Тому, що я – Україна!

Тому що я – Україна!

Я витримаю біль!

Я захищу тебе від куль,

Що в мене цілять звідусіль!

Тому що я сильна! Я подолаю все,

Бо ти мене у своїх руках несеш!

Голови поклавши, відправились у сні,

Колись назвуть героями вас,

Ви, мої сини!.. І зацвіте калина,

Мов кров червоний мак,

Згадає Батьківщина, яким ти був, козак!..

Вірю з тобою я в наші сили,

Свобода в серці, як крила,

І мир повернеться знов!

Знаю, з тобою я все подолаю,

Завжди добро перемагає

І переможе любов!

Наші ангели нас захищають

Від навали і тьми ворогів,

Мої крила тебе обіймають,

Мої руки в крові чужаків.

Вони ніж нам встромили у спину,

Увірвавшись нахабно вночі,

Але стали ми за Україну єдині,

Схрестивши у битві мечі!

Відбудуємо все, повернуться

Із далеких країв всі птахи,

Очі твої мені посміхнуться,

Засміються ще знов дітлахи!

Сильна нація, вільна, єдина,

Мирне небо, щасливе життя.

Ми є всі твої, ми - родина,

І нехай буде так! Буде так!                     Олексій Потапенко

Прочитайте Тичину зараз! Актуально...аж холоне кров.

Я єсть народ, якого Правди сила

ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! —

а сила знову розцвіла.

Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.

Щоб жить — я всі кайдани розірву.

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.

Московіє! Мене ти пожирала,

як вішала моїх дочок, синів

і як залізо, хліб та вугіль крала…

О, як твій дух осатанів!

Ти думала — тобою весь з'їдаюсь? —

та, подавившись, падаєш в траву…

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.

Я єсть народ, якого Правди сила

ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! —

а сила знову розцвіла.

Сини мої, незламні українці,

я буду вас за подвиг прославлять,—

ідіть батькам на допомогу й жінці,

дітей з ярма спішіте визволять!

На слобожанських нивах, на подільських,

на Чорнім морі — я прошу, молю! —

вбивайте ворогів, злодюг кремлівських,

вбивайте без жалю!

Нехай ще в ранах я — я не стидаюсь,

гляджу їх, мов пшеницю ярову.

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.

Повстань! І з ран — нове життя заколоситься,

що з нього світ весь буде подивлять,

яка земля! яке зерно! росиця! —

Ну як не сіять? Як відсіч ворогу не дать!

І я сіяю, крильми розгортаюсь,

своїх орлів скликаю, кличу, зву…

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.

Ще буде: неба чистої блакиті,

добробут в нас підніметься, як ртуть,

заблискотять косарки в житі,

заводи загудуть…

І я життям багатим розсвітаюсь,

пущу над сонцем хмарку, як брову…

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.

Я єсть народ, якого Правди сила

ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! —

а сила знову розцвіла.

Кремлівська гидь, тремти! Я розвертаюсь!

Тобі ж кладу я дошку гробову!

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу.

Павло Тичина

П. С. Це оригінал, який совєцька цензура переписала на свій лад.

Наприклад, замість "незламних українців" були "червоні українці".

Замість "Московіє" - "Тевтоніє" і так далі...

 Вони хотіли вбити наш дух. Але ми таки незламні і ми переможемо потвору-московію!!!