Інформаційно-методичний семінар для класних керівників 7-х класів та працівників психологічної служби «Попередження саморуйнівної поведінки дітей»

 Інформаційно-методичний семінар

для класних керівників 7-х класів та

працівників психологічної служби

«Попередження саморуйнівної поведінки дітей»

 

Вступ. Повідомлення теми і мети семінару (5 хв.)

 

Вправа на знайомство «Добрий чарівник» (5 хв.)

Мета: створити позитивну атмосфери, усунути емоційне напруження.

Ведучі пропонують учасникам(-цям) продовжити речення: «Мене звуть… Якби мені зустрівся добрий чарівник, я ввічливо попросив(-ла) би…». Висловлюються по колу або за бажанням.

 

ІП «Саморуйнівна поведінка: ознаки, причини, види» (15 хв.)

Мета: ознайомити з поняттям «саморуйнівна поведінка», її ознаками, причинами, видами.

Питання безпеки дитини, збереження її життя та здоров’я, формування уміння захистити себе в навколишньому середовищі є вкрай актуальними в системі освіти
та виховання дітей та молоді.

Разом із тим, останнім часом спостерігається тенденція поширення учинень дітьми навмисних самоушкоджень, суїциду, дитячого травматизму. Фахівці зазначають,
що серед причин такого становища – погіршення соціально-економічних умов, низький рівень життя, депресивний стан соціуму, поширення негативних тенденцій
і антисоціальних проявів у суспільстві, жорстокість, байдужість або гіперопіка у сім’ї, дезадаптованість у навчальному закладі, низька нервово-психологічна стійкість дітей
та молоді, невміння конструктивно вирішувати особистісні проблеми, відсутність стійких інтересів, цікавого організованого дозвілля, неможливість самовираження, самореалізації тощо.

Важливим є те, що травма (у тому числі – психологічна) та її наслідки в свою чергу загрожують здоров’ю і життю дитини, позначаються на сімейних та міжособистісних відносинах, погіршують самосприйняття дитини тощо.

Поширення спроб самоушкоджень, самогубств серед дітей та підлітків вимагають від педагогічних працівників більш відповідальної та чіткої роботи.

 

Суїцидальна поведінка зазвичай не виникає раптово; суїцидній спробі передує низка подій, умов, зовнішніх та внутрішніх факторів. Існують певні ознаки в поведінці підлітка, що можуть вказувати на посилення суїцидальних тенденцій. Тому вчителі, батьки і працівники психологічної служби повинні мати знання і вміння впізнавати такі «тривожні дзвіночки» та діяти на випередження.

На ймовірність виконання суїцидальних дій впливають найрізноманітніші фактори: індивідуальні психологічні особливості людини, національні звичаї, вік і сімейний стан, культурні цінності та рівень вживання психоактивних речовин, пора року, час доби і т. д. З певною часткою умовності всі відомі фактори суїцидального ризику можна поділити на соціально-демографічні, медичні, природні, індивідуально-психологічні.

Поведінкові індикатори суїцидального ризику

• Ескейп-реакції (втеча з дому, тривале перебування на самоті, безцільне блукання тощо).

• Помітне зниження повсякденної активності, загальмованість.

• Самоізоляція від інших людей і соціальних контактів.

• Зловживання психоактивними речовинами, алкоголем.

• Недотримання правил особистої гігієни, догляду за зовнішністю.

• Вибір тем розмови і читання, пов’язаних зі смертю та самогубствами.

• Часте прослуховування жалобної або сумної музики.

• «Наведення ладу у справах» (оформлення заповіту, врегулювання конфліктів, листи до родичів та друзів, дарування особистих речей).

• Будь-які раптові зміни в поведінці й настроях, які віддаляють підлітка від близьких.

• Схильність до невиправдано ризикованих вчинків, часте самотравмування.

• Відвідування лікаря без очевидної необхідності.

• Підвищення больового порогу (іноді підлітки хизуються тим, «що їм не боляче»).

• Порушення дисципліни або зниження якості навчання і пов’язані з цим неприємності.

• Беземоційне розставання з дорогими речами.

• Байдужість до колись значущих речей, людей, стосунків.

• Емоційна нечутливість, неемпатійність.

• Придбання засобів для скоєння суїциду.

Комунікативні індикатори

• Прямі або непрямі повідомлення про суїцидальні наміри («Хочу померти» – пряме повідомлення; «Скоро все це закінчиться» – непряме); жарти, іронічні вислови про бажання померти, про безглуздість життя також належать до непрямих повідомлень;

• Запевнення в безпорадності та залежності від інших.

• Здійснення різного роду ритуалів  прощання.

• Повідомлення про конкретний план суїциду.

• Систематичне самозвинувачення.

• Амбівалентна оцінка важливих подій.

• Повільна, маловиразна мова.

Когнітивні індикатори

• Дозвільні установки відносно суїцидальної поведінки.

• Негативні оцінки своєї особистості, навколишнього світу і майбутнього.

• Уявлення про власну особистість як про нікчему, що не має права жити.

• Уявлення про світ як місце втрат і розчарувань.

• Уявлення про майбутнє як про безперспективне та безнадійне.

• «Тунельне бачення» – нездатність побачити інші прийнятні шляхи вирішення проблеми, крім суїциду.

• Наявність суїцидальних думок, намірів, планів

Емоційні індикатори

• Амбівалентність у ставленні до життя.

• Байдужість до своєї долі, пригніченість, безнадійність, безпорадність, відчай.

• Переживання стану горя.

• Ознаки депресії; (а) напади паніки; (б) виражена тривога; (в) знижена здатність до концентрації уваги і волі; (г) безсоння; (ґ) помірне вживання алкоголю і (д) втрата здатності відчувати задоволення.

• Невластива агресія або ненависть до себе: гнів, ворожість.

• Провина або відчуття невдачі, поразки.

• Надмірні побоювання або страхи.

• Відчуття власної малозначущості, нікчемності, непотрібності.

• Неуважність або розгубленість.

Основні причини скоєння навмисних самоушкоджень дітьми:

• Алкоголізм батьків, батьківська жорстокість, насильство в сім’ї.

• Втрата довіри у стосунках із батьками.

• Невирішені конфлікти в родині, з друзями, подругами чи однокласниками та од- нокласницями.

• Негаразди в особистому житті на ґрунті нерозділеного кохання чи розставання з коханою людиною.

• Ускладнена адаптація до нових умов навчання, проживання.

• Знущання з боку однолітків, друзів, подруг, втрата соціального статусу в колек- тиві, ізоляція від соціального оточення.

• Залучення та причетність до різних неформальних молодіжних течій, участь у комп’ютерних «групах смерті».

• Страх перед відповідальністю за скоєний злочин.

• Психічні розлади, смерть або втрата близької людини.

• Вживання алкоголю, психоактивних речовин.

• Глибокі почуття депресії, безнадійності та безпомічності, безпорадності, відсут- ність перспектив і цілей у житті.

• Гостре прагнення «нового досвіду».

• Низький рівень матеріального забезпечення родини.

• Маніпулятивні спроби, бажання привернути до себе увагу тощо.

• Невизначеність особистісних інтересів, нахилів, неорганізоване дозвілля.

• Відсутність страху смерті, неусвідомлення можливості власної смерті.

Суїцид – це навмисне позбавлення себе життя, спостерігається як у психічно здорових людей, так і при психічних захворюваннях, що протікають з депресією.

Суїцидальна поведінка зустрічається як при психопатіях, так і при акцентуаціях характеру – в останньому випадку вона є однією з форм девіантної поведінки при гострих афективних або патохарактерологічних реакціях.

Суїцидальна поведінка – це виявлення суїцидальної активності (думок, намірів, висловлювань, загроз, спроб). При дійсній суїцидальній поведінці наміри покінчити з собою не тільки обмірковуються, але нерідко й поступово виношуються.

Суїцидальний шантаж – загроза здійснити самогубство як засіб впливу на несприятливу ситуацію. Від загроз хворий (частіше за все мова йде про психопатію або психоподібний розлад істеричного кола) може перейти до демонстративних суїцидальних спроб. Небезпека останніх полягає в тому, що через технічну помилку одна зі спроб може бути реалізованою.

 

 

Вправа «Міфи/факти» (10 хв.)

Мета: актуалізувати знання педагогів з даної проблеми.

Учасників(-ць) просять підвестися. На стільцях/підлозі лежать дві позначки – МІФИ та ФАКТИ. Ведучі зачитують твердження, педагоги визначають це міф чи факт і переходять на відповідну сторону. Обговорення кожного твердження.

Хибні уявлення	Правда про самогубства
Самогубства скоюють в основному психічно хворі люди.	Дослідження показують, що більшість неповнолітніх, які скоїли самогубства, були здоровими особами.
Самогубству неможливо запобігти. Якщо людина вирішила скоїти самогубство, то ніхто і ніщо не може її зупинити.	Кризовий період має певну тривалість, і «потреба в самогубстві» у більшості людей є тимчасовою. Саме в цей період людина потребує теплоти, допомоги та підтримки.
Існує такий тип темпераменту людей, які схильні до самогубства.	Самогубство скоюють люди різних психологічних типів залежно від сили психотравматичної ситуації та її оцінки особистістю як нестерпної.
Не існує жодних ознак, які б вказували на те, що людина зважилась на самогубство.	Як правило, передує нетипова, не властива раніше поведінка: різка зміна настрою, зміна поведінкової реакції, повна байдужість до всього, що відбувається навколо та у власному житті.
Рішення про самогубство приходить раптово, без попередньої підготовки.	Аналіз суїцидальних дій показує,  що вони є результатом досить довготривалої психотравматизації.
Схильність до самогубства передається від батьків дітям.	Якщо в сім’ї були випадки суїциду або суїцидальних спроб, то ймовірність їх здійснення іншими членами сім’ї теоретично справді зростає, але прямої залежності не існує.
Зниженню кількості самогубств  сприяє активна пропагандистська робота в засобах масової інформації, розповіді про те, чому і як люди скоюють самогубства.	Існує залежність між повідомленнями про самогубства і зростанням суїцидальної активності. У пресі необхідно обговорювати не власне факт суїциду, а якими засобами, крім самогубства, можна вирішити життєві проблеми.

 

ІП «Небезпечні квести: що варто і не варто робити» (10 хв.)

Мета: сприяти усвідомленню учасниками того, що правильні відповідальні дії кожної особи є запорукою збереження здоров’я учнів та не втягнення їх в небезпечні онлайн – квести.

Вплив Інтернету. Звертаємо увагу, що останнім часом все більше трапляється інформації про випадки підліткового травмування, суїциду, пов’язані з Інтернет-мережею, а саме: в соціальних мережах поширюється низка ігор, що призводять
до самогубств. Варто враховувати, що довга практика комп’ютерних ігор заклала в дітях несерйозне уявлення про смерть (в іграх діти постійно гинуть і знов воскрешаються, маючи декілька життів). Також комп’ютерні ігри розпалюють у дітях азарт і потребу
в його задоволенні, що стає причиною ризикованої поведінки, пошуку гострих почуттів, щоразу більш гостріших. Разом із цим формується емоційна нестабільність,
яка призводить до так званих спонтанних суїцидів. У такому випадку оточуючі дорослі мають бути готовими до оперативних дій у наданні адекватної допомоги таким підліткам. Профілактична робота має будуватися спільно з батьками на послабленні ігрової та комп’ютерної залежності дітей як першопричини.

Стрес також має негативну дію на дитину. В ситуації стресу свідомість починає працювати гірше/слабше. В цей час на думку можуть прийти ідеї, почуті раніше. Нагадуємо, що рівень критичного мислення у дітей невисокий, вони не здатні аналізувати інформацію, що надходить з екрану телевізора чи комп’ютеру, бо швидкість її надходження значно швидше, ніж дитячий мозок здатний аналізувати. Тому така інформація проходить без фільтрів і сприймається як найкращий варіант. Варто розуміти, що поширення цих небезпечних квестів відображає проблеми, які є не лише в дітей, а й у суспільстві загалом, насамперед у ставленні дорослих до дітей. Нерозуміння, неувага до дитячого життя, невиділення часу, байдужість до проблем, які хвилюють дітей, зверхність або, навпаки, надмірний контроль та гіперопіка, накопичуючись, призводять до формування закритості дитини, відчуття в неї самотності та непотрібності, пошуку можливих виходів з таких ситуацій відповідно до її рішень та можливостей. Один з таких шляхів, відомий з давних часів, – втеча від реальності, який у наші часи спростився завдяки створенню віртуального світу, віртуальних друзів, віртуального спілкування та віртуального життя, в якому і смерть здається віртуальною.

Профілактика залучення дітей до смертельних квестів у навчальному закладі буде ефективною за умов:

• коли в педагогічному процесі навчального закладу буде організовано психолого-педагогічну роботу, спрямовану на надання допомоги дітям в усвідомленні ними життя як головної цінності та на активізацію самопізнання учнів/учениць через психологічну просвіту;
• коли дітям буде надаватися системна психологічна та педагогічна підтримка;
• коли буде організовано роботу, спрямовану на збагачення спеціальної компетентності педагогів/педагогинь, батьків та спеціалістів/ок психологічної служби.             

Варто пам’ятати, що багато з тих, хто вдається до самогубства, зовсім не хоче помирати. Це спосіб повідомити всім про глибину свого відчаю, спосіб отримання уваги, любові.

Не варто робити:

1. Акцентувати сильну увагу на темі смерті, особливо – візуалізувати її, просячи, щоб діти уявили, як буде погано їхнім батькам, коли вони помруть, або як буде погано їм, коли їхні батьки помруть.
2. Постійно надавати дітям одну й ту саму інформацію з різних джерел. Трапляється, що за тиждень діти чують це від класного керівника/керівниці, соціального педагога/педагогині, шкільного психолога/психологині, директора/директорки. Це може призвести до перенасичення та викликати бажання пограти в такі ігри.
3. Переобтяжувати заняття інформацією, що викликає негативні переживання. Міфи, страхи, неприйняття, осуд заважають усвідомленню правильних шляхів вирішення проблеми.
4. Детально розглядати будь-які конкретні випадки здійснення самоушкоджень, суїциду, оскільки це має ефект реклами.

Варто робити:

1. З’ясувати у дітей, що вони знають про випадки потрапляння у смертельні квести. Будувати заняття/розповідь, ґрунтуючись на отриманій інформації.
2. Уникати надання нової для дітей інформації про смертельні квести. Це може ви- кликати бажання спробувати пограти.
3. Проводити для дітей заняття на теми, які частково чи опосередковано пов’язані з участю дітей у смертельних квестах. Це можуть бути такі теми:
   • «Безпека дітей в Інтернеті»;
   • «Цінність людського життя»;
   • «Цінність живого спілкування»;
   • «Критичне мислення», «Інформаційна та медіаграмотність»;
   • «Як працюють маніпуляції», «Як сказати «НІ»;
   • «Моє ставлення до складних життєвих ситуацій»;
   • «Життєвий успіх та шляхи його досягнення»;
   • «Стоп! Мій кордон. Ставлення до свого тіла»;
   • «Національна дитяча «гаряча лінія» – для дітей і про дітей» (або «Національ- на дитяча «гаряча лінія» – номер, якому я довіряю»).
4. Включати в заняття для педагогів/педагогинь та батьків таку інформацію:
   • Визначення явищ «смертельні квести» та «дитячі суїциди» – спільне та різне в поняттях.
   • Актуальність і масштаби проблеми.
   • Історія виникнення та поширення.
   • Групи ризику.
   • Причини зацікавленості дітей смертельними квестами.
   • Особливості вікової психології.
   • Причини дитячих суїцидів.
   • Формування довірчих стосунків між дітьми й батьками.
   • Методи втягування та утримання дітей у грі.
   • Індикатори втягнення дітей у гру.
   • Засоби профілактики втягнення дітей у смертельні квести.
   • Ефективні сучасні методи педагогічного впливу на дітей.
   • Як реагувати, якщо є інформація про дитину у грі.
   • Критичність сприйняття інформації.
   • Діяльність кіберполіції.
   • Національна дитяча «гаряча лінія» – надійна помічниця і порадниця.
   • Вміння розпізнавати небезпеки і захистити себе в соціальних мережах.

5. Враховувати, що інформація на цю тему, яка надається для учнів/учениць, батьків, педагогів/педагогинь, має відрізнятися за змістом.
6. Використовувати ігрові та інтерактивні методи і форми роботи, які допомагають сформувати та підтримувати довіру у стосунках з дітьми. Це можуть бути заняття з елементами тренінгу, відеолекторій з обговоренням; дебати, дискусії, виготовлення учнями пам’яток за темами занять тощо.

 

Робота в трійках «Як діяти?» (10 хв.)

Мета: визначити дії педагогів в конкретних ситуаціях.

Ведучі об’єднують учасників(-ць) в трійки. Кожній трійці дається одне висловлювання дитини. Завдання в трійках: прочитати висловлювання і вирішити як треба діяти в даній ситуації. Презентація напрацювань трійок.

Загальне обговорення: як треба діяти і як не треба діяти, коли чуємо дані висловлювання.

Висловлювання дитини	Як треба діяти	Як не треба діяти
«Ненавиджу школу!»	ЗАПИТАЙТЕ: «Що відбувається У НАС, через що ти себе так почуваєш?»	НЕ кажіть: «Коли я був/була в твоєму віці… Та ти просто ледар!»
«Усе здається таким безнадійним!»	СКАЖІТЬ: «Іноді всі ми почуваємося пригніченими. Поміркуймо, які в нас проблеми і яку з них потрібно вирішити в першу чергу».	НЕ кажіть: «Подумай краще про тих, кому ще гірше, ніж тобі».
«Усім було б краще без мене!»	СКАЖІТЬ: «Ти багато значиш для нас, і мене непокоїть твій настрій. Скажи, що відбувається».	НЕ кажіть: «Не кажи дурниць. Поговорімо про щось інше».
«Ви не розумієте мене!»	СКАЖІТЬ: «Розкажи мені, як ти себе почуваєш. Я справді хочу це знати».	НЕ кажіть: «Хто ж може зрозуміти молодь у наші дні?»
«Я зробив жахливий вчинок!»	СКАЖІТЬ: «Поговоримо про це?»	НЕ кажіть: «Що посієш, те й пожнеш!»
«А якщо в мене не вийде?»	СКАЖІТЬ: «Якщо не вийде, я знатиму, що ти зробив/ зробила все можливе».	НЕ кажіть: «Якщо не вийде, то недостатньо постарався/ постаралася!»

 

Загальне обговорення «Рекомендації щодо профілактики саморуйнівної поведінки» (15 хв.)

Мета: надати рекомендації щодо організації просвітницько-профілактичної роботи з підлітками з даного питання.

У профілактиці підліткових суїцидів вирішальну роль відіграє ступінь довіри між підлітком і дорослим. У дитини має бути можливість поділитися з кимось із дорослих чи однолітків своїми проблемами, сумнівами, болями тощо, тоді кризова ситуація не зайде у глухий кут і може бути подолана. Якщо у під- літка немає довірчих стосунків з батьками, то в його оточенні має бути хоча б одна людина, з котрою можна було б поділитися своїми переживаннями.

Велике значення у профілактиці суїцидальної поведінки має злагоджена робота як спеціалістів психологічної служби, так і педагогів/педагогинь. Роль вчителя/вчительки – надати допомогу у своєчасному виявленні дітей, схильних до суїцидальної поведінки, та первинній профілактиці суїцидальної поведінки.

Допомога педагога/педагогині у своєчасному виявленні таких дітей полягає в тому, що часто спілкуючись із дитиною, він/вона може побачити ознаки проблемного стану: напругу, агресивність, апатію, аутоагресивну поведінку тощо.

При проявах суїцидальної поведінки варто запропонувати підлітку бесіду, в якій можна вказати на його стан і порадити звернутися до практичного пси- холога/психологині, психотерапевта/ки чи до інших спеціалістів. Доцільним може бути і спільне звернення (педагога/педагогині та учня/учениці) до відповідного спеціаліста, бо підліток самостійно може не звернутися до нього.

Зазначена посередницька роль педагога/педагогині має позитивний вплив, оскільки це вже є актом уваги та участі, який дуже важливий для підлітка у стані стресу, аутоагресивної поведінки тощо. До того ж підлітки не мають досвіду глибокого самоаналізу та погано уявляють, що з ними відбувається, куди звернутися по допомогу. При цьому сама бесіда може містити елементи усвідомлення: що таке страждання, як воно протікає, з ким трапляється, які дії виконують люди у схожих ситуаціях, хто допомагає, у чому проявляється психологічна допомога тощо.

Однак робота з профілактики самогубств ускладнюється індивідуальністю їх скоєння, низьким рівнем обізнаності працівників, які проводять відповідну профілактичну роботу з дітьми, щодо типової поведінки підлітків, схильних до самогубств. Як наслідок, це призводить до неможливості своєчасного виявлення та вжиття відповідних заходів реагування з боку батьків, педагогів/ педагогинь та інших дорослих осіб.

При виявленні дитини, яка ймовірно може вдатися до самогубства, педагогу/педагогині слід неухильно дотримуватися педагогічної етики: сприймати дитину як особистість, ставитися до неї з повагою, дотримуватися нерозголошення фактів суїцидальних випадків у шкільному середовищі, під час спілкування формулювати позитивно-конструктивні фрази (розглянули в попередній вправі).

Реагування у випадках виявлення дітей, які ймовірно можуть вдатися до самогубства. У разі виявлення дитини, яка ймовірно може вдатися до самогубства, педагогу/ педагогині необхідно:

• не залишати дитину наодинці, якщо є високий суїцидальний ризик;
• негайно звернутися до спеціалістів/ток (практичного психолога/психологині, консультантів Національної дитячої «гарячої лінії» тощо);
• повідомити класного керівника/цю, соціального педагога/педагогиню та адміні- страцію навчального закладу (директора/ку, заступника/цю директора/ки з виховної роботи);
• повідомити батьків або осіб, які їх замінюють.

 

Казка «Що таке життя?» (5 хв.)

Мета: зняти психологічну напругу.

Якось засперечалися пролісок, сніг і зайчиха, що на світі найкрасивіше.

-Найкрасивіше, - сказав пролісок, - це коли розцвітає перший пролісок. Навкруги ще сніг, а сонячне проміння дзвонить у білосніжний дзвіночок на зеленій стрілці: прийшла весна.

-Ні, найкрасивіше, - зауважив сніг, - це коли перший сніг випадає. Земля чорна, замерзла, неприваблива. А випаде перший сніг – і земля немов умивається. Уся загортається в пухнасте покривало, кращає, світиться.

-Ні, відмовила зайчиха, - найкрасивіше, коли маленькі зайченята вперше виходять на галявину. Навкруги пахучі квіти, високі трави, і в них – маленькі пухнасті грудочки сидять, вперше на світ дивляться. Вушка в них ворушаться, а очі робляться величезними від подиву. Я прекраснішої картини не бачила.

-Даремно ви сперечаєтесь, - ласкаво сказало їм сонечко з висоти і погладило всіх трьох і землю навколо, - це все найкрасивіше, тому що все це – життя.

 

Рефлексія участі у семінарі (5 хв.)