Інсценізована вистава «Пригоди Розбишаки», проводиться в рамках тижня ОБЖД

 

 

(проводилася в рамках тижня БЖД)

 

 

 

 

 

Підготували та провели

Даценко Т.О. (кл.кер. 5 кл.)

та Яценко Л.П. (_рг.. – _рг..)

 

 

 

Київ – 2015

 

Ведуча.

 Вітають сьогодні дорослі і діти

 Гостей дорогих в атмосфері привітній.

 Для вас готували ми нашу розвагу,

 Розвагу повчальну і дуже цікаву.

 

 В ній зло і добро зустрічаються часто,

 І хто переможе – всі знають прекрасно.

 Ми спробуєм вам з допомогою казки

 Про різні в житті розказати негаразди.

 Щоб тут зрозуміти могло і маля,

 Що є небезпечним для його життя.

 

Ведуча .

 Ось хатка гарненька у лісі стоїть.

 Живе там велика сімейка мами й дитят.

 Мама дуже любить рідненьких малят,

 Маленьких, гарненьких своїх бешкетинят.

 Ось мамі вже з дому рушати пора,

 Лишається в хаті сама дітвора.

 Благає Матуся своїх малят:

Мама :

 Будьте слухняними,

 Дружно ви грайтеся,

 Маму додому свою дожидайтеся.

Мама іде.

 

 Шибеник.

 Як гарно дома гратися,

 І дружно розважатися.

А ще краще на вулицю іти бешкетувати.

 

 Діти.1-2

 Ой, стомилися вже грати,

 Сядем книжечку читати.

 Діти ідуть в різні сторони з книжками  шибеники залишаються.

 

 

Дійові особи: шибеник, хлопець і дівчина, дідусь з паличкою, Іра (хвора), футболіст.

(На тротуарі стоять дідусь, двоє вихованих дітей (хлопець і дівчина), хлопець-шибеник. На протилежному боці — футболіст. Він кличе (киває) шибеника. Той вилітає на проїжджу частину, чується скрип гальм, свисток міліціонера (не видно). Діти хапають шибеника, тягнуть назад, за ними іде дідусь).

Хлопець. Що ж ти, шибенику, робиш?

На гостинці ось заробиш! (Клацає його по голові).

Чи очей своїх не маєш,

На червоний вилітаєш?

Шибеник. Ой, я, братці, поспішаю:

У футбол сьогодні граю.

Он товариш мій завзятий

Обіцяв в команду взяти.

(Підбігає футболіст).

Хлопець. Поспішаєш? Співчуваю!

Я тут теж не загоряю!

Але ж можна очі вгору

Підвести до світлофора?

Шибеник. Я на нього не дивлюся,

Тільки трошки роззирнуся —

І хутчіш перебігати,

Бо не хочеться чекати.

Дідусь. А хоч те ти розумієш:

Як проскочить не зумієш,

То потрапиш під машину?

Так не довго й в домовину!

Футболіст. А в футбол ми зроду-віку

Не запишемо каліку.

В спорті той лиш виграває,

Хто здоров’я добре має.

Там виснажливі треновки

І всебічні підготовки.

Якщо буде щось боліти,

В нас нема чого робити.

Шибеник. Ой, ну що ви причепились!

Язики ще не стомились?

Добре, буду я терплячим,

Як пай-хлопчики, і зрячим…

Дідусь. І ви вірите хлопчині?

Він же весь, як на пружині!

Й дуже дивно виглядає:

Мізки є, а знань немає.

Його б трішечки повчити,

Гвинтики всі підкрутити

Й відпустити лиш по тому,

Коли залік здасть у всьому.

Шибеник. Ой!

Дівчина. Попався? Ну, стривай!

Не відпустимо — і край!

Коли хочеш буть на волі,

Згадуй все, що вчив у школі.

Шибеник. Ми багато чого вчили,

Дарма ляси лиш точили.

Цим малих дітей лякають,

Бо більш клопоту не мають.

Дідусь. Був і я колись завзятим

І сваривсь, дурний, із татом,

А тепер я так гадаю,

Ось послухай, заспіваю:

(Співає. Троє дітей підспівують під мелодію «Два кольори»).

Як я малим гуляв, немов у сні,

За ручку з кимсь, незнаними шляхами,

Про світлофор торочили мені

Дорослі всі, всі нудними,

Дорослі всі нудними голосами.

Приспів:

Три кольори мої, три кольори,

Ви дивитесь на нас по черзі з висоти.

З них жовтий — це чекайте до пори,

Червоний — зупинись, зелений — можна йти.

Мене водило за носа життя,

Я спотикався об чужі пороги…

Запам’ятав, хоч був тоді дитя,

Я азбуку великої,

Я азбуку великої дороги.

Приспів.

Мені війнула в очі сивина,

А я живий і, мабуть, друже, тому,

Що шанував, виконував сповна

Закони ці, коли вертав,

Закони ці, коли вертав додому.

Приспів.

 

Шибеник. Ну, я теж це пам’ятаю.

Про три кольори я знаю…

Є ще світлофор двоокий,

Зі словами, більш широкий…

Є з дзвіночком світлофори —

Зустрічав такий учора.

Ним керуються незрячі.

Дівчина. Ти у нас герой, юначе!

А хто ще тут, на дорозі,

Керувати рухом в змозі?

Шибеник. Коли є регулювальник,

На дорозі він — начальник.

Рухом жезла, рук і тіла

Він розкаже все до діла.

Він магічну силу має:

Світлофори заміняє.

Футболіст. Є ще знаки особливі,

На шляху не менш важливі,

Їх на групи розділяють,

Вони різну силу мають.

Шибеник. Заборонні, наказові —

Ці для всіх обов’язкові.

Є ще знаки вказівні,

Скажуть щось тобі й мені.

Дідусь. Ті попереджувальні знаки

Мають теж свої ознаки,

Знаки сервісу — то знай —

Вкажуть шлях в медпункт, на чай.

Хлопець. Що за знаки на дорозі

Посередині на розі?

Ланцюжком у різні боки,

Ніби стрибали сороки.

Шибеник. Білі лінії — розмітка —

Теж покажуть чітко й швидко,

Де машині повертати,

Пішоходам — зачекати.

А це — зебра (знає кожний),

Переходити тут можна.

Дідусь. Як же йти безпечно й скоро?

Тут не видно світлофора!

Шибеник. Подивитися ліворуч,

А з середини — праворуч,

Всі машини пропустити

і на той бік припустити.

(Повз них проходить дівчина з гіпсом на руці і пов ‘язаною головою).

Дівчина. Ой, Іринко, що з тобою:

З головою і з рукою?

Хвора. Бігла я до магазину

Та й попала під машину.

Світлофори працювали,

Та я їх не помічала.

Думала, що вмить проскочу —

Ох, і згадувать не хочу!

(Всі повернулися до шибеника).

Хлопець. Як тобі оця дівчина?

Щось нагадує «картина»?

Що, і очі ніде діти?

Шибеник. Ну, буває, що ж робити…

Футболіст. (до хворої)

А що ж далі? Пам’ятаєш?

Чом же не розповідаєш?

Хвора. Ну а далі справи «гарні»:

Опинилась у лікарні.

Там повним-повно народу,

Як грибів у непогоду.

Всі у гіпсі і з синцями,

З милицями і з бинтами.

Той лежить, а цей кульгає.

Кожний день хтось прибуває.

Футболіст. Що ж за місце таке дивне?

Може, бокс, щось ще спортивне?

Хвора. Ні, там хворі всі лежали,

Що в аварії попали.

Серед них дітей багато,

Більше хлопці, ніж дівчата.

Дівчина. Що ж вони розповідають?

Все на водіїв звертають?

Чи якісь іще причини

Більш важливі є, Ірино?

Хвора. Та… Мишко розповідає,

Що чіплявся за трамваї.

Поки, каже, темна сила

Аж на шлях його не збила.

Він, як сніп, упав на спину

І попав якраз під шину…

Ледь змогли докупи зшити

Вряд чи буде він ходити…

Два брати в хокей ганяли

На дорозі, ну й попали:

Тут водій з-за рогу їхав.

Не спинив, бо мчав не тихо.

Стукнулися всі лобами,

Гулі — в них, інфаркт – у мами.

Дідусь. Це бува, що дітки грають,

А батьки за них страждають.

Ще й водій відповідає,

Й, мабуть, спокою не має,

Бо у нього ж є родина

Й, може, теж така дитина.

Хвора. А один усім нашкодив,

Бо трамвай не там обходив.

І водій, щоб же не збити,

Мусив транспорт враз спинити.

Мить — і вікна забряжчали,

Навіть з місць всі позлітали.

Тут трамвай із рейок з’їхав,

Влучив в стовп… Було там лиха.

Хлопець. Бачиш, як усе буває

З тим, хто клепок тут не має? (Клацає знову по голові).

Все б вам тільки жартувати…

А комусь відповідати!

Шибеник. Я гадав, що це — дрібниця…

Так, звичайно, не годиться:

Ще і інших підставляти…

Більш не буду я, хлоп’ята!

Разом. Хай усі часу не гають:

Добре правила вивчають,

І ще й дотримуються строго,

І не страшна тоді дорога!

Шибеник. Вже до дому бігти час сутеніє зараз в рас.

(Всі виходять зі сцени. Виходять дітки, що залишились у дома)

 

Розводять вогонь.

 Танок вогню.

Ой, дивіться, онде хатка!

 Там наші друзі малятка.

 

Підходять до хатки.

 

 Дівчата

 Нас пустіть до себе в хатку,

 Ми сусідки, ми дівчатка!

 

 Діти.

 Заходьте, просимо ласкаво!

 

 Дівчата.

 Привіт вам, друзі!

 Як тут справи?

 

 

 Діти.

 Так холодно на вулиці,

 Гримить, і дощ іде.

 

 Діти.

 А щоб скоріш зігрітися,

 Ми сірники візьмемо,

 І тут серед хатинки

 Ми вогник розведемо!

 

Розводять вогонь.

 

 Вед.

 Ой, ви тільки подивіться, що накоїли необережні дівчата з хлопцями!

 Та діти не злякались,

 Що робити, здогадалось…

 

 Мама.

 Алло! Загорілася хатинка!

 Адреса: Діброва, провулок Лози,

 Номер дев’ятий, скоріше сюди!

 Мерщій порятуйте від злої біди!

 

 Вед.

 В дорозі пожежні:

Щодуху мчать

Хатинку від вогню врятувати спішать.

 

Пісня пожежних:

 

 Ми пожежники умілі,

 І відважні, і сміливі.

 Дружно, весело живем

 Від вогню все збережем.

 

 Приспів:

 Якщо десь запалає,

 Ми одразу приїздим.

 Ми водою заливаєм

 І вогонь, і навіть дим!

 

 Треба знати малюкам,

 Щоб було все до ладу,

 Жартувать з вогнем не можна,

 Бо потрапиш у біду!

 Пожежник 1.

 Та вогонь не здається,

 Все дужче палає!

 Згасати сердитий вогонь не бажає!

 

Пожежник 2.

 Пожежу згасили,

 Живі малюки.

 А я вам скажу:

 Не беріть сірники!

 

Пожежник 3.

 Вогнище ні в якім разі

 Без дорослих не паліть,

 Не вмикайте з газом пічку,

 Туди речі не кладіть!

 

Пожежник 4.

 Вогонь нам друг, та не завжди.

 Він може звести до біди!

 

 

 

 Мама.

 Ми дітлахи, хоч маленькі,

 Але всі дуже розумненькі!

 Ми правила корисні знаєм,

 Про них ми пісню заспіваєм.

 

 

 Пісня «Правила»:

 Всім дівчатам і хлоп’ятам

 Треба дуже добре знати:

 Сірники – то просто жарти,

 З ними завжди можна грати.

 Вірно?

 

 - Ні, не вірно!

 

 Розігрілась праска дуже

 Що робитимеш ти, друже?

 Ти скоріш її хапай

 І до себе притискай.

 Вірно?

 

 - Ні, не вірно!

 

 Якщо ти знайшов пігулки,

 Їх бери скоріш у руки,

 На цукерки вони схожі,

 Можеш з’їсти, скільки хочеш.

 Вірно?

 

 - Ні, не вірно!

 

 Кожна дочечка і син

 Знають номер «101»

 Щоб не сталося біди,

 При пожежі так дзвони.

 Вірно?

 

 - Так, вірно!

 Ми хоча і жартували,

 Але всі запам’ятали,

 Що є правила прості,

 Знати требя їх усім.

 Вірно?

 - Так, вірно!

 

Діти.1

 Чи не пора нам всім, малята,

 Піти надворі погуляти?

 

 Діти.2

 Та перед тим, я вийти з хати,

 Треба правила згадати.

 

 1

 Перевір на кухні газ,

 Це прохання і наказ!

 

 2

 Поспішаєш? Поспішай!

 Тільки світло вимикай!

 

 3

 Перш, ніж вийти погуляти,

 Треба вікна зачиняти!

 

Ведуча. Все перевірили? Тепер можна і погуляти хорошого Вам настрою та приємної безпечної прогулянки.

РАЗОМ: До нових зустрічей!

.