Година спілкування до Дня партизанської слави та партизанського руху в Україні

Про матеріал

Година спілкування до Дня партизанської слави та партизанського руху в Україні Мета: розширити знання учнів про партизанський рух в Україні та на Миколаївщині, героїв партизанського руху; виховувати патріотичні почуття, гуманізм, любов до України, рідного краю, пошану до тих, хто боровся за батьківщину.

Перегляд файлу

Година спілкування до Дня партизанської слави та партизанського руху в Україні

Мета: розширити знання учнів про партизанський рух в Україні та на Миколаївщині, героїв партизанського руху; виховувати патріотичні почуття, гуманізм, любов до України, рідного краю, пошану до тих, хто боровся за батьківщину.

Епіграф:

Пам’ятаєш, Земле, сорок п’ятий,

Стихле небо, підняте салютом?

Пам’ятаєш, Земле, сорок п’ятий.

Земле, сорок перший не забудь!

Хід заходу

Вступне слово вчителя.

Та війна, страшна Друга світова війна – то пекуча рана, яка досі болить чи не кожній українській родині. Проявивши героїзм, стійкість і мужність, воїни – переможці до останнього подиху, до останньої краплі крові билися за кожен клаптик рідної землі – і, вистоявши, перемогли. Багато років минуло з тих часів.

Осінніми днями ми з вдячністю згадуємо тих, хто віддав своє життя за наше світле сьогодення, вшановуємо славетних ветеранів, усвідомлюючи, що кожен із нас живе в незалежній державі, має змогу вчитися, любити, виховувати дітей тільки тому, що в суворі часи війни відважні герої не дали загарбникам господарювати на нашій рідній землі.

Учениця:

І ватри палали в лісах,
І села палали в пожарі,
А смерті кривавої жах
Був завжди із полум’ям в парі.

Виходять з лісу партизани
У наступ на смертельну ніч, —
А полум’я горить, не в’яне,
А полум’я — як вічний клич…

Погашені люті вогні
Вогнями і серця, і зброї.
У пам’ять, легенди, пісні
Приходять безсмертні герої.

Слово вчителя

22 вересня в Україні відзначають День партизанської слави. Свято встановлено в Україні «…на підтримку ініціативи ветеранів війни та з метою всенародного вшанування подвигу партизанів і підпільників у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, увічнення їх пам'яті…» згідно з Указом Президента України «Про День партизанської слави» від 30 жовтня 2001 року № 1020/2001. Партизанський рух завжди відображав прагнення народу до свободи. Понад п’ятсот з’єднань і сотні загонів народних месників, що діяли в тилу ворога на території України, зробили вагомий внесок у визволення країни від фашистських загарбників. Жодні страхіття і знущання не змогли зламати волелюбного духу народних месників, які, не шкодуючи життя, робили все можливе для наближення Перемоги.

Учениця:

Війна назустріч молодому дню

Із гуркотом, із брязкотом котилась,

Лавиною металу і вогню

На нашу Землю й долю навалилась

Тремтять гармати, б’є на сполох дзвін.

Залізні круки вилітають з хмари.

Горить країна з чотирьох сторін

І на чужинців просить з неба кари

Синів, дочок благає: – захистіть!

Страждає в муках Україна мила.

І піднімається з глибин століть

Непоборима, нездолана сила.

Повідомлення учня:

Партизанський рух в Україні

Партиза́ни — спільна назва учасників недержавних, тобто не належних до регулярної армії, військових об'єднань — військових загонів, які складаються з прибічників певних політичних (владних) кіл чи суспільних сил даної країни.

Це - державне визнання внеску народних месників у велику Перемогу над нацизмом, відновлення історичної справедливості щодо масової участі українського народу у визвольній боротьбі проти гітлерівської навали. Це - свято людей сильних духом і з чистою совістю, які не шкодували життя для перемоги над ненависним ворогом.

Перші загони партизанів з’явились в Україні восени 1941 року під Черніговом та Сумами під керівництвом Миколи Попудренка (на фото 1) та Сидора Ковпака.

Як відомо, організація руху опору в Україні проти німецьких окупантів та їх союзників у 1941—1942 роках була пов’язана з величезними труднощами. Офіційна концепція війни «малою кров’ю на ворожій території», що панувала напередодні війни, не передбачала дій партизанських загонів.

До літа 1942 року на території України продовжувало діяти лише близько десятої частини створених владою підпільних груп, або лише дві тисячі осіб. В кінці 1941 року нетривалий час діяв загін в околицях Нікополя й Кривого Рогу (500 осіб), що мав завдання знищити не пошкоджені шахти, але окупанти цей загін швидко ліквідували. Така сама доля спіткала й загін, що діяв взимку 1941—1942 років біля Павлограда і на східній Дніпропетровщині (близько 400 осіб). Довше діяли партизани в Криму.

Партизанський рух в Україні набув масовості з кінця 1942 року. Такий активний спротив окупаційному режиму з боку мирного населення виник внаслідок нещадного терору, масових вбивств, геноциду єврейського населення, вивезення молоді до Німеччини на примусові роботи.

У 1943 році партизани контролювали лісні райони Північно-Східної України, завдаючи значних втрат тиловим німецьким підрозділам, адміністрації та інфраструктурі цих районів. З наближенням Червоної армії восени 1943 року рух радянських партизанів в Україні пожвавився. Якщо на 1 січня 1943 року в Україні було 13300 партизанів (у 7 з’єднаннях і 155 самостійних загонах), то на 1 грудня 1943 року — вже 43500 партизанів. На початок 1944 року їх число зросло до 47 800 (близько 10% усіх партизанів в СРСР).

У травні-жовтні 1943 року загін Сидора Ковпака здійснив відомий рейд з Путивля через Волинь у Карпати з завданням «перерізати шляхи відступу фашистам», коли почалися бої за Дніпро.

У 1943 році пройшли також рейди менших загонів радянських партизанів: М. Наумова (на півдні Україні), Н. Мельника та О. Федорова (Правобережжя й Волинь). Партизанським формуванням розвідувального типу був загін Д. Медвєдєва, який діяв на Волині (частково на Львівщині та Грубешівщині) у 1942—1944 роках і виконав ряд терористичних актів проти окупантів, зокрема, убивство розвідником Миколою Кузнецовим у Львові віце-губернатора Бауера.

У Миколаєві підпільна антифашистська група «Миколаївський центр» під керівництвом Віктора Лягіна здійснила ряд великих диверсій, які заподіяли німецьким окупантам великої шкоди в живій силі і техніці (знищила аеродром, нафтобазу, склади, обладнання заводів, морські судна), добувала і передавала в Центр цінну розвідувальну інформацію про супротивника.

Після визволення України від фашистів та їх союзників партизани вели бої спільно з радянською армією, а згодом перейшли переважно у Польщу (частина на Словаччину), де відзначилася партизанська дивізія під командуванням П. Вершигори. Український партизанський штаб проіснував до 1 червня 1945 року; в кінці війни він керував радянськими партизанами у Польщі і Словаччині.

Окрему групу радянських партизанів в Україні становили невеликі загони та комсомольські підпільні групи, що виникали стихійно: «Молода Гвардія» на Донбасі, підпілля у Вінниці, загін капітана Кудрі у районі Диканьківських лісів та уздовж Ворскли. Майже 30 тисяч учасників руху опору загинуло або потрапило в табори смерті.

Дії партизанських загонів та підпільних організацій у роки Великої Вітчизняної війни нанесли непоправні збитки живій силі, інфраструктурі та техніці противника, здійснили неоціненний внесок у наближення Великої Перемоги над фашистами та їх союзниками.

Повідомлення учня:

Підпільний та партизанський рух на Миколаївщині

Велика Вітчизняна війна 1941-1945 рр. стала суворим випробуванням для країни. З перших днів війни жителі Миколаївщини проводили мітинги, на яких висловлювали рішуче прагнення боротися з окупантами. Станом на 21 липня 1941 року в області в народне ополчення записалось 70464 жителі.

На виконання постанови ЦК ВКП(б) від 4 липня 1941 року "Про організацію боротьби в тилу ворожих військ" в Миколаївській області було сформовано підпільний обком партії, в районах та містах - райкоми та міськкоми партії, підпільні організації, партизанські загони, диверсійні та розвідувальні групи, але внаслідок нестачі часу та недостатньої підготовки до ведення підпільної роботи, ці структури не змогли належним чином почати роботу. Після вимушеного відходу військ Червоної Армії, тридцять два місяці - з 1 серпня 1941 року по 4 квітня 1944 року Миколаївщина була окупована німецько-румунськими військами. Нищилися культурні і матеріальні цінності, за період "господарювання" на території області фашистами було знищено більше 105000 громадян.

На території області розгорнулася підпільна і партизанська боротьба. Умови, в яких жителі Миколаївщини піднялися на боротьбу з окупантами були тяжкими: на території області розташувалася велика кількість військових частин, штабів, аеродромів, баз. У Миколаєві був штаб спеціальних військових з'єднань, спеціальних частин СС, поліції.

Незважаючи на ці умови, у Миколаєві, Первомайську, Казанківському, Баштанському, Березнегуватському, Кривоозерському, Доманівському районах були організовані і діяли партизанські загони і підпільні організації. В Арбузинському, Врадіївському, Жовтневому, Новоодеському, Миколаївському, Братському, Вознесенському діяли підпільно-патріотичні групи.

Більшість підпільних груп і партизанських загонів створювали військовослужбовці Червоної Армії, які опинилися в оточенні або, потрапивши в полон, змогли вирватися з фашистських таборів, а також місцеві активісти: комуністи, комсомольці, просто антифашистсько налаштовані громадяни.

$C:\Users\User\Desktop\19-01.jpg$ Найбільш відомими підпільні організаціями на Миколаївщині є: "Миколаївський центр" у м. Миколаїв на чолі з В.О.Лягіним, куди входили групи А.Палагнюка (Андрєєва), В.Бондаренка, П.Защука, М.Комкова та ін., підпільна молодіжна організація "Партизанська іскра" у с. Кримка Первомайського району на чолі з В.С.Моргуненком, підпільні групи на території Жовтневого району на чолі з Т.М.Морозовим, підпільні загони у селах Богданівка і Доманівка, очолювані А.Т.Мазепою, партизанський загін, створений на території Казанківського району під головуванням Г.М.Седнєва.

Партизани і підпільники застосували різноманітні форми боротьби: випускали листівки та відозви з закликами до боротьби з окупантами, проводилась диверсійна робота, масовий саботаж населенням області військових, економічних і політичних заходів окупантів. Важливе місце в діяльності підпільних організацій і груп посідали бойові операції по знищенню пального, продовольства, винищенню особового складу гітлерівських військ, а також здійснення диверсійних актів на транспорті, псування телеграфно-телефонного зв'язку, значна робота проводилась по звільненню з таборів військово-полонених.

За мужність і героїзм у боротьбі з німецько-румунськими загарбниками звання Героя Радянського Союзу посмертно були удостоєні чотири підпільники: Віктор Олександрович Лягін, Володимир Степанович Моргуненко, Парфентій Гречаний, Даша Дяченко, більше тисячі підпільників і партизан області нагороджені орденами і медалями. Про них нагадують меморіальні дошки, пам'ятники, вулиці, названі іменами героїв, обеліски і кургани слави.

Учениця:

За мене, за тебе, за всю Батьківщину

Хто фронтом звитяги йшов поруч з тобою,

Боровся з фашизмом, тоді партизанив

І ворога нищив героєм незнаним.

Згадай їх усіх, замордованих, вбитих,

І гідно живи їх життям недожитим!

Ми ніколи не забудемо героїв партизанського руху. Вшануймо хвилиною мовчання пам’ять про тих, хто віддав своє життя за нашу рідну землю.

Хвилина мовчання.

Заключне слово вчителя.

Пам'ять про війну, її сувора правда залишаються з нами як найбільший за силою духу приклад мужності, патріотизму, важкої ратної праці і вічної скорботи за тими, хто поклав на вівтар Перемоги найдорожче — життя. Героїчні подвиги українських партизанів у пам’яті народу житимуть вічно. Сьогодні ми низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю тих, хто зупинив фашистську навалу ціною власного життя.

Використана література

ФОТОГАЛАРЕЯ

Партизанський та підпільних рух Миколаївщини

Мапа Миколаївської області із зазначенням підпільних організацій, груп і партизанських загонів, які діяли під час тимчасової окупації області німецько-румунськими окупантами (1941-1944 рр.)

$C:\Users\User\Desktop\48-01.jpg$