Година скорботи "Ліквідатори ЧАЕС"

ГОДИНА  СКОРБОТИ

«ЛІКВІДАТОРИ ЧАЕС»

 

 

Мета: згадати про трагедію віку — вибух на ЧАЕС, поглибити знання учнів

          про неї, визначити негативний вплив аварії на стан навколишнього

         середовища та здоров'я населення; формувати в учнів патріотичні

        почуття гордості за старше покоління, повагу до ліквідаторів наслідків

       Чорнобильської катастрофи; розвивати вміння школярів аналізувати

       та узагальнювати навчальну інформацію, вміння виразно декламувати,

      артистичні здібності; виховувати особисту стурбованість кожного

      учня за все, що відбувається навколо, вчити сприймати чужу біду, чужий

     біль як власні, сприяти формуванню патріотичних почуттів у школярів. 

 

         Вступне слово вчителя:

Спливають роки …Ось і минає 31 рік від тієї “чорної суботи”, яка принесла нам чорнобильську трагедію; з якої розпочалося нове літочислення для України і всього людства.

26 квітня 1986 року, тихої весняної ночі на 4-му енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції прогримів вибух, який сколихнув увесь світ. Страшна звістка про катастрофу в Чорнобилі – невеличкому місті, розташованому поблизу злиття сивого Дніпра й тихоплинної Прип’яті,  облетіла всю планету. Оспіваний мирний атом здавалося б,  приручений і покірний вийшов з-під влади людини. Для ліквідації цього  страшного лиха було замучено величезні технічні і людські ресурси. Втихомирити атом вдалося дуже дорогою ціною. Сотні тисяч людей зазнали радіаційного впливу, що призвело до тисяч смертей.

З плином часу Чорнобильське лихо не зникло, воно глибше проникло у життя нашого суспільства втратами померлих, хворобами живих.

         Берег Прип’яті. Мирна весняна українська ніч.

      26 квітня 1986 року. Ця дата назавжди залишиться у пам’яті людства.

   Пізно вночі, а саме о 1год. 23хв і 10сек., коли й сама весна притихла від колискової синьоокого Полісся, заревом вирвався з обіймів  пітьми вогонь, що світився зовсім не природно. Сповиту материнськими обіймами тишу пройняв вибух.

Неначе збулись пророчі слова святого Івана Богослова , наведені у кінці Вічної Книги : ”…велика зоря спалахнула з неба, палаючи як смолоскип. А ймення зорі тій Полин...”

     Аварія, що сталася на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС, назавжди залишиться у пам’яті людства, як застереження, що науково-технічний  

Прогрес може принести і гіркі плоди.

Незримий радіаційний вогонь обпалював не тільки людей. Флора і фауна Полісся, здавна відомими своїми грибними і ягідними місцями, мисливськими угіддями, потерпали від атомного удару вже першого після аварійного літа. На ходу завмирали працьовиті мурахи, на льоту падали швидкі птахи .

 

ВЕДУЧИЙ 1:

Чорнобиль… закутий колючим парканом.

Чорнобиль… згадаємо знову і знов.

Це місце окутане темним туманом,

Колись панували там ніжність й любов.

На Чорнобильській АЕС рухались перші жертви, тисячі людей вже були залучені до ліквідації аварії, а уряд колишнього союзу  мовчав. Тільки через кілька днів про аварію на 4-му енергоблоці повідомили  засоби масової інформації. З самого початку чорнобильської  трагедії інформація про те, що трапилося  квітневої ночі 1986-го була неповною і недостовірною .

З  перших днів до локалізації аварії залучались кращі спеціалісти тодішнього Союзу. Провідні теоретики  і досвідчені практики прибули на ЧАЕС  з відомих і закритих таємницею  підприємств, щоб ухвалювати найважливіші рішення тут, в епіцентрі катастрофи. Ціною неймовірних зусиль з постійним ризиком для здоров’я,  ліквідатори приборкували ядерну стихію.

 

ВЕДУЧИЙ 2:

Справжній героїзм у приборкуванні вогню над розвалом 4 – го  енергоблоку виявили  пожежники. І серед тих  30- ти, хто загинув,  приборкуючи ядерну стихію – пожежники молоді… Їм ще тільки жити: кохати, народжувати дітей, приносити радість у свої оселі.

У  кожного були свої плани, надії, бажання. Все було попереду, але хто міг передбачити !?  Та ніч стала для них фатальною. Вони не озирались, не відступали, не ховались за спини інших. В самому пеклі аварії, вони виконували свій обов`язок до останнього подиху.  І   вони були першими. Ми схиляємо свої голови перед усіма, кого сьогодні вже нема з нами, хто ціною свого життя  оплатив шанс на життя мільйонів.

Глибока їм вдячність, висока і світла шана.

                         Вшануємо хвилиною мовчання

                         Тих, хто своє життя тоді віддав!

(Хвилина мовчання).

 

 

УЧЕНЬ:

Кажуть, лікар найкращий - час.
Кажуть, всі він загоює рани. 
Тільки, мабуть, на лихо для нас, 
Лікар трапився цей поганий.
Ниє пам’ять і серце болить, 
Хоч і літ пролетіло немало.
Мабуть, рани глибокі були, 
Що в часу на них ліків не стало.

 

ВЕДУЧИЙ 1:

Доля повела у Чорнобиль «ліквідаторів» різними шляхами. Одні потрапили сюди за покликом душі, інших привели професійні обов`язки або повістка військомату.

В екстремальних умовах люди працювали не рахуючись з нічим. Без відпочинку, не маючи відповідного спорядження, ризикуючи здоров’ям і життям, військові йшли на виконання поставлених завдань не під страхом кари за невиконання наказу, а з усвідомленням відповідальності за долі мільйонів інших людей.

 

ВЕДУЧИЙ 2:

Війна з радіаційною небезпекою велась не лише на землі, а й у небі.  Воїни-вертолітники, що тільки-но повернулися з Афганістану, вступили у бій цього разу з незримим противником. Не всім їм вдалось повернутись на землю живими.

У  «саркофаг» спускалися справжні спеціалісти. Звичайні хлопці з живими серцями, на «великій землі» яких чекали синівські, батьківські, чоловічі, житейські клопоти.

Наслідки, які мала аварія на ЧАЕС, дали підстави вважати цю трагедію катастрофою планетарного масштабу.

 

ВЕДУЧИЙ 1:

    Із 192-х тонн палива, що містилося в реакторі, близько 4% було викинуто у повітря протягом десяти днів.

    Гарячий струмінь від реактора піднявся на більш ніж на кілометрову висоту. Радіація проникла в атмосферу майже всієї північної півкулі.

    Після Чорнобильської катастрофи Україну оголошено зоною екологічного лиха.

Чорнобиль ще довго нам буде тривожити душу. Адже гіркий полин Чорнобиля – це і забруднення довкілля, і втрачене здоров’я, і невизначене майбутнє. Допоки ж дзвони Чорнобиля гудітимуть по країні?

 

УЧЕНЬ:

Дзвони Чорнобиля гудуть по країні,

Їх боляче чути моїй Україні

Це горе, це розпач мільйонів людей

Це долі скалічених наших дітей.

 

УЧЕНЬ:

Тихіше, тихіше, послухайте, люди,

Ці дзвони лунають сьогодні повсюди,

Просять задуматись хоч на хвилину

Бо горе спіткало кожну людину.

 

УЧЕНЬ:

Людей схаменутися дзвони благають

Надію на них ще якусь покладають

І мати-природа застерігає

Що горя  Вкраїні уже вистачає.

 

УЧЕНЬ:

Дзвони Чорнобиля гудуть по країні

Відлуння цих дзвонів ми чуємо нині

Воно ще звучатиме довгі віки

Пробачте нащадки нам наші гріхи!

 

ВЕДУЧИЙ 2:

 Чимало років минуло з дня трагедії на Чорнобильській АЕС. Чорнобильська аварія стала для нас уроком, за який заплачено дорогою ціною. Тож не треба повторювати помилок. Давайте берегти оточуючий світ! Нашій планеті вистачить одного Чорнобиля.

ПІЧНЯ «Україна»

1. Ти шляхом болісним пройшла крізь Чорнобиль, Україно.

Атомом зранена була, та не встала на коліна.

Де твій, природо, зелен дім? Сині ріки, синє небо?

Чисте майбутнє нам усім зараз треба, зараз треба…

 

Приспів:

Буде чистою хай країна, де червона цвіте калина.

Гори, ріки і полонина – це моя Україна.

Хай же буде моя країна найчарівніша, як перлина.

В моїм серці вона єдина – це моя Україна.

 

2. Хай повертають на поля знову зграї журавлині.

Хай хлібом повниться земля й лине пісня солов’їна.

Хай кришталевої води будуть повні твої ріки.

Та розцвітають хай сади і не в’януть вже повіки.

Приспів:

 

ВЕДУЧИЙ 1:

 До листопада 1986 року було побудовано ізоляційну споруду над четвертим енергоблоком ЧАЕС – об’єкт «Укриття», а 9 листопада 2016 року в Україні офіційно відкрили нову гігантську структуру – конфайнмент, який надалі запобігатиме витоку радіації.

 

ВЕДУЧИЙ 2:

 Чорнобиль для нас ніколи не стане минулим. Величний подвиг здійснили ті, хто брав участь у ліквідації наслідків вибуху на четвертому енергоблоці атомної електростанції.

 

ВЕДУЧИЙ 1:

 Без самовідданого героїзму тих мужніх людей наслідки могли бути набагато гірші.

 

ВЕДУЧИЙ 2:

 Від усього серця зичимо ми героям-ліквідаторам міцного духу, здоров’я і впевненості у завтрашньому дні!

 

ВЕДУЧИЙ 1:

 Пам’ять… саме вона є рушієм еволюційного поступу в майбутнє й оберегом найвищих загальнолюдських цінностей. І якщо весь народ пам’ятатиме свою історію, він заслуговує на повагу, він вартий того, щоб дивитися у майбутнє. Ми повинні ставитися до природи, як до матері, а себе відчувати її дітьми. Наше майбутнє у наших руках.

 Дякуємо за увагу!