«Голодомор – біль душі і пам’ять серця» Виховний захід

Требуховецька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

«Голодомор –

біль душі і пам’ять серця»

Тема: «Голодомор – біль душі і пам’ять серця»

Мета: виховувати здатність кожної людини на скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів співвітчизників, виховувати патріотів своєї держави; ознайомити учнів з трагічним минулим нашого народу; вчити дітей бережно ставитися до історії своєї країни, розкривати її як білі, так і чорні сторінки;

Учень.  Горить свіча, І огортається журбою.   (з свічкою)

Осінній день промерзлою ходою

У серці стука. Пам’ять про померлих.

Замучених голодним тридцять третім.

Учень. Мільйони їх,- мов колосків на ниві,     (з колосками)

було – й нема, було й нема…

Що сталося – з народом українським у ті смертельні сталінські жнива?

Учень. Мільйони тих, що голодом убиті,       (з хлібиною)

навіки стали пам’яттю і болем,

пшеничним білим хлібом, чорним житнім…

І просто – полем, українським полем.

Учень: Пам'ять від жаху кричить,

Серце від болю щемить,

За убієнних безвинно

Синів і дочок України!

Учень: Діток малих – повбивали,

Тебе – на хресті розіп'яли.

Рік 33-й – Голгофа твоя,

Квітуча Вітчизна моя!

Учень. Пекельні  цифри та слова

У серце б’ють, неначе молот.

Немов прокляття, ожива

Рік тридцять третій…

Голод…Голод…

Пісня « Голодомор у чорноземнім раї»

Ведуча:  1933 рік… Сонце сходило над холодними за довгу зиму полями, сідало за обрій кольору крові і не впізнавало землю. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертному сні. Танули на обширах України важкі сніги 1933 року.

 Чи була того року весна? Чи прилетіли до знайомих людських осель довірливі лелеки? Чи співали травневими ночами у вербах над річками солов’ї? Ніхто того не пам’ятає. Пам’ятають інше…

Ведучий.  Пішов голод Україною. Моторошний парадокс: вмирали на плодючих чорноземах шанованої світом житниці, вмирали просто поля, на шляхах, у холодних хатах і на лавицях промерзлих вокзалів, гинули поодинці і сім’ями, вилягали роди і села. 

Ведуча. Голодомор... Страшне слово, яке болем ятрить серця українців, що накрило собою величезну країну, квітучу, родючу і щедру. Помирали люди, молоді, здорові, але найстрашніше – голодна смерть дітей.

Учень. Я бачу на обірваній світлині

Великі очі, сповнені жахіть, 

Що знають смерть, що без провини винні, 

І все це - очі крихітки-дитини, 

Що тихо за пустим столом сидить.
 

І в погляді дитячому питання:

"Будь ласка, хоч тепер мені скажи, 

Чому засуджена на ці страшні страждання, 

Чому не колискову, а благання

Від матері я чую уночі?

А знаєш, що жив братик мій маленький

Іще тієї теплої весни, 

Але, як стало зовсім нам скрутненько, 

Замовк він раптом. Зараз я частенько

З ним бачуся в моїм яскравім сні.
 

А ще колись ми яблука та груші

Збирали з подружками у рясних садках.

Але прийшли до хат їх люди злющі...

На небі зараз моїх подруг душі, 

І яблунь цвіт лежить на їх хрестах.

(Дзвони)

Ведучий : Неможливо зараз оцінити увесь масштаб тогочасної катастрофи. Складно нам ситим зрозуміти, як-то немає ні крихти хліба, ні картоплини, анічогісінько. Що робити бідній матері, коли на неї тижнями, місяцями дивляться запалі очі голодних діточок.

Учень. Скорботна мати йшла поволі,

Туди, де зріло колосся в полі.

Несла на грудях дитя, мов птаху,

Не стало сили, лягла край шляху.

Учень.  Мов стебла, руки син простягає,

 І хліба в мами усе благає.

Але благання свого пташати

 Уже не чує стражденна мати –

Учень. Загасла тихо біля дитяти.

 Проснися, нене, проснися, нене,

Дозріло жито твоє зелене!

Учень. Голодомори, голодомори,

Все до зернини взяли з комори,

 Взяли з комори все до зернини,

Все до зернини в неньки й дитини

 В неньки й дитини із України.

Пісня-танець « Пам’яті жертв голодомору»

(Учень в руках колоски перевязані чорною стрічкою)

Учень. Я пригадав, як матуся виймала

З печі хлібину свіжу, запашну

І рушником на столі накривала,

Наче святиню таку дорогу.

А ми із сестрою на лаві притихли

І слухали розповідь про працю, про хліб.

Й дивились, як мати збирала всі крихти

І клала в долоні, цілуючи їх.

Ведучий:  Наше головне завдання - ніколи не забути і нізащо не допустити повтору катастрофи, повтору знущання над українським народом.

Ведуча: Пом'янемо мовчанням великих мучеників нашої історії, жертв небаченого варварства і жорстокості – червоного терору.

Хвилина мовчання. 

Учень. Гуде земля, лунає спів церковний

А мученики всі пред Господом стоять.

Те, що було в цей рік голодний

Нам, браття, треба пам'ятать.

Учень. І сльози, і нестримний біль

За ті родини, що стоять перед очима,

Ми не забудемо про них,

Про жертв тоталітарного режиму.

Ведуча: Наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про всіх, хто не дожив, недолюбив, пам’ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути, аби цей гіркий досвід минулого ніколи не повторився.

Схиліться! Свічку запаліть.

Хто у молитві, хто у серці чуйте,

Як кам’яніє краю біль століть.

Навіки до тридцятих ми прикуті.

Пісня «Голодомор»