«Голодомор 1932-33 роки: ніхто не забутий.. ніщо не забуте… »

Сценарій

«Голодомор 1932-33 роки: ніхто не забутий.. ніщо не забуте… »

Мета заходу:

пізнавальна: ознайомити учнів з історичними переду­мовами виникнення голодомору, з політикою більшовиків проти українського народу;

розвиваюча: аналізу­вати причини, наслідки, значення голодомору;

виховна: розвивати в учнів почуття патріотизму, національної свідо­мості, виховувати громадян рідної землі, щоб не допустити подібної трагедії.

Методична мета: використати свідчення очевидців, аудіозаписи, архівнідокументи, ікону, презентацію; методи  роз’яснення, переконування, бесіда, педагогічнадоброзичливість; прийомпоєднанняінтересу та гри для досягнення мети заходу.

Форми, методи, прийоми:

Форма проведення: урок – скорботи;

Прийомпоєднанняінтересу та гриреалізувався таким чином: виступиучнів, наведення ними різнихфактів – інтерес, інсценівки – гра.

Ведуча:

Памянімо мільйонні жертви,

Які голодом винищив кат

В тридцять третьому році, що вмерли,

 І лишились коло хат.

Згадаймо душі померлих хвилиною мовчання.

Ведуча 2:

Кожен народ маєсвоїтрадиції, історію, пам'ять.

У пам'ятілюдськійнавікизалишиться 1933 рік — найстрашніший в історіїрік — рік голодомору. Сьогодніпоговоримо про цюстрашнутрагедію.

Відомі вам слова «Хто не знаєсвогоминулого, той не вартиймайбутнього»? Адженашеминуле, історіянашого народу — ценевичерпнакриниця духу, мудрості, перемог і страждань. Кожен народ маєїї, свою власну — глибоку і прозоруабозамулену й прикидану, але має ту, яку створив. Нашу намагались і замулити, і прикидати. Однакніколи, нівякічаси не перевелись українці, які, припавши вустами до своєїкриниціісторії, не відчували б їїмогутньоїцілющоїживильності. Сьогодні, коли ми заходилисябудувати свою державу — без своєїкришталевочистоїкриниці не дамособіради. Але з нашоїісторичноїкриниціналежитьвичерпатибагатосолоної води від горя і сліз. Це наше громадянськезавдання.

Скликатиживих, небезпам’ятних до тих сіл і хуторів, до тих криниць та спільних ям, куди скидали десятками і сотнями виснаженітілабатьків, і матерів; братів і сестер;наших з вами дідусів і бабусь. І наскладалиїхпонад 7 мільйонів — єгипетськіпіраміди горя та мук на родючихчорноземахУкраїни.

Ведуча 1: За народнимзвичаєм, коли когосьізбатьківвиносили з оселі, синчидоньканебіжчикапромовляли:

— Люди добрі, може, перед кимосьмійбатько (матір) "завинив (-ла), то просить він (вона) прощення раз, другий раз і третій раз. А над тими жертвами безневиннимикволіживі не могли вимовити й слова.

-Тим-то ми, спадкоємцітієїнаруги, маємопроситипрощення, ми зобов'язанісказатигірку правду перед могилами, насипами і символами — хрестами. Щоб знали діти, черезякістражданняпройшов наш добрий і щирий народ.

Початок ( за столом сидить сім я і батько ділить останній шматок хліба)

Батько: Ось діти останній шматочок хліба. Зараз ми його з їмо, а завтра  …. Завтра буде …новий день.

Цеостанняхлібина, остання…

Очі горем налитівщерть,

Батько йдіти не їлизрання,

Цеостанняхлібина, остання.

Післянеї – голодна смерть.

Плаче й крає,мов соломинку,

Пильно дивиться дітвора.

– Тату, їжте ось цюшкуринку.

Майте жалю до нас краплинку –

Умиративже вам пора…

Взяв шкуринкудідусь і плаче.

І стареча рука тремтить…

Сиве око, сліпе, незряче,

Але серцейогокозаче.

Б’єтьсярівно і хоче жить…

Стали кожномукрихти в горлі.

Спазми в горлі. Немаєслів.

А над хатою – клекіторлій.

А на вигоні – трупичорні,

Там, де Саваном снігбілів…

Мати: Помолимось ж всі разом

(Всі встають, звучить аудіо молитва. Потім батько ділить хліб. Всі з їдають)

Батько: Ідіть спати, щоб не так їсти хотілося.

(Батько залишається сам за столом. Через деякий час приходить мати)

Батько: Ну, що сплять?

Мати: Так, біднесенькі. Позасинали.

Батько: Ти чула, Мотре, що сталося у Ляхів?

Мати: Ні, а ЩО?

Батько: Наша сусідка з їла свою однорічну доньку..І коли в неї спитали: «Де Галя?»Вона сказала :»З їла»

Мати: О, Матір Божа!!! Де ж видано, щоб батьки своїх дітей їли.

Батько: Хай Господь милує! (хреститься)

Мати: Люди мруть, як мухи. На краю села в родині Павлюків активісти забрали бичка і корову. А через кілька днів прийшли і розбили клуню. І навіть горщик з кашею розтоптали. Нічого не залишили. Сидять людички голі, босі та опухлі з голоду. Мати пішла щось заробити до колгоспу, а в цей час померла менша донька. А коли мати повернулася й старша злягла. Ні чоловіка…ні дітей. Одна-однісенька залишилася.

Батько: Мотре, що робити будемо? Може поїхати на Донбас? На заробітки? Протримаєтеся без мене?

Мати: Їдь,коханий!!! Якщо зможеш, хоч вісточку пришли, що ти живий, здоровий.  А ми тебе дочекаємося. Ми витримаємо!!! Їдь. (обіймає)

Батько: Ось тут зерно, яке я сховав. Вари дітям з нього супчик. Вам вистачить, щоб не померти з голоду. (Віддає сумку з зерном)

Сховай його, люба. І нікому не кажи куди.

Мати: Добре. Їдь вже. Я люблю тебе, мій рідний!! (Обіймаються. Чоловік іде.)

Мати сидить з дітьми. В хату заходять активісти, перевертають всю хату, обглядають кожний куточок.

Активіст 1 до матері зневажливо: Віддавай зерно, бабо. Від нас нічого не сховаєш. Давай, а то хужебудет!!!

Мати: Синку, нічого немає. Діти вже пухнуть!!! Чоловік на заробітки поїхав.

Активіст 2: Не брЕші!!

Продовжують шукати і знаходять зерно.

Активіст 1: Ах ти, суко!!! Думала сховаєш????!! 

Активіст 2(істерично): Ти , тварь, ворог народу и виродки твої теж!!!! Таким як ти здихати треба!!!

Мати: У вас є хоч крапля добра?? Залиште крихту!!! Пожалійте!!!! Невже у вас нема жалю!!! (Мати хватає активістів за рукава, падає на коліна)

Активіст 1: Що ти там бурчиш!!! Геть з дороги!!! (Б є ногою)

Мати падає.

Діти: Не бийте маму!! (сідають навколо матері і плачуть)

Активісти ідуть

Мати до дітей: Любі мої, життя покидає мене!! Я дуже вас люблю. Обіцяйте мені дочекатися батька і вижити!! Благаю вас. Я з неба буду вас оберігати (Помирає)

із-за куліс/   І стояла вона осліплавід горя, напівблаженна, мукою підпирала небо. Мати-Українанавелетенськомухрестірозп”ята Україна.    (голосніше) Прости, небо! Прости , земле! Простіть, зорі! Всісилиземні і небесні, простіть!

/ пісняОлегВінник«Боже, Українузбережи»/

Діти плачуть.

Старша донька: Тепер я за вас відповідаю.  Піду їсти шукати, а ви сидіть і нікому двері не відчиняйте. Бо ще поїдять вас.

Дівчина іде.

Залишаються близнючки та хлопчик.

Хлопчик: Мені так хочеться побачити небо і сонце. Ви пам’ятаєте як ми гралися? А який смачний був хліб?

Сестрички, мені так холодно….

Дівчата:  Тільки тримайся! Ми виживемо!! Ми обіцяли мамі!! Не закривай очі!! Не спи»!

Хлопчик Піднімається : Я ще не вмер...

Ще промінь в оці грає.

В четвер мені пішов десятий рік.

Хіба в такому віці помирають?

Ви тільки поверніть мене на бік.

До вишеньки.

В колиску ясночолу...

Я чую запах квітів. Я не вмер...

А небо стрімко падає додолу.

Тримайте хтось!

Хоча б за коси верб...

Куди ж ви, люди, людоньки,

Куди ж ви, люди, людоньки, куди?

Окраєць ласки.

Чи хоч з печі диму!

В клітинці кожній — озеро води.

Я ще не вмер.

Усі проходять мимо.

...А житечко моє таке густе.

...А мамина рука іще гаряча.

Вам стане соромно колись за те.

Та я вже цього не побачу.

Падає мертвим.

Дівчата, стоячи на колінах читають вірш:

Сестра 1

Бозю! Що там у тебе в руці?

Дай мені, Бозю, хоч соломинку...

 Щоб не втонути в Голоднійріці.

 Бачиш, мійБозю, я — щедитинка.

Тожпідростихочбитрохи бодай.

 Світу не бачивщебілого, Бозю.

Сестра 2

Я — пташенятко, прибите в дорозі,

Хочбиодненькупір’їночку дай.   .

 Тато і мама — холоднімерці,

 Бозю, зроби, щобиїсти не хтілось!

Холодно, Бозю. Снігдужебілий,

 Бозю, що там у тебе в руці?...

Повертається старша сестра з ягодами.

Старша сестра: О, Господи за що????  (плаче) Не можна кидати їх мертвих, як собак! Де мертвих куча повна. Ходімо, любі сестри, вироємо могили коло лісу та поховаємо маму та братика. Ми повинні вижити, вижити і дочекатися батька, як і обіцяли неньці!!! Тримайте ягоди, знайшла їх в лісі, дивно, що ніхто їх не побачів. Мабуть, це Бог мені підказав, де шукати. Їжте, любі мої, їжте(витирає сльози)

Діти ідуть, тягнучи мати та брата.

На сцену виходить батько.  Вибігають діти і кидаються йому на шию.

Гасне світло.

Пісня Білозір Свіча

Батько з запаленою свічкою і потім всі поступово виходять на сцену:

Ти скажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели дотла?

Як навіть марево виймали із печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі,

Із торбинок нужденних стариків?

Ти скажеш, не було голодомору?

Чого ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору,—

Греби, нічого людям не лишай!

Хто ж села, вимерлі на Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв!

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах...

А кажеш — не було голодомору?

Всі стоять на сцені

Ведуча:

Мійнароде,

Не зрадь могил

Згорьованихдідів,—

Зазнавши мору

І колючок дроту,

Вони не дожили до заповітнихднів.

Порізнений,

Єднайся, мійнароде!

Твій час настав,

Зоря твоя зійшла.

Не допусти,

Щоб маревом свобода

До тебе вічнойшла

І... не дійшла.

Народемій,

Ставай мерщій на ноги,

У працікрила

Дужчерозправляй,—

І тиспізнаєш

Радість перемоги,

Збагатишсвійчудовий

Ріднокрай!

Пономарьов Пісня За Україну