Есе-роздум: «Моя заповітна мрія!»,

Мацько Зоя Михайлівна 25 березня 2025 711 Відгуки відсутні

Про матеріал

Есе-роздум: «Моя заповітна мрія!», на патріотично-громадянську тематику. ЕСЕ – невеликий за обсягом і самостійний за змістом прозовий твір із чітко вираженою авторською думкою, обґрунтуванням і демонстрацією власної точки зору.. Моїй неньці – Україні прийшлось багато страждати. Але ж ми - сильні! І Перемога буде за нами!!!
Перегляд файлу

 

 

       ТЕСЛУГІВСЬКИЙ ЛІЦЕЙ

 КРУПЕЦЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ ДУБЕНСЬКОГО РАЙОНУ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

    

 

ЕСЕ -РОЗДУМ« МОЯ ЗАПОВІТНА МРІЯ»

 

НІХТО, КРІМ НАС!

 

 

 

 

 

                                                             Роботу виконала

                                                                          Мацько Дарина Ігорівна,

                                                           17.03 2009 року

                                                               учениця  10 класу

                                                                     Теслугівського ліцею

                                                                             Крупецької сільської ради

                                                                   Дубенського району

 

 

                                                             Керівник: ЗНВР,

                                                                                вчитель початкових класів,

                                                                           Мацько Зоя Михайлівна

 

 

 

 

 

 

 

с. ТЕСЛУГІВ 2025 р.

 

Ніхто, крім нас!

Я колись чула цю фразу на одному мітингу-реквіємі, присвяченому війні в Афганістані. Це було років п’ять тому. Так назвали себе представники однієї з афганських громадських організацій. Ці слова стали гімном людей, які захищали афганський народ. Які важливі слова! Я замислилася над їх глибоким змістом. Тоді й подумати ніхто не міг, що ці слова ми за кілька років будемо говорити в контексті захисту нашої країни від ворога.

       Дуже добре пам’ятаю ранок 24 лютого 2022 року, і не тільки я, а й весь український народ.

       Вечір, 23 лютого 2022 року  уже був тривожний, тому що   велася мова про оголошення воєнного стану. Не спалося …, всі чекали ранку. Однак, 0 4.30 було чути гул літаків і сильні вибухи  з сторони міста Броди.

       Війна! Були вибухи. Дуже сильні! Зайшовши в Телеграм, погортавши стрічку новин, я зрозуміла, що ворог напав на нашу землю. Те, про що говорили останні місяці, та в що ніяк не можна було повірити, стало нашою реальністю. Страшною реальністю!

 Наші односельчани  стали на захист країни! Хтось вирушив до військкомату, аби йти на фронт, хтось записався до лав територіальної оборони. Як же мені хотілося йти разом з ними! У ті хвилини я чітко усвідомила, що хочу стати військовим медиком. І хоч не зараз, а в майбутньому, захищати рідну країну.

А в ті перші дні війни, колектив  ліцею, здобувачі освіти активно допомагали нашим хлопцям з територіальної оборони – готували їжу, збирали теплий одяг у сусідів, родичів, знайомих; збирали різний одяг для виготовлення стрічок на маскувальні сітки, різали зібрані речі та разом з учнями допомагали в плетінні сіток та в виготовленні окопних свічок.

Тоді ми всі об’єдналися і стали на захист країни: своїх міст та сіл. Хто як міг – кожен вносив свою посильну частинку. Пам’ятаю, як весь Інтернет облетіли пиріжки, які спекла одна бабуся для наших захисників. І ми всі так зарядилися її прикладом, що влаштували змагання, хто напече смачніших пиріжків та хто запропонує найцікавіший рецепт. Про наше змагання навіть писали в ЗМІ. Ми передавали пиріжки разом з дитячими малюнками на фронт. А хлопці надсилали нам свої подяки та дарували шеврони. Дивлячись на ці шеврони, мені дуже хотілося приміряти військову форму, на якій буде написано моє прізвище.

Я дивлюся багато відео з нашими захисниками – інтерв’ю, документальні та художні фільми, присвячені нашим героям. Я читаю книги та їхні біографії в Інтернеті. Для мене вони – приклад для наслідування. Це приклад мужності, патріотизму, любові до рідної землі.

У мене щоразу сльози на очах, коли хтось пише про загиблу на фронті рідну людину. Я молюся за тих полеглих воїнів, кого знала особисто. Загиблі герої виконали Євангельські слова: “Немає більше тієї любові, як якщо хтось покладе душу свою за друзів своїх” (Ін.15: 13).

Я захоплююся українською історією. Мене надихає героїчна боротьба нашого народу. Мужні герої Київської Русі, відважні лицарі козацької доби, воїни першої та другої світової, сучасні герої. Всі вони мріяли і мріють про мирне небо над Батьківщиною. Ця мрія надихала і надихає захисників України. Про цю мрію пишуть твори в школах і складають пісні поети й композитори. Ця мрія бадьорить дух українців і об’єднує всіх нас. Це і моя мрія – захищати мою країну.

Кожного дня я намагаюся робити щось для наших захисників і рідної землі. В основному, допомагаю волонтерам. У мене є багато знайомих, з якими ми разом долучаємося до благодійних акцій, які проводять на підтримку ЗСУ, різноманітних акцій. Все це гуртує надзвичайно сильно. Я відчуваю, що всі ми – єдиний міцний кулак, який дасть відсіч будь-якому ворогу.

Я усвідомлюю, що майбутнє нашої Держави – в наших дітях, сучасних школярах, які вже завтра будуватимуть цю країну. Тому, переконана, найперше, дуже важливо присвячувати увагу на загальнодержавному та місцевому рівнях освіті наших юних співгромадян. Необхідно якісно викладати їм історію, виховувати юнаків та дівчат на гідних прикладах героїв української літератури, знайомити з біографіями видатних державних, громадських, культурних діячів, науковців, які прославили Україну в світі. Це такі звичні речі, про які, здається, всі знають. Але реалії такі, що про це постійно потрібно нагадувати. Бо в нас нині величезне засилля різноманітної інформації. А те, що дійсно важливе, часом просто губиться в морі інформаційного шуму.

Нині я навчаюся в 10 класі. Мрію стати військовим медиком. Це моя мета, яка, вірю, обов’язково втілиться. Уже сьогодні я  активно займаюся самоосвітою, яка в майбутньому стане мені корисною під час навчання в університеті. А також серед моїх знайомих є ті, хто хоче стати військовими медиками.

Ця війна завдала всім нам великого болю. Але вона й надзвичайно об’єднала нас. Ми усвідомили, що наша сила в єдності. І нікому нас не роз’єднати. А відповідальність за щасливе мирне майбутнє нашої України залежить від кожного з нас. І кожен має усвідомити: ніхто крім нас!