Інсценування казки "Язика Хвеська"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сценарій позакласного заходу

Інсценування казки «Язиката Хвеська»

(за мотивами української народної казки)

Мета: популяризувати  серед учнівської молоді усну народну творчість, формувати стійкий читацький інтерес;  за допомогою кращих зразків українського фольклору, прищеплювати дітям  любов до рідного слова, захоплення красою та багатством української мови, культури нашого народу; сприяти  поєднанню сім’ї і школи,  згуртуванню  дитячого колективу, розвитку творчих здібностей.

Обладнання: текст казки, костюми, аудіозаписи:  пісня (мінусовка) Н. Май  «Добра пісня», звуки коси, М. Ніколаєв «Ярмарок».

Декорація сцени: 

•     на передньому плані розташовані кущі, дерева, світлиця, стіл, лава, посуд, рушники,  імітація річки;             
•     на другому плані подвір’я, вишиті рушники, ярмарок, лави.

Дійові особи:

Пилип  -  селянин,

Хвеська – дружина Пилипа,

Меланка – кума Хвеськи та Пилипа,

Одарка – сусідка Меланки,

панський економ,

пан,

продавець кози,

продавці на ярмарку.

 

Експозиція

Учитель.

Казки упродовж віків були і залишаються чарівними провідниками доброти і милосердя. Казки – то наші великі вчителі, які спочатку виховують, а вже потім розважають. У казках народ завжди цінує людину, її якості.  Старі люди кажуть: «Казка – це золоте намисто, яке впало на морське дно».  І щоб ви, шановні гості, діти, батьки,   не втратили такої намистинки пропонуємо вашій увазі подивитись українську народну казку «Язиката Хвеська» у виконанні учнів 4 класу.

 Пилип. Нема гірше од того чоловіка, що не вміє язика за зубами вдержати. А найбільше лихо з жінками. Тільки що почує,  зараз уже й задзвонила по всьому селу: «Ой, кумасю ріднесенька, що я чула!

Ось і моя  Хвеська, усім гарна, та тільки на язик швидка.  Усе своїм довгим язиком розплеще. Уже  і прохав, і вмовляв, і сердився — нічого не помага!

Ех! Треба в поле йти працювати……………………..  А це що? Горнятко. О! Повне грошей!

 «Як довідається пан, то відніме. А довідається неминуче, бо від Хвеськи не сховаєшся, вона по всьому селу рознесе. Що його робити?»

Треба  одучити її од такої поганої звички. А горнятко я поки сховаю.

Пилип. Жінко, давай обідати!

Хвеська. А в мене вже, милий, все готово, сідай до столу!

Пилип. Ой, який смачний борщ, жіночко!

Хвеська. Дякую, Пилипе, їж на здоров’я!

Пилип. Завтра на ярмарок хочу сходити.

Хвеська. Та що ти там не бачив?

Пилип. Та  на людей подивлюсь і  себе покажу, може щось придбаю.

 

Ярмарок.

1 продавець.

На ярмарку нашім чудовім, багатім,

Є чим дивуватись і є, що придбати!

Тут щедрі дарунки із саду й городу,

тут пісні і жарти - усім в нагороду!

2 продавець: Купуйте, купуйте усі бараболю,

Варіте і смажте із сіллю й без солі.

Сто страв господиня з картоплі зготує

– Картопля, як хліб, вона всіх нагодує.

3 продавець.

Підходьте сюди, дорогі господині,

та й виберіть  посуд всій вашій родині.

4  продавець.

Купуйте, люди,бублики, пампушки,  пиріжечки

 – Із м’ясом, сиром, зерном гречки.

Духм’янії, свіжі, як роса,

Землі родючої краса!

5. Продавець кози.

-  Гей, люди! Купіть козу! Спокійна, добре їсть, а що вже молока дає – видимо-невидимо! Весь посуд зайняв, нема в чому води принести. Якби мав кілька зайвих відер – нізащо б не продав!...

Чоловік.  А скільки хочеш, щоб купити?

Продавець. Та візьму скільки даси.

Чоловік. Гарна в тебе коза!

Продавець. Бери, не пошкодуєш.

Чоловік. Ну тоді, беру козу!

Баба: Люди добрі, розступіться, дід козу купив дивіться…

Продавець кози. Шкода того нещасного, що купив мою козу.

Його жінка вдома з’їсть!..

 

Пилип. Повний кошик вже товару, і скупився я на славу: рибка свіженька,  в’язка бубликів та заєць. Час додому повертати. 

•                                       Рибу під кущі порозкидаю, зайця в річку, бублики на дерево порозвішую.

(розкладає)

Хвеська. Ну що, Пилипе, щось придбав на ярмарку?

Пилип.  Та ні…, а ходімо, жіночко,  в ліс рибки пошукаємо!

Хвеська: Що це ти, чоловіче, здурів, чи що? Хіба у лісі риба буває?

Пилип. Авжеж, буває.  Ось ходім лиш!  А що, Хвесько, бачиш? Що я тобі казав?

Хвеська. Оце диво!  І родилася, і хрестилася, а такого дива не бачила.

Пилип. Ну, добре, ходім до річки, чи не піймався часом заєць у ятір!

Хвеська: Тю на тебе, чоловіче! Чи ти не здурів?  Де ж таки видано, щоб зайці у ятір ловились?

Пилип: Не видано! А ти й риби в лісі не бачила? Ходім лиш!

Хвеська: Чоловіче, чоловіче! Чи бачиш? Бублики на дереві!

Пилип.  Та бачу, то й що?

Хвеська: Та як же таки: бублики на дереві! Хіба ж таки бублики ростуть на дереві?

Пилип: Звісно, не ростуть. А то, мабуть, бублейна хмара йшла. То бублики і попадали.

Хвеська. Давай  же, чоловіче, позбираємо!

Пилип: Жінко, подивись у ятер.

Хвеська.  Ох ти ж моя ненько!   Заєць у ятері! І родилась, і хрестилась, а такого не бачила.

Пилип: То що, що не бачила? Не бачила, то побачиш! Ходім лиш додому, а то вже пізно.

Хвеська.  І що то, чоловіче, за день такий! І родилась, і хрестилась, такого дня не бачила: риба в лісі, заєць у ятері, бублики на дереві!

Пилип. Це ще нічого. От що диво, я сьогодні  гроші знайшов.

Хвеська. Що? А де ж вони, чоловіче?

Пилип. Та ось вони.

Хвеська. Отепер же, чоловіче, будемо ми багаті!

Пилип.  Будемо, та не дуже, бо як пан  довідається, то зараз одніме.

Хвеська. А як же він довідається?  Я нікому не скажу!

Пилип. Гляди ж,  жінко, не кажи, а то буде нам лихо. Та гляди, не кажи нікому й про те, що ми в лісі та в річці знаходили.

Хвеська: Добре,  нікому в світі не скажу.

 

Надвечір чути галас, гомін на селі.

Ой, людоньки, де ж це таки видано?

Ой, що на світі робиться?

Та де ж це таке бачено?

Хвеська. Чоловіче, що таке? Що там за галас? Я піду подивлюся!

Пилип.  От не дивись та не слухай поганого.

Хвеська: Пилипе, голубчику, ріднесенький, скажи!

Пилип. Та то наш пан  та покрав у другого пана ковбаси, то тепер його по селу водять та ковбасами б'ють, щоб більше не крав!

Хвеська. Ох, лишенько! Побіжу я до куми Меланки та розкажу!

Пилип. От не ходи краще та сиди дома!  Хіба ти не знаєш нашого пана?  Він як довідається, що ти про нього таке розказувала, то й тебе й мене з'їсть.

Хвеська. Ох, лишенько! Сіль закінчилась. Побіжу до Меланки позичу.

Меланка. Добрий день, кумонько!

Хвеська. Добрий день!..... От горе на світі бідному…. Хотіла справити собі нові чоботи до свята, так нема за що.

Меланка. Що правда, то правда, кумасю.

Хвеська. Ну, та, може, бог дасть, скоро не будемо бідні..

Меланка. Як-то так?

Хвеська. Ох, кумасю, не знаю, як і казать...

Меланка. Та кажіть-бо, кажіть.

Хвеська. Та не знаю, як і казать, бо це діло таке, що нікому, нікому не велів чоловік казати!

Меланка. Ох, ненько! Та хіба ж я така?

Хвеська. Ну, куманю, це вже я вам тільки та глядіть же — нікому, нікому! (розказує на вушко) Ой! Мені вже пора, а то чоловік шукатиме!

Меланка.  (бігає по сусідках) Ох, сусідонько, чи ви чули?..

Одарка. Чого тобі?

Меланка. Хрест святий, на нашому кутку завелися багачі!

Одарка. Та це хто?

Меланка. Пилип з Хвеською!

Одарка. Пилип? У нього живіт до спини прилип! Більше Хвеську слухайте!

Меланка. Лантух! Повний лантух грошей! Та все золоті!  Хвесьці купить коралі та спідницю!  Та тільки глядіть, нікому не кажіть, бо це таке, що нікому й знати не можна, я це вам тільки

Одарка. Та нащо мені чужі гроші? Почула – забула!  Сестро, сестро… (побігла)

Пилип. Хвесько, я ж тобі казав, щоб ти мовчала.

Хвеська. Та яж нікому, нікому, тільки кумі… (закриває долонею рота)

Пилип. Все село гудить. От вона, жіноча порода!

Хвеська.  Стривай же ти, такий-сякий! Коли так!.. (побігла)

(Пан іде вулицею.

Економ  панові на вухо щось шепоче.)

Пан. А ну, приведіть його до мене!

Економ. Пилипе, тебе пан кличе!

Пан. Ти гроші знайшов?

Пан. Кажи, такий-сякий, знайшов гроші?

Пилип. Ні, не знаходив.

Пан. Як не знаходив? Адже твоя жінка каже!

Пилип. А що ж, пане,  моя жінка каже? Моя жінка не сповна розуму, то вона чого й на світі нема наплете!

Пан.   Покликать сюди жінку!

Економ. Хвесько, Хвесько!

Пан.  — Знайшов твій чоловік гроші?

Хвеська. Знайшов, паночку, знайшов!

Пан. А що,  бачиш?

Пилип.  Та що, — вона чого тільки не наплете! А ви краще спитайте її, пане, коли се було?

Пан.  А коли се було?

Хвеська. Еге! Коли! Саме тоді, коли  ми ходили в ліс по рибу.

Пилип. А ще що скажеш?

Хвеська.  Що! Тепер уже не одбрешешся! Саме тоді й було, як ми рибу в лісі збирали, і бублейна хмара йшла, і бубликів ми на дереві набрали, а в річці заєць піймався.

Пилип.  Ото слухайте, пане, чи ж вона до діла плете? Нехай вона вам до пуття розкаже, коли й як то було.

Хвеська.  Еге, коли й як! Саме тоді, як увечері вас, милостивий пане, по селу водили...

Пан. А чого мене водили по селу?

Хвеська.  Коли ж... вибачайте, пане... Уже коли питаєтесь, то й казатиму. Тоді саме, як вас били ковбасами, що ви у пана покрали...

Пан.  Ах ти така-сяка! Як ти мені смієш таке казати?! Візьміть її та відлупцюйте, щоб казна-чого не базікала!

Пилип.  – Та відпустіть її, пане, вона ж  несповна розуму.

Пан. — І справді дурна.  Забирай її, та ідіть звідси.

Хвеська.  Плаче.

— Так ти, мене підвів!

Пилип.  Хвесько, жінко моя люба,  не я тебе підвів, ти сама себе підвела! От не ляпай ніколи по-дурному язиком, то й нічого не буде. А тепер не сердься, та давай помиримося.

Казка – це диво!

Казка – це чудо!

Казка – це дитинство!

Казка – вигадка, про те,

Щось в ній, справді, не пусте.

От і настав час повертатись  із казкової країни.  До побачення, до нових зустрічей.