Година пам`яті «Ти бачив як Ангели в Небо летіли?»

Загальноосвітня школа І-ІІступенів с.Устечко

 

 

 

 

 

 

Година пам`яті

 

 

 

 

 

 

 

 

«Ти бачив як Ангели в Небо летіли?»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала

Педагог – організатор

Кукало Софія Володимирівна

 

 

 

 

 

 

 

 (пісня)

 Ведучий. Коли зі сцени повідомили, що в одного загиблого – четверо дітей, у другого – єдина трирічна донечка залишилася круглою сиротою, бо мати померла ще раніше, а третій – ще взагалі не встиг пожити, йому лише 17 років… І тут 50-тисячний Майдан заплакав так по-дитячому пронизливо, як ніби він теж став цією сиротою, що плаче за втраченими батьками…

Ведуча. Та раптом люди розступились, до сцени під’їхав автобус та швидка з трунами загиблих героїв. На автобусі не було позначок “Ритуальна служба”, “Поховання”. Так надписи на цьому автобусі були б недоречні. Бо коли молоді, красиві, сильні, мужні чоловіки, які вчора були поруч, сьогодні лежать у труні, це ніяк не може бути “Ритуал”. Це війна.

Ведучий. У них були такі мирні професії – як вони могли з такими “ботанічними” навичками опинитися на лінії вогню? Як мабуть посміхався снайпер з цих незграб – ще б пак, йти в атаку з дерев’яними щитами та палицями – це ж так непрофесійно, хіба так вчинить професійний солдат? Хіба вояк буде рухатися по відкритій вулиці Інститутській? Фахові вбивці розстріляли їх граючись – стріляли одному в ногу, та вбивали тих, хто намагався витягнути пораненого.

Ведуча. Навіщо вони йшли вперед? Навіщо? Адже Їм так багато було чого втрачати! Вони пішли на смерть, тому що бути солдатом, це не значить вміти тільки добре стріляти та знатися на тактиці. Бути солдатом – значить не відокремлювати свою особисту гідність від гідності за свою державу. Це значить поважати і любити не тільки те, що є в тобі та на тобі, але й все те, що навколо тебе. Твоя країна. Твоя колиска. Твоя відповідальність.

1. Ти бачив як Ангели в Небо летіли?

Так-так, саме в Небо, а не навпаки…

Від пострілів влади отак відлітали

До Бога назавжди вкраїнські сини.

 Їх кров залишилась не там на Майдані,

А на руках всіх провладних катів,

А сльози батьків потечуть ніби ріки

На всі покоління до «сьомих колін».

2.Голуби над тілом Героя -
Мов душі Небесної Сотні,
Немов зі сну прокинулись двоє,
Але без тіла - самотні.

3. В небо злетіла їх мрія,
Тих, хто тримався за нитку дощів..
Йшов на барикади і вірив
Життя - не торбинка з віршів.

4.В небо злетіли їх душі
Кращих із сотень - вершків
Чесні, сміливі і невмирущі
Ті, кому Бог сам велів.

5.Ще гучніше сурмила злива
У лютневий негожий день..
І кров бунтувала у жилах,
Як Гімн звучав устами людей.

6.А труна наче кача плинула
З молодим юнаком по Дублянах...
І здавалося в небо линули
Душі голубів безперестану.

 

7.Сьогодні не в силі і сильні змовчати

Бо кожного серце від болю кричить

Коли на Майдані відспівують СОТНЮ

Що в вічність у славі до Бога летить.

 

8.Матусі гордіться своїми синами –

Бо душу і тіло зложили своє

За волю народу, що їх не забуде

Бо слава козацького роду живе!

 

9.Не плачте бабусі, що внуки завчасно

Піднялись до Бога раніше від вас,

Бо тільки Всевишньому знати дорогу

Й коли і для кого настав уже час.

 

 10.Вони ж бо пішли у НЕБЕСНУЮ СОТНЮ

Отак, з висоти, вберігатимуть нас,

Щоб вже не змогли вороги підступити

А для України настав слушний час.

 

11.Одна у них ненька – одна Україна,

Пробачте, для неї віддали життя!

А Вам вона нині вклоняється щиро

За їх виховання й безсмертні серця

 

Ведучий Вся атака припадала на 6:00 ранку. Палили шини. Був дуже сильний дим і все коптіло. Ще гірше, ніж на Грушевського. Не видно було нічого взагалі.

Багато полягло там на горбу і багато на передовій біля барикади першої на Інституцькій. Рахують, що за ранок вбитих близько 100 чоловік.
Було важче, бо вевешники дуже хитро діяли. Вони ставали один за одним, тобто робили вигляд за щитом одна людина. Щитами робили броню, коли в диму ти не помічаєш, що там замість одного ВВ-ка, двоє. Відкриваються щити і вибігає беркут з калашом і по всіх.
По суті ВВ-ки творили ніби коридор, в той час як беркут стріляв, потім так само назад ховались за щитами і перед тим, як сховатись кидали гранати. Це було спочатку незрозуміло яким чином вони діяли, лише потім зрозуміли, що то ВВ-ки тактичний хід продумали. Дивишся ніби один, а насправді їх двоє один за одним сховані, а ще далі беркут з автоматом.
Дим. Зброя. Втомлені хлопці. ВВ-ки та беркут зі зброєю бойовою, гранатами. Це було пекло в центрі країни. Список загиблих за волю України великий і продовжує збільшуватися.

 – Ігорку, Ігорчику, сину,
За що?- підкажи нам усім!

– За землю, мій тату, єдину,
Яку я всім серцем любив.

– Ігорку, Ігорчику, сину,
За що? – ти матусі скажи.

-Матусю, не плач, я вже лину
До Бога любов донести.

– Ігорку, Ігорчику, брате,
За що?-я ж сестричка тобі.

– Я мусив, рідненька вмирати,
щоб волю здобути тобі.

Ігорку, Ігорчику, внучку,
За що?- ти ж надію убив?

-Любенька бабусю, гордися,
Я зріс українцем із Богом у серці по зову Вкраїни вчинив.

– Ігорку, Ігорчику, друже,
Чому?-таємницю відкрий!

– Пробачте, любіть, пам’ятайте,
Не зміг залишитись живий.

 (пісня)

(мама)Ти не помер: тебе не стало,

Тебе забрав до себе Бог.

У цьому світі був так мало –

І не пізнав ще всіх тривог…

Ти за країну воював

За друзів, за родину

До мене прийдеш, обіцяв

А взяв тай нас покинув

 

Ти не відчув ще щастя всього,

Не виплакав всіх сліз своїх,

Не доказав ти рідним того,

Що було у думках… Затих.

 

(син)Дивися, мамо, день який ясний,

А ти рідненька, так нестримно плачеш…

Напевне, знову, в тім моя вина,

Але, матусю, ти мені пробачиш…

 

І не тужи над тілом ти моїм,

Страшенних ран тих бачити не треба.

Я завжди буду хлопчиком твоїм

І вітерцем горнутимусь до тебе…

 

Матусю рідна, так багато нас

Сьогодні полягло за Україну…

Весною ж пахне… Скоро у садах

Лунати буде пісня солов,їна…

 

Не плач , матусю, і мені пробач,

Що не вернувся я живим до тебе.

Я буду тут, поки іде війна

А потім, мамо, я піду у небеса..

(пісня)

“Зараз або ніколи. Всі на Грушевського. На смерть”, – таким був останній запис на сторінці студента у соцмережі.

«Юнак з очима, які дуже хотіли жити» — такі слова сказав хірург, котрому принесли закривавленого хлопця з великою раною та сильною кровотечею. Він розповів, що це був хлопчина з очима, в яких було шалене бажання жити. А він, як лікар, не міг нічого для цього зробити, бо рана була смертельна.

Дівчина, яка робила усе можливе, щоб врятувати життя юнака, поділилася в соціальній мережі спогадами про останні хвилини життя хлопця: «Поки я притримувала його руку, щоб поставити капельницю, він безтями, рефлекторно, інстинктивно (так як він був в комі через тяжку травму) стиснув мої пальці в своїй долоні. Я ніколи не забуду цю, свого роду, спробу втриматися за життя. Ніколи не забуду це останнє рукостискання. Червоний хрест та мітингуючі, які заносили його на носилках в карету швидкої допомоги, кричали Тримайся! Героям Слава!!!».

Горить свіча і пам’яті сльоза

додолу з неї краплями стікає.

Земля ридає, плачуть небеса –

Майдан героїв з почестю ховає.

Їх взяв Господь, щоб ангелом в раю

В його садах довічно проживати.

Вони завжди залишаться в строю,

Про них народ пісні буде співати.

 

Небесна сотня білих журавлів,

душа яких летить під небесами.

Ніхто із вас вмирати не хотів,

Хай вічна пам’ять лишиться за вами.

 

Сьогодні туга душу розпина

Багато з вас в коханні не признались.

Надворі скоро втішиться весна.

Чому ж її ви, хлопці, не діждались?

 

(Дівчина.)Не питай, чого сумно на серці.
Ти приніс чорний колір веселці.
А в очах заблищали не сльози -
То сніжинки розтали з морозу.

Розкажу я південному вітру
Про любов нашу ніжну і світлу,
Що її вберегти не зуміли,
Зимній холод до серця впустили.

Пам’ятаю...Слова втратили владу.
Записати в рядочок їх сяду.
Якщо рими у них відізвуться,
Вони іншого серця торкнуться

(Хлопец)Пробач мене, моя кохана,

За сльози на очах твоїх.

Пробач мене, що повернутись

Живим до тебе я не зміг.

 

Пробач мене за біль на серці,

Пробач, що ти тепер сама.

Так сталося, що все змінила

Ця найжорстокіша зима.

 

Не плач, кохана! Я з тобою,

Щоночі сон твій стережу,

А вдень – твій янгол-охоронець,

Тебе від лиха бережу.

(пісня)

Розмова сина з батьком

Хлопчик із татом майданом гуляв

І тата спитала дитина:

- Тат, а чому голуби піднялися до неба,

В жалобну мовчання хвилину?

- Сину, синочку, це не голуби,

Це душі Небесної сотні

Вони, наші янголи- захисники,

Янголи наші скорботні

• А чому вони в небі,
• Чому не тут?
• Чому вони нас рятували?

Чому нападали на них беркути

І зграями їх клювали

Клубок у горлі, клубок у серці,

Сльоза, сльозу доганяє

• Це не беркут, синку, це вороння

Беркут зграями не літає

Ворони злиденні клювали майдан,

І за поживу старались,

А душу козацьку не заклювати

От вони й порозлітались,

Порозлітались і жирні ворони

Із Кончезаспи та Межегірря,

Золоті полешали гнізда, Бояться за своє піря

Та не всі відлетіли, Бо льоту не має

І каркати вже засторога

Зрікаються від колишнього

Воронячого, свого бога

Тепер маскуються під голубів,

Вже й воркувати готові

Перефарбовують піря швиденько,

Дзьоби відшкрібають від крові.

Та сотнью небес не обдурити

Госпоть в них тепер в них охоронець

З небес їм все видно

Хто голуб, хто беркут, а хто смітникова ворона

Кров сотні небесної не залишилась на барикадних брилах

Ти виростиш сину запамятай, тече вона в твоїх жилах

 І дітям, і Внукам своїм донеси, яка була тут розправа

Ця сотня небесна житиме вічно, слава Україні, героям слава

 (Пісня)

   1.  Майдан… з Героями іде прощання…
Тисячі людей зібралися в цю мить.
Для когось на землі вона передостання,
А хтось в землі сирій вже мирно спить…

2. Вже не побачить батько, не зустріне мати…
Живого сина в світі більше вже нема…
Прийшли у путь останню проводжати
Своїх Героїв… вічная їм честь й хвала…

3. Ридають всі… не стримати гірку сльозу…
Покотились сльозі по щоках і обороні…
Сотники, що полягни,- не встануть з сну,
Не посивіють у майбутньому вже скроні…

4. Не побачить дівчина ще юна і кохана
Героя свого на яву, а тільки в сні…
А когось вже не побачать діти й мама…
Когось дружина не побачить… ні…

5. Не збудуться мрії заповітні та бажання…
Хтось одружитися хотів, а хтось дітей,
Розбили вщент усі надії й сподівання,
Кулі, що були вийняті з голів й грудей

6. Україна в крові потопає,

І гине наш мирний народ.

Їх душі на небо злітають,

А там їх стрічає Господь.

 

7. За що ж ви у муках вмирали

На голій холодній землі,

Коли ж можновладці втікали,

Коли заховались в тіні?

 

8. О, діти своєї країни,

Ви добрі і мужні сини.

Я дуже люблю вас, та нині

Ви в храмі Господнім. Пісні

 

9. Вам ангели нині співають,

Вас рани уже не болять,

Вас всі на землі прославляють,

Вам хвали у небо летять.

 

10. Герої такі не вмирають,

Вони будуть вічно живі.

Героїв завжди пам’ятають

На небі й на рідній землі!