ГОДИНА СПІЛКУВАННЯ «КВІТИ УКРАЇНСЬКОГО ВІНОЧКА»

 

Година спілкування «Квіти українського віночка»

Мета: збагачувати знання учнів про квіти як обереги людського життя, їх народні назви, традиції вшанування; ознайомити дітей з квітами українського віночка, із значенням вінка для українського народу; виховувати любов до рідного краю, спадщини предків, пошану до народних традицій.

Хід заходу

Учитель. Надворі весна, і ми перенесемось у царство квітів, пахощів, краси. Ми здійснимо мандрівку до казкової країни квітів. Квіти — це вічні і прекрасні супутники нашого життя. Згадайте бабусину хатину, її квітучий садок.

Гайда, дітки, у садок!

Любо там та мило!

Скільки всяких там квіток

Сей рік уродило!

— Палахкотять біля вікон українських осель живим вогнем мальви, жоржини, чорнобривці, маки, буяють різнобарв’ям нагідки, рожі, ромашки, калина, любисток, м’ята — обереги нашої духовної спадщини. Вони — на вишиваних рушниках, скатерках. Ними розмальовували печі, стіни оселі. Засушені, їх клали за образи, з них готували різні напої, відвари. А ще квіти — на національному одязі. Найбільшу відзнаку українського вбрання становив віночок зі стрічками. Український віночок, оспіваний у піснях, оповитий легендами й переказами, був символом добра й надії.

Звучить пісня «Подоляночка».

1-й учень

У гаю, на лузі, в полі —

Скільки там квіток!

Ми нарвали їх доволі,

Потім посідали в колі,

Щоб сплести вінок.

2-й учень

Сплетімо вінок український сьогодні

Із мальв, чорнобривців, калини.

З барвінку та жита, із м’яти, нагідок,

З жоржин, чебрецю та вербини.

— А що ж таке вінок? (Віночок — це плетене коло із квітів, листя, гілок.)

— А чи завжди квіти вплітали у вінок? (Квіти не тільки у вінок вплітають. В Україні здавна поширився звичай класти квіти у купіль. А ще віночок мав бути з живих квітів, тому що вони оберігають людину від різних хвороб.)

— Вінки плели з різних квітів. Усього у вінку 12 квітів.

Чарівний світ зеленого царства! Скільки легенд, переказів приберегли нам квіти. І кожна з них таїть у собі чимало загадкового, таємничого.

Послухайте загадку. Про яку квітку в ній ідеться?

• Дерево дерев’яне,

Листя коханське,

Цвіт ангельський,

А кігті диявольські. (Рожа, троянда)

— Ви назвали прекрасну квітку. Її матір’ю — царівною квітів — уважають шипшину. У народі шипшину називають рожа, ружа, шипшина, свербиус.

Послухайте легенду.

У народі кажуть, що Ружа колись була дуже красивою дівчиною. Вона, як і її сестри Мальва та Півонія, лікувала людей від сердечних хвороб. І прийшов якось до них лікуватися Зимовий Вітер. Постукав у двері та й питається:

— А чи тут дівчатка-красуні живуть, що людей лікують, здоров’я дають?

— Тут,— відповіла Ружа.

— То впустіть до хати.

— А ти хто будеш?

— Той, хто гори верне, страху наганяє, людей від сонця оберігає.

— А чи не завдаси ти нам шкоди?

— Ні!

Відчинила Ружа двері, і влетів у хату Вітер-вітрисько.

— На що скаржишся? — запитала Мальва.

— Не маю сил з Морозом змагатися.

— А чи зробив ти щось добре людям?

— Ні!

— То за що тобі співчувати?

— За те що я хворий.

— Але ми лиш добрим людям помагаємо,— відповіли дівчата.

Тоді дмухнув Вітер на сестер і перетворив на квіти. А люди навесні ви­садили їх у квітник: мальву коло вікна, півонію до води, ружу до сонця. А у вінку ці квіти — символ віри, надії, любові.

Дівчинка

Мальви квіти чарівні

У віконце дивляться мені,

Наче діти заглядають,

Тільки, жаль, не розмовляють.

На зеленім оксамиті

Пелюстки росою вкриті,

І веселі, і сумні —

Мальви квіти чарівні.

Я — квіточка пишна,

Троянда розкішна,

Росою умита,

Милую всіх цвітом.

Я — квітка дуже запашна.

Я бажаю вам добра.

— А це загадка про яку квітку?

• Лист зелений не пропав.

А під снігом задрімав,

Щоб у синю сукенчину

Одягнуть весняну днину. (Барвінок)

— У барвінка вічнозелене листя і голуба квітка. Він супроводжує людину від народження протягом усього життя.

Хлопець

У барвінку очі — крапельки із неба.

В паростках зелених — сила від Землі.

Вірити і жити нам сьогодні треба,

І добро творити і тобі, й мені.

Посаджу барвінок, буде хай на спомин,

Зацвіте хай рясно, як прийде весна.

Хай блакиттю сяє біля дому, школи,

Щоб ще красивіша нам земля була!

Звучить пісня «Чорнобривці».

— Про яку квітку ця пісня?

— Чорнобривці у народі ще називають жовтяки, бархатки, бо яскраві суцвіття виграють у променях сонця. А назва їх походить від майстрів-чоботарів, які виготовляли особливо гарні, святкові жіночі чобітки, що мали яскраво-червоні халяви та чорні голівки.

А зараз я розповім вам про чудодійну рослину любисток.

Любисток — символ здорової краси. Існує повір’я, що любисток — це зілля, яким можна причарувати когось. Справді, коли розітрете листок цієї рослини, відразу розіллються пряні пахощі.

Дівчинка

А любисток з ім’ям чоловічим —

Споконвіку жіноча трава.

І тому він залишиться вічним,

Як і пам’ять народу жива.

Мій любисток — духмяний лискучий,

Ти знайомий і рідний без меж,

Нас ніколи ніхто не розлучить,

Ти ж бо в серці моєму живеш.

Виростали ми скупані в ньому,

Пахли коси цілющим теплом,

А сьогодні чомусь призабутий,

Хоч і вічний твій подих життя.

Нам ще бути любистку, та й бути,

Ти ж любові і сонця життя!

— А ось ця загадка про яку квіточку?

• У матінки-квіточки

Лиш блакитні діточки

З жита виглядають,

Літечко вітають. (Волошки)

Учениця. А мені бабуся розповідала, що волошка і любисток колись були птахами і вчили людей любити одне одного та бути щирим у розмові. А як померли, то проросли двома пахучими рослинками. У віночку любисток і волошка — символ людської відданості.

Дівчинка

Там, де колоски налиті,

Зацвіла волошка в житі,

На голівці у волошки

Поселилось неба трошки.

Я — волошка синьоока,

Падаю я всім до ока.

Пахну житом і полями,

Бо вмиваюся дощами.

— А ось на початку літа зацвітав кущ калини, вкривався безліччю ніжних білих суцвіть, що стоять серед свіжої зелені, наче молоді юні наречені в біло­сніжних фатах. Завдяки чудовому цвітінню калина стала в народі символом вроди та краси.

Звучить пісня «Ой єсть в лісі калина».

— А ось — ще одна загадка.

• Що за диво-дивина?

В житі квітка є одна,

Пала, мов ліхтарик,

Червоний кептарик. (Мак)

— Різні перекази існують про походження маку. Уважали, що квітка червоного маку повстала як символ поєдинку любові й ненависті. Червоні пелюстки — це любов, чорні — ненависть. А разом ці елементи й утворюють пре­красну квітку.

Дівчинка

Як без вишні — не садок,

Так без маку — не вінок,

А його ось, як на те,

Скільки в полі тут росте!

І червоний, і стрункий,

І свіженький все який!

Цілу купу нарвемо —

Всім віночки сплетемо.

— Відгадка до цієї загадки — наступна квіточка українського віночка.

• Наче сонце, серединка,

Пелюстків біла хустинка.

Знає бджілка і мурашка,

Звуть цю квіточку... (ромашка).

— Ромашка у віночку — наймолодша за своїм віком. Її люди вплели у віночок, коли переконалися, що вона приносить не лише здоров’я, але й доброту і ніжність. Ромашку в народі ще називають рум’янком.

Дівчинка

Білими ромашками

Поле розцвітає,

Жовтими сердечками

Сонечко в них грає.

Білими ромашками,

Немов білим снігом,

Одягнулося весною

Поле білим цвітом.

— А ще у віночок вплітали цвіт яблуні та вишні, м’яту.

Плести віночок — ціла наука і дійство. Наші прабабусі знали різні секрети: як плести і коли, як зберігати квіти у вінках.

Зараз ми спробуємо сплести віночок, провівши вікторину.

Не забудь, будь ласка, друже,

У вінку найперша — ... (ружа).

Друга квітка теж не зайва,

Друга квітка зветься... (мальва).

Щоб була гармонія —

Третя в нас... (півонія).

Як перлина між перлинок,

То між квітами... (барвінок).

Цвіт самої України —

Це, звичайно, цвіт... (калини).

Ось, на небо схожа трошки,

До вінка прийшла... (волошка).

Не останній він за змістом,

Зелененький наш... (любисток).

Плести я віночок вмію так,

Зараз черга на червоний... (мак).

Підсумок заходу

— Ось і завершилося наше свято, присвячене українському віночку. Народ раніше був ближчим до природи, шанував її, освячував, оспівував, переймався її красою, ласкавістю, гордістю. Ми часто забуваємо, що природа подарувала свої цілющі скарби людині навік. І ми повинні берегти їх, як своє життя. І вона, розкриваючи дивовижні таємниці, озветься у нашій душі радістю буття.