Фразеологія у сучасному іспанському медіа-дискурсі

ФРАЗЕОЛОГІЯ У СУЧАСНОМУ ІСПАНСЬКОМУ МЕДІА-ДИСКУРСІ

Друга половина ХХ – початок ХХІ століття характеризуються стрімким зростанням масової комунікації та нових інформаційних технологій.

Динамічний розвиток традиційних ЗМІ та поширення впливу мережі Інтернет сприяли утворенню єдиного інформаційного простору, зітканого сукупністю багатьох медіапотоків. Мережа Інтернет та пов’язані з нею технології набувають статусу провідного засобу масової комунікації, важливого інформаційного ресурсу, який забезпечує функціонування та розповсюдження великих інформаційних масивів. Звісно, зростання засобів масової комунікації у геометричній прогресії не могло не позначитися на особливостях поширення слова та характері мовних змін.

 В результаті активного вивчення лінгвістичних особливостей медіамови виникає нова дисципліна – медіалінгвістика, об’єктом вивчення якої є мова медіатекстів [3, с.71]. Становлення та розвиток медіалінгвістики як напряму сучасного мовознавства обумовлено як мовними чинниками, так і інформаційно-технологічними та соціокультурними сферами суспільного життя. Стрімкий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, формування єдиного інформаційного простору як віртуального середовища текстового спілкування сприяло становленню та науковому осмисленню мови ЗМІ, вивченню її функціонально-стилістичних особливостей та внутрішньої структури.

Аналіз наукової літератури дає змогу стверджувати, що визначення теоретичних основ медіалінгвістики, дослідження мас-медійного тексту, його структури та типологізації, методів його вивчення було здійснено у працях вітчизняних та зарубіжних лінгвістів, психолінгвістів, теоретиків мас-медіа: С.І. Бернштейна, Т.Г. Добросклонської, В.Г. Костомарової, І.П. Лисакова, Г.Я. Солганика,              С.І.              Трєскова,              Д.Н.              Шмельова,              А.              Белла, Дж. Гербнера,              М. Монтгомері, Р. Фаулера, Н. Фейерклафа та інших. Однак, як свідчить аналіз праць, представлених вище, доцільним є систематизація та уточнення базових понять «медіадискурс», «медіатекст» та їх конститутивних ознак.

Наша стаття має на меті здійснити огляд існуючих підходів до визначення понять «медіадискурс», «медіатекст», а також встановити їх взаємозалежність та описати сутнісні характеристики, спираючись на іспанські ЗМІ.

Поняття медіадискурс є похідним від загальної концепції дискурсу і становить сукупність процесів і продуктів мовленнєвої діяльності у сфері масової комунікації в усьому розмаїтті і складності їх взаємодії [4, с. 21].

У  сучасній  лінгвістиці  існує  два  підходи  до  визначення  поняття  мас- медійного дискурсу. Відповідно до першого підходу, мас-медійний дискурс постає специфічним мовленнєво-мисленнєвим видом діяльності, характерним виключно для інформаційного мас-медійного простору [2, с. 51]. Другий підхід трактує медіадискурс як будь-який вид дискурсу, що реалізується в медіапросторі та продукується ЗМІ [2, с. 52]. А відтак, можна стверджувати про політичний, релігійний, науковий медіадискурси, вважаючи, що для своєї реалізації дані типи інституціонального дискурсу потребують наявності набору відносно стійких правил формування, інтерпретації та трансляції масової інформації.

Сучасний медіадискурс є сферою функціонування мови, у якій спостерігається інтенсивний розвиток та стійка тенденція до нових трансформаційних процесів. Вибір певної мовної одиниці, граматичної форми або конструкції не лише свідчить про мовний смак, мовні уподобання та звички окремих людей, але й сигніфікує про мовні навички окремих класів і соціальних груп, тобто усього суспільства певного історичного періоду [1, с. 34].

При цьому ЗМІ ефективно впливають на культурний та соціальний контекст формування особистої думки та прийняття індивідуального рішення. Медіадискурс інтегрований у соціальні, особистісні та професійні стосунки і може бути використаний для досягнення відповідного іллокутивного ефекту.

Задля отримання максимум інформації з мінімальним на це вербальним зусиллям, комунікація у сфері іспанського медіа- дискурсу характеризується міжнародними характером з домінуванням англійської мови [5, с. 20]. Ті англійські лексеми, які перейшли в іспанську мову, зберігши незмінними свою морфоно- логічну структуру та значення, називаються повними або інтегральними запозиченнями [3, с. 57‒60; 5, с. 9; 8]. Також, не менш важливим аспектом у іспанському медіапросторі є вживання фразелогізмів. Вирази та фразеологічні звороти (frases hechas y fraseologismos): peer to peer; no win, no fee; no frills; cama king size; face to face; love is in the air, здебільшого поширенні в рекламних текстах туристичної преси. Іспанські автори супроводжують запозичений вислів додатковим перекладом. Наприклад: Hasta ahora la legislación británica no obligaba al cliente a pagar los honorarios de sus abogados, que tenía que asumir la parte perdedora, siguiendo la máxima «no win, no fee» (si no se gana, no se cobran gastos) [5, с. 21].

Отже, медіатекст є видовим поняттям по відношенню до медіадискурсу, оскільки саме концепція медіатексту дозволяє впорядкувати рух медіапотоку в сучасному суспільстві.

Щодо перспектив подальшої наукової розвідки, вважаємо за доцільне розглянути структуру медіадискурсу, а також здійснити аналіз лінгвістичного складника медіатекстів в аспекті перлокутивного ефекту, що полягає у здійсненні інформаційно-маніпулятивного впливу на адресата.

ЛІТЕРАТУРА

1.   Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования / И.Р. Гальперин. – М.: Наука, 1981. – 139 с.

2. Добросклонская Т.Г. Вопросы изучения медиатекстов (опыт исследования современной английской медиаречи) / Т.Г. Добросклонская. – [изд. 2-е.] – М.:УРСС, 2005. – 288 с.

3. Добросклонская Т.Г. Медиалингвистика: системный подход к изучению языка СМИ: современная английская медиаречь: учебн. пособ./Т.Г. Добросклонская. – М.: Флинта: Наука, 2008. – 264 с.

4.  Добросклонская Т.Г. Медиатекст: теория и методы изучения//Вестн. Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. – 2005. – №2. – С. 28-34.

5. Silva V., Omer. «Razón y palabra». El análisis del discurso según Van Dijik y los estudios de la comunicación. Razón y palabra. – 2002. – С. 10-32.