитриться: спинив свого коня та й гукнув до козаків:

— А стійте, братця, підождіть, не ворушіться!

Ті спинились, стоять, не ворушаться. Він тоді скочив з коня, дав його другому козакові, а сам — кувирдь! — та й зробився хортом і побіг до татар. Татари бачать — хорт, та красивий такий, дуже сподобавсь він їм. Узяли вони його, нагодували, приручили до себе. А як стали ті татари оддихати, то той хорт поробив їм таке, що вони всі поснули. Тоді він назад, до козаків, та знов — кувирдь! — і знову зробивсь чоловіком.

Кинувсь тоді з козаками на татар, усіх їх вирубав, а християн вернув назад, на городи.

Християни дуже подякували Сіркові та й пішли собі додому щасливо...

Учитель. Ми свято бережемо пам’ять про кошового отамана запорізького війська Івана Сірка – умілого й хороброго воєначальника, могила якого знаходиться поблизу села Капулівка…

  З іменем І.Д. Сірка пов'язаний переказ про дотепний лист-відповідь запорожців турецькому султану, що став сюжетом для найвідомішої картини І. Рєпіна.

Тож пропоную вам стати свідками, написання листа сучасними козаками майбутнім поколінням.

 

Кошовий: Панове козаки! Я покликав вас на Благословенну Хортицю, аби вчинити вельми важливе і зело мудре діло.

2-й козак: Що це за діло?

3-й козак: Знову будемо листа Султанові писати?

4-й козак: ф, може, чолобитну цариці Катерині?

1-й козак: Та ні! Звернення до  прем’єра.

Кошовий( підносить вверх булаву): Тихо!  Справа , можа сказати , державної ваги! Будемо гуртом писати листа нашим нащадкам, козакам  ХХ1 століття.

 2-й козак : Чудово!

3-й козак: Лист потомкам!

4-й козак: Нашим онукам!

5-й козак: Правнукам!

1-й козак( лічить на пальцах): Пра-пра-пра-пра…

Всі: Правнукам!Кошовий: Писарю!

Писар: га?

Кошовий: Каламар і перо є?

Писар: Є! Осдечки!

2-й козак: Він і спить з пером. Одне за вухом ,а друге…

Кошовий: А папір є?

Писар: Є!

Кошовий: Пиши. Чолом вам, дорогі наші нащадки-шановні козаки!

3-й козак: Славні запорожці!

4-й Козак: Веселі запорожці!

5-й козак:Співучі запорожці!

4-й козак:  Мужні запорожці!

Кошовий: Перед усім  дозвольте побажати вам великого щастя!

1-й козак: Здоров'ячка !

2-й козак: Добра й достатку!

3-й козак: Миру й злагоди!

4-й козак: Благополуччя і процвітання!

Кошовий: Заповідаємо вам, як зеницю ока берегти матінку-Україну!

5-й козак: І Дніпро!

1-й козак: Хортицю!

Кошовий: Велимо, щоб Ви і нині , і прісно, і довіку пам'ятали достославних лицарів нашого роду.

2-й козак: Сірка!

3-й козак:  Дорошенка!

4-й козак: Наливайка!

5-й козак:Сагайдачного!

1-й козак: Калнишевського!

2-й козак: Мазепу!

3-й козак: Хмельницького!

Кошовий: А хто це все зневажатиме, занапастить Дніпро, закоптить небо, витолочить Хортицю, забуде материнську мову, того відправити на Дурну Скелю, нехай комарів годує!

1 –й  козак :Краще посадіть на гарячий мартен отим місцем, що нижче спини і називається…

Кошовий: Тихо!

3-й козак: Тихо не можна ,бо шкварчати буде!

Кошовий: Я кому сказав! Тихо!

Кошовий(писарю): Пиши! За сим-наш низький уклін президенту! Написав? Тоді амінь! Голосувати як будемо? Поіменно?

 4-й козак:Навіщо? У нас же кон-сен-сус!

Кошовий:Отже ,згода!

Всі: Згода!

Кошовий: Тоді прошу представників січей  прикласти руку:  Хортицька Січ! Томаківська! Кам’янська ! Базавлуцька! Чортомлинська! Олешківська! Усі підписалися?

Всі: Усі!

Писар: Як відправляти листа будемо? Волами чи авіапоштою?

Кошовий: заший у шапку і закопай на козацькій могилі -  Майдан. Потомки будуть будувати козацький меморіал знайдуть і прочитають.

5-й козак: УРА!

1-й козак: Слава кошовому!

Кошовий: І хай ніколи козацькому роду не буде переводу!!!

                           Всі: Козацькому роду не  буде переводу!!

                                 ( козаки виконують козацьку пісню)

Сяяли на сонці шаблі запорожців,

Як вони на конях гнали ворогів.

Козацькому роду нема переводу,

Лине його слава з далечі віків.

                  Приспів:

Гей, співай, козаки,

Про любов, про землю святу,

Славте, гей, козаки,

Волю золоту.

 

Наші козаченьки – славні запорожці,

Вірними шаблями очищали світ.

Козацькому роду нема переводу,

Прапор малиновий кличе у похід.

                    Приспів.

 

Квітне наша доля, наче маки в полі.

І ранкове сонце виплива з дібров.

Козацькому роду нема переводу,

Козаки в колисках виростають знов.

                      Приспів

 

Учитель. .   Ось ми з вами побували в  минулому, згадали теперішнє і помріяли про майбутнє. Наша подорож завершилась. Наша пам’ять про славне минуле має підкріплюватись добрими справами, успішним навчання. Ми маємо бути достойними тих славних лицарів, запорозьких козаків, оборонців рідної землі.