Фольклорно-етнографічна композиція "Коса - дівоча краса"

 

 

 

 

 

Фольклорно –етнографічна  експедиція

 

 

“Коса – дівоча краса”

 

 

 

 

 

 

                                                Підготувала

Класний керівник

                                             11 А клас

                                                             Ільницька Т.І.

 

“Коса – дівоча краса”

  

Мета: ознайомити учнів з символом українського народу - дівочою косою, що є ознакою цнотливості, честі, краси, багатства,сформувати в учнів уявлення про давній народний звичай – вшанування дівочої коси, як символу гідності; розвивати естетичний смак учнів,уміння вільного колективного спілкування,розширювати їх творчі можливості ; прищеплювати відроджувати народні традиції,почуття прекрасного,любов до рідної землі, повагу до історичних та культурних надбань українського народу, почуття національної гідності.

 

Очікувані результати:

Учень/учениця:

    •       відроджуватимимуть народні традиції ,любов до рідної землі, повагу до історичних та культурних надбань українського народу, почуття національної гідності;

   •    розумітимуть значення фольклору, як важливого джерела для вивчення історичного минулого;

•    умітимуть вільно колективно спілкуватися ,розширювати свої творчі можливості ;     

Обладнання: урочисто прибрана актова зала,проектор,екран,ноутбук,вишиті рушники, український вінок, сніп пшениці,квіти, гілочки калини.

Хід свята:

Класний керівник: Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками.

Але звичаї — це не відокремлене явище в житті народу, це — втілені в рух і дію світовідчуття, світосприймання та взаємини між окремими людь­ми. А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духовну куль­туру даного народу, що в свою чергу впливає на процес постання народної творчості. Саме тому народна творчість нерозривно зв’язана зі звичаями народу.

Звичаї народу — це ті прикмети, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому.

Народні звичаї охоплюють усі ділянки громадського, родинного і суспіль­ного життя. Звичаї — це ті неписані закони, якими керуються в наймен­ших щоденних і найбільших всенаціональних справах. Звичай, а також мова — це ті найміцніші елементи, що об’єднують окремих людей в один народ, в одну націю. Звичаї, як і мова, виробилися протягом усього довгою життя і розвитку кожного народу.

В усіх народів світу існує повір’я, що той хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світі, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку та пристановища, бо він загублений для свого народу.

Наш великий поет Тарас Шевченко, звертаючись до України, як до мате­рі, що вічно страждає, питається:

Чи ти рано до схід-сонця

Богу не молилась?

Чи ти діточок непевних

Звичаю не вчила?

Як бачимо з цих слів Шевченка, не вчити своїх звичаїв – це такий же великий гріх для матері, як і гріх не молитися Богові.

 Дорогі друзі, сьогодні ми спробуємо повернути до життя ще один із призабутих звичаїв нашого народу - вшанування дівочої коси. І хочеться вірити, що він оживе, наповниться новим змістом і передасться новим поколінням. Бо що б не казали і хоч би як не переконували нас про старомодність коси, а все-таки в довгій дівочій косі є своя принада, щось ніжне і близьке, щемливе і священне. Хоч, на жаль, сьогодні це трапляється рідко, але коли йде дівчина з гарною косою, ніхто не обминає її увагою.

 

 

 

                      Народ нам мудрість передав свою,

    Що диха в звичаях, обрядах і повір'ях:

    «Ой, ти не ріж косу» - благали матері

    Доньок в калинових сузір'ях.

                      Тож пам'ятайте рідний оберіг,

                      Без пам'яті нема народу.

                      Приумножайте все, що Бог для нас зберіг,

                       Народну мудрість - берегиню роду.

 

 

Ведучий. Сімейна мораль українців говорить, що ми повинні поважати старших, турботливо ставитися до них. Їхня мудрість, поради допомагають нам у житті.

Ведуча. Наші предки і ми живемо саме на українській землі, що пахне медом, а води річок схожі на цілюще молоко.

Ведучий. Прекрасний наш люд в любові до отчої землі, величний у бою за рідну неньку. А який він прекрасний в праці та радості своїми звичаями та обрядами!

Ведуча. Дівоча коса – один із найкращих звичаїв в Україні.

Ведучий. Наша земля завжди славилася шанобливим ставленням до волосся, до коси.

Ведуча. Волосся дане нам не просто для краси. За висловлюваннями вчених, волосся – не тільки накопичує енергію, а й зберігає інформацію.

Ведучий. З давніх-давен коса була символом дівочої честі, працьовитості, охайності.

 

 

Звучить  українська народна  пісня "Роз­пустили кучері дівчата".

Розпустили кучері дівчата,

Ще й підвели брови для краси.

Тільки ти роби, як вчила мати,

Не обрізуй русої коси.

Хай вона росте, густа та пишна,

Всім зрадливим хлопцям на біду.

Я тобі, моя чарівна вишне,

Сам троянди в коси заплету.

Назбираю вранці, коли роси,

Квітів, що срібляться у росі.

Що є краще за дівочі коси

І троянди, вплетені в косі?

 

Ведуча:       Яка хвилююча і повчальна пісня. З давніх-давен в Україні симво­лом дівочої честі, працьовитості, охайності була дівоча коса. Недарма у народній скарбниці ми зустрічаємо так багато легенд, пісень, поезій, влучних прислів'їв та приказок, промовлянь, присвячених дівочій косі.

Саме ці розсипані перли ми постарались зібрати на тернистих дорогах нашого духовного відродження і пред­ставляємо їх у призабутому сьогодні святі "Коса — дівоча краса". Народні обряди, пов'язані з дівочою косою, супроводжували дівчину від її народ­ження.

При народженні дитини влаштовували “обряд постригання”. Виконуючи цей обряд, хрещений батько немовляти бажав, щоб волосся росло густе, а руса коса була до пояса.

Ведучий. Коли дівчаткам виповнювався рік, волосся вже відрізали, а мами пильно стежили за ним, миючи в пахучих травах (світлі – ромашкою, темні – шавлею і любистком).

Ведуча. Коли дівчинці виповнювалося 6 років, запрошували хрещену матір плести косу.

Сценка.

Хрещена мати

Благословіть, батьку й мати,

Косу заплітати,
Косу заплітати,
У стрічки вбирати.
Щоб виросли довгі,
Густі та красиві.
І раніш своїх годочків
Не ставали сиві.

Батько, мати. Благословляємо.

Дівчинка з розпущеним волоссям сидить на стільчику, 
а хрещена мати плете косу, промовляючи:

Хрещена мати. „Я зв’язую все волосся на тобі, аби трималося з чотирьох боків, щоб парубки в’язалися з усіх боків”.Ведучий. Коли дівчинка підростала

Ведуча. В усіх родинах існував непорушний звичай – піднявшись ранком,, мама чи бабуся її привчали самій доглядати за косами.дівчина мусила насамперед розчесати волосся й заплести косу.

Ведучий. Про ошатну дівчину говорили: „Яка коса, така й краса”, „Подивись на косу, а подумай про господиню”.

Ведуча. Для дівчат було золотим правилом влітку заготовляти пахучі квіти, якими разом із кольоровими стрічками прикрашали волосся.

Для миття голови використовували також і буряковий квас, жовток свіжого яйця, відвар горіхового листя, настій ромашки, любисток, воду, в якій варилася картопля. Мити голову дозволялося лише у вівторок, четвер і суботу, а в той день, коли народився - заборонялося.

Ведучий: Особлива заборона стосувалася і п’ятниці. Бо вважалося, що волосся, яке падає в цей день, розплітається по дванадцяти дворах. Громадська думка про дівочу охайність важила багато.

Розчісували волосся  гребінцем з так званих "дівочих дерев" - яблуні, берези, вишні.

Плекали косу, щоб була найкращою вiд усiх iнших, прикрашали стрiчками , квіточками, віночками, шишками з ниток (галунами), особливо коли водили хороводи веснянок, гаївок або купальські танки.

 

Ведучий. В Україні дівчата ходили з непокритою головою, як ознака дівочої честі, їхньої порядності, культури, ознака дбайливості, цнотливості.

Ведуча. Втративши честь, дівчина покривала голову хусткою, звідси і назва – покритка.

Ведуча. Пропонуємо послухати українську народну пісню «Ой у вишневому саду »

Дівчина виконує пісню.

Ведуча:Ви  всі почули такі слова: «Чому розплетена коса ,а на очах бринить сльоза ». І, сподіваюся, всі знаєте, що коса символізувала дівоцтво. Відтак жінки не мали права заплітати косу щоб вона вільно спадала на спину, носити вінок із квітів, водити хороводи.

Ведучий. Отже, коли дівчина брала шлюб, коса втрачала свою символіку, а тому її розплітали. Це був цілий обряд. Подивіться фрагмент весільного  обряду розплітання коси.

 

Виходить дівчина-наречена.

Ой, ходила я

По крутій горі,

Та сіяла чорнобривці

В батька на дворі.

А вже тії чорнобривці

Розцвітають,

А вже мою русу косу

Розплітають.

Дружечки - голубочки,

Зійдіться до купочки.

Зійдіться до одної

Розплітати молодої.

Розплетіть мені косу,

Розплетіть мою красу,

Що аж до пояса.

Ой, брате, мій брате,

Прошу тебе до хати

Кісеньку розплітати.

Ой стань, братику, на стілець,

Подай сестриці гребінець,

Розчесати косу русу

Під вінець.

 

Дівчина.

 

А в перший раз на добрий час благослови Боже, і батько, і мати

 

Своєму дитяті косоньку розплітати.

 

А в другий раз…

 

А в третій раз…

 

(Виходять батьки з хлібом.)

 

Дівчина Благословіть, батьку, благословіть, мати, вашій донечці косу розплітати. (При цьому низько кланяється.)

 

 

Батько (з хлібом) Благословляємо тебе, доню. Ми тебе ростили, розуму вчили, а тепер твій час настав себе та нашого роду не посоромити, бути доброю дружиною своєму чоловікові, чуйною дочкою свекрусі та свекрові (дає їй хліб).

 

Мати (благословляє, перехрещуючи іконою) Пошли тобі, Боже, долі та любові, злагоди у домі, діточок для душі та втіхи.

 

Скільки було тай суботоньок,

 

Тай не була такая.

 

Та не була такая,

 

Як суботонька цяя,

 

Як суботонька цяя,

 

Смутная, невеселая.

 

Скільки косу чесала,

 

Та дружочок не звала,

 

А тепер ходжу, прошу:

 

«Розчешіть мені косу».

 

 

 

Дівчина :

      Ой дайте нам стільця, щіточку й гребінця,

 

Ще й нового кожуха, щоб сіла молодуха

 

(Молода хліб віддає мамі, танцює з дружбою під музику, дружба садить молоду за третім разом на стілець.)

 

Грайся,Олесю ,грайся,

 

Посадити не дайся,

 

Кидай стілець ногами,

 

А дружбоньку руками,

 

Стань собі межи нами.

 

(Молода сідає на стілець, мати дає її в руки хліб.)

 

Посадив брат сестру на стілець,

 

А сам поїхав в Камянець,

 

Купувати щіточку і гребінець,

 

Розчесати русу косу під вінець.

 

 

 

Ой дай, мати, масла,

 

Бо я корову пасла,

 

Виганяла на росу,

 

Дай мені масла на косу.

 

Заходить мати, мастить косу маслом, знімає з неї вінок співаючи:

 

Я Олесі  русу косу плекала,

 

Долю добру своїй доні кликала,

 

Русу косу маслом мастила,

 

В Бога щастя доні просила.

 

Дружка: Просимо усіх рідних Олесі косу розплітати.

 

 

 

Брат косу розплітає, на рожу поглядає.

 

Не йди, сестричко, заміж, бо рожа процвітає, калина достигає.

 

Калину склюють птиці, жаль братові сестриці.

 

(Підходить мати, розчісує косу і одягає на голову барвінковий вінок, молода встає, кланяється і віддає хліб мамі.)

 

Ой дружечки-голубочки, (2 рази) чешіть свої головочки,

 

Бо я свою розчесала, аж на неї роса впала.

1-а дівчина:  Олесю, Олесю, що ти наробила,

На твоїй головці квіточка зацвіла.

 

1-й хлопець:  Квіточка зацвіла, така великая

Віддаєшся заміж така молодая.

 

2-а дівчина:   Олесю, Олесю,що ти наробила

Що ти свою косу на Дунай пустила.

 

2-й хлопець:  Косу розпустила, на Дунай пустила

Ти своїй матусі жалю наробила.

 

3-а дівчина:  Було свою косу пришпилить шпильками,

Було погуляти ще рік із дівками.

Дружка1.: Тут Олеся сідала,

Русу косу чесала,

Русу косу чесала,

Дрібні сльози пускала.

 

Молода: Дякую вам, подруженьки

Та й за дівування,

За чесання моїх кіс

Та й за заплітання.

 

 

 Дружка:А де ж наш дружба? Хай нам гільце принесе.

 

(Заходить дружба.)

 

До бору, дружбонько, до бору,

 

Вирубай сосонку здорову,

 

Нехай ми будемо знати,

 

Яку будемо наряджати,

 

Нехай ми будемо знати,

 

З ким будем обідати.

 

 

 

 

Дружба (ставить гільце на стіл)

 

 Ось тобі, дівчино, зеленеє гіллячко,

щоб пам′ятала ти своє дівуваннячко.

 

 

А з рутоньки дві квітоньки,

 

Благослови, мати, благослови,мати,

 

Своєму дитяті гілечко починати.

 

 

 

 

 

Мати (окроплює гільце священною водою) Окроплю я гільце святою водою, щоб наша Олеся була щасливою і вічно душею молодою.

 

Ой, сосна, сосна, де ти росла, що ти так гарно виросла?

 

- Ой, росла я в лісі на бережку, на жовтесенькому піску,

 

Мене всі обминали, на гілечко лишали.

 

Чому сосна літом і зимой зелена, а в п′ятницю була молода весела,

 

А в суботу русую косу чесала, а в неділю йшла до шлюбу, тай плакала:

 

«Ой жаль мені, моя матінко, тебе, лишається рута-м′ятонька у тебе,

 

Ой встань, ой встань, моя донечко, раненько, тай піділляй руту-м′ятоньку частенько».

 

 

(Одягнули гільце)

 

Вийся, гілечко, вийся, Олесю , не журися,

 

Як буде Божа воля, буде добрая доля.

 

(Дружба трусить гільцем, перевіряючи чи добре привязані квіти, молода бере в руки хліб, стає разом з дружками обличчям до залу.)

 

Молода (кланяється матері): Благослови, мати, вийти з цієї хати, село обходити, усіх на весілля запросити.

 

Мати (обсипає зерном): Іди, моя донечко, в щасливу годиночку! Запроси усю родину і найменшу дитину.

Ведуча: Ось так, виходячи заміж, назавжди прощалася дівчина зі своєю косою. Відтепер вона вже ніколи не чесатиме і не плекатиме її.

 

Ведучий: Змінилося життя, і зараз нечасто можна зустріти дівчину з довгою косою. Мода на косу то з’являється, то зникає, дуже жаль, що зникла первісна суть цього символу – скромність  і цнотливість дівчини. І це не старомодництво. Адже, нехай і рідко, але коли  пройде дівчина з гарною косою, ми не оминемо її увагою, поглянемо їй у слід, мимоволі призупинимся  подумки по-доброму позаздрим.

Ведуча: Так, так, довге волосся зараз не в моді, та й мода з часом може змінитися , але навряд чи повернуться  ті звичаї та традиції, що їх дотримувалися наші бабусі та прабабусі.
 

Коси

 

Як я скучив за вами, коси,

 

Чом вас, коси, ніхто не носить?

 

Ще ж від полюса і до полюса

 

Вас в віках прославляли віками,

 

Русі коси до самого пояса,

 

Коси, викладені вінками.

 

Ще ж і досі народ мій носить

 

Спогад лоскітний і щемливий,

 

Як дівча розплітало коси,

 

Як їх милий розплів, щасливий.

 

Коси, коси, чом вас зараз

 

Ніхто не носить?

 

Чи ж дівчатам немає часу,

 

А чи вже заплітати ліньки?

 

Ви ж од віку були окрасою

 

Гордовитої українки.

 

Звучить пісня « А коса у дівчини райдуга ». Свято закінчується.