Година пам'яті "А серце пам’ять береже..."

Година пам’яті  « А серце пам’ять береже … »

(до 30 річниці виведення військ з Афганістану)

Мета:ознайомити учнів з передумовами афганської війни, через поезію і пісню донести до їхніх сердець основну думку: війна – це безумство, це невиправдана жорстокість; виховувати в учнів почуття патріотизму, гідності та гордості за своїх земляків, вміння співпереживати.

Обладнання: На столику викладка літератури «Ти вічний біль Афганістан...», на якій фотографії загиблих воїнів афганців, квіти, свічки, презентація, карта.

Минають дні, ідуть роки,

Життя листки перегортає

А біль Афгану - на віки

В душі чомусь не замовкає

Учитель: Шановні діти! Гості, присутні. 15 лютого виповнюється 30 річниця виведення з Афганістану обмеженого контингенту колишніх радянських військ. В лютому 1989 року закінчилась війна, яка принесла тисячі жертв, сльози і горе в мирні родини. Сьогодні ми з вами згадаємо героїв тієї страшної війни, полинемо в спогади і хочу, щоб ці спогади пройшли крізь ваші серця, і ви зрозуміли, що найстрашніше у світі - це війна. Ми повинні пам'ятати тих, хто її пережив, тих, хто не дожив, не доспівав, не до кохав.

Ведучий. Афганістан - це держава, що знаходиться в південно-східній Азії, де проживає 17 млн. чоловік, з яких 8 млн. афганці, а решта таджики, туркмени, узбеки, хазарейці.

До середини 70-х це була одна з найвідсталіших країн світу. Афганістан - це 70% гірської місцевості з бідною рослинністю, з висотою гір 7-8 тис. метрів. 86 тис. населення проживають в аулах, у злиднях, 3 млн. чоловік ведуть кочівний спосіб життя.

Ведуча. У квітні 1978 року афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя. У грудні 1978 року між СРСР і Афганістаном був підписаний договір, за яким Радянський Союз був зобов'язаний переозброїти афганську армію. І на прохання офіційного керівництва афганської держави надати воєнну підтримку.

В кінці грудня були введені десантні частини в Багрем, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися в бойові дії по всій території. Присутність чужоземних військ викликала стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984-1985 роки.

Афган плював кулями в обличчя нашим солдатам. Це була брудна, підступна війна, яка тривала майже 10 років. За що, за які ідеали, за чию Батьківщину, в ім'я якої мети загинули десятки тисяч юнаків?

Ведучий: Афганістан став горнилом для тих, хто туди потрапив. Він навчив юнаків цінувати дружбу, відданість, любов. І знати ціну життя. Адже воно обривалося іноді у неповних 19 років перед їхніми очима. І терпіли юні душі від втрати друзів, тих, хто ще вчора дарував їм своє тепло.

А потім повертався на рідну землю у цинковій труні. Це все потрібно було пережити. Але вони 19-ти річні свято вірили, що виконують свій інтернаціональний обов'язок.

Учень.

Болить Афган, в душі туман

Ніхто не знає, ніхто не скаже,

Коли і де, хто за ким, 

В чужім краю на землю ляже.

Учень.

Очі туманить ядуча сльоза,

руки скувала утома,

Палить їй душу афганська гроза —

Син не вернувся додому.

Учень

В неї він був ясночолий, як світ,

сонячно так усміхався,

Ще й 20 не було йому літ...

Юним на вік і зостався.

Ясеночки! Синочки! Сини!

Колосочки вкраїнського поля,

Скільки вас не вернулось з війни?

Скільки гибіє ще у неволі?

Ведуча. Ця війна триває і сьогодні, але вже без участі наших солдат. А тоді ж, ідучи у те пекло чужої країни з іншою вірою, вони вірили, що несуть визволення народу Афганістану, тим, хто поневолений. Вони вірили, що йдуть не вбивати, а захищати.

Офіційно це не називали війною, а всього лише воєнною кампанією. Але ця кампанія тривала майже 10 років і вимагала великих жертв.

(Звучить пісня про Афганістан). Слайди презентації

Ведучий. Тисячі наших хлопців загинули в боях і померли від ран, контузій, травм і хвороб, пропали безвісти.

Сивіли від горя батьки і матері, ховаючи своїх дітей, сиротіли діти, вдовами ставали жінки в мирний час.

У скількох сімей у траурному обрамлені зберігаються фотографії синів! Одну нагороду заробили вони  за проявлену мужність і героїзм - право бути похованим на рідній землі.

Учень.

Ховали інтернаціоналіста,

Блищала глухо цинкова труна,

Нестерпно пахло тополиним листом

І плач дівочий танув, як струна.

Руда земля розверзлась чорнорото.

Чекає хижо мовчки на своє,

А мати на колінах у болоті обмацує труну:

«Чи ж там він є?!!»

Стоять, відводять очі вбік солдати

І шепотить сержантик ледве чуть:

«Не велено... Не можна відкривати...

Не велено...»

Уже струмки течуть,

Уже весна така глибока, рання.

Учора вже летіли журавлі.

Таке врочисте вийшло поховання:

Школярики стоять, учителі.

А голосок дівочий квилить, квилить,

Соромиться кричати на весь світ...

Кого клясти, кого назвати винним?

І що той світ? Хіба він дасть отвіт?

На хрест сусідній похилився тато,

Похнюпилися братики малі –

В селі ховали воїна-солдата,

У мирному вкраїнському селі.

Ведучий. Летіли в Україну «чорні тюльпани» з цинковими гробами. Україна втратила близько 4000 молодих хлопців, 6000 стали інвалідами, ще 72 чоловіка залишились в полоні або пропали безвісти.

Ведуча: Третина учасників афганської війни була родом з квітучої української землі. На їх долю випало випробування вогнем і кров'ю. Скільки їх голубооких, русявих і чорнявих синів України загинуло на тій землі.

Ведучий: З Талалаївського району в Афганістані воювали  59 чоловік. Повернулося –56. Загинуло - 3. Не повернулися до рідного краю: Павленко Анатолій Петрович, Тарасенко Петро Левкович, Борщевський Іван Вікторович.

Перегляд слайдів презентації.

Молоде життя обірвалося. Солдати гинули. І кожна смерть страшна. А як страшно, коли не хочеться помирати, коли ще тільки починаєш жити.

Учень. Афганська війна –

Не наша вина

Ми молодість там залишили

Щоб ви пам’ятали жили.

Учень. Поставте скибку хліба на стакан

І голову схиліть в скорботі вічній

За тих, кого убив Афганістан,

Чиї він душі ранив і скалічив.

Ведуча. Падали хлопці на чужій землі, а в них на м'яких долонях лінії життя такі довгі і прекрасні... Разом із ними пішло в небуття чиєсь щастя. Разом із ними загинули їхні ненароджені діти. Але вони живуть у пам'яті бойових друзів, продовжують усміхатись зі сторінок солдатських альбомів. Вони вічно живуть у зболених, згорьованих, люблячих, палких материнських серцях.

«Ти добром життєве світло запалив, а твоє погасло, залишивши сльози, печаль і світлу пам'ять» .

Імена цих хлопців навічно вписані в літопис нашої пам'яті.

( Учні розповідають про воїнів – афганців)

Учень.Борщевський Іван Вікторович. Народився 1 липня 1964 року в селі Красний Колядин. Навчався в місцевій школі.  Після закінчення 8-го класу навчався у Чернігівському ПТУ, а потім у райцентрі електрозварником.

  28 вересня 1982 р. був призваний до лав Збройних Сил СРСР. Служив у Афганістані. Загинув Іван Вікторович 13 квітня 1984 р. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги» (посмертно).

Учень. Тарасенко Петро Левкович. Народився 1965 р. в с. Рябухи. Петро так хотів жити, повернутися в рідне село, орати й засівати добірним зерном землю. Не судилося. Забрали його життя душмани  20 лютого 1984 р. Поле біля села, що носить тепер Петрове ім’я, засівають його ровесники. На мир. На щастя. На добро.  Біля цього поля було встановлено стелу, щоб побачили і дізналися всі – ця земля зростила героя. Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно).

Учень. Павленко Анатолій Петрович. Народивс в селі Рябухи Талалаївського району в 1967 році. Проходив службу у Афганістані. 12 вересня 1985 року був тяжко поранений і помер. Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно), а йому було лише 18 років.

Ведучий. Станьмо, постіймо хвилину, нехай у нас не заболять ноги, а тільки защемить серце за тих, хто світить нам із небес, а може із підбитим крилом ніяк не перелетить Афганської гори.

Пам'ять загиблих вшановуємо хвилиною мовчання.

(Хронометр відбиває хвилину).

Ведуча: Молоді герої, про яких ми сьогодні розповіли, здійснили подвиг, прославили своє покоління. Своїми вчинками вони вчать нас бути людьми. Бо тільки людина здатна піднятись над інстинктом самозбереження в ім’я врятування інших.

Ведучий:Ніхто не забутий,

На попіл ніхто не згорів...

Солдатські портрети

На вишитих крилах пливуть.

І доки є пам’ять людей

І живуть матері,

Доти й сини, спіткнулись об кулі,

Живуть

«Нема більшої любові, ніж та, коли поклав душу свою за друзів», - сказано в Євангелії. Тож наші хлопці віддавали своє життя, вважаючи, що захищають інтереси дружнього афганського народу.

Час лікує рани. Але фізичні. А в душі, у пам'яті воїнів - афганців назавжди залишаться суворі будні Афганістану, які випали на їх долю.

Ведуча. Їм випало жити - так кажуть про тих, хто повернувся до рідного дому, порядкує рідну землю, віддаючи їй свої сили і вміння. Вони пройшли пекло війни Афганістану, вони не поповнили списки загиблих, вони і є тією пам'яттю, що пише історію.

Наші односельці воїни – афганці: Марченко Олексій Олексійович (с. Новопетровське), Коркач Анатолій Петрович (с. Нинове), Середа Олександр Іванович (с. Болотниця), Титух Віталій Іванович (с. Поповичка), Чикиш Юрій Іванович (с. Поповичка), Рижій Андрій Петрович (с. Грабщина), Несен Юрій Васильович (с. Скороходове).

(Діти вітають воїнів-афганців, що запрошені на урок).

Поділитись спогадами ми попросимо наших запрошених гостей, воїнів - афганців – наших односельчан .

Розкажіть найпам'ятніший епізод у вашій афганській біографії.

(Виступ воїна-афганця)

Ведучий. У жодному календарі день 15 лютого нічим не позначений. Але він особливий. Цього дня закінчилась нарешті війна. Щороку ветерани афганської війни відзначають останній день виведення радянських військ з Афганістану.

Ведуча. Шановні воїни-інтернаціоналісти, ми пишаємося Вами, горді тим, що поруч із нами живуть мужні, відважні, рішучі чоловіки. Здоров'я вам, сімейного благополуччя, і пам'ятайте, що час -найкращий лікар для душі та тілесних ран.

(Звучить пісня).

Ведучий. 29 вересня 2005 року на екранах українських кінотеатрів вийшов фільм «9 рота». Першими його подивились ветерани Афганістану в кінотеатрі імені Олександра Довженка.

Ведуча. Фільм розповідає саме про останні дні перебування радянських воїнів на території Афганістану, кілька днів вирішують долю багатьох солдатів.

В основі фільму - реальні події. 9 рота 345-го окремого гвардійського парашутно-десантного полку була легендарною. Вона виконувала операцію «Магістраль». Лише четверо залишилися живими.

Ведуча. Покоління воїнів-афганців пройшло кривавими дорогами афганської війни, залишаючи на них життя і біль втрат. Ми це пам'ятаємо. І на підтвердження цього стоять сотні пам'ятників та пам'ятних знаків по всій Україні.